Методичні рекомендації «Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я»




Сторінка1/9
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.32 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Міністерство праці та соціальної політики України

Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів

Асоціація Психіатрів України

Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я

(лекції для родичів)

Лютіж

2009

Методичні рекомендації «Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я» / За загальною редакцією кандидата медичних наук М.Л.Авраменка К.: – Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів –2009, 72 с.

Методичні рекомендації розроблені на основі практичного досвіду роботи «Школи для родичів» Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів, яку створено в співпраці з Асоціацією психіатрів України, і перш за все, адресовані родичам людей з проблемами психічного здоров’я. Це видання надасть можливість родичам отримати необхідну інформацію, яка допоможе їм стати активними помічниками свого близького в його відновленні. А також сприятиме розвитку гармонійних відносин в родині, зниженню ризику госпіталізації в психіатричний стаціонар, підвищенню рівня соціальної активності людини, яка страждає на психічний розлад.



Також, матеріали даного видання можуть бути застосовані на практиці фахівцями (психологами, соціальними працівниками, лікарями і т.д.) в індивідуальній та груповій роботі з родичами та пацієнтами.

Упорядники:

І.І Лубяницька – начальник відділу з методичного забезпечення реабілітації осіб з розумовою відсталістю та психічними розладами, Т.Г. Галенко, Романець Т.Ю. – фахівці відділу, С.І. Костюченко – лікар-психіатр, Зеленов К.Є. – лікар-психіатр.

Рецензент:
О.А. Насінниккандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика
ЗМІСТ

стор.

ВСТУП

4

Розділ 1. Медичний блок




Лекція 1. Історична довідка. Про шизофренію. Поняття «відновлення» при шизофренії. Біологічні, психологічні і соціальні чинники захворювання. Визнання хвороби родиною.

5

Лекція 2. Типи перебігу захворювання. Поняття про ремісії і загострення. Уміння розпізнавати симптоми захворювання (маячні ідеї, галюцинації, суїцидальна поведінка, депресії) і як їх долати.

10

Лекція 3. Основні принципи медикаментозного лікування. Групи препаратів. Побічні дії при прийомі антипсихотичних ліків.

16

Лекція 4. Причини рецидиву. Симптоми, які попереджають про загострення хвороби. Профілактика рецидивів.

21

Лекція 5. Проблемні ситуації при психічних захворюваннях (кава, сигарети, агресивна поведінка, алкоголь та наркотики, відмова від прийому ліків) і як з ними впоратися.

24

Розділ 2. Психологічний блок




Лекція 1. Зростання навантаження на родину. Реакції родини на виявлення в родича проблеми психічного здоров'я. Підтримка сімей. Напрямки змін.

30

Лекція 2. Ефективні й неефективні стилі спілкування: пасивний, агресивний і асертивный. Асертивність – впевненість у собі. Основні навички ефективного спілкування: 1. Соціально прийнятне вираження позитивних і негативних почуттів за допомогою «Я-повідомлення»; 2. «Активне (эмпатійне) слухання» – вміння вислухати іншого. Як просити про те, чого ви бажаєте: вміння висловлювати прохання в позитивній формі.

37

Лекція 3. Границі. Фізичні, психологічні, духовні границі. Принципи побудови відносин, які сприяють розвитку здорової самостійності, ослабленню почуття провини й марності: рухливість бар’єрів, повернення ролі дорослого; реальні очікування; поступова передача відповідальності; використання позитивних підсилень; відокремлення; встановлення обмежень.

52

Резюме

59

Розділ 3. Соціальний блок




Лекція 1. Метод вирішення проблем.

61

Лекція 2. Залучення та використання ресурсів для вирішення медичних, психологічних і соціальних проблем.

66

Список літератури

71

Додаток

72


Вступ
Світ людини з проблемою психічного здоров’я, у більшості випадків, це сім’я та психіатрична лікарня. На теперішній час в Україні розпочали реформування психіатричної системи – скорочується кількість психіатричних стаціонарів, але, нажаль, не створюють спеціалізовані амбулаторні реабілітаційні установи для таких людей, де вони могли б отримати спеціалізовану психологічну та соціальну підтримку. Не підготовлена родина, яка не знає як правильно себе поводити з хворою людиною, залишається один на один з цією проблемою.

Наявність в сім’ї людини, яка страждає на психічний розлад, впливає на всіх членів сім’ї – руйнуються взаємовідносини, плани, надії, з’являється почуття безнадії та безперспективності в зв’язку з невиліковною хворобою, почуття провини, депресії (особливо у жінок). Всі ці негативні фактори суттєво знижують якість життя пацієнта, погіршують його психічний стан, і він знов потрапляє до психіатричного стаціонару.

В Україні, нажаль, повністю відсутні цілеспрямовані психоосвітні програми, які могли б допомогти родичам та пацієнтам справитися з тягарем хронічного психічного захворювання, надати можливість людині з проблемою стати більш активним і самостійним у нашому суспільстві. Не потрапляти в психіатричний стаціонар. За даними зарубіжних досліджень, саме психоосвіта сімей допомагає знизити частоту госпіталізацій їх близьких до психіатричного стаціонару на 70 %.

Це видання є результатом роботи нашої постійно діючої «Школи для родичів», яку було створено в співпраці до психіатричного стаціонару, підвищенню соціальної активності їх близького.



Також, матеріали даного видання можуть бути застосовані на практиці фахівцями (психологами, соціальними з Асоціацією психіатрів в Україні. Розроблена нами програма надасть можливість родичам отримати необхідну інформацію для того, щоб стати активним помічником свого близького, який страждає на психічний розлад, у його відновленні. А також, участь у програмі, сприятиме гармонізації родинних стосунків зниженню ризику госпіталізацій працівниками, лікарями і т.д.) в індивідуальній та груповій роботі з родичами та пацієнтами.

Частина 1. Медичний блок
Лекція 1. Історична довідка. Про шизофренію. Поняття «відновлення» при шизофренії. Біологічні, психологічні і соціальні чинники захворювання. Визнання хвороби родиною.

У нашому суспільстві існує декілька забобонів, пов’язаних з психічними захворюваннями. І сім’я, де є людина, що страждає на психічне захворювання, не є виключенням. Зокрема, вважається що якщо у людини виявлено психічний розлад вона не зможе мати сім’ю, працювати, навчатися. Ці переконання, загалом, засновані на звичайному незнанні, нестачі інформації і призводять до стигматизованого, упередженого ставлення до людей, що страждають на шизофренію. Тому найефективніший спосіб боротьби з помилковими уявленнями – це достовірна інформація про те, що таке шизофренія.

Історична довідка

У середні віки хвороби носили ім’я свого святого покровителя, якому слід було молитися, щоб уберегтися від неї або навіть вилікуватися. У сучасній науковій медицині хвороба може бути названа ім’ям того, хто дав її перший клінічний опис.

Для хвороби, яку зараз ми називаємо «шизофренія», такий клінічний опис зробив швейцарський психіатр і психолог Еуген Блейлер (Eugen Bleuler). Але до моменту, коли хвороба була у значній мірі вивчена, передував етап історії під назвою "деменція прекокс", з якої почалося дослідження цього "Нового Світу людського розуму".

Вперше описав симптоми ранньої деменції, які ми зараз відносимо до шизофренії великий француз Ескіроль (J. Esquirol, 1772 - 1840). Саме тоді почався шлях завдовжки більш ніж сторіччя від деменції прекокс до шизофренії. Ескіролю вдалося встановити відмінність між деменцією і ідіотією, тобто встановити неоднорідність психічних хвороб. "Людина в стані деменції позбавлена благ, якими вона насолоджувалася раніше, тобто багатий став бідним. Ідіот же завжди був нещасним та убогим. Стан людини з деменцією може змінюватися, стан ідіота ніколи не міняється".

Психіатри робили спроби класифікації психічних хвороб. У 1863 році німець Кальбаум (K. Kahlbaum, 1828 - 1899) захищає дисертацію на тему "Класифікація душевних хвороб". Він запропонував у своїй класифікації розрізняти особливий клас психозів, що пов’язані з певною фазою фізіологічного розвитку. "Деменція прексос" природним чином знайшла тут своє місце як "пубертатна парафренія".

Саме цю класифікацію узяв за основу професор Еуген Блейлер (1857 - 1939),коли опублікував у 1911 році свою знамениту працю про "групу шизофрених психозів", яка знаменувала народження сучасної концепції шизофренії. Блейлер пропонує розділити "деменцію прекокс" на чотири підгрупи: параноїдна форма, кататонія, гебефренія і проста шизофренія. Блейлер визнавав свою непоінформованість відносно природи шизофренічного процесу. З такою ж чесністю, вивчаючи початкову симптоматику, він показував, що перебіг хвороби мало передбачуваний і часто важко прогнозувати, яким буде прикінцевий стан.

Після Першої світової війни у культурному кипінні європейської цивілізації проблема шизофренії досягла свого апогею. Для розуміння проблеми шизофренії намагалися використовувати нові філософські системи, з’являлися нові методи її лікування, починається розквіт психоаналізу. Навіть Блейлер використовував психоаналіз як теорію для пояснення свого опису групи шизофренічних психозів, але не згадував його як терапевтичний засіб.

Починаючи з 1917 року весь світ приголомшують дві епідемії: "іспанка" і "летаргічний энцефаліт". Остання, яку за французькою термінологією називалася "сонною хворобою", супроводжувалася гострим галюцинаторним маренням і призводила в одній третині випадків до смерті. У тих, хто залишалися живим, зберігалися маячні розлади і зміни афекту. Без сумніву, епідемія летаргічного енцефаліту мала відношення до шизофренії, і деякі способи лікування шизофренії були підказані саме тоді.

Зокрема, у той час спостерігався великий інтерес дослідників до фізіології сну. Це спричинило розробку численних теорій і методів. Історія лікування шизофренії сном цікава. У 1921 році доктор Якоб Клейсі (Jakob Klaesi) директор клініки в Бургхельцлі у Цюріху починає застосовувати барбітурати при лікуванні сном, щоб "позбавити від автоматизмів". Проте метод був небезпечний через ймовірність передозування. Так у 1925 році було зафіксовано 15 смертельних випадків у 311 пролікованих пацієнтів.

У 1930 році професор фармакології Цюріхського університету Cloetta замінив снодійний засіб на менш токсичну суміш, що містила барбітуровий паральдегид амиленгидрата і хлоралгидрата. У цей же період фахівці почали підозрювати, що барбітурові похідні викликають важку токсикоманію, але препарат продовжували використовувати ще півсторіччя.

Надалі пролонгований наркоз Клейсі у лікуванні шизофренії був витиснений іншими методами, які розглядалися певний час як основні лікувальні засоби для цієї групи психозів. Так у 1933 році Манфред Шекел (Manfred Sakel, 1900 - 1957) представив Віденському Медичному товариству повідомлення про те, що гіпоглікемічні шоки мали сприятливий вплив на психічний стан людини, яка страждає на шизофренію. У 1950 році, він прийшов до висновку, що тільки інсуліновий шок здатний забезпечити справжню терапевтичну дію на хворих з шизофренією.

Вслід за Шекелем угорський дослідник Ласло ван Медуна (Laszlo von Meduna) запропонував інший метод для лікування шизофренії – викликання судом за допомогою ін’єкцій камфори, яку надалі замінили на пентіленетразол або кордіазол. У 1937 році їм була опублікована праця "Судомна терапія шизофренії".

У цей же час професор невропатології і психіатрії Римського Університету Лусио Біні (Lucio Bini, 1908 - 1964) зі своїм асистентом (Хьюго Керлетті (Hugo Cerletti, 1877 - 1963) запропонували використовувати електричний струм для викликання судом. У роботі Керлетті розповідалося про першого пацієнта, хворого на шизофренією, у якого спостерігалася ремісія доброї якості після лікування електрошоком.

Паралельно з терапевтичними способами лікування шизофренії, вчені робили спроби психохірургії. Перші досліди у цій галузі відносяться до 1888 року і належать Готлібу Бурхардту (Gottlibe Burckhardt) у якого свого часу Блейер був інтерном. У 1935 році на Міжнародному Конгресі неврологів у Лондоні одна з доповідей була присвячена фізіології лобових ділянок. Значніших результатів у психохірургії вдалося досягти португальському неврологу Егасу Моніз (Egas Moniz), якому у 1994 році була присуджена Нобелівська премія з медицини за роботи представлені у праці "Спроби операцій у лікуванні деяких психозів". Проте, широкого застосування психохірургія не отримала.

Біохімічна ера шизофренії почалася у 1952 році. Це рік відкриття нейролептиків, знаменний для психіатрії так само як відкриття Америки у 1492 році. Заради справедливості, слід відмітити, що ще у часи Другої світової війни французькі психіатри вже використали дериват фенотіазину, прометазін, знаючи про його седативну дію на психічно хворих. У 1950 році, лабораторія, що синтезувала його, надає в розпорядження дослідників і клініцистів інший дериват фенотіазину - хлорпромазін (аміназін), який у Франції став відомий під назвою Ларгактіл. Використовуючи його для анестезії, флотський хірург Лаборіт (Laborit) вперше помітив, що препарат має специфічну дію на психіку, викликаючи байдужість, що привело його до думки використовувати Ларгактіл у психіатрії.

У 1952 році школа госпіталю Святої Ганни у Парижі публікує ряд цікавих повідомлень про використання препарату, а у 1955 році проводиться міжнародний симпозіум, присвячений Ларгактілу. У тому ж році учені Делей (Delay) і Денікер (Deniker) пропонують Медичній Академії ввести термін "нейролептики" (буквально - "який уловлює нерв") для позначення нової родини медикаментів. Надалі ці ж вчені запропонували першу класифікацію нейролептиків за сукупністю речовин.

Механізм дії нейролептиків дозволяв неселективно блокувати дофамінові рецептори і зменшували вираженість позитивної (галюцинаторно-маячної) симптоматики. Проте вони викликали розвиток виражених побічних ефектів, що часто робило подальше лікування важким для пацієнта. Проте, у лікарів і хворих з’явилася надія якщо не на зцілення, то, в усякому разі, на радикальну допомогу. Дійсно, психотропні препарати істотно змінили якість надання допомоги у психіатричних лікарнях. Після 50-х і 60-х років практично вже не зустрічалися випадки із злоякісним перебігом. Наступною епохою у психіатрії можна без сумніву назвати відкриття у 80-і роки і впровадження в клінічну практику у середині 90-х нових, або атипових нейролептиків, які здатні значно послабити як позитивні, так і негативні симптоми захворювання. Завдяки своїй вибірковій дії, вони впливали на відносно ширше коло симптомів і набагато краще переносилися, що значно покращувало якість життя психічно хворих. Завдяки цим властивостям вони почали призначатися у всьому світі як препарати вибору для терапії шизофренії.

Спершу – декілька слів про сам термін "шизофренія". Слово виникло від грецьких "шизо" ("схизо") – розщеплюю і "френ" – розум. Під розщеплюванням мається на увазі не роздвоєння (наприклад, особи), як часто це не зовсім вірно розуміють, а дезорганізацію, відсутність гармонійності, невідповідність, нелогічність на погляд звичайних людей.

Шизофренією страждає приблизно один відсоток людей на землі. В одних країнах вона спостерігається частіше, в інших рідше, проте причина цього захворювання вченим поки невідома. На неї захворюють люди різних прошарків суспільства і зазвичай у молодому віці люди (як чоловіки так і жінки) у віці від 15 до 30 років.

Схильність до шизофренії може бути часткове спадковою. Захворіти на шизофренію більш ймовірно для осіб, що мають родича, хворого на шизофренію у найближчому поколінні. Проте, більшість людей що мають родичів хворих на шизофренію, самі психічно абсолютно здорові. У той же час шизофренія часто зустрічається в сім’ях, де в роду нікого не було, хто страждав на це захворювання. Якщо у вашій сім’ї є людина, що страждає на шизофренією, не можна говорити зі стовідсотковою вірогідністю, що хвороба передасться у спадок дітям. Жінка з діагнозом шизофренії здатна виносити і народити повноцінну дитину. При цьому треба пам’ятати, що чинник спадковості при шизофренії виявляється так само, як при ракових захворюваннях або цукровому діабеті. Якщо хворі обидва батьки – дитина захворіє приблизно у 50% випадків, якщо один – ризик складає 25%.

Поки ніхто не може назвати конкретну причину виникнення шизофренії, але вважають, що це поняття включає, ймовірно, групу споріднених захворювань, кожне з яких має відмінне від інших, особливе походження. Основна причина захворювання на шизофренією полягає у порушенні координації мозкової діяльності через порушення обміну речовин у головному мозку. Це можна порівняти з цукровим діабетом, при якому визначальним для хвороби розладом є порушення обміну вуглеводів, так при шизофренії безпосередньою причиною захворювання є порушення у тканинах мозку дофамінового обміну.

У людей, що страждають на шизофренією, у підкіркових відділах мозку спостерігається підвищена щільність рецепторів, що реагують на збудливу дію дофаміну нервових закінчень – дофамінових рецепторів. Збудження дофамінових рецепторів порушує здатність мозку правильно сприймати навколишню дійсність і призводить до спотворення реальності і дезорганізації психічної діяльності людини.

На сьогоднішній день, на жаль, не існує методів, які повністю виліковують від шизофренії. Проте, сучасні препарати у поєднанні з психосоціальною реабілітацією дозволяють у багатьох випадках значно послабити симптоми хвороби і поліпшити якість життя пацієнтів і їх членів їх сім’ї.

Приблизно кожен четвертий хворий повністю одужує від шизофренії і відчуває себе здоровим багато років. Інші, на щастя, тільки невелике число, не реагують на лікування зовсім. Проте більшість пацієнтів, навіть відновившись після нападу хвороби, матимуть її напади у майбутньому. Це може трапитися і через тижні і через роки. Під час наступного нападу може з’явитися нова дивна поведінка, але частіше повторюватиметься один і той же тип поведінки.

Більшість людей з шизофренією розуміють, що вони хворі і прагнуть до лікування, хоча на початкових стадіях хвороби людині важко «прийняти» хворобу. Здатність людини ухвалювати рішення щодо власного лікування значно підвищується, якщо члени його сім’ї займають зацікавлену позицію, схвалюють і підтримують його рішення.

Діагноз "шизофренія" не є приводом відчуження людини від роботи. Хворий здатен добре виконувати свої службові обов’язки. Більш того, необхідність працювати морально підтримує людину і допомагає їй відновитися після нападу і швидше вийти з лікарні. Робота підвищує самоповагу хворого, підтверджує зацікавленість у ньому суспільства.



Поняття про «відновлення» при шизофренії. Останні десятиліття дуже популярною стала концепція «відновлення» при психічних захворюваннях. Дуже складно дати визначення процесу «відновлення» при серйозних психічних захворюваннях. Традиційно у медицині ставиться знак рівності між «відновленням» і «одужанням», але при важких психічних розладах, таких як шизофренія, зазвичай не передбачається, що захворіння повністю виліковується, тому на наш погляд, найбільш правильним було б використання терміну «відновлення».

Anthony (1993) дав найбільш загальновизнане визначення відновленню. Він вважає, що особа з психічним захворюванням може одужати, навіть якщо хвороба не виліковна, і що процес відновлення може відбуватися на тлі поточної симптоматики і зниження рівня життєдіяльності. З цієї точки зору “благополуччя” і “хворобу” можна розглядати як незалежні змінні. Таким чином, відновлення включає “глибоко особистий унікальний процес зміни настрою, цінностей, відчуттів, цілей, навичок і ролей людини. Це спосіб життя, що має на увазі плідне життя навіть за наявності обмежень, пов’язаних з хворобою. Відновлення припускає розвиток нового сенсу і мети життя у людини за мірою того, як вона долає катастрофічні ефекти душевної хвороби”.

Хоча у кожного пацієнта процес відновлення йде своїм унікальним шляхом (Anthony, 1993), результати досліджень вказують на наявність деяких загальних характеристик типових для багатьох пацієнтів. Процес відновлення включає:


  1. Подолання «застрявання», «зацикленості» на ролі інваліда, психічно хворого. Ухвалення хвороби.

  2. Усвідомлення і розширення своїх можливостей.

  3. Навчання і визначення самооцінки. Формування критичного ставлення до себе і свого захворювання, і до життя у цілому.

  4. Повернення до початкового рівня функціонування. Уміння піклуватися про себе, задоволення своїх потреб.

  5. Поліпшення якості життя.

На наш погляд у цієї концепції є сильні сторони – підвищується відповідальність пацієнта за своє життя і своє здоров’я, а з іншого боку недооцінюються біологічні чинники захворювання, і знижується роль підтримуючого лікування.

Liberman і Kopelowicz (2002), аналізуючи десятирічний розвиток концепції відновлення у США, підкреслюють необхідність “не йти далі за галасливими рекламними загальними фразами і “і віщуваннями”, а переходити до реалій емпіричного підтвердження і валідизації концепції відновлення, що визначається на підставі конкретних критеріїв”.

Авторами були запропоновані характеристики, які можна використовувати для створення такого визначення поняття «відновлення» (Liberman & Kopelowicz, 2002), і на наш погляд це те, що можна досягти і до чого слід прагнути при комплексному підході у наданні допомоги людям з психічними захворюваннями:


  • ремісія як позитивних, так і негативних психотичних симптомів і проявів;

  • робота або навчання у звичайних умовах;

  • незалежне мешкання без контролю над витрачанням грошей, з самообслуговуванням і прийомом лікарських препаратів;

  • соціальна взаємодія з людьми свого рівня;

  • теплі сімейні стосунки і контакти;

  • проведення відпочинку у звичайних умовах (тобто не в клубних будинках психосоціальних програм або в денних стаціонарах);

  • стійкість і здатність вирішувати проблеми за наявності стресових чинників або проблем повсякденного життя;

  • суб’єктивна задоволеність життям;

  • самоповага і збереження індивідуальності;

  • здійснення своїх цивільних прав при голосуванні, захисті своїх інтересів, у взаєминах з сусідами і в інших сферах соціального життя.

Форми і методи досягнення цих цілей можуть бути різними. Відповідно до сучасних уявлень про психічні захворювання (і навіть про всі психічні захворювання взагалі), вони мають декілька складових:

    • біологічні чинники, обумовлені впливом генетичних, вроджених або нейрофізіологічних особливостей людини, які визначають схильність людини до певних захворювань;

    • психологічні чинники, які обумовлені особовими рисами людини, її сприйняттям і реакцією на захворювання;

    • соціальні чинники, які обумовлені впливом соціального оточення, позитивним або негативним. Вони включають все, що пов’язане з сім’єю, роботою, навчанням, дозвіллям і так далі.

Тому, для того, щоб досягти добрих результатів у відновленні пацієнта з психічним захворюванням, важливо впливати на все ці три чинники:

  • біологічний – це регулярний прийом пацієнтом підтримуючого медикаментозного лікування;

  • психологічний – робота, спрямована на прийняття захворювання, розпізнавання його симптомів та контроль над ними, розвиток навичок спілкування;

  • соціальний –визнання хвороби сім’єю, надання підтримки, навчання, допомога у працевлаштуванні.

Визнання хвороби. Шлях відновлення для пацієнта і сім’ї перш за все починається з визнання захворювання. Заперечення хвороби, не прийняття сім’єю приводить до того, що родичі починають шукати різні альтернативні методи лікування – зняття наврочень, прийом різних біологічних добавок, консультації екстрасенсів і тому подібне. На жаль, це не призводить до поліпшення психічного стану пацієнта, а затягує і погіршує його стан, і все рівно закінчується це тим, що пацієнт потрапляє до психіатричного стаціонару.

Щоб змиритися з тим, що в сім’ї є людина, яка страждає на психічний розлад, потрібний час. І люди, які ніколи раніше не стикалися з психічними захворюваннями, дуже лякаються, коли це трапляється в їх сім’ї, і переживають дуже змішані почуття – це і збентеження, сором, відчуття провини, образи, гнів і тому подібне. Їм важко говорити про цю хворобу через власні емоції і страх перед реакцією оточуючих. Вони також можуть стати жертвами своїх забобонів, пов’язаних з психічними захворюваннями. Вони будуть вимушені розібратися у своїх почуттях, критично поставитися до своєї системи цінностей. Якщо раніше психічна хвороба вважалася ганебною, тепер, коли загальновизнаним є те, що причиною шизофренії є порушення координації мозкової діяльності через порушення обміну речовин у головному мозку, не повинно бути ніяких підстав для сорому і відчуття провини.


Лекція 2. Типи перебігу захворювання. Поняття про ремісії і загострення. Уміння розпізнавати симптоми захворювання (маячні ідеї, галюцинації, суїцидальна поведінка, депресії) і як їх долати.
Існують різні погляди на класифікацію шизофренії. Для встановлення діагнозу вітчизняними психіатрами використовується загальні критерії згідно МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб 10 перегляду). Згідно МКХ-10, «шизофренічні розлади в цілому характеризуються типовими фундаментальними порушеннями мислення і сприйняття, а також неадекватним або зниженим афектом. Як правило зберігаються ясна свідомість і інтелектуальні здібності, хоча з часом можуть з’явитися деякі порушення когнітивного функціонування». Діагноз шизофренії повинен ґрунтуватися на наявності характерних симптомів, на тривалості їх проявів, а також на виключенні інших захворювань і наслідків зловживання алкоголем і наркотиками.

Шизофренію відносять до хронічних захворювань, тобто таких, які можуть проявлятися впродовж всього життя. Існує декілька варіантів перебігу захворювання – безперервний тип перебігу і приступоподібний. У разі безперервного перебігу симптоми захворювання (їх називають постійні симптоми) спостерігаються у людини протягом всього життя з моменту початку хвороби, вони можуть інколи послаблюватися, а інколи більше загострюватися. Це, наприклад, хронічне маячення. Наприклад, людина постійно живе з думкою, що сусіди у її відсутності псують речі, щось крадуть, у всіх своїх проблемах бачить чиїсь підступи, швидше за все тих же сусідів або родичів. Вона пише у всі інстанції скарги на зловмисників, викликає міліцію, безрезультатно переїздить з квартири на квартиру, з міста у місто. Ще один з варіантів безперервного перебігу — це хронічний галюциноз. Такі люди постійно чують "голоси" всередині голови або ззовні. Спочатку вони сприймають це вкрай хворобливо, але з часом звикають до хворобливих явищ і починають ставитися до "голосів" з байдужістю. У разі приступодібного перебігу прояви психозу спостерігаються у вигляді окремих епізодів між якими мають місце "світлі" проміжки доброго психічного стану. Ці проміжки називаються станом ремісії, які часто бувають достатньо тривалими. Психози, або стани загострення, при цьому виді перебігу більш різноманітні і яскраві, ніж при безперервному.

Симптоми, які характерні для шизофренії, умовно можна розділити на дві групи:


  • позитивні, або продуктивні симптоми;

  • негативні симптоми.

Продуктивними симптомами називають нові «феномени», які з’явилися у результаті хвороби, і відсутні у здорових людей. Прикладами продуктивних симптомів є маячні ідеї, галюцинації, нав’язливі ідеї.

Детальніше ми зупинимося на таких симптомах як маячні ідеї і галюцинації.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка