Навчально-методичний посібник щодо самостійного вивчення дисципліни Для студентів 2 курсу




Сторінка6/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Семінарське заняття 3
Правова психологія особистості.
Психологічна характеристика правосвідомості

План


  1. Правова психологія як розділ юридичної психології.

156.Особистість як об’єкт соціального впливу.

157.Нормативна регуляція та її вплив на поведінку особистості.

158.Право як форма суспільної свідомості та спосіб впливу на особистість.

159.Психологічні аспекти правової соціалізації особистості.

160.Психологія правосвідомості, її структура і види.

161.Психологія правової поведінки та її види.


Методичні вказівки


Основними проблемами правової психології є: психологія правової соціалізації особистості; психологічні умови ефективності правових норм; асоціальні стереотипи поведінки; психологічні аспекти ефективної правотворчості. Правова психологія вивчає психологічні особливості відображення людиною правознавчих явищ в умовах нормативної регуляції поведінки і в процесі соціалізації як формування соціальної якості людини. Правовий розвиток особистості є вираженням таких проявів, як: а) правові погляди; б) правові відношення; в) правові звички; г) правові позиції; д) правова поведінка. Перелічені правові категорії та правова психологія середовища стримують або стимулюють кримінологічні передумови, які є в особистості. У свою чергу вони нейтралізуються соціалізацією особистості, що є формуванням такої структури потреб, яка відповідає інтересам даного суспільства, оволодіння особистістю еталонними зразками та нормами поведінки конкретного соціального середовища. Отже, вивчення відповідних питань є надзвичайно актуальним для забезпечення життєдіяльності суспільства.

Особистість формується як соціальна якість суб’єкта, що здатний керувати своєю поведінкою завдяки своїй соціалізованій психології під впливом системи суспільних відносин, процесу засвоєння і відтворення людиною соціального досвіду, який здійснюється в ході діяльності та спілкування, і називається соціалізація. Це особистість, яка досягла досить високого рівня соціального, морального та інтелектуального розвитку, володіє якостями, що є базисом її правомірної поведінки. Разом з тим надійні стосунки особистості з правовою системою, до якої входить її неправомірна поведінка та забезпечення правильного вирішення нею правових питань, які виникають в процесі життєдіяльності, – все це вимагає, щоб особа була розвиненою й у правовому розумінні.

Крім інших форм суспільно-історичного досвіду, що засвоюється в процесі нормативної регуляції поведінки, суспільно необхідним є засвоєння норм права.

Право має психологічні аспекти і психологічний зміст, тому що розкривається через поняття соціальної норми, постає як її різновидність та існує внаслідок її подання у свідомості як суспільної, так і індивідуальної, як суб’єктивної, так і об’єктивної реальності.

Соціальними нормами задаються визначені форми поведінки, характер відносин, мета і засоби їх досягнення. Звідси бачимо, що соціальні норми історично мінливі й у них виявляються всі суперечності суспільства. Соціальні норми регулюють поведінку людини в суспільстві.

Вивчення ефективності правових норм є одним з серйозних завдань правової науки, тому що соціальні норми є важливим засобом впливу на індивіда. Розуміння законів соціального розвитку, ролі права у формуванні особистості, знання тих шляхів і способів, якими право виконує завдання розвитку правосвідомості громадян, дає змогу ліпше виявити соціально-психологічні й психологічні причини скоєння правопорушень.

Оскільки правова норма завжди пов’язана з людськими стосунками, то оцінити дієвість правової норми можна лише на основі аналізу соціальних факторів, зокрема й тих, які мають психологічне забарвлення.

Спеціалісти в галузі юридичної психології виділяють такі групи умов дієвості правових норм: 1) макросоціальні умови (рівень соціально-економічного розвитку суспільства, правова система і культура, соціальні інститути, ідеологія тощо); 2) мікросоціальні умови (найближче оточення людини – формальні та неформальні малі групи); 3) особистісні умови суб’єкта, який реалізує право.

Розглянемо групи умов дієвості правових норм докладніше. Право як сукупність правил поведінки (норм), санкціонованих владою, здійснення яких забезпечено заходами державного примусу з метою охорони захисту і розвитку суспільних відносин, що відповідають об’єктивним потребам суспільства та інтересам народу, буде ефективним на практиці. Суть і зміст правових норм визначаються характером економічних відносин, рівнем соціально-економічного розвитку суспільства. Ефективність правових норм залежить також від політичної стабільності держави, роботи державних і суспільних інститутів, правової культури членів суспільства.

Істотно впливає на реалізацію правових норм громадська думка, під якою розуміємо, виражене у формі певних суджень, уявлень і оцінок, ставлення соціальних груп до різних явищ чи проблем соціального життя, які стосуються загальних інтересів. Суспільна думка виникає як продукт усвідомлення назрілих і тих, що потребують розв’язання, соціальних проблем, які проявляються в зіставленні, а іноді й у зіткненні різних поглядів і позицій щодо правового акта (закону), який обговорюється, у схваленні, підтримці чи, навпаки, запереченні тих або інших правових норм, які приймаються законодавцями. Тому не випадково при розробці того чи іншого правового акта в Україні проводяться опитування, спрямовані на з’ясування громадської думки щодо правової норми. Завдання законодавців – виявити міру погодження з основними положеннями нормативного акта тієї частини суспільства, інтересів якої він торкається. Очевидно, що наявність погодження з правовим актом у суспільній думці, підтримка його громадянами країни створює сприятливі соціально-психологічні умови для його реалізації. І навпаки, якщо законодавці ігнорують суспільну думку, не прислухаються до неї, не враховують у своїй роботі, то прийнятий правовий акт виконуватиметься далеко не в кожному конкретному випадку. Наприклад, відсутність повних правових гарантій щодо запобігання шкоді від діяльності атомних електростанцій викликає негативну реакцію широкого загалу громадськості. Необґрунтованим юридично і несправедливим за своєю суттю є твердження, що катастрофа від ядерних реакторів є неподоланною силою, а значить, власник не зобов’язаний відшкодовувати втрати. Часом соціальні норми закріплюються в документах без будь-якого обговорення в країні.

Значно впливає на дієвість правової норми престиж права в суспільстві. Високий ступінь поваги до права в суспільстві дозволяє реалізувати різні нормативні акти без суворого використання інструментів санкцій і контролю. Повага до права, внутрішня згода з правовими вимогами і впевненість у необхідності дотримання правових норм, свідоме ставлення до них – свідчення того, що рівень правосвідомості членів суспільства досить високий. Повага до права лежить у самій суті правового виховання, мета якого полягає в тому, щоб домогтися такого ставлення громадянина до правових норм держави, коли вона у своїй практичній діяльності та спілкуванні визнає особистісну цінність закону, конкретного правового припису.

Значущою соціально-психологічною умовою дієвості правових норм є соціальна орієнтація особистості як системи ціннісного ставлення до об’єктів соціальної дійсності. В основі соціальних орієнтацій лежить сукупність потреб і установок особистості, які формують схильність до певного сприйняття й оцінки дійсності. Відповідно, соціальні орієнтації є одним із джерел соціальної, зокрема й правової, діяльності особистості. У процесі взаємодії з макросередовищем, зокрема з наукою, культурою, традиціями і звичаями, людина починає так звані ціннісні відносини чи відношення значущості (здатність того чи іншого явища або предмета задовольняти певні потреби особистості). Соціально-психологічною формою виявлення ціннісних відносин є ціннісні орієнтації.

Друга група психологічних умов ефективності правових норм – мікросоціальні умови. Вони пов’язані з найближчим оточенням людини, з тими, з ким вона безпосередньо контактує (формальні малі групи – сім’я, навчальний клас, робоча бригада, співробітники відділу фірми тощо, неформальні малі групи – коло друзів, компанія відпочивальників у санаторії тощо). Основне призначення малої соціальної групи – цілеспрямоване регулювання міжособистісних відносин з метою реалізації інтересів групи. Маючи в наявності певні санкції (міри впливу), внутрішньогрупові стосунки впливають на поведінку людини. Якщо норми права схвалюються і визнаються цією соціальною групою, то її члени свідомо дотримуються правових приписів. У цьому разі ефективність правореалізації підвищується за рахунок того, що соціальні норми, які склалися, самої групи доповнюють, закріплюють правові. Можливий варіант, коли в соціальній групі офіційні правові приписи не схвалюються, виникає спокуса їх порушити, але загроза покарання змушує людей цього не робити.

Дієвість правових норм знижується в тому випадку, коли людина потрапляє в малу групу антисоціальної спрямованості, члени якої не визнають норм права і порушують їх у своїй життєдіяльності. Серед соціально-психологічних підтримок, які безпосередньо впливають на виконання членами такої групи правових норм, слід вказати на прояви уваги мікрооточення до особистості правопорушника у зв’язку з його конкретними діями, а також заохочення, схвалення цих дій, чи, навпаки, їх засудження. Найбільш сильними криміногенно значущими негативними підтримками, які стимулюють антигромадську поведінку правопорушників, є алкоголізм і наркоманія. Задоволення цих викривлених потреб об’єктивно суперечить інтересам суспільства, послаблює соціально корисні зв’язки правопорушників, створює напружену мікросоціальну обстановку, часто штовхає людину на злочин.

Третя група умов ефективності правових норм належить до індивідуально-психологічних особливостей індивіда, який ухвалює рішення про правильність поведінки. Річ у тому, що вибір варіанта поведінки залежить не лише від сили впливу зовнішніх обставин (макросоціальні умови), а й від особистості, зокрема від її інтелектуальних, емоційних і вольових особливостей, системи потреб, нахилів, інтересів, психічного стану тощо, які є як наслідком середовища і виховання, так і особисто вроджених якостей.

Мотиви правослухняної поведінки особистості різні, а саме: переконаність у суспільній корисності вчинку, який здійснюється; правовий обов’язок, обов’язок перед суспільством; професійне почуття відповідальності; практична корисність вчинку для інших людей; стереотип, звична поведінка; конформізм (підкорення більшості); боязнь правової чи моральної відповідальності; особиста користь від здійснення вчинку; егоїстичні інтереси; негативні мотиви (помста, ревнощі та ін.), які реалізуються правомірними засобами.

Найвищим рівнем мотивації правослухняної поведінки слід вважати переконаність особистості в соціальній цінності вчинку, який здійснюється, корисного для суспільства і найближчого соціального оточення. Відповідно, дієвість нормативного акта визначається тим, наскільки він відповідає об’єктивним потребам суспільства в цілому, підтримується різними соціальними групами й якою мірою реалізується громадянином, котрий з повагою ставиться до права.

Водночас в житті нашого суспільства існують ситуації опору закону, неприйняття правових норм різними соціальними групами й окремими індивідами. Основні фактори, які зумовлюють негативне ставлення до права і його норм, поділяються на макросоціальні, мікросоціальні та особистісні умови. Макросоціальні умови – це умови, викликані кризовими явищами в суспільстві, важким матеріальним становищем більшості населення країни, його різким розшаруванням на бідних і багатих, певною криміналізацією, корумпованістю правової системи. Мікросоціальні умови – це прагнення антисоціальних груп до влади, наявність у суспільстві соціальних груп із специфічною культурою. Особистісні умови – це неповага до основних морально-правових норм, правовий нігілізм, заперечення загальноприйнятих цінностей.

Правові норми становлять зміст права як соціального явища, призначення якого полягає у відображенні системи розпоряджень, що керують соціальною поведінкою особистості.

Право розглядається як єдина (неальтернативна) для конкретного суспільства сукупність норм, що закріплює вже сформовані відносини, зокрема загальнолюдські, або визнає припустимими (обов’язковими) соціально-корисні варіанти поведінки, які не мали до того масового характеру.

Термін право вживається в таких значеннях:

1. Здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або більшості народу.

2. Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3. Інтереси певної особи, суспільної групи та ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи і т. под., захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось та ін.

4. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. Офіційний дозвіл, допуск до виконання якихось обов’язків, до зайняття певної посади, вступу до вищого навчального закладу та ін. Наприклад, права людини – забезпечені законом можливості мати, користуватися і розпоряджатися соціальними благами та цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах. Право вето – суб’єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести в дію закон, прийнятий парламентом. Право голосу – можливість брати участь в обговоренні й розв’язанні певних питань. Право власності – право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд. Право першої ночі – середньовічний звичай, згідно з яким феодал міг узяти до себе дружину свого васала в першу шлюбну ніч. Право петицій – конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою. Право притулку – надання державою права в’їзду і безпечного проживання на її території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність. Магдебурзьке право – феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України. Існують також інші різновидності права.

Право як домовленість, що виникає в правотворчості й існує об’єктивно, може виконати своє призначення за умови залучення його до змісту свідомості людей і набуття суб’єктивної форми існування через соціалізацію взагалі та правову соціалізацію зокрема, що можуть здійснюватись як цілеспрямовано, так і стихійно.

У широкому розумінні поняття “соціалізація” використовується для визначення процесу, у якому людська істота з певними біологічними задатками набуває соціально-психологічних властивостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві. Теорія соціалізації покликана визначити, під впливом яких соціальних факторів виникають та усталюються ті чи інші особливості особистості, механізм цього процесу та його наслідки для суспільства.

У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує входження людини до тієї чи іншої соціальної групи або спільноти. Формування людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок, орієнтацій, передбачає вироблення в неї необхідних для цього властивостей і здібностей.

Соціалізація є двостороннім процесом, який містить у собі, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних зв’язків), а з другого – відтворення соціального досвіду (як сама людина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важливо підкреслити, що людина не просто засвоює соціальний досвід, а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації. Соціалізація є одним із провідних процесів формування особистості. Цей процес здійснюється за допомогою соціальних механізмів, що забезпечують досягнення групових цілей. Дослідники, аналізуючи психологічні механізми соціалізації, виділяють серед них такі: засвоєння знань, умінь, навичок (О. М. Леонтьєв); імітація, ідентифікація, керівництво (Г. Гібш, М. Форверг); при засвоєнні системи соціальних відносин – переконання, ідентифікація, керівництво, а при засвоєнні предметної культури – навіювання, адаптація, імітація, приклад та ін. (Б. Д. Паригін).

Одним із основних напрямів є правова соціалізація, під якою розуміють вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нормативної орієнтації особистості, за якою приписи суспільних норм сприймаються людиною як власні життєві установки.

Правова соціалізація як процес містить: а) засвоєння критеріїв, оцінок юридично значущих ситуацій; б) вивчення законів і соціальних вимог, які визначають ступінь можливої та належної поведінки в суспільстві; в) усвідомлення своїх прав та обов’язків і способів їх реалізації; г) оволодіння необхідними соціальними навичками шляхом навчання того, як користуватися правовими знаннями, вимогами, правилами.

Кожен громадянин повинен не лише з’ясувати, що в суспільстві діють конкретні закони і правила, а й віднести їх до самого себе, тобто усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а що забороняють (зокрема усвідомити і ті покарання, які він може понести за порушення законів).

Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей у ході соціалізації особистості. Зазначимо деякі з них: 1) предметний спосіб забезпечує засвоєння відповідного способу дій, шаблонів поведінки і відбувається в процесі тієї чи іншої діяльності людини, її взаємодії з іншими людьми; 2) традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії та поведінку людей у різних ситуаціях, засвоює відповідні звички і шаблони поведінки в ситуаціях соціальної взаємодії, що найчастіше трапляються; 3) раціональний спосіб, коли людина дізнається про правові цінності, стандарти правової поведінки на уроках у школі, з бесід з іншими людьми, книжок і каналів засобів масової інформації.

Головне завдання правової соціалізації – забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміють увесь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей.

Правосвідомість є однією з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток якої обумовлені матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна основа правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку людини у сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа – не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві.

До основних ознак правосвідомості можна віднести такі: а) правосвідомість не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає; б) мовно-розумова діяльність людей (саме ця друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини); в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія – людської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх правових норм у суспільстві відбувається об’єднання людей у групи); г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості, а й мотивує її поведінку, а отже, виконує функцію соціального регулятора поведінки людей у суспільстві.

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежать від соціальних зв’язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи.

Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість містить у собі три елементи: когнітивний (пізнавальний) – характеризується сукупністю правових знань і вмінь; емоційний – визначається оціночними судженнями і ставленням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне); поведінковий (вольовий) – припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників. Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внутрішні переконання, у звичну форму поведінки.

Правова поведінка складається з елементів, що визначають її напрямок (характер), тобто мотивів правової поведінки, правових настанов. Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів. Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб’єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні проявиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки в правосвідомості суб’єкта.

Психологічними особливостями законослухняної поведінки є аспекти правоорієнтованого характеру: гармонійно розвинені духовні та матеріальні потреби; правосвідомість; правові установки; інтереси і потреби у правомірній поведінці; правові мотиви.

Протиправна поведінка не має особливих психічних механізмів. Вона відрізняється від законослухняної тільки за структурою регуляції та змістовністю своєї спрямованості.

Законослухняна і протиправна поведінка, детерміновані аспектами правової психології та на психологічному рівні, відрізняються спонукальною силою мотивів, які є сферою правоорієнтованих ціннісно-нормативних понять.


Термінологічний словник


Соціальні норми – засіб орієнтації поведінки особистості (соціальної групи) у конкретних соціальних умовах і водночас засіб контролю з боку суспільства за їх поведінкою.

Мораль – альтернативна система, подана загальноприйнятими в суспільстві нормами, яка закріплює цінності та принципи переважно у вигляді оціночних суджень.

Правова психологія – розділ юридичної психології, який вивчає правосвідомість, принципи її формування і розвитку, причини її деформації та особливості різних видів правової поведінки.

Право в юридичній психології – це система загальнообов’язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин; домовленість, яка виникає в правотворчості й існує об’єктивно, що може виконати своє призначення за умови залучення її до змісту свідомості людей і набуття нею суб’єктивної форми існування через соціалізацію взагалі та правову соціалізацію зокрема, що може здійснюватись як цілеспрямовано, так і стихійно.

Правосвідомість – це весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей, основний психологічний механізм правової поведінки.

Правова соціалізація – засвоєння соціального досвіду ціннісно-нормативної орієнтації особистості, за якою приписи суспільних правових норм сприймаються нею як власні життєві установки.

Правова поведінка – вольова сторона правосвідомості, яка є процесом переведення правових норм у реальну правову поведінку.

Законослухняна поведінка – поведінка соціально адаптована, яка є свідомою до прийняття культурних і моральних цінностей, у якій розвинене почуття обов’язку, яка має достатній контроль та адекватна реальним умовам життя.

Протиправна поведінка – поведінка соціально неадекватна, за якої має місце невідповідність загальнообов’язкового характеру правових норм правовій культурі громадян та їх правосвідомості. Це суспільно небезпечне та каране діяння (дійство або бездійство).

Питання для самостійного опрацювання


  1. Особистість як носій свідомості, що виконує соціальні ролі.

162.Соціальні норми як найбільш раціональні форми поведінки і діяльності.

163.Приклади правової поведінки і поняття про неї. Загальні ознаки правової поведінки, порівняння її з протиправною.

164.Характерні риси соціальних відхилень і поняття про них. Позитивне і негативне значення відхилень від норми та їх показники.

165.Девіантна поведінка та її різновиди.

166.Теорія “компенсуючого значення соціальних відхилень”. Психологічні механізми самовиправдання і захисту.

167.Етапи формування механізмів самовиправдання. Визнання провини девіантами.

168.Психологічні аспекти правової соціалізації.

169.Дві сторони соціалізації: соціальна адаптація й інтеріоризація.

170.Первинна і вторинна соціалізація.

171.Механізми соціалізації.

172.Асоціалізація, десоціалізація, ресоціалізація.

173.Склад правової соціалізації.

174.Шляхи засвоєння правових норм.

175.Періодизація процесу правової соціалізації.

176.Рівні розвитку моралі за Л. Колбергом.

177.Функціональна структура та компоненти правосвідомості.

178.Соціальні, правові установки як інтелектуально-емоційно-вольові утворення.

179.Ціннісні, правові орієнтації як інтегрована сукупність установок.

180.Правова ідеологія як вищий науково-теоретичний рівень правосвідомості.

181.Умови формування державних ідеологічних систем.

182.Правова психологія, її зміст і сфери застосування.

183.Правова психологія групи та її структура.

184.Правовий досвід як особливий психолого-правовий феномен.

185.Правова психологія особистості (індивідуальна правова психологія) та її структура.

186.Правова компетентність і прийняття правомірних рішень.

187.Морально-правові компоненти особистості.

188.Психофізіологічні якості як компонент правової психології.

189.Правова культура суспільства й особи.

190.Специфічні функції правової культури.

Теми рефератів, доповідей, повідомлень


  1. Поняття про особистість і нормування її поведінки в психології.

  2. Правова психологія.

  3. Соціалізація і соціальна справедливість.

  4. Соціально-регулятивна сутність права.

  5. Свідомість, відповідальність і правосвідомість.

  6. Правова соціалізація і десоціалізація.

  7. Соціально-психологічні аспекти ефективної правотворчості.

  8. Цивільне право як фактор формування психології громадянського суспільства.

  9. Психологічні аспекти підприємництва в сучасному суспільстві.

  10. Психолого-правові передумови успішного підприємництва.

  11. Етико-психологічний аналіз взаємин у сфері економіки.

  12. Психологічні механізми та основні етапи соціалізації особистості.

  13. Принципи класифікації та шляхи вирішення конфліктних ситуацій.

  14. Психологічні механізми соціалізації.

  15. Соціальні еталони та стереотипи як стабілізуючі фактори психіки.

Контрольні питання


  1. У чому полягає соціально-регулятивна сутність права?

  2. Наведіть приклади деформації права і правосвідомості.

  3. У чому полягає зміст соціально-психологічних аспектів ефективної правотворчості?

  4. Правова соціалізація і десоціалізація особистості. Соціалізація і соціальна справедливість.

  5. Що вивчає психологія особистості в правоохоронній діяльності?

  6. У чому полягає сутність правової соціалізації особистості?

  7. Що таке правосвідомість? Охарактеризуйте структуру правосвідомості.

  8. Які виділяють ознаки правосвідомості?

  9. У чому полягають особливості правосвідомості в період реформації суспільства?

  10. Дайте визначення правової психології особистості й розкрийте зміст її основних компонентів.

  11. Які фактори впливають на правову психологію населення?

  12. Що таке правова десоціалізація особистості? Які її причини?

  13. У яких формах проявляється правова десоціалізація особистості?

191.У чому полягає сутність правової соціалізації особистості?

Тестові завдання для перевірки знань


  1. Основними видами нормативних систем у сучасному світі є:

а) мораль;

б) право;

в) мистецтво;

г) звичаї та традиції.

192.За рівнем усвідомлення необхідності права, глибиною проникнення в сутність права і правових явищ у суспільстві розрізняють правосвідомість:

а) буденну;

б) професійну;

в) наукову;

г) індивідуальну.

193.Правова норма може не діяти:

а) у силу дефектів її використання;

б) без засвоєння її людьми;

в) якщо не враховані соціально-психологічні механізми соціонормативної поведінки;

г) через відсутність санкцій за невиконання.

194.Компонентами правової компетентності є:

а) правова освіченість;

б) правові уміння, навички;

в) підготовленість;

г) відповідальність.

195.Структура правової психології особистості містить:

а) спрямованість на правову поведінку;

б) правову компетентність;

в) морально-правові компоненти особистості;

г) психофізіологічні властивості.

196.У сучасній науці виділяють такі соціально-психологічні механізми соціалізації:

а) ідентифікація;

б) імітація;

в) наслідування;

г) адаптація.

197.Дефектність правової соціалізації може виявлятись у:

а) недостатній оцінці цінності права;

б) безвідповідальному та легковажному ставленні до вимог закону;

в) активному неприйнятті норм;

г) несвідомих діях.

198.За носіями правосвідомості виділяють такі типи правосвідомості:

а) індивідуальна;

б) групова;

в) суспільна;

г) соціальна.

199.Соціальна норма – це ...

а) невід’ємний елемент суспільного управління;

б) засіб орієнтації поведінки особистості в конкретних умовах;

в) засіб контролю за поведінкою з боку суспільства;

д) спосіб здійснення окремих поведінкових актів.

200.Право виникло:

а) через необхідність надання вільній людині певних дозволів;

б) для упорядкування й обмеження індивідуальної активності;

в) через причину розшарування суспільства;

г) для регуляції конфліктної сфери взаємодії людей;

д) на рівні середніх віків.

201.Право як основний вид соціальних норм – це ...

а) альтернативна система представлена загальноприйнятими в суспільстві нормами;

б) правила співжиття та взаємодії людей;

в) сукупність норм, що закріплює вже сформовані відносини і яка є безальтернативною для конкретного суспільства.

202.Правова соціалізація особистості – це ...

а) знання законів;

б) реєстрація в правоохоронних органах;

в) оволодіння нормативними способами поведінки;

г) вміння встановлювати контактну взаємодію з представниками

правоохоронних органів;

д) наявність в особи вищої юридичної освіти.

203.Делінквентна поведінка – це ...

а) система незначних правопорушень, проступків;

б) норма поведінки в окремих професійних групах;

в) загальний стан поведінки в суспільстві;

г) вид рольової поведінки;

д) прояв психічного захворювання.

204.Провідне завдання правової соціалізації – це ...

а) обов’язкове працевлаштування громадян;

б) розроблення методів контролю за діяльністю громадян;

в) організація юридичної допомоги громадянам;

г) формування і розвиток у громадян правосвідомості;

д) складання прогнозів щодо криміналізації суспільства.

205.Який елемент не містить у собі правосвідомість:

а) когнітивний (пізнавальний);

б) економічний (базовий);

в) емоційний;

г) поведінковий (вольовий)?

206.Основні властивості соціальних норм:

а) корисність;

б) фактична реалізація;

в) стабільність;

г) обов’язковість для виконання.

207.Що формується під час соціалізації та розглядається як наслідки соціалізації:

а) соціальні еталони;

б) стереотипи;

в) установки;

г) конституція тіла?

208.Як можна охарактеризувати процес соціалізації з точки зору його значення для суспільства і людини:

а) процес, що може мати як позитивні, так і негативні наслідки;

б) процес формування особистості;

в) забезпечує спадкоємність у використанні культурних цінностей;

г) результат активного відтворення соціального досвіду?

209.У правосвідомості з’являються такі “дефекти”:

а) неправильне розуміння норм;

б) байдужість до засвоєння норм;

в) відсутність знань про норми;

г) “зневажання” соціальних норм.

210.Правосвідомість як одна з форм суспільної свідомості має такі ознаки:

а) вищий рівень відображення суспільних відносин;

б) виявляється через другу сигнальну систему;

в) існує завдяки носіям (особистості, групам, суспільству);

г) динамічна.

Додаткова література для самостійного опрацювання


  1. Антонян Ю. М. Взаимодействие личности и конкретной ситуации // Механизм преступного поведения / Ю. М. Антонян. – М. : Наука, 1981. – С. 76–77.

211.Васильев В. Л. Юридическая психология : учеб. для вузов / В. Л. Васильев. – М. : Юрист, 1998. – С. 110–122.

212.Волков Б. С. Мотивы преступления / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1982. – С. 134.

213.Еникеев М. И. Общая и юридическая психология : учеб. для вузов / М. И. Еникеев. – М. : Юристъ, 1996. – С. 234–238.

214.Кудрявцев В. Н. Современная социология права / В. Н. Кудрявцев, В. П. Казимирчук. – М. : Юристъ, 1995. – С. 169.

215.Ратинов А. Р. Правовая психология и преступное поведение /
А. Р. Ратинов, Г. Х. Ефремова. – Красноярск : Изд-во Красноярск. ун-та, 1988. – С. 43.

216.Шиханцов Г. Г. Юридическая психология : учеб. для вузов / отв. ред. док. юридич. наук, проф. В. А. Томсинов. – М. : Зерцало, 1998. – С. 49.

217.Юридический справочник для населения. – М. : Юрид. лит., 1988. – С. 282.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка