Міністерство охорони здоров’я україни наказ




Сторінка3/3
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.75 Mb.
1   2   3

Зараження культури клітин MDCК клінічним матеріалом (змивами) від хворих на грип


Перед зараженням з метою збагачення проб внутрішньоклітинним антигеном доцільно провести обробку їх ультразвуком (30 сек. при 12 Кгц) або заморожування –розморожування (при -70 або в рідкому азоті). Потім в змив додають гентаміцин (10 мг/мл). До 2 мл змиву додають 0,2 мл гентаміцину 4%.

Первинне зараження

При первинному зараженні використовують пеніцилінові (інсулінові) флакони або пробірки з моношаром клітин MDCК (конфлюентність 80-90%).


З флаконів видаляють ростове середовище і тричі відмивають клітини 1.0 мл розчином Хенкса з трипсином. Середовище виділяють і на моношар 2-3 флаконів вносять по 0,2 мл змиву від хворого.


Інкубують 30-60 хв. при 34С. Потім у всі флакони вносять по 1мл підтримуючого середовища із доданим трипсином і інкубують при 34С в термостаті (бажано з подачею 5% СО2), контролюючи кожного дня стан моношару.

Зазвичай на 2-4 добу можливий контроль постановкою РГА з 0,75% суспензією еритроцитів людини 0-групи крові або пташиних еритроцитів. Стерильно відбирають по 50 мкл культуральної рідини для контролю наявності вірусу і титрують при підозрі на наявність вірусу в пробі.

При відсутності вираженої ЦПД і негативному результаті РГА проби витримують до 12 днів, потім заморожують – розморожують при температурі -70оС або в рідкому азоті. Після цього проводять наступний пасаж. При негативному результаті також роблять наступний пасаж (1-пасаж). Пасують зазвичай до 3-х пасажів, після чого проба вважається негативною.

При вираженій ЦПД і позитивній РГА – проба вважається позитивною і наступним етапом є закріплення і накопичення вірусу в великому об’ємі.

Між зараженнями проби краще зберігати при температурі -70С і нижче. Якщо таких умов немає, то можна зберігати 1-2 дні в холодильнику при температурі +4С.

Накопичення вірусу

Накопичення вірусів проводять в культуральних матрацах або флаконах з моношаром клітин MDCК, площиною 25 см2 (і більше).

Перед зараженням моношар клітин відмивають двічі основним середовищем в об'ємі 5 мл, а потім вносять вірусовмісну рідину в об'ємі 0,5 мл (зазвичай використовують розведення, ступінь якого залежить від вихідного титру. Наприклад, титр вірусу після первинного зараження 1:2 – можна використовувати без розведення, а титр 1:32 – розведення 1:10 і вище).

Обережно, похитуючими рухами розміщують вірусовмісну рідину на поверхні моношару клітин і ставлять на інкубацію при 34˚С на 30-60 хв., періодично покачуючи матраци. Після цього додають підтримуюче середовище в об'ємі 10-12 мл і ставлять в термостат (34˚С), контролюючи наявність ЦПД.

При вираженому ЦПД (розрив моношару, закруглення і сповзання клітин) необхідно клітини перенести в центрифужні пробірки і центрифугувати при 1500 – 2000 об/хв. 10-15 хв. Відібрати супернатант в стерильні пробірки і використовувати для типування в РТГА з грипозними діагностичними сироватками.

4. Ізоляція вірусів грипу на курячих ембріонах.
Ізоляція вірусів грипу на курячих ембріонах менш економічно витратна та дозволяє отримати ізольовані віруси у високому титрі.

Курячі ембріони 10-11-денного віку заражають за звичною методикою, вводячи матеріал по 0,1 мл в амніотичну та алантоїсну порожнини. Одним зразком заражають 3 ембріони.

Залишок матеріалу використовують для засіву на стерильність (середовище 199 без антибіотиків, бульйон та ін.).

Заражені ембріони інкубують в термостаті при 33 - 34 град. C 72 години, після чого охолоджують протягом 16 годин при 4 град. C або 30 хвилин при - 20 град. C. Після охолодження пастерівською піпеткою відбирають в стерильні пробірки рідину з амніотичної та алантоїсної порожнини і перевіряють її на вміст вірусу грипу в реакції гемаглютинації (РГА).

РГА ставлять з використанням 1 % суспензії еритроцитів морської свинки (або людини "0" групи, які можуть бути більш чутливі для виявлення вірусу при ранніх пасажах). Курячі еритроцити рекомендують застосовувати, коли вірус вже адаптований до курячих ембріонів. Для збільшення титрів до рівня, який може визначитися в реакції гемаглютинації, інколи необхідно додатково зробити 2 - 3 "сліпих" пасажі.

Зібрану рідину, яка містить вірус, освітлюють центрифугуванням 10 хвилин при 10 тис. обертів і зберігають надосад при 4 град. C до наступного зараження курячих ембріонів. Якщо алантоїсна рідина містить вірус, перед інокуляцією її розводять розчином Хенксу або забуференим фізрозчином до концентрації вірусу 10 - 100 ГАО/мл.


Методи серологічної діагностики грипу та інших ГРІ
Серологічна діагностика ґрунтується на виявленні приросту антитіл в парних сироватках хворих. Застосовують реакцію інгібіції гемаглютинації (РІГА).

Реакція інгібіції гемаглютинації.

Використовується для діагностики грипу та парагрипозної інфекції. Метод грунтується на інгібіції гемаглютинаційної активності вірусу в присутності специфічних антитіл.

Для проведення РІГА з грипозними антигенами використовують 1 % суспензію еритроцитів курей чи людини 0 (1) групи та діагностикуми із штамів, які резистентні до неспецифічних сироваткових інгібіторів. Реакція включає такі етапи роботи: підготовка сироваток, приготування робочої дози вірусу, суспензії еритроцитів, постановка реакції. Сироватки людини містять неспецифічні інгібітори, які спроможні затримувати гемаглютинацію і спотворювати результати РІГА. Перед постановкою реакції з грипозними діагностикумами парні сироватки від хворих розводять в 10 разів фізіологічним розчином (ФР) і прогрівають на водяній бані при 56 град. C протягом 30 хв.

При постановці РІГА з парагрипозними антигенами для вилучення неспецифічних інгібіторів сироватки обробляють еритроцитами морської свинки та коаліном. В цьому випадку сироватку змішують з 10 % суспензією еритроцитів морської свинки у співвідношенні 1:5. Після 30-хвилинної інкубації при 4 град. C суміш центрифугують і до надосадової рідини додають рівний об'єм 25 % розчину каоліну на ФР. Суміш активно струшують в шутелі 20 хв., а потім центрифугують 10 хв. при 2000 об/хв. Надосадова рідина - це сироватка в розведенні 1:10. В реакції використовують 0,5 % суспензії еритроцитів морської свинки. В РІГА використовують розчин діагностикуму, що містить 4 аглютинуючі одиниці вірусу (АО) у робочій дозі. Постановку реакції ведуть, як вказано в інструкції до сироваток.

Діагностично достовірним є чотирикратне збільшення титрів антитіл у післяінфекційний період у сироватці в порівнянні з сироваткою, отриманою на початку захворювання.

Про результати проведення лабораторних досліджень у міжепідемічний період регіональні заклади санітарно-епідеміологічної служби інформують Центральну СЕС МОЗ України, згідно встановленої цим органом кратності подання оперативної інформації та затверджених форм.

У період епідемії (пандемії) відповідна інформація про кількість відібраних зразків та результати проведених досліджень, за наданими нижче формами, надсилається у електронному вигляді на адресу МОЗ України, ДУ “Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій” МОЗ України та ЦСЕС МОЗ України для роботи всіх закладів, які забезпечують епідеміологічний нагляд за грипом у єдиному інформаційному просторі.

Додаток 10


Затверджено

наказом Міністерства

здоров'я України

від ____2012 № _____



Методичні рекомендації

Принципи діагностики та лікування хворих на гострі респіраторні вірусні інфекції
Респіраторні вірусні інфекції займають чільне місце в лікарняній практиці. Проте розпізнавання їх на рівні дільничного лікаря викликає значні утруднення, особливо у спорадичних випадках, що якоюсь мірою пов'язано із проявами захворювання, спільними для багатьох респіраторних інфекцій.

Нижче подається клініка та диференційна діагностика найбільш поширених інфекцій - грипу, парагрипу, аденовірусної, респіраторно-синцитіальної, риновірусної та ін.

Грип. Інкубаційний період хвороби короткий - від кількох годин до 1 - 2 діб. Захворювання розвивається раптово: озноб, підвищення температури, біль в кінцівках та м'язах тіла, загальне нездужання, кволість, головний біль та ураження слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Одужання при відсутності ускладнень починається з 4 - 5 дня, але в період окремих епідемій тривалість захворювання може бути різна. Це обумовлюється особливостями вірусу, різною чутливістю населення до нього та деякими екзогенними факторами.

Для грипу властивий епідемічний характер хвороби, швидкий розвиток її та типова для вірусного ураження картина крові - лейкопенія з лімфоцитозом при низьких показниках швидкості осідання еритроцитів.

Парагрипозні захворювання. Це гостре ураження дихальних шляхів парагрипозними вірусами. Клінічно проявляється помірно вираженим синдромом загальної інтоксикації і катаральним станом слизових оболонок верхніх дихальних шляхів з переважним ураженням гортані, яке у дорослих часто обмежується зміною тембру голосу.

Відзначаються не таким бурхливим перебігом, меншою вираженістю загальної інтоксикації та інтенсивністю головного болю, як у хворих на грип. В міжепідемічний період вони займають основне місце в захворюваності не лише серед дітей, а й серед дорослих, і становлять близько 20 % по відношенню до всієї групи респіраторних вірусних захворювань.

Дорослі на парагрип хворіють не так часто і переносять хворобу легко. У дітей парагрип має більш тяжкий перебіг з високою температурою, досить часто уражаються легені.

Аденовірусні захворювання. Особливою відзнакою аденовірусних захворювань є одночасне ураження слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, кон'юнктив, лімфоїдної тканини, клінічний поліморфізм і виражений ексудативний компонент. Із клінічних синдромів при аденовірусних захворюваннях спостерігаються: ринофарингіт, ринофаринготонзиліт, ангіни, ринофарингобронхіт, пневмонія, фарингокон'юнктивальна лихоманка, плівчастий і фолікулярний кон'юнктивіт, аденовірусний поліаденіт, мезоаденіт та ураження центральної нервової системи (поліневрит, менінгоенцефаліт).

При аденовірусних захворюваннях на відміну від грипу підвищення температури навіть до високих цифр не супроводжується значним порушенням загального стану хворого, головний біль не інтенсивний або відсутній. Уражається, головним чином, слизова оболонка глотки та мигдалики з реакцією регіонарних і досить часто віддалених лімфатичних вузлів, а у частини хворих навіть селезінка.

Виражений ексудативний компонент, в зв'язку з чим риніт проявляється не відчуттям закладання носа або незначним виділенням, як це буває у хворих на грип і парагрип, а рясним серозним виділенням.

Цим захворюванням властивий "повзучий" характер процесу, поява під час захворювання нових спалахів та перехід однієї клінічної форми в іншу. Все це зумовлює тривалий, хвилеподібний перебіг хвороби із загостреннями, рецидивами та довгим гарячковим періодом.

Респіраторно-синцитіальні захворювання. Чутливість до цієї хвороби становить 100 % у дітей до року. З віком вона знижується і вже в 3 роки і старше залишається близько 30 %. Хвороба характеризується ураженням дихальних шляхів з швидким поширенням патологічного процесу на бронхи та легені. Школярі та дорослі хворіють рідко, здебільшого в легкій формі.

При цьому уражаються різні відділи дихального тракту і в залежності від нього можуть розвиватись різні синдроми: риніт, ринофарингіт, ларингіт та інші з помірною температурною реакцією.

У дітей молодшого віку виникає пневмонія або бронхіоліт. При цьому виявляється задишка, під час дихання втягуються міжреберні проміжки, впадає в очі пероральний акроціаноз, часто астматичний синдром та дихальна недостатність.

Риновірусні захворювання. Основні клінічні синдроми: риніт, ринофарингіт. Реєструються захворювання в основному серед дорослих, але бувають і у дітей. Для виникнення захворювання, крім зараження вірусом, потрібні ще відповідні умови, зокрема, похолодання, зміни вологості повітря та ін. Хвороба супроводжується легким загальним нездужанням і субфебрильною температурою. Здебільшого хворі переносять її "на ногах" і лише невелика частина змушена 1 - 3 дні дотримуватись ліжкового режиму.

Ураження дихальних шляхів риновірусної природи розвивається подібно до грипу раптово, але відрізняється майже відсутністю інтоксикації та значним проявом місцевих змін. Виникає риніт чи ринофарингіт з вираженою ринореєю, яка і є провідним або навіть єдиним симптомом. Загальний стан хворого мало порушений, хворі якщо і скаржаться на головний біль, то він незначний, вони відчувають невелику кволість, ломкість у тілі, температура нормальна або субфебрильна і лише в поодиноких випадках вона сягає 38 °С чи вище. Картина периферичної крові, як і при інших інфекціях із групи респіраторних, не викликає діагностичних сумнівів.

Ентеровірусні захворювання. Для них характерний клінічний поліморфізм. Розрізняють такі клінічні форми: епідемічна міалгія, серозний менінгіт, герпетична ангіна, мала хвороба, гостре респіраторне захворювання, гастроентерит, енцефаломіокардит. В більшості випадків у одного хворого буває 2 і більше клінічних форм. Інкубаційний період від двох до десяти днів.

Спільним у прояві цих інфекцій та грипу є гострий початок хвороби, сильний головний біль, блювання, нудота. Поліморфізм клінічних проявів допомагає відрізнити ентеровірусні захворювання від респіраторних вірусних інфекційіншої етіології. Важливо також враховувати епідемічну ситуацію.

Необхідність диференціації грипу та інших респіраторних захворювань з Коксакі-інфекцією виникає у тих випадках, коли перші перебігають з переважним ураженням центральної нервової системи. В епідемічних вогнищах Коксакі-інфекції менінгіт досить часте явище, в той час як у хворих на грип запальні зміни головного мозку спостерігаються рідко. Головним чином при грипі страждають від функціональних розладів нервової системи, як наслідку загальної інтоксикації. При цьому грипозний менінгіт характеризується однотипністю. При Коксакі-інфекції досить часті і суміжні прояви хвороби (герпангіна, міалгія, плевродинія, кишкові розлади та ін.).

Грип чи інші респіраторні хвороби іноді доводиться диференціювати з початковою стадією орнітозу, де теж спостерігаються симптоми ураження верхніх дихальних шляхів (фарингіт, ларингіт, трахеїт, бронхіт). Бувають ознаки загальної інтоксикації, хоч і менш виразні, ніж у хворих на грип. Але при орнітозі збільшується селезінка, печінка, значно зростає швидкість осідання еритроцитів. Велике значення має епідеміологічний анамнез, тобто зв'язок з птахами чи контакт з голубами або папугами.

Досить часто не лише в дитячій практиці, а й у дорослих за грип приймають кір. Гострий початок хвороби, значне підвищення температури, катаральні зміни слизових оболонок верхніх дихальних шляхів властиві обом хворобам. Правильному вирішенню питання допомагає ґрунтовно зібраний анамнез як відносно перенесених хвороб, так і спілкування з іншими хворими, а також наявність кон'юнктивіту із слизово-гнійними виділеннями, плями Бєльського-Філатова-Копліка на внутрішній поверхні щік та губів. На 4 - 5 день хвороби, коли з'являється плямиста висипка на шкірі з відповідно етапним висипанням, необхідність в диференціації цих інфекцій відпадає.

Ураження органів дихання мікоплазмою пневмонії спостерігаються або у вигляді поодиноких випадків, або епідемічних спалахів. Пневмонія розвивається як ускладнення гострого респіраторного захворювання, або як самостійна хвороба. В обох випадках вона здебільшого починається поступово, можливий і гострий початок. У перші дні хвороби хворі скаржаться на загальне нездужання, погане самопочуття, невеликий озноб, головний біль.

Приблизно у третини хворих буває нежить, біль у горлі, хриплий голос, майже завжди - невеликий кашель, сухий або з виділенням слизового харкотиння. Температура невисока. Хвороба в середньому триває 10 - 14 днів. Розвивається атипова пневмонія, яка протікає з відсутністю терапевтичного ефекту при використанні пеніциліну та сульфаніламідних препаратів.

Важливе значення має своєчасне розпізнавання ускладнених форм грипу, зокрема у випадках розвитку гострих пневмоній, а також уражень нервової системи. В клінічній діагностиці пневмоній, як ускладнення грипу, окрім класичних симптомів, необхідно надавати відповідне значення таким ознакам, як задишка в спокійному стані хворого, її поява чи посилення при незначному фізичному напруженні, тахікардія, яка не відповідає висоті температури та стану хворого, відчуття стискання в грудній клітині, зміна характеру дихання і наявність лише сухих хрипів над обмеженою ділянкою легень. Перелічені симптоми у хворого на грип з вираженою загальною інтоксикацією і незначним катаром верхніх дихальних шляхів дозволяє підозрювати гостру пневмонію як ускладнення. Вирішальне значення в діагностиці таких форм захворювання має рентгенобстеження.

Необхідно пам'ятати, що на підставі тільки клінічних даних в діагностиці грипу чи інших респіраторних вірусних захворювань діагноз може бути лише попередній. Етіологічний діагноз як в спорадичних випадках, так і при епідемічних спалахах неможливий без вивчення динаміки антитіл в сироватці крові протягом хвороби, виявлення відповідних антигенів в біологічних субстратах (крові, спинномозковій рідині, мазках із носа і носоглотки) методом флуоресціюючих антитіл або виділення самих вірусів. У випадках бактерійних ускладнень необхідне обстеження хворих і відносно збудників - мікробів.

При формулюванні діагнозу необхідно писати: грип, парагрип, аденовірусне, риновірусне чи ентеровірусне захворювання з обов'язковим відзначенням провідного синдрому, тяжкості перебігу та ускладнень.

Провідними синдромами слід вважати: локалізацію процесу в дихальних шляхах, характер ураження (напр.: катаральний кон'юнктивіт при аденовірусному захворюванні або зміни з боку центральної нервової системи). Пневмонію слід розглядати індивідуально, в більшості випадків як ускладнення основного вірусного захворювання і переважно вірусно-бактеріальної природи. У дітей досить часто пневмонія розвивається як первісний прояв вірусної інфекції. При лабораторному підтвердженні в діагнозі необхідно відзначити результати дослідження. Приклади формулювання діагнозу:

- грип з менінгеальним синдромом, тяжкий перебіг, виділено вірус грипу А;

- парагрипозне захворювання (ринофаринголарингіт), синдром крупу, середньої важкості перебіг, приріст антитіл до 3-го типу ПГ-вірусу;

- ентеровірусне захворювання (серозний менінгіт), тяжкий перебіг, виділено вірус Коксакі А2;

- респіраторно-синцитіальне захворювання (бронхіт з астматичним синдромом), важкий перебіг, приріст антитіл до РС-вірусу;

- риновірусне захворювання (ринофарингіт), легкий перебіг, позитивна імунофлуорисценція.




Лікування хворих на грип та гострі респіраторні інфекції

У комплексному лікуванні грипу і грипоподібних захворювань передбачається вплив на життєдіяльність збудника, підвищення захисних сил організму, корекція порушених життєво важливих функцій, а також профілактика поширення інфекції та розвитку ускладнень.

Важливе значення в лікуванні захворювань цієї групи належить дотриманню ліжкового режиму протягом усього періоду підвищення температури і ще 2 - 3 дні після її нормалізації. Значне полегшення хворі відчувають після гірчичників на грудну клітину або гірчичних обгортань, парових інгаляцій з відварів лікарських рослин (евкаліпта, м'яти, цвіту липи, гілочок смородини, берези та ін.). Для виведення з організму отруйних речовин доцільно радити теплі напої з малиновим варенням, медом, лимоном, відвар липового цвіту, фруктові соки, узвари, морси.

Їжа хворого має бути смачною, привабливою, висококалорійною з достатньою кількістю вітамінів, легкозасвоюваною. В період підвищеної температури бажана молочнорослинна їжа з обмеженням харчової солі. В тяжких випадках необхідно слідкувати за станом слизової оболонки ротової порожнини та випорожненнями.

Важливі ізоляція хворого та систематичне провітрювання приміщення, де він мешкає.

Етіотропне лікування хворих на грип ще остаточно не розроблене. Серед препаратів, які можуть бути призначені як етіотропні, такі: специфічний, протигрипозний чи плацентарний гамаглобулін, імуноглобулін направленої дії Одеського НДІ вірусології та епідеміології, лейкоцитарний інтерферон для інстиляції у ніс, а при ураженні центральної нервової системи - високоактивний лейкоцитарний інтерферон, лаферон, лейкинфірон внутрішньом'язово.

У вигляді 0.25 - 0.5 % мазі можуть бути використані оксолін і теброфен. Їх використовують для змазування носових ходів 2 - 3 рази на день.

Знайшов широке втілення ремантадин. За ефективністю йому не поступається мефенамінова кислота, яку слід приймати по 0,25 г 3 рази в день протягом перших 4 - 5 днів хвороби. Дещо менш позитивні наслідки спостерігаються при використанні карбабензпіриду в такій самій дозі. Дія цих препаратів, синтезованих вченими України, пов'язана з їх інтерфероностимулюючим ефектом. Слід пам'ятати, що всі препарати, які безпосередньо чи проміжним шляхом здійснюють противірусний ефект, необхідно призначати в перший - третій дні хвороби, бо пізніше доцільність їх використання значно зменшується.

Зважаючи на клінічні прояви хвороби, при необхідності можуть бути використані відповідні патогенетичні та симптоматичні заходи. Призначення антипіретичних, антимікробних та інших препаратів без обгрунтованої потреби для їх використання недоцільно.

В ускладнених випадках, зокрема при пневмоніях, синуситах, отитах, ангінах, коли провідна роль належить бактерійній інфекції, призначають антивірусні і антимікробні препарати. Вибір останніх ґрунтується на характері та етіології ускладнення, тяжкості перебігу хвороби.

В тяжких випадках необхідна дезинтоксикація шляхом внутрішньовенного введення плазмозамінників, 5 - 10 % розчину глюкози, фізіологічного розчину з додаванням протигістамінних препаратів та таких, що підвищують діурез. При необхідності, в залежності від стану хворого, серцеві глікозиди та ін. При проведенні інфузійної терапії слід пам'ятати про оптимальні кількості рідини, залежно від стану серцевої діяльності, тиску в системі легеневої артерії.

Надзвичайно тяжкий перебіг потребує призначення коротким курсом глюкокортикоїдів, антиферментних препаратів, заходів щодо запобігання та лікування ДВЗ-синдрому (синдрому дисимінованого внутрішньосудинного згортання), підтримки серцево-судинної діяльності (серцеві глюкозиди, кардіотоніки, препарати, що регулюють коронарний та периферичний кровообіг). Важливим в патогенетичній терапії є нормалізація прохідності бронхів і дренажної їх функції.

У зв'язку з розвитком імунологічної недостатності при вірусних захворюваннях, особливо у хворих з ускладненнями, виникає потреба доповнити лікувальний комплекс імуномодуляторами. В цьому відношенні застосування мефенамінової кислоти по 0,25 г три рази на день після їжі протягом перших 10 днів хвороби і лікування дає добрі результати. Позитивний вплив справляють на хворого також продигіозан, метацил, нуклеїнат натрію. Важливим доповненням в лікуванні пневмонії є фізіотерапевтичні методи, масаж.

При лікуванні хворих з переважним ураженням нервової системи (менінгеальний, менінгоенцефалітичний синдроми) необхідна своєчасна діагностика. В таких випадках слід звертати увагу на гіпертензивний характер головного болю, особливо коли він супроводжується нудотою, блюванням, запамороченням та підсиленням його інтенсивності при зміні положення голови або переході хворого у вертикальний стан. Таких хворих слід обов'язково госпіталізувати. Маніфестні симптоми (ригідність потиличних м'язів, симптоми Керніга і Брудзинського) можуть виявлятись дещо пізніше, і тому орієнтація лише на них зумовить запізнілу діагностику. В стаціонарних умовах хворим необхідна спинномозкова пункція, яка проводиться у положенні лежачи, спинномозкова рідина випускається повільно, у невеликій кількості, мандрен з голки не виймається. При наявності високого тиску необхідна дегідратація осмотичними діуретиками (якщо немає протипоказань), такими як манітол, сорбітол, сечовина. Останні необхідно поєднувати з салуретиками.

У тяжких випадках лікування доповнюється коротким курсом глюкокортикоїдів, антигістамінними препаратами, вітамінани групи В і С, препаратами, що покращують мікроциркуляцію та реологічні властивості крові.

У випадках психомоторного збудження та корчів вводиться внутрішньовенно 20 % розчин оксибутирату натрію або седуксен чи реланіум. Внутрішньом'язово можна ввести магнія сульфат.

Значно рідше у хворих на грип і гострі респіраторні захворювання можуть розвиватись запальні процеси у головному мозку та його оболонках. В таких випадках поруч з переліченими ознаками виявляються порушення мови, пірамідна недостатність, відповідні парези та паралічі (на місці ураження). На відміну від менінгеального та енцефалітичного синдромів, у таких хворих, крім високого внутрішньочерепного тиску, спостерігаються запальні зміни в спинномозковій рідині (лімфоцитарний плеоцитоз, рідкогіперпротеїнорахія). Виникнення бульбарних або спинальних розладів потребує термінового лікування таких хворих в умовах реанімаційних відділень.

Додаток 11


Затверджено

наказом Міністерства

здоров'я України

від _____2012 № ______



МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Порядок проведення дозорного епідеміологічного нагляду за тяжкими гострими респіраторними захворюваннями (ТГРЗ) та грипоподібними захворюваннями (ГПЗ)

Схема координації



Центри, що співпрацюють з ВООЗ

Регіональна платформа ВООЗ EuroFlu

Кабінет міністрів України

КМУ





МОЗ України (заходи/рекомендації)







Оперативний штаб МОЗ України





Управління громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя МОЗ України.



Державна санітарно-епідеміологічна служба України







Головний центр дозорного епіднагляду за грипом та ГРІ ДУ «ІЕІХ»

Центральна СЕС (рутинний епіднагляд за грипом)









Дозорний центр (СЕС області чи міста)

Усі регіональні СЕС

(рутинний епіднагляд)









Лікувально-профілактичні заклади у всіх регіонах

Дозорні заклади (лікарні і поліклініки)
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка