Методичні рекомендації щодо виконання та оформлення науково-дослідницьких робіт учнями-членами ман для відділення хімії та біології




Сторінка1/4
Дата конвертації22.04.2016
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3   4


Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ


Методичні рекомендації

щодо виконання та оформлення

науково-дослідницьких робіт

учнями-членами МАН

для відділення хімії та біології

( секція: хімія)


Черкаси – 2012
Методичні рекомендації щодо виконання та оформлення науково-дослідницьких робіт учнями-членами МАН для відділення хімії та біології (секція: хімія). Упорядник Т.М. Пустовіт – Черкаси, 2012. –60с.

Брошура призначена слухачам, кандидатам в дійсні члени, дійсним членам Малої академії наук, їх науковим керівникам, учителям, керівникам міських та районних філій Малої академії наук, а також на допомогу іншим учням для підготовки до контрольних робіт з хімії.


Упорядник­­ – Пустовіт Тетяна Миколаївна, методист відділення хімії та біології, екології та аграрних наук Черкаського обласного Центру еколого-натуралістичної творчості, Малої академії наук учнівської молоді.

.

ЗМІСТ


ВСТУП ........................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ШКОЛЯРІВ В СИСТЕМІ ХІМІКО-ЕКОЛОГІНОГО ВИХОВАННЯ.......5
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО НАПИСАННЯ, ОФОРМЛЕННЯ І ПРЕДСТАВЛЕННЯ УЧНІВСЬКИХ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ ..........................11

2.1. Поради щодо виконання роботи та питання хімічної безпеки в секції хімії...........................................................34


РОЗДІЛ 3. ТЕМАТИКА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКИХ

РОБІТ........................................................................................ 36

3.1. Орієнтовна тематика науково-дослідницьких робіт

учнів-членів ІІ етапу (обласного) Черкаського територіального відділення МАН 2011-2012 року ..................................................................................................36

3.2. Орієнтовні напрями та тематика наукових досліджень для слухачів заочної хімічної школи Малої Академії наук хіміко-технологічного факультету національного технічного університету України „КПІ”…...................... 37
РОЗДІЛ 4. КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ.................................44

4.1. Контрольні завдання ІІ етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт з хімії 2011-2012р..........44

4.2. Завдання, методичні вказівки та розв’язки до контрольної роботи з хімії першої Всеукраїнської заочної хімічної школи 2011 року...................................................49
ЛІТЕРАТУРА..........................................................................60
ВСТУП

Наука – це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності.

Поняття ”наука” включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу.

Науково-дослідницька діяльність – це інтелектуальна праця, спрямована на придбання знань, умінь і навичок. Безперервність наукової діяльності є загальновизнаною умовою її результативності. Високого наукового рівня досліджень важко досягти на непідготовленому грунті. Адже будь-яке нове знання в науковій творчості є особливо значуще щодо попереднього.

Сучасна педагогіка і психологія доводять, що людина має безмежні потенційні здібності. Головне завдання педагога-вченого – це навчити своїх учнів вчитися безупинно.

Однією з ефективних форм роботи, в процесі якої відбувається безпосереднє спілкування викладача й учня, є дослідницька діяльність. Дослідницький метод у порівнянні з іншими дидактичними методами – є вищим етапом процесу пізнання, який зумовлює формування мислення учнів, дає можливість розвинути їх творчі здібності, виховує ініціативу і самостійність у навчанні.



РОЗДІЛ 1

ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ШКОЛЯРІВ В СИСТЕМІ ХІМІКО-ЕКОЛОГІНОГО ВИХОВАННЯ


Нінова Т.С., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри хімії, директор навчально-наукового інституту природничих наук Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

При вивченні хімії дослідницький метод частково реалізується на практичних заняттях при вивченні хімічних властивостей речовин. У процесі формування навичок дослідницької діяльності в учнів необхідно дотримуватися поетапності, поступово ускладнюючи завдання. Готова методика проведення досліду, яка пропонується учням, в більшості випадків, спонукає їх механічно виконувати завдання, не думаючи над їх змістом та послідовністю виконання дій, результатом є те, що виконавши значну кількість лабораторно-практичних робіт вони не можуть виконати найпростіше завдання дослідницького характеру. Тому, практикум повинен в першу чергу сприяти розвитку творчої активності учнів, вмінь складати план проведення досліду та самостійно робити висновки за результатами виконаної експериментальної роботи, а вчитель повинен не тільки надавати методичну допомогу в засвоєнні прийомів виконання робіт в хімічній лабораторії, але й допомагати в оволодінні учнями доступних для них наукових методів дослідження.

Маючи знання і вміння, набуті при виконанні практичних робіт, школярі вчаться розв’язувати проблемні задачі теоретичного й експериментального характеру.

При цьому ми виділяємо такі етапи, які простежуються у формуванні розумових дій учнів.

Перший етап – мотивація дослідження. Розрізняють зовнішню мотивацію, яка надається ззовні вчителем, заради певної мети, та внутрішню, яка передбачає інтерес до самого процесу та предмету діяльності. Внутрішня мотивація притаманна не всім учням, але у процесі вивчення курсу хімії, поглиблення хімічних знань така мотивація стає переважаючою у школярів. Тобто перший етап, це виникнення стану зацікавленості.

Другий етап – ознайомлення учнів з майбутньою пізнавальною діяльністю і знаннями, які необхідні для її виконання. Учитель може виділити знання теоретичного плану, які необхідні для дослідження (хімічні властивості речовин, умови розчинення речовин, вплив температури) та знання про сам процес діяльності (з чого починати, у якій послідовності виконувати дії тощо).

Третій етап – побудова схеми проведення дослідження, ходу його виконання та складання плану дослідницької роботи у відповідності до поставленої мети. Проектування результатів дослідницької роботи (мислений експеримент). На цьому найскладнішому та найважливішому етапі доцільна допомога вчителя, але цю допомогу учитель може надавати учням тільки за бажанням.

Четвертий етап – виконання дослідної роботи у відповідності до складеного плану та її корегування з боку вчителя у разі необхідності.

П’ятий етап – аналіз одержаних результатів, співставлення наслідків проведеного експерименту з передбачуваним проектом та підготовка висновків. На даному етапі можливі консультації учителя.

Шостий етап – написання висновків та оприлюднення результатів дослідницької діяльності на занятті.

Хіміко-екологічна дослідницька діяльність має певні особливості по-перше – найбільш часто має проблемний характер, по-друге – рівень екологічних досліджень є показником екологічних знань, свідомості, культури учнів і рівня сформованості їх дослідницьких умінь.

Велике значення має практична спрямованість проведеного дослідження. Учнівські наукові дослідження хіміко-екологічного спрямування характеризуються органічним поєднанням теоретичних знань і навичок експериментальної діяльності. Досить ефективним є колективні дослідження будь-якої проблеми, у розв’язанні якої кожен відіграє свою певну роль.

В процесі виконання наукового дослідження учні вчаться самі формувати проблеми, висувати та обґрунтовувати різні причини її виникнення, проводити експериментальні дослідження, робити висновки.

З усього розмаїття дослідницької діяльності учнів можна виділити три основні: а) теоретичні дослідження; б) прикладні, дослідно-проблемні; в) системні дослідження за єдиною програмою.

Теоретична дослідна робота спрямована на вивчення літературних джерел з певної теми, підготовку доповідей, статей, тематичних конференцій.

Більшість прикладних, дослідно-проблемних досліджень проводяться у вигляді індивідуальних експериментальних досліджень регіонального або місцевого характеру. Наприклад, вивчення хімічного складу водних ресурсів, чистоти водойм, вмісту забруднюючих речовин в об’єктах навколишнього середовища.

Практика педагогічної діяльності показує, що найбільш часто проводяться прикладні та дослідно-проблемні дослідження.

Третій вид – комплексні дослідження вводяться в останні роки. Такі дослідження передбачають організацію досліджень за однією програмою шкільного хіміко-екологічного моніторингу різних напрямів.

На сучасному етапі відсутні педагогічно обґрунтовані вимоги до організації та здійснення дослідницької діяльності учнів. На рівень учнівської роботи впливають: рівень вмінь постановки експерименту і планування своїх дії, проведення моделювання та прогнозування результатів досліджуваних явищ та процесів. Виконуючи роботу, учні повинні розуміти, що важливо не просто проводити спостереження, поставити експеримент, але й встановити сутність досліджуваних явищ, прослідкувати зміни, які відбулися порівнюючи з попередніми дослідженнями, а що залишилося не змінним.

Підбір тем здійснюється виходячи з реалій життя. Все, що досліджується для учнів повинно бути особистісне значимим, підвищувати їх інтерес та рівень знань. Але теми, які пропонуються не повинні виходити за рівень розвитку учнів та перевищувати їх психолого-фізіологічні можливості. Дослідницька діяльність повинна викликати бажання працювати, а не відштовхувати своєю складністю та незрозумілістю.

Головне завдання вчителя – збудження пізнавального інтересу до теми дослідження, розкриття її важливості як для рішення проблем свого села, міста, так і особисто для розвитку самого учня, його удосконалення та набуття досвіду практичної дослідницької діяльності.

Основним об’єктом дослідження можна вважати екосистему, її складові та зв’язки.

В організації дослідницької роботи учитель повинен допомогти учневі:


  • у виборі теми дослідження, обґрунтуванні необхідності такого дослідження, формуванні мети і гіпотез;

  • у виборі об’єкта дослідження, прийомів та методів роботи;

  • в апробації та розробці методик дослідження, виборі та підготовці обладнання, приладів, реактивів;

  • у складанні плану послідовності дій, плануванні експерименту;

  • в організації щоденника спостережень і реєстрації результатів дослідження;

  • в обробці зібраного та одержаного експериментального матеріалу, формуванні висновків, рекомендацій.

У ході дослідження учитель повинен прагнути розвивати в учнів розуміння унікальності навколишнього середовища, формувати екологічну свідомість, особисту відповідальність, вміння передбачати віддалені наслідки нераціональної діяльності людини в навколишньому середовищі.

Основні етапи дослідницької хіміко-екологічної діяльності:

  1. Підготовчий. Збір матеріалів, даних про об’єкт дослідження, підбір літературних джерел, необхідного обладнання, вибір методик дослідження.

  2. Експериментальний. Підготовка обладнання та реактивів до роботи, відбір проб, підготовка їх до аналізу, виконання дослідження.

  3. Аналітичний. Аналіз одержаних матеріалів, співставлення з даними інших досліджень, висунення закономірностей, проблем.

  4. Описовий.

Складання звіту про виконану роботу за планом:

  • актуальність обраної теми дослідження;

  • мета та завдання дослідження;

  • літературний огляд з посиланнями на використані літературні джерела;

  • експериментальна частина (опис відбору та підготовки проб до аналізу, опис використаних реактивів та їх приготування, методика виконання, результати дослідження);

  • аналіз одержаних результатів дослідження;

  • висновки та пропозиції;

  • список використаних літературних джерел.

  1. Інформаційний. Ознайомлення колективу класу, школи з одержаними матеріалами (публікація результатів дослідження, випуск листівок, повідомлень).

  2. Практичний. Особиста участь у заходах з охорони та збереження довкілля, виступи з доповідями та сповіщеннями на конференціях, пропаганда хіміко-екологічних знань.

Проведення дослідницьких робіт з хіміко-екологічного моніторингу сприяє інтеграції природничонаукових знань учнів, закріпленню та поглибленню знань, екологічних понять, розумінню екологічних процесів і явищ, формуванню вмінь їх наукового пояснення.

Тобто, дослідницька діяльність хіміко-екологічного характеру сприяє становленню екологічного мислення учнів. Результатом є те, що учні можуть орієнтуватися у складних екологічних ситуаціях, пояснювати їх з точки зору хіміка, приймати адекватні рішення, переносити і трансформувати свої знання у різноманітні екологічні ситуації, а це є ознакою високого рівня їхньої екологічної культури

Звичайно, такий підхід потребує певних знань та вмінь самого учителя, який повинен бути професіоналом, компетентною людиною, проявляти інтелектуальну та творчу ініціативу.

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО НАПИСАННЯ, ОФОРМЛЕННЯ І ПРЕДСТАВЛЕННЯ УЧНІВСЬКИХ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ


1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. На конкурс подаються роботи проблемного (пошукового) характеру, які відповідають віковим інтересам та пізнавальним можливостям учнів, свідчать про обізнаність учасника конкурсу щодо сучасного стану галузі дослідження, опанування ним методики експерименту.

Тематика науково-дослідницьких робіт має відповідати напрямам секцій наукових відділень МАН.

1.2. Кожна робота має ґрунтуватись на певній науковій та експериментальній базі, містити власні дані дослідів, спостережень, пошукової роботи; їх обробки, аналізу та узагальнення; посилання на відповідні наукові джерела та відображати власну позицію дослідника.

У роботі мають бути чітко відображені наступні аспекти: визначення мети, об’єкта та предмета дослідження, завдання, методика дослідження, відмінність та перевага запропонованих підходів та результатів. Зміст та результати досліджень викладаються стисло, логічно, грамотно та аргументовано, без загальних слів, міркувань, бездоказових тверджень, тавтології.

Назва роботи має бути стислою і відповідати суті наукової проблеми (завдання), що вирішується.

1.3. На наукову роботу обов'язково подаються відгуки наукових керівників та рецензії відповідних фахівців (досвідчених педагогів, науковців, спеціалістів із певної галузі).

Достовірність наведених у роботі результатів підтверджується науковим керівником у відгуку.

1.4. Науково-дослідницька робота оформлюється у двох примірниках: один використовується журі під час оцінки роботи, другий – учасником під час захисту. Примірники мають бути ідентичними.

1.5. До розгляду не приймаються роботи, тема і зміст яких не відповідають профілю секції; роботи, що були представлені у попередні роки і не мають суттєвого доопрацювання; роботи, які є плагіатом; компілятивні роботи без самостійного дослідження, опрацювання джерел та власних висновків з обраної тематики.

Автори цих робіт після етапу заочного оцінювання науково-дослідницьких робіт отримують відповідну рецензію і до участі в наступних етапах конкурсу не допускаються.

Також до розгляду не приймаються роботи без відредагованих та оформлених відповідно до даних вимог тез.


2. СТРУКТУРА РОБОТИ

Робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).


3. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОБОТИ

3.1. Титульний аркуш.

Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, що заповнюється за зразком (додаток 4.1).

3.2. Тези.

У тезах (текст обсягом до 1 сторінки) подається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАН; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада (за наявності науковий ступень, вчене звання) наукового керівника.

3.3. Зміст.

Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо.

Зміст фактично має бути планом науково-дослідницької роботи і відображати суть поставленої проблеми, структуру та логіку дослідження.

3.4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).

Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.

Перелік має розташовуватись двома стовпчиками. Ліворуч в абетковому порядку наводяться умовні позначення, символи, одиниці скорочення або терміни, праворуч — їх детальна розшифровка.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складається, а їх розшифрування наводиться у тексті при першому згадуванні.

3.5. Вступ.

У вступі коротко обґрунтовується актуальність та доцільність обраної теми, підкреслюється сутність проблеми; формулюється мета роботи і зміст поставлених завдань, об’єкт і предмет дослідження, подається перелік використаних методів дослідження; дається характеристика роботи (теоретична, прикладна); вказуються нові наукові положення, запропоновані учасником конкурсу особисто, відмінність одержаних результатів від відомих раніше та ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, набуло подальшого розвитку); повідомляється про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт — прикладну цінність отриманих результатів.

У випадку використання у роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід відмітити цей факт і зазначити конкретний особистий внесок учасника. Також вказуються відомості про публікацію роботи та апробацію її результатів (за наявності).

Обсяг вступу — 2-3 сторінки.

3.6. Основна частина.

Основна частина науково-дослідницької роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

В основній частині роботи наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини), окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними; обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження; подаються відомості про обсяг дослідження; викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати.

3.7. Висновки.

Висновки мають містити стислий виклад результатів розв’язку наукової проблеми та поставлених завдань, зроблених у процесі аналізу обраного матеріалу оцінок та узагальнень. Необхідно підкреслити їх самостійність, новизну, теоретичне і (або) прикладне значення, наголосити на кількісних та якісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів та навести рекомендації щодо їх використання.

3.8. Список використаних джерел.

Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний у користуванні та рекомендований під час написання роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела складаються відповідно до вимог, зазначених у стандартах: ДСТУ ГОСТ 7.1 – 84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582  – 97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ДСТУ 3008 – 95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Наприклад,


  • книга трьох авторів оформлюється так: Дудюк Д. Л., Максимов В. М., Оріховський Р. Я. Електричні вимірювання: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2003. – 260 с.

  • збірник: Цеков Ю. І. Підтекст художнього твору і світовідчування письменника // Проблеми сучасного літературознавства. – Одеса, 1998. – С. 149-180.

  • стаття із журналу: Дзюба І. М. Україна перед сфінксом майбутнього // Науковий світ. – 2004. − № 2. – С. 2-6.

Електронні джерела оформлюються відповідно до загальних правил опису літературних джерел, при цьому в квадратних дужках після назви зазначається: [Електронний ресурс]. В кінці – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua.

Наприклад: Королько Л. М. «Голодомор 1932-1933 на Сватівщині». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svatovo.ws/famine/index.html.

Посилання на сайти, портали, Інтернет-ресурси розміщуються окремо в кінці списку використаних джерел без нумерації під заголовком: «ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ». Наприклад: http://www.botany.kiev.ua.

3.9. Додатки.

У додатках містяться допоміжні або додаткові матеріали, необхідні для повноти сприйняття роботи, кращого розуміння отриманих результатів: проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, додаткові таблиці, графіки, рисунки, ілюстрації тощо.
4. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ

4.1. Загальні вимоги.

Науково-дослідницька робота друкується шрифтом Times New Roman текстового редактору Word (або Open Office) розміру 14 на одному боці аркуша білого паперу формату А4 з інтервалом 1,5 (до 30 рядків на сторінці).

Поля: ліве, верхнє і нижнє — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм.

Обсяг науково-дослідницької роботи складає 15-20 (для гуманітарних напрямів 20-25) друкованих сторінок. До загального обсягу науково-дослідницької роботи не входять: тези, додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Текст роботи має бути написаний грамотно, без орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок.

Науково-дослідницькі роботи виконуються державною мовою (у секції російської мови дозволяється оформлення російською); до роботи з іноземної мови додається анотація іноземною мовою.

Кожна структурна частина науково-дослідницької роботи починається з нової сторінки. Заголовки структурних частин друкуються великими літерами симетрично до набору: «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ». Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Заголовки пунктів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 3-4 інтервалам.

4.2. Правила нумерації в роботі.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №.

Всі сторінки роботи, враховуючи титульну сторінку, тези і додатки, підлягають суцільній нумерації, номер на титульній сторінці не ставиться, а на наступних сторінках проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Нумеруються тільки розділи основної частини. Зміст, вступ, висновки не нумеруються, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «РОЗДІЛ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставиться після слова «РОЗДІЛ», після номера крапка не ставиться. Заголовок розділу друкується з нового рядка.

Підрозділи нумеруються у межах кожного розділу за правилом: (номер розділу).(номер підрозділу). В кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад: «2.4.». Заголовок підрозділу наводиться у тому ж рядку.

Пункти нумеруються у межах кожного підрозділу таким чином: (номер розділу).(номер підрозділу).(номер пункту), наприклад: «2.3.4.». Заголовок пункту наводиться у тому ж рядку, але пункт може й не мати заголовка.

У кінці назв розділів, підрозділів, пунктів крапка не ставиться.

Формули нумеруються в межах розділу. Наприклад, «формула (2.3)» означає «формула 3 розділу 2» (наявність підрозділів на нумерацію не впливає). Формули, на які немає посилань, можна не нумерувати. Номер необхідно брати в круглі дужки і розміщувати на правому полі сторінки на рівні нижнього рядка формули, якої він стосується.

Рисунки нумеруються в межах розділу арабськими цифрами (аналогічно до формул та підрозділів) і позначаються словом «Рис.», наприклад «Рис. 1.2».

Таблиці нумеруються послідовно в межах розділу. У правому верхньому куті над заголовком таблиці розміщується напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 2.3».

Додатки оформлюються як безпосереднє продовження роботи на наступних сторінках. Вони розміщуються в порядку посилань у тексті роботи. Кожен із додатків має розміщуватись на окремій сторінці. Додаток має мати заголовок, який друкується угорі симетрично відносно тексту. Додатки нумеруються великими українськими літерами і позначаються словом «Додаток», наприклад: «Додаток Б».

4.3. Правила цитування та посилання на використані джерела.

Під час написання науково-дослідницької роботи учень має посилатися на наукові джерела, матеріали, ідеї, висновки, результати, які використовуються в роботі. Це дає можливість перевірити наведені відомості. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо в роботі використовуються відомості з матеріалів з великою кількістю сторінок, тоді слід точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела.

Посилання в тексті роботи на джерела зазначається порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]...».

Якщо в тексті науково-дослідницької роботи необхідно зробити посилання на конкретні відомості, цитата наводиться в лапках, а посилання беруться у квадратні дужки із зазначенням порядкового номера джерела в списку використаних джерел та відповідної сторінки. Наприклад: «… набуття наукового знання передбачає оперування фактами, які характеризують певне явище, розробку наукової гіпотези (теорії), яка пояснює те чи інше явище і постановку експерименту для доведення висунутої теорії [8, с. 37]».

Згідно з науковим етикетом текст цитати необхідно точно відтворювати і наводити повністю, щоб не спотворити думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. В тексті роботи допускається непряме цитування автора (переказ, виклад думок автора своїми словами), при цьому слід точно викладати думки автора і давати відповідні посилання на джерело.

Посилання на ілюстрації в тексті роботи вказуються порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2».

Посилання на формули вказуються порядковим номером формули в дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».

На всі таблиці роботи мають бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...у табл. 1.2».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

4.4. Правила оформлення формул.

Формули в тексті роботи розташовуються відразу після посилання на них. Вони відокремлюються від тексту інтервалами в один рядок зверху і знизу та розташовуються посередині сторінки. Формули, якщо вони громіздкі й складні, розташовуються на окремих рядках, це стосується і нумерованих формул. Декілька однотипних невеликих формул подаються в одному рядку через кому, а іноді невеликі нескладні формули розташовуються безпосередньо в тексті.

Переноси у формулі допускаються лише на знаках рівності, плюс, мінус, множення і ділення з повторенням знака у наступному рядку.

Символи і коефіцієнти, що наводяться у формулі, описуються безпосередньо під нею в тій послідовності, в якій згадуються у формулі. Значення кожного символу або числового коефіцієнта подається з нового рядка. Перший рядок починається словом «де» без двокрапки.

Номер формули розміщується на правому боці сторінки на рівні нижнього рядка.

4.5. Правила оформлення ілюстрацій і таблиць.

Ілюстративний матеріал у роботі використовується з метою більш наочного представлення результатів досліджень та їх обґрунтування. Найчастіше в науково-дослідницьких роботах використовуються такі види ілюстративних матеріалів: креслення, рисунки, таблиці, діаграми, графіки, схеми, фотографії.

Всі ілюстрації зазначаються у тексті роботи.

Назва ілюстрації розміщується відразу після її номеру, внизу.

Цифровий матеріал роботи оформлюється у вигляді таблиць. Слово «Таблиця» починається з великої літери, прописується курсивом і розміщується у верхньому правому куті сторінки, а її назва – посередині, симетрично до тексту і наводиться жирним шрифтом.

Приклад побудови таблиці
Таблиця 1.1

Назва таблиці



































































Головка

Рядки

Боковик Графи (колонки)


Заголовки граф мають починатися з великих літер, підзаголовки   з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків має бути не менше 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблиця розміщується (після першого згадування про неї) в тексті так, щоб її можна було читати без обертання переплетеного блока рукопису або з обертанням за стрілкою годинника.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. У разі перенесення таблиці на інший аркуш слово «Таблиця», її номер і назва не повторюються, далі над іншими частинами праворуч пишуться слова «Продовж. табл.» і вказується тільки номер таблиці, наприклад: «Продовж. табл. 1.2».

Додаток А



Зразок оформлення титульної сторінки
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації

Черкаське територіальне відділення МАН України
Віділення: хімія та біологія

Секція: хімія


ЗАСТОСУВАННЯ СИНТЕТИЧНИХ ГУМІНОВИХ КИСЛОТ ДЛЯ ДОБУВАННЯ НАНОЧАСТИНОК СРІБЛА

Роботу виконала:

Рассолова Анастасія Юріївна, учениця 11-А класу Черкаського фізико-математичного ліцею (ФІМЛІ)

Науковий керівник:

Галаган Ростислав Левкович, старший викладач кафедри хімії

Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького

Черкаси – 2012

Додаток Б

Приклад оформлення тез науково-дослідницької роботи

Застосування синтетичних гумінових кислот

для добування наночастинок срібла

Рассолова Анастасія Юріївна,

Черкаське територіальне відділення МАН України,

фізико-математичний ліцей (ФІМЛІ) м. Черкаси, 11-А клас.

Науковий керівник: Галаган Ростислав Левкович, старший викладач

кафедри хімії ЧНУ ім. Богдана Хмельницького

ХХІ століття характеризується активним розвитком нанотехнологій та впровадженням їх результатів у різні галузі діяльності людини. Особливий інтерес становлять дослідження властивостей наночастинок металів. Нанодисперсне срібло сьогодні вводиться до складу матеріалів, що застосовуються для виготовлення виробів побутового та технічного призначення (корпуси мобільних телефонів, косметичні засоби, чорнила тощо). Сьогодні науковці світу, в тому числі України, активно працюють над створенням нових лікарських засобів на основі наносрібла.

В процесах синтезу цих наноструктур актуальним є завдання пошуку більш ефективних відновлюючих агентів і стабілізаторів. Відомо, що гумінові речовини мають фізіологічні властивості, подібні до властивостей наносрібла, тому можна очікувати синергізму їх властивостей.



Метою нашої роботи було практичне проведення усіх етапів синтезу колоїдного розчину срібла із застосуванням синтетичної гумінової кислоти як відновника Ag+-йонів та визначення розмірів одержаних наночастинок. Основним завданням було розробити нову методику визначення загального електричного заряду наночастинок.

Наукова новизна роботи полягає в застосуванні саме синтетичних ГР як відновників Аg+-йонів та стабілізаторів утвореної нанокластерної системи срібла. Було розроблено нову методику визначення сумарного заряду наночастинок за кількістю зв’язаних з ними Сu2+-йонів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дані, отримані в результаті проведеного дослідження можуть бути використані при розробці нових та вдосконаленні існуючих технологій синтезу наночастинок срібла, що застосовуються в багатьох галузях промисловості, науки, техніки та технології.
Додаток В

Приклад оформлення змісту науково-дослідницької роботи

на тему „ЗАСТОСУВАННЯ СИНТЕТИЧНИХ ГУМІНОВИХ КИСЛОТ ДЛЯ ДОБУВАННЯ НАНОЧАСТИНОК СРІБЛА”

ЗМІСТ


ВСТУП……………………………………………………………...5










РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД




1.1.Гумінові речовини в природі та історія їх дослідження……....................................................................7










1.1.1.Класифікація та властивості ГР…………... 8










1.1.2.Гумінові кислоти ............................................8







1.2.Синтетичні гумінові кислоти………………………......9







1.3.Наночастинки срібла………………..……………….....10










1.3.1.Срібло: елемент і проста речовина………………...........................................10










1.3.2. Наносрібло…………………………………..11







РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА







2.1.Одержання синтетичних гумінових кислот……….......12










2.1.1.Методика синтезу НАП………………….....13










2.1.2.Методика окиснення НАП ……………........16







2.2.Синтез колоїдного розчину срібла………………….....18







2.3.Визначення розмірів наночастинок………………........20







2.4.Визначення заряду наночастинок…………………...... 22










ВИСНОВКИ………………………………………………………..22










СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….........23










ДОДАТКИ……………………………………………………….....24




Додаток Г

Приклад оформлення вступу науково-дослідницької роботи

Актуальність теми. Кількість комерційних продуктів, що містять у своєму складі срібні наночастинки, збільшується сьогодні дуже швидкими темпами (Рис.А.1.).Великий науково-практичний інтерес мають дослідження медичних препаратів з наносрібла [1].

Існує широкий спектр методів одержання металічного срібла у вигляді наночастинок з яких найбільш гнучкими і перспективними можна вважати методи хімічного відновлення Ag+-йона у водних або неводних розчинах. Найбільший інтерес становлять саме органічні віднов­ники, оскільки, виконуючи функцію відновника, органічна молекула в той же час може зберігати ряд своїх структурних особливостей, які дають їй можли­вість адсорбуватися, виступати в ролі ліганда, стабілізувати металічне ядро.

Природні гумінові кислоти є одним з ефективних відновників у синтезі наночастинок, але вони характе­ризуються непостійністю складу, їх властивості важко стандартизувати відповідно до вимог конкретних технологічних процесів. Звідси випливає, що заміна у процесах синтезу срібних наночастинок при­родних гумінових кислот їх синтетичними аналогами є актуальним завданням.



Мета і задачі дослідження. Метою роботи було проведення синтезу колоїдного розчину срібла із застосуванням синтетичних гумінових кислот як відновника Ag+-йонів та визначення розмірів одержаних наночастинок. Основне завдання, яке ставилося в даному дослідженні, поялгало в розробці простої методик визначення загального електричного заряду наночастинок. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких задач:

  1. Апробація існуючих методик синтезу гумінових кислот та адаптація їх до умов конкретної лабораторії.

  2. Проведення синтезу колоїдного розчину металічного срібла з використанням гумінових кислот.

  3. Визначення розмірів одержаних наночастинок.

  4. Розробка методики визначення заряду наночастинок.

Об’єктом дослідження є нанокластерні системи, що містять наночастинки срібла, одержані шляхом хімічного відновлення Аg+-йонів у водному розчині.

Предметом дослідження є властивості гідрозолю срібла, одержаного шляхом відновлення Аg+-йонів синтетичними гуміновими кислотами.

Методи дослідження. При виконанні роботи було використано ряд фізико-хімічних методів, а саме: потенціометрія та потенціометричне титрування, спектрофотометрія в УФ та видимій ділянках спектру, рентгенівська дифрактометрія.

Наукова новизна роботи полягає в застосуванні саме синтетичних ГР як відновників Аg+-йонів та стабілізаторів утвореної нанокластерної системи срібла. Нами запропоновано новий метод визначення заряду срібних наночастинок.

Практичне значення одержаних результатів. Відомо, що срібні гідрозолі мають чітко виражену бактерицидну дію [2]. Гідрозолі срібла, одержані нами з використанням синтетичних ГР, в даний час проходять токсикологічні та фармакологічні дослідженння на кафедрі фармакології Київського національного медичного університету імені О.О.Богомольця.

Одержані результати можуть бути використані при розробці нових та вдосконаленні існуючих технологій синтезу наночастинок срібла, що застосовуються в багатьох галузях промисловості, науки, техніки та технології.



Вклад автора полягав в активній участі в усіх етапах дослідження, в експеримен­тальному вирішенні поставлених задач, зокрема в проведенні синтезів гумінових кислот та синтезу колоїдного розчину срібла, стабілізо­ваного синте­тичними гуматами, в інтерпретації та обговоренні одержаних експериментальних даних.

Частина дослідження, винесена на конкурс-захист робіт МАН, виконана в період з листопада 2011 по січень 2012 року в рамках програми наукових досліджень кафедри хімії ЧНУ ім.Б.Хмельницького. Деякі з одержаних продуктів представлені на Рис. А. 2. та Рис. А. 3.(додаток А).

Додаток Д

Приклад оформлення тексту роботи

(починати з нової сторінки)

РОЗДІЛ 1

ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД



1.1. Гумінові речовини в природі та історія їх дослідження

Гумінові речовини (ГР) – це клас природних сполук, не існуючих в живих організмах, але необхідних для існування та забезпечення безперервності сучасних життєвих форм. У природі ця група речовин входить до складу гумусу, яким представлена основна частина ґрунтової органіки. ГР – стійкі, забарвлені у темний колір, високомолекулярні азотовмісні сполуки, що утворюються в ґрунтах, торфі, вугіллі, інших природних тілах. Вони накопичують елементи живлення і енергію, беруть участь у міграції катіонів важких металів, знижують негативну дію токсичних речовин, впливають на розвиток організмів і тепловий баланс планети.

......................................................................... і т.д.
РОЗДІЛ 2

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА



(починати з нової сторінки)

2.1. Одержання синтетичних гумінових кислот

Синтетичні аналоги гумінових кислот були одержані нами у дві стадії. Перша стадія – це синтез нітрогеновмісного полімера реакцією поліконденсації пірокатехіну та уротропіну. Необхідність одержувати саме нітрогеновмісний полімер диктується тим, що природні гумінові кислоти містять від 1 до 3 % цього елементу. Проведена реакція поліконденсації пірокатехіну та уротропіну у середовищі концентрованої хлоридної кислоти дала нерозчинну у воді смолу, яка, проте, добре розчиняється у розчинах кислот та лугів. Це означає, що добутий полімер має амфотерні властивості. Цей нітрогеновмісний амфотерний поліелекроліт надалі скорочено позначатимемо НАП.



.........................................................................................і т..д.

Додаток Е



Приклади оформлення ілюстрацій

у тексті науково-дослідницької роботи




Рис. 1.5. Дифрактограма осаду, одержаного методом заміни розчинника

Додаток Ж

Приклад оформлення висновків науково-дослідницької роботи
ВИСНОВКИ

1. У ході виконання експериментальної частини роботи було одержано синетичну гумінову кислоту шляхом окиснення продукту поліконденса­ції пірокатехіну та уротропіну молекулярним киснем у лужному середовищі.

2. Показана можливість використання синтетичних гумінових кислот як відновника іонів Ag+-йонів та стабілізатора утворених наночастинок срібла. Добутий колоїдний розчин (гідрозоль) срібла був охарактеризо­ваний спектрофотометрично в інтервалі довжин хвиль 200-600 нм. Виявлено смугу поглинання при λ = 400 нм, що доводить існування в розчині наночастинок металу.

3. Для дисперсної фази, виділеної з розчину шляхом заміни розчинника, було одержано рентгенівську дифрактограму, на якій спостерігалась система рефлексів характерна для металічного срібла, але піки мали більшу ширину у порівнянні з еталоном. За розширенням ліній на рентгенівській дифрактогра­мі визначено розмір кристалітів за формулою Селякова-Шеррера. За даними розрахунку середнє значення розміру частинок дорівнює 26,9 Ǻ (2,69 нм).

4. Встановлено, що дисперсна фаза срібного гідрозолю може бути переведена в осад при взаємодії з іонами перехідних металів, таких як Cu2+. Іодо­метричним методом визначено молярне відношення Cu : Ag у цьому осаді, а з нього обчислено сумарний негативний заряд, що його має гуматна обо­лонка наночастинки. Для частинки у складі ядра якої міститься 841 атом Аргентуму цей заряд дорівнює – 384 (трьомстам восьмидесяти чотирьом зарядам електрона).

Додаток З

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Chen X. Nanosilver: a nanoproduct in medical application / X. Chen , H.J.

Schluesener // Toxicol. Lett. – 2008, V.176, №1. P. 1–12.

2. Чекман И.С. Наносеребро: технологии получения, фармакологические свойства, показания к применению / И.С. Чекман, Б.А. Мовчан, М.И. Загородный, Ю.В. Гапонов., Ю.А. Курапов, Л.А. Крушинская, М.В. Кардаш // Препарати і технології. – 2008, № 5, С. 32-34.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка