Навчально-методичний посібник для самостійної підготовки студентів 6 курсу за спеціальністю «лікувальна справа»




Сторінка6/30
Дата конвертації14.04.2016
Розмір6.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Великі критерії:


        1. Застійна серцева недостатністьт або кардіальний шок

        2. Кардіомегалія (клінічно та ренгенологічно)

        3. Патологічні зміни на ЕКГ:

А) порушення функції автоматизму;

Б) порушення функції проведення

В) порушення функції збудження

Г) порушення процесів реполяризації шлуночків

4. Підвищена активність саркоплазматичних ензимів та проензимів в сироватці крові:

а) ЛДГ 1/ЛДГ 2 > 1

б) КФК (кретатинінфосфокіназа) підвищена

Малі критерії


1.Клінічні

а) тахікардія

б) послаблення І тону на верхівці

в) ритм галопу (трьохчленний ритм)

г) систолічний шум функціонального характеру (якщо до цього його не було)

д) послаблений верхівковий поштовх

е) АТ систолічний знижений

2. Лабораторно-біохімічні показники активності запального процесу в організмі:

а) лейкоцитоз-нормоцитоз (фазові зсуви)

б) нейрофільоз-нейтропенія, лімфоцитоз (фазові зсуви)

в) підвищена ШОЕ

3. Інструментальні дані - на ЕКГ:

а) синусова тахікардія, брадикардія

б) екстрасистолія, інші порушення ритму чи провідності

в) зміни кінцевої частини шлуночкового комплексу зубця Т, інтервалу S-T;

г) на ФКГ – шум функціонального характеру

д) на Ехо-КГ – помірна дилятація лівого шлуночка та передсердя, гіпокінезія стінки ЛШ та МШП, зниження ФВ

Підтверджуючі фактори


1. Наявність інфекції (переважно вірусної)

а) в анамнезі

б) за клінічними даними

в) за серологічними показниками – підвищення титру антивірусних АТ

2. Підвищення рівня ІgЕ в сиворотці

Диференційний діагноз

В період новонародженості та ранньому віці диференціюють із: природженими вадами серця, постгіпоксичною транзиторною дисфункцією міокарда, аритмогенною дилатацією чи гіпертрофією міокарда, кардіоміопатіями.

У дітей старшого віку – з гострою ревматичною лихоманкою, кардіоміотапіями, вегетативними дисфункціями, первинною легеневою гіпертензією, туберкульозним перикардитом, пухлинами серця, лімфосаркомою, лімфангіомою, гемобластомою та ін.

Прогноз

У більшості випадків доброякісний. При важких міокардитах вірусної етіології є загроза розвитку міокардіофіброзу, наслідком якого у 10-33% дітей є дилятаційна кардіоміопатія.

Природжені міокардити можуть завершитися формуванням фіброеластозу, який є причиною смерті. Підставою для підтвердження фіброзних змін є ендоміокардіальна біопсія.
ІНФЕКЦІЙНИЙ ЕНДОКАРДИТ У ДІТЕЙ - - це запально-інфекційне ураження нативного ендокарду, що характеризується локалізацією збудника на клапанах серця, рідше на пристінковому ендокарді і супроводжується, як правило, бактеріемією та ураженням різних органів та систем. ІЕ може супроводжувати не тільки хвороби серця та судин (ревматизм, природжені та набуті вади серця, аномалії розвитку хордально-клапаного апарату) але й різноманітні інфекційні захворювання, аутоімунні хвороби, неопластичні процеси, тощо. Ендокардит може залучати штучні клапани серця, аорто-легеневі шунти, хірургічні заплати та катетери, які тривало знаходяться у кров‘яному руслі.

Традиційно ендокардит розглядають як прояв або ускладнення основного захворювання, що призводить до прогресування застійної серцевої недостатності переважно за лівошлуночковим типом.



Діагностичні критерії:

А. Клінічні: ознаки основного захворювання, швидка втомлюваність, інтоксикація III ступеню, лихоманка з пропасницею, слабкість, неінтенсивні кардіалгії, лихоманка, тахікардія, органічні діастолічний та систолічний шум в залежності від ураженого клапану, важливим є поява нового шуму ( якщо у дитини виявляли раніше шум) в серці;

ознаки тромбоемболії (гематурія, гостра абдомінальна, серцева біль, петехії, парези), розширення меж тупості серця, анемізація, ознаки сепсису, крововиливи, кардіо-, спленомегалія, ознаки серцевої та можливо ниркової недостатності.



Класичні клінічні симптоми ІЕ за Джонсоном: лихоманка, поява нового шуму в серці, спленомегалія, застійна серцева недостатність.

Пізні симптоми: плями Рота (червоні плями на долонях та стопах), симптом Джейнуея та вузлики Ослера. У дітей ці симптоми виявляють рідко.

Б. Інструментальні та лабораторні дані:

мікробіологічні дослідження крові - посів крові на гемокультуру (позитивний у > 90%). Перші 3 гемокультури повинні бути отримані протягом перших 24 годин госпіталізації при підгострому перебігу та 3 гемокультури протягом першої години до початку емпіричної терапії з різних вен при гострому ендокардиті. Якщо при негативних бактеріальних дослідженнях є клінічна картина інфекційного ендокардиту, лікування також проводять.

Загальний аналіз крові - підвищення ШОЕ, можливими є лейкоцитоз, зміщення нейтрофільної формули вліво, анемія, тромбоцитопенія; загальний аналіз сечі - мікрогематурія. Протеїнограма - збільшення альфа2 - глобулінів.

Електрокардіографія (гіпертрофія та перевантаження відділів серця, порушення процесів реполярізації, порушення ритму та провідності,тощо) .

Фонокардіографія (оцінка серцевих тонів та додаткових феноменів).

Рентгенографія (діагностика венозної гіпертензії, кардіомегалії, набряку легень).

Ехокардіографія та допплерехокардіографія. Характерні вегетації на клапанах. Проте нормальна ЕхоКГ- картина не виключає наявність бактеріального ендокардиту (оскільки ультразвукові сканери у 50-60% випадків не виявляють вегетації на стулках клапанів), в свою чергу при міксоматозної дегенерації стулок, передсердних міксомах, розриві хорд можливі й несправжньо-позитивні дані). Вегетації на клапанах за даними ЕхоКГ можуть зберігатися на протязі 3 років після клінічного видужування. Дилятація порожнин серця, зниження індексів скоротливості та розслаблення міокарда.

Більш інформативна черезезофагеальна ЕхоКГ, яка дає змогу краще візуалізувати структури лівого передсердя. ДопплерЕхоКГ оцінює інтракардіальну гемодинаміку (ступінь регургітації, тощо). Катетеризація серця. Комп'ютерна та магнітно-резонансна томографія.



Ускладнення: тромбоемболічні (емболія головного мозку, селезінки, нирок, легень); інфекційно-токсичний шок, серцева недостатність, гнійні менінгіти, абсцес мозку.

Диференційний діагноз. Проводиться із:

  • гострими інфекційними захворюваннями (на початкових стадіях процесу)

  • системними захворюваннями сполучної тканини

  • ревматизмом

  • міксомою серця

  • серповидно-клітинною анемією

  • тромбоцитопенічною пурпурою

  • сепсисом


ПЕРИКАРДИТИ

Перикардит — запалення вісцерального та парієтального листків перикарда, що проявляється фіброзними змінами та/або накопиченням рідини в порожнині перикарда.

Про хвороби перикарда було відомо з часів Галена, але як самостійну хворобу перикардит описав Albertini (1726). Поширеність перикардиту серед дітей із серцево-судинними захворюваннями становить близько 1 % (за даними клінічної прижиттєвої діагностики).



Класифікація (VI конгрес кардіологів України, Київ, 2000)

1. За етіологією:

— перикардит при бактеріальних інфекціях І32.0;

— при інфекційних та паразитарних хворобах І32.1;

— при інших хворобах І32.8 та неуточнений І31.9.

2. За патогенетичними та морфологічними варіантами:

— хронічний адгезивний І31.0;

— хронічний констриктивний І31.0;

— гемоперикард І31.2;

— незапальний перикардіальний випіт (гідро-, хілоперикард).

3. За характером перебігу:

— гострий;

— хронічний;

— що прогресує.

4. За вираженістю перикардіального випоту (за даними ехокардіографії).

5. За наявністю та вираженістю серцевої недостатності (0–ІІІ стадії).

Найбільш актуальною проблемою є гострий перикардит (тривалістю менше 6 тижнів), він може бути сухим (фібринозним) та випітним (ексудативним — серозно-фібринозним або геморагічним).

Етіологія перикардитів:

1) інфекції;

— віруси (Коксакі, ЕСНО, грип, аденовірус, ін.);

— бактерії (пневмококи, стафілококи, менінгококи, ін.);

— інші (туберкульоз, СНІД, ін.);

2) метаболічні порушення (уремія, мікседема тощо);

3) онкопатологія;

4) автоімунні захворювання (гостра ревматична лихоманка, ЮРА, ін.);

5) реакція гіперчутливості до різних лікарських засобів;

6) постперикардіотомний синдром після травми;

7) змішаний (радіаційний, саркаїдоз, амілоїдоз);

8) сімейний перикардит;

9) ідіопатичний;

10) у дорослих при гострому інфаркті міокарда, після нього (Dressler).

Найбільш поширені причини перикардитів: запалення (віруси), травма та неопластич-ний процес. У теперішній час особлива увага клініцистів має бути звернена на туберкульозну етіологію перикардитів. У випадку, коли етіологія залишається невідомою, перикардит вважається ідіопатичним.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка