Навчально-методичний посібник щодо самостійного вивчення дисципліни Для студентів 2 курсу




Сторінка10/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Семінарське заняття 7
Психологія непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) та процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.). Слідча діяльність. Судова психологія

План


  1. Функціонально-психологічний аналіз слідчої діяльності (психологічна характеристика пошукових і комунікативних слідчих дій).

549.Психологічна структура адвокатської діяльності.

550.Психологічна підготовленість адвоката.

551.Психологічні аспекти захисної промови адвоката, прокурора.

Методичні вказівки


Слід відзначити, що діяльність з розслідування злочинів (слідча діяльність) як різновидність юридичної – це цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами. Її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності. Ці складові є у всіх видів юридичної діяльності, тільки їх співвідношення може бути різним. Пізнавальна діяльність слідчого – це пошук, сприймання, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється істинне знання щодо конкретної кримінальної справи. Конструктивна діяльність слідчого складається з відібрання та композиції зібраного доказового матеріалу (відновлення події злочину за матеріальними та ідеальними слідами) і планування розслідування (планування змісту майбутньої діяльності, тобто визначення предмета та заходів розслідування; планування організації перевірки версій; планування системи та послідовності власних дій; планування системи та послідовності дій інших учасників процесу розслідування). Комунікативна діяльність слідчого – це процес встановлення та підтримання психологічного контакту з різними категоріями учасників процесу розслідування, а також здійснення на них психологічного впливу з метою одержання необхідної інформації про подію злочину. Організаційна діяльність слідчого – це реалізація системи слідчих дій для одержання доказової інформації; координація зусиль працівників правоохоронних органів, які беруть участь у процесі розслідування злочину; формування технічної та психологічної готовності до виїзду оперативно-слідчої групи при проведенні окремих слідчих дій. Профілактична діяльність слідчого полягає у виявленні причин та умов, що сприяють злочинності; здійсненні психологічного впливу на різні категорії учасників розслідування з метою корекції їх небажаної позиції чи поведінки. Засвідчувальна діяльність слідчого – це надання всієї одержаної інформації у спеціальних, передбачених законом формах (протокол, постанова тощо).

Функціонально-психологічний аналіз слідчої діяльності здійснюється завдяки визначеній послідовності дій. Реальна ситуація злочину, як правило, визначається високим ступенем складності та невизначеності. Тому, плануючи процес розслідування, слідчий зосереджується не на реальній ситуації, а на її інформаційній моделі. Таким модельним уявленням і постає слідча ситуація – динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, багатоманітні логіко-пізнавальні зв’язки між встановленими і ще не встановленими обставинами, тактико-психологічні відносини учасників (сторін) кримінального судочинства, а також організаційно-управлінську структуру та рівень упорядкованості процесу розслідування. Співвідношення між компонентами реальної ситуації та модельного її уявлення достатньо складне та неоднозначне: об’єктивно складна ситуація правильно відображена в складній слідчій ситуації; об’єктивно складна ситуація неадекватно відображена як проста слідча ситуація; об’єктивно проста ситуація неадекватно сприймається як складна слідча ситуація; об’єктивно проста ситуація правильно усвідомлюється як проста слідча ситуація. Зазначеними співвідношеннями зумовлені можливі помилки в орієнтації вже на початкових етапах розслідування.

У психологічному плані слідча ситуація є проблемною ситуацією, що детермінує всю пізнавальну активність слідчого. Функціональним центром пізнавальної діяльності слід вважати вирішення різноманітних мисленнєвих завдань, що поділяються на два основні різновиди: ідеальні та реальні. Ідеальні завдання – це слідчі версії, що висуваються після збору первісної інформації та становлять собою різнорівневі моделі. Ідеальне мисленнєве завдання, як часткова версія, спрямоване на організацію конкретних інформаційно-пошукових дій.

Перший тип завдань визначає дії по знаходженню не стільки самої інформації, скільки надійного її джерела. Вихідна умова цього типу завдань міститься в проблемній слідчій ситуації як джерелі первісної інформації щодо, щонайменше, факту злочину (місто події, свідки, потерпілі, речові докази). Психологічна характеристика інформаційно-пошукових слідчих дій містить: психологічні чинники огляду місця події, аналіз психологічної сутності пред’явлення свідчень для впізнання, зокрема урахування психологічних чинників відтворення обстановки й обставин події, психологічні особливості проведення обшуку, психологічну характеристику інформаційно-комунікативних слідчих дій, психологічні особливості допиту, психологічні аспекти очної ставки.

Другий тип завдань розподіляється на декілька підтипів: а) завдання щодо обрання ефективної слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу для одержання доказової інформації; б) завдання щодо системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; в) завдання щодо структури організації слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (їх планування і реалізація).

Третій тип завдань спрямований на координацію дій при розслідуванні злочинів. Координація – узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети в слідчій діяльності, пов’язана з концентрацією окремих дій та їх взаємообумовленістю. Вона об’єднує зусилля декількох осіб чи відомств.

Четвертий тип завдань передбачає економізацію процесуальних зусиль і визначення термінів діяльності. Слідчому надані певні процесуальні засоби знаходження, фіксації та дослідження доказів, процесуального примусу тощо. Одночасно висуваються досить жорсткі вимоги щодо термінів як всього розслідування, так і окремих слідчих дій.

Зміст п’ятого типу завдань – профілактична діяльність слідчого, що має на меті, з одного боку, встановлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, а з іншого – здійснення заходів, спрямованих на їх ліквідацію.

У процесі розслідування злочину бере участь цілісна особистість слідчого з притаманними їй структурними компонентами, а саме: рівень моральних якостей, принципів і цінностей; рівень інтелектуально-пізнавальних якостей; характерологічні властивості; психофізіологічні якості.

Професіограма слідчого становить собою багаторівневу ієрархічну структуру, у якій відображаються психодинамічні та індивідуально-психологічні властивості й якості, що реалізуються в професійній діяльності.

Вплив негативних емоційних станів може мінімізуватися раціональною організацією і виробленням індивідуального стилю діяльності, за якого недоліки компенсуються розвитком професійно важливих якостей особистості та засвоєнням ефективних методів і засобів. Аналіз існуючих індивідуальних стилів діяльності дозволяє виділити такі типи особистості слідчого:

1 тип – слідчий-організатор. Уміло розподіляє повноваження, легко встановлює міжособистісні контакти, успішно керує діями слідчо-оперативної групи.

2 тип – слідчий-мислитель. Не схильний до керівництва, продуктивно генерує версії, є професіоналом в оцінці інформації по справі, віддає перевагу самостійній, інтелектуально-насиченій праці, володіє розвиненим продуктивним мисленням та уявою.

3 тип – слідчий-комунікатор. Легко встановлює і підтримує соціальні контакти, у процесі розслідування основну увагу приділяє комунікативним слідчим діям (допит, очна ставка).

4 тип – слідчий-слідопит. У структурі професійних якостей домінують інформаційно-пошукові, зокрема високий рівень спостережливості. Схильний працювати “за гарячими слідами”, володіє широкими криміналістичними пізнаннями.

Функціонально-психологічна структура слідчої діяльності представлена інформаційно-пошуковими та інформаційно-комунікативними слідчими діями. Інформаційно-пошукові – це дії, основу яких становить інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину (огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, обшук); інформаційно-комунікативні – група слідчих дій, що базуються на комунікативній діяльності, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками процесу розслідування (допит, очна ставка).

Для з’ясування психології адвокатської діяльності як різновидності юридичної потрібно розглянути питання щодо психологічної структури адвокатської діяльності, зокрема з’ясувати психологічну підготовленість адвоката, а також психологічні аспекти захисної промови адвоката.

У психологічній структурі адвокатської діяльності, як і в юридичній діяльності, виділяють такі різновиди (структурні компоненти): 1) пізнавальна, 2) комунікативна, 3) організаційна, 4) конструктивна, 5) профілактична (виховна), 6) засвідчувальна.

В адвокатській діяльності кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) може поставати як самостійний елемент у тісному взаємозв’язку з іншими видами, або як допоміжний, забезпечуючий. Кожен із них може бути складовою частиною психологічної структури будь-яких видів діяльності людини, специфіка ж адвокатської діяльності визначається саме змістовними її характеристиками.

Виходячи з цього, можна говорити про виняткове положення адвокатури в кримінальному процесі. Захисник – самостійна і незалежна процесуальна фігура. Законодавець визначає обов’язки захисника (зокрема використовувати всі зазначені в законі методи і засоби для з’ясування обставин, що виправдовують звинуваченого чи пом’якшують його відповідальність; надавати звинувачуваному необхідну юридичну допомогу) і визнає певну однобічність діяльності адвоката, звільняючи його від пошуку небажаних для підзахисного обставин. Разом з тим значна кількість питань адвокатської діяльності та відносини, що при цьому виникають, не врегульовані нормами права. Це потребує цілеспрямованого і систематизованого підходу до формування психологічної культури захисника.

Формування професійної майстерності адвоката відбувається під впливом багатьох чинників (соціально-економічних, організаційних, соціально-психологічних та ін.), серед яких провідне місце належить професійному навчанню та психологічній підготовці. Результатом психологічної підготовки є психологічна підготовленість, що складається з: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані адвокатом; розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2) спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність, вміння та навички пошуку і цільового використання психологічної інформації з метою захисту).

Прокурор – державна посадова особа, покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів органами держави, посадовими особами, громадськими організаціями та громадянами.

Як державний обвинувач, виступаючий у суді прокурор обвинувачує від імені держави і народу, являючи собою соціальну більшість. Це вимагає від прокурора ретельного аналізу доказів у справі, об’єктивних висновків у результаті цього аналізу й уміння висловлювати вимоги справедливого вироку словами, зрозумілими народу, від імені якого прокурор виголошує промову. Тому важливими є пізнавальна і комунікативна діяльності.

Діяльність прокуратури багатогранна. Жодне порушення закону не повинне залишатися без реагування з боку прокуратури, що покликана забезпечувати дотримання законів на доручених їй ділянках роботи. Підтримуючи державне обвинувачення в суді, прокурор однаковою мірою може й обвинувачувати, і відмовитися від обвинувачення у випадку його непідтвердження (відсутності переконливих доказів). У нього один критерій: виступати з позиції закону. Закон не повинен бути порушений ні стосовно потерпілого, ні стосовно до підсудного, і потрібно точно дотримуватися встановленої законом процедури розгляду справи.

Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності прокурорських працівників полягає в умінні розкрити причини досліджуваних явищ, передбачити наслідки цих причин, встановити істину.

Для цього необхідно володіти здатністю:

проникнути в сутність фактів, зрозуміти зміст того, що відбувається, передбачати можливі найближчі та віддалені, прямі й опосередковані результати і наслідки (критичність);

охопити широке коло питань і фактів, спираючись на знання з різних галузей права і практики (обґрунтованість);

мобілізувати професійне мислення в складних умовах (наполегливість, цілеспрямованість);

оперативно вирішувати завдання, оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів (гнучкість);

самостійно ставити цілі та завдання, знаходити відповідне рішення без сторонньої допомоги (самостійність, відповідальність).

Для прокурора вміння донести свої думки так само важливе, як уміння мислити, а уміння слухати не менш важливе, ніж уміння говорити.



Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності прокурорських працівників виявляються в умінні:

встановлювати контакти з аудиторією в суді за допомогою використання усного професійного мовлення. Мовлення прокурора повинне відрізнятися переконливістю аргументації, об’єктивністю, повнотою і всебічністю огляду проблеми, сприяти встановленню істини в справі;

слухати і чути, аналізувати і зважувати факти та повідомлення;

робити висновки в результаті скрупульозного аналізу доказів;

зрозумілими словами висловлювати вимоги справедливого вироку в суді;

письмово, на професійному рівні, оформлювати документи.

Уся поведінка прокурора як представника держави повинна бути підкорена моральній самодисципліні: неприпустиме його зневажливе чи глузливе ставлення до кого б не було, суперечки з членами суду чи адвокатами. Усім має бути очевидним, що його інтереси – це інтереси суспільства.

У сфері професійних цілей і прийняття рішень у прокурора домінують такі завдання, як покарання злочинців і захист потерпілих, боротьба за справедливість, контроль за дотриманням закону, захист інтересів громадян і держави.



До практичних дій прокурора можна віднести підготовку промови, роботу з документацією, ведення допиту особи на судовому засіданні, дискусію з адвокатом, вивчення висновків експертів.

Термінологічний словник


Головуючий у судовому засіданні – суддя, що очолює склад суду першої інстанції при розгляді конкретної цивільної чи кримінальної справи або склад колегії суддів, що розглядають справу в касаційному або наглядовому порядку.

Комунікація – процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаєморозуміння.

Комунікативна компетентність – здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми.

Версія – у слідчий і судовій діяльності обґрунтована пропозиція про факти й обставини, що мають значення для справи, їх зв’язок між собою про механізм злочину й особистість злочинця.

Вина – причетність особистісних якостей індивіда до протиправного або аморального діяння.

Детектор брехні – набір обладнання для об’єктивного дослідження фізіологічних показників, що характеризують афективний стан людини.

Допит – слідча дія, яка здійснюється при безпосередньому спілкуванні з об’єктом професійної діяльності (підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим).

Діяльність по розслідуванню злочинів – цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами.

Звинувачення – зміст обвинуваченої тези в постанові про притягнення до юридичної відповідальності.

Обшук – примусова слідча дія, що полягає у відшукуванні об’єктів, що мають значення для встановлення істини.

Оцінка доказів – вияв допустимості та віднесення доказів, визначення їх значимості та можливості використання для встановлення істини по справі.

Огляд слідчий – слідча дія, яка полягає у виявленні, впізнанні, безпосередньому дослідженні об’єктів, їх властивостей.

Огляд місця події – першочергова слідча дія, що має на меті знаходження слідів злочину та інших речових доказів, виявлення обстановки місця події, а також інших обставин, котрі мають значення для розслідування справи.

Очна ставка – у кримінальному процесі одночасний допит двох завчасно запрошених осіб з метою ліквідації протиріч і отримання нових даних, які дозволять зробити висновки про істинність раніше отриманих показань.

Пенологія – наука про покарання. Термін запропонований американським юристом Ф. Лібером у 1838 році. Змістом науки є питання про цілі, засоби і результати каральної діяльності стосовно злочинців.

Перехресний допит – це допит учасників судового процесу представником звинувачення і представником захисту за одних і тих же обставин.

Психологія допиту і свідчень – розділ судової психології, що вивчає психологічні закономірності. Формування, отримання й оцінки усної доказової інформації в судочинстві.

Примус до дачі показань – заборонене законом домагання свідчень від учасників у справі шляхом погроз, насилля або інших незаконних заходів.

Показання обвинуваченого – це повідомлення особи, що притягнена до відповідальності в якості обвинуваченого. Це повідомлення про фактичні дані з приводу пред’явленого звинувачування.

Підозрюваний – особа, яка затримана за підозрою в скоєнні злочину.

Слідча ситуація – динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, різноманітні логіко-пізнавальні зв’язки між встановленими і ще не встановленими обставинами.

Свідчення свідків – повідомлення свідків про відомі фактичні дані щодо будь-яких обставин, які підлягають встановленню по справі, що заявлені в процесі допиту, в установленому законом порядку.

Тактика допиту – система тактичних прийомів, спрямованих на отримання повних і правдивих свідчень.

Питання для самостійного опрацювання


  1. Основні та допоміжні різновиди процесуальних видів діяльності.

552.Слідча ситуація та типологія її компонентів.

553.Співвідношення між компонентами реальної ситуації та модельного її уявлення.

554.Типи реальних завдань, що вирішує слідчий.

555.Реалізація слідчим своїх функцій.

556.Професіограма слідчого.

557.Стани, що оптимізують або негативно впливають на діяльність юристів.

558.Типи особистості слідчого.

559.Огляд місця події як першочергова слідча дія.

560.Психологічна сутність пред’явлення для впізнання.

561.Вплив на процес первинного пізнання об’єктивних і суб’єктивних чинників.

562.Урахування психологічних чинників відтворення обстановки та обставин подій.

563.Психологічні особливості проведення обшуку.

564.Чинники, що сприяють ефективності пошукових дій.

565.Чинники, що утруднюють проведення обшуку.

566.Загальні правила проведення обшуку.

567.Професійні та особистісні якості слідчого.

568.Психологічна характеристика інформаційно-комунікативних слідчих дій.

569.Психологічні особливості допиту.

570.Методика встановлення контакту з опитуваним.

571.Необхідність подолання опору під час допиту.

572.Метод психологічного впливу, переконання, навіювання.

573.Психологічні аспекти очної ставки.


Теми рефератів, доповідей, повідомлень


  1. Види професійного спілкування юриста.

574.Встановлення і підтримка психологічного контакту в спілкуванні суб’єктів юридичної діяльності.

575.Комунікативні бар’єри і шляхи їх подолання в юридичній діяльності.

576.Загальні соціально-психологічні закономірності професійного спілкування.

577.Найбільш поширені ситуації професійного (непроцесуального) спілкування.

578.Особливості професійного спілкування юриста.

579.Загальні соціально-психологічні умови ведення допиту.

580.Специфіка спілкування в умовах судового процесу.

581.Значення спілкування в професійній діяльності юриста.

582.Комунікативна сторона спілкування та механізми їх забезпечення.

583.Перцептивна сторона спілкування та механізми їх забезпечення.

584.Інтерактивна сторона спілкування та механізми їх забезпечення.

585.Психологічні засади адвокатської діяльності.

586.Психолого-педагогічні засади профілактичної діяльності.

587.Психологія судової діяльності.

588.Психологічні особливості діяльності прокурора в суді.

589.Промова прокурора в суді.


Контрольні питання


  1. Які типи реальних завдань вирішує слідчий при розслідуванні злочину?

590.Які структурні компоненти притаманні особистості слідчого?

591.Які стани оптимізують діяльність слідчого?

592.Які стани негативно впливають на ефективність діяльності?

593.Які типи особистості слідчого можна виділити на основі існуючих індивідуальних стилів діяльності?

594.Якими діями представлена функціонально-психологічна структура слідчої діяльності?

595.Що таке огляд місця подій?

596.Якими причинами зумовлений емоційний напружений характер огляду місця події?

597.Між ким здійснюється розподіл функцій на початкових етапах розслідування?

598.Про яку пошукову інформацію потрібно повідомляти слідчого?

599.З яких етапів складається тактичний огляд місця події?

600.Яке значення має інтуїція, мислення та уявлення у встановленні ієрархії слідчих версій?

601.У чому полягає сутність пред’явлення для впізнання?

602.При проведенні впізнання, які чинники впливають на процес первинного сприймання?

603.Чи слід квапити особу, яка впізнає, і як з нею поводитись?

604.Чому і для чого необхідно проводити відтворення обстановки та обставин події?

605.Чому при проведенні слідчих дій змінюються особливості психічних явищ?

606.У чому полягають психологічні особливості проведення обшуку?

607.Які комунікативні вміння необхідні слідчому під час допиту?

608.У чому полягають особливості юридичного спілкування?

609.Під час застосування різних засобів впливу на допиті за чим особливо уважно потрібно спостерігати?

610.У чому полягають психологічні аспекти очної ставки?

611.Назвіть основні психологічні чинники такої інформаційно-пошукової слідчої дії як огляд місця подій.

612.Назвіть основні психологічні чинники такої інформаційно-пошукової слідчої дії як відтворення обстановки та обставин подій.

613.Назвіть основні психологічні чинники такої інформаційно-пошукової слідчої дії як обшук.

614.Назвіть основні психологічні чинники такої інформаційно-пошукової слідчої дії як допит.

615.Психологічні особливості діяльності адвоката в суді.

616.Психологічні особливості діяльності прокурора в суді.

617.Назвіть психологічні аспекти оцінки злочину, судові призначення кримінальної відповідальності.


Тестові завдання для перевірки знань


  1. Як називається взаємодія між людьми, в результаті якої виникає контакт, вплив, відносини і спілкування:

а) перцепція;

б) комунікація;

в) інтеграція;

г) трансакція?

618.Яке явище виникає внаслідок аффіліації:

а) радість спілкування з іншими людьми;

б) дружба;

в) співробітництво?

619.Що належить до засобів невербальної комунікації:

а) такесіка;

б) проксематика;

в) жести;

г) міміка?

620.Рефлексивне слухання потрібне для того, щоб:

а) контролювати точність сприйняття інформації;

б) розуміти почуте;

в) сподобатись співрозмовнику;

г) проявити тактовність.

621.Як називається пошук засобів спілкування, який найкраще відповідає намірам і можливостям партнерів по спілкуванню:

а) координація;

б) адаптація;

в) контроль?

622.Як називається оптимальне поєднання властивостей і особливостей учасників взаємодії, яке сприяє згуртованості:

а) сумісність;

б) кооперація;

в) адаптація?

623.У чому полягає принципова відмінність між маніпулятивною дією й особистим впливом:

а) використання іншого як засобу досягнення власної мети;

б) відвертість;

в) відкритість;

г) руйнація;

д) шкода особистості?

624.Які механізми лежать в основі міжособистісного сприйняття людьми один одного:

а) емпатія;

б) ідентифікація;

в) рефлексія?

625.Як називається приписування в спілкуванні іншій людині певних намірів і причин поведінки:

а) інтроверсія;

б) каузальна атрибуція;

в) трансакція?

626.Сторони спілкування в психології виділяють такі:

а) комунікація;

б) ізоляція;

в) інтеракція;

г) перцепція.

627.Звернення до співрозмовника за уточненням називається:

а) доповнення;

б) забезпечення;

в) допомога;

г) з’ясування.

628.До позитивних функцій стереотипів у спілкуванні належать:

а) прискорення категоризації за окресленими ознаками;

б) спрощеність підходів до людей;

в) полегшення процесу спілкування.

629.Особливості комунікації в юридичній діяльності характеризуються:

а) примусовим характером;

б) високим рівнем регламентації та контролю;

в) орієнтовані на майбутнє;

г) результативні.

630.Елементи комунікації в юридичній діяльності:

а) джерела передавання інформації;

б) контроль передавання та отримання інформації;

в) канали передавання інформації;

г) канали прийому інформації;

д) повідомлення.

631.Етапи проведення допиту слідчим:

а) попереднє вивчення обставин злочину;

б) аналіз обставин злочину;

в) психологічна підготовка до допиту;

г) фіксація ходу і результату допиту;

д) оцінка результатів допиту.

632.Методи одержання інформації в ході проведення допиту слідчим:

а) безпосереднє та опосередковане спостереження;

б) бесіда;

в) аналіз дій і поведінки підозрюваних;

г) метод експертних оцінок;

д) психологічний експеримент.

633.Прийом психологічного впливу, що може бути використаний при проведенні допиту, під час якого допитуваному надається можливість в оповідній формі викласти свій варіант послідовності подій:

а) “використання ефекту раптовості”;

б) “припущення легенди”;

в) “вільної розповіді”;

г) “максимальна деталізація свідчень”;

д) “пред’явлення контрдоказів”.

634.Складові виголошення захисної промови:

а) пошук значимої для захисту інформації;

б) аналіз та узагальнення інформації;

в) визначення особливостей захисної промови;

г) використання невербальних засобів підсилення змісту промови;

д) висновки захисної промови.

635.Комунікація характеризується в юридичній діяльності тим, що:

а) орієнтована на майбутнє;

б) може здійснюватись без бажання сторін;

в) сприяє рішенню професійних задач;

г) сприяє здійсненню правозахисних функцій.

636.Специфічна особливість комунікації в юридичній діяльності:

а) емоційність ;

б) відповідальність;

в) публічність;

г) примусовість.

Додаткова література для самостійного опрацювання


  1. Андросюк В. Г. Психологія слідчої діяльності / В. Г. Андросюк. – К., 1994.

637.Бандурка А. М. Юридическая психология : учебник / А. М. Бандурка, С. П. Бочарова, Е. В. Землянская. – Харьков, 2002.

638.Бедь В. В. Юридична психологія : навчальний посібник / В. В. Бедь. – К., 2002.

639.Коновалова В. О. Юридична психологія : підручник / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. – К., 2004.

640.Еникеев М. И. Энциклопедия. Юридическая психология / М. И. Еникеев. – М., 2001.

641.Романов В. В. Юридична психологія : підручник / В. В. Романов. – М., 2000.

642.Ратінов А. Р. Судова психологія для слідчих / А. Р. Ратінов. – М., 1967.


Семінарське заняття 8
Психологія цивільно-правового регулювання
та правові відносини в економічній сфері

План


  1. Психологічні питання цивільно-правового регулювання у сфері економіки.

  2. Психологічна характеристика цивільного процесу.

  3. Соціально-психологічні аспекти діяльності арбітражу, нотаріату й юридичної консультації.

Методичні вказівки


Цивільне право регулює основні економічні й особистісні відносини. Об’єктами цивільних правовідносин є засоби виробництва, предмети споживання, нерухоме майно й інші матеріальні блага, права особистості, її свобода, честь і гідність.

Беручи участь у суспільному виробництві, розподілі, обміні й споживанні, переслідуючи ті або інші життєві цілі, люди здійснюють визначену взаємодію один з одним, вступають у стосунки співпраці або конфронтації, виявляють свої емоційно-вольові особливості. Тобто вся сукупність соціальних відносин між членами суспільства виявляється у сфері цивільних правовідносин. І коли порушуються особисті права людини як у сфері майнових, так і немайнових відносин люди звертаються до цивільного судочинства.

Відомо, що фундаментом соціальних відносин є ставлення людини до речей, майна, власності, що визначає весь побут людського життя. Тому не випадково в усій системі економічних відносин сучасних товаровиробників соціально-психологічні й етичні відносини набувають домінантного значення. У діловому світі розвинутих країн реалізуються такі соціально-психологічні правила і норми взаємодії, як: неприпустимість збагачення за рахунок дій, що суперечать вимогам моральності; правова рівність учасників товарно-грошових відносин; дотримання принципу еквівалентності при товарообміні; свобода прийняття рішень і неухильна відповідальність за їхнє здійснення; відповідальність за заподіяну шкоду тощо. Ця психологія добропорядної людської поведінки викликала до життя відповідні правові закони.

Нині в Україні відбуваються економічні реформи, пов’язані з переходом від адміністративної системи господарювання до ринкових відносин. Безумовно, ці реформи потребують і цивільно-правового регулювання.

Основною юридичною формою регуляції ринкових відносин є договір. З психологічного погляду договір можна розглядати і як форму міжособистісних відносин, і як форму співвіднесення інтересів і потреб людей, їхніх вольових зусиль.

За своєю суттю договір це: оформлення зобов’язальних стосунків між людьми; угода сторін, що веде за собою виникнення, зміну і припинення правовідносин, тобто визначених прав і обов’язків його учасників; угода, виконання якої забезпечується силою державного примусу. Цивільно-правовий договір впливає на діяльність сторін, оскільки він визначає: а) порядок дій і засоби їхнього виконання; б) характер взаємодії партнерів; в) систему контролю за відповідними діями; г) мотивацію виконання дій.

Як видно з перелічених положень, цивільно-правовий договір у процесі його виконання має й психологічний зміст, обумовлений психологічною структурою людської діяльності.

Коло необхідних умов для укладання найпоширеніших договорів (купівлі-продажу, поставки, перевезення, оренди та ін.) нормативно урегульоване. Проте це не означає, що при укладанні договору, особливо при його виконанні, та або інша сторона дотримується головного соціально-психологічного принципу – принципу добросовісності партнерів. У центральній і регіональній пресі наводяться приклади, коли окремі фірми, організації та приватні особи, укладаючи договір, обманюють іншу сторону, не виконують цілком або частково умови договору, завдаючи їй матеріальних і моральних збитків. І прикладів таких, на жаль, досить багато.

Спеціалісти, які займаються вивченням сучасного цивільного права у сфері економіки, відзначають усезростаючий зв’язок її з етикою і соціальною психологією, насамперед із міжособистісною взаємодією в умовах ринкових відносин. Докладно регульовані в усіх цивільно-правових системах правила про наслідки визнання договору недійсним, спрямовані на те, щоб несприятливі результати відчув той, хто порушив правила гри, застосував недостойні прийоми для одержання вигоди, зневажив для цього вимоги закону. Може постраждати і той, хто діяв легковажно, необдумано, некомпетентно. Водночас охороняються інтереси добросовісного, порядного учасника ринку, підготовленого до тієї діяльності, якою він займається.

Суттєву роль в охороні системи ринкових відносин відіграють зобов’язання відшкодування порушниками заподіяних збитків (матеріальних або моральних). Охорона інтересів громадян неможлива без відшкодування заподіяних втрат. При розв’язанні цього питання правові системи різних держав виходять з етично-психологічної сутності проблеми: збитки, заподіяні засобом, який суперечить добропорядності, підлягають відшкодуванню. До таких засобів варто віднести насильство або погрозу фізичного насильства, зловредність, наклеп тощо.

Важливими цінностями ринкових відносин є престиж, імідж, репутація фірми, підприємства або певної особи. Імідж (від англ. image – віддзеркалення) визначає місце кожної організації й окремої ділової людини в структурі соціально-економічних і міжособистісних відносин. Порушення моральних або правових норм у діяльності фірми або підприємства, що стало відомо громадськості, знижує їхній престиж.

Особливою фігурою в умовах ринкової економіки є підприємець, який об’єднує в одній особі власника і керівника. За своєю функціональною роллю в економіці України справжній підприємець за основний мотив має прагнення до самостійної творчої діяльності на благо суспільства. До сучасного підприємця висуваються певні вимоги юридичного, психологічного, етичного характеру.

Психологічні особливості підприємця визначаються насамперед його мотиваційною сферою. Справжній підприємець як основну, домінантну має потребу в самореалізації, досягненні успіху. Останнє винятково важливо для процесу прийняття відповідальних рішень.

Якщо в людини мотивація остраху невдачі вища, ніж мотивація досягнення успіху, то навряд чи вона прийме ризиковане рішення. У цьому випадку фактором, який впливає на успішну діяльність підприємців, є стабільна обстановка в суспільстві, законодавча політика держави стосовно підприємництва і правова захищеність осіб, які ним займаються.

На діяльність підприємця дуже впливають такі психологічні феномени, як самооцінка (дає змогу йому реалістично зважувати свої можливості, оцінювати свій досвід, підвищувати самоосвіту), рівень вимог (занижений рівень вимог веде до зайвої обережності при прийнятті рішень, до уникання ризику), творчий характер мислення, лідерство та ін.

Крім розглянутих суб’єктивних передумов розвитку підприємництва, на цей процес впливають і об’єктивні можливості, що існують у суспільстві для підприємницької діяльності. До них слід віднести насамперед: права господаря власності, захищені законом від будь-яких зазіхань; рівноправність усіх форм власності; майново-розпорядницька самостійність при організації господарських зв’язків; офіційна, податкова, фінансова, кредитна тощо політика держави стосовно приватного бізнесу.

Реальна практика підприємницької діяльності показує, що на шляху розвитку підприємництва в нашій країні не всі правові норми стимулюють розширення дрібного бізнесу.

Цивільне правове регулювання має дозвільну, а не заборонну загальну спрямованість. Воно дає можливість кожному члену нашого суспільства використовувати правові засоби для реалізації своїх інтересів, що не суперечать закону. Дозвільний характер цивільного правового регулювання підприємницької діяльності припускає соціально-психологічну підготовленість населення до його усвідомлення і використання. Низький рівень правової культури, падіння деяких моральних критеріїв (особливо в сфері ділових відносин), зміна соціальних цінностей призвели до того, що з’явилися структури тіньової економіки. Останнє, безпосередньо, відбилося на криміналізації суспільства.

Отже, цивільне законодавство формує відповідну психологію поведінки людей в умовах ринкових відносин. Справедлива і законна угода різноспрямованих інтересів суб’єктів правовідносин – складне і серйозне завдання правоохоронної системи держави.

У вивченні цієї теми особливо важливо відзначити, що багато цивільно-правових норм носять психологічний характер. Так, заперечування угод, що зроблені під впливом обману, насильства, практично неможливе без урахування психологічних обставин. Проблема провини і відповідальності в цивільному праві, проблема відповідності покарання в скоєному і багато інших проблем потребують від юридичного працівника також і психологічних знань. Необхідність аналізу цивільного судочинства з психологічної точки зору очевидна. Являючи собою взаємодію людей в умовах цивільно-процесуального регламенту, правосуддя в цивільних справах насичено тим, що воно вивчає: цілі, мотиви, почуття, пізнання, рішення, переконання тощо. А їх дослідження саме собою носить чималий інтерес, але суть проблеми полягає в іншому: в тому, щоб поставити знання про всі ці психологічні явища на службу цивільному судочинству; виявити психологічні закономірності, що спостерігаються при відправленні правосуддя в цивільних справах, а також їхню роль у практиці правосуддя, досягнення цілей, поставлених перед правосуддям, особливості виховного впливу суду.

Цивільне судочинство складається з чотирьох стадій: 1) підготовча; 2) вивчення і дослідження обставин справи – розгляд по суті; 3) судові дебати; 4) висновки прокурора, постанови й оголошення судового рішення.

У будь-якому цивільному процесі правова регуляція обов’язково взаємопов’язана з регуляцією поведінки його учасників. Наміри громадянина, його інтереси, честь, гідність, воля й інші психологічні поняття наведені в кожному цивільному процесі. Процесуальний статус значною мірою визначає соціально-рольову поведінку громадянина.



Позивач – це особа, яка звернулася в суд або третейський суд щодо захисту свого порушеного (що оспорюється) права або інтересу, який охороняється законом. Предметом позову є спірні правовідносини. Вид позову визначається характером вимог, поставлених позивачем до іншої сторони: він може бути спрямований на присудження відповідача до вчинення певних дій або до стримування від неправомірних дій, на зміну або припинення правовідносин.

Відповідач – одна зі сторін цивільної справи, притягнута до справи у зв’язку з пред’явленням до неї позову. Статус відповідача пов’язаний із цивільно-правовою відповідальністю, юридичними наслідками невиконання обов’язків, передбачених цивільним правом, порушенням суб’єктивних цивільних прав іншої особи.

Найскладнішою і психологізованою для аналізу цивільної справи є судова ситуація при протиборстві сторін, тобто конфліктна ситуація.

У ході соціальної взаємодії в будь-якої людини існує визначений діапазон очікуваної поведінки з боку партнера. Ці варіанти очікуваної поведінки можуть бути бажаними, допустимими, небажаними і неприпустимими. Якщо реальна поведінка партнера у взаємодії не укладається в рамки бажаного або допустимого, то виникає передконфліктна ситуація або конфлікт. Характер поведінки відповідача (або позивача) залежить від особливостей ситуації взаємодії, індивідуально-психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до партнера у взаємодії.

При неконструктивному конфлікті сторони, як правило, вдаються до використання методів боротьби, які засуджуються з позицій моральності та психології взаємодії. Одна зі сторін (а часом і обидві) може застосовувати психотравматичні засоби взаємодії, завдавати моральних збитків особистості. Дуже важливо, щоб суд іноді зупинив імпульсивні, спонтанні й аморальні дії сторін, закликав сторони, що конфліктують, до усвідомлення значущості залучених у конфлікт моральних і соціальних цінностей і знайшов взаємоприйнятне рішення.

Умовою відповідальності за правопорушення є провина, що може виражатися у формі умислу або необережності.

Коли постає необхідність врегулювання міжособистісних стосунків, у повному обсязі виявляється рефлексивність судді, його здатність адекватно моделювати життєві ситуації, ставити себе на місце позивача і відповідача, здійснювати соціально-рольову ідентифікацію.

Адвокат-представник захищає права й інтереси, які охороняються законом, свого довірителя. З цією метою він оцінює докази, обґрунтовує доведеність або недоведеність відповідних фактів, аналізує й оцінює можливість застосування норм. Серед його психологічних якостей варто назвати насамперед уміння вислуховувати людей, які звертаються за допомогою, ставити уточнюючі та конкретні запитання, виявляти толерантність і емоційну стійкість та ін. Важлива відмінність цивільних справ від кримінальних полягає в тому, що кримінальні справи приходять у суд, а отже, і до адвоката, вже розроблені. А в цивільній справі збір доказів, позиція, бесіди зі свідками і багато чого іншого – усе це адвокат повинен виконати самостійно.

Прокурор у цивільному процесі може виступати або як пред’явник позову (звертатися в суд щодо захисту прав та інтересів інших осіб), або вступати в справу для надання висновку. У першому випадку він бере участь у судових суперечках, у своїй діяльності підпорядковується вимозі рівності сторін. У другому – його діяльність виявляється в промові, що має підсумковий, узагальнений характер, до того ж оцінки в ній даються від імені держави. У своєму виступі прокурор здійснює аналіз причин цивільного правопорушення, звертає увагу суду на ту інформацію, що є основою для винесення окремої ухвали. У діяльності прокурора реалізуються практично всі сторони юридичної діяльності: соціальна, комунікативна, конструктивна (реконструктивна), організаційна тощо.

Наприкінці зазначимо, що в цивільному процесі промова прокурора і промова адвоката мають ряд особливостей, обумовлених їхньою спрямованістю: вони виголошуються для розв’язання цивільної суперечки. На відміну від судового розгляду в кримінальних справах, промова прокурора в суді в цивільних справах не обвинувачує, а робить висновок у справі; промова адвоката не захищає, а надає юридичну допомогу сторонам. Тому ці промови більш лаконічні, менш емоційні. Проте виступи прокурора й адвоката повинні бути грамотними, логічними, виразними з використанням певних риторичних прийомів, спрямованих на підтримку стійкої уваги судової аудиторії.

Ефективність судового розгляду цивільних справ багато в чому залежить від старанності, скрупульозності їхньої попередньої підготовки, основу якої становить пізнавальна діяльність судді. Вже на початковому знайомстві з позовною заявою і матеріалами, які додаються до неї, він поринає в ситуацію, вирішення якої неможливе без глибокої обізнаності всіх обставин справи. Надзвичайно важливого значення тут мають повнота, достовірність тих матеріалів, що можуть стати доказом у судовому розгляді. Крім того, вивчаючи справу, суддя аналізує поведінкові особливості сторін, особистісні якості учасників цивільного процесу, використовуючи наявні психологічні знання, навички й уміння вивчення оцінки особистості.

Складним елементом у пізнавальній діяльності суду є оцінка доказів. За своєю суттю оцінка доказів – явище об’єктивно-суб’єктивне. Вона багато в чому визначається правовою компетентністю судді, його правовим світоглядом, а також ціннісними орієнтаціями особистості. Здійснювана через внутрішнє переконання судді, оцінка доказів означає її незалежність від будь-яких зовнішніх впливів. Оцінюючи докази через внутрішнє переконання, суддя усуває наявні суперечності між ними, визначає їхню юридичну значущість. У ході оцінювання доказів виявляються його інтелектуальні, вольові й емоційні компоненти психіки.

Правильне судове рішення – це законне, обґрунтоване і справедливе рішення. Що розуміється під справедливістю судового рішення? У чому виявляється соціально-психологічна сторона в судовому рішенні? Питання достатньо складні, але їхнє правильне розуміння дозволяє юристові грамотніше виконувати свої функціональні обов’язки. У змістовному плані справедливість судового рішення – його моральна бездоганність, найдоцільніше застосування правових норм. З психологічного погляду справедливе рішення знаходить схвалення й у сторін судового розгляду, і в присутніх у залі судового засідання, і в більшості громадян цього району, області або суспільства в цілому.

Щодо психології регуляції міжособистісної взаємодії в арбітражному суді, то слід пояснити, що до компетенції арбітражного суду входить вирішення спорів, які виникають при укладенні, зміні та використанні господарських договорів. Виниклий спір вирішується арбітром, тобто суддею арбітражного суду в присутності представників сторін спору. Ще в справі особи мають право знайомитися з матеріалами справи, заявляти відводи, надавати докази, а також брати участь в їх дослідженні. Умовою арбітражного процесу є прийняття позивачем заходів до попереднього врегулювання спору, арбітражний суд також сприяє досягненню угоди між сторонами і приймає рішення відповідно до угоди, якщо воно не суперечить законодавству і не порушує прав третіх осіб, що охороняються законом. Отже, арбітражний суд виконує в ряді випадків роль посередника, діяльність якого спрямована на те, щоб нейтралізувати конфлікт сторін і провести переговори в конструктивному руслі.

Завдання арбітражного суду (як посередника) полягає, перш за все, у знятті ворожості між сторонами для вирішення виниклого спору; у допомозі одній зі сторін побачити проблему очима свого партнера і перевести конфлікт у рамки співробітництва та доброго партнерства.

Слід зауважити, що в ході переговорів мова повинна йти про баланс інтересів, про узгодженість позицій і про можливість визначення передбачуваної угоди сторін. Діяльність арбітра повинна бути спрямована на те, щоб ні в кого не складалося враження, що виграш однієї зі сторін завдає шкоду іншій.

Конструктивне обговорення питання повинно починатися не з спору сторін, а з варіантів пошуку можливих напрямків зближення позицій. Слід звернути увагу на ту обставину, що суддя арбітражного суду, який організовує взаємодію сторін спору, повинен відрізнятися особливою об’єктивністю, здатністю нейтралізувати необ’єктивну інформацію професійно і грамотно. Головною рисою судді має бути його здатність приймати законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Важливо звернутися і до питання про соціально-психологічні аспекти діяльності нотаріату. Завданням нотаріату є надання правової допомоги населенню при посвідченні дій, спрямованих на закріплення цивільних прав і захист їх законних інтересів. На відміну від судових органів, нотаріат не досліджує спірних відносин, а робить свої висновки на підставі фактів, у наявності яких можна переконатися в ході їх сприйняття або ж на підставі документів, які передбачені законом. Нотаріат розглядає тільки безперечні факти.

Нотаріальні функції виконують нотаріальні контори, державні або приватні. Основою професійної діяльності нотаріуса є найсуворіше дотримання таємниці, виконаних ним нотаріальних дії. За їх розголошення нотаріус несе відповідальність, передбачену чинним законодавством. Нотаріус не може прийняти для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам закону або ж паплюжать честь і гідність громадян. Нотаріус за бажанням сторін, що звернулися, засвідчує будь-які, що не суперечать закону, угоди. Нотаріальна угода оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в нотаріальній конторі. При втраті примірника особа може отримати дублікат в нотаріальній конторі, де угода була оформлена. У ході виконання нотаріальних дій нотаріус встановлює особу громадянина, який звернувся, перевіряє його дієздатність і справжність зробленого ним підпису. У разі тяжкої хвороби особи, що звернулася, нотаріальні дії можуть бути виконані в нього вдома або в лікувальному закладі, де особа знаходиться на лікуванні. Вчинення нотаріальних дій у зазначених умовах вимагає ряду спеціальних навичок міжособистісної взаємодії.

Ще одним питанням цивільно-правового регулювання є питання про соціально-психологічні аспекти діяльності юридичних консультацій.

Юридичні консультації надають населенню юридичну допомогу, складаючи різні правові документи, беручи участь у судовому розгляді в цивільних і кримінальних справах на попередньому слідстві, а також за дорученням підприємств і організацій – у арбітражному суді.

Колегія адвокатів є громадською організацією, яка незалежна від судових органів, тому що адвокати отримують винагороду за свою діяльність не з державного бюджету, а з коштів, що надходять на рахунок колегії адвокатів організацій і громадян за надання їм юридичної допомоги.

Відповідно до чинного законодавства адвокат не має права відмовити в тому, що стосується його діяльності в цивільній справі. Зокрема на нього покладено обов’язок досудової підготовки цієї справи. В обов’язки адвоката входить надання безкоштовної юридичної допомоги з правових питань, у справах про стягнення аліментів і справах з трудових спорів.


Термінологічний словник


Арбітраж – державно-санкціоноване посередництво, що захищає порушені права підприємств, закладів, організацій і підприємців як учасників господарських відносин.

Нотаріат – система правових органів, що підтверджують укладання домовленостей, засвідчують правильність копій з документів, оформлюють права наслідування та здійснюють ряд інших дій, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Колегія адвокатів – добровільне об’єднання, що займається адвокатською діяльністю.

Цивільне право – галузь права, що регулює основні економічні й особистісні відносини між громадянами суспільства.

Об’єкти цивільних правовідносин – засоби виробництва, предмети споживання, інші матеріальні блага й особистісні відносини.

Ринкові відносини – історично-сформований механізм зв’язку виробничої та споживчої діяльності людей.

Історичний розвиток товарно-грошових відносин – удосконалення відносин людей у трудовій, виробничій і комерційній діяльності.

Договір – організаційна форма відносин людей, форма співвіднесення волі людини, її інтересів з волею й інтересами інших людей.

Укладання договору – це оформлення зобов’язуючих відносин між людьми, тобто відносин, у силу яких одна особа може вимагати від іншої особи здійснення (або не здійснення) певних дій.

Позивач – це особа, в інтересах якої відкривається для розгляду цивільна справа.

Предмет позову – спірні правовідносини.

Підстави для позову – фактичні обставини, з наявністю або відсутністю яких матеріальне законодавство пов’язує виникнення, зміни або припинення правовідносин між зацікавленими особами.

Позовна заява – письмова форма подачі скарги, звернення з проханням відновити справедливість у справі пов’язаній з порушенням договору.

Відповідач – одна зі сторін цивільної справи, що розглядається в суді, яка залучається у зв’язку з подачею позову, або позовної вимоги.

Відповідальність у цивільній справі – застосування до правопорушника встановлених законом заходів впливу в інтересах, що зумовлюють стосовно нього невигідні наслідки майнового характеру.

Переговори – цивілізований засіб вирішення протиріч різних сторін.

Культура судового засідання – це фактор формування правової свідомості, виховання поважного ставлення до правозастосовних органів.

Судовий етикет – це вимоги, що традиційно склалися і визначають зовнішню форму спілкування учасників судочинства, тобто спілкування судді з іншими особами; прокурора й адвоката – з суддею, свідками, експертами.

Форма прояву волі суду – це розпорядження (обов’язкові для адресата під загрозою використання санкцій), пропозиції, дозволи, пояснення.

Принцип диспозитивності – це особливий принцип цивільного процесу, що утворює залежність виникнення і подальший рух цивільного процесу від волевиявлення осіб, що звертаються до судового захисту.

Промова в суді – це засіб судочинства, професіональної діяльності юриста.

Питання для самостійного опрацювання


  1. Цивільне право як фактор регулювання майнових відносин і відносин власності.

643.Удосконалення економічних відносин людей у трудовій, виробничій і комерційній діяльності в історії формування психології громадянського суспільства.

644.Наслідки застосування в діловому світі соціально-психологічного закону про недопустимість збагачення за рахунок порушення вимог моралі.

645.Прагнення максимальної вигоди сторін договору як стимуляція ділової активності та її прояви.

646.Договір як основна юридична форма регуляції ринкових відносин і його психологічні передумови.

647.Психологія вкладання договору та оформлення зобов’язань між людьми.

648.Прагнення максимальної вигоди від договору як мотивація ділової активності.

649.Ринкове законодавство в правових державах, що відображає добросовісну і добропорядну поведінкову практику в діловому світі та його сучасний вплив на психологію поведінки людей.

650.Психологічні аспекти цивільно-правового регулювання.

651.Врахування психологічних обставин при оскарженні угод, які були укладені під впливом обману, насилля, погроз.

652.Взаємодія правової регуляції в цивільному процесі з регуляцією поведінкової активності його учасників.

653.Активність і пасивність суб’єкта доведення та їх наслідки.

654.Психологічні аспекти проблеми вини та відповідальності.

655.Психологічний аналіз безвинної протиправної поведінки сторони договору.

656.Психологія цивільного судочинства.

657.Принципи і стадії цивільного процесу.

658.Психологія учасників цивільного процесу.

659.Психологічні аспекти підготовки цивільних справ і організації судового розгляду.

660.Психологічні аспекти організації судового засідання.

661.Психологія міжособистісної взаємодії в цивільному процесі.

662.Психологія судової промови в цивільному процесі.

663.Психологія прийняття судових рішень.

664.Психологічна структура промов і висловлювань адвоката на суді.

665.Специфіка і психологічні особливості діяльності прокурора в цивільному процесі.

666.Дві форми доведення в суді обставин справи і прийняття судових рішень.

667.Схема внутрішнього переконання судді.

668.Питання, що можуть бути поставлені при призначенні судово-психологічної експертизи.

669.Головне завдання посередника у вирішенні завдань арбітражу.

670.Основне завдання арбітражу під час переговорів і судового розгляду справи.

671.Зміст консультативної роботи адвокатів та її психологічне значення.

Теми рефератів, доповідей, повідомлень


  1. Етико-психологічний аналіз правовідносин у сфері економіки.

672.Психолого-правові передумови успішного підприємництва.

673.Підприємець як суб’єкт правовідносин і об’єкт психологічного аналізу.

674.Правовідносини у сфері економіки та їх етико-правовий аналіз.

675.Психологія відносин підприємця з правознавцями та правоохоронцями.

676.Психологічні аспекти підготовки до цивільного судочинства.

677.Дослідження обставин справи і психологічні аспекти організації судового засідання.

678.Психологія міжособистісної взаємодії в цивільному процесі та порядок проведення обговорення справи в суді.

679.Психологічні аспекти діяльності адвоката під час судового розгляду справи.

680.Завершальне слово судді, постанова суду та психологічні особливості оголошення рішення.

681.Культура мовлення юриста.

682.Структурна різноманітність висловлювань адвоката в суді.

683.Психологічні аспекти діяльності адвоката в суді під час розгляду цивільних справ.

684.Психологія діяльності прокурора в цивільному процесі.

685.Психологія пізнання судом обставин справи і прийняття судових рішень.

686.Судово-психологічна експертиза в цивільному судочинстві.

687.Соціально-психологічні аспекти діяльності арбітражу, нотаріату й юридичних консультацій.

688.Психологія регуляції міжособистісної взаємодії в арбітражному суді.

689.Соціально-психологічні аспекти діяльності нотаріату.

690.Соціально-психологічні аспекти діяльності юридичної консультації.

Контрольні питання


  1. Чому історія цивільного права пов’язана з формуванням вільних ринкових економічних відносин?

  2. Як держава повинна втручатися і втручається в ринкові відносини?

  3. Чому законодавство з охорони прав споживачів є найважливішою сферою позитивного державного втручання в справи ринку?

  4. Які знаєте принципи процесуальної рівності сторін, диспозиційності та змагальності?

  5. Які психологічні аспекти цивільних правовідносин виникають під час і в результаті свідомого вольового акта укладання договору?

  6. Які психологічні аспекти мають проблеми відповідальності, вини, необачної протиправної поведінки?

  7. Які є принципи і стадії цивільних процесів?

  8. Хто вважається учасником цивільного процесу?

  9. Що таке психологія цивільного судочинства?

  10. Чому встановлення комунікативного контакту судді з особами в справі є суттєвою стороною психологічної підготовки до судового розгляду?

  11. Чи підкреслює атмосфера ритуальної урочистості в психологічному відношенні соціальну значимість судового засідання?

  12. Якими є психологічні аспекти судового засідання?

  13. Як потрібно судді демонструвати однакове ставлення до всіх учасників судочинства, впевненість і заспокоєність?

  14. Що означають владні повноваження і як вони можуть бути реалізовані в здійсненні правосуддя?

  15. Чому дебати сторін вважають найбільш психологізованою частиною судового засідання?

  16. Коли дебати сторін перетворюються на полеміку і посилюється міжособистісна та міжгрупова дискримінації?

  17. Чому та яким чином паравербальні засоби – міміка, пантоміміка, жестикуляції, інтонації тощо можуть вплинути на спрямованість процесу?

  18. Які психологічні аспекти промови в суді потрібно враховувати для підвищення її ефективності?

  19. Чи може адвокат виступати в цивільному процесі на підтримку довірителя при відсутності впевненості в його правоті?

  20. Що повинно бути в промові адвоката з психологічної точки зору?

  21. Якою повинна бути психологія діяльності прокурора в цивільному процесі?

Тестові завдання для перевірки знань


  1. Що є об’єктом цивільних правовідносин:

а) засоби виробництва;

б) предмети побуту;

в) майнові матеріальні блага;

г) особисті відносини;

д) люди або групи?

691.Коли термін “цивільне право” з’явився в правознавстві:

а) у часи давнього Риму;

б) у Середньовіччі;

в) у Нові часи?

692.Що таке договір:

а) основна юридична форма ринкових відносин;

б) домовленості між людьми;

в) угода для виконання?

693.Що є суспільний договір:

а) основна юридична форма ринкових відносин;

б) домовленість між людьми;

в) угода для виконання;

г) обмін правами й обов’язками?

694.Укладання суспільного договору – це...

а) зобов’язання;

б) оформлення;

в) вольовий акт;

г) свідома дія.

695.Які психічні якості необхідні для участі особи в цивільних правовідносинах:

а) здатність виконувати обов’язки;

б) здатність адекватно відображати дійсність;

в) можливість свідомо регулювати свою поведінку;

г) здібності правильно оцінювати явища дійсності?

696.Правосуддя з цивільних справ супроводжується проявом психічних явищ:

а) мотиву;

б) почуття;

в) пам’яті;

г) переконання.

697.Розгляд справи в цивільному процесі починається:

а) докладом справи головуючим;

б) пропозицією завершити справу миром;

в) поясненнями сторін;

г) виступами представників учасників справи.

698.Зі скількох стадій складається цивільне судочинство:

а) 2;


б) 4;

в) 3;


г) 5?

699.Закон передбачає три види цивільних справ:

а) справи в суперечках, що виникають із цивільних сімейних, трудових і земельних правовідносин;

б) справи, що виникають із адміністративних відносин;

в) справи, що мають юридичне значення;

г) справи щодо визнання громадянина дієздатним.

700.Які реквізити повинна мати позовна заява як форма вираження позову:

а) найменування суду;

б) куди адресується;

в) найменування й адреса сторін;

г) що ще?

701.За яких умов психологічно ускладнюється розгляд справи:

а) через конфлікт;

б) через неадекватність поведінки;

в) через неочікувані події;

г) за відсутності відвертості?

702.Цивілізований засіб вирішення протиріч у цивільній справі:

а) доброзичливість;

б) офіційність;

в) переговори;

г) боротьба.

703.Психологічна підготовка судді до судового розгляду передбачає:

а) встановлення контакту з учасниками процесу;

б) притягнення до відповідальності;

в) запрошення до співробітництва;

г) виявлення психологічних бар’єрів.

704.Які психологічні якості повинен проявляти суддя у відносинах з присутніми в суді:

а) компетентність;

б) об’єктивність;

в) відчуженість;

г) комунікативність?

705.Яка частина судового засідання є найбільш психологізованою:

а) завершальне слово судді;

б) дебати сторін;

в) виступи прокурора та адвоката;

г) виступи позивача і відповідача?

706.Фундаментальна сфера соціальних відносин – це ставлення людини до:

а) речей;

б) майна;

в) власності;

г) людей.

707.Одна зі сторін цивільної справи, що розглядається в суді, притягнута до справи за позовною заявою – це ...

а) позивач;

б) відповідач;

в) свідок;

г) учасник цивільного процесу.

708.На стадії підготовки справи до судового розгляду суддя повинен установити:

а) коло доказів;

б) осіб, яких потрібно долучити до розгляду справи;

в) факти по справі;

г) час розгляду справи.

709.Суворе дотримання судового етикету:

а) створює певну морально-психологічну атмосферу судочинства;

б) попереджує можливість недисциплінованості;

в) забезпечує поважне ставлення до суду і його рішень;

г) сприяє створенню потрібної соціально-психологічної атмосфери.

710.До промов у суді пред’являють такі основні вимоги:

а) діловитість;

б) об’єктивність;

в) правдивість;

г) простота.

711.Адвокат у цивільному процесі, обґрунтовуючи домагання відповідача, повинен:

а) вказати на причини виникнення спору;

б) довести недоведеність звинувачень;

в) розкрити соціальну значимість справи;

г) звертати увагу на виступи інших.

712.Шлях встановлення істини лежить через:

а) отримання доказів;

б) врахування повідомлень;

в) опитування свідків;

г) увагу до фактів.

713.Виділяються такі групи цивільних справ, при розгляді яких можлива судово-психологічна експертиза. Це справи:

а) про визнання угод недійсними;

б) про право виховання дітей;

в) про спричинення шкоди громадянином;

г) по регресивним позовам.

714.Арбітраж вирішує спори по господарським договорам, що виникають при їх:

а) укладанні;

б) зміні виконання;

в) припиненні;

г) виконанні.

715.Під час прийому громадян адвокати в юридичних консультаціях пояснюють питання:

а) трудові;

б) майнові;

в) квартирні;

г) земельні.


Додаткова література для самостійного опрацювання


  1. Баранов П. П. Юридична психологія / П. П. Баранов, В. І. Курбатов. – Ростов-на-Дону : Фенікс, 2007.

716.Бондаренко Т. А. Юридична психологія для слідчих / Т. А. Бондаренко. – М., 2007.

717.Васильєв В. Л. Юридична психологія: підручник / В. Л. Васильєв. – СПб., 2006.

718.Волков В. М. Юридична психологія / В. М. Волков, С. І. Янаєв. – М., 2005.

719.Єнікєєв М. І. Юридична психологія / М. І. Єнікєєв. – М., 2006.

720.Столяренко О. М. Психологічні прийоми в роботі юриста /
О. М. Столяренко. – М., 2006.

721.Шіханцов Г. Г. Юридична психологія / Г. Г. Шіханцов. – М., 2006.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка