Методист інклюзивна освіта: наукові засади, проблеми та перспективи впровадження в загальноосвітній навчальний заклад




Сторінка1/7
Дата конвертації21.04.2016
Розмір1.42 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


Управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти



МЕТОДИСТ

Інклюзивна освіта:

наукові засади, проблеми та перспективи впровадження в загальноосвітній навчальний заклад






МЕТОДИСТ

Інклюзивна освіта:

наукові засади, проблеми та перспективи впровадження

в загальноосвітній навчальний заклад



Рекомендовано науково-методичною радою Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (Протокол №3 від 22.09.2011 року).

Відповідальний за випуск:

Віднічук М.А. – кандидат педагогічних наук, доцент, академік Української Академії акмеологічних наук, ректор Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Упорядники:

Мельник Н.А. – завідувач кабінету координації методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти,

Гурінчук О.О. – методист кабінету координації методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

У інформаційно-методичному посібнику викладено теоретичні та практичні питання щодо впровадження інклюзивної освіти, основні підходи до надання освіти дітям з особливостями психофізіологічного розвитку та соціально-психологічний супровід цих дітей.

Посібник підготовлено для працівників відділів (управлінь) освіти, районних (міських) методичних кабінетів (центрів), керівників, педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами та їхніми батьками, слухачів курсів підвищення кваліфікації.



ЗМІСТ

Вступ

4

  1. Стан і перспективи впровадження інклюзивної освіти

6

    1. Основні підходи до надання освіти дітям з особливостями психофізіологічного розвитку

6

    1. Основні принципи, мета та завдання інклюзивної освіти. Позитивні аспекти залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх навчальних закладів

11

  1. Законодавчо-правові аспекти інклюзивної освіти

15

    1. Основні міжнародні документи в галузі інклюзивної освіти

15

    1. Нормативно-законодавча база України з питань інклюзивної освіти

20

  1. Соціально-психологічний супровід дітей з особливими потребами

54

  1. Методичні рекомендації щодо розробки індивідуального навчального плану роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

64

  1. Реалізація індивідуального підходу в роботі з батьками

68

Глосарій

75

Література

107

Вступ

Ми маємо справу з самим складним, безцінним,

самим дорогим, що є в житті, - з людиною.

Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва,

мудрості залежить її життя, здоров’я, розум,

характер, воля, громадське та інтелектуальне обличчя,

її місце і роль в житті, її щастя…

(В. Сухомлинський).

Визнання Україною Конвенції ООН «Про права дитини» та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей посилило увагу до проблем дітей, котрі мають ті чи інші відхилення в розвитку, зумовило необхідність розробки цілеспрямованих дій держави для створення найсприятливіших умов для забезпечення їхньої самоактуалізації, активної участі в системі сучасних суспільних відносин.

Кожна дитина «має вести повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі та полегшують її активну участь у житті суспільства» (із Конвенції ООН про права дитини), а «батьки мають право вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей» (ст. 29 закону України «Про загальну середню освіту»).

Сучасною світовою тенденцією є прагнення до деінституалізації та соціальної адаптації осіб з порушеннями психофізичного розвитку. Продовжує формуватися і впроваджуватися нова культурна й освітня норма – створення умов для активної участі у житті суспільства для усіх громадян, включаючи людей фізично й інтелектуально неповносправних, що й фіксує міжнародне законодавство на рівні ООН.

Інклюзивна освіта в Україні потребує свого вирішення на основі виваженого підходу як з боку державних органів влади, так і громадськості, оскільки інклюзивні процеси у навчанні дітей з порушеннями психофізичного розвитку у країнах пострадянського простору мають свою специфіку, розвиваються в умовах особливого соціокультурного статусу з урахуванням позитивів і досягнень диференційованого навчання.

У процесі демократизації українського суспільства неабиякого поширення набувають ідеї гуманізації освіти й пріоритетів особистості. На зміну державоцентристській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами і підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить так звана дітоцентристська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, на задоволення її потреб.

Інтегрування дітей з порушеннями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України як один з напрямів гуманізації всієї системи освіти відповідає пріоритетам державної політики, що окреслені в Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті і полягають в: особистісній орієнтації освіти; створенні рівних можливостей для дітей та молоді у здобутті якісної освіти; забезпеченні варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей.

В Україні реалізація інклюзивного підходу до навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку розглядається в контексті перспектив і можливостей подальшого розвитку системи спеціальної освіти.

Успішне запровадження інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, потребує вирішення завдань на державному рівні, а саме: формування нової філософії державної політики щодо дітей з особливими освітніми потребами, удосконалення нормативно-правової бази у відповідності до міжнародних договорів у сфері прав людини, реалізації та поширення моделі інклюзивного навчання дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах.


  1. Стан і перспективи впровадження інклюзивної освіти.

    1. Основні підходи до надання освіти дітям з особливостями психофізіологічного розвитку

Колись і глухота , і сліпота, і розумова відсталість

будуть подолані медично і біологічно,

але ще раніше педагогічно та психологічно

(Л. С. Виготський).

Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й милосердне ставлення до дітей з особливими потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя. Їхні проблеми завжди актуальні попри те, що держава намагається розв'язувати їх через адаптацію в суспільство. Стосунки, встановлені на доброті й повазі, постійне співпереживання, співучасть, готовність до вирішення проблем, з якими зіштовхується дитина, – усе це може створити сприятливий психологічний комфорт у сім'ї та школі. Не слід забувати, що такі діти особливо чутливі до слова, до похвали – це важливий засіб психологічної підтримки. Якщо стан їхнього фізичного здоров'я мало залежить від педагогів, то емоційне самопочуття – в руках психологів, соціальних педагогів, учителів. Терпіння, помножене на спокій, має стати спільником людей, які працюють із дітьми з особливими потребами. Важливо визначити співвідношення опіки, самостійності й самодопомоги, бути уважними до кожної дитини. Дітям з особливими потребами потрібно навіяти впевненість у можливості подолання недуги, знайти світлу перспективу в житті, виявити і застосувати свої природні здібності.



Спілкування – найважливіша соціальна потреба людини. Позбавлене спілкування маля несвоєчасно й неповноцінно розвивається. Саме міжособистісне спілкування – це засіб передавання пізнавальної та емоційної інформації, що зумовлює соціальний та інтелектуальний розвиток і виховання дитини. Дефіцит спілкування призводить до затримок у психічному і загальному розвитку мовлення, що віддзеркалює розвиток мислення; затримується розвиток гри, що є показником уповільненого соціального розвитку, зокрема взаємин з іншими дітьми; пригнічується емоційна сфера, внаслідок чого емоції та почуття стають невиразними, уповільненими, неадекватними; зменшується жвавість і природна рухливість дитини, з’являється млявість, скутість. Усі перераховані вище ознаки в більшості випадків притаманні дітям з особливими потребами, але подолати їх можливо, шляхом забезпечення повноцінного спілкування з однолітками.

Таким чином необхідним є впровадження новітніх форм освіти, які б надавали можливість особливим дітям навчатися із “здоровими” дітьми, саме це й передбачає інклюзивна освіта.

Такий інтегральний підхід до учня з особливими потребами: зважання на його обмежені можливості, прийняття його таким, яким він є, чутливість до його проблем, повага як до особистості та симпатія – усе це прояви душевної краси та сили, чинники справді людяних, гармонійних взаємин, показники високого рівня особистісного розвитку, які мають бути “закладені” саме з ранніх шкільних років. Адже саме в процесі виховання і навчання формується справжня людина.

У сучасній світовій освітній політиці, як підтверджує аналіз науково-педагогічних джерел і міжнародних нормативно-правових документів, визначається кілька підходів до надання освіти дітям з обмеженими можливостями здоров’я. Основні з них:

- мейнстримінг – (загальний потік) передбачає розширення соціальних контактів між дітьми з обмеженими можливостями здоров'я та їхніми однолітками;

- інтеграція – (цілий) зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір.

Інтегроване навчання дітей з особливостями психофізіологічного розвитку у масових загальноосвітніх навчальних закладах, на думку вчених, може здійснюватися за моделями (формами) повної інтеграції, комбінованої, часткової та тимчасової.

Повна інтеграція, як форма навчання, рекомендована тим дітям, які за рівнем психофізіологічного розвитку відповідають віковій нормі і психологічно готові до спільного навчання зі здоровими однолітками.

Комбінована інтеграція – для тих дітей, у яких психофізіологічний розвиток наближений до вікової норми, але їхнє навчання в умовах масового закладу обов’язково має супроводжуватися за допомогою відповідних фахівців, зокрема вчителя-дефектолога спеціального класу.

Часткова інтеграція – передбачає перебування дитини з обмеженими можливостями здоров’я серед своїх здорових однолітків у масовому навчальному закладі лише частину дня (найчастіше другу половину) та тимчасова інтеграція, за якої всі школярі спеціального класу (закладу) незалежно від стану психофізіологічного розвитку об’єднаються кілька разів на місяць для проведення спільних заходів.

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку.

Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

Інклюзивна школа – це заклад освіти, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. Цей заклад забезпечує безбар’єрне фізичне середовище, адаптує навчальні програми та плани, методи і форми навчання, тим самим надаючи можливість усім дітям успішно навчатися в тому числі й дітям з особливими освітніми потребами; залучає батьків до співпраці; співпрацює з фахівцями з метою надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей; створює позитивну атмосферу в шкільному середовищі та громаді загалом.

Система спеціальної освіти в Україні має вертикально-горизонтальну структуру. Вертикальна структура базується на вікових особливостях учнів та рівнях загальноосвітніх програм. Горизонтальна структура враховує психофізіологічний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності і характер порушення.



Вертикальна структура визначається віковими періодами:

  • раннього дитинства (від 0 – 3 років).

  • дошкільний період (від 3 до 6 – 7 років).

  • період шкільного та професійного навчання (від 6 – 7 до 16 – 21 років).

Горизонтальна структура спеціальної освіти в Україні представлена 8-ма типами спеціальних закладів: для дітей з порушенням слуху, слабочуючих, з порушеннями зору, слабозорих, з тяжкими порушеннями мовлення, з порушеннями опорно-рухового апарату, для розумово відсталих, затримкою психічного розвитку.

Категоріальність дітей з особливими освітніми потребами:

  • діти інваліди;

  • діти з незначним порушенням здоров’я;

  • діти з соціальними потребами;

  • обдаровані діти.

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку мають відхи­лення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами:

  • вроджені розлади, спричинені порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, шкідливим впли­вом на плід генетичних факторів, інтоксикацій, інфекцій, травм, впливом медич­них препаратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин;

  • набуті порушення, зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи У мозок, інфекційні захворювання тощо).

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням спе­цифічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від харак­теру розладу.

Залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей:

  • з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);

  • з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);

  • з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психіч­ного розвитку);

  • з мовленнєвими порушеннями;

  • з порушеннями опорно-рухового апарату;

  • зі складною структурою порушень (розумово відсталі; сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);

  • з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Навчання в інклюзивних класах (групах) допомагає дітям з особливими потребами адаптуватися до типових життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження, сприяє зникненню соціальних бар'єрів та інтеграції в соціум, вчить учнівський колектив спілкуватися та працювати разом, формує в них почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а, насамперед, – прийняття та визнання.



    1. Основні принципи, мета та завдання інклюзивної освіти. Позитивні аспекти залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх навчальних закладів

Освіта дітей з особливими потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалася і від використання яких вигравали всі діти.

Інклюзивна освіта базується на таких принципах:

  • Задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини.

  • Рівний доступ до навчання у загальноосвітніх навчальних закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною.

  • Кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою.

  • Адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки.

  • Справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків.

  • Визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов.

  • Залучення батьків до навчального процесу.

  • Командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів.

  • Складність завдань повинна відповідати здібностям дитини.

  • Подолання потенційних бар'єрів у навчанні.

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Головною метою інклюзивного навчання є створення умов для особистісного розвитку дітей з особливими потребами.

Основні завдання інклюзивного навчання:

  1. Забезпечення прав дітей з особливими потребами на здобуття загальної середньої освіти в умовах загальноосвітніх навчальних закладів у комплексному поєднані з корекційно-реабілітаційними заходами.

  2. Різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів і потреб.

  3. Збереження і зміцнення морального і фізичного здоров'я вихованців.

  4. Виховання в учнів любові до праці, здійснення їхньої допрофесійної підготовки, забезпечення умов для життєвого і професійного самовизначення.

  5. Виховання школярів як культурної і моральної людини з етичним становлення до навколишнього світу і самої себе.

  6. Надання у процесі навчання й виховання кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги з урахуванням стану здоров’я, особливостей психофізіологічного розвитку вихованців.

Позитивні аспекти залучення дітей з особливими потребами

до загальноосвітніх навчальних закладів

Серед позитивних аспектів залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх навчальних закладів варто зазначити:

  • діти почуваються потрібними, бажаними, стають самостійнішими;

  • змінюються поведінка, ставлення до навчання та оточуючих;

  • діти успішно адаптуються в колективі, у них з'являються нові друзі, зникає відчуття ізольованості;

  • відбуваються швидкі та помітні зміни в розвитку;

  • діти значно удосконалюють свої вміння й навички, намагаються краще читати, писати, малювати (це простежується в дитячих роботах);

  • навчаються у ровесників соціального досвіду;

  • здорові діти накопичують позитивний досвід взаємодії;

  • усі діти сприймають один одного як рівних;

  • здорові діти стають добрішими, милосерднішими;

  • забезпечується співпраця, співпереживання, співдружність;

  • діти з особливими потребами починають почуватися комфортно;

  • педагоги мають додаткові можливості розвинути і продемонструвати свою педагогічну майстерність і творчість.

Переваги інклюзивної освіти:

для дітей з особливими освітніми потребами:

  • завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

  • ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.

  • оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

  • навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

  • у дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.

для інших дітей:

  • діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.

  • діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.

  • діти вчаться співробітництву.

  • діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

для педагогів та фахівців:

  • учителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.

  • учителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.

  • спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.


  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка