Методичні рекомендації Київ 2009 міністерство охорони здоров’я україни державний фармакологічний центр схвалено на засіданні




Сторінка1/8
Дата конвертації24.04.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8



МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ФАРМАКОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР



ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ

НОВИХ АДАПТОГЕННИХ ЗАСОБІВ

Методичні рекомендації

Київ – 2009

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ФАРМАКОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР

Схвалено

на засіданні

науково-експертної ради

ДФЦ МОЗ України

(протокол № 6 від 25.06.2009 р.)

Директор ДП «ДФЦ МОЗ України»

_______________ Чумак В.Т.




ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ

НОВИХ АДАПТОГЕННИХ ЗАСОБІВ

Методичні рекомендації

Київ – 2009

Авторський колектив:

д. фарм. наук, проф. Л.В. Яковлєва;

к. фарм. наук, ст.н.с. О.Я. Міщенко;

к. біол. наук, ст.н.с. Ю.Б. Лар’яновська;

м.н.с. ЦНДЛ НФаУ О.Ю. Кошова;

м.н.с. ЦНДЛ НФаУ С.А. Гращенкова.



Рецензенти: д. м. наук, проф. Т.О. Дев'яткіна,

д. біол. наук, проф. Н.Ф. Маслова.

З М І С Т


ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ 5

1. АДАПТИВНІ РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМУ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ ТА ФАРМАКОДИНАМІЧНІ АСПЕКТИ АДАПТОГЕННИХ ЗАСОБІВ 6

1.1 Характеристика, значення та механізми адаптивних реакцій організму 6

1.2 Фармакологічна характеристика адаптогенних засобів та механізмів їх дії 11

2. ЕТАПИ ДОСЛІДЖЕННЯ НОВИХ АДАПТОГЕННИХ ЗАСОБІВ 15

3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ МОДЕЛІ ВИЗНАЧЕННЯ 18

АДАПТОГЕННОЇ ДІЇ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН 18

ТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ 18

3.1. Моделі фізичного навантаження для тварин 18

3.2. Моделі гіпоксії 21

3.3. Модель гострого іммобілізаційного стресу 22

3.4. Ускладнені моделі фізичного навантаження 23

та моделі впливу альтернативних чинників 23

3.5. Моделі для оцінки впливу досліджуваних засобів на стан ЦНС, 25

функції пам’яті та навчання 25

3.6. Вивчення механізмів адаптогенної дії нових засобів 26

4. ДОСЛІДЖУВАНІ ПОКАЗНИКИ 28

ПЕрелІК ПОСИЛАНЬ: 36




ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ


АД – адреналін;

АКТГ – адренокортикотропний гормон;

Асп – аспарагін;

АОС – антиоксидантна система;

АТФ – аденозинтрифосфорна кислота;

АФК – активні форми кисню;

АХ – ацетилхолін;

БАР – біологічно-активні речовини;

ВГ – відновлений глютатіон;

Глу – глутамін;

ГАМК – γ-аміномасляна кислота;

ГГАС – гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальна система;

ГТ – гістамін;

ГТФ – гуанінтрифосфат;

ДА – дофамін;

ДЛ – дихальний ланцюг;

ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота;

ЕЗ – електричний заряд;

ЗАК – збуджуючі амінокислоти;

ЗАР – загальна адаптаційна реакція;

КА – катехоламіни;

КВП – кора великих півкуль;

КМНЗ – коефіцієнт маси надниркових залоз;

КМТ – коефіцієнт маси тимусу;

КФ – креатинфосфокіназа;

МВ – м’язові волокна;

МК – молочна кислота;

МХ – мітохондрії;

НА – норадреналін;

НАД – нікотинаміддинуклеотид;

НЗ – наднирникові залози;

ОКС – оксикортикостероїди;

ОФ – окиснювальне фосфорилювання;

ПВК – піровиноградна кислота;

ПОЛ – перекисне окиснення ліпідів;

РНК – рибонуклеїнова кислота;

СВГМ – стволовий відділ головного мозку;

СДГ- сукцинатдегідрогеназа;

СНПО – стан неспецифічної підвищеної опірності;

СТ – серотонін;

ТБК- реактанти – продукти ПОЛ, що реагують з тіобарбітуровою кислотою;

ЦНС – центральна нервова система;

ЧВУ – частота виразкоутворення.

1. АДАПТИВНІ РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМУ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ ТА ФАРМАКОДИНАМІЧНІ АСПЕКТИ АДАПТОГЕННИХ ЗАСОБІВ




1.1 Характеристика, значення та механізми адаптивних реакцій організму


Організм на дію несприятливих факторів відповідає складною адаптивною реакцією. Основною регуляторною системою останньої є гіпоталамо-гіпофізарно-адреналова система (ГГАС), діяльність якої, зрештою, і перебудовує активність вегетативних систем організму таким чином, що зрушення гомеостазу усувається або завчасно припиняється. У центральній нервовій системі відбуваються зміни клітинного обміну, зокрема, підвищується метаболізм найважливіших біологічних макромолекул – РНК і білків. Після ліквідації порушень гомеостазу метаболізм макромолекул у нервових структурах, що беруть участь у процесі адаптації, все ще залишається зміненим. У цьому і полягає механізм адаптації: якщо загроза порушення гомеостазу повториться, вона протікатиме вже на тлі зміненого, адаптованого до стресової дії метаболізму клітинних структур [13, 44, 45, 50, 76].

Екстремальні чинники за тривалістю дії на організм можуть бути короткочасними, дію яких організм компенсує за рахунок наявних резервів. і тривалими, які вимагають адаптаційної перебудови діяльності функціональних систем людини, іноді навіть несприятливої для здоров'я [22, 44]. При короткочасних діях екстремальних чинників на організм людини запускаються всі наявні резервні можливості, направлені на самозбереження, і лише після звільнення організму від екстремального впливу відбувається відновлення гомеостазу. При тривалих діях екстремальних чинників на організм людини функціональні перебудови визначаються своєчасним включенням процесів відновлення гомеостазу, їх силою і тривалістю.

Більшість адаптаційних реакцій людського організму здійснюються в два етапи: початковий етап термінової, але не завжди досконалої, адаптації, і подальший етап досконалої, довготривалої адаптації.

Терміновий етап адаптації виникає безпосередньо після початку дії подразника на організм і може бути реалізований лише на основі фізіологічних механізмів, що раніше сформувалися, наприклад зростання легеневої вентиляції і хвилинного об'єму кровообігу у відповідь на недостатність кисню. Найважливіша риса цього етапу адаптації полягає в тому, що діяльність організму протікає на межі його фізіологічних можливостей, при майже повній мобілізації функціонального резерву і далеко не повною мірою забезпечує необхідний адаптаційний ефект [44].

«Довготривалий» етап адаптації виникає поступово, в результаті тривалої або багатократної дії на організм чинників навколишнього середовища. Цей етап розвивається на основі багатократної реалізації «термінової» адаптації і характеризується тим, що у результаті поступового кількісного накопичення певних змін організм набуває нової якості - з неадаптованого перетворюється у адаптований. Адаптація забезпечує здійснення організмом раніше недосяжної по своїй інтенсивності фізичної роботи, розвиток стійкості організму до холоду, тепла, великих доз отрут, до значної висотної гіпоксії, що раніше були несумісні з життям. Така якісно складна адаптація до навколишнього середовища розвивається в процесі навчання на основі пам'яті мозку і виявляється виникненням нових стійких тимчасових зв'язків і їх реалізацією у вигляді відповідних поведінкових реакцій [44].

Перехід від «термінового» етапу до «довготривалого» знаменує собою вузловий момент адаптаційного процесу, оскільки саме цей перехід робить можливим постійне життя організму в нових умовах, розширює сферу його проживання і свободу поведінки у зміненому біологічному і соціальному середовищі. Механізм даного переходу забезпечується не окремими органами, а організованими певним чином і супідрядними між собою системами. Реакція на будь-яку нову і достатньо сильну дію середовища - на будь-яке порушення гомеостазу – забезпечується системою, що специфічно реагує на даний подразник, і стрес-реалізуючими адренергічною та гіпоталамо-гіпофізарно-адреналовою системами, що неспецифічно реагують на різні зміни в середовищі існування [38, 44].

При переході «термінової» адаптації в «довготривалу» наявність функціональної системи або її утворення само по собі ще не означає стійкої, ефективної адаптації. Для переходу «термінової» адаптації в гарантовану, «довготривалу», усередині утвореної функціональної системи повинен реалізуватися важливий процес, який забезпечує фіксацію адаптаційних систем, що склалися, і збільшення їх потужності до рівня, що диктується середовищем. Таким процесом є активація синтезу нуклеїнових кислот і білків, що виникає в клітинах, відповідальних за адаптацію систем та забезпечує формування там системного структурного «сліду» [44, 76]. Послідовність явищ у процесі формування довготривалої адаптації полягає в тому, що збільшення фізіологічної функції клітин систем, відповідальних за адаптацію, викликає, як першу зміну, збільшення швидкості транскрипції РНК на структурних генах ДНК в ядрах цих клітин. Зростання кількості інформаційної РНК приводить до збільшення програмованих цією РНК рибосом і полісом, на яких інтенсивно відбувається синтез клітинних білків. У результаті маса структур збільшується і відбувається збільшення функціональних можливостей клітини, складових основи «довготривалої» адаптації [11, 13, 27, 44, 76].

Активуючий вплив збільшеної функції, опосередкований через механізми внутрішньоклітинної регуляції, адресований саме генетичному апарату клітини. Механізм, через який функція регулює кількісний показник активності генетичного апарату, – швидкість транскрипції, був визначений Ф.3. Меєрсоном як «взаємозв'язок між функцією і генетичним апаратом клітини» [44]. Важливо, що формування на основі цього взаємозв'язку структурних змін у домінуючій системі, відповідальній за адаптацію, завжди відбувається при вирішальній участі нейрогуморальних механізмів цілого організму, перш за все механізмів стрес-реакції, яку Г. Сельє визначив як загальний адаптаційний синдром (ЗАС) [68].

Ганс Сельє вперше показав неспецифічний характер адаптаційної реакції цілого організму: будь-які за якістю, але сильні подразники викликають в організмі розвиток однакового симптомокомплексу [68]. Специфічний, особливий вплив подразника зберігається, але при дії будь-якого сильного подразника через шість годин відбувається зменшення вилочкової залози, збільшення наднирників, наявність виразок і крововиливів у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту [68]. У крові спостерігається лейкоцитоз, лімфопенія, анеозинофілія [13, 68]. Сельє назвав загальну неспецифічну адаптаційну реакцію на сильний подразник – стресом, а її першу стадію – реакцією тривоги. Для цієї реакції характерні елементи пошкодження, пригнічення з однобокою різкою стимуляцією осі АКТГ – глюкокортикоїдних гормонів [13, 68, 86, 94, 99]. У відповідь на сильну дію необхідно швидко мобілізувати енергетичні ресурси організму. Це і відбувається при стресі, але вкрай неекономічним і руйнівним для організму шляхом. Після реакції тривоги наступає друга стадія стресу – стадія резистентності. У цій стадії неспецифічна резистентність організму підвищується. Якщо ж стресор надмірно сильний або його дія тривала, то розвивається стадія виснаження, яка може призвести до смерті [30, 68].

Довгі роки стрес вважали єдиною адаптаційною реакцією і, разом з його негативними впливами, дослідників все більше цікавили позитивні – а саме, підвищення резистентності. Пізніші дослідження російських вчених Л.Х. Гаркави, О.Б. Квакіної, М.О. Уколової показали, що окрім стресу існують ще дві загальні неспецифічні адаптаційні реакції організму: на слабкі подразники – реакція тренування, на середні (проміжні між сильними і слабкими) – реакція активації. Існує кількісно-якісна закономірність розвитку загальних неспецифічних адаптаційних реакцій: залежно від сили, дози, біологічної активності чинників зовнішнього і внутрішнього середовища в організмі розвиваються якісно відмінні адаптаційні реакції (рис. 1) [13].

Зміни в організмі при реакції активації мають інший характер, ніж при стресі. Вже у першій стадії — стадії первинної активації замість зниження резистентності відбувається її підвищення, замість зменшення вилочкової залози – її значне збільшення з підвищенням функціональної активності лімфоїдних елементів в ендокринній системі – гармонійне і добре узгоджене помірне підвищення секреції гормонів щитовидної, статевих залоз і гормонів кори наднирникових залоз в основному за рахунок мінералокортикоїдів, але без зниження рівня глюкокортикоїдів [13]. Це пов'язано з переважанням в мозку, особливо в гіпоталамусі, де формуються адаптаційні реакції, фізіологічного збудження. У стадії стійкої активації, що розвивається при систематичному

повторенні активаційних дій, підвищення резистентності набуває стійкого характеру. Функціональна активність ЦНС і ендокринних залоз достатньо висока, але не надмірна. Такий стан нейроендокринної регуляції створює сприятливі умови для життєдіяльності організму [13].

Для тривалої підтримки реакції тренування слабкі дії треба систематично, щодня повторювати, поступово підвищуючи навантаження. Ця реакція має ознаки схожості з реакцією активації і стресом, проте для неї характерний свій комплекс змін. У першій стадії реакції тренування – стадії орієнтації – тимус не пригнічений, як при стресі, але збільшений менше, ніж при реакції



Різке збудження



Надмежне

гальмування



Охоронне

Помірне фізіологічне

збудження



гальмування












АКТГ СТГ ТТГ ГТГ

Аденогіпофиз

АКТГ СТГ ТТГ ГТГ

N Аденогіпофиз




АКТГ СТГ ТТГ ГТГ

N Аденогіпофиз














Тимус:

Інво-люція




Лімфоїдна тканина,

селезінка:

пригнічення



Наднир-

ники

(кора):
ГК МК


Тимус:

помірне

збіль-шення




Лімфоїдна тканина,

селезінка:

помірна проліферація



Наднирники

(кора):

ГК – N


МК - N


Тимус:

значне


збіль-шення


Лімфоїдна тканина,

селезінка:

гіперплазія, висока активність



Наднир-

ники

(кора):

ГК – N;

МК











ШКТ:

крово-виливи

Щитоподібна залоза:

пригнічення




Статеві

залози:

пригнічення



ШКТ:

норма


Щитоподібна залоза:

норма



Статеві залози: помірна активація


ШКТ:

норма


Щитоподібна залоза:

підвищена активність




Статеві залози:

підвищена активність












Б




А

В




Реакція тренування (стадії: орієнтації, перебу-дови, тренованості) – ЗАР на слабкі подраз-ники




Реакція активації (стадіїї: спокійна та стійка активація) – ЗАР на подразники середньої сили




Реакція стресу (стадії: тривоги, резистентності, виснаження) – ЗАР на сильні подразники


Рис.1 – Комплекс змін в організмі при різних загальних адаптаційних реакціях (ЗАР) у залежності від сили подразника: А- при стресі: резистентність знижена в стадіях тривоги та виснаження, підвищена в стадії резистентності, енергетичні витрати високі; Б – при реакції тренування: пасивна резис-тентність підвищена в стадії орієнтації, активна резистентність значно підвищена в стадії тренованості, енергетичні витрати мінімальні; В – при реакції активації: резистентність значно підвищена в стадії спокійної активації і особливо –у стадії стійкої активації, енергетичні витрати помірні [13].

активації. Підвищення резистентності в цій стадії відбувається за рахунок зниження чутливості: у мозку переважає охоронне гальмування. Функція статевих органів, щитовидної залози не пригнічена, але активність їх не така висока, як при реакції активації. Секреція глюкокортикоїдів підвищена, але не так різко, як при стресі; секреція мінералокортикоїдів також підвищена, хоча і не так істотно, як при реакції активації [13].

Стан резистентності або стійкості (пристосування до чинника) приводить до підтримки нормального існування організму в нових умовах. При систематичному повторенні тренувальних дій формується метаболічна перебудова, що переходить потім у стадію тренованості, при якій резистентність організму значно підвищена за рахунок активності захисних систем організму, в першу чергу тиміко-лімфатичної [13].

Інший, м'якший шлях підвищення неспецифічної резистентності організму можна досягти за допомогою цілого ряду засобів, названих адаптогенами. Лазарєв М. В. викликав стан неспецифічної підвищеної опірності (СНПО), при якому резистентність організму зростала без елементів пошкодження. Це якісно інший шлях: певні засоби (адаптогени) викликають СНПО. Встановлено, що і адаптогени залежно від дози можуть викликати і СНПО, і інші комплекси змін, а у великих дозах – навіть стрес.

Таким чином, вищенаведене свідчить, що підвищення неспецифічної резистентності організму можливе як за допомогою тренувань (постійним тривалим впливом на організм певного чинника слабкої сили, наприклад, фізичного навантаження), а також за допомогою ряду адаптогенних засобів, характеристику яких ми наведемо далі.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка