Методика формування просторових уявлень Семінар для вихователів Вихователь-методист днз №8 «Казка» Балаюш О. В




Скачати 171.33 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір171.33 Kb.

Методика формування просторових уявлень

Семінар для вихователів

Вихователь-методист ДНЗ № 8 «Казка» Балаюш О.В.




Слайд 1

Орієнтування людини в навколишньому середовищі тісно пов'язане з його відчуттями.

Новонароджена дитина ще не має здатності сприймати простір. Ця здатність розвивається поступово. Дослідження показали, що сприйняття простору починається у дитини під кінець першого місяця життя (4-5 тижнів), коли вона починає фіксувати очима предмет на відстані 1-1,5м. Поступово в дитини формується вміння стежити за рухомим предметом. Для цього над ліжком, колискою дитини підвішують яскраві предмети (повітряні кулі), а пізніше іграшки, що звучать (дзвіночки, брязкальця і т.п.).

Слайд 2

Дитина мимоволі торкається до них рукою і вони звучать, привертаючи її увагу. Випадково кілька разів доторкнувшись, вона вже усвідомлено тягнеться до них.

Одночасно з розвитком уміння дивитися на предмет формуються рухи голови: дитина повертає голову праворуч, ліворуч, а інколи повертає весь корпус тіла – шукає предмет у просторі. Однак спочатку сприйняття простору є нерозчленованим, недиференційованим. Дитина не вміє оцінювати відстані, вона тягне руки до предметів, що знаходяться далеко від неї.

І молодша група

Наступний етап у сприйнятті простору пов'язаний з орієнтуванням дитини «на собі». Саме цей етап припадає на ранній вік дитини. В програмі «Українське дошкілля» освітні завдання напрямку «Простір» окреслений в підрозділі «Сенсорний розвиток» розділу «Пізнавальний розвиток»:




  1. Забезпечувати розуміння поняття «високо – низько», «вгорі – внизу», «на», «під», «за», «в»;

  2. Розрізняти напрямки «вперед – назад».


Слайд 3

Основою розрізнення просторових уявлень дітей раннього віку являється чітке розрізнення дитиною частин власного тіла і визначення сторін на собі.

У процесі індивідуального спілкування з дорослими дитина починає розуміти, що вгорі – це там, де голова, внизу – де ноги, попереду – де обличчя, позаду – де спина. Вихователь, граючись із дитиною, показує їй де голова, обличчя, ноги, спина.

Під час режимних моментів (одягання, роздягання, вмивання, прийому їжі) також ненав’язливо розмовляємо із дітьми, називаючи частини тіла, обличчя, добиваємось від дитини, щоб вона правильно називала їх: вмий обличчя, надінь шапку на голову, витри обличчя, одінь шкарпетки на ноги, рюкзак надінь на спину і т.п.

Після того, як дитина чітко розрізняє частини власного тіла проводяться ігри наступного типу:

Слайд 4

«Ігри з підвісною кулькою»

Дітей по черзі викликає вихователь до себе: вони мають визначити розташування підвісної кулі, якою маніпулює вихователь (або ведуча дитина) стосовно їхнього тіла. Так, поняття «попереду» пов’язується з обличчям, «позаду» - зі спиною, «вгорі» - де голова, «внизу» - де ноги. Таким чином ми забезпечуємо розуміння дітьми понять: «вгорі - внизу», «попереду – позаду».

Для закріплення просторових напрямів можна використовувати ще одну гру:

Слайд 5

«Де дзвенить дзвіночок?»

Діти стають півколом, закривають очі. Вихователь ходить по колу, зупиняючись по черзі біля кожної дитини, і дзвенить дзвіночком то попереду, то позаду від нього, то вгорі, то внизу. Дитина визначає, з якого боку лунає звук. Розплющивши очі, вона спочатку може показати напрямок руками, а потім назвати його (програмою І мол. групи не передбачено вживання термінів в мовленні).

Щоб не дезорієнтувати дітей, педагог повинен пам'ятати, що на заняттях, де вирішується спеціальне завдання з формування просторових уявлень, не можна ставити чи садити дітей один проти одного, кругом, так як при цьому порушується однорідність сприйняття простору.

Роботу із формування вмінь розуміти значення слів, які характеризують просторові відношення «на», «під», «за», «в» відбувається в безпосередньому практичному досвіді. Він нагромаджується у різноманітних видах самостійної діяльності дитини, а також у процесі цілеспрямованого навчання. Так, наприклад, вихователь організовує гру з дітьми



Слайд 6

«Де сонячний зайчик?». У процесі гри діти називають місце перебування зайчика, використовуючи іменники з прийменниками (на шафі, під столом, на стіні, за столом, в шафі тощо), потім просять його стрибнути і заховатись де-небудь: «Стрибни зайчику на стіл. Заховайся за шафу, будь ласка». З метою закріплення практичного орієнтування проводяться ігри: «Де дзвенить телефон?», «Знайди, де заховано» та інші.

Задля забезпечення розуміння понять «високо-низько» можна використати іграшку на нитці – павучка, метелика, жучка та ін.).

- Дивіться, діти, павучок спускається. Сам чорнявий, і має багато ніжок. Гарний павучок. Хочете роздивитися його краще? Тоді попросіть, щоб нижче опустився. Скажіть: «Спустися нижче».

Дивіться, спускається. Знову зупинився. Діти, протягніть руки і візьміть павучка. Із стільців не вставайте. Можна його дістати? А чому?

Так, він високо висить.

Попроси, Оксано, павучка: «Нижче спустись, нижче». Покликала Оксана, павучок і спустився. Знову висить? Дмитрику, попроси тепер ти. Скажи: «Ще нижче опустися». І Іринка нехай попросить. Спускається павучок, спускається. Зараз можна вже до нього дотягтися? Чому не можна? Високо висить. Скажіть йому: «Високо ти, павучок».

Попросіть усі разом: «Опустися нижче». Дивіться, зовсім низько, ми можемо його навіть погладити. А чому ми тепер дотяглись до павучка? Правильно, він низько висить. Аналогічним способом можливе тлумачення термінів «далеко – близько», (в ІІ молодшій групі), де героями виступають механічні рухомі іграшки.

Сприяють засвоєнню понять «вгорі» і «внизу» ігри з підвісною кулькою. У кульці, що складається з двох половинок, затискається стрічка. Її підвішують на перекладину вище росту дитини. Педагог пропонує дітям розгойдати кульку, потім непомітно для них піднімає кульку вище. Діти тягнуться руками, але не можуть дістати. Вихователь пояснює : « Кулька високо - не дістати, а зараз я опущу її вниз, щоб можна було погойдати». Як тільки діти починають розгойдувати кульку , педагог знову піднімає її і питає : «Де ж кулька , чому ви з нею не граєте ? » Потім уточнює: « Кулька вгорі , а зараз буде знову внизу» .



ІІ молодша група

Завдання орієнтування в просторі ускладнюються:

  1. Діти не тільки вчаться визначати напрямок від себе, а виконувати дії в цьому напрямку та вживати у мовленні слова просторової термінології.

  2. Вчаться розрізняти і називати праву і ліву руку; розкладати правою і лівою рукою предмети зліва направо.

Коли дитина оволодіє орієнтуванням на собі, можна вчити її орієнтуватися від себе. Для цього проводять з дитиною певні вправи з предметами (прапорцем, хустинкою, стрічкою), даючи конкретні завдання: візьміть прапорці в праву (ліву) руку, підніміть його вгору, опустіть донизу. При цьому педагоги повинні пам’ятати, що завжди потрібно давати одночасно два протилежні напрями: угору – вниз, праворуч – ліворуч.

Самим важким для дітей цього віку являється розрізнення правої і лівої сторони. Полегшує засвоєння дітьми цих відношень прийом встановлення зв’язку руки з тим, що вона виконує: правою рукою ти тримаєш ложку, а лівою – хліб; в правій руці тримаєш олівець, а лівою – притримуєш папір.

Визначити положення інших частин тіла як «правих» або «лівих» вдається дитині тільки по відношенню до положення правої руки. Наприклад, на пропозицію показати праве око молодший дошкільник спочатку відшукує праву руку (стискає її, відводить убік і т.п.) і тільки після цього вказує на око. «Праве» і «ліве» здаються дитині чимось постійним, і він не може зрозуміти, яким чином те, що для нього знаходиться праворуч, для іншого може бути зліва.

Варто пам’ятати, що фо рмування навиків орієнтування в просторі потребує багаторазового повторення. Конкретного показу того, як повинна діяти дитина:



  • Постав стілець з лівої (правої) сторони від себе.

  • Поверни голову вправо (вліво).

  • Зроби крок вправо (вліво).

  • Візьми в праву руку м’яч, а в ліву – куб.

  • Підстрибни на правій (лівій) нозі 3 рази.

Тут можна використовувати різні ігрові прийоми і ігри типу «Знайди сховану іграшку » , «Куди підеш і що знайдеш? » , «Подорож » і т. д.

Слайд 7

Наприклад, у грі «Знайди сховану іграшку » , дитина виходить за двері, а всі інші ховають іграшку. Щоб її знайти, тому хто входить, вказують напрям в одному випадку словесно: «Іди від столу до килима, від килима поверни направо, зроби три кроки і там шукай!». Іншого разу вихователь позначає напрямок на підлозі групової кімнати стрілками різного кольору, а дитині говорить: «Спочатку йди туди, куди показує червона стрілка, потім поверни туди, куди показує синя, потім пройди три кроки і там шукай». При повороті дитина повинна сказати , куди він повернув : направо або наліво.

Для закріплення навичок можна використовувати дидактичні ігри типу «Куди кинемо м'яч? », «Що змінилося?», «Вгадай, що де знаходиться » і т.д.

У грі «Куди кинемо м'яч?»

Діти стають в коло. Вихователь дає завдання : «Кинь м'яч тому, хто стоїть перед тобою», «Кинь м'яч тому, хто стоїть ліворуч від тебе».

Гру «Що змінилося?» можна провести за столом. Обрана дитина повинна сказати, хто сидить попереду її, хто - ліворуч, хто - праворуч. Потім вона закриває очі, а діти міняються місцями. Розплющивши очі, хто водить визначає, що змінилося. Наприклад: «Маша сиділа позаду, а тепер сидить ліворуч. Вова сидів ліворуч, а тепер попереду мене ».

Дітей також навчають орієнтуватися в просторі на аркуші паперу. На заняттях часто потрібно знайти верхню і нижню смужки лічильної картки, праву і ліву сторони аркуша, розкласти в певному місці якусь кількість предметів. Засвоїти простір листа допоможуть орієнтири: червона лінія позначає верхню частину аркуша, синя - нижню, хрестик - праву частину, кружечок - ліву.

Слайд 8

Такі наочні опори допомагають виділити на своєму листі одні й ті ж частини простору і пов'язати їх з певною назвою (угорі, зверху, внизу, знизу, праворуч, ліворуч , посередині) .

Так, за завданням вихователя діти розкладають іграшки, картинки на столі чи аркуші паперу: вгорі, внизу, ліворуч, праворуч.
Середня група


  1. В середній групі продовжується навчання розрізнення просторових напрямів від себе: вперед - назад, ліворуч – праворуч, вгору - вниз; в кінці року діти повинні вміти визначати положення того чи іншого предмета відносно себе (попереду мене – шафа, позаду – стілець, праворуч від мене – двері, а ліворуч – вікно; вгорі – стеля, внизу – підлога, стіна – далеко, стілець – близько).

  2. Вчити рухатися в заданому напрямку.

  3. Вчити розрізняти та вживати слова «нижче», «вище», «між», «далеко», «близько», допомогти засвоїти поняття «праворуч», «ліворуч», «посередині».

Різноманітні вправи, що сприяють нагромадженню знань про простір і формуванню вмінь орієнтуватись у просторі, як правило, вихователь організовує на заняттях і в повсякденному житті. Взаємозворотні позначення просторових відношень, напрямів, відстаней завжди даються одночасно, попарно.

Нерідко програмові завдання з формування в дітей просторових орієнтувань і уявлень про простір можна розв’язувати спільно з іншими завданнями: розкласти на верхній смужці аркуша паперу кружечки, на нижній – квадратики; в ліву руку взяти флакон, у праву – стрічку. Крім того, їх можна розв’язувати самостійно у процесі дидактичних ігор та вправ. Найчастіше ці завдання розв’язуються у кінці заняття. В другій або третій частині його.

Наприклад, вихователь пропонує дітям встати, опустити руки вниз, правою рукою показати вгору, лівою – донизу; двома руками вперед, повернутися і показати правою рукою назад. Потім лівою рукою назад, правою рукою – направо, лівою – наліво.

Формування уявлень про відстань «далеко – близько» тісно пов’язане з уявленням про відношення виду: «довше – коротше» (Л.С.Метліна).


Слайд 9

Робота починається з того, що вихователь викликає до столу чотирьох дітей, пропонує двом з них стати один проти одного на відстані довжини скакалки (скакалку діти тримають у руках за кінці), а двом – скакалку скласти удвоє і також взяти за кінці. Тоді вихователь з’ясовує, які діти стали ближче один до одного. А які далі один від одного, чому. «Правильно, - говорить вихователь, - скакалки різної довжини. У Миколки та Мишка коротка скакалка. І вони стоять близько один до одного, а у Оленки і Наталочки довга скакалка, і вони відійшли далі одна від одної».

Далі вихователь може запропонувати такі вправи: «Складіть долоні разом, ось так (руки перед грудьми). Зустрілися наші долоньки, привіталися. Розійшлись долоньки в різні боки, далі й далі одна від одної (діти, наслідуючи педагога, розводять руки в сторони). Ось як далеко! Пішли долоньки назустріч одна одній, дедалі ближче і ближче! Ось як близько! Зустрілись!» такі вправи можна проводити кілька разів.

На наступному занятті ці уявлення закріплюються. При цьому широко застосовується наочний матеріал та ігрові прийоми.



Слайд 10 - 11

Наприклад, на столі у вихователя ліворуч стоїть будиночок, а праворуч – дві іграшки: лисиця та заєць, які знаходяться на різних відстанях від будиночка. З’ясовують, хто ближче, хто далі від будиночка. Потім діти заплющують очі, а педагог переставляє іграшки. Відкривши очі, діти говорять, хто тепер далі від будиночка, а хто ближче до нього. Завдання повторюється двічі – тричі.

Нові поняття в цьому віці – «між» та «посередині». В даному випадку виправдовують себе ігри – заняття типу інсценованих оповідань. Прикладом може бути інсценування «Куряче сімейство» (Т.А. Мусейібова). Спочатку вихователь читає оповідання: півник і курочка приходять на зелену луку. Вони ходять по траві, а тоді кличуть курчат.

Слайд 12

Розповідаючи, вихователь викликає окремих дітей до столу і пропонує розташувати іграшки: поставити курочку попереду півника, а між ними курча.

Виправдовує себе і прийом встановлення зв’язку між чуттєвим та логічним у навчанні дітей просторового орієнтування. Наприклад, дитині пропонується поставити іграшки так, щоб їхнє розміщення нагадувало якусь життєву ситуацію: ніби ляльки йдуть на музичне заняття ( розмісти їх одна за одною); або вони зустрілися і розмовляють (розмістити навпроти) або посварились і відвернулися одна від одної (розмістити спиною одну до одної); або вони граються в «Кота – мишки» (розмістити по колу) і т.д.

Під час таких ігор та вправ діти ознайомлюються з різноманітними варіантами просторових відношень, підводяться до елементарних узагальнень.

Уточненню і закріпленню просторових орієнтувань сприяють фізкультурні і музичні заняття, де в процесі активного руху діти визначають напрям, вчаться змінювати його відповідно до сигналу або інструкції вихователя.

На заняттях з малювання педагог називає напрям руху руки: згори донизу, зліва направо тощо.

Під час сніданку, обіду, виконання режимних моментів вихователь акцентує увагу дітей на такому: « На яку ногу взуваєш черевика? Якою рукою зручніше застібнути ґудзика? У якій руці тримаєш чашку, а в якій – булочку?» Поступово діти оволодівають не лише орієнтуванням у просторі, а й «просторовою» термінологією (активізується словник дітей). Проте для цього необхідно, щоб вихователь ретельно стежив за своєю мовою і мовою дітей, вчасно виправляв неточності. Таким чином 4-річні діти переходять від безпосереднього сприйняття і дійового відтворення просторових відношень до осмислення їхньої логіки.



Старша група

  1. На шостому році життя програмою передбачено подальше закріплення і поглиблення просторових уявлень (ліворуч, праворуч, вгорі, внизу, попереду, позаду, далеко, близько).

  2. Вчити рухатися у визначеному напрямку, з’ясовувати місце перебування за заданою умовою; називати розміщення предмета відносно іншого.

  3. Вчити визначати своє положення серед довколишніх предметів; вживати вирази, що означають віддаленість предметів від себе.

  4. Ознайомлювати зі схемами-моделями просторового розміщення.

Діти цього віку продовжують орієнтуватися від себе і починають опановувати орієнтуванням від об'єктів.

Серед різних просторових відношень, які дитина пізнає в період дошкільного дитинства, слід особливо виділити відношення між предметами – їхнє розташування у просторі відносно один одного.

Так на одному із занять вихователь ставить дидактичну мету: навчити дітей визначати напрям і місце знаходження предмета відносно іншого: попереду, позаду, праворуч, ліворуч, між, посередині.

Дітям пропонують підняти праву, потім ліву руку. «Миколко, підійди до мене! Стань спиною до дітей і відведи праву руку вбік. Чи правильно Миколка виконав завдання? Миколко, не опускаючи руки вниз, повернись обличчям до дітей! Яку руку Миколка відвів убік? Яка рука в нього опущена донизу?» В процесі таких вправ діти починають пізнавати дзеркальне відображення.

«Діти, ви вже добре вмієте розрізняти праву і ліву руку, знаходити, які предмети стоять попереду, позаду, ліворуч, праворуч від вас. Сьогодні вчитимемося визначати, який предмет знаходиться попереду, ліворуч, праворуч від іншого предмета».

Слайд 13

Педагог показує на ляльку, що сидить посередині стола. «Наталко, покажи, яка рука у ляльки права, а яка ліва. Яку іграшку я поставила зліва, а яку справа від ляльки? Де сидить собачка? А де кішка?»

Потім іграшки міняють місцями і задають запитання: Де тепер сидить собачка? А де кішка?» (іграшки розставляють не тільки зліва і справа, а й попереду, позаду від ляльки). Діти щоразу називають, де що стоїть.

Під час занять і поза ними часто використовується прийом активного пересування у просторі. Так, вихователь викликає по черзі 5-6 дітей, вказуючи, де їм треба стати: «Сергійко, підійди до мене. Миколко, стань так, щоб Сергійко був позаду тебе. Віро, стань перед Іринкою!» тощо. Розставивши так дітей, вихователь просить їх назвати, хто стоїть попереду і позаду них. Далі дітям пропонують повернутися ліворуч або праворуч і знову назвати, хто і де (відносно їх) стоїть (зліва і справа).

Вчити рухатися у визначеному напрямку та змінювати напрямок під час руху допоможе гра:

«Знайди іграшку 1»

Педагог звертає увагу вихованців на конверт з листами: «Діти, вночі, коли нікого не було в груповій кімнаті, до нас приходив песик Тузик і принііс в подарунок іграшки. Він любить жартувати і тому заховав іграшки, а в листах написав, як їх можна розшукати». Вихователь розкриває конверт і читає: «Потрібно стати обличчям до столу, повернути ліворуч, пройти прямо…» Викликана дитина виконує завдання і знаходить машинку. Інша дитина виконує наступне завдання :підходить до вікна, повертається ліворуч, і за шторою знаходить ляльку і т.п.

Гра «Подорож по кімнаті». Буратіно з допомогою ведучого дає дітям завдання : «Дійти до вікна, зроби три кроки вправо». Дитина виконує завдання. Якщо воно виконано успішно, то Ведучий допомагає знайти захований там фант. Коли діти ще недостатньо впевнено можуть змінювати напрямок руху, кількість напрямів не повинно бути більше двох. Надалі кількість завдань по зміні напрямку можна збільшити.

Наприклад: «Пройди вперед п'ять кроків, поверни наліво, зроби ще два кроки, поверни направо, йди до кінця».

У розвитку просторових орієнтувань, крім спеціальних ігор і завдань на заняттях з математики, особливу роль відіграють прогулянки, рухливі ігри, фізкультурні вправи, музичні заняття, заняття з образотворчої діяльності, різні режимні моменти (одягання, роздягання, чергування), побутове орієнтування дітей не тільки у своїй груповій кімнаті або на своїй ділянці, але і в приміщенні всього дитячого садка .

Особливого значення набуває схематичне зображення простору на (ознайомлення з планом, картою), вміння розуміти схему, позначати і змінювати напрямок руху в залежності від словесного або схематичного позначення.



Ознайомлення зі схемами-моделями просторового розміщення розглянемо на прикладі використання гри «Лялька Марійка купила меблі»

Слайд 15-16

Вихователь звертає увагу дітей на лялькові меблі, розповідає, що лялька Марійка купила нові меблі і розставила їх у своїй кімнаті. Посередині – стіл, поруч – стілець, біля стіни під вікном – крісло (для початку не більше трьох предметів). Далі вихователь розповідає про те, як до Марійки в гості завітав зайчик і захотів у своїй кімнаті розташувати меблі так само, як у неї. Але кімната зайчика намальована на папері, і замість меблів треба використати схожі фігурки: круг, квадрат, трикутник, прямокутник. Вихователь пропонує подивитись, де знаходяться двері, вікна, яка фігура може замінити стіл, ліжко, крісло. Діти по черзі викладають свої фігурки на відповідне місце в плані кімнати.

З’ясовувати місце перебування за заданою умовою реалізовується в ході гри:



« Куди сховався ЖУЧОК ? »

Слайд 17

Обладнання: макет лялькової кімнати ( коробка розміром 50 см х 50 см) із зображеними з боків вікнами і дверима). У кімнаті розставлена ​​лялькові меблі

( шість предметів ) : диван, телевізор , шафа , круглий стіл , крісло і письмовий стіл; план кімнати - аркуш паперу , на якому у відповідних місцях рисками відзначено розташування вікон і дверей і з допомогою кіл , квадратів і прямокутників зображені предмети лялькової кімнати; червоний круг і такого ж розміру паперовий жучок , якого можна сховати під будь-яким предметом лялькової кімнати.

Хід заняття . На столі педагога розташована лялькова кімната - тут живе лялька

Потім пропонує дітям встановити відповідність позначень на плані предметів лялькової меблів.

Слайд 18

Попередньо педагог ховає жучка в лялькової кімнаті під певний предмет, відповідно кладе мітку ( червоний круг) на зображення цього предмета на плані. Дитина пробує знайти за планом жучка . Якщо він помиляється і показує не той предмет , педагог викликає наступну дитину . Гра повторюється 3-4 рази з різним місцезнаходженням жучка в ляльковій кімнаті. Можна також змінити розстановку меблів і, відповідно, план кімнати.

Задля закріплення вмінь орієнтуватись на площині можна дати завдання розповісти про візерунок, який вони малювали на занятті з малювання.

Слайд 19

Гра « Розкажи про свій візерунок ». У кожної дитини картинка (килимок) з візерунком. Діти повинні розповісти , як розташовуються елементи візерунка: у правому верхньому кутку - коло, в лівому верхньому кутку - квадрат, в лівому нижньому кутку - овал, в правому нижньому кутку - прямокутник, в середині - трикутник.

Формування просторових орієнтувань проходить успішно, якщо дитина постійно опиняється перед необхідністю оперувати цими поняттями. Ситуації, в які включаються діти, повинні бути цікаві для дошкільнят.
Гра « Художники »

Гра призначена для розвитку орієнтування в просторі, закріплення термінів, що визначають просторове розташування предметів, дає уявлення про їх відносність. Проводиться з групою або підгрупою дітей. Роль ведучого виконує вихователь.

Ведучий пропонує дітям намалювати картину. Всі разом продумують її сюжет: місто, кімната або зоопарк і т. д. Потім кожен розповідає про задуманий елемент картини, пояснює, де він повинен знаходитися відносно інших предметів. Вихователь заповнює картину пропонованими дітьми елементами, малюючи її крейдою на дошці або фломастером на великому аркуші паперу. У центрі можна намалювати хатинку (зображення повинне бути простим і пізнаваним), вгорі, на даху будинку - трубу. З труби вгору йде дим. Внизу перед хатинкою сидить кіт. У завданні повинні бути використані слова: вгорі, внизу, ліворуч, праворуч від, за, перед, між, близько, поруч і т. д.

Вміння орієнтуватися у просторі, усвідомлення просторових відносин, напрямів збагачує мову дитини, робить її більш точною, конкретною, граматично правильного. Завдяки розумінню дитиною просторових відносин, перед ним розкриваються змістовні зв'язки між предметами і явищами - причинні, цільові, спадкові.

Особливу увагу в роботі із старшими дошкільниками потрібно приділити розгляданню картин, ілюстрацій, фотографій, при якому дитина визначає положення предметів, позу людей, розміщення частин тіла і т.п.



Діти пояснюють окремі поняття, висловлювання, характеризуючи напрямок, відстань, співвідношення в просторі. Вихователь питає :“Що означає вираз: «біля мосту», «під мостом», «через міст», «навпроти будинку» , «біля дитячого садка», «вдалині».

Важливе значення в цій групі має робота із зошитом і формуванням у дітей деяких практичних вмінь та навичок орієнтуватися на аркуші паперу. Іх вчать виділяти листок, сторінку, верхню і нижню частину сторінки, проводити лінії зверху вниз та інше.

Зразок карток для індивідуалізації та диференціації навчання. Слайд 20-21

2014р.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка