Національна академія керівних кадрів культури І мистецтв інститут післядипломної освіти кафедра суспільних наук




Сторінка5/5
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.87 Mb.
1   2   3   4   5
Тема 3. Державне управління охороною праці,

державний нагляд і громадський контроль за охороною праці
В Україні функціонує багаторівнева СУОП, функціональними ланками якої є відповідні структури державної законодавчої і виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури підприємств та організацій, трудових колективів.

Залежно від спрямування вирішуваних завдань усі ланки СУОП можна розділити на дві групи:



  • ланки, що забезпечують вирішення законодавчо-нормативних, науково-технічних, соціально-економічних та інших загальних питань охорони праці;

  • ланки, до функціональних обов’язків яких входить забезпечення безпеки праці в умовах конкретних організацій, підприємств.

До першої групи належать органи державної законодавчої ініціативи й органи державного управління охороною праці:

    • Верховна Рада України;

    • Кабінет Міністрів України;

    • Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України);

    • міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

    • Фонд соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань;

    • місцева державна адміністрація, органи місцевого самоврядування.

Верховна Рада України зі своєї ініціативи у взаємодії з відповідними структурами державної виконавчої влади визначає державну політику у сфері охорони праці, вирішує питання щодо удосконалення і розвитку законодавчої бази охорони праці, соціальні питання, пов’язані зі станом умов і охорони праці.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони праці, виходячи із стану охорони праці в державі, організовує розробку загальнодержавних програм відповідно до поліпшення цього стану, затверджує ці програми та контролює їх виконання, визначає функції органів виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці та нагляду за охороною праці.

Для вирішення цих питань при Кабінеті Міністрів України функціонує Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Держгірпромнагляд України здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій сфері, розробляє за участі відповідних органів державної програми у сфері охорони праці, координує роботу державних органів і об’єднань підприємств із питань безпеки праці, розробляє і переглядає разом з компетентними органами систему показників та обліку умов і безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони праці та нагляд за охороною праці в державі тощо.

Рішення Держгірпромнагляду України, що відноситься до її компетенції, обов’язкові для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами народних депутатів і підприємствами.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює профілактику нещасних випадків і профзахворювань, а також координацію всієї страхової діяльності, пов’язаної з охороною праці.

Міністерство праці та соціальної політики України здійснює також державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць згідно з їх відповідністю нормативним актам про охорону праці, бере участь у розробці нормативних документів про охорону праці.

Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади як ланки системи управління охороною праці визначають науково-технічну політику галузі з питань охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки праці, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці, співпрацюють з галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, організовують у встановленому порядку навчання та перевірку знань правил і норм охорони праці керівниками і фахівцями галузі, створюють, у разі необхідності, професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування, здійснюють внутрішній контроль за станом охорони праці.

Для забезпечення виконання перелічених функцій в апаратах міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Місцеві державні адміністрації й органи місцевого самоврядування в межах підвідомчої їм території забезпечують реалізацію державної політики у сфері охорони праці, формують за участі профспілок місцеві програми заходів щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про охорону праці. Для забезпечення виконання названих функцій при місцевих органах державної виконавчої влади створюються відповідні структурні підрозділи.

Управлінські структури підприємств забезпечують в умовах кон-кретних виробництв реалізацію вимог законодавчих і нормативних актів про охорону праці з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці, попередження виробничого травматизму і професійних захворю-вань, вирішують увесь комплекс питань з охорони праці, пов’язаних з даним виробництвом. У своїй діяльності стосовно охорони праці управлінські структури підприємств взаємодіють з комісією з питань охорони праці підприємства (за наявності такої), з профспілками підприємства й уповноваженими трудових колективів.

СУОП в умовах конкретної організації, на конкретному об’єкті завжди є багаторівневою системою управління, у якій верхнім рівнем є державне управління, а нижнім – управління охороною праці на конкретному об’єкті. Як проміжні рівні управління можуть виступати відомче, регіональне управління, а також управління в об’єднанні, тресті тощо.

Слід зазначити, що вихідні параметри СУОП визначаються, виходячи з вимог норм, правил, проектної документації, аналізу фактичного стану виробничої ситуації та ряду факторів виробничого середовища, тому СУОП варто віднести до категорії звичайних, багато-контурних систем, які піддаються програмуванню. Багатоконтурність систем управління в даному випадку пояснюється складністю об’єкта управління, його великою інерційністю, складністю та інерційністю реалізації управлінських впливів.

Правовою основою СУОП є: Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закони України «Про охорону праці» і «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», накази і розпорядження Президента України, розпорядження і постанови Кабінету Міністрів, Держгірпромнагляд, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці і соціальної політики, а також інших директивних органів України з питань охорони праці (органи Державного управління охороною праці).

Забезпечення охорони праці, включаючи відповідність вимогам охорони праці, встановленим національними законами і правилами, входить у зобов’язання й обов’язки роботодавця. Роботодавець повинен продемонструвати своє безумовне керівництво та прихильність діяльності з охорони праці в організації організувати створення систе-ми управління охороною праці.

Наказом Мінпраці від 22.10.2001 № 432 затверджено Концепцію управління охороною праці, яка визначає, що управління охороною праці це підготовка, прийняття і реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен забезпечити функціонування Системи управління охороною праці (СУОП). Він очолює роботу з управління охороною праці та несе безпосередню відповідальність за її функціонування в цілому на підприємстві.

СУОП як підсистема загальної системи управління виробництвом, повинна передбачати такі функції:


  • організацію і координацію робіт (обов’язки, відповідальність, повноваження керівників різного рівня, осіб, які виконують і перевіряють виконання роботи);

  • облік, аналіз та оцінка ризиків;

  • планування показників стану умов і безпеки праці;

  • контроль планових показників та аудит усієї системи;

  • коригування, запобігання та можливість адаптації до обставин, які змінюються;

  • заохочення працівників за активну участь та ініціативу щодо здійснення заходів з підвищення рівня безпеки і поліпшення умов праці.

Завдяки цій системі повинні забезпечуватися вирішення таких основних завдань:

  • професійний добір працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки з урахуванням стану їхнього здоров’я та психофізіологічних показників;

  • навчання та пропаганда з охорони праці;

  • безпека обладнання;

  • безпека виробничих процесів;

  • безпека будівель і споруд;

  • забезпечення нормативних санітарно-гігієнічних умов праці;

  • наявність засобів індивідуального та колективного захисту;

  • оптимальні режими праці та відпочинку;

  • лікувально-профілактичне обслуговування працюючих;

  • санітарно-побутове обслуговування.

Щоб ця система діяла, необхідно запровадити відповідний нормативно-правовий акт, який би регулював усі питання, пов’язані з під-готовкою, прийняттям і реалізацією управлінських рішень. При цьому треба пам’ятати, що СУОП є складовою загальної системи управління виробництвом (якістю продукції, що виробляється) і спрямована не тільки на створення оптимальних умов праці, але й на використання резервів виробництва, підвищення продуктивності праці та значне покращення якості продукції.

Враховуючи те, що Закон поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які використовують найману працю, незалежно від того, працює на підприємстві 5 чи 1000 осіб, роботодавець зобов’язаний забезпечити виконання всіх завдань, передбачених цією статтею.



При створенні СУОП необхідно:

  • визначити перелік законодавчих та інших нормативно-правових актів, що містять вимоги щодо охорони праці для даного виду економічної діяльності;

  • виявити небезпечні та шкідливі виробничі фактори, види робіт, об’єкти, машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, щоб визначити, які з них найсуттєвіше впливають на умови та безпеку праці;

  • визначити основні завдання в галузі охорони праці та встановити пріоритетні напрями;

  • розробити організаційну схему для виконання визначених завдань.

У зв’язку з тим, що роботодавець несе безпосередню відповідальність за стан умов і безпеки праці, для офіційного розподілу обов’язків, прав і відповідальності в галузі охорони праці між усіма учасниками виробничого процесу необхідно призначити посадових осіб, які повинні забезпечити вирішення конкретних питань охорони праці. Якщо в підпорядкуванні роботодавця є інженерно-технічні пра-цівники, то в їхніх посадових інструкціях повинні бути відображені обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій з охорони праці.

Крім того, необхідно визначити порядок взаємодії всіх осіб, які беруть участь в управлінні виробництвом, а також порядок підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень (накази, розпорядження, приписи тощо).

Водночас треба врахувати, що очолює роботу з управління охороною праці та несе безпосередню відповідальність за її функціонування в цілому на підприємстві роботодавець (керівник підприємства), а в цехах, службах, на дільницях – керівники відповідних підрозділів і служб, відповідальні за стан умов і безпеку праці в підпорядкованих їм підрозділах.

Організаційно-методичне керівництво діяльністю структурних під-розділів і функціональних служб з охорони праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією повинна здійснювати служба охорони праці.



Змістовий модуль 2.

Основи фізіології та гігієни праці. Виробнича і пожежна безпека
Тема 4. Основні поняття фізіології,

гігієни праці та виробничої санітарії
Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітар-ного благополуччя, відповідні права й обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян регулюються Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Закон встановлює порядок організації державної санітарно-епіде-міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч-ного нагляду в Україні. Згідно з цим Законом оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Відповідно до цього Закону підприємства, установи й організації зобов’язані:


  • розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;

  • забезпечувати лабораторний контроль за виконанням санітар-них норм стосовно рівнів шкідливих для здоров’я факторів виробничого середовища;

  • інформувати органи й установи державної санепідеміологічної служби про надзвичайні події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров’я населення;

  • відшкодувати в установленому порядку працівникам і громадянам збитки, яких завдано їх здоров’ю в результаті порушення санітарного законодавства.

Згідно з чинним законодавством забезпечення санітарного благо-получчя досягається такими основними заходами:

  • гігієнічною регламентацією та контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища;

  • державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм і діючих об’єктів;

  • включенням вимог безпеки щодо здоров’я та життя людини в державні стандарти та нормативно-технічну документацію усіх сфер діяльності суспільства;

  • ліцензуванням видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей;

  • пред’явленням відповідних гігієнічних вимог до проектування, забудови та експлуатації будівель, споруд, приміщень, територій, роз-робкою та впровадженням нових технологій і обладнання;

  • контролем і аналізом стану здоров’я населення та робітників;

  • профілактичними санітарно-лікувальними заходами;

  • запровадженням санкцій до відповідальних осіб за порушення санітарно-гігієнічних вимог.

Складовими частинами законодавства в галузі гігієни праці є закони, постанови, положення, санітарні правила і норми затверджені Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством охорони нав-колишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством праці та соціального захисту, Держстандартом України (наприклад, Закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону праці», санітарні правила ДСП 173296 «Охорона атмосферного повітря населених місць», ДСН 3.3.6.042299 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень», Державний стандарт України ДСТУ ISO 14011297 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту» тощо).

Основні поняття фізіології праці.

Фізіологія праці – це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш сприятливі режими праці та відпочинку.

Поняття діяльності нерозривно пов’язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес тощо), так і трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні та біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насамперед, у корі головного мозку. Вивчення трудової діяльності передбачає визначення фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що отримується і переробляється). Ці дані дозволяють визначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими праці та відпочинку, раціональну ор-ганізацію робочого місця, провести професійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатність людини протягом тривалого часу.

У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: механічний і психічний. Механічний компонент визначається роботою м’язів. Складні трудові процеси складаються з простих м’язових рухів, які регулюються нервовою системою. Під час роботи м’язів до них посилено надходить кров, що поставляє живильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьому сприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхідні додаткові витрати енергії.

Психічний компонент характеризується участю в трудових процесах органів почуттів, пам’яті, мислення, емоцій і вольових зусиль. У різних формах трудової діяльності частка механічного і психічного компонентів неоднакова. Так, під час фізичної роботи переважає м’язова діяльність, а під час розумової – активізуються процеси мислення. Будь-який з видів праці не обходиться без регулюючої функції центральної нервової системи й, перш за все, півкуль головного мозку, бо будь-яка робота вимагає творчої активності.



Основні поняття гігієни праці. Гігієна – це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров’я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров’я та продовження життя.

Гігієна праці – це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем.

Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний та акустичний фон, світловий клімат тощо.

Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації, особливостей технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим відхиленням параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини.

Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних фізіологічних норм для людини, залежно від ступеня цього відхилення, можуть бути різного характеру порушення функціонування окремих систем організму, або організму в цілому – часткові або повні, тимчасові чи постійні.

Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм для людини, таких допустимих навантажень на організм людини за окремими чинниками виробничого середовища, а також допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих чинників, які не будуть викликати негативних змін як у функціонуванні організму людини й окремих його систем так і генетичних у майбутніх поколінь.

Виробнича санітарія – це галузь санітарії, спрямована на впровадження комплексу санітарно-оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці. Згідно ДСТУ 2293299 (п. 4.60) виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів і засобів запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів.

Сфера дії виробничої санітарії – запобігання професійної небез-пеки (шкідливості), яка може призвести до професійних або професійно обумовлених захворювань у тому числі і смертельних при дії в процесі роботи таких факторів як випромінювання електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічних речовин, зниженої температури тощо.
Тема 5. Основні фактори виробничого середовища,

що визначають умови праці на виробництві
Мікроклімат виробничих приміщень − це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як фактор виробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини в процесі праці.

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками: температура повітря (0 С), відносна вологість повітря (%), швидкість руху повітря (м/с), інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (у ливарному виробництві, при зварюванні тощо).

Отже, метеорологічні умови (мікроклімат) виробничих приміщень (ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень) можна оцінювати за сукупністю таких факторів, як температура (t, °С), відносна вологість (%), швидкість руху повітря (V, м/с) і величина інтенсивності теплового опромінення (Е, Вт/м2). Крім цих параметрів іноді виникає потреба враховувати атмосферний тиск (роботи під водою тощо), який впливає на парціальний тиск основних компонентів повітря.

За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні та допустимі.



Оптимальні мікрокліматичні умови − поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності. Допустимі мікрокліматичні умови − поєднання пара-метрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

У даний час близько 60 тисяч хімічних речовин знаходять застосування в діяльності людини. Серед інгредієнтів забруднення повітряного середовища (шкідливі речовини) – тисячі хімічних сполук у вигляді аерозолів (твердих, рідких) чи газоподібному вигляді.

Шкідливими називаються речовини, що при контакті з організмом можуть викликати захворювання чи відхилення від нормального стану здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі контакту з ними, так і у віддалений термін, у тому числі і в наступних поколіннях.

Склад і ступінь забруднення повітряного середовища різними речовинами оцінюється по масі (мг) в одиниці об’єму повітря (м3) – концентрації (С, мг/м3). Крім одиниці виміру – мг/м3, можуть використовуватися – %, а також – млн-1 чи «ppm» (кількість часток речовини на мільйон часток повітря).

За ступенем впливу на організм шкідливі речовини підрозділяють на чотири класи небезпеки:

1) надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз – менш 0,1 мг/м3 у повітрі (смертельна концентрація в повітрі менш 500 мг/м3);

2) високо небезпечні – ГДКрз – 0,1, 1,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 500–5000 мг/м3);

3) помірковано небезпечні – ГДКрз – 0,1, 10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 5000, 50000 мг/м3);

4) мало небезпечні – ГДКрз>10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі > 50000 мг/м3).

Освітлення виробничих приміщень. Світло – один із суттєвих чинників виробничого середовища, завдяки якому забезпечується зоровий зв’язок працівника з його оточенням. Відомо, що біля 80 % усієї інформації про навколишнє середовище надходить до людини через очі – наш зоровий апарат. Правильно організоване освітлення позитивно впливає на діяльність центральної нервової системи, знижує енерговитрати організму на виконання певної роботи, що сприяє підвищенню працездатності людини, продуктивності праці та якості продукції, зниженню виробничого травматизму тощо. Так, наприклад, збільшення освітленості від 100 до 1000 люкс при напруженій зоровій роботі призводить до підвищення продуктивності праці на 10–20 %, зменшення браку на 20 %, зниження кількості нещасних випадків на 30 %. Вважають, що 5 % травм можуть спричинюватись такою професійною хворобою як робоча міокопія (короткозорість).

Слід відмітити особливо важливу роль у життєдіяльності людини природного освітлення, його ультрафіолетової частини спектра. Природне освітлення стимулює біохімічні процеси в організмі, поліпшує обмін речовин, загартовує організм, йому властива протибактерицидна дія тощо. У зв’язку з цим при недостатньому природному освітленні в умовах виробництва санітарно-гігієнічні нормативи вимагають у систе-мі штучного освітлення застосовувати джерела штучного світла, що призводить до підвищення продуктивності. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація, конвергенція.

Адаптація – здатність ока пристосовуватися до різної освітленості звуженням і розширенням зіниці в діапазоні 2–8 мм. Акомодація – пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на різній відстані, за рахунок зміни кривизни кришталика. Конвергенція – здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення.

Залежно від джерел світла освітлення може бути природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, і суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Вібрація – це механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механічних систем. Для людини вібрація є видом механічного впливу, який має негативні наслідки для організму. Причиною появи вібрації є неврівноважені сили й ударні процеси в діючих механізмах.

Створення високопродуктивних потужних машин і швидкісних транспортних засобів при одночасному зниженні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсивності та розширення спектра вібраційних і віброакустичних полів. Цьому сприяє також широке використання в промисловості та будівництві високоефектив-них механізмів вібраційної та віброударної дії. Дія вібрації може призводити до трансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя і зносу на контактних поверхнях деталей машин, нагрівання конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування обладнання. Усе це призводить до зниження строку служби устаткування, зростання ймовірності аварійних ситуацій і зростання економічних витрат. Вважають, що 80 % аварії в машинах і механізмах здійснюється в наслідок вібрації. Крім того, коливання конструкцій часто є джерелом небажаного шуму. Захист від вібрації є складною і багатоплановою в науково-технічному та важливою в соціально-економічному відношеннях проблемою нашого суспільства.

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну (місцеву) вібрацію. Загальна вібрація та, що викликає коливання всього організму, а місцева (локальна) – втягує в коливальні рухи лише окремі частини тіла (руки, ноги).

Виробничий шум. Шум – це будь-який небажаний звук, який наносить шкоду здоров’ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки зору – це хвильові коливання пружного середовища, що поширюються з певною швидкі-стю в газоподібній, рідкій або твердій фазах.

Ультразвук широко застосовують в техніці для диспергування рідин, очищення частин, зварювання пластмас, дефектоскопії металів, очищення газів від шкідливих домішок тощо.

У техніці застосовують звукові хвилі частотою вище 11,2 кГц, тобто захоплюється частина діапазону відчутних для людини звуків. На організм людини ультразвук впливає, головним чином, при безпосередньому контакті, а також через повітря. При дотриманні заходів безпеки робота з ультразвуком на стані здоров’я не позначається.



Тема 6. Основи пожежної безпеки на виробничих об’єктах
Забезпечення пожежної безпеки – невід’ємна частина державної політики щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Кодекс Цивільного захисту населення України та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Система пожежної безпеки – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004.-91 пожежна безпека об’єкта забез-печується: системою запобігання пожежі, системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.

Системи пожежної безпеки мають запобігти виникненню пожежі та впливу на людей небезпечних факторів пожежі на необхідному рівні.

Об’єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масо-вого ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цін-ностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу ймовірність виникнення пожежі. Конкретні значен-ня такої ймовірності визначаються проектувальниками і технологами.

Метою пожежної безпеки об’єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі – обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

В Україні створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено біля 360 найменувань документів різних рівнів і видів. За рівнем прийняття і дії реєстр виділяє 8 груп таких актів:

1. Загальнодержавні акти. До них відносяться: Кодекс Цивільного захисту населення України від 1.07.2013; НАПБ А.01.001-95 «Правила пожежної безпеки в Україні», від 14.06.95, і «Правила пожарной безопасности в лесах СРСР», від 18.06.71.

2. Міжгалузеві акти. До документів цього типу віднесено 42 нор-мативні акти з пожежної безпеки. До цих актів, зокрема, увійшли НАПБ Б.02.001-94 «Положення про державну пожежну охорону», а також інші правила, положення інструкції та настанови, що окреслюють загальні вимоги пожежної безпеки, обов’язкові для виконання в усіх галузях виробничого та невиробничого середовища.

3. Галузеві нормативні акти. Вимоги цієї групи документів з по-жежної безпеки розповсюджуються на окрему галузь. У реєстрі нараховується 109 таких нормативних актів. Серед них: НАПБ В.01.047–95/930 «Правила пожежної безпеки для закладів, підприємств та організацій культури».

4. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, дія яких поширюється на підпорядковані їм підприємства, установи, організації. У цьому розділі 102 документи.

5. Міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки.

6. Державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки. Ця група нараховує біля 20 стандартів, у тому числі ДСТУ 2272-93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення», а також стандарти на окремі види обладнання для пожежогасіння.

7. Галузеві стандарти з питань пожежної безпеки містять вимоги та технічні умови щодо окремих видів обладнання, яке застосовується для попередження, перешкоди розповсюдженню, а також гасіння пожеж, які виникають у специфічних умовах конкретної галузі.

8. Нормативні документи з питань пожежної безпеки в галузі будівництва.



Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі та просторі.

Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяють на особливо великі (коли збитки становлять від 10000 і більше розмірів мінімальної заробітної плати) і великі (збитки сягають від 1000 до 10000 розмірів мінімальної заробітної плати) та ін.



Пожежна безпека об’єкта – стан об’єкта, за якого з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

До небезпечних факторів пожежі, згідно з ГОСТ 12.1.004-91, належать:



  • полум’я та іскри;

  • підвищена температура навколишнього середовища;

  • токсичні продукти горіння й термічного розкладу;

  • дим;

  • знижена концентрація кисню.

Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються:

  • уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій;

  • радіоактивні й токсичні речовини і матеріали зруйнованих апаратів та установок;

  • електричний струм, що виник внаслідок переходу напруги на струмопровідні елементи конструкцій, апаратів, агрегатів під дією високих температур;

  • небезпечні фактори вибухів, згідно з ГОСТ 12.1.010, пов’язаних з пожежами;

  • вогнегасні речовини.

Горіння – екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я або світінням. Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників – горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. При цьому, горюча речовина й окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного й утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію і температу-ру, достатню для початку реакції. Горючу суміш визначають терміном горюче середовище. Це – середовище, що здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання. Горючі суміші, залежно від співвідношення горючої речовини й окисника, поділяються на бідні та багаті. У бідних мають місце надлишок окисника, у багатих – горючої речовини. Для повного згорання необхідна присутність достатньої кіль-кості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. При недостатній кількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму. При цьому також утворюються токсичні речовини, серед яких найбільш розповсюджений продукт неповного згорання – оксид вуглецю (СО), який може призвести до отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що серйозно ускладнює пожежогасіння внаслідок погіршення видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Горіння може бути гомогенним і гетерогенним. При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан – газо- чи пароподібний. Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз у горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним. Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.

В усіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум’я. Найбільш загальними властивостями горіння є здатність осередку полум’я пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум’я, відповідно тепловий і дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим теплодифузійним механізмом.

За походженням і деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:



спалах – швидке загоряння горючої суміші без утворення сти-снутих газів, яке не переходить у стійке горіння;

займання – горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;

спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я;

самозаймання – горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;

самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я;

тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

Система протипожежного і противибухового захисту спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і ви-бухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей і матеріальних цінностей від дії шкідливих і небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Пожежна небезпека будівель і споруд, а також здатність до поширення пожежі визначається кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеню вогнестійкості та горючості матеріалів з яких вони зроблені. Залежно від матеріалу виготовлення основні будівельні конструкції поділяють на кам’яні, залізобетонні, металеві, дерев’яні, а також такі, що вміщують полімерні матеріали.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням усієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.

Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель і споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню в атмосфері більше 14–16 % за об’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полуменеве горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у по-вітря інертних газів і пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок тощо).

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етал, фреон та ін.), які при попаданні в полум’я розпадаються і з’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного зриву полум’я сильним струменем води, порошку чи газу.

Спосіб вогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об’єктів засто-совуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних і пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами згідно з нормами.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежних на об’єктах обладнуються системи пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Пожежна охорона. Система пожежної охорони створюється для захисту життя і здоров’я громадян, матеріальних цінностей від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об’єктах і в населених пунктах.



До основних завдань пожежної охорони відносяться:

  • здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

  • запобігання пожежам і нещасним випадкам;

  • гасіння пожеж, рятування людей і надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Таким чином пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу. Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний пожежний нагляд. Вона створюється в містах, населених пунктах, на промислових та інших об’єктах незалежно від форм власності і складається з підрозділів, апаратів управління та допоміжних служб, а також пожежно-технічних установ Міністерства внутрішніх справ України.

Державна пожежна охорона є водночас самостійною протипожежною службою цивільної оборони, а також службою, яка в межах своєї компетенції виконує мобілізаційну роботу.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в насе-лених пунктах і на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною.



Відповідно до покладених на них завдань, органи держпожнагляду:

  • розробляють за участю зацікавлених міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, обов’язкові для всіх підприємств, установ, організацій і громадян;

  • встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів, розробляють типові документи з питань пожежної безпеки;

  • погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів, що стосуються пожежної безпеки, а також інші проектні рішення;

  • здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки керівниками органів державної виконавчої влади, місцевих Рад і їх виконкомів, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ і організацій, а також громадянами;

  • беруть участь у прийнятті в експлуатацію будівель, споруд та інших об’єктів, а також у відведенні територій під будівництво, проведенні випробувань нових зразків пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції;

  • проводять експертизу (перевірку) проектної та іншої докумен-тації та відповідність нормативним актам з пожежної безпеки і у вста-новленому порядку дають дозвіл на введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого та іншого призначення, впро-вадження нових технологій, передачу у виробництво зразків нових пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, на оренду будь-яких приміщень і початок роботи новостворених підприємств;

  • проводять згідно з чинним законодавством перевірки та дізнан-ня за повідомленнями і заявками про злочини, пов’язані з пожежами, і порушення правил пожежної безпеки;

  • здійснюють вибірково в загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, на підприємствах, в установах та організаціях контроль за підготовкою працівників, учнів і студентів з питань пожежної безпеки;

  • перевіряють наявність документів, які дають право на виконання пожежонебезпечних робіт.

Навчання з питань пожежної безпеки. Оскільки головними причинами пожежі є відсутність у людей елементарних знань і недотримання вимог пожежної безпеки, проблемі вивчення правил пожежної безпеки слід надавати першоступеневе значення. Воно повинно здійснюватись безперервно, на всіх етапах навчання та трудової діяльності з самого раннього віку.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основні законодавчі та нормативно-правові акти


  1. Кодекс законів про працю України.

  2. Кодекс Цивільного захисту населення України.

  3. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України.

  4. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку : Закон України.

  5. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України.

  6. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності : Закон України.

  7. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності : Закон України.

  8. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності : Закон України.

  9. Про охорону праці : Закон України.

  10. Постанова Кабінету Міністрів України № 1112 від 25.08.2004 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».

  11. НПАОП 0.00-4.03-04 «Положення про Державний реєстр нормативно-правових актів з питань охорони праці» : Наказ Держ-наглядохоронпраці № 151 від 08.06.2004.

  12. НПАОП 0.00-4.09-07 «Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства» : Наказ Держгірпромнагляду № 55 від 21.03.2007.

  13. НПАОП 0.00-4.11-07 «Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці» : Наказ Держгірпромнагляду № 56 від 21.03.2007.

  14. НПАОП 0.00-4.12-05 «Типове положення про порядок про-ведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці» : Наказ Держнаглядохоронпраці № 15 від 26.01.2005.

  15. НПАОП 0.00-4.15-98 «Положення про розробку інструкцій з охорони праці» : Наказ Держнаглядохоронпраці № 9 від 29.01.1998.

  16. НПАОП 0.00-4.21-04 «Типове положення про службу охорони праці» : Наказ Держнаглядохоронпраці № 255 від 15.11.2004.

  17. НПАОП 0.00-6.03-93 «Порядок опрацювання та затвердже-ння власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві» : Наказ Держнаглядохоронпраці № 132 від 21.12.1993.

  18. НПАОП 0.00-6.13-05 «Порядок організації державного нагляду за охороною праці та гірничого нагляду в системі Держнаглядохорон-праці України» : Наказ Держнаглядохоронпраці № 92 від 30.03.2004.

  19. Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці : Затверджено Головою Держгірпромнагляду 16.01.2008 р.

  20. Рекомендації щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці : Затверджено Головою Держгір-промнагляду 07.02.2008 р.


Основна література


  1. Ткачук К. Н. Основи охорони праці : підручник / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К. : Основа, 2006. – 444 с.

  2. Протоєрейський О. С. Охорона праці в галузі : навч. посіб. / О. С. Протоєрейський, О. І. Запорожець. – К. : Вид-во НАУ, 2005. – 268 с.

  3. Копань В. С. Охорона праці в гуманітарній сфері : навч. посіб. / В. С. Копань. – К. : Пульсари, 2008 – 200 с.

  4. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці : навч. посіб. / А. В. Русаловський. – 4-те вид., допов. і перероб. – К. : Вид-во ун-ту «Україна», 2009. – 295 с.

  5. Третьяков О. В. Охорона праці : навч. посіб. з тестовим ком-плексом на CD / О. В. Третьяков, В. В. Зацарний, В. Л. Безсонний ; за ред. К. Н. Ткачука. – К. : Знання, 2010. – 167 с. + компакт-диск.

  6. Гогіташвілі Г. Г. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами : навч. посіб. / Г. Г. Гогіташвілі, Є. Т. Кар-чевські, В. М. Лапін. – К. : Знання, 2007. – 367 с.

  7. Желібо Є. П. Охорона праці в органах державної податкової служби : навч. посіб. / Є. П. Желібо, Н. І. Баранова, В. В. Коваленко. – Ірпінь. – 2002.

  8. Катренко Л. А. Охорона праці : курс лекцій / Л. А. Катренко, Ю. В. Кіт, І. П. Пістун. – Суми : унів-ка книга, 2009. – 540 с.

  9. Охорона праці в будівництві : навч. посіб. / за ред.: Б. М. Кор-жика, В. М. Іванова. – Харків : Форт, 2010. – 388 с.

  10. Березюк О. В. Охорона праці в галузі радіотехніки : навч. посіб. / О. В. Березок, М. С. Лемешев. – Вінниця : ВНТУ, 2009. – 159 с.

  11. Ярошевська В. М. Охорона праці в будівельній галузі : навч. посіб. / В. М. Ярошевська, В. Й. Чабан. – Рівне : НУВГП, 2005. – 313 с.

  12. Батлук В. А. Охорона праці в галузі телекомунікацій : навч. посіб. / В. А. Батлук. Львів : Афіша, 2003. – 320 с.


Додаткова література


  1. ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення».

  2. ДСанПіН 3.3.6.096-2002 Державні санітарні норми і правила при роботі з джерелами електромагнітних полів.

  3. ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.

  4. ДСН 3.3.6.037-99 Санітарні норми виробничого шуму, ультра-звуку та інфразвуку.

  5. ДСН 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації.

  6. НПАОП 0.00-1.28-10 Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин : Наказ Держгірпромнагляду № 65 від 26.03.2010.

  7. НПАОП 0.00-2.23-04 «Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат» : Постанова Кабінету Міністрів України № 994 від 27.06.2003.

  8. НПАОП 0.00-8.24-05 «Перелік робіт з підвищеною небезпекою» : Наказ Держнаглядохоронпраці № 15 від 26.01.2005.

  9. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі : Наказ МОЗ України та Держнаглядохоронпраці України № 263/121 від 23.09.1994.

  10. ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».

  11. Гігієнічні нормативи ГН 3.3.5-8-6.6.1-2002 «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» : Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 528 від 27.12.2001.

  12. Міждержавний стандарт ГОСТ 12.0.230-2007 ССБТ. Системи управління охороною праці. Загальні вимоги.

  13. Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці. Затверджені Головою Держгірпромнагляду 16.01.2008 р.

  14. Рекомендації щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці. Затверджені Головою Держгірпромнагляду 7.02.2008 р.

  15. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам : Постанова Кабінету Міністрів України № 559 від 23.05.2001.


Інтернет-ресурси


  1. http://www.dnop.kiev.ua – Офіційний сайт Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляду).

  2. http://www.mon.gov.ua – Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

  3. http://www.mns.gov.ua – Офіційний сайт Державної служби надзвичайних ситуацій України.

  4. http://www.social.org.ua – Офіційний сайт Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

  5. http://base.safework.ru/iloenc – Энциклопедия по охране и безопасности труда МОТ.

  6. http://www.nau.ua – Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України (НАУ)».

15


Навчально-методичне видання

Карпов Віктор Васильович

ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

для студентів усіх спеціальностей

за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр»
Відповідальна за випуск О. І. Бугайова

Редагування Н. В. Ковальчук

Комп’ютерне верстання Н. В. Ковальчук

Підп. до друку 16.04.2015 р. Формат 60х84 1/16. Папір др. апарат.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. 3,6. Зам. ____ Наклад 100
Видавець і виготовлювач

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи



ДК № 3953 від 12.01.2011

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка