Методичні рекомендації київ 2009 [316. 36]-053. 6 (083. 132) ббк 88. 56 К-52




Сторінка1/6
Дата конвертації21.04.2016
Розмір1.14 Mb.
  1   2   3   4   5   6
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ
ПСИХОЛОГІЇ


О. Я. Кляпець, Т. О. Ларіна
ПІДГОТОВКА МОЛОДІ ДО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Київ – 2009

УДК 316.644:[316.36]-053.6 (083.132)

ББК 88.56

К-52

Рекомендовано до друку вченою радою


Інституту соціальної та політичної психології АПН України,
протокол № 10/09 від 29.10.2009 р.
Рецензенти:

В. О. Васютинський, доктор психологічних наук, професор;

К. О. Черемних, кандидат психологічних наук
Кляпець О. Я., Ларіна Т. О. Підготовка молоді до подруж-

К52

нього життя: Методичні рекомендації. – К.: Міленіум, 2009. – 104 c.


ISBN
У методичних рекомендаціях розглянуто соціально-психоло­гічні аспекти побудови щасливого і міцного шлюбу. Різнобічно висвіт­лено проблему готовності молоді до спільного життя, значущість такої готовності для побудови ефективних шлюбно-сімейних взаємин.
Особливу увагу приділено чинникам, що зумовлюють готовність молодої людини виконувати шлюбні функції та спрямовують її на ефективну сімейну взаємодію, творення і розвиток позитивних, стійких сімейних взаємин, сповнюють життя всіх членів сім’ї радістю та
почуттям задоволеності. Запропоновано окремі напрями психологічної роботи, що дають змогу підвищити соціально-психологічну готовність майбутнього подружжя до шлюбу.

Для соціальних працівників, шкільних психологів, учителів та батьків, а також для всіх, хто намагається бути щасливим у сімейному житті.



ISBN ББК 88.56

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено
© Інститут соціальної та політичної психології АПН України, 2009

© Кляпець О. Я., Ларіна Т. О., 2009




З М І С Т
Передмова 5

Розділ 1. Що означає бути готовим до подружніх
взаємин 9

Розділ 2.Чинники готовності молоді до подружніх
взаємин 17

2.1.Соціальні чинники психологічної готовності
молоді до шлюбних взаємин 17

2.2. Соціально-психологічні чинники готовності
до шлюбу 23

2.3. Індивідуально-психологічні чинники готовності до подружнього життя 32

Розділ 3. Характеристики ефективних шлюбно-сімейних взаємин 45

3.1. Функції сім’ї 48

3.2. Особливості сімейних взаємин 57

Розділ 4. Напрями психологічної роботи з підвищення готовності молоді до подружнього життя 69

Післямова 77

Література 79

Додатки 83

Додаток 1. Опитувальник “Шкала любові
та симпатії” 83

Додаток 2. Опитувальник “Для тих, хто любить” 85

Додаток 3. Методика дослідження характеру
взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях 87

Додаток 4. Опитувальник “Рольові очікування
і домагання у шлюбі” (РОД): визначення
узгодженості сімейних цінностей і рольових
настановлень у подружній парі 93


Додаток 5. Опитувальник РЕА (розуміння, емоційне тяжіння, авторитетність) 101

ПЕРЕДМОВА
Чи потрібно готуватися до шлюбу? Люди зустрічаються, закохуються, одружуються та й живуть собі довго і щасливо. Навіщо ж готуватися?

Згідно з даними Державного комітету статистики України, за останні 12 років середній відсоток розлучень в Україні становить 56,1 % від кількості одружень. Тобто на кожні 10 шлюбів – приблизно 6 розлучень. При цьому дві третини з них припадають на перші п’ять років існування шлюбу, а половина (!) – на перший рік [Денисенко А. О., 2003; Кравець В. П., 2000]. Тож, напевно, усе не так просто, як здається на перший погляд.

Шлюб є чимось більшим, ніж просто життям двох людей разом. Адже їх поєднує, окрім кохання та спільної території, ще щось. Шлюб завжди є таким, яким його створюють спільними зусиллями чоловік і жінка. Тож зростання конфліктності між подружжям, зниження культури сімейних взаємин та інші негативні явища, характерні для сучасних українських сімей [Буленко Т.В., 1995; Денисенко А. О., 2003; Захарченко В.Г., 2004а], – це справа рук обох шлюбних партнерів. І тільки вони самі можуть створити щасливий і міцний шлюб, що характеризується гармонійними взаєминами між подружжям, які приносять задоволення обом партнерам та дають їм можливість не тільки народжувати і виховувати щасливих, психологічно здорових дітей, а й особистісно зростати та самореалізовуватися.

Шлюб – це передусім праця, до якої необхідно бути готовим. Не розуміючи, що таке готовність до подружнього життя, що таке сім’я, як будуються шлюбно-сімейні взаємини, як вони розвиваються, які обов’язки накладають на подружжя тощо, навряд чи можна впоратися з вимогами, які висувають шлюб та сім’я. Однак дуже часто молоді люди залишаються сам на сам з тими проблемами, що виникають у шлюбі, і вже тільки тоді розуміють, що віра у всемогутність кохання – лише ілюзія, далека від реального життя. Самого кохання недостатньо для того, щоб вирішувати питання, які шлюбне життя щоденно ставить перед партнерами.

Саме цим важливим проблемам присвячено нашу книжку. Зрозуміло, що в ній розглянуто далеко не всі аспекти побудови щасливого шлюбу, однак ми сподіваємось, що викладений матеріал стане в пригоді практичним психологам, педагогам, батькам, а головне – сучасній молоді. Сподіваємося також, що читачі не поставляться до нього як до еталону: адже саме порівняння своїх взаємин з будь-якими еталонами, стандартами позбавляє їх справжнього життя. Насправді дуже мало сімей відповідають ідеалам, однак багато руйнують своє життя у спробі їм відповідати. Нам же хотілося за допомогою цієї книжки звернути увагу на дану проблему, а також заохотити молодих людей до такої важливої і необхідної роботи,
як самопізнання та саморозвиток.


Книжка складається з трьох розділів, у яких з різних сторін висвітлюється проблема підготовки молоді до подружнього життя. Перший розділ – це загальний вступ, де подано попередній цілісний огляд поняття готовності до подружнього життя. У другому розділі докладно розглянуто чинники готовності. У третьому конкретизується, до чого ж саме необхідно бути готовими молодим людям, якими є ефективні шлюбно-сімейні стосунки. Усі три розділи являють собою одне ціле, і лише всі три разом дають змогу цілісно уявити представлену проблему. У четвертому розділі, адресованому більше фахівцям, аніж самим молодим людям, висвітлюється питання щодо можливостей розвитку готовності до подружнього життя.

Висловлюємо щиру подяку колегам з Інституту соціальної та політичної психології АПН України, особливо Тетяні Михайлівні
Титаренко і співробітникам лабораторії соціальної психології особистості, за творчу, дружню атмосферу та сприяння нашим науковим пошукам, а також членам наших сімей за натхнення, розуміння та вчасний зворотний зв’язок.

Розділ 1

ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ ГОТОВИМ
ДО ПОДРУЖНІХ ВЗАЄМИН

На запитання, що слід розуміти під “готовністю до подружнього життя”, дівчина 18 років Вікторія Ч. відповіла таким чином: “Це готовність жити разом з іншою людиною. Це коли любиш хлопця, він любить тебе, і завдяки цьому всі проблеми легко вирішуються”. Її відповідь відображає поширене серед молоді настановлення, що для щасливого шлюбу достатньо самого лише кохання. Але чи дійсно цього достатньо?

Дані, отримані психологами-дослідниками сучасної сім’ї, додають оптимізму: вони демонструють, що сучасна молодь визнає значущість сім’ї; сім’я і кохання вперто займають перші місця серед інших цінностей сучасної молоді [Захарченко В. Г., 2004б; Кляпець О. Я., 2005].

Згідно з даними, отриманими нами під час дослідження шлюбно-сімейних домагань студентів у 2005 році, 84 % досліджуваних молодих людей збираються в майбутньому створити сім’ю, 14 % остаточно не вирішили це питання для себе і лише 2 % не схильні одружуватися взагалі. Шлюбно-сімейні домагання юнаків і дівчат досить різнопланові й охоплюють домагання стосовно майбутнього партнера, дітей, самого себе як шлюбного партнера та внутрішньосімейних взаємин. При цьому “життєвий успіх” вони розуміють не тільки як досягнення матеріального благополуччя, цікаву роботу і наявність сім’ї, а й задоволення потреби в коханні, прихильності і сімейній самореалізації. Переважна більшість студентів продемонструвала усвідомлення того, що для успішної сімейної самореалізації та взагалі досягнення життєвого успіху важливою умовою є підтримання власного здоров’я [Кляпець О. Я., 2005].

Розмірковуючи про одруження, шлюб, теперішня молодь замислюється про правильність свого вибору та про вчасність прийнятого рішення, про власну готовність до сімейного життя. У розмовах про шлюб хлопці і дівчата все частіше демонструють розуміння того, що бажання взяти шлюб і ступінь готовності до нього – це далеко не одне і те саме. Одного лише бажання замало. Потрібно бути готовим до цього визначного кроку у своєму житті.

На жаль, оцінюючи свою готовність до шлюбу, молоді люди орієнтуються перш за все на соціально-економічні досягнення, оскільки усвідомлюють власну відповідальність передусім за створення матеріальної бази сім’ї. Перш ніж одружитися, вони вважають за потрібне оволодіти головними, на їхню думку, атрибутами дорослості: завершити навчання, пройти професійне становлення, досягти матеріальної незалежності [Узы брака, узы свободы, 1990].

Але не менш значущою є соціально-психологічна готовність до шлюбу, а цього якраз молодь найчастіше не усвідомлює. Чим вищий рівень готовності, тим успішніше відбувається адаптація до подружнього життя, тим простіше досягається взаєморозуміння, тим більше шансів, що взаємини будуть гармонійними [Буленко Т. В., 1995].



Соціально-психологічну готовність до подружнього життя можна визначити як здатність ефективно взаємодіяти з іншими членами сім’ї в системі внутрішньосімейних взаємин, як володіння вміннями та навичками конструктивної взаємодії з іншими. Саме за наявності такої готовності два індивідуальних життє­вих світи спроможні створити спільний простір. Важливим аспектом соціально-психологічної готовності до подружнього життя є, по-перше, розуміння того, що сім’я не є стати­ч­ною, вона постійно розвивається, тож і взаємодія між подру­ж­жям суттєво змінюється протягом його спільного життя, та, по-друге, готовність ініціювати, приймати та підтримувати ці зміни.

В. Г. Захарченко у своєму дослідженні наводить дані, згідно з якими майже третина досліджених ним молодих шлюбних пар до шлюбу взагалі не обговорювала питання, що стосувалися різних боків сімейного життя (наприклад, як розподілятимуться домашні обов’язки, якими будуть взаємини з батьками, коли та скільки народжувати дітей тощо). Навіть питання щодо місця проживання перед одруженням вирішували далеко не всі закохані пари [Захарченко В. Г., 2004б].

Але для того, щоб шлюб був успішний, варто завчасно виявити потенційно проблемні “зони”, виробити перші спільні плани, глибше пізнати та зрозуміти одне одного. Під час обговорення кожний партнер має нагоду, по-перше, усвідомити своє бачення майбутнього сімейного життя, виявити питання, з яких партнер має інший погляд, зрозуміти та прийняти його; по-друге, уже в процесі обговорення можна виробити спільні погляди на спірні моменти, таким чином запобігти майбутнім конфліктам; по-третє, шлюб – це спільний твір, що створюється і перебудовується парою безконечну кількість разів, тож, обговорюючи майбутнє сімейне життя, молоді люди вже його будують, готуються до нього.

Існуючі в науковій літературі погляди на поняття готовності можна узагальнити і звести до двох основних підходів.

Згідно з першим, готовність розуміють як функціональний стан, що сприяє успішній діяльності, забезпечує її високий рівень (А. О. Денисенко, Н. Д. Левітов, Ф. О. Генов). Відповідно стан готовності вирішальною мірою зумовлюється стійкими психічними особливостями, притаманними цій особистості та актуалізованими в конкретній ситуації [Денисенко А. О., 2003; Тюптя О. В., 1999].

Другий підхід полягає в тому, що готовність розглядають як складне утворення, яке містить когнітивний, мотиваційний та емоційно-вольовий компоненти, як сукупність знань, умінь та навичок, важливих для діяльності рис особистості, якими повинен володіти майбутній діяч (С. С. Салаватова, О. Г. Мороз та ін.). На думку науковців, що дотримуються цього підходу, готовність можна розвивати, підвищувати через розвиток її компонентів.

Таким чином, підготовка молоді до подружнього життя передбачає формування і розвиток конструктивних шлюбно-сімейних настановлень, посилення спрямованості на сімейний спосіб життя, оволодіння знаннями, уміннями та навичками, пов’язаними з побудовою гармонійних шлюбно-сімейних взаємин, тощо.

У науковій літературі висвітлено чимало аспектів готовності до шлюбу, зокрема морально-педагогічний (В. О. Сухо­млин­ський, В. Е. Чудновський та ін.), соціально-етичний (М. А. Алек­сєє­ва, Е. Берн та ін.), медико-психологічний (Д. Д. Єні­кєєва, В. Є. Каган та ін.), гендерний як формування статевої свідомості та визначення її ролі у психологічній готовності до шлюбу (Т. В. Говорун, І. С. Кон та ін.).

Ці погляди знайшли своє відображення у виділенні компонентів готовності особистості до подружнього життя [Бызова В. М., 1985; Захарченко В. Г., 2004а; Ільчишин Н. О., 2008], серед яких:


  • фізична і фізіологічна зрілість майбутнього подружжя як здатність зачати, виносити та виростити здорову дитину, а також як фізична основа здатності організму до ефективного виконання сімейних функцій та вирішення завдань, пов’язаних із шлюбом та сім’єю;

  • соціальна готовність як спроможність майбутніх шлюбних партнерів виконувати соціальні ролі та обов’язки, усвідомлення правової основи шлюбу, готовність взяти на себе відповідальність одне за одного і за своїх дітей, здатність матеріально забезпечувати сім’ю, тобто виконувати покладені на них соціальні ролі та обов’язки;

  • сексуальна готовність, як адекватне розуміння власної статі, здатність до подружніх сексуальних стосунків та народження дітей, розуміння сексуальних потреб партнера, орієнтація на спільність сексуально-еротичних переживань; при цьому важливе значення має наявність знань з анатомії та фізіології чоловічого і жіночого тіла, культури статевого спілкування;

  • педагогічна готовність як бажання мати дітей, сформованість комплексу настановлень на батьківство, уявлень про виховання дітей, ролі батька і матері в становленні й розвитку особистості дитини, основні закономірності дитячого розвитку; володіння знаннями, вміннями та навичками з виховання дітей;

  • господарська, інструментальна готовність, основою якої є знання та навички, пов’язані з раціональним використанням бюджету, облаштуванням побуту, умінням вести домашнє господарство тощо;

  • психологічна готовність, що передбачає орієнтацію на створення позитивних стійких шлюбно-сімейних стосунків, можливість приймати та виконувати подружні і батьківські обов’язки, розуміння цінності кохання у шлюбі; усвідомлення чинників формування психологічно здорової сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в родині і наявність відповідних умінь; при цьому важливим є формування реалістичної моделі, образу майбутньої сім’ї з урахуванням власних шлюбно-сімейних домагань, матеріально-економічних можливостей, шляхів реалізації планів на майбутнє тощо.

Соціально-психологічна готовність до сімейного життя проходить червоною ниткою через усі інші аспекти готовності до нього, виступаючи основою здатності спільно створювати сім’ю, разом вирішувати завдання та розв’язувати проблеми, долати труднощі. Саме соціально-психологічна готовність забезпечує ефективність майбутньої взаємодії з іншими членами сім’ї в процесі спільного життя, “налаштовуючи” на іншу людину, даючи змогу діяти злагоджено та узгоджено з близькими людьми.

Тож стає зрозумілим, що однією з передумов соціально-психологічної готовності особистості до подружнього життя є здатність до кооперації, співробітництва. Співробітництво, співпраця членів родини необхідні для успішного функціонування сім’ї, для вирішення завдань, що постають перед нею. Готовність особистості до кооперації та співпраці з іншою людиною передбачає усвідомлення нею власної ролі у спільній діяльності, у взаємодії, прийняття певних обов’язків та їх виконання задля досягнення спільних цілей. При цьому спільні цілі – це не тільки виховання дітей, забезпечення матеріальних умов існування сім’ї тощо. Спільною метою можна вважати бажання мати довготривалі стійкі взаємини любові, намагання бути разом, турбуючись одне про одного та відповідаючи одне за одного.

Успішне подружнє життя вимагає від обох партнерів особливих здібностей. Об’єднуючи ці здібності, В. С. Торохтій вводить поняття здатності до шлюбу, яке, на нашу думку, можна вважати синонімом соціально-психологічної готовності до подружнього життя. Вона містить такі складові:

1) здатність піклуватися про іншу людину, самовіддано їй служити, активно робити добро щодо неї;

2) здатність співчувати, “входити” в емоційний світ партнера, розуміти його радості і прикрості, невдачі, поразки і перемоги, знаходити та відтворювати духовну єдність з іншою людиною;

3) здатність до кооперації, співробітництва, міжособового спілкування, наявність навичок і вмінь для здійснення багатьох видів домашньої праці, організації домашнього господарства;

4) висока етична і психологічна культура, що припускає уміння бути терпимим і поблажливим, великодушним і добрим, приймати іншу людину з усіма її дивацтвами і недоліками та вибачати їй [Торохтий В. С., 1996].

Сюди ж можна додати здатність створювати та підтримувати конструктивні стосунки з іншими людьми, залагоджувати конфлікти, успішно виконувати свої обов’язки та завдання, а також створювати сприятливі умови для особистісного зростання кожного члена сім’ї.

Зрозуміло, що не всі молоді (і не тільки) люди володіють цією здатністю. Очевидно, що ті, які володіють, мають різний її розвиток. Саме через це пари, що проживають у майже однакових матеріальних та житлових умовах, маючи приблизно однакові рівні освіти та культури, однаково сильно кохаючи одне одного (щоправда, є сумніви, що силу кохання можна якось виміряти), мають різні потенційні лінії розвитку своїх взаємин: одні створюють міцну, щасливу сім’ю, а в інших така спроба закінчується невдачею.
Отже, готовність до подружніх взаємин засновується на свідомій потребі в психологічній близькості з іншою людиною та є складним утворенням, що охоплює когнітивний, мотиваційний та емоційно-вольовий компоненти. Вона характеризується системою соціально-психологічних настановлень особистості на шлюб та орієнтацією на побудову стійких, позитивних взаємин у сім’ї. Необхідним її базисом є вміння будувати сімейні взаємини, не втрачаючи власного “Я”, з одного боку, і не нав’язуючи його оточуючим, з другого; задовольняти потребу в коханні не за рахунок розчинення особистості одного партнера в особистості іншого, а шляхом розвитку поваги (до себе, до партнера, до майбутніх дітей), знаходити контекст взаємодії, взаємоспілкування, взаємоповаги, а також наполегливо працювати над собою та взаєминами.

Розділ 2

ЧИННИКИ ГОТОВНОСТІ МОЛОДІ
ДО ПОДРУЖНІХ ВЗАЄМИН

Цілісне розуміння готовності до подружнього життя неможливе без знання чинників, які її обумовлюють. Психологи-дослідники сімейних взаємин виділяють цілу низку таких чинників. Ми об’єднали їх у три блоки: соціальні чинники (віковий період шлюбу; матеріальний статус шлюбних партнерів; суспільні зразки сімейного життя тощо), соціально-психологічні чинники (характеристики дошлюбного спілкування партнерів; мотиви одруження; особливості батьківського впливу; шлюбно-сімейні домагання і життєві завдання, пов’язані із шлюбом та сім’єю, тощо) та індивідуально-психологічні чинники (самооцінка, самоповага, самоприйняття; автономність; відповідальність; емоційний інтелект; емпатійність, рефлексивність; спрямованість на самореалізацію; адаптаційні здібності і життєстійкість тощо).

Отже, розглянемо їх по черзі.


2.1. Соціальні чинники психологічної готовності молоді до шлюбних взаємин

Першим соціальним чинником, який ми розглянемо, буде віковий період одруження (шлюбу).

Поки що немає однозначної відповіді щодо оптимального віку для одруження (та й, мабуть, не буде). Велике значення при цьому мають соціально-культурні особливості кожного окремого суспільства. Наприклад, у традиційному суспільстві одруження було обов’язковою умовою отримання статусу дорослого. Неодружений чоловік не мав права голосу ні в колі сім’ї, ні на селянському зібранні. На сучасному етапі розвитку суспільства факт одруження не є неодмінною передумовою того, щоб молоду людину почали сприймати як дорослу. Скоріше навпаки: вважають правильним брати шлюб, досягнувши деякої дорослості, зрілості, що дає можливість юнакові чи дівчині бути успішним (успішною) в цій новій для нього (неї) формі взаємин.

Одруження в наш час – це акт, закріплений законом. Юридично молоді люди мають право взяти шлюб не раніше, ніж досягнуть 18-річного віку.

Виділення цього віку пов’язане з тим, що 18-річного чоловіка вважають здатним зачати, а 18-річну жінку – здатною виносити й народити здорову дитину. Однак часто існує реальна суперечність між юридично встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя (до речі, ЗМК інколи демонструють сюжети, в яких мамами-татами стають значно молодші дівчата і хлопці), і їх психологічною зрілістю, яка часто настає дещо пізніше.

Із самого факту, що людина відсвяткувала свій 18-й день народження, зовсім не випливає, що вона раптом стала психологічно готовою до побудови шлюбно-сімейних стосунків. Мабуть, усім відомі випадки, коли і в тридцять років особистість ще не “дозріла” до цього значущого життєвого кроку. Психологічна незрілість людини може проявлятися в невмінні будувати конструктивні взаємини. Така людина занадто залежна від думок батьків, вона не бажає брати на себе відповідальність за іншу людину, за сімейні взаємини, тому займає споживацьку позицію щодо майбутнього шлюбного партнера, висуває завищені домагання щодо нього тощо.

Буває й інакше: буцімто “паспортної” зрілості людина ще не досягла, але є вже достатньо психологічно зрілою для створення міцних взаємин з коханою людиною. У такому випадку молоді люди іноді обирають цивільний шлюб (той, що офіційно не реєструється).

Тож, мабуть, неможливо визначити вік настання готовності молоді до подружніх взаємин – усе дуже індивідуально: оптимальним віком для взяття шлюбу є вік, коли сама людина, відчуваючи кохання, бажає створити сім’ю, а також оцінює свою готовність як достатню для цього.

Сучасна молодь, згідно з проведеними нами дослідже­ннями шлюбно-сімейних домагань студентів [Кляпець О. Я., 2005], час створення сім’ї зазвичай пов’язує з матеріальним станом партнерів, що є іншим соціальним чинником готовності до подружнього життя. Наприклад, одна студентка пише: “Спочатку я хочу знайти роботу з достатньою зарплатнею і перспективою професійного зростання, а потім уже виходитиму заміж і народжуватиму дитину. Хочу, щоб мій чоловік теж мав роботу з гарною оплатою, бо, коли з’явиться дитина, забезпечувати нас доведеться йому самому”. Бачимо, що студенти збираються самостійно утримувати свої сім’ї.

Однак, незважаючи на таке зріле ставлення до життя, сучасні реалії демонструють, що молоді сім’ї сьогодні дуже рідко є матеріально незалежними; вони лише в окремих випадках мають власне житло та забезпечують себе самі – частіше ж молодята проживають в орендованих квартирах чи разом з батьками і залежать від їхньої фінансової допомоги. За даними опитування, проведеного у 2004 році, лише 2 % молодих сімей визнали себе повністю матеріально забезпеченими, 52 % визначили рівень свого добробуту як середній, а 46 % вважають його критичним. 69 % молодих сімей отримують допомогу від батьків грішми, 73 % (!) – продуктами харчування [Захарченко В. Г., 2004а].

Насправді сучасні економічні проблеми нашого суспільства залишають молоді мало шансів на оптимістичне ставлення до свого майбутнього і багато сумнівів щодо свого “завтра” та можливості його матеріально забезпечити. Це особливо стосується юнаків, і дівчат, які щойно отримали дипломи: роботодавці не схильні набирати працівників без досвіду роботи; а ті із них, які все-таки згоджуються дати роботу, пропонують сміхотворно низьку платню. Державні ж програми, спрямовані на підтримку молоді, або не працюють узагалі, або працюють незадовільно. Таке собі замкнене коло: вчорашні студенти можуть отримувати досвід роботи, необхідний для того, щоб у майбутньому претендувати на достатню заробітну плату, тільки завдяки матеріальній допомозі батьків та перебуваючи надалі на їх утриманні…

Невпевненість у спроможності забезпечувати сім’ю часто гальмує її створення чи розширення. Особливо ця ситуація позначилася на народжуваності, адже з погіршенням економічної ситуації в країні зростає “ціна дитини”: дорожчають продукти харчування, дитячі товари, ліки, послуги дитячих садків тощо. Цілком зрозумілим у такій ситуації є те, що більше половини сучасних українських сімей, що мають неповнолітніх дітей, однодітні [Денисенко А. О., 2001].

Отже, матеріальний рівень сучасних молодих сімей у більшості випадків настільки низький, що часто обумовлює їх житлову і матеріальну залежність від батьків. У такій ситуації процес подружньої адаптації, набуття необхідних для сімейного життя вмінь та навичок, формування відповідальності за власну сім’ю тощо може суттєво гальмуватися. Проте розвиваються і закріплюються інфантильна позиція і споживацькі настано­влення, що навряд чи сприяють побудові гармонійного шлюбу.

Останнім у ряду соціальних чинників готовності до подружніх взаємин розглянемо суспільні зразки сімейного життя, стереотипи, що транслюються через соціальні норми.

Кожен із нас, бажає він того чи ні, співвідносить себе з існуючими в суспільстві стандартами та оцінює з огляду на них практично всі свої вчинки та наміри. Соціальні норми – це фіксовані вікові терміни проходження особистістю відповідних етапів розвитку, досягнення визначених цілей, які разом із психологічною потребою особистості в самореалізації окреслюють життєвий шлях людини. Іноді, навіть несвідомо, вона виставляє собі якісь часові межі, а вихід за ці межі оцінює як життєву невдачу, неуспіх.

Усвідомлення неспроможності своєчасно одружитися, побудувати сім’ю, народити дітей тощо суттєво знижує само­оцінку людини та її загальну задоволеність життям. Порівняння себе із заміжніми подругами (чи з одруженими друзями) та знайомими може призвести до невтішного висновку: “я невдаха, у мене нічого не складається і, мабуть, уже не складеться… годі й намагатися побудувати особисте щастя…”.

Соціальні стереотипи нав’язують нам не тільки часові вимоги щодо “необхідних” подій у сімейній сфері життєдіяльності, а й образи того, що є “нормальною” сім’єю, як у “нормальній” сім’ї розподіляються ролі, що і як роблять “нормальні” чоловік і дружина, якими є “нормальні” діти тощо. “Нормальна” сім’я тиражується через ЗМК, її ми бачимо в кіно, на рекламних білбордах, а також у сусідній квартирі… Таким чином суспільство підганяє всіх під певний стандарт, відхилення від якого явно чи неявно засуджується соціальним середовищем. У підсумку ми й самі вже віримо, що це і є справжня сім’я. Ми настільки “насичуємося” стереотипами з раннього дитинства, що перестаємо помічати їх тиск і вважаємо за доцільне будувати своє життя згідно із цими стандартами.

Слід зазначити, що суспільна думка з часом змінюється. Наприклад, у наш час спостерігається помітне і загальне послаблення нормативного імперативу, що наказує у певному віці обов’язково брати шлюб, будь-що його зберігати, народжувати дітей, обмежувати інтимні стосунки до і поза шлюбом та розподіляти ролі на специфічно чоловічі і специфічно жіночі. Іншими словами, сила суспільної думки, згідно з якою люди “повинні” дотримуватися строго визначених зразків сімейного життя, суттєво ослабла. Люди (особливо молоді) урешті переконуються, що саме вони є творцями власного життя і саме від них залежить, яким воно буде.

Однак, крім позитиву, ця тенденція має і негативні аспекти: наслідком характерного для нашого часу більш терпимого ставлення суспільства до дошлюбних статевих взаємин стало погіршення репродуктивного здоров’я сучасної молоді, спричинене поширеністю випадків ранньої вагітності та хвороб, що передаються статевим шляхом.

Неможливо “виключити” соціальні взірці чи “відключитися” від них. Але це і непотрібно. Для того щоб бути готовим будувати подружнє життя, яке відповідало б власним потребам, бажанням та поглядам, достатньо усвідомлювати ці стереотипи, розрізняти власні думки і думки оточення та у випадку їх розбіжностей робити свідомий вибір, відповідаючи за його наслідки. Тож усвідомлення стереотипів, поширених у суспільстві, їх “маркування” і досягнення певної автономності від них стає вкрай важливим чинником готовності до подружнього життя.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка