Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво»




Сторінка1/15
Дата конвертації21.04.2016
Розмір2.87 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Університет банківської справи

Національного банку України
Львівський інститут банківської справи
Кафедра суспільних дисциплін


Психологія

ділового успіху та

підприємницької діяльності
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів освітнього рівня «бакалавр»

галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво»

напряму підготовки 6.030505

«Управління персоналом та економіка праці»

Розробила:

З.Е.Скринник,

доктор філософських наук, професор

зав. кафедри суспільних дисциплін

ЛІБС УБС НБУ.

Львів

2010
«Психологія підприємницької діяльності. Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки всіх форм навчання – Львів: Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ). – 124 с.

Укладач:

Скринник З.Е. доктор філософських наук, доцент, зав. кафедри суспільних дисциплін ЛІБС УБС НБУ.

Рецензенти:



Мельник В.П., доктор філософських наук, професор, декан філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Гіптерс З.В., доцент кафедри суспільних дисциплін Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України

Розглянуто на засіданні кафедри суспільних дисциплін Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України

Протокол № 3 від «26 » листопада 2009 р.
Рекомендовано до друку науково-методичною радою Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України
Протокол № 3 від «17» грудня 2009 р.
Лекція 1.Соціально-психологічні особливості підприємництва.

План


  1. Предмет і завдання курсу «Психологія підприємництва».

  2. Атрибути підприємця

  3. Особистісні якості, що сприяють і перешкоджають успіху в бізнесі

  4. Стратегії особистості в бізнесі

  5. Психологічні аспекти прийняття рішень. Специфіка та функції прийняття рішення в діяльності підприємця

  6. Професіограма менеджера


Питання 1. Предмет і завдання курсу «Психологія підприємництва».

Підприємництво в сьогоднішньому світі - це серйозна економічна і політична сила. У ряді розвинених країн Європи та Америки на частку фірм з числом працюючих менше 20 осіб припадає від 40% до 55% всіх зайнятих у приватному секторі. Малі фірми живлять життєвими силами здоровий економічний організм будь-якої країни. Вони займають такі ніші в економіці, де невигідно діяти гігантським транснаціональним кампаніям, і там маленькі фірми сміливо вступають у конкурентну боротьбу з великим бізнесом, переважаючи більш високою ініціативою, гнучкістю і низькими витратами на управлінський апарат. Своєю високою економічною активністю вони не дозволяють безконтрольно піднімати ціни монополіям, і здатні ефективно розвивати і експлуатувати нові революційні технології. Розвиток малого бізнесу в нашій країні - одна з неодмінних умов стійкої стабілізації економічної обстановки, ослаблення і подолання соціальної напруженості і зміцнення демократії.

Слід зазначити, що перехід людини з однієї соціальної групи, наприклад, технічної інтелігенції, в іншу – бізнесмен, визначається не тільки сумою грошових коштів або матеріальних благ, наявних в її розпорядженні, а й значною мірою - її свідомістю, яке докорінно відрізняється у найманого робітника і вільного підприємця. Саме психологічний компонент: мотивації, установки, вольові якості та інші особистісні параметри, визначають, чи стане людина підприємцем чи ні. Більш того, сукупний менталітет жителів країни визначає її політичну систему, темпи демократичних перетворень і характеристики промислового зростання. Тому одних лише економічних категорій недостатньо для розуміння сутності підприємництва, і для опису цього соціально-економічного феномена потрібне залучення психологічних категорій.
Предметом дисципліни «Психологія підприємництва» є вивчення психологічних особливостей підприємця як суб'єкта економічного процесу.
Завданнями курсу є формування у студентів певних знань, умінь і навичок:
1. Вивчення економічної ролі підприємців у процесі історичного розвитку людства в зв'язку із зміною економічної та ідеологічної свідомості людей.

2. Уміння знаходити психологічні аспекти в діяльності підприємця, а також розуміння психологічних механізмів вибору цього виду діяльності.

3. Визначення набору особистісних якостей, необхідних для успішного заняття підприємницької діяльності.

4. Виявлення психологічних факторів, що сприяють або перешкоджають успіху підприємницької діяльності.

5. Визначення психологічних принципів формулювання бізнес-цілей.

6. Вивчення способів підвищення ефективності керівництва бізнес-процесами.

7. Виявлення потреб потенційних клієнтів при веденні підприємницької діяльності та визначення психологічних принципів успішних продажів.

8. Психологічні основи формування команди для успішного ведення бізнесу.

9. Методи зняття стресу, що виникає при занятті підприємницькою діяльністю.

10. Вивчення ролі ділового етикету, і національних особливостей у діяльності підприємця.



Питання 2. Атрибути підприємця

Одне з перших визначень підприємця належить Річарду Кантильону (1680-1734), який визначав його як господарюючого суб'єкта, що добровільно приймає на себе обов'язок несення різних ризиків у процесі економічної діяльності. Цю точку зору поділяв і інший відомий економіст - Адам Сміт (1723-1790), який визначав підприємця як власника капіталу, який заради реалізації якоїсь комерційної ідеї та отримання прибутку йде на економічний ризик. Фактично у визначенні А. Сміта ми бачимо всі три основні складові діяльності підприємця: прибуток - як мета діяльності, комерційна ідея - як спосіб її досягнення, і ризик - як неминуче негативне умова всього процесу. У своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» Адам Сміт визначив людину як автономного індивіда, керованого двома мотивами – своєкорисливим інтересом і схильністю до обміну. Французький економіст Жан Батист Сей (1767-1832) на відміну від А. Сміта вважав, що не підприємці-землевласники, а промислові та фінансові підприємці є основною рушійною силою розвитку економіки країни. На думку Ж.Б. Сея, підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва, перетягуючи ресурси зі сфери низької продуктивності та прибутковості, в області, де вони можуть принести максимальний дохід.

Пізніше, в кінці XIX століття, виникла суб'єктивно-психологічна концепція економічних відносин, в основі якої знаходиться прагнення людини задовольнити свої потреби (К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та ін.). Відповідно до думки цих економістів, підприємницька діяльність ініціюється окремими особистостями, які відкривають для себе вигоду якихось видів діяльності або економічних операцій, після чого інші учасники економічного процесу імітують успішні дії підприємців, які потім підкріплюються силами звички і законодавчими актами. Таким чином, в рамках даної концепції, основну роль у підприємницькій діяльності відіграє творчий елемент свідомості, що дозволяє деяким особистостям відкривати для себе найбільш вигідні способи отримання прибутку.

Найбільш повно економічна сторона діяльності підприємця розроблена в працях американського економіста Й. Шумпетера, який зазначав, що підприємництво не є професією, а швидше відображає деякий стан, через який проходить початківець-бізнесмен, який розбудовує свою справу.  До категорії підприємців він відносив «господарюючих суб'єктів, функцією яких є здійснення нових комбінацій і які виступають як їх активний елемент». Відповідно до думки Шумпетера, особливістю підприємців є створення ними чогось нового, а також подолання опору соціального середовища, яке перешкоджає цим нововведенням. У цьому визначенні ми бачимо скоріше психологічний підхід, ніж економічний, позаяк звідси з неминучістю випливають такі якості підприємців як креативність, цілеспрямованість і сильна воля. Крім цих якостей Шумпетер вважав невід'ємними властивостями підприємців також індивідуалізм та лідерські якості. У своїй книзі «Теорія економічного розвитку» Шумпетер зазначав, що підприємець - це залучена в економічний процес людина, яка робить не те, що роблять інші і не так, як вони. Таким чином, на думку цього вченого, відмінність терміна «підприємець» від близьких до нього термінів «капіталіст» і «бізнесмен» полягає в тому, що для першого з них в обов'язковому порядку повинні бути притаманні атрибуції «ініціативності», «дар передбачення» і «авторитет», що зовсім не обов'язково для двох інших соціально-економічних груп людей. На його думку, підприємці становлять особливий тип людей, які виконують функцію створення чогось нового, і тому неминуче стикаються з опором соціального середовища.

Засновник сучасного менеджменту Пітер Друкер у своїх роботах підкреслював практичний і інтуїтивний характер підприємницької діяльності, вважаючи, що «науку підприємництва» створити неможливо, бо кожен підприємець стикається з унікальним набором економічних і психологічних факторів. На його думку, принципова відмінність підприємництва від інших форм малого бізнесу полягає в тому, що підприємець створює новий ринок і знаходить нових покупців, формуючи, таким чином, новий сегмент ринку. На думку П. Друкера, головним інструментом підприємця є нововведення, і від того, наскільки грамотно і продумано застосовує інновації підприємець, залежить успіх його починання.

Для того, щоб скласти повне визначення підприємця, що включає як економічні, так і психологічні складові, слід визначити ключові і додаткові атрибути підприємця.



Отже, ключові атрибути підприємця:

  • Прагнення до комерційного успіху і отримання прибутку (А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Камінка, Ф. Гайек, П. Друкер, Л.І. Абалкіна та ін)

  • Дія в умовах ризику (Р. Кантільон, А. Сміт, А. Петражицький, Л.Абалкин);

  • Поєднання функції власника капіталу, найманої керуючого і працівника (Ж. Бодо);

  • Наявність комерційної ідеї (А. Сміт, П. Друкер);

  • Комбінування ресурсами і переміщення капіталу в зону максимальної прибутковості (Ж.Б. Сей, Й. Шумпетер, П. Друкер);

  • Певний набір особистісних якостей (Й. Шумпетер)

  • Свобода у виборі напрямів та методів діяльності (Л.Абалкин).

До можливих (додаткових) атрибутів підприємця можна віднести:

а) наявність власного капіталу (А. Сміт);

б) генерація нової ідеї або технології (П. Друкер);

в) пропозиція нової послуги чи товару, освоєння нового сегмента ринку (П. Друкер).

Ці властивості підприємця не є ключовими, тому що підприємництво можливе і без наявності власного капіталу (наприклад, з використанням позичкових коштів або за рахунок державних субсидій), з використанням чужих ідей або вже існуючих технологій і т. д. Звичайно, наявність цих додаткових переваг підвищує шанси підприємця на успіх, але вони не є обмежуючими.

Інтегруючи всі вище наведені визначення та атрибути, можна так визначити підприємництво: це ініціативна економічна діяльність людей, спрямована на отримання прибутку. Вона пов'язана з ризиком і здійснюється під власну майнову відповідальність підприємця.



Підпрємець - це людина певного особистісного складу, яка у своєму прагненні до отримання прибутку самостійно вибирає спосіб економічної діяльності, несе майнову відповідальність за її результати і на першому етапі своєї діяльності поєднує функції власника капіталу, найманої керуючого і працівника.

Специфічною особливістю підприємницької діяльності (на відміну від найманого робітника) є невизначеність у виборі не тільки засобів, але і цілей діяльності. Відсутність інструкцій і жорсткої регламентації призводить до необхідності дуже часто приймати важливі рішення, що є додатковим психологічним навантаженням.

Крім того, підприємець одночасно виконує кілька функцій, розділених на сформованому підприємстві. Він одночасно є власником підприємства, управляє бізнес-процесами і є працівником свого підприємства, як правило, сам організовує продажі, а іноді навіть виконує функцію бухгалтера, що створює додаткове психологічне навантаження.

Сучасне підприємництво в Україні виконує три соціально-економічні функції, які чинять все більший вплив на різні сфери суспільного життя.



Економічна функція - формування ринкової економіки, перехід важелів управління економікою від держави до приватних осіб, ініціативний розвиток окремих напрямів у промисловості та сільському господарстві

Соціальна функція - формування нової соціальної групи - підприємців та бізнесменів; формування середнього класу - соціальної верстви забезпечених людей; зміна ставлення суспільства до бізнесу від негативного до позитивного.

Психологічна функція - формування самосвідомості нової української буржуазії, усвідомлення себе як особливої активної економічної (і навіть політичної) сили, здатної впливати на різні сторони життя країни. Самореалізація себе через власний бізнес, політику, інноваційні технології чи благодійність.

Тут слід зазначити, що підприємці, як активна соціальна група, тісно взаємодіють з трьома шарами суспільства:



  • з клієнтами (споживачами їх товарів або послуг). Клієнти виконують найважливішу функцію в бізнесі, будучи споживачами продукції підприємців і забезпечуючи повернення витрачених фінансових коштів у вигляді оплати за товари або послуги. Крім того, між підприємцями і споживачами існують і інші зв'язки (рекламно-інформаційні та іміджеві), які можуть мати вирішальні наслідки для розвитку того чи іншого бізнесу.

  • з найманими працівниками. Наймані працівники виникають на певному етапі розвитку бізнесу,коли підприємець вже не може сам виконувати всі функції на своєму підприємстві. Спочатку вони виконують роль виконавців виробничих функцій, а потім і менеджменту. В сучасній Україні, на відміну від Заходу, наймані працівники поки що є роз'єднаною масою людей, не згуртованих реальними профспілками, що полегшує підприємцям взаємодію з ними, однак в перспективі не виключена жорстка конфронтація між бізнесом і найманою працею.

  • з представниками державних структур. Держава, з одного боку, здійснює регламентацію бізнесу і жорсткий контроль, отримуючи натомість фінансові ресурси у вигляді податків. Крім того, не є секретом те, що в даний час має місце значний «сірий» фінансовий потік між підприємцями та окремими чиновниками у вигляді хабарів і «відкатів». Третя складова держави - це силові структури, які можуть чинити як позитивний, так і негативний вплив на бізнес-процеси.

Питання 3. Особистісні якості, що сприяють і перешкоджають успіху в бізнесі.

Особистісні якості, що сприяють успіху в бізнесі.

Одне з безперечних позитивних якостей особистості підприємництва - це його лідерські якості. Лідера можна визначити як найбільш авторитетну особистість у даному соціальному співтоваристві, що грає центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємовідносин у групі. Підприємець не може не бути лідером, оскільки він повинен згуртувати навколо себе людей і надихнути їх для досягнення високої мети. Він досягне успіху в бізнесі, тільки якщо зможе переконати своїх співробітників у здатності досягти такого рівня виконання завдань, які раніше здавалися їм недоступними. Ця здатність лідера тісно пов'язана з такими якостями, як уміння створювати оптимістичні плани, посилювати надії на успіх, пояснювати суть інновацій, згуртовувати колектив в кризових ситуаціях і т. д. На думку А. Менегетті, лідер - це людина, яка, задовольняючи власний егоїзм, реалізує громадський інтерес. Розвиваючи власну діяльність, він розподіляє матеріальні блага і забезпечує роботою сотні людей. При цьому лідер стимулює прогрес в суспільстві і вносить пожвавлення в економіку, що дає поштовх еволюції суспільства. Для задоволення інтересів суспільства підприємцю необхідно:

а) вивчити інтереси певної групи людей;

б) запропонувати якісь способи задоволення існуючих інтересів або вирішення актуальних проблем;

в) зуміти за допомогою підприємницької активності одержати власну вигоду, розв’язуючи соціальну проблему.

На думку А. Менегетті, економічний лідер - це оперативний центр безлічі відносин і функцій, який створює нові робочі місця, приносить прибуток і сприяє розвитку сфери послуг. Згідно уявленням А. Менегетті лідер має три групи якостей, серед яких умовно можна виділити:



    • інтелектуальні здібності,

    • особистісні якості

    • набуті вміння

Особистісні якості успішних підприємців:

Інтелектуальні здібності

Риси характеру особистості

Набуті вміння

  • Розвинене логічне мислення

  • Проникливість

  • Оригінальність мислення Цікавість

  • Здатність засвоювати нові знання та навички

  • Інтуїція

  • Освіченість




  • Ініціативність

  • Гнучкість

  • Схильність до творчості

  • Сміливість

  • Впевненість у собі

  • Врівноваженість Самостійність

  • Амбіційність

  • Адекватність самооцінки

  • Обов'язковість

  • Енергійність Надійність

  • Владність

  • Працездатність

  • Незалежність

  • Уміння заручатися підтримкою

  • Уміння співпрацювати

  • Уміння завойовувати популярність і престиж

  • Уміння висловлювати думки

  • Такт і дипломатич ¬ ність

  • Уміння брати на себе ризик і відповідальність

  • Уміння організовувати інших людей

  • Уміння переконувати

  • Уміння розуміти гумор

  • Уміння розбиратися в людях

Цей далеко не повний перелік особистісних якостей змушує шукати серед них найбільш важливі, без яких успіх підприємницької діяльно буде істотно ускладнений. Аналіз діяльності українських і зарубіжних підприємців показує, що серед різноманітних особистісних якостей можна виділити п'ять найбільш важливих:

      • Самостійність

      • Амбіційність

      • Наполегливість

      • Працьовитість

      • Стійкість

Першу якість - самостійність - в глобальному сенсі можна визначити, як прагнення людини самій визначати своє життя, самостійно вибирати цілі в роботі і засоби для їх досягнення. Наявність таких рис особистості - одне з найважливіших умов успіху. Підприємцями стають, в першу чергу, ті люди, яких не влаштовує їх роль найманого працівника, яким не вистачало самостійності на їх попередній роботі. Якщо згадати концепцію А. Маслоу, то можна сказати, що підприємці - це люди з особливо вираженою потреби до самореалізації.

Амбіційність також є важливою якістю, яка допомагає бізнесменові-початківцю долати будь-які перешкоди на його шляху до успіху. Цікаво відзначити, що ставлення людей до цієї особистісної якості значно відрізняється в різних культурах. У США воно оцінюється як позитивна риса, а в Україні – частіше як недолік, принаймні, про таких людей нерідко говорять з осудом. Тим не менш, амбітність – тобто підвищена самооцінка і віра в успіх - додає людині додаткові сили і допомагає справлятися з труднощами.

Наполегливість в аспекті підприємницької діяльності означає бажання робити все можливе для досягнення успіху, і готовність піти заради нього на певні жертви. Наполегливість проявляється в тому, що людина живе своїм бізнесом, думає тільки про нього.

Працьовитість як особистісна якість повною мірою характеризує багатьох успішних людей у бізнесі. Вони працюють не тільки тому, що хочуть заробити побільше грошей, а й тому, що їм подобається сам процес праці, бо він приносить їм задоволення.

Стійкість до життєвих негараздів і вміння витримувати удари долі складається з двох компонентів: здатності не занепадати духом за несприятливих обставин і уміння виности позитивний досвід з невдач.

Ще один важливий момент, що стосується ефективного керівництва власним бізнесом, полягає в тому, що успішний керівник повинен завжди вміти знаходити оптимальний баланс між двома крайностями. Аналіз особистісних особливостей найбільш успішних лідерів бізнесу Америки показує, що більшість з них мають декілька таких пар якостей, які на перший погляд здаються взаємовиключними:



Амбіційність – Скромність

Стратегічне мислення – Увага до дрібниць

Ентузіазм – Внутрішній спокій

Здатність йти на ризик – Уміння отримувати користь з помилок

Найцікавіший момент полягає в тому, що будь-яка з цих якостей при надмірному розвитку перетворюється на недолік, і лише в балансі зі своєю протилежністю знаходить гармонію і веде до успіху.



Амбіційність – найважливіша якість підприємця, яке дає успішному керівнику ту енергію, без якої неможлива перемога в сучасному бізнесі. У той же час, скромність лідера проявляється в тому, що він не буде приписувати собі всі досягнення організації, в іншому випадку, у його підлеглих може виникнути відчуття, що шеф просто використовує їх. Слід зазначити, що ніщо так не окрилює працівників, як демонстрація їх досягнень керівництвом.

Вдала стратегічна ідея – це те, що відрізняє успішну кампанію від посередньої, видатного лідера від наслідувача чужим ідеям. Головна стратегічна ідея багатьох успішних бізнесменів полягала в тому, що вони відштовхувалися не від своїх бажань, а від потреб людей, які з платили за виконання їх бажань. Так бажання людей спілкуватися між собою призвело до зростання багатства компаній стільникового зв'язку, прагнення людей до здоров’я збагатило фармацевтичні компанії, а жага розваг породила індустрію шоу-бізнесу. У той же час, намагаючись мислити масштабно, керівник повинен розуміти, що іноді прикра дрібна помилка може погубити найграндіозніше підприємство. Тому мудрий керівник думає і про дрібниці.

Ентузіазм - це те, що заражає емоції, що змушує здійснювати трудові подвиги. Жоден великий проект не був виконаний тільки на основі холодного розрахунку. Віра в майбутнє, віра в успіх, гордість за свою організацію, радість спільної праці - всі ці чинники значно посилюють ресурс організації, при цьому вони виходять від її лідера. У той же час, на одних почуттях і емоціях далеко не заїдеш. Коли час натхнення та емоційного пориву закінчується, настає час логіки і спокійної впевненості в правильності свого шляху.

Ведення підприємницької діяльності неможливо без ризику, тому підвищена схильність до ризикованих вчинків є нормальною особливістю підприємця. Однак слід пам'ятати, що ризик буває виправданим і невиправданим. У першому випадку людина готова зробити якісь дії в умовах невизначеності, якщо бачить, що ймовірність успіху досить велика. Якщо ж людина не оцінила ймовірність настання несприятливої події, або ж вона починає справу за вкрай низьких шансів на успіх – ризик не виправданий. Тому підприємець повинен, з одного боку, вміти йти на певний ризик, але з іншого він повинен бути достатньо мудрим і обережним, щоб не ризикувати даремно. Від невдачі ніхто не застрахований, тому для підприємця надзвичайно важливе уміння спокійно аналізувати кожен свій промах і витягувати з нього користь, щоб не повторювати своїх помилок.



Особистісні якості, що перешкоджають успіху в бізнесі

Якостями, які протипоказані підприємцю, є:



  • емоційна неврівноваженість,

  • лінь,

  • пасивність,

  • вразливість до навязування чужої волі,

  • надмірна старанність і пунктуальність.

Останню якість у цьому списку традиційно відносять до позитивних властивостей людини, однак те, що добре у найманого працівника, є мінусом для підприємця, який повинен сам давати собі завдання, а не чекати, поки хтось скаже йому, що потрібно робити. Пунктуальність добра у бухгалтера або архіваріуса, але за умов мінливої ринкової економіки гнучкість важливіша за сталість.

Ще одна особистісна якість, що утруднює діяльність підприємця - підвищена тривожність. За її наявності бізнесмен буде занадто довго вагатися, приймаючи рішення, і занадто повільно діяти, а то й зовсім виявлятиме пасивність. Підприємництво – це завжди ризик і дії в умовах невизначеності. За таких обставин краще діяти й помилятися, отримуючи користь з помилок, аніж боятися провалу і нічого не робити. Поки бізнесмен вагається і розмірковує, час працює проти нього: конкуренти виробляють товари і захоплюють ринки, податкова служба нараховує податки і штрафи, а господарі приміщень нараховують орендну плату. Бізнес подібний до подорожі вгору по річці: той, хто кинув весла, не стоїть на місці, а пливе назад, втрачаючи всі свою перевагу.

Фахівці, що вивчають психологічні особливості сучасних українських підприємців відзначають у них набір далеко не оптимальних особистісних якостей, які, тим не менш, дозволяють їм вести свій бізнес з урахуванням вітчизняних економічних і соціальних реалій:


  • раціоналістичність – прагнення все прорахувати, передбачити і врахувати;

  • недовірливість – сприйняття світу як ненадійного, часто прямо ворожого, що призводить до прагнення посилити контроль за всім, також підозріливість стосовно своїх працівників і партнерів по бізнесу;

  • агресивність – схильність до вирішення проблем силовимі методами замість пошуку компромісів, а також схильність до афектних спалахів у взаємовідносинах з персоналом;

  • авторитарність – переважання домінуючого стилю керівництва, нетерпимість до критики чи свободи думок.

Дж. Стівенс виділив ряд особистісних якостей характеру, які заважають людині гармонійно і успішно жити і діяти. Він назвав їх «драконами» й показав, що особистісні особливості можуть бути як корисними, так і шкідливими для людини. До числа цих рис Стівенс, зокрема, відніс:

  • зарозумілість, в основі якої може ховатися страх перед власною незахищеністю, негативними оцінками, або завищене уявлення про власну значущість.

  • нетерплячість, яка проявляється в страхові втратити час. Люди, заражені подібним страхом, постійно перебувають у стані стресу, намагаються здобути максимум за короткий проміжок часу і живуть мріями про майбутнє, не вміючи жити в сьогоденні. Зовнішніми проявами поведінки таких людей буде легка збудливість, грубість, дратівливість, запальність і поспішність у рішеннях. Внутрішніми проявами будуть неспокій, схильність до паніки, дратівливість і примхливість.

  • жадібність. Зовні вона виявляється в егоїзмі, скнарості, схильності до гендлярства і заздрості до чужого багатства, а на внутрішньому рівні – в почутті обділеності й ненаситності.

Зовсім позбутися цих рис характеру неможливо, але їх можна «приручити» і використовувати на благо собі і людям.

Слід зазначити, що крім власне особистісних якостей, підприємець повинен володіти набором специфічних знань, умінь і навичок в тій області, в якій він працює. Зрозуміло, що для успішного ведення фінансових операцій підприємець повинен володіти хоча б мінімальним набором знань у фінансово-кредитній сфері та бухгалтерському обліку, а людина, яка вирішила організувати виробництво меблів повинна мати мінімальну технічне освіту. Тим не менше, ці обмеження не є визначальними. Часто бувало так, що підприємець отримував спеціальні знання та вміння вже в ході розвитку свого бізнесу, а на перших його етапах він діяв або інтуїтивно, або за допомогою залучених фахівців. Головне тут - бажання вчитися і підвищувати свою кваліфікацію з метою вдосконалення свого бізнесу, а таке бажання належить уже до особистісних якостей (допитливості, наполегливості, амбітності).


Питання 4. Стратегії особистості в бізнесі

Особистість кожного підприємця унікальна, що визначає спосіб організації ними бізнес-процесів. Наприклад, один бізнесмен може часто міняти напрямки своєї підприємницької діяльності, в той час, як інший буде постійний у своїх пристрастях і бізнес-стратегіях. Один буде чесний з компаньйонами і державою, інший – буде намагатися ухилятися від сплати податків і своїх зобов'язань по відношенню до ділових партнерів. Якщо підприємець проявляє високі моральні якості: вірність своєму слову і взятим зобов'язанням, працьовитість і відповідальність, то у нього з високою ймовірністю будуть відсутні такі якості особистості як лінь, брехливість та непослідовність.

В процесі свого розвитку особистість може змінюватися. Наприклад, в особистості підприємця, якого неодноразово обманювали його партнери або працівники, може з часом виникнути такі риси, як підозрілість або агресивність. Таким чином, ми можемо визначити особистість як сформовану протягом життя сукупність індивідуальних психологічних особливостей, які визначають своєрідне для даної людини ставлення до себе, суспільства і навколишнього світу в цілому.



Причини, які спонукають людей зайнятися підприємницькою діяльністю:

Внутрішні:

  • прагнення до свободи,

  • бажання самореалізувати свої здібності,

  • бажання поліпшити свій добробут.

Зовнішні:

  • тиск обставин,

  • підприємці за традицією (коли фірма передається у спадщину),

  • перехід з категорії менеджерів у власники,

  • становлення бізнесмена за допомогою «бізнес-інкубаторів» за підтримки держави.

Бажання розлучитися з найманою працею в менеджерів часто пояснюється ростом амбіцій. Їм стає нецікаво працювати на господаря, і вони розраховують значно збільшити свій дохід, який вже не буде обмежувати хтось «зверху».

Проте перехід в нове амплуа рідко проходить без жертв. Справа в тому, що колишні топ-менеджери звикли до вирішення питань стратегічного рівня, а стаючи підприємцями, вони починають тонути в дрібницях, кожна з яких може виявитися важливою. Крім того, менеджерам, які вирішили відкрити свою власну справу, спочатку доводиться жертвувати звичним рівнем доходів та соціальним статусом. Крім того, їм потрібно проходити всі етапи становлення нового бізнесу, починаючи з самого «нуля», і виконувати великий обсяг чорнової роботи. Все це вимагає неабиякої частки здорового авантюризму і колосальної витримки.

Коштів в бізнесі ніколи не буває багато. Який би не був розмір стартового капіталу у колишнього менеджера, йому доводиться серйозно міняти своє ставлення до грошей після переходу в статус підприємця. Йому доводиться пускати в оборот всі свої доходи, щоб розвивати бізнес і платити зарплату співробітникам, щоб вони не пішли до конкурентів.

Тому багато бізнесменів починають подумувати про повернення в статус менеджера, що працює на процвітаючого господаря. Хтось йде назад в наймані працівники, бо не зміг налагодити ефективний бізнес, а хтось набратися досвіду в більш масштабному підприємстві. Такі процеси: з менеджерів в підприємці і назад, постійно протікають в суспільстві, поступово формуючи два багато в чому протилежні групи людей - власників і менеджерів. Тільки побувавши в обох іпостасях, людина може з повним розумінням сказати, що у неї виходить краще.




Існує три основні системи координат, через які можна визначити життєві стратегії особистості будь-якої людини, в тому числі – і підприємця:

  • Перша система координат позначає місце стратегії на осі егоїзм-альтруїзм. Одні люди більше орієнтуються на власні інтереси, інші - на суспільну користь.

  • Друга система координат визначає ступінь відповідальності людини за власну долю, що визначається рівнем суб'єктивного контролю, або, навпаки, схильності піддаватися зовнішній регламентації.

  • Третя система координат визначає можливі засоби досягнення цілей. На одному її полюсі розташовується прагматизм, на іншому – моральні обмеження і моральний самоконтроль.

Якщо говорити про стратегію підприємницької діяльності, то в Україні вона досі зміщена в області егоїзму, внутрішнього локусу контролю і прагматизму.

Це не означає, що підприємцям в Україні не притаманні такі риси як альтруїзм, високі моральні принципи і довіра до соціального середовища, просто ці орієнтири не є головними в житті бізнесмена. Неважко уявити собі, що станеться, якщо підприємець почне більше дбати про вигоду своїх конкурентів на шкоду собі, почне розмірковувати, наскільки морально нав'язувати потенційним клієнтам свої товари, або ж припинить зусилля з розширення свого бізнесу, вирішивши, що від долі не втечеш. Такий підприємець майже не має шансів для виживання в жорстокому світі бізнесу. Реалії життя свідчать, що благодійність, певий альтруїзм і роздуми «про вічне і святе», як правило, починають хвилювати свідомість бізнесменів в кінці їх життєвої кар'єри, коли вони вже домагаються серйозного фінансового успіху, а значить - виходять зі стадії підприємця.

В рамках цих головних стратегічних напрямків життєвого шляху можна виділити більш вузькі напрямки діяльності людей, пов'язані з реалізацією потреб особистості. Для одних підприємців головною метою є задоволення фізіологічних потреб, для інших - престиж і повага навколишніх людей, для третіх - свобода і незалежність, для інших - можливість самореалізації.

Далеко не кожна людина має усвідомлену і сформовану стратегію життя, більшість людей визначають свої пріоритети частиною імпульсивно, а частиною інтуїтивно, а пошуком власної унікальності займаються мізерно мала частина популяції підприємців. Єдина область життя, де пошук унікальності є для вітчизняних бізнесменів актуальним – це пошуки того сегмента ринку, де вони очікують для себе максимальної прибутковості.



Загальну стратегію життя людини багато в чому визначають батьківські настанови, які ще в дитинстві формують сценарій життєвого шляху дитини (система «скриптів» за Е. Берном). Припустимо, що троє людей вирішили стати підприємцями і поставили перед собою мету через п'ять років мати мережу з п'яти продовольчих магазинів. Підприємець з програмою «переможця» через визначений термін доб'ється поставленої мети, і буде мати торгову мережу з п'яти або навіть шести магазинів. Підприємець з програмою «невдахи» розориться вже на першому році бізнесу і після декількох невдалих спроб зайвий раз переконається в своїй нікчемності. Підприємець «не-переможець», незважаючи на важку наполегливу працю, доб'ється певних результатів, але не досягне наміченого (наприклад, у нього буде тільки три-чотири магазини зі стійкою, але не дуже прибутковою торгівлею). Цікаво, що якби «не переможець» поставив своєю метою мати три магазини, то мав би два – тільки тому, що закладена в ньому програма націлює його на наполегливу працю, але не дозволяє йому домагатися легкого і повного успіху.


Уявлення про успіх:

  • багатство,

  • влада,

  • незалежність,

  • переживання щастя, радості, спокою, почуття задоволення,

  • відчуття стабільності, стійкості,

  • високе становище в суспільстві,

  • придбання відомості чи навіть слави.


Питання 5. Психологічні аспекти прийняття рішень. Специфіка та функції прийняття рішення в діяльності підприємця
У структурі управлінської діяльності керівника-бізнесмена можна виділити кілька найважливіших функцій:

  • цілепокладання,

  • прогнозування,

  • планування,

  • організація,

  • мотивування,

  • контроль,

  • найбільш істотний елемент – функція прийняття управлінських рішень.

Більшість інших функцій керівник

може делегувати своїм підлеглим,

але якщо він делегує

функцію прийняття рішень,

то відразу втрачає кермо влади

і можливість керувати ситуацією,

автоматично перестаючи бути керівником.

Хоча всі розуміють, що ефективна робота керівника немислима без уміння приймати якісні рішення, цьому вмінню підприємці, як правило, не навчені, і змушені навчатися цьому вмінню самостійно методом спроб і помилок.

Відмітною особливістю функції прийняття рішення є те, що її набагато важче стандартизувати і звести до обмеженого набору алгоритмів, в зв'язку з цим в ній дуже велика роль суб'єктивних власне психологічних факторів.

Існують, звичайно, численні правила, процедури та методи прийняття рішення, який полегшитьють цей процес, однак кожен бізнесмен за своїм особистим досвідом знає, як велика роль суб'єктивних і інтуїтивних факторів у цьому процесі.

В силу цього функція прийняття рішення є предметом вивчення двох наук – теорії управління, і психології. Це в рівній мірі і організаційно-економічна проблема і психологічна. Саме функція прийняття рішення з найбільшою виразністю змушує відчути, що управління – це не тільки наука, але й мистецтво.

Тривалий час теорія управління базувалася на постулаті раціональності поведінки в цілому та прийняття рішення зокрема:

керівник повинен і може будувати свою поведінку і приймати рішення, ориентуючись на максимальне врахування всіх факторів ситуації.

Це обумовило розвиток так званих жорстких схем управління, що виходять з уявлення про «людину раціональну». Проте надалі було доведено, що об'єктивно притаманні людині псіхофізіологічні обмеження роблять неможливими строго раціональну поведінку і прийняття рішення, а повний облік всіх об'єктивних факторів при цьому також в принципі неможливий.

У результаті була розроблена концепція «обмеженої раціональності»:



суб'єктивні, психологічні особливості –

це об'єктивні обмежувальні фактори поведінки.

Ці фактори чинять важливий, а часто – визначальний вплив і на процеси прийняття рішень, і на управління.



В результаті виникла «школа прийняття рішення», яка обгрунтувала необхідність переходу від жорстко-раціоналістичних уявлень до «м'яких» схем управління.


Вид рішення

«Добре»

« Погане»

Ознаки рішення

Ефективність,
Обгрунтованість,
Своєчасність,
Реалізація,
Конкретність,
Поєднання жорсткості та гнучкості

Рішення, прийняті на безальтернативній основі;
Рішення, засновані на помилковому прогнозі розвитку ринку;
Рішення, засновані на помилково вибраних критеріях.

Незважаючи на різноманіття умов і підходів, що роблять неповторним кожне управлінське рішення, можна виділити ряд універсальних критеріїв «хорошого» і «поганого» управлінського рішення:
Етапи вироблення управлінських рішень

  1. Початок процесу вироблення рішення визначається характером проблемної ситуації, яку неможливо вирішити стандартними і звичними способами. Після усвідомлення цього факту слід свідомо загальмувати природне прагнення «хапатися» за першу можливість вирішити проблему, яка спадає на думку. Справа в тому, що, по-перше, далеко не завжди перша думка, що приходить в голову, є найвдалішою, а, по-друге, потрібно спочатку уточнити стратегію руху.

  2. Наступний етап – вироблення критеріїв оптимального рішення, що відсікає ряд зовні привабливих, але невигідних рішень.

  3. Після цього йде накопичення і розгляд можливих альтернатив, і порівняння їх з ознаками «ідеального» рішення.

  4. Заключний етап - реалізація рішення і контроль за його впровадженням в життя.

Психологічні механізми,

що впливають на прийняття управлінських рішень

1. Особливості мислення (творчі здібності, логіка, швидкість мислення, просторове мислення тощо);

2. Мотивація (ступінь зацікавленості в прийнятті тих чи інших рішень);

3. Особистісні особливості (тривожність, рівень самооцінки тощо.);

4. Ділові якості (відповідальність, наполегливість, самостійність, комунікабельність та ін);

5. Цінності і установки, що лежать в основі пріоритетів, і схильність до конкретних дій.

6. Етичні принципи, яких дотримується керівник (справедливість, чесність, увага до людей тощо.)


Бізнесменам часто доводиться приймати рішення в умовах дефіциту часу, коли немає можливості довго і копітко вивчати ситуацію і ретельно оцінювати ймовірні ситуації. Всі ці фактори спонукають керівників діяти на основі інтуїції. Інтуїтивне рішення зовні виглядає як миттєве осяяння. Однак це осяяння можливе лише в тому випадку, якщо людина володіє всією повнотою інформації з даного питання.

Психологічні труднощі, що заважають виявленню проблем

на стадії вироблення управлінського рішення.

(багато керівників навіть не здогадуються про їх існування, так як їх джерело носить підсвідомий характер)

.


Вид психологічного бар'єру

Прояв психологічного бар'єру

Вибіркове сприйняття і звуження поля зору.

 


Бізнесмени, що приймають рішення, мають свою систему оцінок, установок і очікувань і часто не помічають те, чого підсвідомо не хочуть помічати. При цьому мислення оперує не всією інформацією, а тільки тією, що проходить через фільтри сприйняття.

Недостатній обсяг інформації

Отримавши інформацію з якогось питання, підприємець може вважати її вичерпною, в той час як для оптимального вирішення проблеми потрібно більше даних. Використання лише частини інформації веде до скоростиглих і помилкових висновків, оскільки при цьому виключається багато інших альтернатив.

Розпорошення уваги на окреме на шкоду для цілого.

У спробах знайти рішення, увага керівника може чіплятися до часткових питань, на які йде велика частина розумових зусиль, в той час, як першорядну важливість має вирішення головного завдання.

Помилкові установки

Часто прийняттю правильного рішення заважають помилкові установки, що обмежують широту мислення і гнучкість керівника. До них може належати негативізм, невиправдані побоювання і узагальнення, установки належних дій і пр.

Практично кожне управлінське рішення відображає індивідуальність його ініціатора і систему його цінностей. Роль людського фактору виявляється у двох аспектах:



  • вплив особистісних характеристик на процес розробки управлінського рішення

  • особистісні оцінки вже існуючого рішення.

До особистісних характеристик належать:

  • воля,

  • сугестивність,

  • емоційність,

  • темперамент,

  • професіоналізм,

  • досвід,

  • відповідальність,

  • здоров'я,

  • характеристики уваги,

  • параметри мислення:

  • глибина – тобто аналітичний характер мислення людини, пошук причиново-наслідкових зв'язків;

  • широта – тобто синтетичний характер мислення, при якому людина вміє оцінити роль аналізованої ситуації в загальному сценарії діяльності,

  • швидкість – вона визначається часом виконання завдання щодо середнього рівня, прийнятого в даній компанії. Працівник може швидше, ніж інші, розібратися в ситуації або розробити ефективне рішення

  • гнучкість – вона забезпечує своєчасний і обгрунтований перехід на нові методи розробки та реалізації управлінського рішення.




  • практицизм – він пов'язаний з більшим досвідом роботи та відпрацюванням стереотипних підходів до розробки управлінських рішень. Наприклад, враховуючи необов'язковість постачальників, такий керівник буде укладати резервні договори на поставку необхідних ресурсів для своєї компанії. Якщо якийсь постачальник не поставить товар, то поставить інший.

  • оптимізм або песимізм. – Оптимізм керівника базується на завищеній оцінці можливостей персоналу, в тому числі й своїх, самої компанії і клієнтів, що з нею співпрацюють. У будь-яких економічних, фінансових, організаційних розрахунках та оцінках завжди є діапазон допустимих вихідних даних і можливих результатів, тобто працівникові дається право самому вибирати найкращий варіант в заданому діапазоні і відповідати за це рішення. Оптимізм повинен підкреплюваться високим професіоналізмом в управлінській діяльності і технологічними можливостями компанії. Керівники-оптимісти корисні для компанії. Вони збільшують ризики реалізації управлінського рішення, як в позитивну сторону, так і в негативну. Вони самовіддано беруться за ризиковані, але корисні для компанії роботи і часто доводять до позитивного результату здавалося б безнадійні проекти. При цьому необхідно вирішувати питання про те, як співвідносити перемоги, поразки і стабільність. Керівник компанії повинен визначити міру оптимізму або співвідношення таких керівників серед інших.

Песимізм керівника базується на заниженій розрахунковій оцінці можливостей персоналу, в тому числі й своїх, самої компанії і клієнтів, що з нею співпрацюють. Керівник вважає, що занижений варіант буде обов'язково реалізований, що принесе компанії стабільний, але невеликий дохід. Такий підхід може бути ефективним в традиційних, мало змінних виробництвах. Для керівника компанії песимісти також потрібні для прийняття зважених рішень та збалансованих підходів до управлінських рішень.

Розглядаючи феномени впливу особистісних якостей керівника на процес розробки управлінського рішення, слід враховувати різну ступінь стійкості окремих особистих якостей. Серед набору психологічних якостей є незмінні, слабо змінювані і такі, щосильно змінюються.



До незмінних можна віднести: темперамент, генетично задані реакції і тип вищої нервової діяльності.

До слабо зміннихсугестивність, рівень емоційності, характер уваги, схильність до ризику і параметри мислення.

До сильно зміннихволя, відповідальність, комунікабельність.

Існує модель успішного керівника яка забезпечує максимальну можливість успішної розробки та реалізації управлінських рішень. У цей набір входять: екстравертірованность, комунікабельність, рішучість, професіоналізм, відкритість, допитливість, орієнтація на результат, впевненість.
Вплив темпераменту на вироблення управлінських рішень

Тип темпераменту

Особливості підходу до управлінського рішення

Холеричний

Віддають перевагу швидкості, оперативності, індивідуалізмові при розробці управлінського рішення. Часто саме ці якості виявляються важливішими за довготривале опрацювання рішення. Однак холерики не завжди встигають ретельно оцінити ситуацію і правильно сформулювати проблему. Їх рішення часом мають спонтанний характер. Рішення, прийняті холериком, характеризуються високим рівнем ризику, рішучістю й безкомпромісністью.

Сангвінічний

Мають більш спокійний тип розумової діяльності. Вони так само, як і холерики, швидкі й оперативні при розробці управлінського рішення, однак віддають перевагу не індивідуалізму, а колективному обговоренню ключових проблем або ключових елементів вже прийнятих ними рішень. Сангвініки добре працюють як із фахівцями, так і з інформаційними системами підтримки рішень.

Флегматичний

 

Воліють витрачати більше часу на розробку управлінського рішення, аніж на його реалізацію. Для них важливий надлишок інформації, думок і порад щодо вирішуваних завдань. Їх рішення характеризуються високим рівнем безпеки і обдуманості. При реалізації своїх рішень флегматики рішучі й наполегливі. Вони більше довіряють фахівцям, аніж інформаційним системам.

Меланхолійний

Дуже відповідально підходять до розробки управлінського рішення. Вони намагаються врахувати всі можливі негативні наслідки реалізації рішень. Часто другорядні проблеми (дрібниці) зводяться ними в ранг першорядних. Меланхолікам потрібно багато часу, великий обсяг інформації, радників і різних точок зору. Рішення, прийняте меланхоліком, відрізняється детальною відпрацьованістю і ретельністю виконання. Меланхоліки приймають ефективні рішення в галузі стратегічного планування, конструювання і т. д. Робота в напружених ситуаціях їм протипоказана. При реалізації своїх рішень вони постійно стежать за ходом їх виконання, допомагають виконавцям, входять у всі тонкощі проблем, які виникають.


Питання 6. ПРОФЕСІОГРАМА МЕНЕДЖЕРА

Менеджер людина, яка професійно здійснює функцію управ­ління у ринковій системі відносин.

Менеджер відповідає за отримання результатів від роботи ін­ших людей, які працюють індивідуально або об'єднані у групи.

Організація не може існувати без менеджерів, адже саме вони забезпечують виконання її місії, основного призначення, визна­чають необхідність і встановлюють взаємодію між окремими ор­ганізаціями і діями всередині організації.

Менеджери розробляють стратегії поведінки організації в се­редовищі, що змінюється, та забезпечують урахування інтересів тих осіб і організацій, які контактують і контролюють діяльність організації.

Менеджер є основною інформаційною ланкою зв'язку органі­зації з оточенням, формально та неформально відповідає за ре­зультати її діяльності. Він офіційно представляє організацію у зовнішньому оточенні під час проведення офіційних заходів.

Менеджери в організації, які є суб'єктами здійснення управ­лінської діяльності, грають низку різноманітних ролей.



  1. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень.

Вони полягають у тому, що менеджер визначає напрям руху організації, вирішує питання розподілу ресурсів, коригує, коор­динує діяльність. Право прийняття управлінських рішень має тільки менеджер; він же несе відповідальність за наслідки прийн­ятого рішення. Менеджер повинен не лише визначити оптималь­не вирішення певної проблеми, а взяти на себе ризик, наважитись прийняти рішення.

  1. інформаційні ролі.

Вони полягають у тому, що менеджер отримує, збирає інфор­мацію про зовнішнє і внутрішнє середовище, розповсюджує ін­формацію у вигляді фактів та нормативних настанов, а також роз'яснює політику, основні цілі організації, тобто виступає її представником. Результати роботи залежать від того, наскільки менеджер володіє інформацією, наскільки ясно і чітко доводить інформацію до членів організації. 3. Міжособові ролі.

Менеджер виступає у ролі керівника, що формує стосунки у середині організації та поза її межами, мотивує членів організації на досягнення цілей, координує їх зусилля, виступає у якості з'єднуючої ланки перед вищим керівництвом, споживачами, по­стачальниками і навпаки, представляє всіх перед членами колек­тиву, яким керує. Менеджер повинен йти попереду та вести за собою своїх підлеглих, користуватись їх довірою і повагою, тоб­то бути лідером.

Залежно від позиції менеджера в організації, завдань, які він вирішує, та функцій, які реалізує, наведені ролі можуть бути при­таманні їм більшою або меншою мірою, хоча кожен менеджер обов'язково приймає рішення, працює з інформацією і виступає керівником відносно певної організації.

Менеджер повинен розуміти природу управлінських процесів, вміти розподіляти відповідальність за рівнями управління, знати економіку і маркетинг, інформаційні технології, вміти планувати, прогнозувати розвиток діяльності своєї фірми. Не менш важливо бути спеціалістом у роботі з людьми:



  • уміти будувати взаємовідносини з підлеглими, між підпри­ємством та клієнтами, з іншими підприємствами;

  • приймати рішення в складних ситуаціях, що швидко змі­нюються, чітко, дохідливо формулювати свої думки.

Менеджер обирає лише правильний варіант рішення. Його діяльність — найвищий творчий акт.

Менеджер повинен володіти високою психологічною культу­рою, яка є невід'ємною частиною загальної культури людини.

Психологічна культура включає три необхідні елементи:


  1. Пізнання себе й іншої людини.

  2. Уміння спілкуватися з людьми.

  3. Регулювати свою поведінку.

Досліджуючи політичні, соціальні, економічні та психологі­чні сили, які діють у розвинутих країнах, вивчаючи вплив цих сил на тих, хто займає управлінські посади, можна зробити ко­рисні узагальнення про мінливість змісту роботи керівника. Ці узагальнення дають змогу передбачити ті здібності та вміння, які вимагаються від умілого менеджера у теперішній час і в майбутньому.

Успішність менеджера залежить від рівня управлінської майс­терності, досвіду.



Управлінську майстерність визначають:

  1. здатність менеджера розуміти загальну перспективу органі­зації;

  2. уміння обирати найкращий варіант управлінського рішення;

  3. уміння правильно розподіляти роботу та завдання, вибирати оптимальну техніку та засоби, передбачувати розвиток ситуації;

  4. спроможність виконувати організаційні обов'язки, ефекти­вно діяти в межах виділеного бюджету, компетентно виконувати завдання;

  5. здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми;

  6. логічно і доступно видавати розпорядження, координувати інформаційні потоки.

З узагальнень практики можна виокремити одинадцять най­важливіших якостей менеджера, які впливають на управлінсь­ку діяльність:

  1. Здатність ефективно управляти собою та своїм часом.

  2. Здатність усвідомлювати свої особисті цінності.

  3. Визначення цілей роботи, що виконується, і своїх власних цілей.

  4. Постійне особисте зростання і розвиток.

  5. Здатність швидко та ефективно вирішувати проблеми.

  6. Винахідливість та здатність гнучко реагувати на зміни си­туації.

  7. Впливовість на оточення, без застосовування прямих на­казів.

  8. Використання нових сучасних управлінських методів.

  9. Уміле використання людських ресурсів.




  1. Уміння допомогти іншим у швидкому вивченні нових ме­тодів та оволодінні практичними навичками роботи.

  2. Уміння створювати та удосконалювати групи, які здатні ставати винахідливими і результативними у роботі.

Це узагальнені здібності та якості, якими повинен володіти менеджер. Але якщо детально розглядати це питання, то якості та риси керівника, який досягає успіху, можна поділити на психоло­гічні, інтелектуальні, професійні, соціальні.

Психологічні риси керівника:

  1. Прагнення до лідерства, здатність до керівництва.

  2. Сильні вольові якості.

  3. Готовність до розумного ризику.

  4. Прагнення успіху, честолюбство.

  5. Здатність брати на себе відповідальність в екстремальних ситуаціях.

  1. Самодостатність особистості.

  2. Комбінаторно-прогностичний тип мислення (варіативність, темп, гнучкість, інтуїтивність, логічність, прогнозування).

  3. Уміння протистояти стресу.

  4. Адаптивність, тобто швидка пристосовуваність до нових умов.

Інтелектуальні риси керівника:

  1. Прагнення до постійного самовдосконалення.

  2. Схильність до сприйняття нових ідей та досягнень, здат­ність відрізнити їх від ілюзорних.

  3. Панорамність мислення (системність, широта, комплекс­ність), а також професійна предметність (знання деталей та тон­кощів управління).

  4. Мистецтво швидко опрацьовувати, ранжувати інформацію і на цій основі приймати рішення.

  5. Здатність до самоаналізу.

  6. Уміння розуміти, приймати та використовувати з користю для справи думки, протилежні власним.

7. Психологічна освіта.
Професійні риси керівника:

  1. Уміння ефективно використовувати кращі досягнення нау­ково-технічного прогресу, інформаційних технологій.

  2. Глибокі знання особливостей функціонування ринкової економіки.

  3. Схильність та здатність віднаходити резерви людського чинника в підприємництві.

  4. Уміння заохочувати персонал за добру роботу і справедли­во критикувати (але не публічно!).

  5. Мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення за тих умов, коли альтернативні варіанти дій, інформація та цілі не чіткі або сумнівні.

  6. Уміння ефективно та раціонально розподіляти завдання і відводити на них оптимальний час.

7. Діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість.
Соціальні риси керівника:

  1. Уміння враховувати політичні наслідки рішень.

  1. Схильність керуватися принципами соціальної справедли­вості.

  2. Уміння встановлювати та підтримувати систему стосунків із рівними собі людьми.

  3. Тактовність та ввічливість, переважання демократичності в стосунках із людьми.

  1. Уміння залишатися цілим між «молотом» і «ковадлом» (ти­ском згори та опором знизу).

  2. Уміння брати на себе відповідальність.

  3. Беззастережне виконання правил, які схвалені організацією.

  4. Уміння заохочувати персонал до відвертості і групових дискусій.

Щоб неуспішно чи неефективно керувати, інколи достатньо однієї або декількох рис чи вад керівника. І тому цей період кері­вництва стане значно коротшим, через такі вади:

  1. Манія величі, ілюзорна віра у свою непогрішність, у те, що ти маєш виключне право розпоряджатися долями інших людей.

  2. Надмірна підозрілість, хибна переконаність у тому, що ко­ли ти шахрай, то всі навкруги схожі на тебе.

  3. Амбітність і, виходячи з цього, зверхність, непривабливість у стосунках з оточенням.

  4. Незнання потреб та інтересів своїх підлеглих.

  5. Невміння стимулювати за добру працю і карати за недобро­совісну.

  6. Невміння або небажання бути відвертим та привітним із своїми підлеглими.

  7. Невіра в здібності своїх підлеглих.

  8. Безпосереднє керування роботою, замість того, щоб прави­льно розподілити її між підлеглими.

  9. Тримання всіх гілок управління в одних руках, прийняття рішень за підлеглих і тим самим відсутність стимулювання їхньої ініціативи.




  1. Невіра у професійні якості своїх підлеглих, виконання за них відповідальної роботи.

  2. Виконання передусім знайомої і приємної роботи.

  3. Невміння розподіляти стратегію та тактику діяльності, планувати роботу і передбачати наслідки.

Дуже важливим для керівника в управлінській діяльності є те, щоб він у своїй фірмі був лідером.

Лідери — це люди, які роблять правильні речі. Керівники ж роблять речі правильно.

Різниця між цими поняттями велика. Коли ви думаєте про правильні речі, ви думаєте про майбутнє, про стратегічність ме­ти, можете навіть помріяти. Але коли ви обмірковуєте, як зроби­ти те чи інше правильно, ви думаєте про контроль. Ви думаєте, як це зробити. Лідери не обтяжуються такими питаннями, як: ЩО? і НАВІЩО?

За Бенісом, характер лідера складається з:

Лідер = компетентність + амбіційність + цілісність

Лідера визначають п'ять характеристик:


  1. Бізнес-освіченість.

  2. Концептуальні здібності (творчий, винахідливий інтелект).

  3. Попередній досвід.

  4. Якість судження (прийняття швидких та правильних рі­шень за недостатньої інформації).

  5. Уміння працювати з людьми (зацікавити їх, повести за со­бою і дати нагоду їм розкритися; мужність підібрати людей, які не «піддакують», а висловлюють за потреби власну, нехай навіть протилежну, думку).

Яким повинен бути лідер? (рис. 2.1).

Головним покликанням лідерів у третьому тисячолітті буде вивільнення інтелектуальної енергії своїх співробітників. .Лі­дери повинні створити у своїх організаціях таку атмосферу, щоб люди фонтанували в ній ідеями, інноваціями, цікавими теоріями. Якщо раніше чітко налагоджену організаційну стру­ктуру часто порівнювали із симфонічним оркестром, який ско­ряється кожному помаху руки талановитого диригента, то сьо­годні доцільніше співставлення з джаз-бендом. Чим більше імпровізацій, тим краще.

Професор Беніс дає короткий курс порад, як стати справжнім лідером:


  • будьте самим собою;

  • визначте, що вам краще за все вдається;

  • оточіть себе професіоналами і поводьтеся з ними так, як би воліли, щоб поводились з вами;

  • будьте не диктатором, а диригентом;

  • визначтеся з однією — двома головними цілями;

  • порадьтеся із співробітниками, як краще досягти наміче­ного;

  • похваліть їх за це.

Щоб виховати у собі риси та якості, які впливають на ефекти­вність управлінської роботи, менеджеру постійно і систематично потрібно працювати над собою. Цьому сприятиме розробка осо­бистого плану розвитку.

Особистий план розвитку повинен бути:



  • конкретним;

  • реальним.
    Він має мобілізувати всі ваші здібності і вимагати від вас повної віддачі.

Декілька основних правил, перевірених на практиці, допоможуть вам у розробленні такого плану:

  1. Поставте перед собою чітке завдання. Люди іноді зазнають невдачі, тому що слабо уявляють собі свою мету.

  2. Завдання стають кориснішими, якщо їх можна виміряти. Людині, яка прагне схуднути, часто допомагає графік, що висить на стіні і показує зміни ваги. Той самий принцип застосовують і для удосконалення ділових якостей людини.

  3. Будьте задоволені скромним прогресом.

Часто говорять, що великий дуб зростає з малого жолудя. Ім­пульсивна людина, яка хоче змінити себе за мить, рідко досягає цього.

  1. Ризикуйте у незнайомих ситуаціях.

Частом, потрібно вибирати між ризиком та поверненням у безпеку. В той же час, невизначеність нової ситуації є негатив­ним чинником і гальмує прогрес.

  1. Пам'ятайте, що своїм розвитком керуєте, головним чином, ви самі.

У кінцевому рахунку, кожен самостійно відповідає за свій розвиток. Особиста ефективність вимагає, щоб ви навчилися від­повідати за своє власне життя.

  1. Ваша зміна може викликати занепокоєння оточення. Підвищення особистої ефективності приводить до успіхів і

зростання вашої компетенції, це може викликати заздрість або ворожість оточення.

  1. Не втрачайте можливостей.

В той час, коли ви працюєте над особистим планом розвитку, можуть виникнути нові можливості. Можна поліпшити стосунки з оточенням, створити колективи, просунути вперед справи, встановити нові контакти. Уміння розпізнавати та використову­вати можливості вирізняє людей, які працюють над собою.

  1. Будьте готові вчитися в інших.

В оточення можна багато чому навчитися. їхній підхід, став­лення до роботи, навички заслуговують уваги, щоб довідатися про причини їхніх успіхів або невдач.

  1. Учіться на своїх невдачах та помилках.

Якщо ви помиляєтесь в чомусь, будьте готові визнати це. Роз­глядайте свої невдачі та помилки як зворотній зв'язок із практи­кою, вчіться на них.

  1. Розберіться у політиці вашого підприємства.

У діяльності кожної організації є політичні аспекти, тому по­трібно вміти передбачити наслідки цього.

  1. Беріть участь у відвертих дискусіях про свої погляди та принципи.

Сталі погляди, переконання та забобони можна змінити, якщо винести їх на відкрите обговорення та відверто проаналізувати.

Виділіть людей, із якими вам важко спілкуватися — їх думки, що розходяться з вашими, можуть виявитися особливо стимулюю­чими.



  1. Приносьте користь організації, де працюєте.

З багатьох точок зору, відносини між людиною та організаці­єю — це угода, з якої кожна сторона намагається здобути якомо­га більше прибутку. Якщо ви не приносите помітної користі, то нерозумно розраховувати, що вам нададуть великі можливості.

  1. Визначте реальні терміни.

Удосконалення ділових якостей відбувається безперервно. Зміни вимагають постійної уваги та реалістичних термінів вико­нання.

  1. Слова не повинні розходитися із справами.

Про вашу компетентність люди будуть судити не за словами, а за справами.

  1. Отримуйте задоволення від свого розвитку.

Навчання відбувається успішніше, коли можна отримати за­доволення, адже через незадоволення цілей ви легко можете втратити дух ентузіазму й зацікавленості. Найпродуктивніший для навчання такий клімат, який примушує долати справжні перешкоди і дає шанси на успіх.

Резюме

У структурі діяльності менеджера слід дотримуватись його «професіограми». її використання дозволить підвищити якість реалізації функції управління та, відповідно, професіоналізм ме­неджера.

При цьому слід зважати на найважливіші якості та риси, яки­ми повинен володіти менеджер, щоб досягти успіху, а саме: пси­хологічні, інтелектуальні, професійні, соціальні.

В управлінській діяльності бажано, щоб менеджер був ліде­ром. Адже лідерство — природна, вроджена риса, менеджерст­во — набута, вихована. Можна бути гарним менеджером, але не вміти вести за собою людей, «запалювати» їх. А лідер може ви­ховати у себе якості та здібності, що мають бути притаманні ме­неджеру. Ідеальним варіантом для цілей управлінської діяльності є поєднання менеджерських рис та лідерських здібностей.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка