Навчально-методичний посібник щодо самостійного вивчення дисципліни Для студентів 2 курсу




Сторінка7/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Семінарське заняття 4
Психічні явища суб’єктів і об’єктів юридичної діяльності

План


  1. Психіка як явище та свідомість особистості.

218.Різноманітність проявів психічних процесів в умовах взаємодії учасників юридичної діяльності.

219.Психічні стани особистості та їх вплив на суб’єктів і об’єктів юридичної діяльності.



220.Психічні властивості особистості та їх врахування в роботі юриста.

Методичні вказівки


Для юриста сьогодні зрозумілим є факт, що частіше за все проблеми в поведінці та діяльності людей виникають через неправильне розуміння сутності чуттєвого сприймання, осмислення сприйнятого. Тому від фахівця у сфері правоохоронної діяльності вимагається правильне, наукове розуміння того, як відбуваються в нашій свідомості процеси, пов’язані з розумінням людиною різних обставин її життя. Вони називаються в юридичній психології пізнавальними процесами і належать до так званої когнітивної сфери особистості. Когнітивна, тобто пізнавальна сфера особистості, має принципово особливе навантаження в плані побудови моделі світу, тому що вона становить основу цієї моделі. При розгляді питання про психологічні аспекти пізнання світу потрібно зосередитись на наведених нижче положеннях.

Пізнавальна діяльність – це процес психічного відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного логічного пізнання. Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети та явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються в мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Вищою формою пізнання людиною своєї взаємодії зі світом і суспільством є абстрактне, логічне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому, опосередкованому соціально-обумовленому вигляді ці пізнавальні процеси, які можна розглядати як вищі психічні функції, властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований словом характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання в процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не подані у відчуттях об’єктів, закономірності явищ і процесів. Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує і відтворює те, що відображається у свідомості, процесі пізнання. Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів. Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється миттєво всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно не було, є відчуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси на рівні свідомості людини неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань і вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний. Увага серед інших психічних явищ відрізняється відсутністю власного змісту. Тому вона постає як загальна властивість когнітивної сфери психіки людини. Розглядаючи питання про увагу, слід вказати на її визначення. За визначенням увага – це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості, зосередженості на певних об’єктах з одночасним абстрагуванням від інших. Фізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження (від зовнішніх чи внутрішніх подразників) у певній ділянці кори головного мозку. Психічний механізм уваги слід шукати в складних взаємозв’язках людини з навколишнім середовищем, здатності інтелекту до вибірковості відображення. Розрізняють мимовільну і довільну уваги. В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму “що таке?”, який зумовлюється змінами в навколишньому середовищі, специфічними рисами об’єкта відображення, а також внутрішніми станами суб’єкта. Довільна увага зумовлюється метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина; діяльності, яка є наслідком свідомих зусиль людини, вияву інтелекту і волі. Залежно від характеру дії людини її увага буває зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня увага виявляється в зовнішніх діях людини, вона спрямована на теоретичне і практичне оволодіння навколишнім середовищем, світом предметів і явищ. Внутрішня увага виявляється в наших внутрішніх діях.

Ми прагнемо оточити себе речами, явищами, людьми, які нам подобаються, викликають позитивні переживання і, навпаки, прагнемо віддалитися, уникати всього того, що викликає негативні переживання в нашому житті. Переживання різної модальності як прояви функціонування афективної сфери в процесі пізнання і навчання також обов’язково присутні. Вказуючи на таку особливість афективної сфери в нашому житті, можна також з’ясувати і вказати на її значення для успіху в діяльності. Розуміння цього дозволить із зацікавленістю поставитись до самостійного вивчення теми.

Прояви афективної сфери, що свідчать про сприйняття стимулу і виникнення ставлення до нього, можуть бути різними і здійснюватись на різних рівнях, можуть мати різну форму.

В основі емоцій лежить складна, спільна діяльність кори, підкорки і вегетативної нервової системи, що забезпечують роботу м’язів і внутрішніх органів. У силу цього прояв емоцій тісно зв’язаний із функціональними змінами організму – роботою м’язів усього тіла, зокрема і лицевих, з діяльністю серця і кровоносних судин, органів дихання, залоз внутрішньої секреції.

Чим більше значення мають пізнані об’єкти, тим більш глибокі переживання людини. Отже, емоції виконують сигнальну функцію. Крім того, стійкі переживання змінюють поведінку людини, направляють і підтримують її, що дозволяє говорити про регулюючу функцію емоцій. Виділяють також комунікативну функцію емоцій. Зовнішні прояви емоцій у міміці, пантоміміці дозволяють людині інформувати інших людей про своє відношення до предметів і явищ дійсності, про ставлення до того, що відбувається в тій чи іншій ситуації.

При розгляді теми слід звернути увагу і на різноманітність підходів до класифікації видів емоцій. Так, основні емоційні стани поділяють на емоції, настрої, почуття. Емоції, у свою чергу, розрізняють залежно від спрямованості (позитивні і негативні), за рівнем впливу на активність людини (сильні, слабкі). Або говорять про емоції здивування, радості, зацікавленості, страху, злості, горя, суму, відрази тощо. Настрій, у свою чергу, може бути життєрадісним, із захопленістю, сумним чи з деякою знервованістю, роздратованістю і т.д. Почуття можуть бути інтелектуальні, моральні, естетичні, практичні.

Переживання в процесі пізнання людиною світу спричиняють різноманітні дії людини, які можуть привести і до порушення законів. Юристи повинні розуміти, що кожна людина має право на прояв емоцій тим більше, що, як правило, їх складно стримувати, їх важко контролювати. Тому в юридичній практиці людина несе особливу відповідальність за дії, що спричиняються емоційними станами. Щоб їх правильно оцінювати, юрист повинен розумітися на тих положеннях щодо емоцій, які існують у науці. Закономірною є взаємообумовленість пізнавальних і емоційних процесів. Часто буває так, що людина схильна бачити те, що вона хоче бачити, або те, чого вона боїться. У результаті її дії можуть виявитися неадекватними взагалі та закону зокрема, до того ж юридичного. Майбутній фахівець у справі юриспруденції повинен кваліфіковано підійти до правильного розуміння ситуації, адже від його дій залежить доля людини.

Стан депресії, страху, апатії, невизначеності, як правило, переживаються учасниками кримінального або цивільного процесу, людьми, що постраждали в результаті злочинних дій проти них, або самі звинувачуються в таких діях. Стан тривоги, психічного напруження є важливим щодо вивчення його прояву. Це дозволить розвивати відповідні вміння, розпізнавати їх. Потребує детальнішого вивчення і вчення про стрес Г. Сельє, який пов’язує існування цього феномену із загальним адаптивним синдром. Доцільно мати також відомості про різні стадії розвитку стресу, їх прикмети, тому що стрес, як явище, має подвоєний характер і може розглядатися не тільки як негативний, а й як позитивний стан. Очевидною є проблема і впливу стресу на професійну діяльність юристів. Врахування факторів, що сприяють виникненню стресу і його переходу в дистрес, допоможе майбутньому юристу без втрати власного здоров’я долати труднощі своєї професійної діяльності.

Важливим також є врахування питань співвідношення понять стрес у психології та психічної неспроможності в кримінальному праві. Врахування юристом при вирішенні громадсько-правових спорів негативного впливу станів тривоги, страху, стресу на здатність учасників домовленостей повною мірою дає можливість усвідомити значення рішень і зберігати вольове управління своїми діями.

Отже, емоції та почуття нерозривно пов’язані з особистістю, відбиваючи у свідомості людини процес і результат задоволення її потреб. Емоційність є вродженою здатністю, проте почуття розвиваються протягом життя людини в процесі розвитку її особистості. Велике значення має розвиток емпатії – здатність до співпереживання, збагнення, розуміння емоційності станів іншої людини. У процесі становлення особистості важливою є проблема формування вміння управляти своїми емоціями.

Можливість управління емоціями багато в чому залежить від рівня розвитку волі – особливої форми психічної активності особистості, що спрямована на подолання труднощів при досягненні поставленої мети шляхом свідомої організації та саморегуляції людиною своєї поведінки і діяльності. Воля виконує спонукальну функцію, обумовлюючи активність людини, і гальмівну функцію, що виявляється в стримуванні небажаних проявів активності.

Воля виявляється в таких якостях особистості, як цілеспрямованість (уміння людини підкоряти свої дії поставленим цілям), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого рішення), рішучість (уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі й обґрунтовані рішення), дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам в установленому порядку), самостійність (уміння не піддаватися впливам різних факторів, що відволікають від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), ретельність (уміння виконувати свої зобов’язання в зазначений термін і якісно) тощо.

Під час вивчення теми майбутнім юристам потрібно звернути увагу на такі питання, як: різні рівні прояву афективної сфери; загальний адаптивний синдром і стадії розвитку стресу, його прикмети; врахування юристом при вирішенні громадсько-правових спорів негативного впливу на людину станів тривоги, страху, стресу; регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості.

Особистість слід розглядати як складну систему, у якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати “системою систем”, на що вказував видатний український психолог нашого часу Г. С. Костюк.

Існує офіційна думка про те, що психологічна структура особистості може мати такі основні компоненти:

1. Скерованість, або спрямованість, особистості, тобто вибіркове ставлення людини до дійсності. Скерованість містить у собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. До того ж одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психологічну діяльність особистості (потреби, інтереси, психологічні установки, інші властивості особистості).

2. Можливості особистості, або здібності, охоплюють ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною. Кожний з нас має свою основну, провідну здібність і підпорядкований їй. Підпорядковані здібності підсилюють основну, провідну здатність чи талант.

3. Характер як складне синтетичне утворення, у його єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не відображає особистість в цілому, проте є складною системою її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які проявляються в темпераменті. У системі характеру теж можна виокремити провідні властивості, передусім моральні якості (чутливість, черствість), потім вольові (рішучість, мужність), які забезпечують певний стиль поведінки і спосіб розв’язання практичних завдань. До речі, морально-вольові якості становлять дійсну основу характеру.

4. Темперамент утворюють властивості, які визначають динамічну сторону особистості, найбільш стійкі та постійні порівняно з іншими психологічними особливостями людини. Вони визначають швидкість виникнення психічних процесів, темп і ритм діяльності та поведінки, інтенсивність психічних процесів. Загальну психологічну активність, моторику та емоційність слід розглядати як сфери прояву темпераменту.

Але потрібно зазначити, що над цими системами знаходиться самосвідомість, яка постає своєрідною системою самоуправління й яка розпізнає ці системи в особистості та оцінює їх з точки зору тих вимог діяльності, яку вона самостійно обирає, якщо суспільство надає їй таке право.


Термінологічний словник


Аналізатор – складний нервовий апарат для aнaлiзy навколишньої дійсності та змін, що відбуваються всередині організму. Аналізатор складається зi сприймальної частини (рецептора), провідних шляхів (нервових волокон) і відповідних ділянок кори головного мозку великих півкуль.

Рецептор – периферичний відділ аналізатора, що реагує на певний вид фізичної енергії та переробляє її в певне нервове збудження (нервовий імпульс).

Адаптація – це зміна рівня чутливості аналізатора до інтенсивності подразника.

Предметність означає, що об’єкт сприймається нами як відокремлене в пpocтopi та чaci фізичне тіло. Найбільш яскраво ця властивість проявляється у відокремленні фігури та фону.

Цілісність – внутрішній органічний взаємозв’язок частин i цілого в образі. Варто розглядати обидва аспекти цієї властивості: а) об’єднання різних елементів у цілому; б) певна незалежність створеного цілого від якості його елементів.

Константність – збереження постійного, незмінного сприйняття предметів при зміні їхньої освітленості, положення в пpocтopi, відстані від людини, яка сприймає.

Ілюзія – хибне, викривлене, помилкове сприйняття об’єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану нервової системи.

Пам’ять – пізнавальний психологічний процес, який полягає у фіксації, збереженні та наступному відтворенні людиною її досвіду.

Моторна пам’ять – це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їхніх систем. Ознакою доброї моторної пам’яті є фізична спритність людини, моторність у праці, те, що називають “золоті руки”.

Емоційна пам’ять – це пам’ять на почуття. Пережиті та збережені в пам’яті почуття постають як сигнали, які спонукають до дії або утримують від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання.

Образна пам’ять – це пам’ять на уявлення, картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, тактильною (дотиковою), нюховою, смаковою. Образна пам’ять може досягати високого рівня як компенсаторний механізм у сліпих, глухих і т. ін.

Ейдетична пам’ять (або наглядні образи пам’яті) – це результат збудження органів чуття зовнішніми подразниками. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наглядністю, яка цілком недоступна звичайному уявленню.

Запам’ятовування – процес пам’яті, спрямований на закріплення образів сприйняття, уявлень, думок, дій, переживань через встановлення зв’язків інформації з набутим раніше досвідом.

Забування – процес пам’яті, протилежний запам’ятовуванню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою.

Поняття – це відображення загальних і до того ж суттєвих властивостей предметів і явищ дійсності.

Процес мислення – це перехід суб’єкта від наявних до нових знань.

Аналіз – це розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей.

Синтез – це поєднання в думці окремих елементів, частин, ознак в єдине ціле.

Порівняння – встановлення подібності й несхожості між предметами або явищами дійсності.

Абстрагування – відволікання від несуттєвих ознак і виокремлення найбільш суттєвих особливостей групи предметів або явищ.

Логічне мислення – обґрунтоване, мотивоване, доказове, несуперечливе мислення, яке, виходячи з правильних вихідних позицій i суджень, за необхідності веде до правильних, об’єктивних висновків.

Інтуїтивне мислення – це таке мислення, яке протікає дуже швидко, згорнуте в часі, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлюване.

Продуктивне мислення – це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у вcix сферах діяльності людини.

Мисленнєві (розумові) операції – це порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, систематизація, класифікація, узагальнення, конкретизація. Вони взаємодіють між собою, а також спрямовані на розпізнавання об’єктів і контроль за виконанням перетворюючої функції мисленнєвої діяльності.

Наочно-дієве мислення – мислення, яке відбувається в ситуації сприймання конкретних об’єктів чи перетворення ситуації за допомогою рухового акту.

Наочно-образне мислення – мислення, у змісті якого переважають образи та певною мірою узагальнені уявлення про об’єкти.

Словесно-логічне мислення – мислення з опорою на поняття, судження, що відбувається за допомогою логіки.

Творча уява – створення нових оригінальних образів без опори на наявний образ предметів і явищ або їх зображення.

Відтворююча, репродуктивна уява – створення образу чогось нового для людини, що спирається на словесний опис або умовне зображення цього нового (креслення, схему, нотний запис тощо).

Мимовільна уява – створення нових образів, некерованих спеціально поставленою метою.

Довільна уява – це уява, що проявляється в тих випадках, коли нові образи або ідеї виникають у результаті свідомого наміру людини уявити щось.

Фантазія – продукт уяви, що змінює вигляд дійсності та дозволяє знайти новий погляд на вже відомі факти. Тому вона має велику художню і наукову пізнавальну цінність.

Увага – психічне явище, що виражається в зосередженості свідомості суб’єкта в даний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті (предметі, події, способі, міркуванні тощо).

Домінанта – “панівний осередок збудження”, який визначає характер реакції організму в даний момент. Домінанта визначає напрям уваги.

Обсяг уваги – кількість об’єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю.

Зосередженість уваги – утримання уваги на одному об’єкті, або на одній діяльності, абстрагуючись від усього іншого.

Стійкість уваги – тривале утримання уваги на предметі чи якій-небудь діяльності.

Коливання уваги – періодичне відволікання та послаблення уваги до певного об’єкта або діяльності.

Переключення уваги – свідоме переміщення уваги з одного об’єкта на інший, пов’язане з переходом від однієї діяльності до іншої або з постановкою нового завдання.

Концентрація уваги – здатність нервових процесів обмежувати сферу свого поширення вихідним осередком виникнення; концентрація свідомості на предметі сприйняття.

Емоції – це особливий клас психічних процесів, станів, явищ, що виражається у формі безпосереднього, пристрасного переживання суб’єктом життєвого змісту явищ, предметів і ситуацій для задоволення своїх потреб.

Ейфорія – це піднесено-радісний, веселий настрій, стан безтурботності, що не відповідає об’єктивним обставинам, при якому спостерігаються мімічні та загальнорухові пожвавлення та психомоторні порушення.

Почуття – це вища форма емоційного відношення людини до предметів і явищ дійсності, що вирізняється відносною усталеністю, узагальненістю, відповідністю потребам, мотивам і цінностям, які були сформовані в процесі її особистісного розвитку.

Афект – сильний і переважно нетривалий емоційний стан, пов’язаний із різкою зміною важливих для суб’єкта життєвих обставин; супроводжується різко вираженими руховими проявами і змінами у функціях внутрішніх органів. В основі афекту лежить пережитий людиною стан внутрішнього конфлікту, породжений суперечностями між його потягами, прагненнями, бажаннями або суперечностями між вимогами, що ставляться людині, та можливостями виконати ці вимоги.

Настрій – це відносно тривалий, стійкий емоційний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється в загальному тлі психічного життя індивіда й забезпечує переважання в ньому емоцій визначеної модальності (радісний – похмурий). Настрої формуються під впливом важливих життєвих подій: удач, зустрічей, прийнятих рішень тощо. На відміну від ситуативних емоцій і афектів, настрій є емоційною реакцією не на безпосередні наслідки таких подій, а на їх значення в контексті більш загальних життєвих планів, інтересів і очікувань людини.

Стрес – стан психічного напруження, що виникає в людини в процесі діяльності за найскладніших, важких умов як у повсякденному житті, так і особистих ситуаціях.

Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. На відміну від болю й інших видів страждання, що викликаються реальною дією небезпечних для існування чинників, страх виникає при їх передбаченні. Залежно від характеру загрози, інтенсивності та специфіки переживання, страх варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, острах, переляк, жах). У випадку, коли страх досягає сили афекту (панічний страх, жах), він здатний нав’язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія).

Депресія – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних уявлень i загальної пасивності поведінки. Суб’єктивно людина в стані депреciї відчуває важкі, болючі емоції та переживання – пригніченість, тугу, розпач.

Фрустрація – психічний стан, що виявляється в характерних рисах переживань i поведінки, викликаних об’єктивно непереборними труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети або вирішення завдань; стан краху i пригніченості, викликаний переживанням постійних невдач.

Тривога – негативний емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, а також в очікуванні несприятливого розвитку подій.

Пристрасть – це сильне, стійке, всеохоплююче почуття, що домінує над іншими спонуканнями людини та призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її прагнень і сил.

Потяг – психічний стан, що виражає недиференційовану, неусвідомлену або недостатньо усвідомлену потребу суб’єкта. Потяг є плинним явищем, оскільки подана в ньому потреба згасає, або усвідомлюється, перетворюючись на конкретне бажання, намір, мрію та ін.

Бажання – усвідомлене і конкретизоване прагнення певної мети, яке характеризується досить виразною усвідомленістю потреби, яка йому передувала, та шляхів і способів її задоволення.

Вольові риси – відносно стійкі, незалежні від ситуації псиxiчнi утворення. До них належать цілеспрямованість, яка визначає напрями вияву таких властивостей особистості, як сміливість, наполегливість, рішучість.

Вольове зусилля – особливий стан психічного напруження, пов’язаний із подоланням перешкод і труднощів.

Невроз – це набуте функціональне захворювання нервової системи, при якій відбувається “зрив” діяльності головного мозку без будь-яких ознак анатомічного пошкодження.

Неврастенія – це нервова слабкість як розплата за невміння долати бар’єри спілкування, і вона сама створює для людини нові ускладнення в міжособистісних стосунках.

Психастенія – це невроз нав’язливих станів, поява стійких тривожних думок, страхів.

Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості незалежно від ситуації; характеризується інтересами, нахилами, переконаннями, ідеалами, у яких виражається світогляд людини.

Характер – це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільстві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються в спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер – це певна програма поведінки.

Інтровертний тип характеру – характер, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагоджені контактів з оточуючими.

Екстравертний тип характеру – характер, якому притаманні жага до спілкування, діяльність, балакучість, поверховість.

Некерований тип характеру – імпульсивний, конфліктний, категоричний тип щодо прояву особливостей особистості.

Неврастенічна акцентуація – це домінування хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності.

Сензитивний тип характеру характеризується надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю, вразливістю.

Демонстративний тип характеру – характер, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчуття.

Задатки – це природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей людини.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовою успішного здійснення даної діяльності.

Темперамент (лат. temperamentum – відповідне співвідношення рис) характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу виділити три головних його компоненти, які проявляються в загальній активності індивіда, його емоційності.

Загальна активність індивіда – це тенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої дійсності.

Динаміка психічних явищ – це динаміка, яка актуалізується за допомогою моторики. Серед динамічних якостей рухового компонента слід виділити такі ознаки м’язового руху, як швидкість, сила, різкість, ритм амплітуди.

Емоційність як компонент темпераменту – це комплекс властивостей, що характеризують особливості виникнення, перебігу та згасання різних почуттів, афектів і настроїв.

Холеричний тип темпераменту характеризується високим рівнем нервово-психічної активності та енергії дій, різкими рухами, а також силою, імпульсивністю та яскравою виразністю емоційних переживань.

Сангвінічний тип темпераменту – темперамент, якому притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність, багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних вправах призводять до втрати необхідної зосередженості, поспіху, а іноді – до поверхневості.

Меланхолічний тип темпераменту – темперамент, який пов’язують з низьким рівнем нервово-психічної активності, стриманістю та приглушеністю моторики і мовлення, значною емоційною реактивністю, глибиною і стійкістю почуттів при слабкому зовнішньому її виявленні.

Флегматичний тип темпераменту характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутись такі негативні риси, як млявість, слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Самосвідомість людини – це усвідомлення людиною за допомогою мови себе самого, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, своїх думок, переживань і різноманітних психічних якостей. Це складний психічний процес, сутність якого полягає в сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, у вcix формах взаємодії з іншими людьми i в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення – уявлення, а потім у розуміння свого власного “Я” як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів.

Самопізнання – форма пізнання людиною себе у всіх відношеннях, яка відображає реальне буття особистості та формує, крім системи знань про себе, у людини ставлення до себе.

Самоконтроль – внутрішній звіт особистості про співвіднесеність мотиву, мети дії та її ходу, усвідомлення й оцінка суб’єктом власних дій, психічних процесів і станів. Механізм самоконтролю виявляється в готовності перевести дію в інше русло, внести в неї додатковi елементи.

Рівень домагань особистості – це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Я-концепція – відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена, пережита як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми i певним чином ставиться до себе. Я-концепція – цілісний, хоча i не позбавлений внутрішніх суперечностей cпociб оцінки власного “Я”, що постає як установка стосовно самого себе i має такі компоненти: когнітивний, емоційний, оцінно-вольовий.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей i місця серед інших людей. Від самооцінки залежать відносини людини з навколишнім середовищем, стосунки з іншими людьми, вимогливість до себе, ставлення до ycпixiв i невдач.

Питання для самостійного опрацювання


  1. Психіка людини та її призначення.

221.Категорії психічних явищ.

222.Закономірності процесу відчуття і його механізми.

223.Врахування особливостей відчуття в професійній діяльності юриста.

224.Сприйняття людиною світу і його види.

225.Психологічна сутність сприйняття та його властивості.

226.Помилкове сприйняття та ілюзії.

227.Уявлення як відтворююче сприйняття.

228.Врахування особливостей уявлень людини в юридичній діяльності.

229.Пам’ять та її механізми.

230.Класифікація видів пам’яті.

231.Продуктивність пам’яті та її чинники.

232.Значення пам’яті для розкриття злочину.

233.Міркування в процесі вирішення задач та їх значення для юридичної діяльності.

234.Якості мислення та їх мобілізація для інтенсифікації інтелектуальної діяльності юриста.

235.Проблема сприйняття та розуміння мови в юридичній діяльності.

236.Різновидності мови і шляхи їх ефективної організації.

237.Увага та її чинники.

238.Різновидності уваги, їх особливості та необхідність врахування в діяльності юриста.

239.Індивідуальні особливості уваги і проблеми її організації.

240.Емоції як процеси, стани та почуття як прояв стійкого ставлення до дійсності.

241.Негативні емоції в діяльності юриста і шляхи протидії їх негативним впливам.

242.Воля і контроль за поведінкою як проблема правової свідомості.

243.Значення волі в діяльності юриста.

244.Значення типів темпераменту для юридичної діяльності.

245.Темперамент і спеціалізація в юридичній діяльності.

246.Шляхи розслідування справи і темперамент.

247.Характер і його властивості.

248.Здібності й особливості правової поведінки.

249.Спрямованість у життєдіяльності людини.

Теми рефератів, доповідей і повідомлень


  1. Увага, її природа та роль у навчальній і трудовій діяльності.

250.Вікові та індивідуальні особливості уваги.

251.Стійкість уваги та способи її вивчення.

252.Умови підвищення ефективності уваги на заняттях.

253.Формування довільної уваги в процесі навчальної діяльності.

254.Структура когнітивної сфери особистості.

255.Відчуття і сприймання в структурі інтелектуальних здібностей особистості.

256.Розвиток сенсорної культури особистості.

257.Проблеми моделювання процесів сприймання.

258.Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу.

259.Значення процесів прийому інформації для навчання.

260.Шляхи удосконалення процесів чуттєвого пізнання в психології.

261.Найважливіші теорії пам’яті в психологічній науці.

262.Пам’ять і розвиток особистості.

263.Пам’ять у навчальній діяльності людини.

264.Умови доброго запам’ятовування і збереження.

265.Індивідуальні особливості пам’яті та здібності людини.

266.Принципи єдиного інтелекту і становлення мислення професіонала.

267.Особистісна зумовленість мислення.

268.Критичність мислення та його продуктивність.

269.Формування інтелектуальної активності особистості.

270.Способи активізації мислення.

271.Проблема формування логічного мислення.

272.Уява і творчість.

273.Зв’язок пізнавальної й афективної сфер особистості.

274.Афективна сфера у свідомості особистості.

275.Функціональне призначення афективної сфери.

276.Інформаційна теорія емоцій особистості.

277.Зовнішні прояви емоційного стану.

278.Психологія про почуття людини.

279.Стреси в нашому житті та їх значення.

280.Характеристика емоційно-вольових властивостей особистості.

281.Негативні психічні стани, їх попередження і подолання.

282.Специфічні емоційно-вольові стани свідомості особистості.

283.Вплив індивідуально-психологічних особливостей особистості юриста на ефективність професійної діяльності.

284.Темперамент і його значення для успіху в професійній діяльності юриста.

285.Характер і його роль у професійній діяльності юриста.

286.Психолого-кримінологічна характеристика різних типів акцентуйованих особистостей.

287.Акцентуйовані властивості особистості та схильність до протиправних дій.

288.Спрямованість і мотиваційна сфера в структурі особистості.

289.Значення волі в правоохоронній діяльності.

290.Сучасна психологія про природу психічних явищ та їх класифікація.

291.Когнітивна сфера особистості як суб’єкт юридичної діяльності.

292.Емоційні стани та їх класифікація.

293.Загальні властивості емоцій і почуттів.

294.Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості.

295.Психічні властивості особистості, їх класифікація та врахування в діяльності юриста.

296.Акцентуації характеру.

Контрольні питання


  1. Визначте основні форми прояву психіки та вкажіть їхній взаємозв’язок.

297.Що таке свідомість? Як вона виникла? Що входить у структуру свідомості?

298.Що таке відчуття? Які фізіологічні механізми лежать в основі відчуттів? Укажіть види та властивості відчуттів.

299.Що таке сприйняття? Назвіть властивості сприйняття. Що таке ілюзії сприйняття?

300.Що таке увага? Укажіть властивості й охарактеризуйте види уваги.

301.Як проявляються закономірності уваги, відчуттів і сприйняття в юридичній практиці?

302.Яка роль пам’яті у сфері права? Укажіть психологічні особливості процесів запам’ятовування і відтворення в різних учасників кримінальної події.

303.Як проявляються порушення пам’яті? Які причини, що визначають продуктивність пам’яті?

304.Що таке мислення? Охарактеризуйте види мислення. Які форми, способи й операції мислення ви знаєте?

305.Як протікає розумова діяльність людини й у чому суть можливих її порушень? Розкрийте зв’язок мислення й мовлення.

306.Що таке уява?

307.Що таке воля і які механізми усвідомленого вольового поводження?

308.Що таке потребнісно-мотиваційна сфера особистості?

309.Охарактеризуйте юридично значимі стани.

310.Що таке афект? Розглянете особливості фізіологічного і патологічного афектів.

311.Що таке особистість? Які елементи становлять її структуру?

312.Що таке темперамент людини і як він залежить від динаміки нервових процесів? Як властивості темпераменту проявляються в поводженні та вчинках людей?

313.Що таке характер? В якій системі відносин людини проявляється характер? Як він формується? Розгляньте відомі типології характерів.

314.Що таке акцентуація характеру і психопатія? Які типології акцентуацій характеру і психопатій вам відомі?

315.Що розуміють під здібностями людини? Які фізіологічні основи здібностей? Назвіть види і рівні здібностей.

316.Які елементи становлять спрямованість людини?

317.Що таке афективна сфери психіки?

318.Що відтворюється в переживаннях афективної сфери особистості?

319.Чому афективні процеси називають суб’єктивними?

320.Хто запропонував термін “емоції” для позначення “порухів душі”?

321.Чи правомірною є традиція відокремлення емоційних процесів?

322.Які функції виконують і яке значення мають емоції в житті людини?

323.Як змінюється діяльність людини, коли активація стає надмірною?

324.Що таке емоції як складова афективної сфери особистості?

325.Що таке почуття як складова афективної сфери особистості?

326.Які загальні властивості мають емоції та почуття?

327.У чому полягає сутність естетичних почуттів?

328.Які вихідні ознаки має вольова поведінка?

329.У чому полягає сутність емоційно-вольової регуляції?

330.Що таке психічний “стан” особистості?

331.Які існують психічні стани особистості?

332.Чому в стані тривоги найвиразніше виявляється зв’язок емоційних станів і властивостей особистостей?

333.Яким є основний тон ваших емоційних станів? Спробуйте визначити їх і пояснити причини.

334.Які існують засоби впливу на ваш емоційний стан та інші афективні процеси?

335.Чи є актуальною проблема психологічної типології особистості?

336.Що таке особистість у рамках типологічного підходу?

337.Чи існує взаємозв’язок типу особистості та її ставлення до спілкування з іншими людьми (прив’язливий, агресивний, відчужений типи)?

338.Чи правомірною є типологія особистості залежно від співвідношення поведінки і внутрішніх мотивів (гармонічна, конфліктна, імпульсивна особистість)?

339.У чому полягає сенс типології маніпулятивних типів характеру (диктатор, рахівник, прилипала, хуліган, гарний хлопець, суддя, захисник)?

340.Чи є сумісність між конституціональною та клінічною типологіями особистості?

341.Що таке акцентуації характеру?

342.У чому полягає зміст типології психосоціотипів?

343.Які типи людей виділяють у сенсорній типології?

344.Які типи людей виділяють залежно від “локусу контролю”?


Тестові завдання для перевірки знань


  1. Стан психологічної концентрації на об’єкті в психології називається:

а) уява;

б) мислення;

в) увага;

г) відчуття.

345.Щоб правильно оцінювати свідчення свідків, необхідно знати основні закономірності, властивості відчуттів, до яких належать:

а) чутливість аналізатора;

б) адаптація;

в) ідентифікація;

г) ілюзія.

346.До помилок у відчуттях і свідченнях свідків злочину належать:

а) адаптація;

б) контраст відчуттів;

в) сенсибілізація;

г) сінестезія.

347.Які характеристики об’єкта можуть привернути нашу увагу:

а) новизна;

б) складність;

в) однорідність

г) інтенсивність?

348.Які закономірності відчуттів слід враховувати при допиті свідків:

а) адаптація відчуттів;

б) взаємодія відчуттів;

в) послідовні образи;

г) інтенсивність?

349.Які види чутливості є провідними в професійній діяльності юриста:

а) кінестетична;

б) зорова;

в) слухова;

г) дотикова?

350.Сприйняття як психічне явище – це ...

а) психічне явище, що полягає в зосередженості на окремому об’єкті;

б) процес, що полягає у створенні нових образів об’єктів, явищ, на основі засвоєних раніше знань і уявлень;

в) процес відображення предметів і явищ у сукупності їх властивостей;

г) опосередковане відображення в свідомості людини суттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів і явищ навколишньго світу.

351.Який вид сприйняття потрібно розвивати майбутнім юристам:

а) довільне;

б) мимовільне;

в) слухове;

г) просторове?

352.Які властивості і закономірності сприйняття важливо використовувати в роботі та навчанні:

а) предметність сприйняття;

б) цілісність сприйняття;

в) осмисленість сприйняття;

г) апперцепція сприйняття?

353.На яку властивість сприйняття впливає емоційна напруга:

а) предметність;

б) цілісність;

в) константність;

г) апперцепція?

354.Які фактори можуть впливати позитивно чи негативно на сприйняття слідчим різних складних об’єктів:

а) досвід;

б) значимість;

в) осмисленість;

г) перцептивна задача?

355.При розслідуванні злочинів, пов’язаних з використанням зброї, виникає необхідність оцінити інтервали між пострілами. Закономірності якого виду сприйняття при цьому потрібно враховувати:

а) синтетичного сприйняття;

б) сприйняття предметів;

в) сприйняття руху;

г) сприйняття часу?

356.Який вид пам’яті забезпечує збереження і відтворення інформації, що потрібна для досягнення мети певної дії:

а) оперативна;

б) довготривала;

в) емоційна;

г) короткочасна?

357.Що легше запам’ятовується:

а) те, що входить у мету діяльності;

б) те, що викликає емоційну реакцію;

в) організований матеріал;

г) те, що викликає зацікавленість?

358.Процес зворотній запам’ятовуванню – це ...

а) відтворення;

б) впізнання;

в) пригадування;

г) забування.

359.Ефективні прийоми, які можуть бути активізовані слідчим, адвокатом, прокурором з метою встановлення істини у справі:

а) заспокоєння;

б) виключення стресогенних подразників;

в) використання наглядності;

г) асоціації.

360.Процес опосередкованого відображення у свідомості людини суттєвих властивостей, зв’язків, відносин предметів і явищ навколишнього світу – це ...

а) сприйняття;

б) мислення;

в) свідомість;

г) уява.


361.Характеристика мисленнєвої діяльності юриста:

а) легкість генерування ідей;

б) переключення;

в) рефлексивність;

г) рухливість.

362.Етап мислення в процесі рішення задач, який передує відкриттю кримінальної справи:

а) орієнтування в умовах;

б) визначення шляхів, засобів, методів рішення задачі;

в) підготовчий.

363.Яка уява частіше проявляється в правозастосовній діяльності:

а) пасивна;

б) активна;

в) відтворююча;

г) творча?

364.Фізіологічний механізм процесу відчуття складається з таких частин:

а) аферентні нерви;

б) еферентні нерви;

в) рецептор;

г) блукаючі нерви;

д) мозковий кінець аналізатора.

365.Рецептори прийнято поділяти на такі групи:

а) рецептивні;

б) кінестетичні;

в) статичні;

г) екстрацептивні;

д) інтроцептивні.

366.Існують такі види сприйняття “на співвідношення” подразників:

а) часу;


б) зору;

в) слуху;

г) руху;

д) простору.

367.Сприйняття людини людиною здійснюється на основі спостереження:

а) діяльності;

б) емоцій;

в) жестів;

г) мови;

д) поведінки.

368.Органи відчуття в дитини починають функціонувати:

а) до народження;

б) з моменту народження;

в) у перші тижні після народження.

369.Наше сприйняття світу пов’язане з:

а) культурою;

б) практикою;

в) досвідом;

г) мовою.

370.Принцип доповнення полягає в тому, що мозок прагне:

а) згрупувати близькі елементи;

б) згрупувати подібні елементи;

в) доповнити погано окреслені контури;

г) всі відповіді правильні.

371.Індивідуальні особливості уваги:

а) здатність до переключення;

б) обсяг і широта;

в) розподіленість;

г) здатність до концентрації.

372.Специфічні почуття людини, пов’язані з потребами, можуть набувати форми:

а) афекту;

б) фрустрації;

в) настрою;

г) кохання.

373.Які емоції відрізняються дієвістю і спонукають до вчинків, висловлювань, збільшують напруження сил:

а) неприємні;

б) позитивні;

в) астенічні;

г) тривалі;

д) неповторні?

374.Як називається короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсивна емоційна реакція:

а) емоція;

б) стрес;

в) афект;

г) невроз?

375.Настрій буває:

а) перехідним;

б) стійким;

в) пригніченим;

г) веселим.

376.Емоційний стан може супроводжуватись такими зовнішніми проявами:

а) мімікою;

б) звужуванням зіниць;

в) жестикуляцією;

г) інтонацією.

377.Поведінка в стресовій ситуації залежить від:

а) інтелекту;

б) здоров’я;

в) зовнішніх факторів;

г) стану нервової системи.

378.Які з перерахованих понять відповідають підвищеній активності людини:

а) радість;

б) фантазії;

в) роздратованість;

г) подив;

д)страждання?

379.Які з наведених емоційних станів вважаються основними:

а) цікавість;

б) радість;

в) здивування;

г) страждання;

д) гнів;


е) відраза;

є) презирство;

ж) страх;

з) сором?

380.Хто з вказаних психологів є авторами теорій типології особистості:

а) Л. С. Виготський;

б) К. Хорні;

в) А. Ф. Лазурський;

г) Д. Роттер;

д) О. М. Леонтьєв?

381.Якщо людина вважає те, що з нею відбувається, результатом дії зовнішніх сил, то до якого типу вона належить:

а) екстраверт;

б) візуал;

в) екстернал;

г) практик;

д) мислитель?

382.Люди якого типу всю інформацію сприймають через зір і зорові образи:

а) психастенік;

б) візуал;

в) холерик;

г) шизотімік;

д) інтроверт?

383.Хто запропонував конституціональну типологію особистості:

а) Гіппократ;

б) Павлов;

в) Кречмер?

384.Який із вказаних типів не належить до типології соціотипів:

а) раціональний;

б) логічний;

в) аудіальний;

г) емоційний?

385.Якого типу люди будуть віддавати перевагу певній емоційній дистанції:

а) атлетик;

б) реаліст;

в) “відчужений”;

г) активний?

386.Як називається людина, якщо вона легко змінює свою думку під впливом інших:

а) кінестетик;

б) конформіст;

в) егоїст;

г) екстернал?

Додаткова література для самостійного опрацювання


  1. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения : в 2 т. / А. Н. Леонтьев. – М. : Педагогика, 1983. – Т. 2. – С. 209–210.

387.Лук А. Н. Эмоции и личность / А. Н. Лук. – М. : Знание, 1982. – С. 24–25.

388.Немов Р. С. Психология : учеб. пособие / Р. С. Немов. – М. : Просвещение, 1990. – С 115.

389.Платонов К. К. Психология : учеб. пособие / К. К. Платонов, Г. Г. Голубее. – М. : Высш. шк., 1977. – С. 135.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – Т. 2. – С. 126.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка