На розкриття теми «Художня культура рідного краю» в 9-му класі за програмою відведено три години. Це, звичайно, дуже мало, тому варто застосовувати метод проектів під час вивчення теми




Скачати 487.69 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації15.04.2016
Розмір487.69 Kb.
  1   2
Вступ

На розкриття теми «Художня культура рідного краю» в 9-му класі за програмою відведено три години. Це, звичайно, дуже мало, тому варто застосовувати метод проектів під час вивчення теми. Ефективним інструментом проектної діяльності вчителя й учнів у загальноосвітніх навчальних закладах сьогодні є інформаційні технології, зокрема Microsoft Office. Проекти, створені учнями за допомогою Powеr Point, Ехсеl, розвивають у школярів вміння систематизувати, узагальнювати, виділяти головне в знайденому матеріалі; дають можливість за допомогою візуальних образів на вищому рівні презентувати результати своєї роботи.

Після вибору теми проекту, визначення його завдань та плану дій, учні за власним бажанням об’єдналися в групи («Мистецтвознавці», «Архітектори», «Композитори», «Літературознавці», «Композитори»). За допомогою комп’ютерної презентації учитель ознайомлює їх із завданнями груп та інформаційними джерелами, що допоможуть знайти матеріали для реалізації проекту. Учні разом з учителем обговорюють можливі методи дослідження, пошук інформації та творчий підхід до розв’язання проблеми. Потім школярі спільно (по групах) опрацьовують один із аспектів досліджуваної проблеми й готують виступи та комп’ютерну презентацію результатів своєї діяльності. На першому уроці учасники команд ознайомлюють інших учнів класу з пам’ятниками культури і мистецтва рідного краю та культурно-мистецькими закладами (комп’ютерні презентації: «Історико-культурний заповідник у с. Буша Ямпільського р-ну», «Історико-культурний комплекс «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині», «Національний музей садиба М. Пирогова у м. Вінниця» та ін.), на другому «Літератори» розповідають про письменників-земляків Вінниччини (за допомогою комп’ютерної презентації «Літературна спадщина Вінниччини»), а команда «Композитори» - про композиторів Вінниччини (за допомогою комп’ютерної презентації «Музична спадщина Вінниччини»). На третьому уроці «Архітектори», «Скульптори» та «Мистецтвознавці» за допомогою комп’ютерних презентацій ознайомлюють своїх однокласників з візуальним мистецтвом рідного краю.

Застосування методу проектів на уроках з художньої культури сприяє формуванню в учнів таких загальнонавчальних умінь, як рефлексні, дослідницькі, комунікативні, робота в колективі, менеджерські, самостійне оцінювання результатів своєї діяльності, презентацій. Така діяльність перспективна, оскільки в ній кожен із учасників не втрачає статусу активно діючої особистості, намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям: знанням, умінням, здібностям тощо. Це позначається на загальному формуванні індивідуального стилю школяра.



Тема уроку: Художня культура рідного краю. Пам’ятки культури і мистецтва рідного краю. Культурно-мистецькі заклади.

Мета уроку: ознайомити учнів із визначними пам’ятками культури і мистецтва рідного краю, культурно-мистецькими закладами Вінниччини (Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм; історико-культурним заповідником у с. Буша Ямпільського р-ну; історико-культурним комплексом «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині; Національним музеєм-садибою М. Пирогова у м. Вінниця та ін.);поглиблювати розуміння учнями специфічних рис «культурно-мистецької палітри» власного регіону; формувати навички учнів щодо застосування рекламних засобів для представлення однієї із визначних пам’яток власного регіону або культурно-мистецького закладу свого краю; формувати почуття патріотизму та поваги до культурної спадщини власного регіону; розвивати творчі можливості учнів та їх естетичну культуру.

Тип уроку: комбінований

Дидактичний матеріал: комп’ютерні презентації: «Музеї Вінниччини», «Історико-культурний заповідник у с. Буша Ямпільського р-ну», «Історико-культурний комплекс «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині», «Національний музей-садиба М. Пирогова у м. Вінниця» та ін.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Вчитель: (Показ комп’ютерної презентації «Музеї Вінниччини» )

  • Які найвідоміші музеї України ви знаєте?

(Національний художній музей України, Київський музей російського мистецтва, музей Києво –Печерського державного заповідника, Музей Західного та Східного мистецтва в

м. Києві).



  • Який музей ви відвідали у середніх класах у м. Вінниця ?

( Вінницький обласний краєзнавчий музей)

  • Які найвідоміші музеї Вінниччини ви знаєте?

( Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського, Музей П. І. Чайковського у приміщенні палацу відомої меценатки Н. фон Мекк, смт. Браїлів Жмеринського району, Національний музей-садиба М. Пирогова, Літературно-меморіальний музей М.Стельмаха (меморіальна садиба).с.Дяківці Літинського р-ну., Музей-квартира М. Леонтовича у м.Тульчині).

  • Які музеї Козятинщини ви знаєте?

(Музей історії міста Козятина, Музей Хліба у с. Білопілля, Музей першого президента України М. Грушевського в с. Сестринівка ).

Вчитель: Молодці.

ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку. Пояснення нового матеріалу.

Вчитель: Кожна країна, кожен народ у світі з великою повагою ставляться до своєї культури. І це не дивно, адже вона збережена в найвизначніших пам’ятках, якими пишається народ і які складають основу його ментальності, історії, традицій. Пізнання «малої батьківщини», її минулого і сучасного – важлива передумова формування особистості, її свідомої участі в житті держави.

Знання людиною свого родоводу, культури народу – це той компонент цивілізації, який і робить людину громадянином. Сьогодні на уроці ми розпочнемо знайомитися з пам’ятками культури і мистецтва рідного краю та культурно-мистецькими закладами.



ІV. Творча діяльність учнів

Учні демонструють виконані проекти

Матеріали команди 1. «Історико-культурний заповідник у с. Буша Ямпільського р-ну»

Історико-культурний комплекс «Буша» та Гайдамацький яр V-ХІХ ст., (Ямпільський та Чернівецький райони) – єдиний заповідник у Вінницькій області, створений у серпні 2000 р., площею близько 7 га. На території знаходиться дві пам’ятки національного значення: скельний храм V-ХІХ ст., оборонна фортеця ХVІ- ХVІІ ст., з підземними ходами, а також цвинтар доби середньовіччя та багатошарове поселення трипільської, скіфської, пеньківської та давньоруської культур (більше десятка археологічних пам’яток).

1883 року український археолог В. Антонович виявив у характерних розломах Буші таємничу печеру. В ній знаходились залишки унікального дохристиянського храму-капища східних слов'ян II-V століть. За твердженнями багатьох дослідників аналогів йому в світі не існує. На стінах печери ще й сьогодні можна побачити таємничі зображення оленя та людини, що, тримаючи в руках чашу, стоїть на колінах під деревом. Пам'ятка увійшла в історію під назвою «Бушанський рельєф». Останні археологічні дослідження доводять, що приміщення ущелини використовували як монастирські келії також у XVI-XVII століттях.
Чудовий парк скульптури просто неба «Історична Буша», де щорічно проводяться міжнародні пленери скульпторів-каменярів і який постійно поповнюється новими роботами. Нині їх нараховується 160 творів. Ще однією славетною геологічною пам’яткою Буші загальнодержавного значення є Гайдамацький яр, унікальний своїм ландшафтом та рослинністю.

Матеріали команди 2. «Історико-культурний комплекс «Палац родини Потоцьких» у м. Тульчині».

Палац родини Потоцьких, пам’ятка архітектури ХVІІІ ст.., знаходиться в центрі міста Тульчина. Побудований в 1792 р. за проектом французького архітектора Лакруа. Широкі сходи ведуть на другий поверх, де були розміщенні парадні зали. До складу ансамблю, окрім палацу, входили театр (перебудований), манеж, стайні (не збереглися), турецька лазня, оранжереї, службові і житлові приміщення, два бокові флігелі.

Ансамбль оточував парк під назвою «Хороше», заснований в 1782 році за проектом архітектора П’єра Ленро. В композицію парку були включені ставки, канали. Парк прикрашали скульптури, фонтани.

Величезний 18-осьовий корпус палацу з’єднувався напівкруглими галереями з великими флігелями. Споруда є однією з визначних пам’яток класицизму.

Історія палацу пов’язана перш за все з ім’ям Станіслава Щенського (Фелікса) Потоцького (1751-1805рр.) – одного з найзаможніших польських магнатів, визначного політичного діяча свого часу. З 1780 р. разом з другою дружиною Юзефою замешкав у Тульчині. Вони запровадили великий двір, що отримав назву «Подільського Версалю». Після одруження із знаменитою красунею Софією (на честь якої збудував парк «Софіївка» в Умані) родина переважно перебувала у Тульчині.

Ця перлина Поділля своєю красою змагалася з кращими палацовими спорудами Європи. Матеріали команди 3. «Національний музей-садиба М. Пирогова, м. Вінниця»

У південно-західній частині міста Вінниці у живописній садибі Вишня знаходиться музей-садиба Миколи Івановича Пирогова (1810-1881рр.), видатного вченого, геніального хірурга, педагога і громадського діяча.

Чверть століття вчений жив і працював в Україні. У садибі Вишня пройшли останні двадцять років його життя: з 1861 по18881 рр. Розглянемо експозиції музею.

Миколаївська церква-усипальниця М.І. Пирогова є складовою частиною Національного музею-садиби. Храм споруджений над усипальницею вченого в 1885 році, освячений на честь святителя Миколи Чудотворця, який вважається одним з самих великих і шанованих святих.

По смерті М. Пирогова його тіло було забальзамоване доктором Д. Видовцевим і перенесено до усипальниці, над якою у 1885 р. зведено церкву за проектом академіка В. Сичугова.

9 вересня 1947 року відбулося урочисте відкриття музею. За роки існування меморіал набув світової слави, його відвідало більше семи мільйонів чоловік з 169 країн світу.

Матеріали команди 4. Архітектурно-парковий комплекс «Маєток Грохольських-Можайських», смт. Вороновиця Вінницького р-ну. Відомі вінницькі поміщики Грохольські в 1780-ті роки побудували у Вороновиці один зі своїх маєтків. Зі споруд садибного комплексу збереглися імпозантний триповерховий палац, флігелі, садибний костел і службові будівлі, оточені парком – садом.

Колишній палац Грохольських - триповерхова, із широко розставленими напівкруглими крилами будівля, оздоблена колонами та ліпниною. Розташований у старому розкішному парку. У палаці діє місцева школа та працює музей авіації та космонавтики ім. О. Ф. Можайського. 1869 року в Одесі цей маєток у Грохольського виграв у карти капітан другого рангу Микола Можайський, який помер кілька місяців потому. Управляти садибою приїхав його рідний брат - відставний капітан першого рангу Олександр Можайський (1825-1890). Тут він проводив випробування великих повітряних зміїв і дерев'яного планера, не один раз піднімався на них у повітря. Саме тут Олександр Можайський розробив проект першого у світі літака-моноплана, що вперше злетів у Царському Селі під Петербургом 1882 року. 1971 року в палаці було відкрито музей історії авіації та космонавтики ім. О.Ф. Можайського.

У селищі збереглося ще кілька архітектурних пам'яток: церква Різдва (1771 рік), будувалася Грохольськими як костел; костел архангела Михаїла (1793 рік), відреставрований у 90-х роках XX століття; дерев'яна Михайлівська церква (1752 рік), що є типовим українським тричастинним дерев'яним храмом.


Матеріали команди 5. «Музично-драматичний театр ім. М. Садовського»

На початок двадцятого сторіччя у Вінниці стало відчутним, що для повної відповідності поняттю про європейське місто не вистачає опери. Добробут місцевої еліти вимагав компліментів, і лише театр з його романтичною атмосферою міг задовольнити бажання світських утіх. Місцева буржуазія виділила кошти на будівництво. Час зберіг імена декількох вінницьких підприємців, хто узявся за зведення приміщення театру - купці Л.Зискінд і М.Неєра. Виготовленням декорацій зайнялося одеське ательє М.Басовского, що брав участь в оформленні Олександрійського імператорського театру. Меблі поставив магазин Г.Зайденверга, технічне і електротехнічне оснащення - контора И.Ройзенбурта. Будівля була побудована у 1910 р. за проектом архітектора Г. Артинова та оснащена за 11 місяців. Камерний театр вартістю 160 тисяч вміщав до 1000 місць.

До 1917 року на сцені театру виступали виключно заїжджі актори. Стаціонарний театр був створений лише в 1920 році Гнатом Юрою. Разом з ним тут починали свій творчий шлях такі видатні майстри, як Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська. Працював тут і молодий Юрій Смолич. В 1923 році трупа Юри переїздить до Києва.

Вінницька сцена пам'ятає виступи театру "Березіль", імені М.Заньковецької, Московського театру драми під керівництвом В.Мейєрхольда. Також приїжджали на гастролі до Вінниці  Наталія УжвійЮрій ШумськийІгор Ільїнський, Михайло Царьов, Ваграм Папазян, Зоя Гайдай, Леонід Собінов. У 1924 і 1926 роках зі сцени театру виступав  В. .Маяковський. 17 жовтня 1933 року вважається початком першого сезону Вінницького обласного театру опери і балету. Його художнім керівником став учень Миколи Садовського, відомий актор і режисер С.Бутовський. Окрім опери "Аїда", в репертуар театру входили постановки "Фауста", "Євгенія Онєгіна", "Пікової дами", "Тихого Дону", "Піднятої цілини".

Під час Великої Вітчизняної війни театр не припиняв свою роботу. Окрім названих п'єс, на його сцені ставилися українська і світова класика: "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Катерина", "Циганка Аза", "Маруся Богуславка", "Назар Стодоля" та ін..

Після великої пожежі 1944 року театру була необхідна серйозна реставрація. Керував роботами виконроб Д. Щекотихін, відомий тим, що і в 1910 році брав участь в зведенні цієї будівлі. Впродовж 1946-1948 років реставрація театру за проектом архітектора Дмитра Чорновола була закінчена. І наказом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року тут поселився колектив Ізмаїльського музично-драматичного театру, який об'єднався з Вінницьким. Федір Верещагін, вже як головний режисер, очолив сформовану трупу.

У 1957 році після успішних гастролей в Москві театру присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського. За творчі досягнення і значний внесок у справу культурного обслуговування громадян театр був нагороджений Почесними грамотами та іншими відзнаками.

Матеріали команди 6. «Білопільський музей Хліба»

Білопільський музей Хліба створений на базі млина, збудованого в ХІХ столітті. З вітряком, він – єдиний не тільки на Вінниччині, а й у всій Україні.

Тисячі людей різного віку їдуть і йдуть у Білопільський музей Хліба, щоб в котрий раз познайомитись з його історією, представленими там експонатами. Серед них - представники далекого зарубіжжя: В'єтнаму, Камбоджі, Монголії, Чехії, Польщі, а також екскурсанти майже з усіх куточків ближнього зарубіжжя. До музею приїздять відвідувачі з різних областей нашої держави.

Відвідувачі часто запитують: «Як і чому виникла ідея створення такого музею просто неба в селі Білопілля?»

Історія створення музею така. Багато – багато років тому, в ХVІІІ ст., у селі Білопілля, що на Козятинщині, жив звичайний чоловік Федір Білошкап. Ще з молодих років після смерті батьків залишився він з двома молодшими сестричками на руках. Життя у родини було несолодке. На особисті грошові заощадження Ф. А. Білошкап купує у місцевого пана клаптик землі і будує власними руками вітряк.

Вітряк, який у свій час сотням людей з усієї округи перемолов пшениці, стоїть й досі у центрі села. Дивлячись на його п'ятнадцятиметрову горду «поставу», яку видно далеко за селом, навіть не віриться, що з'явився він ще у XVIII ст. З часом вітряк - історичний пам'ятник був зруйнований роками, усіма забутий.

Місцеві жителі задумали розповісти нащадкам про неоціненне багатство, яке дає життя - хліб, та якою ціною хліб дається людям. У 1986 році в селі Білопілля Козятинського району, яке славиться здавна хліборобською справою, в мальовничому куточку розмістився музей Хліба. Одним з активних організаторів стала учителька місцевої школи Анастасія Лукінічна Бойко.

В музеї Хліба є три експозиційні об’єкти – це «клуня», «вітряк», «хата». І кожен, хто приходить сюди, поринає в глибоке історичне минуле нашого народу.

В експозиції клуні широко представлені знаряддя праці хлібороба, вони детально розповідають про життя і побут східних селян.

У приміщенні вітряка відкриваються експозиції, що немов зійшли зі сторінок історії, ожили і промовляють: «Хліб війни», «Хліб блокадного Ленінграду», «Трагедія українського народу — голодомор 1932-1933 років», «Від колосу до космосу», «Бережіть хліб».

В хаті екскурсанти знайомляться з елементами інтер'єру. Перше - це традиційні: вариста піч, красний кут, жердина для одягу, стіл, дві лави, ліжко, колиска для дитини, мисник.

Музей Хліба у Білопіллі - це жива історія. І як у сиву давнину, так і тепер ми низько вклоняємося хлібу і працьовитим трударям, які зростили його, бо в ньому джерела всіх наших досягнень. Дякуючи хлібу пливуть над землею дзвінкі пісні.

І сьогодні «Вітряк» у Білопіллі є символом Козятинської землі. Тому і не дивно, що в 1996 році музею присвоєно звання народного. .
Вчитель: На основі вражень від перегляду презентацій спробуйте сформулювати власне визначення поняття «пам’ятка культури».

Учень: Пам’ятки культури - це палаци, маєтки, театри, музеї.

Вчитель: Хто має іншу думку?

Учень: Хочу ще доповнити, що до пам’ятків культури варто віднести витвір мистецтва, що є частиною культурної спадщини.

Вчитель: Пам’ятка культури – визначна споруда, археологічний об’єкт або витвір мистецтва, що є частиною культурного надбання (культурної спадщини) країни, людства загалом (пам’ятка історії, літератури, мистецтва, мови, права і т. п.) і охороняється законом. Пам’ятка культури поділяються на пам’ятки містобудування, архітектури, історії, монументального мистецтва, археології та історико – культурні заповідники

V. Практична діяльність учнів

1. Учні записують у зошит визначення.

Заповнюють табличку «Пам’ятки та культурно-мистецькі заклади рідного краю»



Назва

Характерні особливості

1.

Історико-культурний заповідник у

с. Буша Ямпільського р-ну



скельний храм V-ХІХ ст., оборонна фортеця ХVІ- ХVІІ ст., з підземними ходами, а також цвинтар доби середньовіччя та багатошарове поселення трипільської, скіфської, пеньківської та давньоруської культур (більше десятка археологічних пам’яток).

2.







3.








Вчитель: Хто справився з роботою?

Учні зачитують власні варіанти заповнення таблички та доповнюють її.



  • Молодці, із завданням справилися всі успішно.

2. Виконання творчого завдання.

Вчитель пропонує написати твір-відгук про музей Вінниччини, який найбільше запам’ятався або який відвідували. (Учні виконують роботу у зошитах).



VІ. Підсумок уроку

Вчитель: У зошиті запишіть одним-двома реченнями власний висновок, узагальнивши матеріал уроку.

  • Хто справився з роботою і може зачитати?



VІІ. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання: Командам репрезентувати презентації «Літературна спадщина Вінниччини», «Музична спадщина Вінниччини».





Тема уроку: Художня культура рідного краю (продовження). Пам’ятні місця краю, пов’язані з життям і творчістю відомих митців.

Мета уроку: ознайомити учнів із пам’ятними місцями рідного краю, пов’язаними з життям і творчістю видатних митців Вінниччини ; поглиблювати навички учнів по представленню однієї з творчих постатей визначних митців, чиє життя і творчість пов’язані з Вінниччиною під час розробки та захисту колективних творчих проектів з теми: «Визначні митці на теренах мого краю»; поглиблювати навички учнів щодо представлення визначних пам’яток культури рідного краю; виховувати почуття патріотизму та поваги до художньої спадщини рідного краю; розвивати творчі можливості учнів та їх естетичну культуру, вміння аналізу – інтерпретації творів мистецтва.

Тип уроку: комбінований

Дидактичний матеріал: комп’ютерні презентації «Літературна спадщина Вінниччини», «Музична спадщина Вінниччини», мапа Вінницької області.

Хід уроку:



І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Вчитель: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…» - так писав великий Кобзар. І таки не загинула! Незважаючи на всі життєві шторми, українська література не тільки була збережена, але й з кожним новим поколінням митців розквітала пишним цвітом.

Пісенний вінницький край, його чарівна природа були джерелом натхнення багатьох видатних діячів літератури.



  • Давайте пригадаємо, письменників-земляків Вінниччини?

( С. Руданський, М. Коцюбинський, М. Стельмах, В. Стус та ін..)

  • Які твори М. Коцюбинського ви знаєте?

(«Intermezzo», «Лялечка», «Цвіт яблуні» та ін.)

  • Назвіть письменників-земляків Козятинщини?

(Василь Земляк, Федір Маківчук, Богдан Сиваківський та ін.)

Вчитель: Так, молодці. Літературна мапа Вінниччини та Козятинщини зоріє іменами талановитих особистостей.

ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку. Пояснення нового матеріалу. Сьогодні на уроці ми ознайомимося з геніальною спадщиною вінницьких письменників і поетів, музикантів і композиторів. З Вінниччини проліг шлях у велику літературу багатьох українських письменників – Миколи Трублаїні, Федора Маківчука, Ярослава Шпроти, Якова Качури, Василя Земляка, Василя Стуса та інших. На Вінниччині народився і провів довгі роки життя великий сонцелюб М.М. Коцюбинський. В селі Дяківці Літинського району народився лауреат Державної премії Михайло Стельмах.

У селі Хомутинцях Калинівського району створено музей і встановлено пам’ятник видатному землякові С. В. Руданському, співомовки якого увібрали в себе іскрометний народний гумор.

У Жмеринці провів юнацькі роки Юрій Смолич. Село Кальник в Іллінецькому районі – батьківщина видатного польського письменника Ярослава Івашкевича. У Немирові народився великий російський поет М. О. Некрасов, з цим містом пов’язана творчість відомої української письменниці Марка Вовчка (М. О. Вілінської).

І нам дійсно є чим пишатися, чим захоплюватися, над чим сміятися і сумувати. І зрештою, замислитися, шукаючи відповіді на запитання, яким ще в сиву давнину переймався автор «Велесової книги»: хто ми, куди йдемо?



ІV. Творча діяльність учнів

(Діти, що входять до групи «Літератори», розповідають про письменників-земляків Вінниччини за допомогою комп’ютерної презентації «Літературна спадщина Вінниччини»)

Літератори: Ім’я і творчість Михайла Коцюбинського – окраса не лише української, а й усієї світової літератури. В історію України він увійшов як полум’яний борець за волю і незалежність, як геніальний майстер слова. Надзвичайно чутливий до добра і зла, до правди і кривди, до пульсу суспільно-політичного життя, Коцюбинський відбив у своїх творах найтонші порухи людської душі, нескореного національного духу, що страждає і протестує, любить і ненавидить.

Все своє життя письменник пов’язав з визвольним рухом рідного народу. Свої надії на визволення рідної країни з-під ярма московської деспотії М. Коцюбинський, як і Іван Франко, Леся Українка та інші світочі нашого народу, пов’язував з перемогою революції в Росії, з поваленням самодержавства. У бурхливому 1905 р. він сповіщав Івана Франка: «У нас всі сподіваються лише смертельного, в якому або поляжемо, або переможемо… Ми живемо, як на вулкані, або, краще, - ми самі той вулкан, джерело якого сліпий уряд хоче засипати трісками і тим спинити вибух».

Високомистецьке розкриття подій і настроїв тих днів закладено в художній епопеї «Fata morgana», у новелах «Сміх», «Він іде!», «Невідомий», «Коні невинні».

Своїм пристрасним словом М. Коцюбинський будив національну свідомість українців, нагадував про волелюбні і патріотичні традиції пращурів, які віками боролися за волю і державність рідного краю.

У творах класика української літератури Михайла Коцюбинського(1864-1913) помітно відчутний потяг до імпресіонізму. Імпресіоністичний стиль притаманний таким його творам, як «Intermezzo», «Лялечка», «Цвіт яблуні», «На камені». До найкращих зразків світової літератури належать новели М. Коцюбинського «Сон», «На острові», а також новаторська повість-балада «Тіні забутих предків», у якій письменник на прикладі життя гуцулів звернувся до української старовини, її обрядів та звичаїв. Усією своєю творчістю М. Коцюбинський стверджує невмирущість славних культурних традицій рідного народу. Без цього, як і без рідної мови, немає нації, а, отже, і власної державності.

Літератори: Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківцях (нині Літинського району) на Вінниччині в сім’ї селянина-бідняка, який, господарюючи на злиденному клаптику землі, володів і столярним ремеслом.

Хлопчик ріс на мальовничому Поділлі. Злиденне життя не пригасило любові до рідного краю, до пісні народної, до праці, розпалювало мрію про сонячну правду й щастя на рідній землі. Ті почуття прищеплювала йому мати, проста селянка з мозолястими руками й ніжними руками.

У літературу Михайло Стельмах прийшов як поет-лірик. Та, мабуть, не буде помилкою сказати, що перевагу все таки бере в ньому романіст, прозаїк широкого епічного розмаху. Перша збірка прозових творів «Березовий сік», засвідчила, що на обрії нашої літератури з’явилася зоря першої величини.

Відгуком на поклик часу був новий твір Стельмаха – повість «Над Черемошем» («Гуцульські мотиви») про героїчну боротьбу трудящих Західної України, Буковини і Закарпаття за возз’єднання з своїми єдинокровними братами. У художній тканині повісті відчутні романтична піднесеність, реалістичність манери української класики, зокрема повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

В наступні роки письменник порадував читача новими романами: «Кров людська – не водиця», «Хліб та сіль», «Правда і кривда» , «Велика рідня». М. Стельмах написав кілька п’єс - «Золота метелиця», «Зачарований вітряк», «Правда і Кривда»; створив сценарій документального фільму «Живи Україно!», брав участь у створенні кінофільмів за своїми творами – «Над Черемошем», «Кров людська – не водиця», «Дмитро Горицвіт!». Багато творів М. Стельмаха вийшло в перекладах на білоруську, болгарську, польську, німецьку, литовську та інші мови. Кращі твори М. Стельмаха ввійшли в багату скарбницю радянської літератури.

Літератори: Життєвий шлях Василя Стуса розпочався напередодні Різдва, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Дитинство, яке сам він назвав гарним, минуло в атмосфері добра та любові. А ще – народної пісні. З чистого джерела народної пісні черпав майбутній поет доброту, любов до краси, від мами і від пісні вчився ставити над усе чисту совість і слово правди. Закінчив історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту, в 1963 році переїхав до Києва, де вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка.

Життя і творчість Василя Стуса, одного з найвідоміших поетів минулого століття, схожі на спалах – короткий і яскравий. Його доля склалася трагічно. За активну громадянську позицію, виступи проти репресій з боку влади його засуджують до ув’язнення. Під час другого ув’язнення, попри постійні конфіскації всього написаного, поет пише книгу віршів і перекладів «Птах душі». У 1983 році В. Стусу вдалося передати на волю публіцистичний твір «З таборового зошита». Після опублікування його на Заході, а тим паче після того, як Стуса було висунуто на Нобелівську премію, тиск на поета посилився. Загинув Василь Стус у карцері табору Пермської області в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. В. Стус створив низку поетичних збірок – «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Палімпсести»; перекладав із Й.-В. Гете, І. Бахмана, Р. Кіплінга та ін.., написав літературознавчі дослідження про П. Тичину і В. Свідзінського. Його поезія стала широко відомою народу, для якого він творив, національною гордістю, великим духовним надбанням, і є історична справедливість. Недарма , поет стверджує: «Народе мій, до тебе я ще верну…» Василь Стус навіть у найтяжчі хвилини свого життя твердо вірив, що повернеться до народу своїм словом, що рідний край його почує…

Земле рідна! Тобі одній

Я волів би служити до скону.

До твоїх до прийдешних днів

Дотягнутися б хоч рукою…

Василь Стус – один з найвизначніших українських поетів нашого століття. В новітній українській поезії його ім’я на чільному місці не тільки тому, що світлий образ цієї людини став символом незламності духу, людської і національної гідності. Це самобутній поет. Його слово – зброя в устах людства, до якої вдаються його найкращі представники. А яке ж воно дуже тоді, коли викриває, плямує, щоб викоренити, подолати, зжити отруту, зло!

Літератори: У містечку Немирові на Вінниччині 25 квітня 1907 р. народився Микола Петрович Трублаїні. Все своє життя Микола Петрович перебував на передньому краї, - його зброєю завжди було запальне слово журналіста, а згодом і письменника. Навчання на курсах журналістики, праця в апараті республіканської газети, участь у кількох по-справжньому героїчних експедиціях у незвідані моря й на незнані острови Арктики. Потім шахти Донбасу, далека тайга з величезною будовою на Ангарі – все то були важливі етапи молодого літератора.

Творчий доробок М. Трублаїні складають, не рахуючи статей і кореспонденцій, десятки високохудожніх нарисів, які публікувалися в газетах, журналах, а також вагомі твори радянської журналістики. Це стосується насамперед його книги «Людина поспішає на північ» і «До Арктики через тропіки». У них знайдемо захоплюючі враження і нотатки, докладно й прекрасно відтворені пейзажі крижаної Арктики, образи й характери людей романтичних професій – полярників, моряків, штурманів, мисливців, - з якими доводилось зустрічатися, ділити разом радощі й тривоги.

Художню літературу М. Трублаїні писав для дітей і юнацтва. Повісті «Шхуна Колумба», «Лахтак», «Мандрівники» читали колективно. Нині твори письменника перекладені на багато мов і виходили окремими виданнями понад сто разів.

Літератори:До борців, хто горів любов’ю до України і поставив своє слово на захист гідності і щастя її народу, належить наш земляк, класик української літератури Степан Руданський, який народився 6 січня 1834 р. в с. Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі в бідній попівській родині.

Через усю творчу і громадську діяльність поета червоною ниткою пройшла українська ідея, ідея національно-культурного і державного відродження рідного народу. С. Руданський жив вічною тривогою за долю рідного краю. У вірші «До України»(«Ой з-за гори, із-за кручі»), що жодного разу не друкувався в радянські часи, поет з болем запитує:

Чи ще довго кровавицю

Будуть з тебе пити,

Та й діточок твоїх бідних

В кайдани водити?

Героїчне минуле українського народу С. Руданський ставив на службу сучасності в ім’я майбутнього. Щоб збудити історичну пам'ять народу, запалити українців подвигами предків, він пише історичні поеми: «Іван Мазепа, гетьман український», «Павло Полуботок» та ін.

Іван Франко справедливо вважав, що найбільшою заслугою С. Руданського є його гумористично-сатиричні твори, у яких гостро й дотепно висміяно носіїв соціального й морального зла – тодішню російську і зденаціоналізовану українську панівну верхівку, а водночас уславлено розум, волелюбність, високу духовність людей праці. Варто лише згадати такі мистецькі перлини, як «Пан і Іван в дорозі», «Запорожці у короля», «Ахмет ІІІ і запорожці» та багато інших. Вони стали коштовним надбанням української культури.



Літератори: Наш видатний краянин Василь Земляк, лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка, увійшов в історію української літератури ХХ ст. як митець унікальний, автор поетично-філософських творів, сповнений любов’ю до рідної землі.

На шлях літературної творчості Василь Земляк ступив, будучи ще молодою людиною. Перший твір «Рідна сторона», як і наступні повісті «Кам'яний брід», «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський» засвідчили, що в літературі з'явився письменник непересічного обдарування. Самобутній письменник збагатив українську літературу своїми прекрасними романами «Лебедина зграя», «Зелені млини».

За сценаріями великого митця поставлені художні фільми: «Люди моєї долини», «Новини красного дому», «Дочка Стратіона», «Вавілон XX». Поєднуючи талант митця красного слова із бажанням зображати життя і побут людей України, В. Земляк не забував і про своє походження (чех за національністю). У двохтомнику «Зелені млини» країна Вавілонія - це його рідна Миколаївка. Широко описує звичаї, культуру, побут чехів - переселенців. Головні герої не вимишлені особи, їх реальні прототипи - це жителі села

50-60 років.

Народився письменник 23 квітня 1923 року в с. Конюшівці (нині Липовецького району) на Вінниччині у селянській родині. Його справжнє ім’я і прізвище Вацлав Вацик. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника Йосип Вацик. Василь Земляк у своїй публіцистичній статті «Мудрість чехів» пише: «Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забував про чехів. І коли приїжджав у рідне село ( Миколаївка Козятинського району), то почувався майже правомірним чехом».

Ім’я Василя Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком його повістей – «Рідна сторона» та «Кам’яний брід». Присвячені темі повоєнного села, ці твори розповідали про цікаві життєві колізіі, вражали колоритним народним стилем, розширювали «географію» образного освоєння дійсності, тяжіли до філософських узагальнень. «Треба встигнути сказати людині добре слово», - часто говорив Василь Сидорович і поспішав до людей зі своєю добротою, щирістю захоплення, радістю похвали.

Літератори: У селі Кордишівці, Козятинського району, Вінницької області, досі пам’ятають дотепного юнака, який умів, як ніхто інший, на роботі й на дозвіллі, у хаті-читальні чи й пізніше в сільбуді, докинути до ладу жарт, приповідку, розповісти веселу історію, почути від односельців, але «перекладену» на мову сміху, або й складену самим. Цим юнаком був Федір Юрійович Маківчук, нині відомий у нашій країні і за її межами письменник-сатирик, лауреат Республіканської премії імені Ярослава Галана, редактор українського журналу сатири й гумору «Перець».

Народився Федір Маківчук 9 вересня 1912 року в с. Кордишівці у хліборобській сім’ї, тут почалися життєві університети майбутнього сатирика й гумориста. Замолоду залюблений у гостре слово, він ще в селі прилучився до «Вишневих усмішок» Остапа Вишні, маючи його за свого вчителя і наставника вже задовго до того, як зведе їх доля на спільній літературній ниві в «Перці».

Пізніше Остап Вишня напише: «Вам доля дала керувати сміхом. Ви чесно взяли у свої золоті руки це керівництво. Я говорю чесно: Ви возвеличили наш сміх!»

За півстоліття творчої роботи Федір Юрійович Маківчук написав кілька сотень фейлетонів, гуморесок і памфлетів, які, спершу з’явившись друком у періодиці, потім надійно оселилися у книгах: «Здоровенькі були», «І сміх, і гріх», «Замужем і вдома», «Про добре і про зле», «Любов і параграф», «Вінегрет з перцем», «Репортаж з того світу» та інших.

У своїх фейлетонах нещадно картає Ф. Маківчук тих незрячих, що через невігластво й обмеженість їздять по закордонах по колекції і екзотику. Будьте пильні! Бо обивателька Бара з фейлетону «Кошмар моєї жізьні» небезпечна ще і як рознощиця бацили міщанства. Ось же вона нахваляється: «Ну, покей! Пойду позавтрікаю да сяду свої турісткії впічатлєнія запісивать. Мой старікашка говоріть, што «вічорка» может напечатать… А што я, хуже другіх? Я путішествувала, може не менше твого Колуна».

Письменник застерігає від балачок цих мандрівних папуг, які ніколи не читали ніяких книг і яким байдуже, як називати Колумба.

Гуморески і фейлетони Ф. Маківчука доступні читачам різного віку і підготовки. Ця доступність досягається великою працею.

Вчитель: Так, Федір Маківчук для України – постать знакова. Очолювати сорок років республіканський сатиричний журнал «Перець», тираж якого у кращі часи сягав кількох мільйонів примірників, і який багатьом «солив», «перчив», чи просто додавав неспокою, погодьтеся – річ серйозна та багатозначна. Нам особливо приємно, що Федір Юрійович своєю присутністю на журналістсько-літературному Олімпі широко розніс вість про своїх мудрих, працьовитих земляків-кордишівчан, уславив рідну землю, яка дала йому дужі крила для високого творчого та громадського злету…

Літератори: Богдан Ярославович Сиваківський – Лауреат Міжнародного конкурсу документальної прози (2001 рік, Варшава), редактор «Вісника Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), інформаційного видання світового українства.

Народився Богдан Ярославович у 1947 році в селі Пиківці Козятинського району на Вінниччині.

Поезію Богдана Сиваківського можна читати вголос, у колі слухачів, можна й на самоті, поринувши у власне її сприймання, поринувши у світ образів, почуттів і думок, які вона викликає.

Яскравий спалах – прямо в погляд.

Зметнувся дибом чорно цвіт…

Поет помер. Не зміг.

Не вижив. Лишились вірші…

Такі прості і щирі слова знайшов Богдан Сиваківський для вірша, присвяченого поету, борцю і мученику Василеві Стусу. Вони з одного покоління. Згадуючи часи комуністичного режиму, поет образно називає їх «негодою не на жарт», коли поет вимушений замикатися в собі, пише, читає, думає і знову пише, «мету життя вбачаючи у тому».



Вчитель: Роль художнього слова важко перебільшити. Особливо тоді, коли знайомишся з творами письменників-земляків, коли переконуєшся в тому, що в основу їх творів лягли події з історії чи недавнього життя рідного краю, де народився, жив і перебував письменник, про що яскраво так висвітлено у поезії Богдана Сиваківського:

Люблю тебе, мого дитинства краю,

Гарячим серцем віддано люблю,

Тобі добра в молитві я бажаю,

За твоє щастя Бога я молю.

Сьогодні ми заново вчимося любити й шанувати спадщину, якої мало не позбулися. Ми вчимося вбачати велике в єдиному перлинному слові, цінувати духовні здобутки минулих поколінь і сьогодення.



Вчитель: Вінниччина дала світові не тільки видатних письменників, але й неперевершених композиторів та музикантів.

У селі Ворошилівка Тиврівського району височить пам’ятник автору глибоко національних народних за колоритом «Вечорниць» композиторові П. І. Ніщинському. Мелодії рідного краю увібрала пісенна творчість Миколи Леонтовича.

Природа Вінниччини надихала і музу П. І. Чайковського. У селах Браїлів та Сьомаки Жмеринського району народжувались опера «Орлеанська діва», романси «То було ранньою весною», «Серед шумного балу. Згодом композитор напише: «Браїлів і Сьомаки залишаться в моїй пам’яті осяйними спогадами про найпоетичніші дні мого життя».

(Діти, що входять до групи «Композитори», розповідають про музикантів і композиторів Вінниччини за допомогою комп’ютерної презентації «Музична спадщина Вінниччини»)

Композитори: В с. Неменка (Іллінецький район) 9 (21) вересня 1832 р. народився видатний український композитор і письменник П. І. Ніщинський – основоположник української театральної музики. Він вперше переклав на українську мову «Ілліаду» і «Одіссею». Вершиною його композиторської творчості стали славетні «Вечорниці» - вставна музична-драматична картина до другої дії п’єси Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля». За жанровими ознаками цей твір має і самостійне значення: на українській сцені він не раз ішов як одноактна народна опера. У 1875 р. «Вечорниці» були поставлені в Єлисаветграді силами аматорського гуртка, хору ремісничого училища, за участю М.Кропивницького, братів Тобілевичів, П. Ніщинського та його дочок. Найбільший успіх випав тоді на долю хору «Закувала та сива зозуля», кульмінаційного номера музичної картини, написаного за мотивами народних дум та історичних пісень.

З цього й почався тріумфальний шлях героїко-патріотичного хору П. Ніщинського до людських сердець. В умовах глухої самодержавної реакції почуття болю і гніву викликали в слухачів сповнені туги слова (звучить пісня «Закувала та сива зозуля»):

Ой заплакали хлопці-молодці,

Гей,гей, та на чужині в неволі, в тюрмі…

Вони плакали, гірко ридали,

Свою долю викликали…

Але в тому плачі невольників звучали не лише трагіка, а й нездоланна сила народу, непокора, стійкість його відважних синів. Світлим переможним акордом лунають подальші рядки цього диво-хору:

По синьому морю

Байдаки під вітром гуляють,

Братів, щоб визволяти,

Запорожці чимдуж поспішають.

Епіко-драматична розповідь про страждання козаків у турецькій неволі, їхні мрії про визволення й повернення на батьківщину у поєднанні з проникливою музикою, сповненою сили й пристрасті, були співзвучні з революційними настроями народних мас. Символіко-алегоричні образи твору сприймалися як протест проти жорстокого соціального й національного гноблення, що його зазнавала Україна.

Пісня «Закувала та сива зозуля» належить до тих класичних зразків української культури, які не підвладні часові. Нині його з незмінним успіхом виконують відомі мистецькі колективи – Державна академічна капела «Думка», Заслужена капела бандуристів України, Державний український академічний народний хор імені Г.Г.Верьовки та численні аматорські гуртки в нашій і зарубіжних країнах.

Композитори: Визначним явищем української музики є самобутня творчість

М. Леонтовича. Микола Дмитрович Леонтович – майстер хорової мініатюри, автор двохсот обробок народних пісень, талановитий хоровий диригент і педагог, організатор першого українського симфонічного оркестру та першої радянської української хорової капели, невтомний пропагандист музичної освіти. В історії української музики він залишився як композитор новаторського напряму. Народився Микола Леонтович 23. 01. 1921 р. в с. Марківка Немирівського р-ну на Вінниччині в родині священика. Загальну освіту одержав спочатку в духовній школі, а потім у духовній семінарії в Кам 'янці-Подільському. Після її закінчення М. Леонтович працював народним вчителем. Музичну освіту отримав на регентських курсах при Придворній співацькій капелі у Петербурзі. В 1901 р. Леонтович уклав свою першу збірку обробок народних пісень для хору а капела, а у 1903 р. видав «Другу збірку пісень про Поділля». Микола Дмитрович зробив понад 150 хорових обробок українських народних пісень: «Ой, зійшла зоря», «Женчичок-бренчичок», «Козака несуть», «Дударик», «Щедрик» та ін.. Залишилася незакінченою єдина опера Леонтовича «На русалчин Великдень», над якою він працював у Тульчині. На погляд спеціалістів опера мала стати найвизначнішою подією в історії української музики. Всі аранжування народних пісень композитора і сьогодні залишаються неперевершеними перлинами, а улюблена пісня Леонтовича «Дударик» нині, через багато літ після загибелі творця від рук бандита, має понад 200 варіантів виконання. (звучить пісня «Дударик»)



Композитори: Творчість видатного російського композитора - Петра Ілліча Чайковського тісно пов’язана з Вінниччиною. Він уважно вивчав життя народу, у навколишніх селах записував народні пісні та мелодії, розумів духовний світ українського народу, втілюючи почуте і побачене у своїх творах. П’ять разів приїжджав композитор у села Браїлів та Сьомаки (Жмеринський район). Тут він написав ряд своїх чудових творів. Вперше П. І. Чайковський приїжджав у Браїлів в 1878 р., останній раз – у 1880 р. В Сьомаках композитор майже повністю закінчив роботу над оперою «Орлеанська діва». У своїй музиці він є виразником найтонших людських почуттів. Засоби виразності у творах Петра Чайковського (мелодія, гармонія, оркестровка, музична форма тощо) у своїй сукупності справляють величезний емоційний вплив на слухача.

Будинок, в якому жив композитор, зруйнували фашисти. На околиці Браїлова, у мальовничій місцевості, є скеля, де любив відпочивати і писати свої твори П. І. Чайковський. У народі вона відома під назвою «Скеля Чайковського».



Композитори: Великою популярністю у містах і селах області користуються виступи ансамблів обласної філармонії. Потяг до прекрасного знаходить свій вияв і в широкому розвитковіосамодіяльногоомистецтва. НаДалеко за межами України відомі своєю виконавською майстерністю муніципальний хор і танцювальний колектив «Барвінок», Вінницький міський камерний хор, палітра репертуару якого включає у себе більше 200 творів – від епохи Відродження до найсучасніших хорових композицій. За краще виконання творів духовної музики хор було удостоєно великої честі – продемонструвати виконавську майстерність на аудієнції у Папи Римського Іоанна Павла II. Колектив отримав його високу оцінку та благословення. Польща і Угорщина, Франція і Словаччина, Румунія, Австрія, Німеччина – ось перелік країн, де хор за роки свого існування гідно представляв хорове мистецтво України.

Народний художній танцювальний колектив "Барвінок" був заснований у 1984 році. За цей час колектив став лауреатом багатьох Всеукраїнських, Всесоюзних та Міжнародних фестивалів. Крім України, він неодноразово бував з гастрольними поїздками в Росії, Японії, Греції, Чехії, Англії, Польщі, Франції, Німеччині, Туреччині. "Барвінок" на сьогоднішній день є одним з кращих дитячих танцювальних колективів України. Шанувальникам музичного мистецтва припаде до душі виконавська майстерність камерного оркестру «Арката» Вінницької обласної філармонії. За роки творчої діяльності камерний оркестр «Арката» зіграв понад 650 концертів. Його слухали майже у всіх містах Вінницької області, а також у Києві, Черкасах, Хмельницькому, Житомирі, Каневі, Острозі, Кракові, Вроцлаві, Битомі, Лєжайську, Могилеві, Одесі та ін.



Вчитель: Рубрика «Цікаво знати»: Герой України, народний артист України, легенда українського хорового мистецтва і наш земляк Павло Іванович Муравський мріє до 200-річчя від дня народження українського Кобзаря випустити збірку хорових творів на шевченківські слова з «Кобзаря», покладені на музику Муравського. Він переконаний, що увесь «Пісенний Кобзар» світові повинна подарувати Вінниччина.

Частина задуму уже втілена в життя — за сприяння президентського фонду Леоніда Кучми «Україна» вийшло три диски «Пісенного Кобзаря». Перший диск — це твори, виконані акапела, другий — велика форма - твори з супроводом і без супроводу, третій диск містить вокально-симфонічні твори. До першої збірки увійшло близько тридцяти композицій. Але Муравський поклав на музику усі 157 творів «Кобзаря». Щоб їх почув світ, потрібні чималі кошти.



V. Практична діяльність учнів

1. Учні заповнюють у зошиті табличку «Визначні митці на теренах мого краю»





Прізвище

Населений пункт

Твори, що прославили митця

1.

М. Коцюбинський

м. Вінниця

«Intermezzo», «Тіні забутих предків» та ін..

























2. Робота в парах: взаємоперевірка робіт, доповнення

3. Виконання колективного творчого завдання по створенню туристичного маршруту «Пам’ятки художньої культури Вінниччини». (На дошку вчитель прикріплює карту Вінницької області. Учні виходять і позначають пам’ятки художньої культури Вінниччини, а однокласники записують пам’ятні місця, внесені до маршруту, у зошити).



VІ. Підсумок уроку

Вчитель: У зошиті запишіть одним-двома реченнями власний висновок, узагальнивши весь матеріал.



  • Хто справився з роботою і може зачитати?


VІІ. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання: Репрезентувати презентації «Перший архітектор Вінниці», «Візуальне мистецтво Вінниччини», самостійно ознайомитися з історією будівництва залізничного вокзалу у м. Козятині.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка