Національна стратегія адвокації, комунікації та соціальної мобілізації для підтримки Національної програми протидії туберкульозу в Україні на 2012-2016 роки




Сторінка1/2
Дата конвертації19.04.2016
Розмір0.53 Mb.
  1   2
ПРОЕКТ

Затверджено рішенням Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу від …………………… року



Національна стратегія адвокації, комунікації та соціальної мобілізації

для підтримки Національної програми протидії туберкульозу в Україні на 2012-2016 роки.
I. Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована стратегія адвокації, комунікації та соціальної мобілізації (далі - АКСМ стратегія)
Епідемія туберкульозу в Україні складає загрозу національній безпеці країни1 через високий рівень захворюваності на туберкульоз (у 2010 році рівень захворюваності на туберкульоз, його поширення та смертності становив відповідно 68,4; 171,4 та 16,6 випадку на 100 тис. населення) та поширення його резистентних форм (за даними ВООЗ, в Україні 16 відсотків хворих, яким вперше встановлено діагноз туберкульоз страждають на туберкульоз з множинною лікарською стійкістю до протитуберкульозних препаратів, та 44 відсотки хворих з повторним випадком захворювання) є наслідком комплексу проблем, що пов’язані, як з загальною соціально-економічною ситуацією в країні, станом системи охорони здоров’я, так і неадекватним рівнем знань та поведінки загального населення та окремих груп, найбільш уразливих до захворювання на туберкульоз. Крім того, одночасно із зростаючою епідемією ВІЛ/СНІД, швидко зростає і частка пацієнтів із ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ-інфекція (ТБ/ВІЛ), кількість яких у 2010 році становила 11% від загального числа хворих з новими випадками туберкульозу.

Для подолання існуючих проблем розроблено Концепцію нової Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 – 2016 роки (далі – Програма).

Метою Програми є подальше поліпшення епідемічної ситуації, а саме зменшення загальної кількості хворих на туберкульоз, зниження захворюваності та смертності від туберкульозу, від ко-інфекції ТВ/ВІЛ, зниження темпів поширення мультирезистентного туберкульозу шляхом реалізації державної політики, що ґрунтується на принципах забезпечення загального та рівного доступу населення до якісних послуг з профілактики, діагностики та лікування туберкульозу.

Реалізація Програми повинна забезпечити виліковування 70% хворих з новими випадками туберкульозу; знизити кількість хворих з повторним лікуванням та зменшити відсоток відривів від лікування; знизити рівень смертності від ко-інфекції ТБ/ВІЛ на 10% шляхом забезпечення мультидисциплінарного підходу до надання медичної допомоги пацієнтам з туберкульозом та ВІЛ-інфекцією.

Досягнення цілей Програми неможливе без залучення ресурсів суспільства та спільноти до подолання проблеми туберкульозу. Світовий досвід2 доводить, що впровадження АКСМ стратегії сприяє покращанню виявлення туберкульозу на ранніх стадіях захворювання, підвищення прихильності до лікування туберкульозу, зменшенню стигми та дискримінації, створенню більш сприятливого політичного середовища для впровадження Програми боротьби з туберкульозом.

ІІ. Роль комплексного підходу АКСМ для виконання глобального плану «Зупинити туберкульоз».
Адвокація, комунікація та соціальна мобілізація (далі – АКСМ) є системою комплексних заходів з залучення ресурсів громади, спрямованих на вдосконалення державної політики протидії туберкульозу та покращання надання населенню протитуберкульозної допомоги, а також для забезпечення безперешкодного доступу різних верств населення до якісних медичних та соціальних послуг з профілактики, виявлення та лікування туберкульозу. В основі АКСМ підходу є прагнення змінити ставлення до проблеми туберкульозу як з боку влади, так і населення в цілому, але в першу чергу – тих груп населення, які є найбільш уразливими до захворювання на туберкульоз, та направити зусилля різних суспільних секторів на протидію туберкульозу.

Адвокація – це комплекс заходів, який має на меті посилити прихильність уряду України та представників регіональної влади до послідовного впровадження державної політики контролю над туберкульозом; створити необхідне законодавче та нормативне забезпечення для впровадження Національної програми боротьби з туберкульозом на 2012 – 2016 роки.

Комунікація - це комплекс інформаційних та навчальних заходів, що мають за мету зміну знань, відношення та поведінки різних груп населення для покращання виявлення, діагностики та лікування туберкульозу.

Соціальна мобілізація – це ретельно спланований процес, в якому всі основні сектори суспільства діють скоординовано заради досягнення спільної мети. Метою соціальної мобілізації для підтримки Загальнодержавної соціальної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз є покращання раннього виявлення туберкульозу та підтримка прихильності до лікування туберкульозу шляхом впровадження цільових програм.

Заходи з АКСМ допоможуть зміцнити політичну волю для подолання епідемії туберкульозу в Україні та залучити додаткові фінансові ресурси для забезпечення контролю над захворюванням. Комплекс АКСМ заходів дасть змогу знизити рівень стигми та дискримінації в суспільстві по відношенню до людей, які постраждали від туберкульозу, підвищать рівень обізнаності населення у питаннях виявлення, діагностики та лікування туберкульозу. Стратегія АКСМ дасть змогу об’єднати зусилля системи охорони здоров’я та громади у подоланні епідемії туберкульозу.

Таким чином, впровадження національної стратегії АКСМ дозволить досягти успіхів у вирішенні наступних ключових проблем:


  • мобілізація політичної волі і ресурсів для боротьби з туберкульозом;

  • покращання виявлення випадків туберкульозу і підвищення прихильності до лікування;

  • зменшення стигми та дискримінації.

Вирішення цих нагальних проблем дасть змогу досягти цілей Загальнодержавної соціальної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, а саме підвищення ефективності лікування, зменшення захворюваності на туберкульоз та смертності від цього захворювання.

IIІ. Аналіз причин виникнення проблем, що можуть бути вирішені за допомогою Національної АКСМ стратегії
Складна ситуація із захворюванням на туберкульоз склалася внаслідок низки проблем, зокрема, через недосконалість нормативного забезпечення, недостатній рівень обізнаності різних груп населення з питань туберкульозу, високий рівень стигми та дискримінації хворих на туберкульоз та низьке залученням громадськості до протидії туберкульозу.

Недостатній рівень виявлення хворих на туберкульоз з бактеріовиділенням (відсоток виявлення бактеріовиділювачів серед вперше виявлених хворих становив у 2010 році 36,3 % (2011 рік – 38,1 % ) при рекомендованому ВООЗ рівні 50%. Це пов’язано з недоліками організації процесу виявлення та діагностики туберкульозу, функціонування інфраструктури,кадрового забезпечення, а також труднощами залучення до обстеження осіб з симптомами туберкульозу.

Рівень знань та навичок медичних працівників як загально-лікувальної мережі, так і протитуберкульозних закладів потребує підвищення як у питаннях виявлення туберкульозу, встановлення діагнозу, дотримання інфекційного контролю, так і в питаннях консультування пацієнта, впровадження підходу, орієнтованого на пацієнта, особливостей вироблення прихильності до лікування, впровадження комплексного підходу до ведення випадку туберкульозу та ко-інфекції ТБ/ВІЛ.

У 2010 році спостерігалася низька ефективність лікування хворих на туберкульоз. Показник успішності лікування вперше виявлених хворих з бактеріовиділенням за результатами когорти 2010 року склав 57%3, а серед рецидивів з бактеріовиділенням – 40%. Це пов’язано з недоліками організації контрольованого лікування, як на стаціонарному, так і амбулаторному етапах, менеджменту протитуберкульозних препаратів. Відсутність підходу, орієнтованого на потреби пацієнта, при організації лікування туберкульозу на амбулаторному етапі лікування призводить до зниження прихильності хворих на туберкульоз до проходження повного курсу лікування.

Організація процесу виявлення та діагностики туберкульозу має бути побудована відповідно до принципів СТОП ТБ стратегії, одним з компонентів якої є ДОТС-стратегія (запроваджена наказом МОЗ від 24.05.2006 № 318 «Про затвердження Протоколу по впровадженню ДОТС-стратегії в Україні»), але за висновками Зовнішньої оцінки Національної програми протидії туберкульозу в Україні4 реалізація зазначених стратегій не відбувалась послідовно, мали місце великі розбіжності між областями та в межах однієї області.

На місцевому рівні застосовуються різні підходи до процесу виявлення та діагностики нових випадів хворих на туберкульоз без економічного обґрунтування. Досі практикується масова міні-радіографія або флюорографічний скринінг дорослого населення, що передбачено в низці наказів МОЗ. В той же час серед осіб з найвищим ризиком (безпритульні, мігранти, СІН) скринінг не проводиться через відсутність відповідних програм. Крім того, медпрацівники загально-лікувальної мережі розцінюють своє залучення до ТБ контролю як додаткове навантаження без фінансових стимулів. Більшості пацієнтів, до того, як їм встановлять діагноз ТБ доводиться проходити низку обстежень, інколи необґрунтованих і дубльованих, у декількох лікарів на різних рівнях допомоги.

Потребує змін та доповнень нормативна база України, що регламентує надання хоспісної та паліативної допомоги хворим на туберкульоз у термінальній стадії. В регіонах України є нагальна потреба створити лікарні «Хоспіс» (відділення, палату паліативного лікування) хворих на туберкульоз відповідно до потреб регіонів.

Крім проблем, пов’язаних із системою охорони здоров’я, існують численні проблеми залучення різних груп населення до виявлення ТБ, в тому числі низька мотивація населення до своєчасного звернення за медичною допомогою та недостатнім доступом до її отримання для уразливих до захворювання на туберкульоз груп населення.

За результатами дослідження «Визначення рівня знань, ставлення, практики та поведінки з питань туберкульозу серед загального населення України та окремих груп»5, уявлення більшості респондентів про туберкульоз є нечіткі та абстрактні, отже не застосовуються респондентами до реальних життєвих ситуацій. Лише один з шести респондентів має рівень знань про ТБ (17,5% респондентів з коректним рівнем знань щодо туберкульозу), якій відповідає прийнятному мінімуму, що може обумовити свідоме та своєчасне звернення до лікаря за наявності симптомів. Більшість опитаних (75% респондентів) вважає туберкульоз небезпечним захворюванням, яке становить загрозу для населення України. Але усвідомлення власного ризику ТБ мають лише 28% опитаних, проте незначний ризик захворіти на туберкульоз для себе вважають – 49% респондентів, 15% опитаних впевнені що не мають ризику захворіти на туберкульоз. Переважна більшість опитаних не має чітких правильних орієнтирів щодо особистої самозахисної поведінки в умовах епідемії ТБ, а певна частка навіть поділяє хибні уявлення про «профілактичні» заходи, які абсолютно не мають сенсу, а подеколи є навіть шкідливими (наприклад, пити горілку).

Кожен четвертий респондент схильний серйозно зволікати зі зверненням до лікаря за наявності симптомів туберкульозу, у тому числі 11% респондентів мають наміри відвідати медичний заклад, якщо самолікування не принесе бажаних результатів, 10% - якщо серйозно захворіють і будуть дуже погано почуватися. А 3% опитаних вказали, що при кашлі в жодному разі за медичною допомогою не звернуться.

Вищезазначене дослідження виявило наступні бар’єри оптимальної поведінки для потенційних пацієнтів:


  • упевненість у високій вартості медичних послуг взагалі (більше третини респондентів). Звертаючись за медичною допомогою людина не знає, скільки та за що доведеться платити.

  • упереджене ставлення до лікарів (кожен четвертий респондент). До перешкод звернення по медичну допомогу респонденти зарахували погане ставлення медпрацівників до пацієнтів або ж недовіру до професіоналізму лікарів (18% опитаних).

  • Занепокоєння, пов’язані з діагностикою та лікуванням. Страхи пов’язані з тяжкими побічними ефектами, небажання знати свій діагноз та відчувати стигматизацію.

Результати дослідження серед окремих уразливих груп населення (безпритульні, споживачі ін’єкційних наркотиків, особи, які звільнились з місць позбавлення волі та ромське населення) демонструють невисокий рівень знань про туберкульоз, наявність стереотипів та міфів щодо шляхів передачі та лікування туберкульозу. Подвійна стигматизація та дискримінація представників уразливих груп значно перешкоджає ранньому виявленню та своєчасній діагностиці туберкульозу.

Відсутність достатньої кількості інтегрованих послуг для людей, які мають подвійний та потрійний діагноз унеможливлює доступність протитуберкульозного лікування для осіб, які вживають наркотики. Так, наприклад, за відсутності програм замісної підтримуючої терапії в місці отримання протитуберкульозного лікування унеможливлює прихильність до лікування з боку цієї вразливої групи.

За результатами дослідження серед загального населення, 73% респондентів вважають, що ТБ можна вилікувати, 16% – заперечують таку можливість. Опитані здебільшого впевнені в необхідності значних витрат, пов’язаних з лікування захворювання на туберкульоз. Переконання про високу вартість лікування пов’язано не стільки з необізнаністю, скільки з наявним досвідом звернення до медичних установ, та умовність безкоштовної медицини. Респонденти, у яких виникали проблеми з лікуванням, виявляють менше бажання звертатися за допомогою у подальшому.6

Необхідно також враховувати комплекс проблем, пов’язаних з недостатньою прихильністю хворих на туберкульоз до проходження повного курсу лікування. Особливо високий показник переривання лікування серед осіб, які зловживають алкоголем та представників інших груп ризику, як по причині обставин життя, так і внаслідок подвійної стигматизації та дискримінації.

Високий рівень відривів від лікування серед осіб, які зловживають психоактивними речовинами також є наслідком недостатньої розвиненості інтегрованих соціально-медичних послуг для цієї категорії людей (а саме відсутність програм зменшення шкоди, в т.ч. замісної підтримуючої терапії у більшості протитуберкульозних диспансерах, на місцевому рівні при районних та міських ДОТ-кабінетах, низька якість/відсутність реабілітаційних програм, підтримки і т.п.).

Підтримка для пацієнтів під час лікування практично не надається (є певні виключення – діяльність Товариства Червоного Хреста України та окремих НУО), практика надання соціального та психологічного супроводу обмежена проектами ВІЛ-сервісних НУО. ЗУ „Про соціальні послуги”, постанова КМУ від 29.04.2004 № 559 „Про затвердження правил організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів на надання соціальних послуг” надає можливість залучати НУО до надання соціальних послуг з фінансовою підтримкою місцевих органів.

Залучення різних груп населення до виявлення, діагностики та лікування туберкульозу утруднене також надзвичайно високим рівнем стигми та дискримінації в Україні, як по відношенню до хворих на ТБ, так і до осіб, які вилікувались: попри те, що 92% респондентів задекларували абстрактне співчуття до хворих, 73% респондентів погодились принаймні з одним з п’яти стигматизуючих тверджень до осіб, які вилікувались, а 95% підтримали принаймні одне з п’яти стигматизуючих та дискримінуючих тверджень по відношенню до хворих на ТБ. Більшість людей не відчуває різниці між хворими на ТБ та людьми, які вилікувались.7

Менеджмент закупівель протитуберкульозних препаратів також має низку проблем, більшість яких притаманні загальній системі закупівель лікарських засобів (в тому числі розділення ключових функцій закупівель між різними органами, не здійснюється інспектування виробників на предмет дотримання належної виробничої практики (Good Manufacture Practice) перед виданням їм ліцензії на виробництво або свідоцтва про державну реєстрацію лікарського препарату, не практикується аналіз співвідношення затрати/вигоди). Крім того існує проблема забезпечення протитуберкульозними препаратами як першого, так і другого ряду через недоліки планування потреб, недотримання стандартних схем лікування відповідно до протоколів, похибки у даних обліку та звітності. Безперебійне забезпечення протитуберкульозними препаратами не виконується також через затримки поставок, недотримання умов зберігання препаратів. Через недоліки забезпечення протитуберкульозними препаратами пацієнти або переривають лікування, або змушені купувати окремі препарати за власні кошти, або призначається неповна або нестандартна схема лікування, що призводить до підвищення кількості мультирезистентних форм туберкульозу.

Проблемою контролю над туберкульозом сьогодні є також відсутність відповідного інфекційного контролю туберкульозу як в протитуберкульозних диспансерах, так і в решті закладів охорони здоров’я та місць скупчення людей, що створює значний ризик внутрішньо лікарняного інфікування, в тому числі і резистентними формами туберкульозу, та створює додаткові умови для поширення туберкульозу. Протокол інфекційного контролю затверджено, але не поширено серед надавачів медичних та соціальних послуг, не проводиться місцева оцінка ризику. Більшості керівників та медпрацівників закладів охорони здоров’я не вистачає оновлених знань та навичок щодо інфекційного контролю.

Загальне населення має низьку поінформованість щодо того, як зменшити ризик передачі ТБ, пацієнти не практикують «етикет кашлю», не отримують навчання. Персонал закладів охорони здоров’я також не має уявлення про етикет кашлю.

Також необхідно визначити низку проблемних питань, пов’язаних із загальною системою менеджменту системи охорони здоров’я, які негативно впливають на процес виявлення, діагностики та лікування туберкульозу. Потребує підтримки та розбудови система управління Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 – 2016 роки, система моніторингу та оцінки, необхідно покращити координацію зусиль Національної програми боротьби з туберкульозом та неурядових організацій, що впроваджують в Україні проекти з подолання проблеми туберкульозу на кошти міжнародних донорів.

Наступна група проблем пов’язана з кадровим забезпеченням як фтизіатричної служби, так і загально-лікувальної мережі для виконання функції виявлення туберкульозу та контрольованого лікування на амбулаторному етапі. Розподіл кадрів базується на наказі МОЗ №33 від 23.02.2000 зі змінами, але не враховує зміни епідеміології туберкульозу та стратегії надання послуг (децентралізація послуг). Посадові обов’язки медичних працівників, залучених до програми контролю туберкульозу, необхідно переглянути відповідно до вимог СТОП ТБ стратегії. Крім того, важливо впровадити алгоритм оплати праці відповідно до досягнутого результату.

Вищезазначені проблемні аспекти мають тісний взаємозв'язок, більшість з них є одночасно причиною та наслідком. З одного боку має місце низький рівень знань населення про туберкульоз та про необхідність звернутися до лікаря для обстеження, з іншого – неготовність системи охорони здоров’я забезпечити якісне виявлення та діагностику туберкульозу. Недовіра практично всіх груп населення до системи охорони здоров’я повністю виправдана недоліками системи охорони здоров’я. Низька прихильність хворих до лікування зумовлена як відсутністю адекватних знань пацієнтів і попереднім негативним досвідом отримання медичних послуг, так і високим рівнем стигми та дискримінації. Наявність законів та протоколів не гарантує їх виконання. Наявність знань не приводить до зміни поведінки.

Ситуацію може і повинна змінити Загальнодержавна соціальна цільова програма протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки за підтримки АКСМ стратегії, розробленої відповідно до існуючих потреб. Суттєвим позитивним моментом АКСМ є надання можливостей пацієнтам та спільноті прийняти активну участь у подоланні проблеми. Такий підхід, в свою чергу, надає можливості для оптимального застосування зусиль партнерів, що володіють різними навичками, що сприяє економічно вигідній координації зусиль по впровадженню інших програм охорони здоров’я, таких як профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу, покращання здоров’я матері та дитини, тощо.



IV. Мета та завдання Національної АКСМ стратегії.
Метою Національної АКСМ стратегії є створення сприятливого середовища для впровадження орієнтованих на потреби пацієнта послуг з профілактики, виявлення, діагностики та лікування туберкульозу відповідно до мети та завдань Глобального плану «Зупинити туберкульоз» та Загальнодержавної соціальної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки.
Створення сприятливого середовища для надання послуг з виявлення та лікування туберкульозу передбачає виконання наступних стратегічних напрямів та завдань:
Стратегічний напрям 1: Мобілізація політичної волі та ресурсів для вирішення проблеми туберкульозу (адвокація).

Завдання 1.1. Підняти рівень управлінської компетенції, розуміння та дотримання Стратегії Стоп ТБ посадовців, відповідальних за реалізацію Загальнодержавної та регіональних програм.

Завдання 1.2. Вдосконалити систему фінансування (ефективне використання існуючих ресурсів, в тому числі через соціальне замовлення) Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 – 2016 роки та регіональних програм для створення регуляторних та фінансових можливостей для впровадження комплексного підходу до протидії епідемії.
Стратегічний напрям 2: Ініціювання та впровадження необхідних змін в політиці та нормативному забезпеченні для подолання бар’єрів впровадження ДОТС-стратегії (адвокація)

Завдання 2.1. Уможливити реформування системи надання протитуберкульозної допомоги населенню з метою забезпечення доступних та якісних послуг з виявлення та лікування туберкульозу.

Завдання 2.2. Сприяти узгодженню системи виявлення випадків активного туберкульозу у відповідність до компонентів ДОТС стратегії.

Завдання 2.3. Удосконалити нормативну базу та протоколи щодо надання медичної допомоги хворим на туберкульоз.
Стратегічний напрям 3. Покращення менеджменту Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 – 2016

Завдання 3.1. Інтегрувати систему моніторингу та оцінки заходів з АКСМ для посилення системи моніторингу та оцінки заходів по контрою за туберкульозом на національному та регіональному рівнях.

Завдання 3.2. Усунути існуючі регуляторні перешкоди для створення системи ефективного менеджменту протитуберкульозних препаратів.

Завдання 3.3. Забезпечити координацію спільних заходів щодо протидії ко-інфекції ТБ/ВІЛ на центральному та регіональному рівнях.

Завдання 3.4. Забезпечити дотримання вимог та заходів індивідуального інфекційного контролю та регулярної диспансеризації підопічних закладів та установ соціального захисту (соціального обслуговування), які надають соціальні послуги уразливим до туберкульозу групам, в тому числі шляхом внесення відповідних положень до нормативних документів щодо діяльності цих закладів.
Стратегічний напрямок 4. Адаптація медичних та соціальних послуг до потреб хворих на туберкульоз

Завдання 4.1. Підтримка впровадження навчальних заходів без відриву від робочого процесу: тренінгові центри, навчання тренерів, наочна агітація та інформаційні кампанії тощо.

Завдання 4.2. Удосконалити систему до дипломної та післядипломної освіти з питань фтизіатрії, налагодити механізм обміну досвідом та поширення кращих практик.

Завдання 4.3. Запровадити орієнтований на потреби пацієнта підхід та систему консультування з медико-соціальних питань для покращання взаємодії медичного працівника та пацієнта.

Завдання 4.4. Посилити потенціал суб'єктів8, зокрема недержаних, що надають соціальні послуги хворим та уразливим до туберкульозу групам, задля забезпечення їх якості та можливості участі не тільки державних установ та закладів, а й недержавних організацій у державних тендерах на закупівлю соціальних послуг.
  1   2


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка