Методичні вказівки для студентів спеціальності «Лабораторна діагностика»




Сторінка1/10
Дата конвертації17.04.2016
Розмір2.22 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІКРОБІОЛОГІЯ, ВІРУСОЛОГІЯ ТА ІМУНОЛОГІЯ З МІКРОБІОЛОГІЧНОЮ ДІАГНОСТИКОЮ
МОДУЛЬ 1: МОРФОФІЗІОЛОГІЯ МІКРООРГАНІЗМІВ.

ВПЛИВ ФАКТОРІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. КУЛЬТИВУВАННЯ МІКРООРГАНІЗМІВ




Методичні вказівки для студентів

спеціальності «Лабораторна діагностика»

освітньо-кваліфікаційного рівня – «Бакалавр»

Затверджено вченою радою ХНМУ.

Протокол № 8 від 22 вересня 2011 р.

Харків ХНМУ 2011

Модуль1. Мікробіологія, вірусологія та імунологія з мікробіологічною діагностикою. Морфофізіологія мікроорганізмів. Вплив факторів навколишнього середовища. Культивування мікроорганізмів: Методичні вказівки для студентів /Укладачі: А.Я.Циганенко, Н.І.Коваленко, Т.М. Замазій.- Харків: ХНМУ, 2011.- 160с.

Укладачі: А.Я. Циганенко,

Н.І. Коваленко,

Т.М. Замазій.



Методичні вказівки для студентів до практичного заняття №1,2.
Тема: Структура та обладнання медичної мікробіологічної лабораторії. Мікроскопічний метод дослідження. Мікроскопія препаратів з основними формами бактерій.

Мета: Засвоєння практичних навичок роботи в мікробіологічній лабораторії.
Модуль1:Загальна мікробіологія. Морфофізіологія мікроорганізмів. Вплив факторів навколишнього середовища. Культивування мікроорганізмів.

Змістовий модуль1: Морфофізіологія мікроорганізмів.

Тема1: Основи класифікації та морфологія мікроорганізмів.
Актуальність теми:

Призначення, структура та обладнання медичної мікробіологічної лабораторії. Правила поведінки та техніки безпеки в лабораторії

Вимоги щодо влаштування приміщення, безпеки робіт та правил поведінки персоналу мікробіологічної лабораторії викладені в Державних санітарних правилах та нормах, гігієнічних нормативах "Правила влаштування й безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю" (ДСП 9.9.5.-080-02) затверджених МОЗ України від 28.01.02р. Мета правил: створити безпечні умови праці, забезпечити індивідуальну та загальну безпеку, запобігти винесенню інфекцій за межі лабораторії, запобігти нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Медичні мікробіологічні лабораторії організовують при лікарнях, поліклініках, санітарно-епідеміологічних станціях, медичних науково-дослідних інститутах, вищих та середніх спеціальних навчальних закладах.

Залежно від призначення, медичні мікробіологічні лабораторії бувають: бактеріологічні, вірусологічні, мікологічні, паразитологічні, імунологічні. Окремо існують лабораторії для діагностики особливо небезпечних інфекцій, шкірно-венеричних інфекцій, а також туберкульозу.

Призначення медичної мікробіологічної лабораторії.

  1. Діагностичні дослідження при інфекційних хворобах:

  • виявлення збудника або ДНК і продуктів його метаболізму;

  • визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків;

  • виявлення імунної відповіді макроорганізму на проникнення мікроорганізму.

  1. Профілактичне обстеження населення з метою виявлення носіїв патогенних мікроорганізмів.

  2. Санітарно-мікробіологічне обстеження об'єктів навколишнього середовища (води, харчових продуктів, повітря тощо) з метою стеження за циркуляцією збудників та запобігання поширенню інфекцій.

  3. Наукові дослідження з метою вивчення властивостей збудників інфекційних хвороб, вдосконалення методів мікробіологічної діагностики, створення ефективних препаратів для профілактики й лікування інфекційних хвороб.

Робота мікробіологічної лабораторії в комплексі з іншими медичними та немедичними установами спрямована на зниження захворюваності населення та оздоровлення довкілля.

Структура мікробіологічної лабораторії.

Медична мікробіологічна лабораторія - це складний самостійний структурний підрозділ медичного закладу, що виконує експериментальні, діагностичні або виробничі роботи з патогенними біологічними агентами. Специфіка роботи потребує ізоляції її від інших приміщень. Вимоги щодо планування та складу приміщень лабораторії, їх обладнання залежать від конкретних завдань, обсягу досліджень, призначення, централізації лабораторної служби. Лабораторія повинна бути забезпечена водопроводом, каналізацією, електроенергією, засобами зв'язку, вентиляцією, опаленням, а також бути газифікованою.

Право на роботу з біологічними патогенними агентами мають ті лабораторії, які отримали на це дозвіл, порядок видачі та анулювання якого регламентовано ДСП 9.9.5.-064-2000 та наказом МОЗ України за № 183 від 14.12.92 р.

На вхідних дверях повинні бути позначені: назва лабораторії й міжнародний знак "Біологічна небезпека". Двері повинні мати кодові замки.

Приміщення мікробіологічної лабораторії за ступенем небезпеки для персоналу поділяються на 3 зони:

  1. "заразна" - приміщення, в яких проводять роботу з біологічним матеріалом;

  2. "умовно заразна" - приміщення, в яких проводять роботу із знезараженим біологічним матеріалом;

  3. "чиста" - приміщення, в яких не проводять роботу з біологічним матеріалом.

У "заразній" зоні повинні бути такі приміщення:

  • приміщення для взяття проб;

  • кімната для приймання, первинного сортування, реєстра­ції проб і видачі результатів досліджень;

  • кімната для оброблення й первинного посіву біологічного матеріалу (посівна);

  • робочі кімнати (бокси) для бактеріологічних, вірусологічних, паразитологічних досліджень;

  • блок для роботи із зараженими тваринами;

  • автоклавна для знезараження матеріалу;

  • термостатна (може не бути).

В "умовно-заразній" зоні:

  • кімнати цільового призначення: люмінесцентна, біохімічна, серологічна та інші для роботи тільки із знезараженим матеріалом;

  • бокси з передбоксом для санітарно-мікробіологічних досліджень води, продуктів харчування, об'єктів на стерильність;

  • підготовчі кімнати: мийна, стерилізаційна, лаборантська, препараторська тощо;

  • кімната для записів у робочих журналах.

У "чистій" зоні:

  • кімната для приготування поживних середовищ з боксом для їх розливу;

  • кімнати для адміністративної роботи, роботи з літерату­рою, відпочинку, їдальня тощо;

  • кімната (гардероб) для верхнього одягу;

  • душова;

  • туалет для персоналу;

  • кладові.

Приміщення лабораторії мають бути розташовані відповідно щодо ходу виконання аналізів і раціонально розміщені щодо основних потоків технологічного процесу.

Лабораторна кімната повинна бути просторою, світлою, непрохідною. Для зручності оброблення дезінфекційними розчинами та миття стіни облицьовують глазурованим кахелем заввишки 1,5 м або фарбують масляною фарбою світлих тонів. Поверхня дверей, підлоги повинні бути гладенькими, без виступів, легко митися, стійкі до дезінфекційних засобів. Робочі поверхні столів повинні бути з водонепроникного, кислото-основостійкого, вогнетривкого матеріалу, який не псується від оброблення вогнем і дезінфекційними розчинами. Столи, на яких проводять мікроскопію, розміщують біля вікон.
Обладнання мікробіологічної лабораторії

Обладнання мікробіологічної лабораторії повинно забезпечувати умови для праці персоналу. У ній мають бути: термостати, холодильники, стерилізатори, центрифуги, дистилятор, нагрівальні прилади. Лабораторну кімнату слід обладнати водопровідними кранами зі змішувачами холодної й гарячої води для миття рук персоналу; їх розміщують біля виходу. Біля раковини встановлюють пристрої, в яких постійно мають знаходитися мийні засоби і розчини для дезінфекції рук. У лабораторній кімнаті повинні бути мікроскопи, інструменти для виконання досліджень.

У лабораторіях іншого профілю має бути таке саме обладнання, але є деяка специфіка. Так, у паразитологічній лабораторії повинні бути: нагрівальний столик для мікроскопа, окулярний мікрометр, витяжна шафа.

У мікологічній лабораторії повинні бути інструменти для взяття й оброблення матеріалу: манікюрні кусачки, ложечки Фолькмана, лопаточки, "списи" з тугоплавкого металу, голки для розчеплювання волосся й лусочок нігтів, шкіри. Лабораторні столи накривають склом, під яке кладуть білий або чорний папір, щоб краще можна було розгледіти колонії грибів.

Імунологічна лабораторія обладнана спеціальним посудом і приладами, які використовують для постановки імунологічних (серологічних) реакцій.

У вірусологічній лабораторії необхідні камери глибокого заморожування (з температурою -30 - -70 °С), холодильні камери (з температурою -20°С), центрифуги з великою швидкістю обертання (1500-3000об/хв.) для очищення і концентрації вірусів, овоскоп, вакуумний насос тощо.

Площа боксу повинна бути розрахована на роботу одночасно двох людей. Перед роботою й після неї приміщення боксу оброблюють дезінфекційними розчинами та опромінюють бактерицидними лампами.

Правила поведінки та техніки безпеки в мікробіологічній лабораторії

Правила поведінки й техніки безпеки спрямовані на:

  • профілактику внутрішньолабораторного зараження персоналу;

  • запобігання потраплянню патогенних мікроорганізмів у навколишнє середовище;

  • захист патологічного матеріалу від забруднення сторонньою мікрофлорою.


1. При виконанні роботи в "заразній" та "умовно-заразній" зонах персонал повинен працювати в спеціальному одязі: халаті, шапочці, гумових рукавичках, змінному взутті; у боксі - у стерильному спеціальному одязі: халаті, шапочці, масці, бахілах, гумових рукавичках.

2. Робоче місце утримувати в чистоті й порядку.

Увага! Забороняється носити взуття із тканини та з відкритим носком!

  1. Усі роботи, що можуть супроводитися прямими контактами з кров'ю, сироваткою крові, інфекційним матеріалом або зараженими тваринами, виконують у гумових рукавичках.

  2. Присланий заразний матеріал розпаковують обережно: посуд, в якому міститься заразний матеріал, обтирають зовні дезрозчином і виставляють на лоток.

  3. На ємностях з культурою повинні бути чітко написані назва культури, реєстраційний номер, дата посіву.

  4. Забороняється переливати бульйонні культури й матеріал, який досліджується, з однієї посудини в іншу; його переносять піпеткою так, щоб не інфікувати горловину посудини.

  5. При потраплянні патологічного матеріалу або культури мікроорганізмів на руки, стіл їх негайно слід обробити дезрозчином.

  6. Відпрацьований заразний матеріал, культури мікроорганізмів знезаражують в автоклаві, заливають дезінфекційним розчином, занурюють у дезінфекційний розчин або спалюють.

  7. Не допускають зайвих рухів, сторонніх розмов.

  8. Усі маніпуляції проводять так, щоб уникнути виникнення аерозолів.

  9. Категорично забороняється пити воду, їсти, палити.

12. Після закінчення роботи поживні середовища з посівами поміщають у термостат, культуру мікроорганізмів - у холодильник та опечатують їх; інструменти, прилади - на відведені для них місця; стіл протирають дезінфекційним розчином, руки обробляють 70% розчином етилового спирту й ретельно миють з милом.

13. Персонал лабораторії повинен одержати щеплення проти тих інфекцій, збудники яких можуть бути в патологічному матеріалі, що досліджується.

Режим роботи мікробіологічної лабораторії визначається ступенем небезпечності мікроорганізмів, які можуть перебувати в патологічному матеріалі.

Систематика, класифікація і номенклатура мікроорганізмів

Відповідно до нового кодексу номенклатури бактерій впроваджені міжнародні класифікаційні категорії: Царство – прокаріот (не мають оформленого ядра, спадкова інформація розташована в молекулі ДНК) → відділ (розділ) → клас (група) → порядок → сімейство → рід → вид.

Основною номенклатурною і таксономічною одиницею є вид - сукупність організмів, що мають спільне походження, схожі морфологічні і фізіологічні ознаки і обмін речовин. Усередині виду існують варіанти: морфоваріанти (відрізняються по морфології), біо- (за біологічними властивостями), хемо- (за ферментативною активністю), серо- (за антигенною структурою), фаго- (за чутливістю до фагів). Визначення виду мікроорганізму (ідентифікація) проводять на підставі визначення морфологічних, фізіологічних, антигенних, молекулярно-біологічних ознак.

Штам – культура м.о., виділена з конкретного джерела (організму людини, тварини, зовнішнього середовища). Штами відрізняються між собою окремими ознаками, наприклад стійкістю до АБ, здатністю викликати неоднакове за тяжкістю, клінічній течії і результату інфекційне захворювання. Однак штами одного виду володіють всіма ознаками, що характеризують їх як вид. Штам можна вважати найнижчою таксономічною одиницею м.о. Як правило, штами позначають протокольними номерами, або по джерелу виділення, або по місцевості, де був виділений. Наприклад, вірус грипу - Сінгапур, Гонконг.

Клон – потомство однієї мікробної клітини.

Колонія – видиме скупчення м.о. на поверхні щільного поживного середовища.

Культура - використовують для позначення сукупності м.о., що виростають на живильному середовищі з однієї або декількох клітин одного виду. Культура, що складається з осіб одного виду, називається чистою культурою, а з осіб різних видів – змішаною.

Загальноприйнята і найбільш розповсюджена класифікація бактерій по Д. Берджі. Згідно визначника бактерії ділять за будовою клітинної стінки і відношенням до барвників за методом Грама на відділи: Gracilicutes - тонкошкірі (грамнегативні); Firmicutes товстошкірі (грампозитивні); Tenericutes - не мають клітинної стінки (мікоплазми); Mendosicutes – архібактерії (не мають пептидоглікану, непатогенні). Для зручності користування відділи описані по групах, в які включені сімейства, роди і види. Там, де вони зібрані в порядки і класи, вказують їх назви.

Для позначення мікроорганізмів прийнята подвійна номенклатура: перша назва позначає рід і пишеться з великою букви, друга - вид, пишеться з рядкової букви (Staphylococcus aureus). Часто в назвах - автори що відкрили м.о. (Ешеріх, Брюс) або органи, які вражають м.о.; допускається скорочення родової назви. (S. sonnei).

Класифікація найпоширеніших мікроорганізмів, патогенних для людини, за ступенем небезпечності.

За ступенем небезпечності патогенні для людини мікроорганізми та їх токсини поділяють на чотири групи (табл. 1).

До І і II груп відносять збудників висококонтагіозних (від лат. cоntactus - дотик) інфекційних хвороб, які характеризуються тяжкими та стійкими розладами здоров'я в значної кількості хворих, високим рівнем смертності та швидким поширенням серед населення. Їх називають особливо небезпечними інфекціями (ОНІ). Дослідження матеріалу, зараженого або підозрілого на зараженість цими збудниками, проводять в окремих лабораторіях, режим роботи яких регламентується "Інструкцією про протиепідемічний режим роботи з матеріалом, зараженим або підозрілим на зараженість збудниками інфекційних хвороб І- II груп".

До III групи відносять збудників інфекційних хвороб, які характеризуються тяжкими або стійкими розладами здоров'я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя й здоров'я. Дослідження матеріалу, зараженого або підозрілого на зараженість цими збудниками, проводять у бактеріологічних лабораторіях санітарно-епідеміологічних та лікувальних закладів.

До IV групи відносять збудників токсикоінфекцій і гострих бактерійних отруєнь, збудників ентеритів, сепсису, представників нормальної мікрофлори людини, у тому числі санітарнопоказову мікрофлору. Робота з цими збудниками потребує дотримання звичайного режиму, який забезпечує надійний захист персоналу від внутрішньолабораторного зараження, надійне знезараження матеріалу, а також виключає можливість поширення інфекцій за межі лабораторії.

Правила взяття, оформлення, транспортування, приймання та реєстрації патологічного матеріалу

На мікробіологічне дослідження відбирають патологічний матеріал у хворих для діагностики захворювань, у здорових людей з метою профілактичного обстеження, а також з навколишнього середовища, щоб виявити патогенні мікроорганізми або визначити його санітарний стан.

У лабораторію доставляють від людей: випорожнення, блювотні маси, промивні води шлунка, бронхів, мокротиння, кров, сечу, виділення з ран, гній, мазки із слизових оболонок, зшкріби, спинномозкову рідину, жовч, вагінальні виділення, жіноче грудне молоко, пунктат кісткового мозку, лімфатичних вузлів, абсцесів, біопсійний та секційний матеріал тощо; з навколишнього середовища: воду, ґрунт, повітря, харчові продукти, трупи тварин та ін.

Увага! Будь-який матеріал, що надходить на дослідження до лабораторії, розглядається як потенційно небезпечний!

Патологічний матеріал відбирають стерильним інструментом (тампоном, шприцом, шпателем, піпеткою тощо) і вміщують у стерильний посуд (банки, пробірки, флакони, плювальниці); зразки крові, сироваток крові повинні доставлятись у флаконах, пробірках, герметично закритих гумовими корками або в пробірках типу "Епендорф" тощо; матеріал з навколишнього середовища на санітарно-мікробіологічне дослідження кладуть у нові поліетиленові пакети, стерильні пляшки, банки, стерильний пергаментний папір; увесь цей матеріал ретельно пакують.

Таблиця1. Поділ збудників на групи


Група

Види збудників

Бактерії

Рикетсії

Гриби

Найпростіші

Хламідії

Віруси

1

Збудник чуми













Збудники натуральної віспи, геморагічних лихоманок: кримської, Ебола, Ласса, Марбург

ІІ

Збудники сибірки, сапу,

бруцельозу, туляремії, легіонельозу, лептоспірозу, холери



Збудники епідемічного і ендемічного висипного тифу,

Ку-лихоманки



Збудники бластомікозу, кокцидіозу, гістоплазмозу




Збудники орнітозу

Збудники гепатитів В,Д,С, сказу, СНІДу, ящуру

ІІІ

Збудники кашлюку,

дифтерії, туберкульозу, менінгококової інфекції, гонореї, дизентерії, черевного тифу, ботулізму, правцю, сифілісу, актиномікозу



Збудники кліщового висипного тифу, волинської, марсельської лихоманки

Збудники кандидозу, аспергільозу

Збудники лейшманіозу, малярії, трихомонозу

Збудники трахоми, пневмонії

Збудники грипу А,В,С, гепатитів А,Е, поліомієліту, простого герпесу, вітряної віспи, цитомегалії, вірус Епштейна-Барр

IV

Збудники паракашлюку, газової гангрени, ешерихії, сальмонели, стафілококи, стрептококи, клебсієли, синьогнійна паличка, протей, мікоплазма




Мукор, пеніци

ліум, трихофітон



Токсоплазма, балантидій, патогенна (дизентерійна амеба)




Аденовіруси, віруси ЕCНО, збудники парагрипу, епідпаротиту, кору, краснухи

До кожної проби додають етикетку, на якій указують номер і назву матеріалу, заклад (відділення) або місце його взяття, прізвище, ім'я та по батькові хворого; на етикетках до проб на санітарно-мікробіологічне дослідження вказують: ферму, підприємство, джерело води, дату й час взяття матеріалу. Крім етикетки, заповнюють бланк направлення за зразком, затвердженим МОЗ України, в якому вказують заклад (відділення) або місце взяття матеріалу, номер і назву матеріалу, кратність направлення матеріалу (первинно чи повторно), прізвище, ім'я та по батькові хворого, його вік, дату захворювання, попередній діагноз, дані про лікування хворого антибіотиками та іншими антимікробними препаратами, мету дослідження, дату й час взяття матеріалу, прізвище й посаду особи, яка направляє матеріал для мікробіологічних досліджень.

Загальні вимоги до взяття й доставления материалу

  1. Брати матеріал слід до вживання хворим антибіотиків та інших антимікробних препаратів, а якщо це неможливо, то через 2-3 доби після відміни їх вживання хворим.

  2. При взятті та доставки матеріалу його необхідно захистити від забруднення сторонньою мікрофлорою, тобто чітко дотримуватися правил асептики. Особливо це стосується тих матеріалів, які в нормі не містять мікроорганізмів: крові, спинномозкової рідини, лімфи тощо.

  3. Характер і кількість матеріалу, який забирається, повинен бути скоригований з урахуванням клініки, патогенезу, термінів захворювання, його тяжкості тощо.

  4. При взятті й доставки матеріалу необхідно виключити можливість інфікування осіб, які беруть і доставляють матеріал, і забруднення довкілля мікробами.

  5. Максимальне скорочення термінів з моменту взяття матеріалу до його доставки в мікробіологічну лабораторію. Як правило, ці терміни не повинні перевищувати 2-3 год. від моменту взяття матеріалу до його доставления до лабораторії.

Транспортується матеріал на спеціальному транспорті або переноситься в біксах, сумках-холодильниках, пластикових футлярах, термосах, стійких до автоклавування та дії дезінфектантів. Матеріал, що вміщує мікроорганізми, нестійкі в навколишньому середовищі (збудники кашлюку, менінгококової інфекції), при транспортуванні обкладають ватою та грілками. Направлення на дослідження упаковуються окремо.

Увага! Забороняється обгортати направлення навколо ємності з об'єктом досліджень.

Патологічний матеріал приймає працівник реєстратури, звертаючи увагу на правильність упаковки, цілісність посуду, умови та термін транспортування, оформлення супровідної документації.

Увага! Зразки й посуд, в якому надходить матеріал для дослідження, поверненню не підлягають!
Основні методи мікробіологічних досліджень

Важливою умовою ефективності лабораторних досліджень є доцільний вибір методу. Основні вимоги, яким повинні відповідати сучасні методи, - це висока специфічність і чутливість. У сучасних мікробіологічних лабораторіях використовують такі методи.

Мікроскопічний - виявлення збудника під мікроскопом у мазках, виготовлених з патологічного матеріалу. Застосовують для діагностики гонореї, сифілісу, туберкульозу, малярії тощо.

Бактеріологічний (вірусологічний, культуральний) - посів патологічного матеріалу на поживні середовища, зараження культури клітин, курячих ембріонів, виділення чистої культури збудника та його ідентифікація. Використовують для діагностики більшості інфекцій бактеріальної, вірусної, грибкової природи: черевного тифу, чуми, мікроспорії, грипу та інших захворювань. Нині розроблено автоматичні аналізатори, за допомогою яких протягом кількох (4-24) годин можна визначити вид збудника.

Біологічний - зараження лабораторних тварин патологічним матеріалом з метою моделювання інфекції або виділення та ідентифікації збудника. Застосовують для виділення чистої культури пневмокока, збудника туляремії, діагностики туберкульозу тощо. Біологічний метод використовують також для виявлення та визначення виду мікробних токсинів у разі харчових отруєнь (ботулізм), або в разі захворювань (правець, газова гангрена) тощо.

Імунологічний (серологічний; від лат. serum - сироватка) - виявлення специфічних антитіл або антигенів у патологічному матеріалі. Для цього використовують імунні реакції.

Молекулярно-генетичний - виявлення РНК або ДНК збудника в патологічному матеріалі. Для цього застосовують:

а) метод гібридизації ДНК або РНК (метод ДНК-, РНК-зондів);

б) метод ланцюгової полімеразної реакції (ЛПР).

Молекулярно-генетичний метод найбільш специфічний і чутливий, він дає змогу ідентифікувати будь-який біологічний об'єкт навіть при незначній концентрації його нуклеїнових кислот у досліджуваному матеріалі. За методом ЛПР виявляють одну молекулу нуклеїнової кислоти в зразку, що досліджується.

Організація робочого місця лаборанта

Робочі місця в лабораторії повинні постійно бути обладнані всім необхідним для повсякденної роботи: спиртівкою, предметними та покривними скельцями, банкою з ватою, банкою з інструментами (пінцетом, ножицями, скальпелем, бактеріологічною петлею), склянками з дезінфекційними розчинами для піпеток, для відпрацьованих предметних скелець; невеликою склянкою з притертою кришкою для накривних скелець; фіксаторами для мазків, сірниками, олівцями для скла (маркерами), гумовими грушами, 70% розчином етилового спирту для оброблення рук, пробірками з ізотонічним (фізіологічним) розчином натрію хлориду; мікроскопом, імерсійним маслом.

Перед початком роботи предмети на столі необхідно розмістити так, щоб середина стола була вільною. Дезінфекційні розчини для оброблення рук, ємність для піпеток, банка для відходів повинні знаходитися праворуч від працівника на відстані, що дозволяє, не встаючи з робочого місця, оброблювати руки, занурювати в дезінфекційний розчин піпетки та інший відпрацьований матеріал. Спиртівка повинна стояти в центрі стола на відстані 30см від його краю. Об'єкти з посівами, незасіяні поживні середовища розміщують ліворуч на однаковому рівні зі спиртівкою.

Для фарбування мазків обладнують спеціальне місце, на якому необхідно мати фарби, спирт, пісочні годинники, промивалку з дистильованою водою, ємність із місточком, пінцет, фільтрувальний папір.

Основним інструментом у роботі мікробіолога є бактеріологічна петля.

Досліджуваний матеріал чи культура мікроорганізмів не повинні бути контаміновані сторонньою мікрофлорою, тому бактеріологічну петлю стерилізують у полум'ї пальника. Цей метод стерилізації називається фламбуванням.

Морфологія мікроорганізмів

Бактерії - одноклітинні організми рослинної природи, що не мають чітко оформленого ядра, позбавлені хлорофілу і розмножуються простим поділом.

Форма бактерій і їх розміри мають велике таксономічне значення і є важливим критерієм при їх ідентифікації (мал.1).

Розмір хвороботворних бактерій коливається в межах 0,2-10мкм, більшість – 0,5-0,8х2-3мкм.

Розміри і форма клітин бактерій певного виду, можуть змінюватися під впливом різних чинників (поліморфізм).



За формою клітини бактерії підрозділяються на чотири основні групи:

  1. коки - (від греч. coccus – зерно, ягода) кулястої форми, діаметр клітини 0,5-1,5мкм; форма різноманітна - сферична, ланцетоподібна, бобоподібна;

  2. паличкоподібні мають видовжену форму;

  3. звивисті бактерії розрізнюються за кількістю завитків;

  4. нитчасті бактерії.

Коки в процесі розмноження діляться в одній площині, в двох або трьох взаємно перпендикулярних площинах. Після такого поділу вони залишаються слабо скріпленими один з одним, внаслідок чого виникають поєднання коків, що відрізняються по своєму взаємному розташуванню.

Мікрококи (поодинокі, безладні) – сапрофіти, але зустрічаються і умовно-патогенні, які викликають запальні процеси. Якщо коки діляться лише в одній площині, утворюються диплококи (парні коки, diploos-подвійний) – пневмококи (ланцетоподібні), гонококи і менінгококи (бобоподібні), стрептококи (ланцюжки коків, streptos - ланцюжок). До диплококів відносяться збудники крупозного запалення легенів, гонореї і інших захворювань. Деякі види стрептококів є збудниками бешихи, скарлатини.

При поділі в двох взаємно перпендикулярних площинах утворюються тетракоки (по 4 коки). У разі поділу в трьох взаємно перпендикулярних площинах розташування коків приймає форму правильних тючків по 8, 16 коків; такого роду коки називаються сарцинами (sarcio - з’єдную). Хвороботворна роль тетракоків і сарцин не встановлена. Вони знаходяться у великій кількості в повітрі, на різних предметах, на шкірі і слизистих оболонках людини і тварин.

Багато коків діляться безладно, утворюючи купки, що нагадують виноградні грона, - це стафілококи (staphyle - гроно). Стафілококи є причиною гнійних захворювань шкіри, слизових, підшкірної клітковини.

Коки не завжди мають кулясту форму – іноді вони односторонньо увігнуті або, навпаки, декілька витягнуті.

Палички (від греч. bacteria - паличка) діляться на спорогенні (аероби - бацили і анаероби – клостридії) і аспорогенні (анаероби, аероби – бактерії), розмір 1-6мкм в довжину і 0,5-2мкм в товщину. Споронеутворюючими (аспорогенні) паличками називають бактерії - bасterium (збудник дифтерії, чуми, кишкових інфекцій). Спорогенні палички, що живуть в аеробних умовах, і створюють спору, діаметр якої менше поперечника клітини, називаються бацилами - bасillus (сибірська виразка). Спорогенні анаеробні палички, які створюють спору, діаметр якої більше поперечника клітини, називають клостридіями. Формою вони нагадують барабанну паличку, веретено, або тенісну ракетку (збудник правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції).

Спора може розміщуватися центрально (збудник сибірки), термінально – на кінці (збудник правця), субтермінально – ближче до кінця (збудник ботулізму).

Палички відрізняються за розміщенням, розмірами, діаметром, формами кінців:


    1. За розміщенням:

  • монобактерії – хаотично, більшість бактерій;

  • диплобактерії і диплобацили – попарно;

  • стрептобактерії і стрептобацили (збудники сибірської виразки).

    1. За розміром:

  • короткі (кокобактерії) до 1мкм (збудник коклюшу, бруцельозу, туляремії);

  • довгі – більш 3мкм (клостридії, кишкові палички та ін.).

    1. За діаметром:

  • тонкі (мікобактерії туберкульозу);

  • товсті (клостридії);

    1. За формою кінців:

  • закруглені (кишкові палички, шигели, сальмонели);

  • овоїдні (збудник чуми);

  • обрубані (збудник сибірки);

  • потовщені, булавоподібні (збудник дифтерії);

  • загострені (фузобактерії).

Палички можуть розташовуватися під кутом один до одного, навхрест, але більшість хвороботворних паличок розташовуються поодиноко, безладно. Серед паличок нараховується значна кількість хвороботворних видів: збудники чуми, сибірської виразки, бруцельозу, правця, газової гангрени, дифтерії, кишкових інфекцій.


Мал. 1. Форми мікроорганізмів:

1-стафілококи, 2-менінгококи, 3-пневмококи, 4-стрептококи,

5-тетракоки, 6-сарцини, 7-палички, 8-стрептобактерії, 9-стрептобацили,

10-вібріони, 11-спірили, 12-спірохети.



До зігнутих і спірально звитих форм належать вібріони (коми, завдовжки 1-3мкм, дуже рухливі за рахунок джгутика, розташованого на кінці клітини) і спірили (2-3 обороти спіралі – кампілобактерії, збудник содоку) що мають гвинтоподібну будову і спірохети (більше 3х завитків). Хвороботворних представників в цій групі небагато, серед них можна назвати вібріона азіатської холери.

Нитчасті – непатогенні для людини. Деякі автори відносять до цієї форми актиноміцети, однак їх повною мірою можна віднести і до паличок, оскільки їх тіло може розпадатися з утворенням паличкоподібних форм.

Бактеріоскопічний метод дослідження

Бактеріоскопічний метод дослідження - це виявлення бактерій у препаратах за допомогою мікроскопа. У препаратах можна виявити не тільки бактерії, а й найпростіші, великі віруси або їх скупчення, гриби, актиноміцети, тому цей метод дослідження має загальну назву - мікроскопічний.

Мікроскопічний метод діагностики інфекційних хвороб ґрунтується на виявленні збудника захворювання в патологічному матеріалі за допомогою мікроскопа. При цьому можна визначити морфологічні ознаки: форму клітини мікроорганізмів, їх взаємне розміщення, наявність спори, капсули, рухливість, а також тинкторіальні (від лат. tinctura - настоянка) ознаки - здатність мікроорганізмів забарвлюватися тим чи іншим барвником.

Цей метод застосовують для підтвердження клінічного діагнозу сифілісу, гонореї, лептоспірозу, малярії, туберкульозу тощо або постановки орієнтовного діагнозу в разі захворювань на дифтерію, правець, анаеробну газову інфекцію тощо.

Основні методи мікроскопії

Для вивчення мікроорганізмів застосовують мікроскопи різних моделей. Вони відрізняються розміром, будовою, способом освітлення препарату, роздільною здатністю. Роздільна здатність - це найменша відстань між двома точками, яку можна виразно бачити під мікроскопом. В імерсійних об'єктивів вона становить 0,2 мкм.

У мікробіологічних лабораторіях використовують світлову, темнопольну, фазово-контрастну, люмінесцентну та електронну мікроскопію.

Світлова мікроскопія проводиться за допомогою звичайних біологічних мікроскопів (мал. 2). Вона ґрунтується на тому, що світло, відбите поверхнею дзеркала, проходить крізь систему лінз конденсора Аббе й потрапляє на препарат, потім - в об'єктив, окуляр і далі сприймається оком дослідника. Таким чином дослідник бачить уявне збільшене зображення об'єкта. При мікроскопії мікробіологічних препаратів слід користуватися імерсійним об'єктивом. В імерсійних системах використовують імерсійне масло (кедрове, персикове), тоді об'єктив позначають "МІ" масляна імерсія, або воду, тоді об'єктив позначають "ВІ" - водна імерсія. Крім того, масляний об'єктив має на своїй поверхні чорне кільце, водний - біле. Імерсійне масло чи вода мають коефіцієнт заломлення світла, близький до такого, як і скло, тому світлові промені, проходячи крізь предметне скельце препарату, потрапляють у краплю імерсійної рідини й далі - в об'єктив, не змінюючи напряму, тому не розсіюються. Це забезпечує краще освітлення об'єкта.

Цей вид мікроскопії використовують в основному для вивчення пофарбованих препаратів, тому на світлому фоні видно забарвлений непрозорий об'єкт.



Мал. 2. Будова мікроскопа. Механічна система мікроскопа: 1-основа;

2-тубусотримач; 3-предметний столик; 4-тубус; 5-револьвер; 6-гвинт для опускання конденсора; 7-макрогвинт; 8-мікрогвинт; 9-гвинт для переміщення предметного столика. Оптична система мікроскопа: 10-окуляр; 11-конденсор; 12-об'єктиви (сухі та імерсійні); 13–дзеркала



Збільшення мікроскопа визначається помноженням збільшення об’єктива на збільшення окуляра (збільшення об’єктива і окуляра вказані на оправі: об’єктива до 100х, окуляра – 4х, 5х, 7х, 10х, 15х, 20х).

Темнопольна мікроскопія. При мікроскопії цим методом промені світла, що освітлюють об'єкт, не проникають в об'єктив мікроскопа, тому поле зору його залишається темним. Об'єкт освітлюється бічними променями, які відбиваються від нього й потрапляють в об'єктив мікроскопа. Тому об'єкт здається яскравим. Такого ефекту можна досягти, якщо центральну частину лінзи конденсора Аббе прикрити кружечком чорного паперу або замінити конденсор Аббе спеціальним темнопольним конденсором.

За допомогою темнопольної мікроскопії вивчають мікроорганізми в живому стані (трепонеми, лептоспіри), а також визначають рухливість мікроорганізмів.

Фазово-контрастна мікроскопія застосовується для виявлення безбарвних, прозорих об'єктів. Вона ґрунтується на тому, що промені світла, які пройшли крізь об'єкт, змінюють швидкість поширення порівняно з тими променями, які не пройшли крізь нього. Інтенсивність світла при цьому не змінюється, але змінюється фаза світлових хвиль. Людське око не здатне сприймати фазові зміни світла. Якщо конденсор Аббе й об'єктив замінити фазовими, то різниця фаз перетвориться на різницю інтенсивності світла, що сприймає людське око. Різні структури мікробної клітини (капсула, клітинна стінка, нуклеоїд тощо) мають різну щільність, тому й зміна фаз світлових хвиль, а отже, й інтенсивність світла будуть різними. Це дає змогу вивчати структуру живих клітин, стадії розвитку їх, поділу тощо.

Люмінесцентна мікроскопія ґрунтується на використанні явища люмінесценції (флуоресценції). Люмінесценція (від лат. lumen - світло, escent - суфікс, що означає слабку дію) - це здатність деяких речовин - люмінофорів (від лат. lumen - світло й грец. phoros - несучий) випромінювати світло, якщо вони перебувають у збудженому стані. У збуджений стан ці речовини переходять під впливом будь-якого джерела енергії: ультрафіолетового, радіоактивного, рентгенівського випромінювання та ін.

Більшість патогенних мікроорганізмів не має власної люмінесценції, тому для їх виявлення патологічний матеріал обробляють барвниками - люмінофорами, які адсорбуються певними структурами клітин.

У люмінесцентному мікроскопі препарат освітлюється ультрафіолетовими променями. На темному полі видно яскравий об'єкт.

Люмінесцентна мікроскопія використовується для експрес-діагностики (від англ. express - підвищена швидкість). Через високу контрастність можна виявити невелику кількість збудника в патологічному матеріалі, не виділяючи його чисту культуру. Останнім часом цей метод широко використовують при масових обстеженнях людей на туберкульоз, він на 14-30 % інформативніший, ніж мікроскопія пофарбованих препаратів, виготовлених з мокротиння хворого.

Електронна мікроскопія найбільш досконала. Сучасні електронні мікроскопи дають можливість збільшувати зображення об'єкта в мільйони разів. Завдяки цьому було вивчено структури мікроорганізмів, зокрема вірусів. Збільшення роздільної здатності електронних мікроскопів було досягнуто завдяки тому, що замість звичайного світла використовується потік електронів. (Світлові мікроскопи мають обмежену роздільну здатність - 0,2 мкм через порівняно велику довжину світлових хвиль - 0,29-2,8мкм. Мала довжина хвилі електронів залежить від швидкості електронів, а швидкість - від напруги; це дає можливість збільшити роздільну здатність мікроскопа в тисячі разів - до 0,0002 мкм.) Джерелом електронного потоку є катодна лампа з вольфрамовою ниткою, яка розігрівається до 2900°С і звільнює електрони. Пучки електронів рухаються у вакуумі в напрямку анода, проходячи через об'єкт, потім через електромагнітне поле, в якому відхиляються під різними кутами залежно від товщини й щільності об'єкта. Зображення об'єкта збільшується в декілька мільйонів разів і потрапляє на флуоресціюючий екран, де з'являється зображення, подібне до телевізійного. Це зображення фотографують.

Завдяки електронній мікроскопії є можливість вивчати структуру клітин на субклітинному та молекулярному рівнях.

Мікроскопія пофарбованих препаратів

У мікробіологічній лабораторії в повсякденній практиці для вивчення морфології та тинкторіальних властивостей мікроорганізмів використовують світловий мікроскоп.

Мікроскопія включає такі етапи:

а) підготовка мікроскопа;

б) мікроскопія;

в) догляд за мікроскопом.

Увага! Мікроскоп - це чутливий, точний оптичний прилад. Він потребує обережного ставлення й чіткого виконання правил під час роботи з ним. При перенесенні мікроскоп слід тримати двома руками: однією - за тубусотримач, а другу підставити під основу. Забруднені оптичні частини мікроскопа слід протирати м'якою тканиною, змоченою водою або спиртом.
Конкретні цілі:

  1. Дотримуватися правил роботи та техніки безпеки з патологічним матеріалом.

  2. Застосовувати методи лабораторної діагностики інфекційних хвороб;

  3. Працювати з мікроскопом.

  4. Знати основні класифікаційні одиниці.

  5. Описувати морфологічні форми бактерій.

  6. Проводити мікроскопію мазків-препаратів.

  7. Трактувати результат мікроскопічного дослідження мікроорганізмів.

Вміти:

  1. Підготувати робоче місце лаборанта.

  2. Дотримуватися правил роботи і техніки безпеки з інфікованим матеріалом, культурами мікроорганізмів, апаратурою.

  3. Підготувати світловий мікроскоп до роботи.

  4. Досліджувати забарвлені препарати під мікроскопом з використанням імерсійної системи.

  5. Визначати форму бактерій під мікроскопом.

Теоретичні питання:

  1. Структура та обладнання медичної мікробіологічної лабораторії.

  2. Правила роботи в мікробіологічній лабораторії.

  3. Правила взяття, оформлення, транспортування, приймання та реєстрації патологічного матеріалу.

  4. Систематика, класифікація і номенклатура мікроорганізмів.

  5. Морфологія мікроорганізмів.

  6. Основні методи мікроскопії.

  7. Будову мікроскопа, правила мікроскопії з імерсійною системою.

Практичні завдання, які виконуються на занятті:

  1. Обладнання робочого місця лаборанта.

  2. Проведення дезінфекції рук, робочого місця.

  3. Робота з імерсійним мікроскопом.

  4. Мікроскопія демонстраційних мікропрепаратів.

  5. Малювання демонстраційних мікропрепаратів в протокол.

  6. Оформлення протоколу.


Література:

Основна

  1. Борисов Л.Б. Медицинская микробиология, вирусология, иммунология. - М.: Медицина, 2001. - 721с.

  2. Воробьев А.В., Быков А.С., Пашков Э.П., Рыбакова А.М. Микробиология. - Г.: Медицина, 1998. - 336с.

  3. Дикий И.Л., Холупяк И.Ю., Шевелева Н.Е., Стегний М.Ю. Микробиология.- Харьков: Прапор, изд. УкрФА, 1999. - 413 .

  4. П’яткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією. - К.: Вища шк., 1992. - 431 с.

  5. Ситнік І.О., Климнюк С.І., Творко М.С. Мікробіологія, вірусологія, імунологія - Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. - 392 с.

Додаткова

  1. Коротяев А.И., Бабычев С.А. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. - СПб.: Специальная литература, 1998. - 561 с.

  2. Медицинская микробиология /Под редакцией В.И. Покровского.- Г.: ГЭОТАР-МЕД, 2001. - 768с.

  3. Конспект лекції.

Короткі методичні вказівки до роботи на практичному занятті:

На початку заняття проводиться перевірка рівня підготовки студентів до заняття.

Самостійна робота включає:


  1. Вивчення правил техніки безпеки при роботі в бактеріологічній лабораторії.

  2. Вивчення правил роботи з імерсійним мікроскопом.

  3. Вивчення правил взяття, оформлення, транспортування, приймання та реєстрації патологічного матеріалу.

  4. Мікроскопія демонстраційних препаратів, визначення форм мікроорганізмів, їх розміщення.

  5. Малювання мікропрепаратів, пояснення.

В кінці заняття проводиться тестовий контроль та аналіз підсумків результатів самостійної роботи кожного студенту.
Цільові навчальні завдання:

1. Для вивчення бактерій під мікроскопом використовують імерсійний об'єктив Він збільшує в:



  1. х90

  2. х40

  3. х20

  4. х10

  5. х8

    1. За допомогою якого метода мікробіологічної діагностики можна виявити збудника під мікроскопом у мазках, виготовлених з патологічного матеріалу

      1. Бактеріологічного

      2. Бактеріоскопічного

      3. Біологічного

      4. Імунологічного

      5. Молекулярно-генетичного

    2. Під час роботи лаборант випадково забруднила заразним матеріалом праву руку. Чим слід продезінфікувати руки?

  1. Формаліном

  2. 5% розчином хлораміну

  3. 70% розчином етилового спирту

  4. 70% розчином метилового спирту

  5. Всі відповіді правильні

    1. Лаборанту треба перевірити правильність виготовлення бактеріологічної петлі. Треба звернути увагу на:

  1. Діаметр петлі 3-4мм

  2. Кінець петлі має виступ

  3. Кінець петлі не дістає до плеча

  4. Петля зберігає водяну плівку

  5. Всі відповіді правильні

    1. Термін з моменту взяття матеріалу до його доставки в мікробіологічну лабораторію як правило не повинен перевищувати:

  1. 1 години

  2. 2-3 години

  3. 5-6 годин

  4. 12 годин

  5. 24 години

6. Приміщення мікробіологічної лабораторії за ступенем небезпеки для персоналу поділяють на 3 зони: заразна, умовно-заразна і чиста. Які приміщення не відносяться до заразної зони:

  1. Приміщення для взяття проб

  2. Кімната для оброблення й первинного посіву біологічного матеріалу

  3. Робочі кімнати для бактеріологічного, вірусологічного та ін. досліджень

  4. Автоклавна для знезараження матеріалу

  5. Кімната для приготування поживних середовищ


Алгоритми лабораторної роботи:

Алгоритм "Приймання патологічного матеріалу" (виконується демонстративно):

надягніть гумові рукавички;

підготуйте лоток, поставте в нього банку з дезінфекційним розчином;

поставте поруч бікс з патологічним матеріалом; підготуйте пінцет, вату;

відкрийте бікс; розгорніть пелюшку;

візьміть пінцетом шматочок вати, змочіть його дезінфекційним розчином;

вийміть з бікса банку з патологічним матеріалом;

протріть дезінфекційним розчином поверхню банки;

поставте банку на лоток, вату опустіть у ємність з дезінфекційним розчином;

прочитайте направлення, перевірте правильність його заповнення, своєчасність доставки патологічного матеріалу.

Доставлений матеріал реєструють у журналі, маркірують, сортують, направляють у різні лабораторні кімнати, ураховуючи специфіку його дослідження.
Алгоритм "Підготовка бактеріологічної петлі до роботи":

візьміть бактеріологічну петлю в ліву руку, розгляньте її.

Увага! Бактеріологічна петля складається з петлетримача та робочої частини: плеча завдовжки близько 6 см і петлі діаметром 1-1,5мм;

візьміть пінцет у праву руку;

розгорніть пінцетом петлю, випряміть її, перетворіть на голку;

загорніть пінцетом голку в петлю;

пінцет поставте в склянку з інструментом;

візьміть петлю в праву руку, поставте її вертикально робочою частиною догори на рівні очей.

Увага! Петля повинна утворювати замкнуте кільце!

поверніть її навколо своєї осі на 90°, подивіться збоку.

Увага! Робоча частина петлі повинна бути рівною, без виступу кінця петлі.
Алгоритм "Фламбування бактеріологічної петлі":

запаліть спиртівку;

візьміть бактеріологічну петлю в праву руку так, як тримаєте олівець;

уведіть у верхню частину полум'я нижню частину петлетримача;

прожарюйте повільно (патологічний матеріал повинен підсохнути) робочу частину петлі до почервоніння по всій довжині, переводячи петлю у вертикальне положення.

Увага! Петлю із залишком заразного матеріалу не можна швидко вводити в полум'я, бо зовні він обвуглиться, а всередині утвориться водяна пара. Це призведе до розбризкування заразного матеріалу.

Алгоритм "Перевірка правильності виготовлення бактеріологічної петлі" (мал.3):

візьміть петлю в праву руку, зафламбуйте її;

візьміть пробірку з фізіологічним розчином у ліву руку;

візьміть мізинцем правої руки пробку пробірки й притисніть її до долоні.

Увага! Пробку постійно тримайте в руці,

зафламбуйте отвір пробірки;

тримайте пробірку біля полум'я так, щоб отвір її був не далі як 10 см від полум'я;

уведіть петлю в пробірку, притуліть її до стінки пробірки (охолодження петлі);

опустіть петлю у фізіологічний розчин;

вийміть петлю з пробірки, не торкаючись її стінок;

зафламбуйте отвір пробірки, закрийте її пробкою;

поставте пробірку в штатив;

розгляньте петлю.

Увага! Правильно виготовлена петля зберігає водяну плівку; зафламбуйте бактеріологічну петлю, поставте її в склянку з інструментом.

Алгоритм "Дезінфекція робочого місця":

зробіть з вати кульку діаметром близько 2 см;

візьміть кульку пінцетом, змочіть її в 3 % розчині хлораміну;

протріть цією кулькою поверхню свого стола;

опустіть кульку в посуд з дезінфекційним розчином; витріть стіл вологою ганчіркою.
Алгоритм "Дезінфекція рук":

зробіть з вати дві кульки діаметром 1-2 см; візьміть пінцетом одну кульку, змочіть її у 0,2 % розчині хлораміну;

протріть нею руки в такій послідовності: ліва рука - тильна сторона, долонна сторона, між пальцями, нігтьова пластинка, під нігтями; права рука - у такій самій послідовності;

кульку опустіть у посудину з дезінфекційним розчином; візьміть пінцетом другу кульку й все повторіть; вимийте руки водою з милом; висушіть руки, змастіть їх кремом для рук.

Алгоритм "Підготовка мікроскопа":

поставте мікроскоп у зручну для роботи позицію, підніміть тубус;

протріть оптичну систему;

підніміть конденсор;

відкрийте діафрагму конденсора;

встановіть об'єктив (х8);

освітіть поле зору за допомогою дзеркала.
Алгоритм "Мікроскопія":

нанесіть на препарат краплю імерсійного масла; покладіть препарат на предметний столик;

переведіть об'єктив з малого збільшення на велике (х90 МІ);

обережно макро гвинтами опустіть об'єктив у краплю імерсійного масла (дивитися збоку, щоб не роздавити скло);

піднімайте об'єктив повільно макрогвинтами, доки не з'явиться зображення (дивитися в окуляр);

установіть чіткість зображення за допомогою мікрогвинта;

визначте форму мікроорганізмів, розміщення їх, наявність у них спор і капсул;

підніміть тубус макрогвинтами;

зніміть препарат з предметного столика.
Алгоритм "Догляд за мікроскопом":

зніміть шматочком вати імерсійне масло з лінзи об'єктива;

протріть об'єктив марлевою серветкою, покладіть її на предметний столик;

переведіть об'єктив на мале збільшення (х8);

опустіть конденсор, закрийте діафрагму, опустіть тубус;

поставте мікроскоп у шафу або накрийте його чохлом (захист від пилу).

Методичні вказівки для студентів до практичного заняття № 3.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка