Навчально-методичний посібник щодо самостійного вивчення дисципліни Для студентів 2 курсу




Сторінка8/11
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2
Діяльність, групи, спілкування в прикладних розділах
юридичної психології

Семінарське заняття 5
Кримінальна психологія про особливості злочинної поведінки, особливості особистості злочинця
та злочинних груп

План


  1. Кримінальна психологія.

390.Психологічний аналіз злочинної поведінки.

391.Психологія особистості злочинця.

392.Психологічна структура особистості злочинця.

393.Типологія злочинців.

394.Психологічні особливості злочинних груп.

395.Психологічна характеристика масовидної поведінки.


Методичні вказівки


Кримінальна психологія – це сфера юридичної психології, яка вивчає психологічний механізм правопорушень і психологію правопорушників, проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду злочинних груп.

Кримінальна психологія вивчає ті психічні закономірності, які проявляються в процесі формування злочинної установки особистості, у ході задуму, підготовки і скоєння злочину. Вона досліджує особистість злочинця, структуру і психологічні особливості злочинних груп.

У вітчизняній кримінальній психології відхиляється підхід про “природженого злочинця”, реалізується діалектичний погляд, у якому повинно враховуватися і біологічні властивості, і соціальний вплив на конкретну особистість. До того ж провідне місце у формуванні психологічних особливостей злочинців відводиться соціальним факторам. Навіть суто вроджені та спадкові властивості індивіда не позбавлені впливу макросередовища і мікросередовища. Але існують і біологічні передумови протиправної поведінки. До них належать (дані дослідження Г. Аванесова): патологія біологічних потреб (причина багатьох сексуальних викривлень і сексуальних злочинів); неврастенія, психопатія та інші нервово-психічні захворювання; спадкові захворювання (особливо захворювання дітей, викликані алкоголізмом батьків); психофізичні навантаження, конфліктні ситуації, використання нових видів енергії, які призводять до різних захворювань і служать кримінальним фактором.

Отже, при вивченні злочинної поведінки необхідно враховувати співвідношення соціального і біологічного в структурі конкретної особистості, пам’ятаючи про те, що злочинність зумовлена насамперед соціальними факторами, але завжди слід мати на увазі й індивідуально-психологічні, біологічні особливості особистості злочинця.

У літературі часто зустрічається використання термінів “злочинна поведінка” і “злочин” в якості синонімів.

Злочинна поведінка – поняття більш широке, яке містить у собі не тільки сам злочин як суспільно небезпечне, протиправне діяння (або бездіяння), але і його джерела; виникнення мотивів, постановку цілей, вибір засобів, прийняття суб’єктом майбутнього злочину різних рішень. Аналізуючи з психологічної сторони злочинну поведінку, слід помічати не тільки сам злочин (як процес асоціального характеру), але і його зв’язки із зовнішніми факторами, а також внутрішні, психічні процеси і стани, які спрямовують і контролюють його здійснення.

Процес формування та прояву злочинної поведінки суб’єкта, який навмисно скоїв злочин, можна розділити на два основних етапи. Перший етап – мотиваційний, а другий етап – реалізація рішення.

Для процесу мотивації, тобто першого етапу, змістом якого є боротьба мотивів щодо скоєння злочину, супутніми є процеси цілеутворення, вибір об’єкта, на який суб’єкт планує спрямувати свої злочинні дії. Спочатку мотиви та цілі можуть і не співпадати. Проте надалі можливе своєрідне зсунення мотиву на ціль.

Під час другого етапу – реалізації рішення – здійснюються протиправні дії та, як наслідок цього, настає злочинний результат, злочин, який може і не співпадати з наміченими цілями.

У подібній ситуації (крім випадків, коли ціль і результат співпадають) можуть зустрічатись такі варіанти: ціль виявилась “недовиконаною”, тобто результат повністю або частково не досягнутий через об’єктивні фактори; ціль виявилась “перевиконаною”, тобто досягнутий результат у ході скоєння злочинних дій перевищив раніше поставлену мету (наприклад, у результаті розбійного нападу настала смерть потерпілого від одержаних тілесних пошкоджень), мав місце результат, який не планувався.



Особистість у психології – це прояв соціальної якості людини, яка утворюється через інтеграцію психологічних властивостей під час соціалізації, і виконання сукупності соціальних ролей.

Особистість злочинця буде відображенням своєрідної соціальної якості людини, яка здійснила кримінальний вчинок. До того ж специфічна сутність особистості злочинця полягає в тому, що в особливостях його психічного складу є визнані індивідуальні особливості, які виражають внутрішні передумови асоціальної поведінки.

В окремому правопорушнику не можна абсолютизувати якісь злочинні його особливості. У кожного злочинця можливо виявити загальні, спільні риси, які характерні для всіх злочинців певної категорії. Тільки в цьому вигляді можна говорити про термін “особистість злочинця”, тобто особистість злочинця містить риси однакові для представників злочинного світу. У той же час, як і кожна людина, окремий злочинець має багато різних індивідуальних особливостей, які можуть бути однаковими з правослухняними громадянами. Тому одна й та сама людина може бути не тільки злочинцем, але до того ж і гарним батьком. Хоча частіше, на жаль, зловмисники з порушеннями моральної сфери виявляють свою асоціальну сутність і в інших сферах суспільства.

Людина за своїми психічними якостями не може фатально бути приречена до соціальної ролі злочинця. Але в кожному злочині відносно суб’єктивної сторони відбувається прояв психічних якостей особистості злочинця.

У Кримінальному Кодексі України в частині 1 ст. 18 є таке визначення злочинця: “Суб’єктом злочину, або злочинцем, є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до цього Кодексу, може наставати кримінальна відповідальність”. Отже, передбачається певна особливість особистості, яка постає суб’єктивним елементом складу злочину. Законодавець зобов’язує виявити особливості індивіда в притягненні його до кримінальної відповідальності, тому що саме вони стали суб’єктивною причиною злочину.

Особистість злочинця завжди була предметом прискіпливої уваги різних наук. Тому існує велика кількість науково-методологічних підходів до її проблематики. В юридичній психології ми зобов’язані зосередитись на соціально-психологічних підходах.

До соціально-психологічних теорій щодо вивчення причин злочинності, злочинної поведінки та злочинців належать погляди вчених Габріеля Тарда (1843–1904) та Еміля Дюркгейма (1858–1917). Ч. Ломброзо також головну увагу зосередив на фізичних недоліках людей, стверджуючи, що злочинність за своєю природою є спадковою. Зиґмунд Фрейд (1856–1939) у своїй психоаналітичній теорії причини злочинної поведінки бачив у функціонуванні ід та его, а також в інфантильному емоційному переживанні індивіда. Кримінальна поведінка розглядалася ним як результат конфлікту між его та супер-его. Послідовник Фрейда Соломон Аша називає цей конфлікт інтрапсихічним та уточнює, що люди з добре розвиненим супер-его можуть здійснювати злочинні наміри в площині “відігрівання заборонених спонукань”. Ще ряд психоаналітиків (К. Холін, В. Мартинс) вважають, що кримінальна поведінка обумовлена так званою сублімацією. Г. Айзенк наголошує, що прогностичними ознаками кримінальної поведінки є екстраверсія (Е), нейротизм (Н) і психотизм (П), до того ж останній найбільше корелює із злочинністю.

Різні підходи існують стосовно розгляду питання щодо структури особистості злочинця.

1. До психологічної структури особистості злочинця дослідники відносять: властивості потребнісно-мотиваційної сфери (потреби, інтереси та інше); властивості ціннісно-нормативної сфери (погляди, ціннісні орієнтації, переконання, установки та інше); інтелектуальні властивості (рівень розумового розвитку, особливості мислення та інше); властивості, які є вагомими в злочинній поведінці (знання, вміння, навички, здібності); емоційні, вольові властивості, темперамент.

2. Якщо дивитись на психологічну структуру особистості злочинця з точки зору виконуваних нею функцій щодо породження злочинної поведінки, то вона зобов’язана мати властивості, які детермінують: а) криміногенно значиме сприйняття тих або інших соціальних умов і ситуацій; б) мотивацію злочинної поведінки; в) сприйняття злочинної мети, яка визначається кримінальним способом реалізації мотивів; г) можливість реалізації злочинного засобу – досягнення злочинної мети.

Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей та якостей. Практичне значення мають категорії “типологія особи злочинця” і “класифікація злочинців”. Профілактична діяльність, що пов’язана із запобіганням злочинності на рівні особи, залежить від розробки типології особи злочинця, яка є основою методики прогнозування індивідуальної поведінки, і застосування заходів профілактичного та правового впливу.

У кримінологічній літературі розрізняють типологію і класифікацію. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або певних груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє злочинців на групи за певною одиничною, індивідуальною ознакою.

Класифікація передує типології. У науковій і навчальній літературі наводяться різні класифікації злочинців:

за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта) – чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18–24, 25–29, 30–49 і понад 50 років; з початковою, середньою, вищою освітою;

за ознаками соціального становища і роду занять – робочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;

за ознаками місця проживання і тривалості проживання – житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

за інтенсивністю і характером злочинної діяльності – повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпечний), у складі групи чи організованого злочинного угруповання;

за станом особи в момент вчинення злочину – у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі тощо;

за видами вчиненого злочину – злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців можна класифікувати й на інших підставах.



У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, наприклад, розрізняють три групи типології.

До першої групи належить типологія, у якій злочинці диференціюються залежно від характеру особистісно-мотиваційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильницьких, корисливих осіб, які вчинили злочини проти суспільного порядку, необережних.

Друга група об’єднує типологію, у якій злочинці розподіляються за характером взаємодії криміногенної особи з різним ступенем вираження, за ситуативними факторами вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Прикладом такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуаційний.

До третьої групи входить типологія, де критерієм типологізації є соціальна спрямованість особи злочинця. Одним із варіантів такої типології є розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Остання типологія передбачає виділення таких типів, як:

професійний тип – найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці й особливо небезпечні рецидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезентується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів;

звичний тип – для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компонент слабкий, а соціально-психологічні властивості нестійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем правосвідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями “можна” та “не можна”. Від професійного типу відрізняється тим, що використовує життєві ситуації, але не активний у самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчиняють повторні злочини, зокрема й рецидивісти;

нестійкий тип – для особи не характерні наявність стійких і значних деформацій структури спрямованості особи. Компоненти негативної та позитивної спрямованості приблизно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є “привід”, особистісна інтерпретація якого може або призвести до вчинення злочину, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальні дії;

необережний тип – у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість мінімальна. Для цієї особи характерне легковажне ставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності;

випадковий тип – особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з боку негативного компонента, має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє лише через тиск критичної життєвої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що викликаний неправомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони.

Злочинна група – це така мала група, яка характеризується чисельністю її членів, організованістю та структурованістю, спільними ціннісними орієнтаціями та груповими нормами, стосунками між її членами та змістовністю спільної діяльності. До нижньої межі чисельності злочинної групи, яка визнана кримінальним законодавством у Ч. 1 Ст. 28 КК України, належать два і більше виконавця, а в Ч. 3 цієї статті зазначається край організованої злочинної групи – три і більше, а в Ч. 4 – злочинної організації – так само три і більше. За складом групи характеризуються такими параметрами, як вік, стать, національність, кримінальний досвід тощо. Більшість кримінальних груп складаються з дорослих людей і молоді. Середній вік таких груп становить 20–40 років. Структура злочинної групи – одна з найбільш головних характеристик і може бути описана за допомогою соціометрії, ролей та організаційного підходу. Соціометрична структура групи дозволяє визначати статус (авторитет) кожного члена групи, виходячи з тих переконань, які віддають кожному з них її члени. Соціометричний підхід використовують при описі груп кількістю до 20 чоловік. Ролева структура характеризує членів групи виходячи з тих неофіційних функцій, які вони виконують. Організаційна структура припускає наявність поширених, багатофункціональних та ієрархічно взаємозв’язаних підрозділів.

Організовані злочинні групи – це чисельне злочинне співтовариство, яке поєднує у своїх рядах десятки та сотні осіб, активно займаються злочинною діяльністю. В основі формування організованих злочинних груп знаходяться два принципи: територіальний та етнічний. Територіальні злочинні групи створюються в мікрорайоні, місті, регіоні. Такі угруповання мають назви: “команда ”, “бригада” і мають чітку структуру та сувору дисципліну. До структури таких злочинних товариств входять: лідер (“авторитет”), збирачі “податі”, бійці. Аналогічну структуру має й етнічно організована злочинна група. Але її особливість полягає в тому, що найбільш важні “посади” займають представники відповідного етносу.

Масовидні форми прояву активності потрібно поділяти на масовидні явища та масовидну поведінку, яка, у свою чергу, поділяється на організовану і неорганізовану. Важливо також звернути увагу, що суб’єктом організованої масовидної поведінки є публіка, учасники санкціонованих мітингів і демонстрацій, які не порушують норм і правил, а суб’єктом неорганізованої масовидної поведінки є натовп, учасники якого знаходяться в стані емоційного збудження і готовністю до негативних дій. Натовп є соціально-небезпечним. За наявності відповідних соціальних, індивідуально-психологічних і соціально-психологічних чинників може формуватись агресивний натовп. Провокуючими агресивність натовпу є чутки. За умови виникнення певних подій і ситуацій може виникати паніка. Потрібно звернути увагу на помилки, яких припускаються працівники правоохоронних органів при взаємодії з подібними скупченнями людей, щоб найбільш ефективно впливати на ситуацію з масовидними явищами і поведінкою.


Термінологічний словник


Особистість злочинця – свідомий суб’єкт, наділений сукупністю біологічно обумовлених і соціально детермінованих властивостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом певних суспільно-політичних, економічних і соціокультурних умов.

Просоціальна спрямованість особистості – повне прийняття особою цінностей і норм суспільства, готовність їх наслідувати та дотримуватися у своїй життєдіяльності.

Злочинна група – це неформальне антисуспільне об’єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб’єктом діяльності.

Організована злочинна група – це відносно масова група стійких і керованих співтовариств злочинців, що займаються злочинною діяльністю як промислом.

Масовидна форма вияву активності – це поведінка великих груп людей, що виникає внаслідок безпосередньої або опосередкованої психічної взаємодії між ними на основі загальних або схожих інтересів і регулюється лише частково соціальними нормами, або зовсім не регулюється.

Суб’єкт масовидних явищ – сукупність осіб, які не мають безпосередніх контактів між собою, але об’єднані певним загальним інтересом (мода, масові міграції, релігійні уподобання та ін.).

Організована масовидна поведінка – публіка, санкціоновані мітинги та демонстрації, коли присутні дотримуються заздалегідь визначених норм, правил і керуються раціональними приписами.

Неорганізована масовидна поведінка – натовп, учасники якого знаходяться в стані емоційного збудження і характеризуються готовністю до негайної дії.

Натовп – це сукупність емоційно збуджених, найчастіше агресивно налаштованих громадян, до того ж це соціально небезпечна форма масовидної поведінки, оскільки його учасники порушують громадський порядок, створюють загрозу для громадської безпеки, можуть проявляти непокору або протидіяти законним вимогам представників влади.

Чутки – соціально-психологічний феномен, результат групової творчості, до того ж при передачі від одної особи до іншої первісна інформація “спрощується”, втрачаються її незрозумілі чи неспівзвучні уявленням автора фрагменти, вона стає коротшою, але більш емоційно насиченою та фокусованою.

Питання для самостійного опрацювання


  1. Психологічна структура особистості, психологічні особливості її елементів як основа поведінки.

396.Особистість злочинця та співвідношення наслідуваних (біологічних) і набутих (соціальних) властивостей. Біологізаторські концепції особистості злочинця.

397.Соціологізаторські концепції особистості.

398.Позиція сучасної психології у визнанні соціального і біологічного в людській природі.

399.Три основні рівні особливостей особистості антисуспільної спрямованості поведінки.

400.Типологія злочинців за психологічними особливостями, що скоїли насильницькі та насильницько-корисливі дії.

401.Спрямованість як “найвищий елемент” структури особистості правопорушника, її динамічна підструктура.

402.Різні види спрямованості, типологія злочинців.

403.Елементи структури конкретного злочину й етапи формування злочинної поведінки.

404.Вплив структурних елементів особистості та способу життя на процес формування злочинної поведінки.

405.Поняття про поведінку і злочинну поведінку.

406.Соціальні ролі, потреби як основи поведінки та їх взаємозалежності.

407.Інтерес як крок від потреби до поведінки. Мотиви як обґрунтування рішення, їх групи. Привід як причина виникнення мотиву, стимул і мотивація.

408.Намір як мисленнєвий образ дії, цілепокладання, мета, прийняття рішення та його структура.

409.Безпосереднє вчинення злочину як завершальний етап психологічної структури злочинної поведінки.

410.Суб’єкти небезпечних злочинних дій як носії свідомості, волі, що породжують відповідальність.

Теми рефератів, доповідей і повідомлень


  1. Психологія підозрюваного, злочинця.

411.Біосоціальні фактори в детермінації злочинної поведінки.

412.Різновидності злочинів та їх характеристика.

413.Психологічні особливості окремих категорій злочинців.

414.Психологія неповнолітніх і потерпілих.

415.Психологія злочинних груп і організованої злочинності.

416.Психологія організованої злочинності.

417.Психологія затримки підозрюваних.

418.Психологічний аналіз злочинної діяльності.

419.Психологічна структура злочинця.

420.Злочинна поведінка та механізми її формування.

421.Психологічна характеристика екстремальних ситуацій у правоохоронній діяльності.

422.Змінені стани свідомості та їх вплив на злочинність.

423.Психологія розслідування злочинів.

424.Судово-психологічна експертиза в кримінальному процесі.

425.Психологія допиту осіб, що мають відношення до злочину.

426.Біологізаторські концепції особистості злочинця.

427.Соціологізаторські концепції особистості злочинця.

428.Поняття злочинної групи та її психологічна характеристика.

429.Психологічні особливості різновидів злочинних груп.

430.Психологічні аспекти організованої злочинності.


Контрольні питання


  1. Як співвідноситься соціальне і біологічне в розвитку особистості?

431.Які основні ідеї щодо особистості розробили представники класичної психології?

432.Що таке “індивід”, “людина”, “особистість”, “індивідуальність”, “суб’єкт”?

433.У чому проявляється індивідуальність людини?

434.Чому особистість вважається складною “системою систем”?

435.Які існують теорії особистості в зарубіжній психології?

436.Які основні положення про особистість містяться в концепціях вітчизняної класичної психології?

437.Які компоненти становлять структуру темпераменту?

438.Які Вам відомі типи темпераменту?

439.Які компоненти становлять характер людини і яким він буває?

440.Які Вам відомі типи характеру?

441.Що вивчає кримінальна психологія?

442.Дайте визначення особистості злочинця й розкрийте її психологічну структуру.

443.Охарактеризуйте ціннісно-орієнтаційну й стереотипізовану поведінкову схему особистості злочинця.

444.Що таке злочинне поводження? Які біологічні й соціальні фактори його зумовлюють?

445.Що лежить в основі кримінально-психологічної класифікації особистості злочинців?

446.Охарактеризуйте насильницький тип злочинця.

447.Подайте психологічні особливості корисливого типу особистості злочинця.

448.Охарактеризуйте психологічні особливості злочинців-професіоналів і рецидивістів.

449.Розкрийте психологічні особливості осіб, що зробили необережні злочини.

450.Охарактеризуйте психологічні особливості неповнолітніх правопорушників.

451.Укажіть психологічні передумови девіантного й деліквентного поводження підлітків.

452.Розкрийте механізм злочинного діяння.

453.У чому полягають психологічні особливості імпульсивних злочинних діянь?

454.Що таке віктимне поводження? Розкрийте психологічні фактори, що його зумовлюють.

455.Наведіть психологічну характеристику групової злочинності.

456.Що таке кримінальне “середовище” і кримінальна “субкультура”?

457.Позначте типи кримінальних об’єднань і вкажіть їхні характеристики.

Тестові завдання для перевірки знань


  1. Соціологізаторські концепції особистості злочинця:

а) теорія диференційного зв’язку Е. Сатерленда;

б) теорія аномії Р. Мертона;

в) аналітична психологія К. Юнга;

г) теорія стигматизації Ф. Танненбаума.

458.Біологізаторські концепції особистості злочинця:

а) антропологічна;

б) конституціональна;

в) генетична;

г) індивідуальна психологія А. Адлера.

459.Що є головною ознакою для визначення людини як особистості злочинця:

а) поведінка;

б) система властивостей;

в) скоєння протиправного вчинку?

460.Що належить до психологічної структури особистості злочинця:

а) криміногенне сприйняття тих або інших соціальних умов і ситуацій;

б) мотивація до злочинної поведінки;

в) прийнятність злочинної мети, яка визначається кримінальним способом реалізації мотивів;

г) можливість реалізації злочинного засобу – досягнення злочинної мети?

461.Що є характерним для протиправної поведінки неповнолітніх:

а) делінквентність;

б) динамізм психічної діяльності;

в) відсутність навмисних намірів;

г) безвідповідальність?

462.Що є специфічним елементом кримінальної субкультури:

а) стратифікація;

б) адаптація;

в) субординація;

г) персоналізація?

463.До структури злочинних товариств входять:

а) лідер (“авторитет”);

б) збирачи “податі”;

в) бійці;

г) друзі.

464.Злочинною групою є:

а) антисуспільне об’єднання;

б) мала неформальна група;

в) певним чином об’єднана спільнота.

465.Кількість осіб в організованій злочинній групі:

а) 2–3;

б) 1–10;


в) 10–100.

466.Що є провідним чинником, який визначає злочинну поведінку:

а) асоціалізація;

б) десоціалізація;

в) ресоціалізація?

467.Що таке злочин:

а) вольовий акт поведінки;

б) закінчена дія;

в) вчинок?

468.Чим відрізняється особистість злочинця від законослухняного громадянина:

а) негативним змістом ціннісно-нормативної системи;

б) поєднанням криміногенних за своїм значенням властивостей;

в) схильністю до злочину?

469.Потреби злочинця обумовлюються за такими ознаками:

а) матеріально-утилітарним характером;

б) відсутністю правомірних умов їх задоволення;

в) перевищенням середнього стандарту;

г) нерозвинутістю соціальних потреб.

470.Причини об’єднання декількох осіб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити злочин самому;

б) неформальні зв’язки учасників за наявності антисуспільної спрямованості;

в) спільність інтересів і соціальних установок;

г) конформізм.

471.Принципова позиція сучасної психології про домінуючі фактори особистості:

а) біологічні;

б) соціальні;

в) психологічні;

г) біосоціальні.

472.Кримінальна психологія – це ...

а) галузь соціальної психології, яка вивчає психологічні особливості осіб, що скоїли злочин;

б) галузь юридичної психології, яка вивчає психологічний механізм правопорушень і психологію правопорушників, проблеми утворення, структури, функціонування і розпад злочинних груп;

в) особлива частина загальної психології, яка вивчає психологічний механізм правопорушень і психологію правопорушників, а також закономірності функціонування і розпаду злочинних груп;

г) галузь юридичної психології, яка вивчає психологію правопорушників засуджених до позбавлення волі за скоєння злочину;

д) галузь юридичної психології, яка вивчає психологічні механізми та психологічні особливості розгляду кримінальні справ у судах.

473.Причини злочинності – це ...

а) результат складної взаємодії особливостей особистості та середовища;

б) наслідки відсутності належного контролю за дітьми з боку батьків;

в) стан розвитку сучасної економіки в Україні;

г) сучасні умови розвитку демократії;

д) результат виховання та навчання підлітків.

474.Які два типи не належать до типів антисуспільної спрямованості особистості:

а) асоціальний;

б) антисоціальний;

в) кримінальний;

г) суспільно небезпечний;

д) терористичний?

475.Що не входить до основних етапів механізму формування злочинної поведінки:

а) пошуковий;

б) мотиваційний;

в) цілепокладаючий;

г) операціональний?

476.Злочинна група – це ...

а) антисуспільне об’єднання трьох і більше неповнолітніх для скоєння злочину;

б) державне об’єднання двох чи більше осіб для отримання прибутку шляхом здійснення кримінальної діяльності;

в) недержавне об’єднання трьох чи більше підприємств для розвитку своєї справи;

г) об’єднання трьох або більше осіб для спільного скоєння злочинів;

д) антисуспільне неформальне об’єднання двох або більше осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб’єктом цього виду людської діяльності.

477.Що не належить до причин об’єднання декількох осіб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити злочин самому;

б) спільність сформованих злочинних інтересів учасників групи;

в) особисті неформальні зв’язки та стосунки учасників у минулому та їх характер;

г) прийняті в групі загальні норми поведінки, що визначають її орієнтацію на порушення закону та групову злочинну діяльність?


Додаткова література для самостійного опрацювання


  1. Бараненко Б. І. Психологія оперативно-розшукової діяльності : навчальний посібник / Б. І. Бараненко. – К. : ЦУЛ, 2007. – 272 с.

478.Бедь В. В. Юридична психологія : навчальний посібник / В. В. Бедь. – Львів : Новий Світ – 2000, 2004. – 376 с.

479.Іванов В. М. Юридична конфліктологія : навчальний посібник / В. М. Іванов. – К. : МАУП, 2004. – 224 с.

480.Коновалов В. Е. Правовая психология : учебное пособие для юристов / В. Е. Коновалов. – Харьков : Основа, 1990–1991. – 198 с.

481.Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы / М. В. Костицкий. – К. : Вища школа, 1990. – 259 с.

482.Сабуров А. С. Юридична психологія : навчальний посібник / А. С. Сабуров. – К. : ТП Прес, 2003. – 208 с.

483.Юридична психологія : підручник. – К. : КНТ, 2007. – 360 с.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка