Напрямок «Охорона здоров′я»




Скачати 312.72 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір312.72 Kb.
Додаток 11
Беївська загальноосвітня школа I-III ступенів


Напрямок « Охорона здоров′я »




Пошуково – дослідницька робота

учениці 10 класу

Малюги Ірини

Керівник – Кучерявенко О. В.

вчитель біології


2011 рік
Зміст



  1. Вступ. 3



  1. Збір і використання лікарських рослин




  1. Основні вимоги до збирання лікарських рослин 4-5




  1. Особливості зберігання лікарських рослин. 6




  1. З історії лікування травами. 7

  2. Використання лікарської сировини 8-25

  3. Фіточай. 26

  4. Коріння і відвари можуть бути отрутою. 27

  5. Аромотерапія. 28

  1. Висновки. 29

  2. Список використаних джерел. 30

I. Вступ
«Природа на диво прекрасна, і людина - її найкраще творіння»


ФІТОТЕРАПІЯ (Лікування рослинами)

Лікування травами - одна із провідних ланок народної медицини - має декілька основних напрямків: китайська медицина, східно-індійська медицина, африканське і європейське траволікування, а також лікарськими рослинами, які ростуть в Сполучених Штатах Америки.

Цілителі стародавнього світу залишили майбутнім поколінням записки, в яких передається безцінний досвід лікування різних захворювань природними засобами. Їх тепер називають народними або зовсім несправедливо, "нетрадиційними". Саме ліки на натуральній сировині і є традиційними по відношенню до історії лікування.

Важливою особливістю лікарських рослин є те, що вони швидше й активніше включаються в біохімічні процеси людського організму, ніж хімічні, чужі для організму синтетичні засоби.

Перевага на стороні лікарських рослин ще й тому, бо вони на відміну від синтетичних лікарських препаратів рідко викликають ускладнення, особливо алергічні реакції. Лікарські рослини, нормалізуючи функції окремих органів і систем, позитивно впливають на обмін речовин в організмі. Ось чому їх можна призначати для тривалого застосування.

Наявність у рослинах комплексу діючих речовин з різнобічним проявом фармакологічної активності сприяє ефективному лікуванню захворювань.

Характерним для лікарських рослин та отриманих із них біологічно активних речовин є широкий спектр їх фармакологічної дії. Наприклад, активні речовини женьшеню, лимонника китайського, елеутерокока впливають на нервову і серцево-судинну системи, функцію ендокринних залоз. Покращують рефлекторну діяльність нервової системи. Зменшуються гальмівні процеси в нервових клітинах, підвищується розумова працездатність.

Існує поширена думка про нешкідливість застосування лікарських трав, відсутність побічних ефектів, можливість тривалого застосування при хронічних захворюваннях разом із низькою вартістю все це привертає до себе увагу багатьох, особливо літніх людей.

Фітопрепарати надходять у продаж в такому вигляді: грубий рослинний матеріал, гомеопатичні препарати, стандартні європейські препарати на травах.

До 50-х років ліки із рослин складали біля 80% всіх лікарських засобів. На сьогодні майже 1/3 лікарських препаратів отримують із рослин, а фітопрепарати посідають важливе місце в клінічній практиці.

Заслуговує на увагу та обставина, що розвиток фармакології в нашій країні тісно пов'язаний з вивченням в експериментальних умовах фізіологічно активних речовин рослинного походження.

II. Збір і використання лікарських рослин.


1. Основні вимоги до збирання лікарських рослин
Останнім часом, незважаючи на успіхи хімії в синтезі ліків як у нас, так і за кордоном, зростає тенденція широкого вжитку в медицині природних речовин. Лікарські рослини та препарати з них набувають усе більшої популярності.
Але знайти лікарські рослини — це лише половина справи. Щоб використати їх як ліки, потрібно знати не тільки, як і коли (мається на увазі ступінь вегетативного зростання) їх збирати, а також як їх висушувати, щоб вони не втратили лікувальної дії, де і як зберігати готову для виготовлення фітозборів рослинну сировину. Активно діючі речовини утворюються і накопичуються в лікарських рослинах у певний період їх вегетативного розвитку, а тому збирання проводиться в чітко визначений час. Надземна частина багатьох лікарських рослин накопичує максимальну кількість активних речовин у період цвітіння.
Плоди найбільшу кількість лікувальних речовин акумулюють у період повного дозрівання. Так, плоди шипшини збирають дозрілими, але не м'якими, коли вони розчавлюються легко пальцями, а тоді, коли вони ще пружні. Чим світліший колір плода шипшини — тим більший у ньому вміст вітаміну С.
Кору збирають у період руху соку.
Корені й кореневища викопують або ж ранньої весни (до того, як почне набирати ріст стебло рослини), або ж восени, після того, коли соки зi стебла перейдуть у корені й кореневища, а стебло почне в'янути.
Бруньки заготовляють ранньою весною, коли вони набрякли, але ще не пішли в ріст.
Усі надземні частини рослин збирають у гарну суху погоду, бо при змочуванні їх росою або дощем сушіння буде тривалішим, а це призведе до посилення руйнівної сили ферментів і ушкодження діючих лікувальних речовин. Підземні частини лікарських рослин викопують у будь-яку погоду, бо перед сушінням їх усе одно миють, розрізають на невеликі частини для кращого сушіння.
Запізнілий або передчасний збір рослин, сушіння в вологому або погано провітрюваному приміщенні так само можуть зіпсувати сировину. Перед сушінням рослинну сировину треба відсортувати, видалити випадково взяті частини інших рослин, частини цієї ж рослини, не передбаченi заготовкою (наприклад, листя в квітковій сировині), а також бурі, в'ялі й ушкоджені частини рослини разом із бур'яном. Процес сушіння зібраних лікарських рослин є дуже важливим періодом в отриманні повноцінної сировини. Є декілька варіантів сушіння лікарських рослин. Перший — це повітряно-тіньове сушіння. Воно відбувається у добре провітрюваних приміщеннях або ж на горищах, на марлевих гамаках, підвішених до крокв. У хорошу погоду — на відкритому повітрі, але в тіні, під навісами, і на вітрі. Так можна сушити траву, листя, цвіт. Другий — це повітряно-сонячне сушіння. Воно застосовується для коренів і кореневищ, які мають дубильні речовини, алкалоїди, а також для соковитих плодів. На сонці сировина підв'ялюється, а деяка сушиться до готовності. Підв'ялені корені й кореневища можна досушувати на горищі або ж при тепловій сушці з примусовим підігрівом. Третій — це теплове сушіння з примусовим підігрівом і вентиляцією для виходу із сушарки теплого, насиченого вологою, повітря. У таких сушарках температура сушіння регулюється, і тому вона є оптимальна для всіх видів лікарської рослинної сировини. Трави, листя, квітки, коріння, кореневища і цибулини сушать при температурі 50—60оС, плоди й насіння — при температурі 70—90 градусів, а сировину з вмістом ефірних олій — при 35—40 градусах. Сухі плоди й насіння втрачають вологу ще до обмолоту, і їм майже не потрібне сушіння. Якщо є потреба, то їх досушують на відкритому повітрі (на ніч забирають) або ж у приміщенні. Бруньки необхідно сушити дуже обережно, тривалий час і в прохолодному сухому приміщенні, тому що в теплі вони швидко розкриваються. При заготівлі лікарських рослин їх треба зрізати ножем, ножицями, а не зривати, щоб не вирвати з корінням усю рослину, а також залишати незрізаними декілька розквітлих рослин на 1 кв. м для розведення насінням.

2. Особливості зберігання лікарських рослин
Лікарська рослинна сировина повинна зберігатися в сухому, добре вентильованому приміщенні (зоні), в чистій сухій, без сторонніх запахів та однорідній для кожної партії сировині тарі, в аптеках - в скляній, металічній: в ящиках з кришкою; на складах (базах) - в паках, мішках паперових багатошарових або з текстилю, ящиках. Для пакування фасованої лікарської рослинної сировини використовуються пачки картонні, пакети поліетиленові, паперові, обгортки паперові, контурні чарункові упаковки відповідно до вимог, визначених виробником.

Оптимальні умови для зберігання лікарської рослинної сировини температура 18-25о С, вологість повітря - не вище 45%

Цмин пісковий Ромашка лікарська

Материнка Звіробій



3. З історії лікування травами

Трави і здоров’я… Який взаємозв’язок? Давно відомо що багато з них володіють речовинами з цілющими якостями. Ці трави звуться лікарськими і використовуються при лікуванні різних захворювань. Практично здоровій людині трави допоможуть зберегти бодрість і працездатність.

Важко уявити скільки часу в успішній практиці використовується до шумерської культури (3000 р. до н. е.). Багато стародавніх рецептів сучасна медицина удосконалила і з успіхом використовує.

В часи Гіпократа для лікування людей використовувалось 236 видів рослин.

Перша аптечна школа на Русі появилась в 1654 р. Лікарські рослини для неї вирощували на спеціальних аптечних городах.

Цілителями на Україні були монахи, ченці. (“Збірник Святослава” 1076 р.). Вони через віки пронесли практику далеких предків, передаючи її з покоління в покоління. Вони ділили рослини по “статевому признаку”: кропива, душиця, конюшина рахувалися жіночими, які чоловіки повинні уникати, а полин, дев’ясил, безсмертник – чоловічі рослини. Рогедрон являвся продовжувачем роду, звіробій – “травою від 99 хворіб, плоди абрикосу (8 видів) – плоди здоров’я, а полин – “матір трав””. Дози раніше відміряли не на вагах, а щепкою, яка приблизно мала 10-14 г сухоі рослини.

В східній фітотерапії кожній частині рослини назначалось лікувати відповідну частину тіла: кора – шкіру, вітки – судини, листя – внутрішні органи, квіти – органи чуття, коріння – кісткову систему.

Від хімічних препаратів рослинні відрізняютья тим, що ефект появляється не зразу, а поступово. Збільшувати дози при лікуванні травами це те саме, що передозувати таблетками.



Склад лікарських зборів – вищий пілотаж. В одному зборі може бути від 3 до 24 лікарських рослин (наприклад, в бальзамі Бітнера).Висококваліфікований спеціаліцст Олександр Георгієвич Селезньов, доктор медичних наук, який двічі захистив докторську дисертацію (в Росії і в Україні) заслужив позитивні відгуки научних рад та геронтологів, пропонує нам 39 видів фіточаїв. Опираючись в своїй научній і практичній діяльності на головні принципи системи природного оздоровлення і висунуті ще Равіценою, - “Не нашкодь !” – доктор Селезньов активно використовує сучасні комп’ютерні технології. Сюди включається і правильне харчування, дихання, фізичні вправи, цілющі напої, водні процедури,
4. Використання лікарської сировини

Фіалка трибарвна зустрічається під назвами братки, братки, братики, троєцветка, польові братчики, напівколір, топорчики. Чебрець повзучийчебрецьсолодка уральська і фіалка трибарвна відносяться до розділу відхаркувальних рослин.
Фіалка трибарвна це однорічна або дворічна рослина висотою до 46 см з тонким стержневим коренем. Стебла фіалка трибарвна має прямостоячі, прості або гіллясті. Листя в рослини фіалка трибарвна чергові, нижні широкояйцевідниє, черешкові, до 7 см довжини і 2 см ширина, верхня довгаста, майже сидяча. Квітки в лікарської рослини фіалка трибарвна одіночниє, сине- або блідо-фіолетові, 2—3 см в діаметрі, на довгих (до 13 см) квітконіжках. Плоди — коробочки, що розтріскуються на три стулки. Насіння дрібне, буре, блискуче. Квітне фіалка трибарвна з квітня до пізніше за осінь, плоди дозрівають з червня.
Розмноження фіалки трибарвною, збір і зберігання
Розмножується фіалка трибарвна насінням. Зазвичай траву фіалка трибарвна заготовлюють в травні- липні в період цвітіння. Сушать сировину в місцях, що провітрюються розклавши її тонким шаром (5—7 см) на папері, полотні, періодично помішуючи. При штучній сушці температура нагріву сировини не повинна перевищувати 40°. Термін придатності сировини 1,5 років.
Фіалка трибарвна і її склад
Вживання трави фіалка трибарвна
Наполяжи трави фіалка трибарвна використовують як відхаркувальний засіб при гострому бронхітісприяє посиленню секреції бронхіальних залоз, розрідженню і легкому виділенню мокроти. Фіалка трехцветнаявВходіт до складу відхаркувальних засобів (зборів, чаю).
У традиційній медицині траву фіалка трибарвна застосовують при шкірних захворюваннях, золотусі і як сечогінний засіб.
Цілющі властивості були відомі в глибокій старовині
Чебрець повзучий (Thymus serpyllum L) Сем. Яснотковиє


Чебрець повзучий і його опис
Чебрець повзучий зустрічається під назвами чебрець повзучий, богородськая трава, лимонний дух, чебрік, чабер. Солодкачебрецьсолодка уральська і чебрець повзучий відносяться до розділу відхаркувальних рослин.
Чебрець повзучий це багатолітній напівчагарник заввишки до 15 см з втечами, що стелються, і сильним ароматним запахом. Його тонкі опушені стволи червоно-бурі. Листя чебрець повзучий має супротивні, короткочерешковиє, еліптичні або яйцевидні, до 10 мм довжини і 3,5 мм ширина, жорстка. Квітки в рослини чебрець повзучий дрібні (завдовжки до 8 мм), рожево-лілові, зібрані в пазухи полумутовки, створюючі на кінцях гілочок голівчаті суцвіття. Плоди в напівчагарника чебрець повзучий складаються з 4 горішків темно-бурого кольору завдовжки до 6 мм. Квітне чебрець повзучий в іюне—августе, плоди дозрівають в серпні-вересні.
Розмноження чебреця повзучого, збір і зберігання

Батьківщина Середземномор'я. Розмножується чебрець повзучий насінням і вегетативно (розсадним способом). Норма висіву насіння 5—10 кг/га, ширина міжрядь 60 див. Відстань рослин в рядах 40—50 див. Заготовлюють сировину у фазі цвітіння, зрізаючи ножами або серпами втечі без грубих підстав стебел. Сушать сировину на горищах, під навісами, розклавши його тонким шаром (завтовшки 5—7 см), періодично перемішуючи. У вогневих сушарках температура поверхні сировини не повинна перевищувати 34—40°. Після сушки сировину обмолочують, відділяючи грубі стебла. Упаковують готову сировину в мішки, пакунки і зберігають в сухому, провітрюваному приміщенні; термін придатності 2 роки.


Вживання рослини чебрець повзучий
Наполяжи трави чебрець повзучий, рідкий екстракт використовується як відхаркувальний і бактерицидний засіб при гострих бронхітахзахворюваннях верхніх дихальних доріг, а також як болезаспокійливий засіб при радикулітах і невритах. Входить до складу препарату Пертусин, вживаного як відхаркувальний і пом'якшувальний кашель засіб при бронхітах, в дитячій практиці при кашлюку.
Рослина чебрець повзучий є прекрасним медоносом. Використовується чебрець повзучий як приправа в кулінарії.
Чебрець повзучий одна з шанобливих рослин древніх греків і слов'ян. У старих травниках рекомендували обкурювати снасті, корів після отелення.

Глід криваво-червоний (Crataegus sanguinea Pall) - Родина розоцвіті.


Глід і його опис
Глід зустрічається під назвами бояриня, глод, глід сибірський. Відноситься до судинорозширювальних і спазмолітичних рослин.
Глід - високий чагарник або невелике деревце заввишки до 5 м. Втечі покриті пурпурно-коричневою корою і усаджені товстими колючками завдовжки до 4 див. Листя глід має чергові, до 6 см довжини, черешкові, зворотно-яйцевидні, крупнозубчатиє, з обох боків волосисті. Квітки глід має білі, до 1,5 см в діаметрі, зібрані в щитковидних суцвіття до 5 см в діаметрі. Плоди глід має яблокообразниє, до 1 см в діаметрі, яскраво-червоні, рідше оранжево-жовті, з 2—5 кісточками і борошнистою м'якоттю. Квітне глід в травні-червні, плоди дозрівають з кінця серпня.
Цілющою дією володіють квітки і плоди рослини глід.
Вживання глоду, лікування глодом
У медичній практиці використовують настій плодів і квіток, рідкий екстракт або настойку плодів при функціональних розладах сердечної діяльності, гіпертонічної хвороби, ангионеврозах, миготливій аритмії, пароксизмальній тахікардії.
Рідкий екстракт плодів входить до складу препарату Кардіовален, вживаного при ревматичному пороку серця, кардіосклерозі з порушенням кровообігу I—III стадії, при стенокардії і вегетативних неврозах. Поважно, що препарати з плодів, квіток глоду майже не токсичні і надають стимулюючу дію на стомлене серце, знижують рівень холестерину в крові.
Відвіку глідтакож як і ромашка аптечна використовується в традиційній медицині при підвищенні кров'яного тиску, головному болі і захворюваннях серця.
Тверда деревина йде на товарні вироби. Кора рослини глід може бути використаний як дубитель. У насінні більше 30% жирного масла. Квітки — хороші медоноси. З плодів можна приготувати напої, варення, джем, киселі, пастилу, як добавки до муки. Висушені плоди в смаженому вигляді є сурогатом кави. Червоний фарбник з кори застосовують для забарвлення тканин.
Конвалія травнева (Convallaria majalis L.) - Родина лілійні.


Конвалія травнева і його опис
Конвалія травнева зустрічається під назвами конвалія, воронець, лапушник, молодільник, митна трава, простріл, заячі вушка, серебрянник. Разом з такими рослинами як лавровишня, горицвіт відноситься до розряду сердечних глікозидів.
Конвалія травнева багатолітня трав'яниста рослина висотою до 30 см з тонким повзучим кореневищем і тонким мочкуватим корінням. Стебло конвалії травневого оточений 3—6 ясно-рожевими лусочками. Листя конвалію травневий має прикореневі (2—3), довгасто-еліптичні, загострені, длінночерешковиє, до 20 см довжини і 8 см ширини. Квітки конвалія травнева має білі, до 7 мм довжини, запашні, від 6 до 20, зібрані в рихлу квіткову кисть. Плоди конвалію травневий має кулевидні червоно-помаранчеві ягоди. Насіння конвалію травневий має ясно-жовті, округлі, яйцевидні, до 4 мм довжини. Квітне конвалія травневий в квітні-червні (близько 20 днів), плоди серебрянника дозрівають з кінця липня по вересень. Всі органи рослини отруйні.
Розмноження конвалії травневого, збір і зберігання

Розмножується конвалія травневий головним чином вегетативно і насінням. Найбільш перспективне вегетативне розмноження відрізками кореневищ завдовжки 5—8 см, які закладають на глибину 3—4 см, міжряддя 50—60 див. Збір трави і квіток виробляють у фазу цвітіння в суху погоду після висихання роси. Листя зазвичай заготовлює до цвітіння або на початку цвітіння. Зрізають траву на висоті 3—5 см від поверхні грунту. Для збереження хащі на кожному 1 м2 залишають одну рослину. Повторні заготовки можна виробляти не раніше чим через 3—4 роки. Сировину сушать в сушарках при 40—50°; серебрянник можна сушити в опалювальних приміщеннях із застосуванням припливно-витяжних вентиляторів. В період сушки конвалія травнева 1—2 рази перевертають. Суцвіття при сушці розкладають шаром 1 см без перевертання. Висушені квітки зберігають в ящиках, листя і траву упаковують в пакунки; термін зберігання до двох років.


Використовують надземну частину (траву, листя, квітки), що містить більше 20 сердечних глікозидів (0,1—0,6%). Вживання рослини конвалія травнева.
Застосовують настойку конвалії, сухий екстракт конвалії при неврозах серця, порушеннях сердечної діяльності, у тому числі у поєднанні з настойкою рослини валеріана лікарська з натрій адонозід бромідом, рослиною пустирник, входить до складу крапель Зеленіна. Препарат Конваллотоксин з листя і квіток застосовують при гострій і хронічній сердечній недостатності II і III мірі, пароксизмальній тахікардії.
У традиційній медицині конвалія травнева використовують як сечогінний і заспокійливий засіб, для лікування захворювань серця, епілепсії, базедової


Чага березова (Inonotus obliquus (Pers.) Pilat) - Родина Гименохотові

Чага березова і її опис

Чага березова у стречаются під назвами березовий гриб, трутовик скошений. Чага березова відноситься до розділу протипухлинних рослин, також до цього розділу відносяться наступні рослини: шабельник болотнийподофілл щитовиднийподофілл гімалайський


Чага березова це багатолітній паразитарний гриб, що розвивається на стволах берези, рідше за вільху, горобину, в'яз, клен, бук. Утворює желвакообразниє нарости неправильної форми, чорного кольору (зовнішня частина), з нерівною, сильно зритою і растреснутой поверхнею. Досягає чага березова ваги 5 кг Розмножується чага березова спорами, які поширюються по повітрю, потрапляють в уражені ділянки кори дерев, проростають, утворюючи наріст, що розростається, до 1,5 м довжини, період зростання 10—15 років. Середня частина гриба дуже щільна, бурого кольору.
Збирати гриб чага березова можна круглий рік, краще з осені до весни. Нарости обрубують сокирою уздовж ствола, після чого зчищають рихлу внутрішню частину і викидають. Свіжі нарости не можуть довго зберігатися. Їх відразу відправляють на переробку. Непридатні нарости з сухих і засихаючих дерев або великі, старі, такі, що кришаться, утворюються в підстави стволів і мають чорне забарвлення по всій товщині. Після збору гриб чага березова розрубують на шматки до 10 см і відправляють на сушку в печі при температурі нагріву сировини не вище 60. Влітку в гарну погоду чагу сушать па горищах, в провітрюваних місцях, розстилаючи тонким шаром. Слід пам'ятати, що в домашніх умовах зберігання сировина часто псується, його треба оберігати від вогкості. Термін зберігання сировини 2 роки.
Використовують плодове тіло гриба чага березова, збиране протягом всього літа лише з беріз.
Настій гриба чага березова застосовують як симптоматичний засіб при хронічних гастритах, злоякісних утвореннях різної локалізації (неоперабельні випадки). Покращує чага березова загальний стан онкологічних хворих. Препарат Бефунгін — напівгустий екстракт з грибних наростів з додаванням 1% кобальту хлориду або 1,5% кобальту сульфату, окрім вказаних вище свідчень, застосовують при дискінезіях шлунково-кишкового тракту з переважанням атонії.
Чистотіл великий (Chelidonium majus L.) - Сем. Макові.


Чистотіл великий і його опис
Чистотіл великий зустрічається під назвами ласточкина трава, желтомолочник, глечкопар, собаче мило, чистоплот, подтинник, адамова голова, празелень, частуха. Чистотіл великий разом з такими рослинами як чага березовашабельник болотнийподофілл щитовиднийвідноситься до розділу протипухлинних рослин.
Чистотіл великий це багатолітня трав'яниста рослина висотою до 100 см із стержневим малогіллястим коренем і коротким многоглавим кореневищем. Стебло чистотіл великою має прямостоячий, ребристий, гіллястий, покритий рідкими волосками. Листя в лікарської рослини чистотіл великий чергові, зверху зелені, знизу сизуваті, перисторозсічені на городчато-лопастные долі, довжина аркуша до 20 см, ширина до 9 см, нижнє листя на довгих черешках, верхнє, — сидячі. Квітки чистотіл великою має яскраво-жовтого кольору, до 20 мм в діаметрі, на довгих квітконіжках, зібрано на кінцях стебла в зонтиковидних суцвіття. Плід чистотіл великою має стручковидна коробочка до 6 см довжини і 3 мм ширини, розкривається від низу до верху. Насіння дрібне
(до 2 мм довжини)яйцевидні, чорно-коричневого кольору, блискучі. Рослина чистотіл великий містить молочний сік помаранчевого кольору. Квітне чистотіл великою з травня до осені, плоди дозрівають в іюле—сентябре. Після скошування чистотіл великою здатний квітнути другий раз. Рослина чистотіл великий отруйно, може привести до паралічу центральної нервової системи.
Розмноження чистотілу великого, збір і зберігання
Розмножується чистотіл великою лише насінням за типом макових культур, поверхневий посів з осені або рано навесні із закладенням насіння на 0,5 див. Траву чистотіл великою заготовлюють в період цвітіння, скошувавши косами, зрізаючи ножами, серпами. Збирають сировину лише в суху погоду і відразу відправляють на сушку. Сушку виробляють у вогневих сушарках при температурі нагріву поверхні сировини до 50—60°. Можна сушити на горищах з хорошою вентиляцією, розклавши рихло тонким шаром. Зберігають сировину в паперових мішках, пакунках, картонних коробках. Працювати з сировиною слід в респіраторах, марлевих пов'язках. Пил здатний викликати сильне роздратування слизистої оболонки носа. Зберігають за списком в сухому, провітрюваному приміщенні; термін придатності сировини 3 роки.
Чистотіл великий і його склад.
Лікарські форми з трави чистотіл великий у вигляді настою застосовують як діуретичний, жовчогінний, послаблюючий і болезаспокійливий засіб, а також зовнішній засіб для припікання бородавок. Траву чистотіл великою використовують в косметиці (крем чистотілу).
У традиційній медицині знаходить вживання як сечогінний, послаблюючий і потогінний засіб. Використовують також для лікування екземи, лишаїв, раки шкіри, золотухи, трахоми, жовтяниці, гнійних ран і виразок, видалення бородавок.
Жирне масло насіння чистотілу оберігає метал від корозії. Сік чистотілу застосовують в металургії при тому, що труїть і чорнінні металів. Є фарбником. Забарвлює тканини (шерсть) в жовтий колір. Можна використовувати траву чистотіл великий як інсектицидний засіб.
Гарбуз звичайний (Cucurbita реро L.) - Родина Гарбузові

Гарбуз звичайний і її опис

Гарбуз звичайний зустрічається під назвами гарбуз, гарбуз твердокорая, бульба, гарбуз, шинок, кипейка і ін. Разом з полином цитварною відноситься до протівопаразітним рослин.
Гарбуз звичайний це однорічна рослина з потужною кореневою системою і гіллястим від підстави стеблом, що стелеться, завдовжки до 10 м. Листя гарбуз звичайна має чергові, великі (до 25 см довжини), п'ятилопатеві, на довгих черешках, зубчасті. Стебла в лікарської рослини гарбуз звичайний і листя покрите короткими, шиповидними жорсткими волосками. Квітки в рослини гарбуз звичайний одіночниє, пазухи, до 10 см в діаметрі, жовтого кольору, запашні. Плоди великі (до 40 см в діаметрі, до 80 кг), кулевидні або довгасті, на коротких п'ятигранних плодоніжках, різного забарвлення, м'якоть плоду ніжна, соковита, помаранчева або біла. Насіння гарбуз звичайна випускає великі (до 3 см довжини), білі, плоскі з обідком по краю. Квітне гарбуз звичайна в червні-липні, плоди дозрівають в серпні-вересні.
Де зростає гарбуз звичайна, її сорти
Розмноження гарбуза звичайною, збір і зберігання
Розмножується гарбуз звичайна насінням шляхом посіву на глибину 3—4 див. Відстань між рослинами 2—2,8 м. Заготовлюють насіння зрілих плодів у вересні-листопаді. При забрудненні насіння промиває. Сушать їх під навісами на відкритому повітрі, на горищах з хорошою вентиляцією, розсипаючи шаром 1—2 см на папері, тканині, гратах, періодично перемішуючи. Зазвичай сушать протягом 5—7 днів. Сухе насіння при згинанні має бути ламким. Упаковують в мішки і зберігають в сухих місцях в провітрюваних приміщеннях. Сировина дуже гігроскопічно. Термін придатності 2 роки.

Вживання рослини гарбуз звичайний


Сім'я гарбуза звичайною використовується як протиглистовий засіб при стрічкових глистах.
Плоди мають важливе овочеве і кормове значення. Вживають в свіжому, вареному, запеченом вигляді як дієтичний продукт. Дуже смачні і корисні каші з додаванням пшона, рису, манної крупи. Можна приготувати цукати. Індійці їдять навіть квітки гарбуза звичайною. У Румунії масло гарбуза йде нарівні з оливковим і соняшниковим. У Франції використовують в їжу і кінці молодих батогів гарбуза.
У Мексиці і Перу гарбуз звичайний введена в культуру 3000 років до н. е., у Росії гарбуз звичайна культивується з X
Щитовник чоловічий (Dryopteris filix-mas (L.) Schott) - Родина Щитовникові

Щитовник чоловічий і його опис


Щитовник чоловічий зустрічається під назвою папороть чоловічий.
Щитовник чоловічий це багатолітня трав'яниста рослина висотою до 150 см, з потужним кореневищем. Листя щитовник чоловічою має довгасті, завдовжки до 1 м і шириною до 25 см, дваждиперісторассеченниє, з довгими черешками. Влітку з нижнього боку листя утворюються соруси — органи спороношенія, що складаються з групи мікроскопічних спорангіїв. Спороносит щитовник чоловічий з кінця червня до вересня, спори дозрівають липень-серпень. Всі органи рослини щитовник чоловічою отруйні.
Розмноження щитовника чоловічого, збір і зберігання
Розмножується щитовник чоловічою вегетативним способом шляхом відчужень столоновідних відгалужень кореневища, що розвиваються з нирок на черешках відмерлого листя. Статеве покоління утворюється після проростання снор, що розсіялися. Заготівку кореневищ виробляють восени (вересень-жовтень) або на початку вегетації — навесні (квітень-травень). Землю обтрушують, відрізують надземну частину вщент, очищають землю ще раз ножем. Повторні заготовки на одних і тих же ділянках виробляють 1 раз в 20 років. Сушать кореневища у вогневих сушив ках при температурі не вище 40°. Можна сушити і на повітрі, в тіні, в провітрюваних місцях. Сировина трави щитовник чоловічий швидко втрачає речовини, що діють. Тому його відразу відправляють на переробку. Зберігають в сухому, провітрюваному приміщенні; термін придатності 1 рік.

Екстракти папороті чоловічого густий і сухий, а також препарат Філіксан використовуються як антігельмінтного засіб, переважно при стрічкових глистах. Паразити гинуть в результаті паралічу мускулатури.

щитовник чоловічийполин цитварнийгарбуз звичайний і чемерицявсі вони знаходяться в розділі протівопаразітних лікарських засобів.

Бузина чорна (Sambuctis nigra L.) - Родина Жимолостеві

Бузина чорна і її опис

Бузина чорна це багатолітня листопадна рослина, крупний чагарник або невелике дерево заввишки до 10 м із стволом до 30 см в діаметрі. Молоді гілки зелені до буро-сірого кольору, серцевина гілок біла, м'яка. Листя бузина чорна має супротивні, складні, непарноперисті, завдовжки до 30 див. Квітки в лікарської рослини бузина чорна дрібні (5—8 см в діаметрі), кремово-білого кольору, запашні, зібрано в густі зонтиковидні мітелки до 20 см в діаметрі. Плоди в чагарника бузина чорна соковиті кістянки, до 6 мм в діаметрі, чорно-фіолетового кольору, блискучі, з 2—4 яйцевидними коричневими кісточками. Квітне бузина чорна в має—іюле, плоди дозрівають в серпні-вересні.
Де зростає бузина чорна?

Поширена бузина чорна зазвичай в підліску листяних лісів і в чагарниках.


Розмноження бузини чорною, збір і зберігання

Розмножується бузина чорна насінням або вегетативно (держаками, відведеннями). Посів насіння виробляють восени або ранньою весною на глибину 0,5—2,0 див. Для. весняного посіву насіння вимагає стратифікації протягом 4 міс. Квітки збирають в період цвітіння до осипання віночків. Складають без ущільнення в корзини і відразу ж відправляють на сушку. Заготовлюють квітки протягом 15—20 днів. Сушать сировину дерева бузина чорна на горищах, під залізним або черепичним дахом або під навісами з хорошою вентиляцією. Розкладають квітки тонким шаром (до 1 см) на папері. У сушарках температура не повинна перевищувати 40—50°. Зберігають сировину в затемнених, добре провітрюваних приміщеннях.


Бузина чорна і її склад

Настій квіток чагарника бузина чорна застосовують як потогінний засіб при грипі, ангіні хронічних бронхітахларингіті, бронхоектазах, а також у вигляді примочок при опіках, фурункулах.


У традиційній медицині лікарське дерево бузина чорна застосовують як потогінний і протизапальний засіб при хронічних бронхітахлихоманці, артритах, як сечогінний, легкий послаблюючий і болезаспокійливий засіб.
Всі органи рослини бузина чорна мають всіляке вживання. Солодкувато-кислі плоди використовують для приготування мусу, мармеладу, желе, компоту, оцту; пелюстки — для приготування варення. Плоди запікають в тесті, використовують як приправу до супів. Фарбувальні речовини плодів йдуть для забарвлення шовку в оливковий колір, деревина — на різні вироби, шевські цвяхи. Бузина чорна відноситься до медоносних рослин.

Суниця лісова (Fragaria vesca L) - Родина розоцвіті

Суниця лісова і її опис

Суниця лісова це багатолітня трав'яниста рослина висотою до 30 см з коротким кореневищем і тонким корінням. Разом з такою рослиною як бузина чорна відноситься до розділу потогінних. Стебла суниця лісова має одіночниє, прямостоячі, такі, що закінчуються небагатоколірним суцвіттям. Листя в рослини суниця лісова скручені в підстави стебла, трійчасті, на довгих черешках. Квітки в трави суниця лісова білі, до 2 см в діаметрі, на довгих цветоносах. Плоди в лікарської рослини суниця лісова яйцевидні «ягоди», що складаються з окремих горішків, занурених підставою в м'ясисте, солодке, запашне квітколоже, що розрослося, яскраво-червоного кольору. Квітне суниця лісова в травні-червні, плоди дозрівають в червні-липні.
Розмноження суниці лісовий, збір і зберігання

Поширена суниця лісова в лісовій і лісостеповій зонах . Розмножується суниця лісова вегетативно за допомогою горизонтальних втеч, що укоріняються (вусів). Суниця лісова широко культивується. Збирають зрілі плоди без плодоніжок і чашок в червні-липні. Краще збирати вранці після сходу роси або в кінці дня в корзини. Перед сушкою плоди перебирають і очищену сировину розсипають тонким шаром на сита або решета, ставлять їх в провітрювані сухі приміщення для підв'ялювання протягом дня. Можна підв'ялювати в сушарках при 25—30° протягом 4—5 ч. Остаточне досушиваніє виробляють при температурі 45—65°. Прикореневе листя заготовлюють в період цвітіння, відриваючи уручну або зрізаючи ножем так, щоб залишок черешка не перевищував 1 див. Укладають листя в тіні на відкритому повітрі, розстилаючи їх тонким шаром і періодично перемішуючи. При сушці в сушарках температура не повинна перевищувати 45°. Якщо черешки при згинанні ламаються, означає сировина готово. Зберігають сировину в сухих, провітрюваних місцях, не допускаючи доступу прямих сонячних променів; термін придатності 1 рік.

Настої плодів і листя трави суниця лісова володіють сечогінними властивостями, сприяють лікуванню подагри, а також цинги і інших авітамінозів. Входить до складу діуретичних і сечогінних зборів. Сік свіжих ягід (4—6 столових ложок в день) володіє цукрознижуючою здатністю. Рекомендований при діабеті. Ягоди вживають в свіжому вигляді. Ягоди і соки з них — прекрасне джерело вітамінів, показані при авітамінозі, порушеннях ліпідного і мінерального обмінів, при гастритах, виразковій хворобі шлунку, при жовчнокам'яній і сечокам'яній хворобах, при анемії, при атеросклерозі судин серця, гіпертонічній хворобі, деяких захворюваннях суглобів.
У традиційній медицині плоди рослини суниця лісова застосовують при склерозі, гіпертонії, шлунково-кишкових захворюваннях, екземі, нирковокам'яній хворобі. Листя використовують при коліті і ентероколітах, гастритах, подагрі, рахітах, жовтяниці, геморої, кореневища лікарської трави суниця лісова — при проносах і як кровоспинний засіб.
Дієтичний плід особливо смачний і корисний з молоком, вершками, сметаною. З ягід готують варення, сиропи, соки, компоти, джеми. У косметиці відомі суничні маски, виготовлені з соку і збитого яєчного білка. Суниця лісова - це відмінний медонос.

Липа серцеподібна (Tilia cordata Mill.) - Родина Липові

Липа серцеподібна і її опис

Липа серцеподібна зустрічається під назвами липа дрібнолиста, липа, лутошка, лубняк, мочальник. Разом з такими рослинами як суниця лісовабузина чорналипа серцеподібна відноситься до розділу потогінних.
Липа серцеподібна це листопадне дерево заввишки до 28 м із струнким стволом. Листя липа серцеподібна має чергові, з черешками завдовжки до 8 см і серцеподібною пластинкою до 9 см в діаметрі, по краю дрібнозубчаті, з відтягнуто-загостреною верхівкою. Квітки в рослини липа серцеподібна жовтувато-білі, пахучі, до 1 см в діаметрі, зібрані в щитковидних суцвіття з довгастим ясно-жовтим приквітковим аркушем завдовжки 3—7 см і шириною 1,5 див. Плоди в дерева липа серцеподібна округлі, повстяно-опушені горішки до 8 мм в діаметрі. Квітне липа серцеподібна в червні-липні, плоди дозрівають в серпні-вересні.

Розмноження липи серцеподібною, збір і зберігання


Розмножується липа серцеподібна насінням. При заготівці квіток необхідно користуватися сходами-драбинами. Зрізають гілки завдовжки 20—30 см і обривають в затінених місцях квітки разом з приквітками. Зібрані квітки рихло складають в корзини і відправляють до місця сушки. Сушать під навісами, розстилаючи шаром 3—5 см на папері, мішковині, стелажах. При сушці в сушарках температура нагріву поверхні квіток не повинна перевищувати 40—50°. Упаковують сировину дерева липа серцеподібна в пакунки, кіпи і зберігають в добре провітрюваних приміщеннях; термін придатності 2 роки.

Лікарські форми (сухі суцвіття з приквітками, брикети) застосовують у вигляді відвару, гарячого настою як потогінний, бактерицидний, протимікробний засіб при простудних захворюваннях, а також для полоскання порожнини рота і зіву при ангіні. Входять до складу потогінних зборів, наприклад суміш рівних частин квіток липи і плодів малини. Часто використовують «липовий цвіт» в суміші з іншими рослинами і з чаєм для заварки замість чаю.


У традиційній медицині квітки рослини липа серцеподібна застосовують при простудних захворюваннях, ревматизмі, судомах, наявності піску в сечі. Дьоготь — для лікування екземи і трофічних виразок, порошок плодів — як кровоспинний засіб.
Деревина дерева липа серцеподібна йде для виробництва олівців, фанери, меблів, вуликів, токарних і різьблених виробів. Луб (лико) використовується на рогожі, рогожі, мочалки, плетіння: мішки, збруя, вірьовки, сумки. З листя готують вітамінний напій. Ефірне масло з квіток використовують в парфюмерії. Масло з насіння близько за якістю відомому прованському маслу. Липа серцеподібна — прекрасний медонос: з одного дерева бджолина сім'я за період цвітіння може зібрати до 50 кг меду. Липа серцеподібна відрізняється декоративними якостями і широко використовується в озелененні міст і парків.
Малина звичайна (Rubus idaeus L.) - Родина Розоцвіті

Малина звичайна і її опис

Малина звичайна це напівчагарник заввишки до 150 см з багатолітнім кореневищем. Разом з такими рослинами як суниця лісовабузина чорналипа серцеподібна відноситься до розділу потогінних. На першому році життя розвиває безплідні, трав'янисті втечі з колючками, втечі другого року плодоносні, злегка деревіючі, засихають після плодоносіння. Листя малина звичайна має непарноперисті, з 3—7 листочками, знизу біло-повстяні. Квітки в рослини малина звичайна білуваті, до 10 мм в діаметрі, на довгих квітконіжках, сидять в кистях пазух і щитковидно-волотистих соцветіях. Плоди в напівчагарника малина звичайна кулевидні, червоні, інколи жовті, запашні многосемянки, до 18 мм завдовжки і 14 мм шириною, легко відділяються від конічного квітколожа, кістянки соковиті, волосисті. Насіння малина звичайна має дрібні, тверді, округлі. Квітне малина звичайна в червні-липні. Плоди дозрівають в липні-серпні.
Розмноження малини звичайною, збір і зберігання
Розмножується малина звичайна основному вегетативно (діленням, кореневищами, держаками) і насінням. Збирають зрілі плоди без плодоніжок в суху погоду, складають в неглибокі, легкі корзини, відра; перед сушкою перебирають, видаляючи те, що попало в сировині листя, гілочки, зіпсовані плоди. Потім плоди підв'ялюють і сушать в сушарках при 50—60°, розсипаючи тонким шаром(2—3 см) на папері, сітці, тканині, можна сушити і в печах. Готова сировина напівчагарника малина звичайна зберігають в мішках в сухому, провітрюваному приміщенні; термін придатності 2 роки.

Застосовують настій плодів лікарської рослини малина звичайна або чай як жарознижуючий і потогінний засіб при простудних захворюваннях. Плоди входять до складу потогінних зборів. Свіжі плоди володіють противосклеротическими властивостями. Сироп з ягід покращує смак і запах деяких ліків.


У традиційній медицині плоди малини звичайно застосовують при простудних захворюваннях, знесиленні, ревматизмі і як потогінний засіб.
Використовують малину звичайну як сурогат чаю (верхівки гілок з квітками і недозрілими плодами) — «малиновий чай». Сік в кондитерській промисловості йде для підфарбовування цукерок, варення, компотів, квасів, при приготуванні лимонаду, морозива. Широко використовують плоди в їжу в свіжому і переробленому вигляді. Годуються рослиною малина звичайна ведмеді і рябчики. Є малина звичайна медоносом. Мед з малини не поступається липовому.
Плоди малини використовували з давніх часів. Перші плантації напівчагарника малина звичайна на Русі закладені Юрієм Долгоруким.

Мачок (Glaucium flavum Crantz) - Сем. Макові.

Мачок зустрічається під назвою глауциум червоний

Мачок це одно-, двух-, рідше багатолітня трав'яниста рослина висотою до 1 м із стержневою кореневою системою. Стебло мачок має округлий, гіллястий, голий. Листя в лікарської рослини мачок чергове, велике, выямчато-лопастные, овально-продовговате, ніжніє і середні — сидячі, густоопушенниє, верхні стеблеоб'ем-лющие, голі. Квітки мачок має одіночниє, великі (до 5 см в діаметрі), яскраво-жовтого кольору, з червонуватою плямою в підстави. Плід — довга (до 25 см) стручковидна двостулкова коробочка. Насіння в трави мачок дрібне, комірчасте, чорне. Квітне мачок з травня по вересень, плоди дозрівають в червні — вересні.

. Розмножується мачок навесні насінням, прошедшимі стратифікацію, шляхом посіву на глибину 2—3 див. Норма висіву насіння 3 кг/га, ширина міжрядь 45— 60 див. Зрізають траву в період цвітіння. Перший укіс на посівах першого року виробляють в кінці вересня, на перехідних плантаціях в серпні. З другого року перший укіс роблять на початку червня, другий — в серпні. Сушать на відкритому повітрі або в штучних сушарках при температурі нагріву поверхні сировини 50—55°. Перед сушкою сировину підв'ялюють; зберігають в сухих, провітрюваних приміщеннях.


Склад трави мачок

Використання трави мачок

Препарат Глауцина гидрохлорід застосовується як протикашельний засіб при захворюваннях легких і верхніх дихальних доріг (хронічний бронхітбронхопневмонія, крупозна пневмонія, ексудатівний плеврит). Є медоносом. Мачок відрізняється декоративними якостями.


5. Фіточай

В кінці зими організму необхідне примінення простого трав’яного чаю. Збір для нього ми можеио приготовити самі. Можна скласти суміж різноманітних трав: листя кропиви, яка багата вітамінами, а особливо “C”. Смачний і корисний чай із звіробою, материнки,з сушених ягід малини,суниці, смородини горобини.

Заваркою для чаю може бути шалфей, чебрець. Ці травиможна брати в любому співвідношенні. Загальна кількість суміші неповинна перебільшувати 1ч. л. на один стакан води. Чим більше компонентів входить в склад чаю, тим більше біологічно активних речовин ми дістанемо. Пити такий чай корисно ранком і вечером без солодощів та кондитерських виробів.

Заварка для лікувального чаю готовиться в виді відвару або настойки із суміші трав. Відвар, настойка – це водяні витяжки з рослин. Відвари готуються із коріння рослин, кори, настойки – з листя, стебел, квіток.

Трави роздріблюються і засипаються в емаліровану або фарфорову посуду, заливають водою, ставлять на водяну баню (тобто нагрівають паром або кип’яченою водою). Нагріваємо трави на протязі 30 хв., при частому помішуванні.

В домашніх умовах відвари і настої можна приготувати і простіше – без кип’ятіння. Збір чая із суміші лікувальних рослин заливають крутим кип’ятком, посуду герметично закривають кришкою, утеплюють і настоюють 4-6 годин, а потім проціджують. Настої краще готувати щоденно, зберігати в темному прохолодному місці або в холодильнику (термін зберігання не більше двох діб).

Який рецепт для Вас буде найкращим, Вам підскаже лікуючий лікар.

Перед тим, як почати пити лікувальний чай – проведіть очистну терапію.

Добре сприяє очистці організму чай з добавкою пустирника, подорожника, листя чорної смород

Вилікуватись одним фіточаєм неможливо. Необхідне ще і гармонія з самим собою. На відміну від лікарських трав, що приймають з лікувальною метою, повсякденні побутові, профілактичні і лікувальні чаї немають сильнодіючих і ядовитих компонентів, володіють широким спектором тератевтичних особливостей, мають лікувальні явища з оздоровчими симптомами захворювань.



6. Коріння і відвари можуть бути й отрутою:

сік алоє – при вагітності, хворобах печінки, геморої;

аралію – не можна вживати при безсонниці, гіпертонії;

звіробій – ядовита рослина, додержуйтесь дози;

насіння льону – не рекомендується при гепатиті, холециститі;

полин – викликає галюцинації, при вагітності, язві шлунка;

морська капуста – п/п при tbc,хворих нирках, при алергіях на йод;

китайський лимонник – необхідно уникати людям з нервовими порушеннями, безсонницею, гіпертонією, хворим серцем.

7. Аромотерапія

Велику роль для імунної та нервової системи відіграє не тільки фітотерапія, а й ароматерапія. Особливо, якщо ми поєднуємо її з дихальною гімнастикою, масажем, ультрафіолетовим опромінюванням.

В санаторних дитячих садках в групах реабілітації, в медкабінетах наявне (оснащення) відповідне обладнання. У дітей нервова система відрізняється не так морфологічною, як функціональною завершеністю. Малята дуже чутливі до подразників. У них переважають процеси збудження, що обумовлює швидке формування рефлексів. Тому у дітей краще і швидше розвивається реакція на реабілітаційні процедури при невисоких дозах та менш тривалому курсі лікування. Неадикватні вікові дозування навіть сонячних ван можуть викликати надмірну збудженість, розлади апетиту, сну, погіршення загального стану здоров’я. Тому проведення водних, повітряних, теплових і світлових процедур вимагає особливого контролю та обережності. Жодна із цих процедур не проводиться без нагляду дорослих.

Процедури проводяться не раніше як через годину після їди або за 30-50 хв до їди. Високого ефекту можна досягти тільки в тому разі, коли процедури збігатимуться з фазою найбільшої чутливості функціональних систем організму. “Жайворонкам”, у яких активність біоритмів вища в I половині дня, процедури призначають від 8.00-до 10.00, а “Совам” доцільніше приймати процедури в II половині дня. Кисневі коктелі, сеанси ароматерапії проводяться за схемою. Перед сеансами обов’язковий медогляд. Процедури строго дозуються (від 3 до 7 хв.) за умови нормального дихання. Під час прийому інгаляцій дитина повинна глиббоко дихати (це може спричинити гіпервентиляцію легенів, а як наслідок запаморочення). Дихати треба без зусиль, концентрація лікарських рослин, які вуикористовують апаратним способом, повинна ббути малою. Для тих хто хворіє на бронхи рекомендовано робити сольові інгаляції.

В нинішніх екологічних умовах доцільно використовувати для зміцнення захисних сил організму дітей не тільки ароматерапію, а і фіточай. Особливо подобається дітям “Бахчисарайський”, де складниками являється: шипшина, ромашка, лаванда, кропива, м’ята; “Вітамінний” – в складі якого горобина, шипшина; “Здоров’я” – з трав алтею, шавлії, кропиви, м’яти, лаванди, горобини – по 130-150 мл на прийом з 4 до 7 років.

Єдиним протипоказанням може бути поліноз – алергія на рослини.

III. Висновок

В цивілізації багато змін. Але біологічна суть людини залишається такою ж, в її тісному взаємоконтакті з усіма фактами зовнішнього середовища. Тому цілющі речовини в рослинах по природі своїй гармонічні організму людини. Лікувальних рослин 800 видів, перевірених практикою.

Про ціну життя людина зрозуміла спочатку свого становлення і продовження його молила багатьох і єдиного Бога. Людина зрозуміла, що природа і вона єдина. Завдяки їй людина впізнала багато таємниць. Внаслідок догадливість стала називатись інтуіцією, за допомогою якої дізнались про лікувальну силу рослин.

В злагоді з природою, відтворивши її, людина ненаносить ущерб своєму здоров’ю бореться за збереження його, а цим самим забизпечує собі активне довголіття.



IY. Список використаних джерел
1. Болтарева З. Е. Народна медицина українців. -- К.: Наукова думка, 1990. -- 232с.
2. Вісюліна О. Д. Відшукування і вивчення дикоростучих корисних рослин. -- К.: Радянська школа, 1970. -- 140 с.
3. Гарбарець М. О., Западнюк В. Г. Фітотерапія. - К.: Вища школа, 1983. - 317с.
4. Кархут В.В. Ліки навколо нас. -- К.: Здоров'я, 1978. -- 230 с.
5. Ковалева Н.Г. Лекарсявеннью расгения. - M.: Медицина, 1971. - 350 с.
6. Лікарські рослини: Енциклопедичний словник / Відп. ред. A.M. Гродзінський. -- К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1992. --544 с.
7. Мамчур Ф.І., Гладун Я.Д. Лікарські рослини на присадибній ділянці. -- К.: Урожай, 1989. -- 136с.
8. Мінарченко В.М., Тимченко І.А. Атлас лікарських рослин України (хорологія, ресурси та охорона). -- К.: Фітосоціоцентр, 2002. -- 172 с.
9. Носаль І.М., Носаль М.А. Лікарські рослини та способи їх застосування в народі. -- Житомир: Полісся, 1991. -- 96 с.
10. Попов О.В. Лікарські рослини в народній медицині. -- К.: Здоров'я, 1965. -- 346 с.






База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка