Методичні розробки з основ екології для студентів 1 курсу фармацевтичного факультету




Сторінка1/7
Дата конвертації19.04.2016
Розмір1.41 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

з основ екології

для студентів 1 курсу фармацевтичного факультету

(спеціальність – клінічна фармація)
Тема №1. Моніторинг антропогенних змін у стані навколишнього середовища та його основні завдання. Основні методи очищення атмосфери, гідросфери, літосфери. Методика розрахунку ефективності атмосфероохоронних та водоохоронних споруд.
Тема №2. Методи захисту довкілля від енергетичного забруднення (шум, вібрація, ЕМП, іонізуюче випромінювання). Радіаційний контроль. Розрахункові методи оцінки радіаційної безпеки та параметрів захисту населення.
Тема №3. Методика проведення екологічної експертизи на хіміко-фармацевтичних підприємствах. Екологічний паспорт підприємства.

Залікове заняття з основ екології.

ТЕМА №1. ТЕМА: МОНІТОРИНГ АНТРОПОГЕННИХ ЗМІН СТАНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЙОГО ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ. ОСНОВНІ МЕТОДИ ОЧИЩЕННЯ АТМОСФЕРИ, ГІДРОСФЕРИ, ЛІТОСФЕРИ. МЕТОДИКА РОЗРАХУНКУ ЕФЕКТИВНОСТІ АТМОСФЕРООХОРОННИХ ТА ВОДООХОРОННИХХ СПОРУД
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Ознайомитися з основними видами забруднень навколишнього середовища, завданнями, структурними елементами і видами та системами моніторингу антропогенних змін у стані довкілля, а також провідними принципами його проведення. Ознайомитись з підходами, які використовуються для розрахунку кількості шкідливих викидів в атмосферу, літосферу та водні об’єкти.
ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Види забруднень навколишнього середовища та їх характеристики.

2. Рівні впливу шкідливих чинників на біоценоз.

3. Наукові основи нормування якості навколишнього середовища.

4. Моніторинг навколишнього природного середовища: основні завдання, структурні елементи, види та системи.

5. Основи законодавства про охорону навколишнього середовища.

6. Організація служби охорони навколишнього природного середовища.

7. Провідні принципи охорони навколишнього природного середовища.

8. Грунт та його гігієнічне значення.

9. Основні фізичні властивості та природний хімічний склад грунтів. Процеси самоочищення грунту.

10. Особливості забруднення атмосферного повітря і водоймищ екзогеннимb хімічними речовинами та їх вплив на здоров’я людини.

11. Захворювання, виникнення яких пов’язане із забрудненням грунту, атмосфе ри та водоймищ.

12. Визначення кількості шкідливих викидів в атмосферу та скидів у водні об’єкти.

13. Схема санітарної оцінки та показники санітарного стану грунту. Показники шкідливості грунту.

12. Основні системи, методи та способи збирання, транспортування, знезараження, знешкодження і утилізації твердих та рідких відходів.

13. Заходи щодо санітарної охорони води, відкритих водоймищ та грунту.


ЗАВДАННЯ:

1. Ознайомитися з основними видами забруднень навколишнього середовища та основами законодавства про охорону довкілля.

2. Вивчити провідні принципи та завдання моніторингу навколишнього природного середовища.

3. Ознайомитися з основними методами, способами та засобами збирання, транспортування, знезараження та утилізації твердих та рідких відходів.

4. Розв’язати ситуаційні задачі за темою заняття.
ЛІТЕРАТУРА:


  1. Комунальна гігієна / Є.Г.Гончарук, В.Г.Бардов, С.І Гаркавий, та ін.; За ред. Є.Г.Гончарука. – К.: Здоров’я, 2003. – С. 420 – 504.

  2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. – К.: Здоров’я, 2004. – С. 124–141, 205–231.

  3. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього середовища. – К.: Здоров’я, 2003. – С. 92  96,160–168, 179–193.

  4. Клименко М.А., Северин Л.І. Захист гідросфери.– Вінниця: ВПІ. 1993.– С.5-8, 17–164.

  5. Северин Л.І. Захист атмосфери: в 2 частинах. – Вінниця: ВПІ, 1994.– 335с.

  6. Охрана и оптимизация окружающей среды / А.А.Лаптев, С.И.Приемов, И.О.Родичкин, Ю.С. Шемшученко / Под. ред. А.А. Лаптева. – К.: Либідь, 1990. с. 19-32, 192 –216.

  7. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. – Л.: Афіша, – 2000. – С 123–157.

  8. Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. Чернівці. – 1997. – С. 78–97,112–120, 283–316.

  9. Охрана и оптимизация окружающей среды / Под ред. А.А.Лаптева. – К.: Лыбидь, – 1990. – С. 192–227.

  10. Чайка В. Є. Основи екології. – Вінниця. – С.61–67.

  11. Габович Р.Д., Шахбазян Г.Х., Познанский С.С. Гигиена. – К.: Вища школа, 1983. – С. 156–163.

  12. Гурова А. И., Горлова О.Е. Практикум по общей гигиене. – М.: Изд. Университета Дружбы Народов, 1991. – С. 90–96, 100–103.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ


В ході практичного заняття студенти знайомляться з основними видами забруднень навколишнього середовища, завданнями, структурними елементами, видами та системами моніторингу антропогенних змін у стані довкілля, основами законодавства про його охорону, методами профілактики забруднень літосфери, атмосфери, гідросфери. Студенти розбирають основні системи, методи та способи збирання, транспортування, знезараження, знешкодження і утилізації твердих та рідких відходів. оволодівають методикою гігієнічної оцінки грунту за результатами лабораторного аналізу, самостійно розв’язують задачі за темою практичного заняття. Результати роботи заносять у протокольний зошит.

Види забруднення навколишнього природного середовища та основні напрямки його охорони

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни.

З цією метою держава на своїй території здійснює екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живих істот навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, а також охорону, раціональне використання та відтворення природних ресурсів.

Втручання людини у природні процеси в біосфері, що викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень (рис. 1).


  • інгредієнтне забруднення – забруднення сукупністю речовин, що кількісно або якісно є ворожим для природних біогеоценозів;

  • параметричне забруднення – забруднення, що пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища;

  • біоценотичне забруднення – забруднення, що полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

  • стаціально-деструктивне забруднення – забруднення, що викликає зміну ландшафтів та екологічних систем у процесі природокористування.

До 60 – х років ХХ століття під охороною природи розуміли переважно захист тваринного та рослинного світу від знищення. Відповідно і формами цього захисту було створення територій, котрі охоронялися та обмеження промислу окремих тварин. Вчених та громадськість, перш за все, турбували біоценотичний та частково стадіально-деструктивний вплив на біосферу. Інгредієнтне та параметричне забруднення також існувало, але воно не було настільки багатогранним та масовим, як нині, практично не містило штучно створених сполук, котрі не підлягають природному розкладанню, тому природа з таким забрудненням справлялася самостійно. Наприклад, у річках з непорушеним біоценозом та з нормальною швидкістю течії, що не сповільнювалася гідротехнічними спорудами, забруднена вода внаслідок впливу перемішування, окислення, осадження, поглинання і розкладання редуцентами та дезинфекції сонячним випромінюванням повністю відновлювала свої властивості на відстані 30 км від джерел забруднення. У середині ХХ століття темпи інгредієнтного та параметричного забруднень значно зросли, а їх якісний склад змінився настільки різко, що на значних територіях здатність природи до самоочищення була втрачена. Тому новим змістом наповнилося і поняття охорони природи. Основні зусилля в теперішній час скеровано на зниження рівня її матеріального та енергетичного забруднення.

Класифікація основних шкідливих речовин та схема обміну речовин між промисловим підприємством та навколишнім середовищем, внаслідок якого відбувається його забруднення, наведені на рис. 2 та 3.



Вплив шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів на біоценоз характеризується чотирма рівнями:

I рівень – забруднення природного середовища не викликає змін у біоценозі;

II рівень – забруднення природного середовища зумовлює навантаження на біоценоз у межах його пристосувальних можливостей;

III рівень – забруднення у природному середовищі викликає у біоценозі незворотні зміни: його основні види та представники хворіють, скорочується термін їх життя;

IV рівень – забруднення у природному середовищі викликають загибель та зникнення окремих видів біоценозу.

Вилучення з природного середовища відновлювальних ресурсів або видів біоценозу також має чотири рівня впливу на флору та фауну:

I рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу менше рівня їх відновлювальної здатності: природа не зазнає ніяких змін;

II рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу знаходиться на рівні їх відновлювальної здатності: природне середовище перебуває в умовах нестійкої рівноваги;

III рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу перевищує її природну відновлювальну здатність: природне середовище починає деградувати, окремі види біоценозу можуть зникнути, ресурси починають вичерпуватися;

IV рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу призводить до порушення рівноваги в природі, її деградації, до кризових явищ, екологічної небезпеки і навіть катастрофи.
В залежності від рівня забруднення, вилучення з природного середовища відновлювальних ресурсів та видів біоценозу в біосфері виділяють 4 зони:

  1. Зона екологічного благополуччя: Регіони, в яких немає підвищеної кількості різних забруднювачів, не має вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу менше рівня їх відновлювальної здатності: природа не зазнає ніяких змін: не порушені рослинний світ та гідробаланс, не спостерігається порушень в кількостях і видах живих організмів, не зростає захворюваність населення, не змінений рівень народжуваності, смертності, тривалості життя.

  2. Зона підвищеного екологічного ризику – території, на яких забруднення природного середовища зумовлює навантаження на біоценоз у межах його пристосувальних можливостей, вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу знаходиться на рівні їх відновлювальної здатності: природне середовище перебуває в умовах нестійкої рівноваги, проте відзначається підвищена вірогідність появи несприятливих наслідків впливу антропогенних або природних факторів.

  3. Зона екологічного лиха – райони зі значним забрудненням навколишнього середовища або вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу, що перевищує його природну відновлювальну здатність: природне середовище починає деградувати, окремі види біоценозу можуть зникнути, ресурси починають вичерпуватися з частковою деградацією та загибеллю біоти, з вірогідним підвищенням захворюваності і зростанням смертності, зміною видового складу та кількості флори і фауни причому ці зрушення є зворотними.

  4. Зона екологічної катастрофи – території, на яких забруднення у природному середовищі викликають загибель та зникнення окремих видів біоценозу, вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу призводить до порушення рівноваги в природі, її деградації, до кризових явищ, екологічної небезпеки і навіть катастрофи, це території з глибокими незворотними змінами навколишнього середовища, які виникають в результаті антропогенних і природних катастроф та спостерігається деградація і загибель живих організмів, в т.ч. людей, порушена здатність до самовідновлення тощо.

З метою захисту біоценозу від впливу хімічних, фізичних та біологічних забруднень необхідно встановити норми допустимих забруднень.

Під час нормування якості навколишнього середовища передбачене визначення гранично допустимих норм впливу на навколишнє середовище, які гарантують екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До числа таких гранично допустимих величин відносять:



  • гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

  • гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС);

  • гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та грунти (ГДН);

  • гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення або відновлення природних ресурсів, виходячи із необхідності підтримання рівноваги у природному середовищі;

  • гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, грунтах (ГДК), орієнтовно безпечні рівні впливу їх на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

  • норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, грунті;

  • норми гранично допустимих доз для шуму, вібрації, електромагнітних полів та інших фізичних факторів, які можуть справляти вплив на здоров'я людей та їх працездатність;

  • норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин в продуктах харчування, які встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), що нешкідливі для людини як за кожною використовуваною хімічною речовиною, так і у разі їх сумарного впливу;

  • норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

  • нормативи на санітарно-захисні зони та смуги.

В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу знаходяться гігієнічні, санітарні та ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що у ході експериментів з тваринами визначаються межі впливів, котрі протягом всього життя людини не будуть справляти негативного впливу на стан її здоров'я.

За станом навколишнього середовища має здійснюватися постійний контроль, який реалізується за допомогою наступних методів: органолептичного, аналітичного, соціологічного, експертного, хімічного аналізу, приладометричного, біотестування тощо.
Моніторинг навколишнього природного середовища:

основні завдання, структурні елементи, види та системи

Моніторинг навколишнього середовища це система спостереження, контролю, прогнозування та управління екологічними процесами. Моніторинг дозволяє виявляти критичні та екстремальні ситуації, фактори антропогенного впливу на довкілля, здійснювати оцінку та прогнозування стану об'єктів спостереження, керувати процесами взаємовпливу певних об'єктів гідросфери, літосфери, атмосфери, біосфери та техносфери.

Основними завданнями системи моніторингу антропогенних змін навколишнього середовища є:


  • спостереження за фактичним станом біосфери та її змінами;

  • виявлення зрушень, зумовлених діяльністю людини, і узагальнення результатів спостережень;

  • оцінка змін у стані біосфери;

  • виявлення змін у біосфері, що зумовлені антропогенною діяльністю;

  • прогностична оцінка тенденцій у зміні стану біосфери.

Ці завдання формують інформаційну систему моніторингу, блок-схема якої подана на рис. 2.

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка