Міністерство освіти та науки України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Геолого-географічний факультет




Сторінка3/4
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4
Тема 15. Комп’ютерна обробка знімків.

Комп’ютерна обробка знімків, представлених у цифровому вигляді, відкриває нові технічні можливості для дешифрування. Спеціальні пакети програм, наприклад, ERDAS Imagine, MultiSpec, IDRISI for Windows тощо, дозволяють виводити знімок на екран монітору, покращувати властивості знімків (наприклад, зменшити чи усунути вплив атмосферної димки), синтезувати кольорові зображення, виконувати автоматизоване дешифрування, отримувати кількісні дані (координати, відстані, площі тощо). Результати комп’ютерної обробки знімків виступають основою для створення карт.

Автоматизоване дешифрування – один з етапів комп’ютерної обробки даних дистанційного зондування, який включає введення зображень в комп’ютер (шифрування аналогових знімків, імпорт цифрових зображень), тематичне дешифрування та експертну оцінку даних. Цифровий знімок складається з елементів – пікселів, які утворюють рядки та стовпчики. Кожний піксел має свої координати і характеризується яскравістю, яка позначається в умовних одиницях. Таким чином складається спектральний образ об’єкту. Від різниці в яскравості різних об’єктів залежить якість дешифрування.

Одним з найважливіших етапів автоматизованого дешифрування є класифікація – автоматичний поділ зображення за заданою ознакою або сукупністю ознак на однорідні змістовні області. Вона включає кластеризацію, безумовну (неконтрольовану) класифікацію (поділ відбувається автоматично без навчання на еталонах) і контрольовану (рис. 5) класифікацію (з навчанням на еталонних фрагментах зображення). Вона виконується спеціальними комп’ютерними програмами, які визначають приналежність пікселу до того чи іншого класу об’єктів за його спектральною яскравістю.

Після підготовчих робіт комп’ютерна програма проводе класифікацію: порівнює спектральний образ кожного пікселу з спектральними образами еталонів і розподіляє об’єкти за відповідними класами. В результаті отримуємо нове цифрове зображення, яке, після оцінки результатів класифікації та додаткового редагування, може бути використане як основа для підготовки повноцінної тематичної карти.

Рис. 5. Підготовка до контрольованої класифікації: виділення еталонних ділянок (пунктиром), підготовка спектральних образів об’єктів та графіки розподілу яскравостей еталонних ділянок.

Типи та кількість класів об’єктів, що виділяються при класифікації залежать від поставлених задач. Наприклад, для оцінки озеленення території достатньо виділити два класи: під рослинністю та інші об’єкти. Для рослинності обираємо еталони, а інші об’єкти об’єднаються в клас, що буде включати піксели зі значним розходженням значень спектральної яскравості (рис. 6).

Рис. 6. Результати оцінки озеленення

Досить часто існує необхідність вимірювання різних кількісних показників. Для цього використовують програми, які здійснюють операції з координатами пікселів, для чого спочатку трансформують знімок в картографічну проекцію. Точність вимірювання залежить від багатьох факторів, в першу чергу від розміру пікселу на місцевості (від десятків см до декількох км). Результати вимірів відображаються у вигляді таблиці, яка, як правило, з’являється на екрані в окремому вікні (рис. 7).

Рис. 7 Приклади виведення результатів вимірів

 


ПРАКТИЧНІ РОБОТИ З МОДУЛЯ 2
Практична робота № 4

Прив’язка та визначення масштабу аеро- чи космознімку
Мета роботи: ознайомитися з методикою обробки результатів аеро- чи космозйомки, а саме навчитися прив’язувати знімок до карти чи території, складати накидний монтаж знімків, визначати середній масштаб знімка та будувати перехідний (пропорційний) масштаб, визначати точність знімків.

Обладнання: топографічна чи загальногеографічна карта, аеро- чи космічний знімок, циркуль-вимірник, лінійка, олівець, калькулятор, аркуш міліметрового паперу. Для виконання та оформлення роботи можна використовувати комп’ютер з необхідним програмним забезпеченням (графічний редактор, текстовий редактор)

Теоретична частина. Прив’язка знімків до карти (чи місцевості) полягає в ототожненні об’єктів місцевості, що відображені на карті та знімку, і у визначенні на карті меж відзнятої території. Для прив’язки попередньо проводять накидний монтаж, тобто з’єднують окремі знімки так, щоб отримати одне фотографічне зображення місцевості. Накидний монтаж – це тимчасове поєднання аерознімків шляхом послідовного накладання частин, що перекриваються. Потім за зображенням контурів та об’єктів місцевості окреслюють на карті межі відзнятої території.

Масштаб аеро- та космічних фотознімків можна обрахувати декількома способами: знаючи фокусну відстань об’єктиву f та висоту фотографування H, обраховуємо за формулою ; знаючи відстань на місцевості – за формулою , де lзн – довжина відрізку на знімку, а dмісц – довжина того ж самого відрізка в натурі; і з використанням карти підрахувати масштаб за формулою , де lзн і lк – довжини відрізків на знімку і карті, Мк – масштаб карти.

Представлені формули мають найменші похибки за умови плановості знімків. Але місцевість рідко буває горизонтальною. Вертикальність оптичної вісі фотоапарату під час зйомки рідко зберігається, не залишається незмінною і задана висота польоту, тому знімок не є планом, а являє собою дещо спотворене зображення земної поверхні. Вплив цих факторів є найменшим в центральній частині знімка, яка називається його робочою площею. На аерофотознімку вона визначається шляхом проведення ліній посередині повздовжніх та поперечних перекриттів. На космофотознімку робоча площа визначається шляхом проведення з головної точки знімку кола радіусом 5-6 см. Саме робочу площу знімків використовують для подальших вимірювань.

Д
осить часто на практиці існує потреба в перенесенні певних точок та ліній зі знімку на карту або навпаки. Для полегшення цієї дії використовують перехідний (пропорційний або клиновий) масштаб, який являє собою прямокутний трикутник, катети якого позначають довжини відрізків на знімку та карті (рис. 8).

Рис. 8 Перехідний масштаб від аерознімку до карти

При перенесенні відрізків з аерознімку на карту циркулем-вимірником вимірюють відстань між потрібними точками на знімку. Потім, не змінюючи розтину циркуля, ставлять одну ніжку у вершину Азн, а другу суміщають з горизонтальною лінією. Залишивши другу ніжку на горизонтальній лінії, розвертають циркуль-вимірник на 90º і змінюють його розтин до співпадання з гіпотенузою трикутника. При цьому лінія розтину циркуля має бути паралельна вертикальному катету. Новий розтин циркуля-вимірника буде відповідати довжині відрізка на карті. При перенесенні відстані з карти на знімок описані дії виконують у зворотній послідовності.



Оцінка точності знімків проводиться з метою виявлення придатності знімків для вимірювання з заданою точністю. Точність знімків залежить від спотворень, що викликані впливом рельєфу, нахилом оптичної вісі фотографування тощо. Використовуючи визначені масштаби в різних частинах знімку, можна обрахувати точність знімку.

Хід роботи:

  1. Для складання накидного монтажу знімків використовують так званий спосіб «мигання». Для цього накладають один знімок на інший і швидко піднімають та опускають ту частину верхнього знімка, яка перекривається. Одночасно спостерігають за розходженням однойменних об’єктів обох знімків. Переміщуючи верхній знімок, знаходять таке положення, щоб неточності суміщення контурів розподілилися симетрично відносно обох знімків. За накидним монтажем оцінюють якість проведених льотно-знімальних робіт, чи витримано задане перекриття знімків, напрямок та висота польоту.

  2. Для подальшої роботи необхідно зробити ксерокс знімку (аеро- чи космічного) та карти до нього (відповідно топографічної чи загальногеографічної).

  3. На ксерокопії знімку (далі знімку) з’єднуємо марки знімка взаємно перпендикулярними лініями. Знаходимо головну точку знімку і робочу площу, яку окреслюємо олівцем.

  4. Далі на знімку в межах робочої площі обираємо 4-6 базисних точок, які добре дешифруються як на знімку, так і карті. Відмічаємо їх на топографічній (загальногеографічній) карті. З’єднуючи попарно базисні точки отримуємо 2-3 базисні лінії (на знімку і на карті позначаємо їх червоною тушшю і латинськими літерами). Базисні точки рекомендується обирати з таким розрахунком, щоб вони розташовувалися якомога ближче до центру, а відстані між ними були якомога більшими, при цьому базисні лінії розходилися в різних напрямках. На космічних знімків ще обираємо по 2-3 базисні лінії на краях знімку, тобто за межами робочої площі.

  5. Вимірюємо довжини базисних ліній на знімку і карті. Отримані результати (в сантиметрах, до сотих) підставляємо в формулу . Обраховуємо масштаби.

  6. Для аерофотознімку знаходимо з обрахованих масштабів середній масштаб знімку. Для космічного знімку знаходимо середній масштаб центральної частини знімку та середній масштаб крайової частини знімку. Далі з отриманих даних знаходимо середній масштаб космічного знімку.

  7. Далі будуємо перехідний масштаб. Для цього обирають по дві базисні точки на знімку (Азн і Взн) і відповідні точки на карті (Ак і Вк). На міліметровому папері викреслюють дві взаємоперпендикулярні лінії АзнВзн і АкВк (рис.). Після цього вимірюють циркулем-вимірником відстань АзнВзн на знімку і, не змінюючи розтину, відкладають цю відстань на горизонтальній лінії від точки Взн. аналогічно вимірюють відстань на карті і відкладають її на вертикальній лінії від точки Взн. З’єднуємо кінці отриманих відрізків лінією АзнВк. Отримали трикутник, за яким можна визначати довжини ліній. Але він недостатньо точний.

  8. Для збільшення точності перехідного масштабу доцільно побудувати трикутник ще за однією парою базисних точок. При цьому отриману зі знімка відстань слід відкладати, поставивши одну ніжку циркуля в точку Азн, а відстань з карти відкласти по вертикалі з точки опори другої ніжки циркуля-вимірника. Якщо знімок строго плановий, то гіпотенузи першого і другого трикутника співпадуть. Якщо гіпотенузи не співпадають, то із загальної вершини Азн проводять середню гіпотенузу, яка й приймається за основну лінію перехідного масштабу.

  9. Далі, використовуючи перехідний масштаб, визначаємо довжину лінії, запропонованої викладачем.

  10. Для визначення точності знімку використовуємо обраховані масштаби. При роботі з аерофотознімком ще додатково обраховуємо масштаби за 2 базисними лініями, обраними в різних частинах знімку. Обраховуємо значення середнього масштабу. Визначаємо величину масштабів і обраховуємо найбільше розходження між ними. Точність знімку обраховується у відсотках за формулою .

  11. Всі розрахунки оформляються на аркушах формату А4, до роботи прикладаються ксерокопії знімку та карти з позначеною робочою площею та нанесеними червоним кольором базисами. На аркуш наклеюється міліметровий папір з побудованим перехідним масштабом, при цьому тушшю викреслюються тільки основні лінії, а допоміжні залишаються виконаними в олівці.


Практична робота № 5

Визначення координат центру та кутів аеро- чи космознімку

Мета роботи: використовуючи визначений масштаб знімку (див. результати практичної роботи № 4), освоїти методику визначення координат (прямокутних та географічних для аерофотознімку або географічних для космознімку) головної точки та кутів знімку

Обладнання: топографічна чи загальногеографічна карта, аеро- чи космічний знімок, олівець, лінійка, циркуль-вимірювач, циркуль, калька, калькулятор. При визначенні довжин відрізків рекомендується використовувати або перехідний масштаб (див. роботу № 4), або математичні обрахунки на калькуляторі. Для виконання та оформлення роботи можна використовувати комп’ютер з необхідним програмним забезпеченням (графічний редактор, текстовий редактор).

Теоретична частина: Досить часто на практиці потрібно визначити координати точки, яка є на знімку, але не можна точно визначити її місцеположення на карті. При цьому необхідно її перенести на карту, використовуючи перехідний масштаб або математичні розрахунки. При цьому точку (об’єкт) переносять на карту одним із способів: за контурами, прямою засічкою, зворотною засічкою.

Перший спосіб (за контурами) найбільше придатний в тих випадках, коли і знімок, і карта мають досить багато спільних контурних точок. Співставивши взаємне положення об’єкту та контурних точок, за перехідним масштабом (або математично) визначають положення об’єкту на карті. Після чого координати визначаються за картою.

Для перенесення об’єкту способом прямої засічки необхідно обрати дві-три базисні точки. Після цього необхідно виміряти довжини від цих точок до об’єкту, перевести їх в масштаб карти (за перехідним масштабом або математично) і розтином циркуля з відповідними радіусами описати кола. Точка перетину всіх кіл покаже місцеположення об’єкту. Якщо в точці перетину виникає невеликий трикутник (трикутник похибок), то об’єкт обирають в центрі цього трикутника. Далі за координатною сіткою визначають координати об’єкта.

Для перенесення об’єкту способом зворотної засічки (способом Болотова) необхідно обрати три спільні для знімку і карти базисні точки. Далі накладають кальку і наколюють на неї три базисні точки і об’єкт, який потрібно перенести. На кальці з точки об’єкту викреслюють прямі лінії до базисних точок. Накладають кальку на карту і, переміщуючи її, знаходять таке положення, щоб відповідні лінії проходили через відповідні базисні точки на карті. Після цього наколюють точку об’єкту на карту і визначають його координати.



Хід роботи:

  1. Для роботи необхідно зробити ксерокс знімку (аеро- чи космічного) та карти до нього (відповідно топографічної чи загальногеографічної). Хід роботи детально описує дії при визначенні координат за контурами. За бажанням можна використовувати будь-який спосіб із тих, що описані в теоретичній частині до практичної роботи.

  2. На ксерокопії знімку (далі знімку) з’єднуємо марки знімка взаємно перпендикулярними лініями. Знаходимо точки прив’язки на карті та знімку.

  3. Для визначення координат головної точки знімку необхідно з точки прив’язки опустити перпендикуляри на лінії, які з’єднують марки знімку. Виміряти довжину отриманих відрізків. За формулою (де Lк – довжина відрізка на карті, Мц.зн. – середній центральний масштаб знімка, lз – довжина відповідного відрізка на знімку, Мк – масштаб карти) визначаємо довжини ліній на карті.

  4. Необхідно зорієнтувати між собою карту та знімок за добре упізнаними контурами місцевості, співставивши точки прив’язки карти та знімку. Приймаючи точку прив’язки за вихідну, в напрямі опущених на знімку перпендикулярів, з неї викреслюємо на карті направляючі промені. На них відкладаємо обраховані в п.3 довжини відрізків. Через отримані точки проводимо взаємно перпендикулярні лінії таким чином, щоб отримати чотирьохкутник. Точка, протилежна точці прив’язки, є головною точкою знімка на карті. Далі за картою визначаємо координати даної точки.

  5. Необхідно знайти точки прив’язки для визначення координат кутів знімку. Далі алгоритм дії з визначення координат аналогічний (див. пункти 3-4), тільки опускаємо перпендикуляри з цих точок на відповідні краї знімку, а у формулі використовуємо або масштаб крайової зони знімку, або середній масштаб знімку.

  6. Позначивши на карті всі кути знімку, з’єднуємо їх і отримуємо контур знімку на карті. Використовуючи математичні обрахунки, визначаємо площу знімку в км квадр. (для космічних знімків) або га (для аерознімків).

  7. В результаті виконання даної практичної роботи отримуємо координати головної точки знімку та координати його чотирьох кутів. Оформляємо всі розрахунки відповідним чином на аркушах формату А4, до роботи прикладаються ксерокопії знімку та карти з позначеними червоним кольором базисними точками, лініями, контуром знімку на карті. На аркуш наклеюється міліметровий папір з побудованим перехідним масштабом (якщо використовувався). Здаємо на перевірку і захищаємо шляхом відповідей на запитання викладача.


Практична робота № 6

Графічне трансформування знімків та їх масштабування
Мета роботи: виконати графічне трансформування обраного знімку за перспективними сітками для виключення перспективних спотворень розмірів та деформації форм контурів, які виникають в результаті нахилу оптичної вісі фотографування по відношенню до місцевості, та з метою приведення його до певного масштабу.

Обладнання: топографічна чи загальногеографічна карта, аеро- чи космічний знімок, калька, олівець. Для виконання та оформлення роботи можна використовувати комп’ютер з необхідним програмним забезпеченням (графічний редактор, текстовий редактор).

Теоретична частина. При нахилі оптичної вісі по відношенню до місцевості зображення на знімку спотворюється внаслідок виникнення різномасштабності, що призводить до деформації форм контурів та неможливості вимірювання їх розмірів. При цьому масштаб на перспективному знімку зберігається тільки уздовж ліній нульових спотворень масштабу. У зв’язку з цим виникають перспективні спотворення розмірів та форм контурів. Даний вид спотворень виправляється трансформуванням, яке виконується водночас з масштабуванням знімку (в разі потреби).

Графічне трансформування виконується за перспективними сітками, які будуються різними способами: за опорними точками або за елементами орієнтування. В практичній роботі будемо використовувати побудову перспективної сітки за орієнтирними точками (рис. 9).



Рис. 9. Побудова перспективної сітки за орієнтирними точками



Хід роботи:

  1. На топографічній карті необхідно знайти або нанести за координатами чотири точки A, B, C і D; на ксерокопії знімку (далі знімку) відмітити відповідні до них точки a, b, c, d. Точки A, B, C, D з карти перенести на кальку (далі основу). Відстань між сусідніми точками на знімку має бути приблизно 6-8 см.

  2. Точки з’єднати прямими лініями, щоб утворилися чотирьохкутники. Протилежні сторони чотирьохкутника на знімку необхідно поділити на рівну кількість частин (чим більше – тим краще) і з’єднати прямими лініями.

  3. Відмітити середні точки сторін чотирьохкутника на знімку r, r1, l, l1. Знайти аналогічні точки на основі R, R1, L, L1. Для цього з точки d на знімку необхідно провести напрямки на точки r, b, l. В результаті отримали сукупність променів.

  4. На основі провести діагональ DB. Використовуючи сторони AD та CD, діагональ DB, знаходять точки R та L таким чином. На сукупність променів arblc накладається смужка паперу mn достатньої довжини (необхідно, щоб вона виходили за межі чотирьохкутника на 2-3 см), по краю якої відмічають виходи променів.

  5. Переносимо цю смужку паперу на основу і розташовуємо таким чином, щоб відмітки променів da, db та dc співпали з променями DA, DB та DC. Після цього відмічаємо виходи променів dr та dl. Через ці відмітки і точку D проводимо промені DR та DL.

  6. Далі за центр сукупності променів приймаємо точки B та b. Дії, викладені в пунктах 3-5, необхідно повторити з метою знаходження променів BL1 та BR1 та точок L1, R1, використовуючи смужку паперу pq. Таким чином знаходимо всі серединні точки на основі.

  7. З’єднуючи серединні точки та згущаючи сітку квадратів (з довжиною сторони не більше 0,5-1 см), отримуємо перспективну сітку в масштабі карти.

  8. Далі графічним способом перенесення зображення за квадратами поступово переносимо контури зі знімку на основу.

  9. Всі розрахунки оформляються на аркушах формату А4, до роботи прикладаються ксерокопії знімку та калька з карти з побудованими перспективними сітками та перенесеним зображенням.


Практична робота № 7

Дешифрування аерофотознімків
Мета роботи: ознайомитися з методикою обробки результатів аерокосмозйомки, а саме навчитися проводити процес дешифрування та вміти аналізувати об’єкти дешифрування за їх ознаками, складати схему дешифрування.

Обладнання: аерознімок, топографічна карта, стереоскоп, калька, лінійка, олівець, перо, кольорова туш. Для виконання та оформлення роботи можна використовувати комп’ютер з необхідним програмним забезпеченням (графічний редактор, текстовий редактор).

Теоретична частина: Аерокосмічні знімки містять багато різноманітної інформації про місцевість. Але об’єкти відображені в незвичному вигляді і тому часто залишаються невпізнаними непідготовленим фахівцем. Читання знімків відноситься до розділу дешифрування. Дешифрування – це розпізнання об’єктів місцевості на аерознімках, встановлення їх якісних і кількісних характеристик, складання схеми дешифрування. При цьому робиться виявлення, упізнання об'єктів, визначення їх географічної сутності, встановлення їх характеристик і закріплення результатів вивчення умовними знаками. Дешифрування - один із самих важливих етапів роботи з аерокосмознімками. Його результати залежать від оптичних і геометричних властивостей знімків, застосованої апаратури, рівня знань та досвіду дешифрувальника. Дешифрування, як правило, проводиться в такому порядку: рельєф, населені пункти, шляхи сполучення, гідрографія, рослинний та ґрунтовий покрив.

Н
а знімках розпізнаються об’єкти, зображення яких не менше 0,2-0,4 мм. Для точного дешифрування предметів використовують їх дешифрувальні ознаки – прямі та непрямі. До прямих дешифрувальних ознак, які безпосередньо вказують на характер об’єкту, відносять: форму об’єкту (більшість предметів зберігають контури, які вони мають на місцевості), розмір об’єкту (вимірявши величину зображення на знімку і знаючи його масштаб, легко обрахувати розміри об’єкту на місцевості), тінь (допомагає визначити форму об’єкту), колір і тон зображення (чим більша відбивна властивість об’єкту чи гладкіша поверхня – тим світліше зображення). Непрямі дешифрувальні ознаки – це ті ознаки, які характеризують взаємне розміщення і взаємозв’язки об’єктів, що дешифруються; вони дозволяють отримувати інформацію про об’єкти і процеси, які навіть не відобразилися на знімку. Розпізнавши за допомогою дешифрувальних ознак об’єкти, відображають їх просторове положення умовними знаками на схемі дешифрування (рис. 10).

Рис. 10. Фрагмент аерознімку і схема його дешифрування

Рельєф з чіткими формами добре розпізнається за конфігурацією тіней завдяки різній освітленості скатів (краще використовувати стереоскоп, рис.). Населені пункти добре дешифруються за характерною структурою зображення системи вулиць та площ. Промислові підприємства дешифруються за виробничими будівлями, складами, високими трубами, під’їзними шляхами. Для залізниць характерні прямолінійність та округлення з великим радіусом. Для шосе також характерні прямолінійність та округлення, але меншого радіусу. Гідрографічні об’єкти легко упізнаються за однотонним зображенням та чіткими береговими лініями.



Хід роботи:

  1. Дешифрування проводиться на кальці по аерофотознімках в комплекті з географічною картою. В результаті складається схема дешифрування.

  2. Для дешифрування встановлюємо стереоскоп на столі у робоче положення. При цьому джерело світла повинно співпадати з напрямом тіні на знімку. Для створення стереомоделі місцевості аерознімки розміщують в тому ж порядку, в якому проводилася зйомка місцевості, тобто під ліве дзеркало кладуть лівий знімок, а під праве – правий знімок. При цьому частини знімків, що перекриваються, повинні бути звернені одна до одної. Для швидкого отримання стереоефекту слід покласти вказівний палець на ідентичні точки обох знімків. Спостерігаючи у стереоскоп, добиваються суміщення пальців, переміщаючи один знімок відносно іншого. Потім, забравши пальці, намагаються сумістити два зображення одного і того ж чіткого контуру в один. Плавно повертаючи знімки в одній площині, намагаються отримати стереоскопічний ефект в межах всього поля зору стереоскопу при найменшій зоровій напрузі. В результаті бачать не два аерознімки, а одне просторове зображення.

  3. Дивимося на знімок і розпізнаємо спочатку населені пункти, які представлені геометричними фігурами (як правило, прямокутниками) різного розміру; за кількістю фігур та їх розміщенням визначаємо тип населеного пункту (місто, село, селище міського типу тощо). Для міст характерні парки, стадіон, промислові підприємства, розгалужена правильна система шляхів сполучення. Сільські населені пункти характеризуються присадибними ділянками біля будівель, неправильним плануванням і розташовуються поблизу річок, струмків, ярів. Як правило, від сільських населених пунктів в різних напрямках розходяться польові дороги. Після цього накладаємо кальку на знімок і олівцем обводимо зображення контурів.

  4. Далі розпізнаємо об’єкти транспортної мережі. Якщо на знімку є лінійні світлі об’єкти різної товщини з чіткими контурами, досить крутими поворотами, насипами та виїмками, мостами – то це автомобільні шляхи. Як правило, шосейні дороги проходять через населені пункти і співпадають з їх головними лініями. Ґрунтові сільські і польові дороги зображуються тонкими, помірно звивистими білими лініями, але не з впорядкованими поворотами, з об’їздами і часто губляться, коли доходять до лісу, луків, угідь тощо. Дорога, що закінчується біля річки і продовжується на другому березі, вказує на брід чи міст. Якщо на знімку є лінійні світлі об’єкти з прямолінійними відрізками шляху, плавними закругленими переходами значного радіусу від одного відрізка до іншого, захисними посадками біля доріг, наявністю насипів та виїмок, станцій та роз’їздів – то це залізниці. Після розпізнання об’єктів транспортної мережі, накладаємо кальку і переносимо олівцем контури даних об’єктів.

  5. Розпізнаємо водні об’єкти, які зображуються рівним темним кольором, частіше чорним. Якщо бачимо лінійні темні об’єкти – це річки, напрям течії яких визначається за формою островів (мають округлий кінець проти течії та загострений за течією), за притоками, що впадають в неї (гирло приток спрямоване в бік течії) та за ярами. Озера (округлої форми) та ставки (частіше прямокутної форми, з однієї сторони обмежені дамбою) розпізнають за формою та розмірами їх фотозображення. Далі беремо кальку і олівцем переносимо контури гідрографічних об’єктів.

  6. Ліс на знімках має відносно темний тон та зернисту структуру фотозображення. Хвойні та листяні породи мають різні відбиваючі властивості, тому хвойний ліс буде зображено більш темним кольором, ніж листяний. Листяний ліс частіше зображується групами дерев, при цьому крони зображуються окремими овальними плямами різної форми. Соснові ліси зображуються одним тоном і не мають таких окремих плям, як групи листяних дерев. Вирубки у лісі виявляються на знімках завдяки геометрично правильній формі та більш світлому тону фотозображення. Наявність темних точок свідчить про дерева, що окремо ростуть. Зображення трав’янистих та чагарникових скупчень виглядають безструктурними, аморфними ділянками з темно-сірим зернистим фоном. Тінь від чагарників видно не завжди. Луки мають рівний сірий тон та знаходяться біля річок. Фруктові сади розпізнаються за деревами, що розташовані правильними рядами. Після розпізнання накладаємо нашу кальку на знімок і обводимо олівцем контури.

  7. Болотні ділянки відображаються на знімках загальним сірим тоном, який сильно змінюється в залежності від наявності трав’яної, мохової чи іншої рослинності та ступеню вологості болота. Мохові (верхові болота) мають неправильні контури з розпливчатими окресленнями. Низинні (трав’яні) болота розташовані частіше всього уздовж річок з низькими берегами та в знижених місцях серед лісу. Сильне зволоження надає болотам темно-сірий тон фотозображення. Прохідність болота визначають за наявністю стежок та деревної рослинності. Рілля виділяються прямолінійними межами, тон зображення залежить від культури. Після визначення таких ділянок – переносимо на кальку.

  8. Після того, як ми розпізнали на знімку і перенесли олівцем об’єкти на кальку, ще раз, перевіряємо достовірність змісту.

  9. Кінцевий етап дешифрування – оформлення. Беремо кальку з перенесеним зображенням і оформляємо за допомогою пера та кольорової туші в прийнятій системі умовних знаків.

  10. Після того, як відобразили ситуацію в умовних знаках відповідно до масштабу, складаємо легенду.

  11. Після оформлення роботи, здаємо її на перевірку.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка