Навчального процесу




Сторінка1/3
Дата конвертації19.04.2016
Розмір0.52 Mb.
  1   2   3


ЗАКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ МУКАЧІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

МУКАЧІВСЬКА ГІМНАЗІЯ

М.П.ДЬОРКА

ОПТИМІЗАЦІЯ

НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

ШЛЯХОМ АКТИВІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

НА УРОЦІ ФІЗКУЛЬТУРИ

Методичні рекомендації



Дьорка М.П.

ОПТИМІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ШЛЯХОМ АКТИВІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ ФІЗКУЛЬТУРИ. Методичні рекомендації – Ужгород, 2012 – 60 с.

Для того, щоб пробудити, активізувати інтерес до систематичних занять фізичними вправами, в наш час недостатньо традиційного підходу, потрібно шукати щось нове, якісне, цікаве. Вчитель завжди повинен бути в невтомному творчому пошуку нових підходів у питанні прищеплення бажання до систематичних занять фізичними вправами. Вчитель XXI століття — це «новий вчитель», вчитель-новатор, який у своїй роботі застосовує сучасні технології, розробляє та використовує на практиці нетрадиційні методики і підходи, сам щомиті удосконалюється.


РЕЦЕНЗЕНТИ:
Сивохоп Я.М. – ст. викладач кафедри Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти

Дуб В.І.методист Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти

Затверджена науково-методичною радою Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Протокол №5 від 17.12.2012р.

Михайло Дьорка, 2012



Передмова

У сучасному суспільстві спостерігається тенденція до зниження рухової активності як у дорослого населення, так у дітей та підлітків. Високі навчальні навантаження можуть витримати тільки добре розвинуті фізично здорові діти, але реальний стан здоров’я декількох поколінь показує, що кількість учнів, які належать до спеціальної медичної групи, постійно зростає.

Тому саме школа, об’єднавшись з родиною, може і повинна забезпечити дитині нормальний фізичний розвиток та допомогти зберегти здоров’я. Як показують дослідження фахівців (Сухарев А.Г., Аліфанова Л.А., Байбородова Л.В., Бальсевич У.К., Вайнбаум Я.С., Кузнецов В.С., Лях В.І., Масягіна Н.У., Віленський М.Я., Полиевский З.А., Матвєєв Л.П., Менхин Ю.В., Сейранов З.Г., Железняк Ю.Д., Лубишева Л.І., Начінская З.У. і ряд інших), а також публікації в Інтернет, від століття до століття відбулося значне зниження рухової активності людини, а за останні півтори століття частка енергії м'язів у забезпеченні нормального існування знизилася до нікчемного рівня.

Сучасні діти обмежені в своїй природній руховій активності через напружений ритм життя і шкільного навчального процесу, який включає, в тому числі, підвищені вимоги до шкільної програми і до якості виконання домашніх завдань.

У сучасних дітей на перше місце виходить отримання перспективної освіти, гонитва за якою починається з 1-го класу, батьки не думають про здоров'я дітей, їх фізичний розвиток і фізичну підготовленість. У дітей падає інтерес до виду діяльності, що вимагає його м'язових зусиль, у зв'язку з появою інших, більш сильних інтересів, які не потребують м'язових витрат.

Зниження рухової активності погіршує здоров'я людини і перешкоджає біологічному розвитку школярів. Погіршення фізичних якостей дитини (сила, швидкість і витривалість) і проблеми з навчанням (зниження фізичної та розумової працездатності) в школі також безпосередньо пов'язані зі зниженням рухової активності.

Таким чином, необхідно підвищувати рухову активність дітей шкільного віку вже зараз, інакше незабаром у нашій державі кількість здорових людей буде скорочено до мінімуму

Останнім часом в публікаціях з'явилося багато робіт, присвячених вивченню проблеми рухової активності дітей. Важливе місце у зміцненні здоров'я дітей відводиться підвищенню їх рухової активності в системі шкільного фізичного виховання.

Урок фізичної культури – єдиний предмет у шкільній програмі та єдиний засіб в системі шкільного фізичного виховання, який міг би певною мірою задовольнити біологічну потребу дитини в русі. Однак, можливості академічного року вчителями фізкультури в школі практично не використовуються. Сучасний урок фізичної культури виглядає чимось зовсім незначним, другорядним у ряді всіх інших форм фізичного виховання, що і призводить до сумнівів з приводу того, чи є він основний, нічим не замінною формою фізичного виховання школярів. Виправдовується це тим, що час (два уроки на тиждень), відведений на урок, занадто малий, щоб отримати від уроку позитивний результат.

Чітко усвідомлюючи складність проблеми і необхідність її вирішення, ми намагаємося знайти її рішення, оптимізувати рухову активність школяра, можливо її правильною організацією, в якості якої можуть бути визнані підвищення ефективності уроку фізичної культури, зміни ролі вчителя фізичної культури, формування мотивації учнів до занять фізичною культурою і самостійних занять фізичними вправами. Високі навчальні навантаження можуть витримати тільки добре розвинуті фізично здорові діти, але реальний стан здоров’я декількох поколінь показує, що кількість учнів, які належать до спеціальної медичної групи, постійно зростає. Тому саме школа, об’єднавшись з родиною, може і повинна забезпечити дитині нормальний фізичний розвиток та допомогти зберегти здоров’я.



Методичну і теоретичну основу реалізації проблемної теми становлять дослідження концепції єдності розумового і фізичного розвитку (Лесгафт П.Ф.), основні положення про зміст, структуру, засоби й методи фізичного виховання (Вайнбаум Я.С., Бальсевич В.Д., Лях В.І., Матвєєв Л.П., Масягіна Н.В., Менхин Ю.В., Начінская З.В.), принципи методики фізичного виховання, зокрема принцип доступності та індивідуалізації (Матвєєв Л.П., Асмолов А.Г.), проблеми диференційованого фізичного виховання в школі (Арестов Ю.М., Асмолов А.Г., Волков В.М., Матвєєв Л.П.) і стан здоров'я учнів до завершення школи, методи оцінки фізичного розвитку в комплексній оцінці стану здоров'я школярів (Байдалова Н.Ф., Дубровський В.І., Железняк Ю.Д., Кардашенко В.Н.), особливості фізичного розвитку і виховання дітей шкільного віку (Богомолова Ф.А., Віленський М.Я., Головіна Л.Л., Гужаловскій А.А., Донський Д.Д.), ідеї гуманізації освіти, висновки психолого-педагогічних досліджень з проблеми індивідуалізації та диференціації навчання, виховання учнів, результати досліджень спеціалістів у галузі фізичного виховання щодо пріоритетної ролі фізичної культури в гармонійному розвитку особистості, необхідність врахування типологічних особливостей учнів під час їхньої урочної та позаурочної діяльності з фізичного виховання через підвищення їх рухової активності.

Серед проблем сучасної педагогіки пріоритетними є проблеми педагогічної інноватики Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Суб’єктом, носієм інноваційного процесу є насамперед педагог-новатор. У широкому розумінні до педагогів-новаторів належать усі педагоги, які працюють творчо, прагнуть до оновлення своїх дидактичних і виховних засобів. У вузькому розумінні педагогом-новатором вважають автора нової педагогічної системи, тобто сукупності взаємопов’язаних ідей і технологій навчання й виховання.

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб’єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця. Ступінь гуманізації цього процесу залежить від того, наскільки він створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості.

У всіх сферах діяльності інновації спершу сприймаються як незвичний, дивний почин, а з часом викликають захоплення, здобувають палких прихильників і послідовників. У педагогічній справі їх вирізняє ставлення до дитини як до вершинної мети, на основі якого ставали реальністю на перший погляд недосяжні результати навчальних і виховних старань.

1. Активізація рухової діяльності учнів на уроці фізкультури

Навчальна діяльність, до якої належать і процеси засвоєння, здійснюється лише тоді, коли ці процеси проходять у формі цілеспрямованого перетворення навчального матеріалу або завдання. Навчальна діяльність об’єднує всі компоненти діяльності у загальному розумінні цього поняття. Ці компоненти мають предметний зміст.

В навчальній діяльності має бути творча переробка матеріалу учнем, тобто перетворення навчальних впливів.

Правильно побудоване шкільне навчання полягає в організації саме навчальної діяльності учнів. Правильна організація навчальної діяльності полягає в тому, що вона здійснюється на основі потреби самих школярів в оволодінні духовними багатствами; у постановці перед школярами навчальних завдань, розв’язання яких потребувало експериментування засвоюваного матеріалу; забезпечує повноцінне виконання учнями дій та операцій, формує та розвиває у школярів основи теоретичної свідомості і мислення, сприяє розвитку їх особистості.

Активність учнів багато в чому залежить від багатьох факторів, основними з яких є створення позитивного емоційного фону, правильна постановка завдань уроку, оптимальна завантаженість школярів на уроці.



1.1. Дотриманням учителем дидактичних принципів, розмаїття використовуваних на уроці засобів і методів

У педагогічної роботи викладача фізичного виховання або тренера можна виділити два види закономірностей:

а) закономірності, що відображають зв'язки й відносини, характерні для процесу навчання рухам,принципи навчання,

б) закономірності, що відображають зв'язки, характерні для процесу виховання рухових якостей, принципи спортивного тренування.

Принципи навчання є більш загальними. Вони поширюються і на тренування, в тій її частині, де мова йде про оволодіння технікою рухів. Тому ці принципи прийнято називати дидактичними, або загально методичними. У дидактиці фізичного виховання розглядаються також правила, тобто вказівки про те, як повинні застосовуватися теоретичні положення в конкретних умовах практичної діяльності. Це загальні правила, що відносяться до всіх видів спорту.

Активність учнів на уроці фізичної культури також визначається дотриманням учителем дидактичних принципів, зокрема: принципу оптимальної складності завдань, принципу прогресування складності навчальних завдань (від простого до складного, від легкого до важкого), принципу свідомості, принципу зв’язку навчання з життям і практикою, принципу підкріплення, принципу диференційованого підходу до учнів, включаючи і принцип індивідуалізації.

Відомо, що одноманітна фізична діяльність призводить до розвитку несприятливих психічних станів: монотипія, психічне пересичення.

Існує безліч способів урізноманітнити засоби і методи проведення уроків: використовувати фронтальну, групову або кругову організацію занять; включати різні нові фізичні вправи (наприклад, для розвитку однієї і тієї ж самої фізичної якості можна використовувати різні за змістом вправи); змінювати обстановку, умови уроку (перехід зі спортивної зали на повітря, музичний супровід ходьби, бігу).

Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:



  • урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового повторення;

  • надавати перевагу цілісному методу розучування;

  • використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;

  • не допускати великих перерв під час навчання;

  • багаторазово використовувати різноманітні способи показу;

  • практикувати короткі паузи між показом і безпосереднім виконанням вправи дітьми;

  • пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;

  • не забувати про предметні орієнтири, а також про образне мовлення;

  • подавати різноманітні сигнали під час засвоєння темпу і ритму вправ;

  • рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами, передусім під час колективних дій;

  • широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування;

  • короткі навантаження чергувати з достатніми для відпочинку паузами;

  • змінювати характер праці (біг, стрибки, ігрова діяльність, гімнастика);

  • на початкових фазах навчання фізичних вправ слід більше часу відводити на повільне їх виконання та виконання в полегшених умовах;

  • використовувати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часте чергування;

  • практикувати короткі інтервали між попередньою і виконавчою командами під час навчання стройових дій;

  • надавати перевагу фронтальному методу організації занять.

На цьому етапі слід уникати:

  • великих навантажень на хребет, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобо-зв'язкового апарату та м'язів;

  • вправ із надмірним обтяженням;

  • завищених, надто ущільнених навантажень на серцево-судинну систему.



1.2. Використання ігрового і змагального методів

Ігри і змагання у силу їхніх психологічних особливостей, завжди викликають в школярів сильну емоційну реакцію. Варто пам’ятати, що часто ця реакція може бути настільки сильною, що виконання навчальних задач стає практично неможливим. Сильні емоції по своїй природі довго згасають після закінчення гри або змагання, тому використовувати ці методи на уроці потрібно, визначивши їхнє місце, форму і міру. Вправи у змагальній формі рекомендується планувати на кінець уроку. Зовсім неприпустимо використовувати їх перед розучуванням техніки фізичних вправ.

Гра – це звична форма занять для школярів. Для дітей молодшого шкільного віку це не тільки розвага, але і спосіб розвитку (вікова особливість).

За допомогою ігор, що вимагають прояви рухової активності, учні засвоюють правила і норми раціональних форм руху, розвивають психічні і фізичні якості, комунікативні здібності. На уроках з молодшими школярами важливо використовувати сюжетні ігри, при цьому вчитель, створюючи визначений ігровий сюжет діяльності для учнів, включає в зміст уроку програмний навчальний матеріал. Застосовуючи такий метод, учитель сам повинен стати учасником гри, повірити в реальність створюваних ним образів і виконувати відповідну сюжетові роль. З підвищенням віку школярів варто використовувати ігри, що відрізняються усе більшою реалістичністю. Це можуть бути різноманітні спортивні ігри, спочатку зі спрощеними правилами й умовами виконання, що цілком відповідають реальним вимогам.



1.3. Правильна постановка завдань уроку

Дослідники проблем, пов’язаних з вивченням проявів активності школярів на уроках фізичної культури, відзначають зниження навчальної активності в учнів через те, що вчитель допускає помилки, ставлячи задачі уроку. Найбільш типовими з них є такі:



  • учитель перераховує вправи, що будуть виконувати учні на уроці, замість того, щоб поставити задачу, яку варто вирішити;

  • задача, що ставиться вчителем, значуща для нього, а не для учнів;

  • учитель ставить неконкретну задачу («навчитися метати», «будемо учитися грати в баскетбол»);

  • учитель ставить непривабливі для учнів задачі; конкретна і грамотно сформульована задача не завжди приводить до бажаного результату. Важливо, щоб навчальна задача була пов’язана з інтересами школярів і їх потреб;

  • учитель ставить перед учнями задачу, недосяжну в межах одного уроку. Це створює у школярів враження про те, що затрачені на даному уроці зусилля даремні.



1.4. Оптимізація завантаженості школярів на уроці

Оптимізація завантаженості школярів на уроці досягнута низкою спеціальних організаційно-дидактичних заходів, основними з яких є такі:



  1. усунення непотрібних пауз на уроці, що здійснюється декількома способами: забезпечення спортивним інвентарем усіх членів навчальної групи; виконання з учнями в паузах підготовчих і підвідних вправ; доручати учням спостерігати за якістю виконання вправ однокласниками;

  2. здійснення постійного контролю вчителем за учнями в процесі всього уроку (школярі попереджені, що всі їхні дії і поведінка будуть оцінені, причому оцінюється не тільки рівень знань, умінь і навичок, що здобуваються ними на уроці, але і їхня активність, уважність і дисциплінованість);

  3. включення в навчальну діяльність всіх учнів, навіть тих, котрі звільнені від виконання фізичних вправ. Звільнені, присутні на уроці, одержують завдання уважно стежити за тим, що роблять інші, подумки виконувати усі вправи. Відомо, що ідеомоторне тренування не тільки сприяє формуванню рухових умінь, але і розвиває (у незначній мірі) фізичні якості. Звільнених учнів варто залучати до суддівства, використовувати в ролі помічників-організаторів тощо. Пробуджуючи активність учнів, спрямовану на досягнення навчальної мети, вчитель виховує прагнення учнів до самовдосконалення. Варто зауважити, що до цього мотиву необхідно підходити, дотримуючись певних умов організації навчальної діяльності на заняттях і враховуючи вік учнів.

Для цього важливо:

    • ставити чіткі і посильні завдання навчання і тренування, про результати виконання яких можна судити уже в кінці уроку або тренувального мікроциклу. При цьому наступне завдання ставиться лише після вирішення попереднього;

    • забезпечити точне і глибоке розуміння кожним учнем сенсу і значення навчального матеріалу, щоб учні знали не тільки чого потрібно навчитись, але й як необхідно це зробити, і чому так, а не інакше. Це особливо стосується підготовчих та підвідних вправ, які учні часто виконують без особливого ентузіазму навіть при вивченні ігор. Наприклад, усі хлопчики із задоволенням грають у футбол, але без задоволення вивчають окремі прийоми ведення гри і особливо підвідні вправи, які не мають емоційного забарвлення. Говорячи про свідомість у навчанні, Ж.Ж. Руссо вважав, що важливо, чи розуміє учень, чому він вчився, і для чого це йому потрібно;

    • щоб поставлені завдання відповідали певним особистим потребам учнів;

    • щоб учні одержували інформацію, необхідну для навчальної діяльності. Розповідаючи про вправу, вчитель повинен висвітлити її спортивне і прикладне значення, вищі досягнення, найближчі завдання із засвоєння вправ і подальшу мету учнів;

    • домагатись, щоб кожен учень міг чітко відповісти на питання: «Яке завдання ти ставиш перед собою в цій спробі?» Подібні питання сприяють переростанню поставленого вчителем завдання у власне завдання кожного учня класу;

    • щоб перед засвоєнням нових вправ перевірялась готовність учнів до цього. Така перевірка допомагає уточнити завдання для кожного, що дає додатковий імпульс їх активності;

    • щоб учні добре ставились до предмета, до колективу класу. Це можна стимулювати організацією конкурсів на кращий спортивний клас, команду;

    • щоб на заняттях створювались ситуації, які дозволяють застосовувати одержані знання й уміння у практичній діяльності (воєнізовані ігри та змагання, елементи туризму, сюжетні уроки). Тут корисні і прийоми пошукових ситуацій, які передбачають самостійне засвоєння нових умінь і знань шляхом використання уже набутих та самостійний вибір учнями способів дій в іграх та естафетах.


1.5. Позитивний емоційний фон

Як правило, позитивний емоційний фон формується в школярів ще до початку уроку і повинен зберігатися до його завершення. Однак емоційний фон може мінятися по ходу заняття. Це залежить від самопочуття учнів, їхнього інтересу до фізичної культури як навчальної дисципліни, фізичних вправ, конкретного уроку або особистості вчителя, від оцінок їхньої діяльності, настрою, поведінки і самопочуття вчителя.

Існує кілька основних факторів, що сприяють підвищенню емоційності уроку і викликають радість у школярів, що виконують фізичні вправи.

Обстановка на уроці і поводження вчителя істотно впливають на емоційність занять, іноді перетворюючи всю справу в жарт. Урок фізичної культури завжди приносить задоволення і радість, якщо школярі рухаються, а не сидять, нудьгуючи, якщо вони бачать вчителя в гарному настрої, розуміють його жарти, знають і наочно відчувають результати своєї праці. Зайва збудженість вчителя (метушливість, галасливість), як правило, приводить до підвищення неорганізованої активності учнів. Не слід смішити і розважати школярів, нескінченно жартувати з ними. Важливо, щоб строгість, точність і чіткість дій учителя чергувалися, поєднувалися посмішками, словами заохочення учнів за їхні успіхи, підбадьоренням їх при тимчасових невдачах.



У молодших класах задоволення від розваг на уроці, від рухів, азарту ігор виражене сильніше, ніж у старших класах. У старших класах школярі мають меншу потребу в емоційних задоволеннях, що, мабуть, особливо негативно впливає на ставлення до уроку дівчат (хлопці більш націлені на результат тренування – фізичний розвиток, тому емоційність уроку у них не поставлена на перший план). Потрібно звертати увагу на стиль керівництва учнями. Авторитарний стиль учителя не прийнятний для більшості учнів, особливо дівчат. Краще користуватися демократичним стилем.

1.6.Міжпредметні зв'язки
Щоб активізувати розумову активність учнів на уроці необхідно застосовувати методику міжпредметних зв'язків. При повідомленні теоретичних відомостей з фізичної культури використовуються знання, що одержують школярі на уроках з інших навчальних предметів. Але спиратися тільки на наявні знання (коли пройдені відповідні теми) виявилося недостатнім. Важливо ще і роз'яснювати незнайомі поняття, що входять у зміст інших дисциплін загальношкільного курсу, необхідні для засвоєння, поглиблення знань по фізичній культурі (якщо предмет або тема ще не вивчалися, але їхнє вивчення передбачається в інших чвертях навчального року або в наступних класах). При цьому встановлюється контакт із викладачами інших навчальних дисциплін, а безпосередньому повідомленню теоретичних відомостей передує підготовча робота:

  • намічена до вивчення рухових дій, аналізується — визначається його біодинамічна рухова структура з'ясовуються гігієнічні вимоги до його виконання і вплив на розвиток рухових якостей;

  • визначається зразковий обсяг і зміст теоретичних відомостей, знання яких допоможе учням зрозуміти закономірності виконання досліджуваних вправ й успішно освоїти їх;

  • установлюються, які предмети шкільного курсу і якої саме теми використовувати при повідомленні конкретних задач по фізичній культурі;

  • уточнюється, які з намічених тем по інших предметах вивчалися вже, а які тільки мають вивчатись (опора на знання або роз'яснення понять що ще не вивчалися);

  • визначається послідовність викладу теоретичних відомостей в серії уроків намічених на навчання конкретній руховій дії, на кожен урок планується визначений обсяг інформації, органічно (без збитку для рухової діяльності) вхідний у структуру і зміст уроку;

  • рекомендується учнем повторити відповідні теми по інших предметах; оскільки працюємо в контакті з вчителями інших предметів, вони на своїх уроках перевіряють виконання цього завдання.

Зрозуміло, міжпредметні зв'язки не самоціль. Вони використовуються при навчанні рухових дій, освоєння яких у значній мірі залежить від розуміння учнями біомеханічних закономірностей і структури руху, при виконанні вправ, що викликають значні функціональні зрушення в організмі учнів, які займається, потребуючи забезпечення визначених гігієнічних умов, а також вправ, що неоднозначно впливають на розвиток фізичних якостей.

Вправи, прості по координації (махові рухи руками в різних напрямках, що пружинять нахили, підскоки, перехід з упора присівши в упор лежачи і т.д.) вимагають спеціального розучування з застосуванням знань по інших шкільних предметах. Навряд чи доцільно розкривати структуру, наприклад, звичайних присідань, але важливо пояснити призначення варіантів цієї вправи, що відрізняються по способу виконання і режиму роботи м'язів. Якщо присідання виконуються на носках або з піднімань на носки наприкінці випрямлення, вони виявляють більший вплив на м'язи задньої поверхні гомілки, ніж присідання на всій ступні. Присідання в помірному темпі, що повторюються багато разів підряд, сприяють розвитку переважно силової витривалості; у виконувані ж у гранично швидкому темпі серіями з невеликим числом повторенні кожної розвивають у більшій мірі властивості м'язів (ніг) до швидких скорочень («швидкість і силу»). Для успішного оволодіння, наприклад, опорних стрибків або метання малого м'яча на дальність способом «через спину і плече» учням корисно знати, що результат (якісний і кількісний) виконання цих вправ залежить від ступеня розвитку (і прояву) спеціальних фізичних якостей].


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка