Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний університет медичний інститут




Сторінка2/4
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1 Mb.
1   2   3   4

Диференційний діагноз ВКП

Проведенню диференційної діагностики ВКП з підгострим і млявим перебігом кардиту та кардіоміопатією допомагає орієнтовна таблиця диференційних критеріїв цих станів (табл. 1.1). Верифікації діагнозу значною мірою сприяє динамічне спостереження за хворими. Крім того, варто звернути увагу на критерії, що виключають наявність у дитини ВКП як клінічної форми, а саме: а) виражене збільшення розмірів серця, підтверджене рентгенологічно;

б) наявність стійкого діастолічного шуму; в) тяжкі порушення передсердно-шлуночкової провідності (II і III ступенів, поперекова блокада); г) часті напади шлуночкової тахікардії, стала форма миготливої аритмії; д) хронічне порушення кровообігу П б — III стадій; є) виражені гострофазові показники клінічного, біохімічного та імунологічного досліджень крові за відсутності активності основного захворювання [39, 71, 87].

Таблиця 1.1.



Диференційна діагностика запальних і незапальних уражень міокарда

Ознака

Кардит

Вторинна кардіоміопатія

Кардіоміопатія

Наявність основного захворювання

Посилення ознак ураження серцево-судинної системи в період загострення основного захворювання

Тахікардія

Збільшення серцевої тупості

Систолічний шум

Стійкий діастолічний шум

Стійке порушення ритму

Порушення функції провідності

Шлуночкові форма пароксизмальної тахікардії

Миготіння і тремтіння передсердь

Деформація грудної клітки в прекардіальній ділянці

Рентгенологічні:

збільшення тіні серця

зміна конфігурації серця

характер легеневого малюнка

Ехокардіографічні:

зниження скоротливої здатності міокарда в спокої

зниження скоротливої здатності міокарда після навантаження

збільшення розмірів камер серця

деформація клапанів серця

порушення геодинаміки

Гострофазові показники чи імунологічні зрушення під час дослідження крові

Наявність симптомів упродовж тривалого часу без тенденції до прогресування процесу

Прогноз


Може бути

Певної залежності немає

Характерна

Характерне

Над верхівкою

Може бути

Характерне

Характерне

Може бути

Можуть бути

Може бути виражена за хронічного перебігу процесу, що розвивається в ранньому віці

Характерне

Змінилася, в основному в разі під гострого перебігу процесу

Посилення за гострого кардиту

Виражене

Виражене


Визначається

Може бути

Характерне

Характерні

Не характерна

Сприятливий за гострого перебігу процесу, менш сприятливий – за підгострого



Характерна

Чітка залежність

Не характерна

Не характерне

Над верхівкою та в точці Боткіна - Ерба

Не характерний

Не характерне

Не характерне

Не характерна

Не характерні

Не характерне

Не змінилася

Не змінюється

Може бути

Характерне

Не визначається

Не розвивається

Може бути тільки за гострої міокардіодистрофії

Не характерні

Характерна

Сприятливий


Не характерна

Прямої залежності немає

Характерна у фазі декомпенсації

Виражено


Над верхівкою та в ІV міжреберному проміжку зліва шуми різні за тембром і характером (залежно від виду міокардіопатії)

Виражений

Не характерне

Може бути

Може бути

Можуть бути

Виражене

Без особливостей

Без особливостей

Виражене


Виражене

Виражене (залежно від виду кардіоміопатії)

Не розвивається

Не характерні

Характерні

Характерна

Несприятливий


Принципові особливості перебігу ВКП у дітей:

• зворотність порушень метаболізму в разі своєчасного та адекватного лікування;

• успіх терапії цілком залежить від ступеня відновлення дисметаболічних зрушень у міокарді;

• серцева недостатність міокардіального типу розвивається в людей старшого віку й відрізняється резистентністю до лікування серцевими глікозидами.

Саме тому принципи лікування вторинних кардіоміопатій полягають насамперед в усуненні причини, що її зумовила [21].
4. Лікування вторинних кардіопатій у дітей

Реабілітацію дітей, які страждають на ВКП, потрібно розпочинати з моменту виявлення захворювання й закінчувати після повного відновлення фізичного благополуччя за відсутності відхилень функціонального характеру.

Стаціонарного лікування потребують тільки хворі на ВКП з вираженим ступенем тяжкості основного захворювання, що визначає рухову активність дитини.

За відсутності протипоказань дитина має з перших днів займатися лікувальною гімнастикою, яка нормалізує співвідношення процесів збудження й гальмування, стимулює трофіку м'яза серця. Відповідно до добового ритму працездатності лікувальну гімнастику доцільно проводити об 11 — 13 год. Рухову активність збільшують під контролем функціональних проб [41, 98].



Дієту визначають за основним захворюванням, проте, враховуючи залучення серцево-судинної системи, їжа має бути гіпохлоридною, вітамінізованою, багатою на солі калію та магнію.

Уже на ранніх стадіях захворювання запорукою успішного патогенетичного лікування є своєчасне усунення патологічних впливів на міокард (лікування основного захворювання, недопущення фізичних та емоційних перевантажень, гіподинамії) [46, 60, 95].

Особливе місце в лікуванні хворих на ВКП відводиться препаратам кардіотрофічного впливу. Для корекції енергетичного обміну й регулювального впливу на фізіологічні функції слід призначили вітаміни. Так, нормалізації енергетичної та йонної рівноваги в м'язі серця сприяють коферментні та синтетичні форми тіаміну: кокарбоксилаза (0,005—0,01 г на 1 кг маси тіла 1 раз на день внутрішньом'язово чи внутрішньовенно, 10—30 ін'єкцій), фосфотіамін (по 0,003—0,005 г на добу); бенфотіамін (дітям віком до 10 років — 0,01—0,03 г на добу, віком понад 10 років — 0,03—0,06 г на добу впродовж 10—30 днів) [21].

З метою «підвищення функціональної активності міокарда» доцільно призначити піридоксальфосфат — коферментну форму піридоксину, що сприяє зменшенню споживання кисню тканинами у зв'язку з виключенням низки фаз циклу Кребса. Призначають його по 0,01—0,02 г двічі-тричі на день через 10—15 хв після їди протягом 10—30 днів. Щоб уникнути блокади коферменту НАД-дегідрогенази, його слід призначати з нікотиновою кислотою (вітаміном В3), метіоніном, холіном [23].

Показано також призначення L-карнітину. який має анаболічні властивості й активно бере участь у біохімічних процесах, що відбуваються в м'язовій тканині. Призначають його у вигляді 20 % розчину дітям до одного року по 4—10 крапель, від 1 до 6 років — по 14 крапель і 6—12 років — по 28— 42 краплі 3 рази на день. Курс — один місяць [39, 99].

На показники гемодинаміки сприятливо впливають препарати пантотенової кислоти (кальцію пантотенаг, пантетин), яка є найактивнішим вітаміном, що бере участь в обмінних процесах. Входячи до складу коензиму А, вона слугує коферментом понад 60 ферментів і виконує важливу роль в обміні білків, ліпідів, вуглеводів, мікроелементів та інших біологічно активних сполук. Призначають кальцію пантотенат усередину по 0,05—0.1 г дітям віком 1-3 роки й по 0,1—0,2 г дітям віком понад 3 роки двічі на день упродовж кількох місяців. Препарат особливо корисний у разі ВКП у дітей з ожирінням [34].

У лікуванні дистрофії міокарда застосовують препарати антиоксидантної дії.

Вітамін Е, по 30—50 мг на добу — призначають з метою не тільки знизити активність пероксидного окиснення ліпідів, а й стимулювати синтез білків серцевого м’яза. Поєднання вітаміну Е з нікотиновою кислотою сприяє поліпшенню генетичного забезпечення скоротливої функції. міокарда. Коензим Q дітям призначають з 12 років.

Близькою до вітамінів за характером впливу на обмін є ліпоєва кислота, яка відіграє важливу роль у процесі енергоутворення. Призначають її дітям віком до 7 років по 0,012 г, понад 7 років — 0,012- 0,024 г 2—4 рази на день після їди.

Основними лікарськими препаратами, які сприяють активізації енергоутворення. є медикаментозні засоби, що містять фосфорні сполуки. Попередником АТФ, який вільно проникає в клітину і практично позбавлений токсичних властивостей, є рибоксин. Він має позитивну інотропну дію, бере участь у синтезі нуклеотидів. поліпшує метаболізм міокарда, активізує утилізацію вуглеводів і знижує потребу в кисні, а також поліпшує кровопостачання міокарда. Призначають його усередину в разовій дозі 0,003—0,005 г на 1 кг маси тіла впродовж З—4 тижнів.

Фрагментом АТФ, що входить до складу багатьох коферментів, які регулюють окисно-відновні процеси, є фосфаден. Він сприяє збільшенню сили скорочень серця, що є наслідком поліпшення його трофіки і накопичення енергії. Внаслідок утворення аденозину ритм серця уповільнюється.

Призначають фосфаден усередину по 1 мг на 1 кг маси тіла дітям віком до 6 років 2 рази на день, понад 6 років — 3 рази на день незалежно від приймання їжі чи внутрішньом'язово у вигляді 2 % розчину по 0,025 г на 1 кг маси тіла 2—3 рази на день.

Скоротливу функцію м'яза серця поліпшують анаболічні препарати, що стимулюють процеси окисного фосфорилювання, енергопродукцію й синтез скоротливих білків у міокарді. До них належать анаболічні стероїди, показані переважно хлопчикам за вираженої тяжкості захворювання, калію оротат, метилурацил.

Для корекції метаболічних порушень у міокарді використовують комбінований препарат «Кардонат», дія якого зумовлена синергічними ефектами компонентів, що входять до його складу (L-карнітин, коензим вітаміну В12 (кобаламін), лізин, коензим вітаміну В1 (кокарбоксилаза), Коензим вітаміну В6 (піридоксаль-5-фосфат)). Дітям від 1 до 5 років рекомендується прийом вмісту 1 капсули 1 раз на день, що попередньо розчинюється в 50-100 мл будь-якого фруктового соку або солодкої води, дітям 5-15 років – по 1 капсулі 2 рази на день, старшим 15 років - по 1 капсулі 2-3 рази на день, до або після їди.

Засоби кардіотрофічної дії доцільно призначати в другій половині дня [9, 5, 24].

Хворі з незначними порушеннями функцій міокарда без ознак зниження працездатності стаціонарного лікування та медикаментозної корекції не потребують.

Поряд із загальноклінічними проявами, характерними для ВКП різного генезу, кожний клінічний варіант захворювання має свої особливості, зумовлені етіологією й патогенетичними механізмами розвитку процесу. Це й визначає специфіку застосовуваної терапії. Так, за алергічної й інтоксикаційної форм ВКП, які розвиваються на тлі ексудативно-катаральної аномалії конституції, призначають у вікових дозах препарати антигістамінного впливу та мембраностабілізатори, які зменшують порушення мікроциркуляції. Якщо дистрофія спричинена ендокринопатіями, застосовують специфічні гормональні препарати у поєднанні із заходами симптоматичного впливу. За ВКП на тлі осередку хронічної інфекції вживають заходів щодо його усунення спільно з фахівцем відповідного профілю [53, 75, 95].

Сучасне медикаментозне лікування хворих успішно поєднують із фітотерапією. Зокрема, поліпшенню метаболізму в міокарді сприяють настої та відвари арніки гірської, астрагалу шерстистоквіткового, глоду криваво-червоного чи колючого, буквиці лікарської, валеріани лікарської, горицвіту весняного, жовтушника сірого чи розложистого, суниць лісових, календули лікарської, калини звичайної, лаванди колоскової, конвалії травневої, меліси лікарської, хвоща степового, шипшини. Так, можуть бути застосовані:


  • меліса лікарська — стимулює метаболізм. Призначають у вигляді настою (2 чайні ложки трави на 200 мл води) дітям до 6 років — по 1 десертній ложці 3 рази на день;

  • жовтушник сірий — активізує процеси обміну в міокарді, підвищує його скоротливу здатність. Застосовують у вигляді настою (1 чайна ложка трави на 150 мл води) по 1 чайній ложці 3—4 рази на день;

  • астрагал шерстистоквітковий — розширює коронарні судини, підвищує скоротливу здатність міокарда. Призначають у вигляді настою (20 г подрібненого листя зі стеблом астрагалу на 200 мл води) дітям віком до 6 років по 1 чайній ложці, після 6 років — по 1 десертній ложці 3— 4 рази на день;

  • глід колючий — поліпшує коронарний кровообіг, підвищує скоротливу здатність міокарда. Призначають у вигляді настою (1 столова ложка квітів або плодів на 200 мл води) по 1/3 склянки 2—З рази на день.

Крім того, використовують суміші лікарських рослин для приготування настою, який слід випити впродовж дня:

• меліса лікарська 10 г, трава деревію звичайного 50 г, корінь валеріани лікарської 15 г. Чайну ложку суміші заливають 300 мл холодної води, настоюють 3 год, потім кип'ятять 10 хв і проціджують;

• листя глоду 50 г, трава жовтушника сіро­го 20 г. Одну чайну ложку суміші заливають 200 мл окропу, настоюють 30 хв, проціджують, охолоджують;

• листя м'яти перцевої 15 г, корінь валеріани лікарської 15 г, трава горицвіту 30 г. Одну чайну ложку суміші заливають 200 мл окропу, настоюють 30 хв, про­ціджують, охолоджують;

• листя меліси лікарської, трава деревію звичайного, корінь валеріани лікарської по 15 г. Половину столової ложки суміші заливають 200 мл води, кип'ятять 15 хв, проціджують, охолоджують.

Фітотерапію раціонально провадити з кисневими коктейлями, доповнюючи її настоями та відварами відповідно до фонового захворювання [16, 54, 46].

Плаксивим, емоційно лабільним дітям доцільно призначати седативні засоби (масаж комірцевоїзони, настої материнки звичайної, валеріани лікарської, м'яти холодної, півонії звичайної, кропиви собачої, глоду криваво-червоного). Призначати медикаментозні транквілізатори недоцільно, оскільки вони самі здатні індукувати дистрофічні зміни серцевого м'яза.

У разі тривалого порушення ритму слід рекомендувати курс панангіну, який, враховуючи відносно вищий уміст калію у вранішні години, доцільно давати в другій половині дня.



Другий етап реабілітації слід провадити під наглядом дільничного лікаря, реабілітолога і кардіолога. Потрібно забезпечи­ти дітям щадний режим і достатнє перебування на свіжому повітрі.

У першій половині дня дитина щодня має займатися лікувальною гімнастикою, яку проводять під контролем проб з фізичним навантаженням.

Упродовж 3—6 міс. дитині рекомендують займатися фізкультурою в спеціальній групі або в складі основної групи виконувати на уроках лише вступну та заключну частини. Забороняють брати участь у змаганнях. Повністю звільняти дитину від занять фізкультури не слід. Згодом за умови позитивної реакції серцево-судинної систе­ми дитини на фізичне навантаження її можна перевести до основної групи. Навіть за тривалих порушень ритму заняття лікувальною гімнастикою в поєднанні з пла­ванням сприяють підвищенню скоротливої здатності міокарда.

Диспансерний нагляд здійснюють упродовж 2 років. Обов'язковою умовою успішної реабілітації є регулярні обстеження дитини педіатром: на першому році спостереження — один раз на квартал, потім — двічі на рік. Якщо є показання, проводять ЕКГ-дослідження, ФКГ, рентгенографію органів грудної клітки, ультрасонографію, інші лабораторні та інструментальні дослідження. Не рідше ніж двічі на рік дитину мають консультувати оториноларинголог, стоматолог, окуліст, інші фахівці. Під час кожного огляду у дитини вимірюють АТ та визначають функціональний стан серцево-судинної системи в умовах фізичного навантаження.

До проведення курсів профілактичного лікування (фізіо-, фіто-, медикаментозної терапії) слід підходити індивідуально. їх проведення обґрунтовано лише за наявності стійкої аритмії та осередків хронічної інфекції. За показаннями призначають на тривалий термін протиаритмічні препарати на тлі кардіотрофічної, седативної та фітотерапії. Проте особливу увагу потрібно приділяти лікуванню основного захворювання [13, 28, 39, 61].

Можна рекомендувати лікування на міських та кліматичних курортах. Лікування дітей, хворих на ВКП, доцільно провадити відповідно до наведених схем реабілітації на госпітальному , санаторному та адаптаційному етапах.



Прогноз за ВКП, якщо зміни виявлено рано і лікування провадиться правильно, переважно сприятливий, що значною мірою зумовлено високою стійкістю кардіоміоцитів у дітей проти різних патологічних впливів і доброю їх регенеративною здатністю.


Профілактика

Профілактика ВКП починається з охорони здоров'я майбутньої матері, усунення впливів, що можуть несприятливо позначитися на здоров'ї жінки і тим самим порушити нормальний розвиток плода. Істотною ланкою профілактики с раціональне харчування і достатня фізична активність дитячого організму, який росте і розвивається. Відомо, що діти мають біологічно детерміновану потребу в руховій активності, адже серцево-судинна система — ефекторний орган і може активно функціонувати лише за адекватної аферентної стимуляції м'язової діяльності. Особливої актуальності це набуває в умовах несприятливого впливу гіпокінезії, зумовленої докорінними змінами умов навчання, праці та побуту в сучасному суспільстві.

Усе зазначене стосується профілактики, що її здійснюють на популяційному рівні. Однак профілактичні заходи мають бути індивідуалізовані з урахуванням конкретних зрушень, виявлених у дитини.

Доцільно регулярно провадити профілактичні огляди дітей з відбором груп високого ризику виникнення ВКП. До них належать діти з надмірною масою тіла, з інтенсивним статевим дозріванням, з осередками хронічної інфекції, з коливанням судинного тонусу. Обстеження дітей груп ризику раціонально провадити двічі на рік. Залежно від результатів обстеження лікарі дають рекомендації з організації харчування, рухового режиму, а в разі потреби - і лікування. Вторинна профілактика розвитку міокардіальної недостатності полягає у своєчасному раціональному лікуванні в процесі диспансерного нагляду [ 35, 39].

Таким чином, незважаючи на численні дослідження, проблема вторинних кардіопатій в дитячому віці залишається актуальною і потребує подальшого вивчення для удосконалення ранньої діагностики, профілактики та адекватного лікування з метою запобігання розвитку в подальшому більш тяжких порушень серцево-судинної системи та серцевої недостатності міокардіального типу.

РОЗДІЛ ІІ
ОБ’ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.Загальна характеристика обстежених дітей.

Робота виконана на базі Сумського медичного інституту (СумДУ) на кафедрі педіатрії післядипломної освіти (завідувач кафедри, д.м.н., професор Сміян О.І.).

Під наглядом знаходилося 126 дітей, хворих на хронічний тонзиліт, віком від 6 до 17 років, що отримували лікування у педіатричному відділенні та денному стаціонарі Сумської міської дитячої клінічної лікарні (СМДКЛ) за період з 2008 по 2010 роки.

Групу І склали діти, хворі на хронічний тонзиліт з вторинною кардіопатією (66 хворих)

Групу ІІ - діти, хворі на хронічний тонзиліт без ураження серцево-судинної системи (60 хворих)

Групу порівняння склали 20 практично здорових дітей відповідного віку і статі.

З метою оцінки лікування діти з вторинною (тонзилогенною) кардіопатією були розділені на дві групи:

група І а (20 хворих) – діти з тонзилогенною кардіопатією, які отримували комплексне лікування вторинної кардіопатії та хронічного тонзиліту;

група І б (20 хворих) – отримували лікування тільки вторинної кардіопатії.

Характеристика дітей представлена в таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Характеристика дітей досліджуваних груп


Стать

І група

(n=66)


ІІ група

(n=60)


абс.

%

абс.

%

Хлопчики

32

48,48%

28

46,67%

Дівчатка

34

53,03%

32

53,33%

За віком всі діти були поділені на 2 групи:

- перша група –від 6 до 11 років (молодший шкільний);

- друга група –від 12 до 18 років (старший шкільний вік).

2. Методи дослідження

З метою визначення найбільш вагомих факторів виникнення, особливостей клінічного перебігу та оцінки терапії вторинних кардіопатій було обстежено 126 дітей, хворих на хронічний тонзиліт, віком від 6 до 17 років, що отримували лікування у педіатричному відділенні та денному стаціонарі Сумської міської дитячої клінічної лікарні (СМДКЛ) за період з 2008 по 2010 роки. Усім дітям проведені клініко-лабораторні та інструментальні дослідження (електрокардіографія, кардіоінтервалографія, ехокардіографія).



      1. Загально клінічні та лабораторні методи дослідження.

Вивчалися особливості анамнезу, скарг, клінічної картини дітей з вторинними (тонзилогенними) кардіопатіями. Проводилися такі лабораторні дослідження: клінічний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, бактеріологічне дослідження мікрофлори зіву.

      1. Інструментальні методи дослідження серцево-судинної системи (електрокардіографія, кардіоінтервалографія, ехокардіографія).

Електрична активність серця оцінювалась за результатами ЕКГ дослідження в 12 стандартних відведеннях за традиційною методикою. ЕКГ проводилася за допомогою апарату («Fukuda denshi» FCP – 2201 G (Японія)).

Метод електрокардіографії заснований на реєстрації біоелектричної активності серцевого м'яза. Збудження одного м'язового волокна передається на сусідні ділянки, і потенціал дії за типом ланцюгової реакції поширюється по всьому міокарду.

Процес деполяризації шлуночків пов'язаний із рухом іонів К+ і Na+ через клітинну мембрану під час систоли. У разі руху іонів Na+ у середину клітини зовнішня її поверхня заряджається негативно (деполяризація). Наприкінці періоду збудження клітинна мембрана стає менш проникною для іонів К+, що виходять із клітини, внаслідок чого зовнішня клітинна мембрана заряджається позитивно (реполяризація). Під час діастоли шлуночків уся зовнішня поверхня клітин заряджена позитивно, а внутрішня — негативно.

Електрокардіограма є записом змін сумарного електричного потенціалу, що виникає із зміною значної кількості міокардіальних клітин. Для реєстрації ЕКГ використовують різні системи розміщення електродів, які називають електрокардіографічними відведеннями. Звичайно застосовують 12 загальноприйнятих відведень: три стандартних, три посилених від кінцівок і шість посилених грудних. У деяких випадках доцільно реєструвати грудні додаткові відведення [40].

ЕКГ у дітей має низку особливостей порівняно з ЕКГ дорослої людини. На характер ЕКГ впливають співвідношення маси правого і лівого шлуночків, що змінюються з віком дитини, положення серця в грудній клітці, ЧСС. Коротша тривалість зубців та інтервалів ЕКГ у дітей зумовлена швидким проведенням збудженням провідною системою і міокардом. Час проведення збудження тим коротший, чим менша за віком дитина і частіший ритм. У дітей усіх вікових груп характерними є значні коливання висоти зубців (висота зубця R коливається в межах від 1 до 26 мм, зубця S –від 1 до 15 мм, тощо). Абсолютна висота зубців не має самостійного значення, важливим є їхні співвідношення, особливо зубців R і S [36].

З метою об’єктивної оцінки стану ВНС використовували кардіоінтервалографію з кліноортостатичною пробою за допомогою апарата ЕКГ («Fukuda denshi» FCP – 2201 G (Японія)).

Кардіоінтервалографія – це метод реєстрації синусового серцевого ритму з подальшим математичним аналізом його структури [39]. Структура синусового серцевого ритму відображає стан адаптаційно-компенсаторних механізмів цілісного організму. Відомо, що у відповідь на будь-який подразник ендогенної чи екзогенної природи, в організмі виникають захисно-пристосувальні реакції. Характер цих реакцій визначається, в першу чергу, змінами нервово-гуморальної регуляції кровообігу, які відображаються на показниках серцевого ритму. Кардіоінтервалографія з кліноортостатичною пробою дає змогу оцінити вихідний вегетативний тонус, шлях реалізації центрального стимулювання і вегетативну реактивність, як ключові показники вегетативного гомеостазу – основної ланки реактивності організму в цілому [39, 40, 92].

Кардіоінтервалограма – послідовний ряд 100 кардіоциклів (інтервалів R–R), записаних зі швидкістю 50 мм/с в одному зі стандартних електрокардіографічних відведень у реальному маштабі часу. Реєстрація КІГ з кліноортостатичною пробою проводилася через одну годину після їди, після десятихвилинного відпочинку в лежачому положенні та одразу ж після переведення хворого в ортоположення. Досліджували такі статистичні показники:

– мода (Мо) – значення інтервалу R–R (в секундах), що найчастіше зустрічається і характеризує гуморальний канал регуляції ритму серця (активність синусного вузла);

– амплітуда моди (АМо) – кількість кардіоциклів, рівних Мо в процентному відношенні до всіх зареєстрованих, які вказують на активність симпатичного відділу ВНС;

– варіаційний розмах (ΔХ) – різниця між максимальним і мінімальним інтервалами R–R (в секундах), характеризує активність парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи.

– індекс напруження (ІН) – (АМо)/(2МоΔX) – характеризує ступінь напруження регуляторних механізмів організму, рівень централізації керуванння кровообігом;

Вихідним вегетативним тонусом (ВВТ) прийнято вважати стан вегетативних показників у період “відносного спокою”, тобто розслабленого неспання. ВВТ оцінювали за показником ІН у вихідному (горизонтальному) положенні так: ейтонія – 30 – 90 ум. од.; ваготонія – менше 30 ум. од.; симпатикотонія – 90 – 160 ум. од.; гіперсимпатикотонія – понад 160 ум. од. (такі значення ІН можуть свідчити про перенапруження регуляторних систем).

Вегетативна реактивність (ВР) характеризує вегетативні реакції, які виникають у відповідь на зовнішні та внутрішні подразники, в даному випадку при зміні положення тіла.

Реєстрація КІГ на кліноортостатичній пробі здійснюється наступним чином: після 10-ти хвилинного відпочинку в положенні лежачи проводиться 1-й запис КІГ (вихідна); 2-й- реєструється в положенні "стоячи", відразу ж після переходу у вертикальне положення. В цій методиці ВР оцінюється за відношенням ІН у вертикальному положенні до ІН у горизонтальному положенні. При оцінці ВР враховується закон “початкового значення” Уайлдера, який полягає в тому, що чим вищий рівень вихідної активності фізіологічного стану, тим менша відносна зміна цього рівня під впливом імпульсів однакової інтенсивності [36, 43].

Ехокардіографію (Ехо-КГ) проводили за допомогою апарату УЗД «Acuson» 128 R/F (США) в режимі двовимірного та М – модального сканування.

Ехокардіографія є одним з найперспективніших неінвазивних методів дослідження серця. Вона ґрунтується на принципі відбиття ультразвуку від поверхні поділу середовищ з різними акустичними опорами. Кількість відбитого ультразвуку залежить від ступеня акустичної розбіжності між середовищами, кута падіння ультразвукової хвилі на поверхню поділу середовищ, співвідношення досліджуваного об'єкта та довжини ультразвукової хвилі. Ультразвук частотою 2 мГц дає змогу зареєструвати ехосигнали від предметів, які перебувають один від одного приблизно на відстані 1 мм, В ехокардіографії використовують ультразвук з частотою 2,25—15 мГц. Середня інтенсивність використовуваного у діагностиці ультразвуку набагато нижча від середньої інтенсивності ультразвукових коливань, які застосовують з лікувальною метою, і перебуває у межах, безпечних для біологічних об'єктів [30, 84].

Для зображення серця у поперечній або поздовжній площині застосовують модифікацію ехокардіографії — В-сканування, яке називають двовимірною ехокардіографією, ультрасонографією і ультразвуковою томографією. Двовимірна ехокардіографія значно розширює можливості ультразвукової діагностики. Вона дає змогу здійснити орієнтацію у просторі, виявити бічні розміри, особливості руху і форму структур. Цей метод краще відображує характер відкриття і ступінь розходження стулок клапана, дає можливість оцінити рухомість стулок лівого передсердно-шлуночкового клапана [2, 62].

Діагностичні можливості ехокардіографії:


  • визначення розмірів, форми, положення клапанів, порожнин серця і магістральних судин, природжених та набутих вад серця;

  • оцінювання стану клапанів, характеру їхнього руху;

  • визначення товщини стінок камер серця;

  • виявлення локальних утворень у порожнинах серця (тромб, пухлина, вегетації, хорди тощо);

  • визначення скоротливої здатності лівого і правого шлуночків;

  • виявлення дефектів міжпередсердної та міжшлуночкової перегородок;

      1. Аналітико-статистичні методи дослідження.

Опис кількісних ознак проводився з використанням параметричних і непараметричних методів.

Розраховувалися середня арифметична (М), середнє квадратичне відхилення (σ), середня помилка середньої арифметичної (m).

Отримані середні величини порівнювалися з середніми величинами групи контролю і різних груп хворих. Порівняння незалежних груп за кількісними ознаками з нормальним розподілом значень проводилося з використанням класичного або модифікованого критерію Стьюдента.

Критерієм достовірності різниці вважалася достовірність (р), рівна або більша 95 % (ризик помилки 5 % і менше, в долях одиниці -0,05 і менше).

Обробку отриманих результатів проводили методом варіаційної статистики з використанням програм „Microsoft Excel”, адаптованих для медико-біологічних досліджень.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка