Навчально-методичний посібник «мікробіологія з основами вірусології»




Сторінка5/6
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1.25 Mb.
1   2   3   4   5   6

Вірус гепатиту в (hвv)


Гепатит В (ВГВ, сироватковий гепатит) – інфекційна хвороба, що характеризується враженням печінки з розвитком симптомокомплексу гостого та хронічного гепатиту. Це одне з найбільш загрозливих захворювань, що зумовлює щорічно у світі більше 2 млн смертей.

Віріони вірусу – “частки Дейна” сферичної форми, дрібні – діаметром 40-45 нм, мають геном, який складається з двониткової ДНК (мінус-нитки і більш короткої неповної плюс-нитки). Геном заключений в білковий капсид ікосаедрального типу симетрії (т.з. серцевину). Нуклеокапсид покритий зовнішньою ліпідно-білковою оболонкою (суперкапсидом).



Джерелом інфекції є хворий та вірусоносій (менше 10 %). Шляхи передачі – парентеральний (введення зараженої вірусом крові та її компонентів при будь-яких маніпуляціях – переливанні крові, хірургічних операціях, ін’єкціях, стоматологічних процедурах, педікюрі, манікюрі та ін.), статевий та вертикальний (від матері плоду трансплацентарно чи під час родів). Основні групи ризику – медпрацівники, особи, які отримують гемотрансфузії чи препарати крові, наркомани, хворі на гемофілію, гомосексуали, повії.

Віспа вітряна гостре вірусне захворювання, що характеризується висипанням папуловезикулезной висипи при помірній інтоксикації

Этиология. Збудник – Днк-утримуючий вірус, малостійкий у зовнішньому середовищі, непатогенний для тварин

Епідеміологія. Джерело інфекції – хвора людина з 10-го дня інкубаційного періоду до 5-го дня з моменту появи останніх елементів висипи.

Патогенез. З ротоглотки вірус проникає в кров*яне русло й фіксується переважно в епітеліальних клітках шкіри й слизуватих оболонок. Некрози кліток эпидермиса й нагромадження межтканевой рідини ведуть до утвору внутриэпи-дермальных пухирців. Різні стадії розвитку елементів висипи й розміри їх обумовлюють поліморфізм висипу. Епітелій слизуватих оболонок легко зазнає слущиванию й мацерації, внаслідок чого на них рано з*являються ерозії й виразки. Зворотний розвиток пухирців відбувається шляхом усмоктування рідини й утвору сухої скоринки. Ушкоджений эпидермис відновлюється без утвору рубця



Поліомієліт гостре інфекційне, захворювання, що характеризується поразкою головного мозку й виникненням млявих паралічів.

Збудник поліомієліту – вірус, що ставиться до групи кишкових вірусів (энтеровирусы). Це найбільш дрібні віруси; вони стійкі до низьких температур, але чутливі до високої температури (швидко гинуть при кип*ятінні), ультрафіолетовому опроміненню й високочастотним ультразвукам, патогенны не тільки для людини, але й для мавп.

Проникнувши в кишки або носову частину ковтки, вірус розмножується в лімфатичних вузлах кишечнику, потім попадає в кров, а із крові осідає в чутливі до нього рухових клітках передніх рогів спинного мозку й у клітках ядер рухових черепних нервів. По закінченню гострого періоду хвороби на місці загиблих кліток утворюється рубцева тканина

Енцефаліт кліщовий (тайговий, весняно-літній) – гостре вірусне захворювання, що характеризується поразкою сірої речовини головного й спинного мозку з розвитком парезів і паралічів

Этиология. Збудник – арбовирус. Він термолабільний, чутливий до дії дезінфікуючих розчинів. У молоці його резистентність підвищується

Епідеміологія. Резервуар інфекції – дикі, іноді свійські тварина, птаха й кліщі. Останні є « переносниками хвороби. Установлений аліментарний шлях інфікування через сире молоко. Хвора людина для навколишніх не небезпечний. Сезонність весняно-літня. Хвороба поширена на всій території Євро-Азіатського материка в лісових і лісостепові зонах

Клінічна картина. Інкубаційний період триває 3-25 (у середньому 7-14) днів. Початок гострий, раптово підвищується температура до 39-40°С з’являється різка головная біль, нудота, блювота, гіперемія шиї, верхньої частини грудей, ротоглотки й конъюнктиви, іноді втрата свідомості, судороги. У крові – лейкоцитоз із нейтрофилезом. Розрізняють кілька варіантів плину хвороби



Аденовірусна інфекція гостре захворювання, що характеризується помірковано вираженими симптомами інтоксикації, поразкою лімфоїдной тканини, слизуватих оболонок дихальних шляхів, очей й кишечнику

Этиология. Відомо близько 90 серотипов аденовірусів. Віруси стійкі до низьких температур, довгостроково (до 2 неділь) зберігаються при кімнатній температурі, але легко інактивируются при нагріванні й впливі дезінфікуючих засобів

Епідеміологія. Джерело інфекції – хвора людина, що виділяє віруси з носоглотковим слизом і фекаліями. Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом. До інфекції більш сприйнятливі особи молодого віку, особливо діти у віці від 6 місяців до 5 років. Захворюваність реєструється протягом усього року з помірним підвищенням в осінньо-зимовий період.

Парагрип гостре захворювання, що характеризується помірковано вираженими симптомами інтоксикації й поразкою верхніх дихальних шляхів, переважно гортані

Этиология. Збудники – віруси парагрипу 4 типів. Нестійкі в зовнішньому середовищі, в умовах житлового приміщення існують не більш 4 години.

Епідеміологія. Джерело інфекції – хвора людина. Вірус виділяється з носоглотковим слизом у гострий період хвороби. Шлях передачі – повітряно-краплинний. Парагрипозна інфекція є провідною серед гострих респіраторних захворювань у межэпидемический по грипу період. Парагрипом хворіють діти дошкільного віку, у тому числі навіть немовлята

Патогенез. Розмноження вірусу відбувається в клітках епітелію верхніх дихальних шляхів (носові ходи, гортань, іноді трахея). У дітей раннього віку вірус вражає епітелій бронхів, бронхіол і альвеол. Запальні зміни найбільш виражені в гортані, що іноді приводить до розвитку неправильного крупу (стеноз гортані).



Кір – надзвичайно гостра інфекційна хвороба, переважно дитячого віку, яка характеризується інтоксикацією, підвищенням температури тіла, катаром слизових оболонок дихальних шляхів та кон’юктив, наступною появою плямисто пальпульозного висипу, що покриває шкіру хворого.

Збудником є вірус, який належить до роду Morbilivirus.Вперше сам вірус був виділений у 1954 році. Вірус кору відноситься до великих мікровірусів, має нерівну сферичну форму, в середин міститься РНК, назовні ліпопротеїнова оболонка. Вірус має складну антигенну структуру. Збудник не стійкий в умовах зовнішнього середовища, чутливий до УФ опромінення видимого світла. При денному світлі вірус краплинах слини гине за 30 хв. Не переносить висушування, термолабільний при кімнатній температурі гине через кілька годин, інактивується дезрозчинами, стійкий до антибіотиків.

Механізм передачі – повітряно-крапельний. Вірус у великій кількості попадає у середовище з краплями слизу підчас кашлю, розмови. Він розповсюджується на великі відстані. Через предмети догляду, іграшки збудник не передається. Воротами проникнення вірусу в середину в організм є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів.



Епідемічний паротит (свинка) – гостра вірусна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка характеризується ураженням слинних залоз та інших залозистих органів, а нерідко й нервової системи. Збудник – вірус із сімейства параміксовірусів.

Джерело інфекції – хвора людина (в тому числі зі стертою та безсимптомною формами хвороби), яка є заразною з останніх 2 днів інкубації до 9-го дня від початку клінічних проявів. Механізм передачі повітряно-крапельний, хоча не можна повністю виключити й зараження через інфіковані речі. Переважно хворіють діти, частіше – хлопчики. Захворюваність характеризується весняною сезонністю і періодичністю виникнення через кожні 3-5 років. Діти першого року життя, як правило, не хворіють, тому що мають пасивний імунітет від матері. Повторні захворювання спостерігаються рідко.



Енцефаліт запалення речовини головного мозку. З групи енцефалітів епідемічний енцефаліт. Збудник його – фільтр вірус, який міститься в клітинах центральної нервової системи.

Захворювання починається з підвищення температури та сонливість (безперервний сон триває іноді 2-3 тижні і більше); трапляється, що під час їжі хворий засипає з недожеванной їжею у роті; у дітей хвороба може початися з безсоння; крім того, відзначається ураження око рухливого нерва, що викликає звичайно двоєння в очах і інші розлади зіниці спостерігається також сильне слюно виділення. Близько 30 % (у середньому) захворілих помирає у гострому періоді хвороби.

Пережитий гострий період майже в половині випадків виявляються симптоми, сукупність яких дає своєрідну картину хронічного періоду хвороби - так званого паркінсонізму (за ім'ям лікаря Паркінсона). Ці симптоми з'являються іноді лише через кілька років. Паркінсонізму характеризується загальною загальмованість і скутість. Особи обличчя, без міміки, очні щілини широко розкриті, погляд спрямований в одну точку; рухи хворого справляють враження заводний ляльки – «Лялькова хода». Хворий ходить дрібними шажками з нахилені вперед тулубом мова хворого лаконічна, змазана. Він втрачає інтерес до навколишнього, настирливі звернення з одними і тими ж проханнями, пропозиціями і т. д.

Герпеси – вірусні хвороби з групи інфекцій дихальних шляхів, які характеризуються висипкою на шкірі, слизових оболонках згрупованих дрібних пухирців на гіперемійованій та інфільтрованій поверхні, що супроводжується свербінням, печією, болем.

Розрізняють як самостійні нозологічні форми звичайний герпес і оперізуючий герпес. Збудники їх належать до герпвірусів, що містять ДНК.

Відомо два типи вірусів, які спричиняють звичайний герпес: ВЗГ-1, виділений з уражених ділянок шкіри та слизових оболонок, й ВЗГ-2- з геніталій. Збудником оперізуючого герпесу є вірус вітрянки – зостер.

Практична частина

Завдання 1. Охарактеризувати основні ввірусні захворювання людського організму

Завдання 2. Замалювати будову вірусів, які спричиняють вірусні людські хвороби.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №11

НА ТЕМУ «ВІРУСНІ ХВОРОБИ РОСЛИН»
Мета: розглянути найбільш поширені вірусні хвороби рослин, та ознайомитися з їхньою профілактикою. Проаналізувати сучасний стан розвитку вірусології в Україні.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Поширеність вірусів рослин та боротьба з ними.

2. Х-вірус картоплі: характеристика, особливості.

3 Способи передачі вірусів.

4. Використання Х-вірусу в сучасних дослідженнях.

5 Метод отримання препаратів Х-вірусу картоплі для виробництва діагностичної сироватки.

6 Електронномікроскопічні дослідження апікальних меристем картоплі та вплив хіміотерапії на процес оздоровлення.
Теоретична частина

1. Характеристика вірусних захворювань рослин.

ВІРУСНІ ХВОРОБИ РОСЛИН – хвороби рослин, які спричиняються фільтрівними вірусами. Поділяються на 2 групи: мозаїки і жовтухи. Для мозаїк характерна мозаїчність забарвлення уражених органів (чергування світлозабарвлених і темнозабарвлених ділянок), руйнування хлоропластів, редукція, пластинки листка та ін.; для жовтух – пожовтіння листя, виродливість квіток, деформація уражених органів та ін. До мО'Заїк належать: мозаїка тютюну і помідорів, мозаїка буряків, зморшкувата і смугаста мозаїка картоплі, мозаїка огірків, малини, сливи, вишні та ін.; до жовтух – жовтуха персика, стовбур помідорів, закуклюван-чя вівса, звивання листя картоплі, бавовнику та ін.

Пристосованість різних вірусів до рослин неоднакова, напр., вірус тютюнової мозаїки уражає рослини 22 родів 12 родин, а від віруса огіркової мозаїки терплять рослини 74 родів 32 родин. Разом з тим деякі віруси пристосовані лише до рослин певних родин (напр., вірус стрика помідорів). Рослини можуть уражатися відразу двома вірусами. Відомі випадки, коли ураження рослин одним вірусом підвищує їхню сприйнятливість до інших вірусів, і навпаки, рослини, уражені одним вірусом, стають несприйнятливими до інших вірусів.

Найхарактернішою особливістю В. х. р. є їхня величезна інфекційність. Зберігаються віруси в живих зимуючих частинах рослин, в рослинних рештках, іноді в насінні. Найбільшу роль в поширенні В. х. р. відіграють колючо-сисні комахи (цикади, попелиця та інші). Переносниками вірусів можуть бути повитиця, мікроскопічні гриби і бактерії. Інфекція передається також через грунт і знаряддя його обробітку, через соки рослин, при щепленні та ін.

Заходи боротьби: виведення і запровадження стійких проти вірусів сортів, регулювання строків сівби с.-г. культур (напр., помідорів 1 картоплі), оздоровлення посівного і садивного матеріалу, знищення комах-перено-сників, знищення бур'янів, виполювання з посівів хворих рослин та ін. спец, заходи.

вірози - хвороби, що їх спричинюють віруси. Уражають як вищі (квіткові, голонасінні, папоротеподібні), так і нижчі рослини (гриби, водорості). Найхарактернішими симптомами В. х. р. є зміна забарвлення і форми листків та ін. зелених частин рослин. На уражених органах нерівномірно чергуються темно-зелені, ясно-зелені або жовті ділянки, часто спостерігається заг. хлороз, який супроводять некрози (змертвіння) та деформація органів. Збудник здебільшого передається при пораненні з соком рослин, через ґрунтообробні знаряддя, іноді - з рештками рослин та через грунт, через садивний матеріал, при щепленні тощо. Під час вегетації більшість фітопатогенних вірусів переносять сисні комахи (попелиці, трипси), деяких - гризучі комахи (коники, гусінь, совки-гами), паразитичні черви - нематоди.

Визначають Вірусні хвороби рослин візуально (наглядно) за сукупністю зовнішніх ознак захворювання або за допомогою електронномікроскопічного методу, індикаторних рослин тощо. Вірусні хвороби рослин (мозаїчні хвороби рослин, скручування листя тощо) дуже поширені, можуть завдавати значної шкоди в Степу та Лісостепу Ураїни, уражаючи картоплю, тютюн, овочеві, злакові, бобові, плодо-ягідні та ін. культури. Втрати врожаю від вірусних хвороб рослин становлять від 0,5 до, в окремих випадках, 50% , погіршується якість врожаю. Заходи боротьби. Раціональні строки сівби, дотримання сівозміни, підживлювання рослин, належний обробіток грунту, знищення комах - переносників вірусів обприскуванням рослин фозалоном, фосфамідом, хлорофосом тощо.
Практична частина


    1. Розглянути на фото основні вірусні хвороби сільськогосподарських рослин.

    2. Визначити загальний стан рослин, які заражені вірусними хворобами. Колір, форму, інші морфологічні ознаки.

    3. Замалювати Х-вірус картоплі (ХВК)


Рис.11.1. Х-вірус картоплі (ХВК), типовий представник групи потексвірусів



СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №12

НА ТЕМУ «ВІРУСНІ ХВОРОБИ ТВАРИН»
Мета: розглянути найбільш поширені вірусні хвороби тварин, та ознайомитися з їхньою профілактикою. Проаналізувати сучасний стан розвитку вірусології в Україні.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

      1. Охаракеризуйте основні вірусні хвороби тварин.

      2. Які шляхи передачі вірусних хвороб тварин до людини?

      3. Які методи безпеки потрібно дотримуватися при контакті з хворими тваринами.

Теоретична частина

1. Характеристика вірусних захворювань рослин.

Сказ


Свинячий грип

Ензоотичний енцефаломієліт тварин

Вірусна лейкемія (лейкоз)

Чума великої рогатої худоби

Віспа

Герпес собак



До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін.

Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії. Великої шкоди завдають тваринництву також інфекційні захворювання, які спричиняються вірусами (ящур, чума свиней, сказ, вірусний аборт, інфекційний ринотрахеїт, інфекційний енцефаломієлід та ін.); грибами (оравус, кандиломікоз, актиномікоз) і паразитичними найпростішими (піроплазмози, триманозомози та ін.).Хвороби рослин.Наука – фітонтологія. Розрізняють неінфекційні та інфекційні хвороби тварин. Неінфекційні – виникають під впливом не сприятливих факторів зовнішнього середовища. Інфекційні – спричиняється фітопатогенними матеріями, грибами, вірусами, мікоплазмами, рікетсіями, активноміцитами.Бактеріози. Нині відомо понад триста видів бактерій, які уражують рослини.Фітопатогенні бактерії мають переважно паличкоподібну форму, грамнегативні, більшість з них неспороносні аероби, оптимальна температура для їхнього розвитку становить 20-250С. зараження рослин відбувається через насіння, бульби й цибулини, вітром, комахами, птахами, при пораненні рослин та іншими шляхами. Найчастіше бактеріози проявляються у вигляді розростання тканин, в’янення, плямистой. Найбільш поширені бактеріози:-    бактеріальний рак виноградної лози;-    чорна плямистість томатів;-    судинний бактеріоз капусти;-    кільцева гниль картоплі;-    бактеріоз кукурудзи та ін.Мікози. Близько 10 тисяч грибів є збудниками хвороб рослин. Серед них такі: сажкові, іржові, переноспорози, бораннисті роси, аскохітози, актракнози, фузаріози, гниль, рак картоплі, кила капусти, фітофтора картоплі, гниль дерев і багато інших зумовлює грибами. Які можуть проникати крізь непошкоджену зовнішню покривну тканину, природні отвори (продихи, сочевички), найчастіше різні поранення на тілі рослин. Після проникнення в середину тканини збудник вступає в безпосередні взаємини організму рослини і спричиняє в ньому патологічні процеси, порушуючи нормальне функціонування життєво важливих центрів клітини (білоксинтезуючі системи), а також генетично зв’язані з ними системи регуляторів енергетичного обміну.За середніми підрахунками щорічні втрати зерна пшениці тільки від іржастих грибів становлять близько 10% загальної продукції зерна. Тому проблема дослідження ролі грибів в захворюваннях рослин є дуже важливою, від цього залежить доля врожаю.

Сказ (rabies водобоязнь, скаженина, гідрофобія) – гостра інфекційна хвороба, яка уражає центральну нервову систему і завершується летально; передається від хворих тварин шляхом укусу або ослинення шкіри чи слизових оболонок, особливо за наявності на них мікротравм.

Збудник сказу РНК-вірус, що відноситься до родини рабдовірусів. Має кулеподібну форму з одним плескатим та іншим заокругленим кінцем, розмір його 80-180 нм. Вкритий оболонкою, яка складається з глікопротеїда та гліколіпідів, що зумовлюють гемаглютинуючі властивості вірусу. У складі віріона виявлені ферменти протеїнкіназа та РНК-полімераза.

Вірус сказу вибірково уражає різні види нервової системи. Розмножується і накопичується в головному мозку, а також в епітелії слинних залоз, наднирниках, периферичних нервових стовбурах, слізних залозах. При розмноженні вірусу в цитоплазмі нейронів формуються специфічні включення  тільця Бабеша-Негрі круглої або веретеноподібної форми, що фарбуються кислими барвниками в яскраво-червоний колір.

Вірус сказу розвивається в мозковій тканині різних тварин: мишей, кролів, гвінейських свинок, білих щурів, курчат, овець. Може бути адаптованим до культур тканин різних видів тварин: репродукується у первинних культурах клітин нирок хом’яка, ембріонів телят, овець та курей. Отож, нейротропізм вірусу сказу не є абсолютним. Вірус сказу патогенний для людини, хижих тварин родини собачих, котячих та кунячих, а також рукокрилих (кровосисних і комахоїдних летючих мишей), рідше хворіють на сказ коні, свині, велика та дрібна рогата худоба.

Дикий вірус сказу, що циркулює серед тварин у природі, отримав назву вуличного вірусу. Л. Пастер у результаті тривалих пасажів вуличного вірусу на кролях отримав так званий фіксований штам вірусу сказу, який після 90-го пасажу значною мірою втратив патогенну здатність, зберігши антигенні властивості. Виведений Л. Пастером частково атенуйований фіксований вірус сказу і розроблену ним методику вирощування рабічного вірусу використовують у лабораторній та виробничій практиці для отримання антирабічних вакцин. Фіксований вірус непатогенний або слабкопатогенний для людини, але залишається патогенним для білих мишей (викликає у них паралітичну форму хвороби після інкубаційного періоду тривалістю 4-6 діб і накопичується в центральній нервовій системі).

Вірус сказу може тривало зберігатися при низьких температурах і в гліцерині, а також у трупах тварин. Під час кип’ятіння він інактивується за 2 хв. При температурі 60oС гине протягом 10-15 хв. Згубно діють на вірус пряме сонячне світло та ультрафіолотове опромінення, а також висихання чи повторне заморожування та розморожування субстратів, що містять вірус. Дезинфікуючі засоби  хрорамін (2-3 %), лізол (1-2 %), карболова кислота (3-5 %), ацетон, хлороформ, етиловий спирт  швидко інактивують вірус.

Свинячий грип (англ. Swine influenza) – умовна назва захворювання людей і тварин, викликаного штамами вірусу грипу А/H1N1.

Це респіраторне захворювання свиней, що викликається вірусом грипу А і періодично провокує спалах захворювання у тварин. Віруси С.г. приводять до високих рівнів захворюваності при досить низькій смертності серед свиней. Спалахи можуть поширюватися серед тварин протягом усього року, але частіше припадають на пізню осінь і зиму, подібно до епідемій у людей. Уперше класичний вірус С.г. (H1N1 грипу А) був виявлений у 1930 р.

Передача вірусу від тварини до людини мало поширена; правильно приготовлена (термічно оброблена) свинина не може бути джерелом зараження. Передаючись від тварини до людини, вірус не завжди викликає захворювання й часто виявляється тільки за наявністю антитіл у крові людини. Випадки, коли передача вірусу від тварини до людини спричиняє захворювання, називають зоонозним С.г. Люди, що працюють зі свиньми, піддаються ризику зараження цим захворюванням, проте із середини 20-х років ХХ ст. (коли вперше стала можливою ідентифікація підтипів вірусу грипу) було зареєстровано всього лише близько 50 таких випадків. На сьогодні деякі зі штамів, що викликали захворювання у людей, набули здатності передаватися від людини до людини.

С.г. викликає у людини симптоми, типові для грипу і ГРВІ (див. Гострі респіраторні вірусні інфекції, Грип). Вірус С.г. передається як через безпосередній контакт із зараженими організмами, так і повітряно-краплинним шляхом. С.г. проявляється високою температурою, болем у горлі, фарингітом, ангіною, м’язовим болем, діареєю. Інфекційний період для підтвердження випадку С.г. (H1N1) визначається від 1 доби до прояву захворювання до 7 діб після початку захворювання. Діти, особливо молодшої вікової групи, можуть бути потенційно контагіозними протягом більш тривалого періоду. Серед ускладнень можливий розвиток пневмонії, ураження нервової та серцево-судинної систем. У нашій країні цей вірус не циркулював, імунітету до нього немає, тому не виключені випадки смерті. Вірус відрізняє вкрай високий ступінь поширення. У той же час він стійкий до дії більшості противірусних ЛП (ремантадину та ін.).

Ензоотичний енцефаломієліт тварин – вірусні хвороби, що характеризуються ураженням центральної нервової системи, запаленням мозку, паралічами. Хворіють хутрові звірі (лисиці, песці, соболі) і свині. У звірів збудник хвороби – нейротропний вірус, у свиней - РНК-вмісний ентеровірус. Е. е. т. – стаціонарна хвороба переважно молодняка. Хворі тварини виділяють вірус з слиною, носовим слизом та ін. Зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом, через інфіковані корми тощо. При гострій формі хвороби у тварин виникають корчі, розчісування шкіри, параліч ніг, і за кілька діб вони гинуть. Лікування малоефективне, а в свиней – не розроблене. Заходи боротьби. Обов'язкове карантинування протягом 1 міс. завезених у г-во тварин. Хворих і підозрілих на захворювання хутрових звірів ізолюють і лікують; взимку забивають. Клітки дезинфікують. Всяке переміщення тварин забороняється. При виникненні Е. е. т. усіх свиней г-ва забивають, накладають карантин і проводять комплекс вет.-санітарних заходів.

Вірусна лейкемія (лейкоз) – зоонозних вірусна хвороба кішок, що характеризується в основному ураженням кровотворної системи і злоякісні новоутворення лімфоїдної і мієлоїдною тканин (лімфосаркомі). Збудник. РНК-який містить онкогенний вірус типу С (онкорнавірус) роду онковірусов С (Oncovirus С), сімейства ретровірусів (Retroviridae). Серологічно і генетично виділяють три різновиди вірусу-А, В і С, причому для кішок специфічний тільки серотип А. Стійкість до деззасобів. В зовнішньому середовищі вірус нестійкий, до хімічних дезінфікуючих засобів малоустойчів (1-я група). Епізоотологічний дані. Вірусною лейкемію хворіють різні види сільськогосподарських і дрібних домашніх тварин, у тому числі собаки та коти, а також людина. Вірусна лейкемія кішок (ВЛК) вражає тварин різних вікових груп та порід, але сприйнятливість до інфекції з віком значно знижується. ВЛК найбільш схильні до кішки при груповому утриманні (у 30% тварин може спостерігатися персистуюча інфекція). При цьому персистуюча інфекція у вагітних і годуючих кішок зазвичай викликає аналогічну інфекцію у всіх кошенят даного посліду. Важливо відзначити, що ВЛК – одна з найбільш поширених причин смерті молодих кішок (PM Гаскелл, М. Беннет, 1996-1999 рр..). Зараження відбувається в основному кормовим шляхом, а також пренатально (внутрішньоутробно), гюстнатально (при спільному утриманні хворих і здорових тварин) і при непрямому контакті (через ветеринарні інструменти та ін.) Не виключається також трансмісивний шлях (через комах і кліщів).Інкубаційний період при ВЛК тривалий – від декількох місяців до 4 років. Симптоми. Вірусна лейкемія кішок протікає в основному в хронічній і прихованої (латентної) формах. При хронічному перебігу хвороби можна виділити продромальний, клінічну і термінальну стадії. У хворих тварин часто спостерігають анемію, зниження апетиту, депресію, порушення серцевої діяльності і поступове виснаження, а також різні порушення репродуктивної функції. Вони виявляються у вигляді патології вагітності (резорбції плодів, абортів) і народження мертвих або нежиттєздатних кошенят (синдром "в’янення" кошенят). У картині крові спостерігається лейкоцитоз, значний зсув лейкоцитарної формули вліво, зменшення кількості еритроцитів і поступове зниження гематокриту. У зв’язку з тим, що для клінічної стадії ВЛК характерний розвиток різних форм злоякісних новоутворень лімфоїдної і мієлоїдною тканин, у тому числі переважно лімфосарком, симптоматика хвороби визначається їх локалізацією.

Чума великої рогатої худоби (лат. Pestis bovum) – гостра вірусна хвороба великої рогатої худоби, перебіг якої відбувається у вигляді септицемії з високою температурою і запально-некротичним враженням слизових оболонок, переважно шлунково-кишкового каналу.

Збудник чуми великої рогатої худоби – РНК- вірус, для якого характерний поліморфізм. Зв'язується з білками крові та інших рідин. Культивується на культурі тканин. Не стійкий в навколишньому середовищі. Дезінфектанти в звичних концентраціях інактивують вірус на протязі декількох хвилин.

До чуми сприйнятливі велика рогата худоба, зебу, буйволи. Джерелом інфекції є хворі і перехворівші тварини, які виділяють вірус з калом, сечею, молоком, слиною. Зараження відбувається в природних умовах через органи травлення, слизову оболонку носа. Сприяють розповсюдженню захворювання хижі птахи і тварини, які механічно розносять вірус, поїдаючи трупи тварин. Чума перебігає у вигляді епізоотій з 90-100 % летальністю, в стаціонарних місцях летальність – 5-20 %.



Інкубаційний період – 3-17 днів. Захворювання перебігає гостро, рідше – блискавично, підгостро і абортивно.

Перша ознака – підйом температури до 41-42°C. Атонія передшлунків, спрага, зниження надоїв. Але основні ознаки проявляються на слизових травного каналу – гіперемія, вузлики, які розпадаються з утворенням яскраво-червоних ерозій та виразок. Сильна слинотеча. Кон’юнктива червоного кольору, помутніння рогівки. На початку хвороби спостерігається запор, потім – профузний пронос. Вагітні тварини абортують. Хворі гинуть на 5-21 день. Підгостра форма спостерігається в стаціонарних пунктах і перебігає більш доброякісно.

Труп виснажений, кров водяниста, погано згортається. Слизові оболонки, починаючи з ротової порожнини і закінчуючи прямою кишкою, гіперемійовані, з ерозіями та виразками, крововиливи. Жовчний міхур містить велику кількість жовчі (900 мл).

Африканська чума свиней (далі – АЧС) – хвороба Монтгомері – контагіозна вірусна хвороба, яка протікає блискавично, гостро, підгостро, безсимптомно і характеризується високою летальністю. Збудник хвороби – вірус, стійкий проти широкого діапазону температур і рН середовища. У трупах свиней вірус зберігається до 10 тижнів, у м'ясі від хворих тварин, копченостях – до 5 місяців, у гною – до 3 міс. Ця хвороба є транскордонною, має схильність до швидкого і неочікуваного міжнародного розповсюдження. Вірус залишається вірулентним протягом тривалого часу в фекаліях, крові, ґрунті, на різних поверхнях (дерев'яних, металевих, цегляних). В трупах свиней вірус інактивується не раніше як через 2 місяці, в ґрунті – 190 днів, при температурі – 30-60°С зберігається від 6 до 10 років.

Для людей ця хвороба не є небезпечною. Небезпека є для свиней всіх порід і вікових груп. АЧС характеризується 100 відсотковою летальністю, лікування і профілактика відсутні.

Віспа (Variola)

Переважно гостроперебігаюча хвороба різних видів тварин, характерними ознаками якої є інтоксикація, лихоманка, поява вузликово-пустульозного висипання на шкірі і слизових оболонках.

Інкубаційний період 4-16 днів (ВРХ до 5днів; овець – 8; свиней – 2-7; птахів – 7-20 днів). Першими клінічними ознаками хвороби є підвищення температури тіла до 41-42°С та поява на шкірі і слизових оболонках розеол і папул. Перебіг інфекційного процесу може відбуватись в типовій і атиповій формі. При перший формі розвитку хвороби простежуються всі 5 стадій інфекційного процесу: розеоли, папули, везикули, пустули, крусти.

Різновидністю цієї форми є зливна (сливная) віспа, яка супроводжується зливанням пустул. Сформовані великі міхури з часом наповнюються гноєм, тріскаються. При витіканні і висихання рідини утворюються великі струпи. Однією із форм типової віспи може бути геморагічний синдром (чорна віспа), при якому має місце розрив судин. Крововиливи відбуваються у віспяні новоутворення і шкіру. Така форма хвороби є найбільш злоякісною з високою летальністю. Для атипового інфекційного процесу характерним є  припинення розвитку патології на стадії розеоли або папули. Патологічний прцес може ускладнюватись секундарною мікрофлорою. Розвиток патологічного процесу може бути гострим, підгострим , рідше хронічним, рідко абортивним. При геморагічній і зливній віспи у поросят і ягнят летальність може досягати до 100 %. У корів віспа перебігає у доброякісній формі.

Характерні ураження шкіри і слизових оболонок – віспенна екзантема, ерозії. Слизові оболонки травного тракту, дихальних шляхів геморагічно запаленні. При тяжкому перебігу виявляють пневмонію, мастити, переродження серцевої мускулатури, печінки, запалення лімфатичних вузлів. Інколи мають вузликові утворення у легенях, нирках, паренхімі інших органів.

ДНК-вмісні епітеліотропні віруси із родини поксвірусів, які в процесі еволюції адаптувались до паразитування в організмі певних видів тварин. Один вид поксвірусів викликає захворювання у овець, інші – у свиней і птиці. Лише вірус віспи великої рогатої худоби може бути патогенним для свиней, верблюдів, кролів, морських свинок і для людини. Збудник інфекції чутливий до дезінфікуючих речовин, стійкий у висохших субстратах.

Герпес собак Herpesvirus infection of puppies. – Canine tracheobronchitis

Загальна інформація

Вірусна хвороба собак різного віку з поліморфним перебігом (від безсимптоматичного носійства у дорослих тварин до генералізованої інфекції новонароджених щенят).

Герпес собак має різний перебіг: латентна інфекція без клінічних проявів; підгостре субклінічне респіраторне захворювання; генітальна інфекція з ураженням зовнішніх статевих органів; генералізоване захворювання новонароджених щенят.

Перші два варіанти спостерігаються у дорослих тварин і щенят після відлучення, третій – у дорослих тварин.

При генітальному варіанті інфекції самців відмічають гіперемію, крапкові крововиливи і появу дрібних вузликів на слизовій оболонці крайньої плоті та серозні виділення з неї. Зміни з'являються через два дні після зараження і можуть зникнути через 4-5 діб. На цьому фоні інколи відзначають кон'юнктивіт.

При генералізованій формі клінічні прояви відзначають у щенят 7-10-денного віку. Тварини пригнічені, повискують, дихання прискорене й поверхневе, черево м'яке і болюче, кал жовтувато-зелений, інколи бувають виділення із носа та блювання. Температура тіла в межах норми. Після появи клінічних ознак щенята гинуть протягом доби. У щенят, старших 2-тижневого віку, хвороба трапляється рідше і прогноз сприятливий. У разі асоційованої герпесвірусної інфекції з гемолітичними штамами кишкової палички, стрептокока, стафілокока, псевдомонад, протею баланопостит може бути підгострим та хронічним і супроводжуватися слизо-гнійними виділеннями та ерозіями слизової оболонки крайньої плоті. У самок при ураженні геніталій спостерігається пустульозно-ерозивний вульвовагініт із рецидивним перебігом.

Збудник хвороби

Захворювання викликає вірус герпесу з типовою для роду морфологією. В складі віріонів виявлено три глікопротеїни, які індукують утворення гомо- і гетерологічних віруснейтралізуючих антитіл. Найвищою антигенною активністю характеризується глікопротеїн gl45/112, що містить нейтралізуючий домен із трьох епітопів, які перекриваються. Головними перехреснореагуючими білками вірусу герпесу собак та кішок є відповідно gl43/108, gp60, gl45/112, g41.

Вірус пташиного грипу.

Вірусні інфекції часто призводять до виникнення епідемій серед населення, а також епізоотій серед тварин. Досить згадати про епідемії, спричинювані вірусом грипу А. Вони вже є відносно сталими, оскільки спалахи їх з інтервалом у 2-3 або 3-4 роки реєструються у багатьох країнах світу. Великої шкоди завдають сільському господарству часті панзоотії ящуру парнокопитних тварин тощо.

Відомо понад 500 вірусів, які викликають інфекційні захворювання людини і тварин. До найпоширеніших вірусних хвороб людини належать грип, герпес, гепатити, енцефаліти, кір, поліомієліт, СНІД (ВІЛ); до хвороб тварин – ящур, чума великої рогатої худоби, сказ, кліщовий енцефаліт, онковірусні захворювання, скрейпі та інші. Наведемо коротку характеристику найпоширеніших вірусних хвороб людини і тварин.

Віруси грипу належать до родини ортоміксовірусів (Ortho-myxoviridae). Розрізняють віруси грипу типів А, В і С. Типовим представником ортоміксовірусів є вірус грипу типу А, який був виділений в 1933 р. Е.Смітом, К.Ендрюсом і Лейдлоу. Вірус грипу типу А, що вражає людину, має три різновиди, які позначаються H1N1, H2N2 і H3N2. Перший і третій різновиди дуже поширені у сьогоденні, а другий був дуже розповсюджений з 1957 по 1968 р.

Віруси грипу належать до РНК-вмісних вірусів. Нуклеокапсид – спіральний тяж рибонуклеопротеїду, вкритий ліпідно-протеїновою оболонкою. В серцевині віріону грипу міститься вісім генів, у футлярі з білкових молекул. У зовнішній ліпідній оболонці вірусу грипу містяться два види білків (глікопротеїдів) гемаглютенін і нейра-мінідаза. Ці захисні білки викликають вироблення антитіл, які захищають організм від повторного захворювання. Віріони грипу мають округлу або овальну форму.

Повний цикл репродукції вірусу грипу триває близько 10 годин, латентний період – 3 години. Раніші стадії репродукції (транскрипція) відбуваються в ядрі інфікованих клітин, пізніші – в цитоплазмі. Дозрівають віріони на плазматичних мембранах. При кімнатній температурі віруси інактивуються протягом кількох годин, а при нагріванні до 65 °С – через 5-10хв. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом при розмові, кашлянні, чханні тощо.

Грипу властиві висока контагіозність і унікальна особливість, яка відрізняє його від інших вірусів, – мінливість антигенної структури віріонів, тобто білків, які викликають утворення імунітету до нього.

Найбільше уваги привертають до себе віруси грипу типу А, оскільки вони є головними винуватцями виникнення, майже щорічних, епідемій, а через певні проміжки часу й пандемій цієї інфекції. Перша пандемія грипу виникла в Китаї в 1889 p., друга – у 1918 p., третя почалась у 1947 р. і тривала майже три роки. Наприкінці 1957 р. пандемія грипу охопила всі країни світу. Ця інфекція уразила майже 2 мільярди чоловік. Вона дістала назву азіатської.

Шляхи передачі інфекції: від тварини до людини при безпосередньому контакті.

Основні симптоми “пташиного грипу” у людини:



- кон'юнктивіт

- риніт


- сльозовиділення

- загальні симптоми, які спостережуться при звичайному грипі

При виявленні інфекції у людини лікарем призначається симптоматичне лікування.
ДОДАТКИ

Перелік латинських назв мікроорганізмів

Мікрококи:

1. Мікрокок білий – Micrococcus albus

2. Мікрокок рухливий – Micrococcus agilis

3. Мікрокок сечовий – Micrococcus ureae



Диплококи:

1. Диплокок азотобактера – Azotobacter chroococcum

2. Диплокок метаноокислюючий – Methylococcus capsulatus

3. Гонокок – збудник гонореї – Neisseria gonorrhoeae



Стрептококи:

1. Стрептокок молочний – Streptococcus lactis

2. Стрептокок фекальний – Streptococcus faecalis

3. Стрептокок гемолітичний – Streptococcus haemolyticus



Сарцини:

1. Сарцина жовта – Sarcina flava ( lutea )

2. Сарцина шлункова – Sarcina ventriculi

3. Сарцина сечова – Sarcina ureae



Стафілококи:

1. Стафілокок золотистий – Staphylococus aureus

2. Стафілокок сапрофітний – Staphylococus saprophyticus

3. Стафілокок білий – Staphylococus albus



Паличкоподібні бактерії і клостридії:

1. Сінна паличка – Bacillus subtilis

2. Картопляна паличка – Bacillus mesentericus

3. Кишкова паличка – Escherichia coli

4. Клостридій маслянокислий – Clostridium pasteurianum

5. Клостридій ботулізму – Clostridium botulinum

6. Клостридій правця – Clostridium tetani

7. Збудник дифтерії – Corynebacterium diphtheriae

8. Бульбочкові бактерії люпину – Rizobium lupini

9. Алізобактерії – Zetptothrix ochraceae



Зігнуті, звивисті та інші бактерії:

1. Холерний вібріон – Vibrio cholerae

2. Вібріон консервованого м’яса – Vibrio costicola

3. Спірила сапрофітна – Spirillum volutans

4. Спірохета зубна – Spirochaeta dentinum

5. Спірохета бліда (збудник сифілісу) – Treponema pallidum

6. Паличка туберкульозна ( Коха ) – Mycobacterium tuberculosis

7. Збудник висипного тифу – Ricrettsia prowazekii

8. Архебактерії – Thermoplasma acidophilum

Мікроскопічні гриби:

1. Дріжджі – Saccharomyces cerevisiae

2. Мукор ( головчаста цвіль ) – Mucor mucedo

3. Пеніцил ( зелена цвіль ) – Penicillium notatum

4. Молочна цвіль – Oidium lactis

5. Чорний аспергіл – Aspergillus niger

6. Актиноміцети – Streptomyces globisporus streptomycini

7. Збудник раку картоплі – Synchytrium endobioticu



Методичні вказівки до самостійної роботи.
Одним із шляхів оволодіння знаннями з мікробіології, є самостійна робота, яка передбачає виконання навчального плану та опрацювання програмового матеріалу з дисципліни.

Самостійна робота студентів регламентується Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України, затвердженим наказом Міністерства освіти України №161 від 02.06.93 р. Цим положенням передбачено, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, визначається робочим навчальним планом. Вивчення курсу завершується складанням заліку.



Метою самостійної роботи студентів з мікробіології з основами вірусології є: отримання студентами глибоких і міцних знань, розкриття пізнавальних здібностей, формування вмінь, самостійно отримувати, розширяти і поглиблювати знання, використовувати їх на практиці при викладанні дисципліни

Завдання самостійної роботи студентів: навчання студентів самостійно працювати з різними джерелами інформації; творче сприйняття і осмислення навчального матеріалу; формування навичок щоденної навчальної самостійної роботи.

Формами контролю за виконанням самостійної роботи студентами з мікробіології з основами вірусології є: усне опитування, перевірка рефератів та письмових робіт, контрольна робота, тестове опитування.

Для виконання самостійної роботи студенти повинні мати зошит на титульній сторінці якого зазначається, що це зошит для самостійної роботи з мікробіології з основами вірусології , група, факультет і прізвище та ініціали студента.

Модуль 1

І. Опрацювання спеціальної літератури з таких питань:


  1. Історичні аспекти вивчення розвитку мікробіології в Україні.

  2. Поширення мікроорганізмів у природі.

  3. Утворення мікробами пігментів і аромоутворюючих речовин.

  4. Характеристика включень у будові бактеріальної клітини.

  5. Використання росту і розмноження мікроорганізмів у людській діяльності.

  6. Стерилізація приладів для мікробіологічних дослідження.

  7. Методики виготовлення препаратів.

  8. Виготовлення штучних поживних середовищ.

  9. Амоніфікація, як процес перетворення органічного азоту в мінеральний.

  10. Фіксація атмосферного азоту.

  11. Вивчення мікробіології з основами вірусології в шкільному курсі біології.

Форма звітності:конспект.

Форма контролю: перевірка конспекту.

ІІ. Написання рефератів

Орієнтована тематика рефератів



  1. Роль мікроорганізмів-прокаріотів у процесах, що йдуть в екосистемах

  2. Молекулярний кисень як екологічний фактор існування мікроорганізмів.

  3. Вплив екстремальних факторів (високі дози азотних добрив, гербіциди, пестициди, кислі дощі, важкі метали та їхні солі, нафта тощо) на мікробні угруповання.

  4. Мікробні популяції в боротьбі із забрудненням навколишнього середовища.

  5. Регулятори росту рослин, які утворюються мікроорганізмами.

  6. Застосування мікроорганізмів-прокаріотів у природоохоронних та екологічних технологіях

  7. Загальна характеристика бактеріальних добрив.

  8. Участь мікроорганізмів-прокаріотів у біогеохімічних циклах кругообігах.

Форма звітності: реферат.

Форма контролю: перевірка реферату.

ІІІ. Тестування по темі «Морфологія та ультраструктура прокаріот»(2 години)



Форма звітності: написання тестів.

Форма контролю: перевірка тестів.

IV. Ведення власного глосарію (2 години)



Форма звітності: зошит з веденням глосарію.

Форма контролю: перевірка зошита.
Модуль 2

I. Опрацювання спеціальної літератури з таких питань:

  1. Реакції імунітету на живий організ.

  2. Реакції рецепітації.

  3. Використання спиртового бродіння у промисловості.

  4. Виготовлення молочних продуктів. Та їх характеристика.

  5. Характеристика молочних продуктів.

  6. Вклад Пастера у розвиток науки про «Бродіння».

  7. Історичні аспекти вивчення бродінь.

  8. Антибіотики як продукт мікроорганізмів для стимуляторів росту рослин та тварин.

  9. Практичне значення фагів.

  10. Походження і природа вірусів.

Форма звітності:конспект.

Форма контролю: перевірка конспекту.

II. Написання рефератів

Орієнтована тематика рефератів


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка