Нелегальна міграція та політика держави щодо її протидії




Скачати 441.85 Kb.
Сторінка4/4
Дата конвертації18.04.2016
Розмір441.85 Kb.
1   2   3   4

4. Протидія нелегальній міграції


Наявність проблем у боротьбі з нелегальною міграцією, негативні наслідки, які має цей процес в Україні, потребують вироблення ефективних шляхів протидії в сучасних умовах, зокрема:

  • вдосконалювати і в подальшому системний підхід в діяльності центральних органів виконавчої влади по виконанні завдань на державному рівні (МВС, ДМС, ДПСУ);

  • виявлення та перекриття найбільш небезпечних каналів міграції в Україну шляхом удосконалення візової політики та якості прикордонного контролю, припинення в’їзду до країни нелегальних мігрантів на ділянці кордону з Росією, Білорусією, Молдовою;

  • виявлення та викриття на території України злочинних угруповань, які займаються організацією переправлення нелегальних мігрантів, виготовленням та забезпеченням їх підробленими документами;

  • визначення порядку надання транспортних послуг громадянам з країн походження найбільшої кількості нелегальних мігрантів;

  • створення єдиної автоматизованої системи інформаційного забезпечення правоохоронних органів у боротьбі з нелегальною міграцією;

  • створення дійового механізму видворення нелегальних мігрантів до місць їх постійного проживання або до країн, звідки вони прибули. Для цього необхідно укласти відповідні міжурядові угоди, створити місця тимчасового утримання, залучити кошти організацій, які мають прибуток від приймання іноземців в Україні тощо.

19-29 січня 1999 році у Відні відбулася Перша сесія Спеціального комітету з розробки Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та міжнародно-правових документів по запобіганню і припиненню міжнародної торгівлі жінками і дітьми, а також про боротьбу з незаконним перевезенням і транспортуванням мігрантів.

У виступах представників делегацій багатьох країн підкреслювалось, що незаконні перевезення людей стали міжнародним явищем, оскільки, як правило, така міграція проходить територіями 5-6 країн, є джерелом високих прибутків, становить національну загрозу для багатьох держав.

Країни Африки, Близького Сходу, Латинської Америки та Китай наполягали на розгляді всього комплексу міграційних питань, а не тільки питань протидії організованій злочинності, зокрема покращенню міжнародного співробітництва щодо розширення можливостей організованої міграції, пом’якшення візової політики, сприяння відновленню родинних зв’язків громадян, які проживають у різних країнах, вирішення питань трудової міграції.

Представники багатьох країн стверджували, що незаконні мігранти, в основному, є не жертвами, а співучасниками злочинів, тому питання щодо їхнього звільнення від повної відповідальності є передчасним.

Країни, що розвиваються, з метою більш ефективної боротьби з незаконними перевезеннями нелегальних мігрантів наполягали на встановленні двосторонніх зв’язків між країнами виїзду незаконних мігрантів і країнами в’їзду, пропонували створити Фонд, який би проплачував повернення мігрантів до місця їхнього проживання та вирішував інші питання.

Ці всі проблеми є досить актуальними для України, країн транзиту та кінцевої мети незаконних мігрантів, а також, для країн, громадяни яких займаються незаконною трудовою міграцією в країнах Східної та Західної Європи.

У питаннях припинення транснаціональної організованої злочинності, пов’язаної з незаконним переправленням мігрантів, потрібно виходити з розуміння імміграції як транснаціонального явища, що включає, з одного боку, організовану імміграцію, регульовану законодавством про надання статусу біженця, надання притулку, натуралізацію іноземця в країні та угодами про трудову імміграцію, а з іншого боку, незаконну імміграцію, яка діє поза правовим полем чинного законодавства.

І все ж посилюючи заходи протидії незаконній міграції, вдосконалюючи законодавство, яке регулює питання законної міграції, для держав світу залишається сумнівним викорінення транснаціональної організованої злочинності, оскільки:


  • репресивні заходи стосовно організованих злочинів посилять попит на їх послуги тих, хто організує нелегальне перевезення, зростуть «ціни» на ці послуги;

  • це буде проти інтересів значної кількості збіднілої безробітної частини населення деяких країн, у тому числі України, які незаконну трудову імміграцію використовують як єдиний шлях вижити;

  • це буде проти інтересів країн з малорозвиненою та перехідною економікою, оскільки зароблені за кордоном їхніми громадянами гроші використовуються для певного зміцнення вітчизняної економіки, наприклад, вкладання заробленої валюти в будівництво житла, купівлю вітчизняних товарів, відкриття малих підприємств тощо.

Потрібно також зауважити, що дешеві робочі руки нелегальних мігрантів потрібні певним верствам населення західних країн. Інакше де б вони знайшли житло, роботу тощо.

Тому, поряд з урізноманітненням способів боротьби з транснаціональною організованою злочинністю потрібно вживати заходів щодо розширення можливостей організованої імміграції. І тільки в комплексі можна подолати саму організовану злочинність.

Щодо причин цього суспільного зла, то вони, в принципі, відомі: злидні, безробіття, дезінтеграція того чи іншого суспільства, нерівні економічні умови, зокрема так звана фемінізація бідності, протиставлення прав людини чоловіка жіночим правам.

Отже, йдеться про злочинний бізнес, секс-бізнес як прояв корпоративних інтересів кримінальних, подекуди мафіозних структур. Торгівля людьми «вийшла» на третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками.

Досить сказати, що ВНП у Західній Європі складає на душу населення від 15 до 20 тис. дол., тобто втричі вищий, ніж у Центральній Європі, у чотири рази – ніж у країнах Балтії, в шість разів – ніж у країнах СНД. Ще однією з причин торгівлі людьми є значне обмеження політичних та громадянських прав у певних країнах, демографічний «вибух», що призведе до збільшення у XXI ст. населення у світі до 10-11 млрд. осіб.

З’ясовано, що зниження життєвого рівня населення, яке по-різному відбивається на добробуті та прибутках громадян, майже автоматично призводить до масштабного зростання в тій чи іншій країні еміграційних настроїв, які стимулюються, по-перше, погіршенням стану та умов облаштування, працевлаштування, освіти, охорони здоров’я, та, по-друге, вищими й кращими за національні стандарти соціально-економічними ситуаціями, що складаються, поліпшуючись, в іноземних, зокрема суміжних державах. Визначено, що є критичний поріг, за яким міграційні настрої перестають бути просто «емоційними мотивами», а чітко трансформуються у виїзні наміри, стимульовані зарубіжними перевагами, подекуди уявними.



В цілому, міграції сприяють:

  • неконтрольовані кордони та/чи жорстокий митний прикордонний контроль;

  • культурна іноземна експансія;

  • несправедлива конкуренція за робочі місця;

  • перевантаження спеціальних служб.

За правовою ознакою мігранти поділяються на три групи: а) легальні; б) нелегальні; в) напівлегальні. Останні свого часу виїхали за кордон на законних підставах, мали відповідну візу, але після її закінчення відмовилися покинути цю країну і залишилися в ній.

До них належать також особи, що прибули до тієї чи іншої країни, маючи туристичну візу, та влаштувалися на роботу; студенти, «бізнесмени» – так звані «човники», що осідають на постійне місце проживання в інших країнах, займаючись, до речі, кримінальним бізнесом.

До них додаються й так звані відмовники, тобто особи, яким відмовлено у наданні статусу біженця чи політичного притулку. Досить сказати, що лише від 20 до 25 % відмовників у Західній Європі добровільно чи за сприяння приймаючої країни повертаються додому.

Йдеться, передусім, про те, що прямий контроль за обмеженням міграції доповнювався б «економічною допомогою» «невільним» країнах та заходами так званої превентивної дипломатії.

Варто й надалі всебічно використовувати іноземні інвестиції, інститут торгівлі, допомогу в галузі економічного розвитку та міжнародної міграції, зайнятості, навколишнього середовища, поліпшення демографічних проблем.

На часі – негайне вжиття заходів щодо попередження нелегальної міграції та торгівлі людьми, виправлення загрозливої ситуації, зокрема врахування специфічних потреб таких вразливих груп, як жінки – глави сім’ї, безпритульні діти, жертви катувань, люди похилого віку та інваліди.

Чи не найголовнішим є втілення в життя принципу міжнародного співробітництва – солідарності та поділу значних потоків біженців й переміщених осіб, які потребують міжнародного захисту та допомоги.

Саме тому міграційна політика держав, у цілому, має спиратися на визнання права на розвиток та взаємозв’язок між розвитком, демократією та правами людини, на розробку нових і всеохоплюючих стратегій в галузі міграції, щоб розв’язати проблеми безробіття та соціальної дезінтеграції, використати міграційні процеси як благо для розвитку країн, як важливу умову для досягнення прогресу в прагненні до справедливості, розвитку та миру.



Серед інших не менш важливих заходів варто втілювати в життя концепцію надання тимчасового притулку біженцям та переміщеним особам, а також допомагати реалізації спеціальних «Програм сприяння добровільному поверненню», що здійснюються MOM (міжнародна організація з міграції).

Щодо України, то передусім йдеться про подолання прогалин і протиріч в національному міграційному законодавстві шляхом:

  • приєднання до міжнародних угод, що регулюють проблеми зовнішньої та внутрішньої міграції; внесення доповнень та уточнень у ті нормативно-правові акти, котрі цього потребують (до Законів України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про імміграцію» тощо);

  • залучення до практичного використання політичних рішень, міжурядових механізмів, розроблених Міжнародною конференцією з питань боротьби з неконтрольованою нелегальною міграцією та спрямованих на стримування напливу іммігрантів до Східної та Центральної Європи;

  • максимального використання набутків Будапештської групи, особливо щодо міжнародної криміналізації незаконного переправлення людей, виконання угод стосовно зворотного допуску, проблеми міжнародного обміну інформацією у сфері нелегальної міграції та незаконного переправлення людей, розробки проектів, спрямованих на сприяння країнам Центральної та Східної Європи, міжнародної співпраці стосовно повернення нелегальних мігрантів на Батьківщину;

  • максимального використання наробок Світового альянсу, спрямованих проти торгівлі жінками, Гаазької Міністерської Декларації щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками, рекомендації Європейського парламенту та Ради Європи;

  • розробки для державних службовців та міграційних чиновників лекційних курсів з актуальних проблем міграції, включаючи нелегальну міграцію та торгівлю людьми;

  • поглиблення вивчення, дослідження, осмислення (переосмислення) міграційних процесів, прискіпливого міграцієзнавчого усвідомлення практичних суспільних наслідків від реалізації державної міграційної політики. Йдеться про нагальну потребу науково-дослідницького обґрунтування міграційних засад, наукове забезпечення державного управління і соціального регулювання в пострадянських державах;

  • вирішення питання щодо приведення чинного законодавства України у відповідність з нормами міжнародного права щодо заборони експлуатації проституції, сутенерства, торгівлі жінками (приєднання до Конвенцій 1949 р. та 1956 р. «Про боротьбу щодо експлуатації проституції третіми особами» та «Про відміну рабства»;

  • забезпечення оперативного обміну наявною інформацією з проблем нелегальної міграції та торгівлі людьми, впровадження практики дво- та багатостороннього обміну досвідом роботи з метою вивчення та вдосконалення навичок, які використовуються в боротьбі з такими злочинами;

  • подальшого вивчення на національному та міжнародному рівнях питань взаємозв’язку нелегальної міграції та торгівлі жінками, їх прибуткової та іншої корисливої експлуатації з іншими формами організованої злочинності;

  • опрацювання та упорядкування адекватних заходів правового протистояння;

  • всебічного сприяння діяльності міжнародних, регіональних та національних неурядових організацій, що займаються проблемами нелегальної міграції та торгівлею людьми (жінками);

  • посилення відповідальності за правопорушення, пов’язані з нелегальною міграцією, та внесення в установленому порядку відповідних законодавчих пропозицій;

  • активізацію переговорного процесу з питань укладення міжнародних договорів з державами міграційного ризику про реадмісію осіб;

  • розроблення і виконання плану заходів щодо протидії різним формам торгівлі людьми та надання допомоги особам, зокрема жінкам і дітям, які стали її жертвами;

  • продовження роботи зі створення і забезпечення відповідно до міжнародних стандартів діяльності мережі пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

  • сприяння наданню достатніх та на належному рівні медичних послуг мігрантам, які утримуються у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

  • підвищення ефективності прикордонного та внутрішнього міграційного контролю;

  • залучення коштів міжнародних організацій для вирішення питань, пов’язаних із незаконною міграцією.

Набуті в такий спосіб теоретико-практичні знання будуть сприяти успішному науково-дослідницькому забезпеченню міграційної політики і соціальними технологіями, і кваліфікованими кадрами, і громадською підтримкою.

Нелегальна міграція є складовою частиною загальновідомого явища, що позначається терміном «міграція населення». Внаслідок цього їй притаманні два види властивостей. По-перше, це загальні властивості. Вони характерні для будь-яких видів міграцій, є у її різновидах і структурних компонентах цих різновидів. По-друге, це особливі властивості. Вони похідні від загальних властивостей, однак властиві винятково нелегальній міграції, визначають її місце в структурі міграційних процесів.

Нелегальна міграція характеризується тим, що її суб’єкти залишають країни постійного проживання і проникають на території інших держав без офіційного дозволу.

Нелегальною (незаконною) міграцією є незаконне переміщення через державний кордон, тобто поза пунктами пропуску або з приховуванням від прикордонного та митного контролю, при використані підроблених документів, візи або без таких, самостійно чи за допомогою третіх осіб, а також проживання на території країни без належного дозволу компетентних державних органів.

Нелегальна міграція є соціально небезпечним, шкідливим, протизаконним явищем, яке реально загрожує економічним інтересам і громадській безпеці нашої держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захворювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напруженості у відносинах між багатьма державами.

Нелегальна міграція є соціально небезпечним, шкідливим, протизаконним явищем, яке реально загрожує економічним інтересам і громадській безпеці нашої держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захворювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напруженості у відносинах між багатьма державами.

Україна ще не має достатнього досвіду державного регулювання процесів нелегальної міграції. Тому одним із важливих завдань є продумане розроблення комплексної протидії нелегальній міграції.

Чітке застосування адміністративно-правового механізму протидії нелегальній міграції дасть можливість розробити ефективні методи щодо зменшення зростання цього явища.

Правову основу протидії нелегальній міграції крім конституційних норм становлять Закони «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про державний кордон України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про порядок виїзду та в’їзду в Україну громадян України», «Про протидію торгівлі людьми» а також Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні», «Програму інтеграції України до Європейського Союзу», «Про Концепцію державної міграційної політики», постанови Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим», «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України», «Про утворення Ради з питань трудової міграції громадян України при Кабінеті Міністрів України», «Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки» та інші.

Організаційно-структурні формування протидії нелегальній міграції, тобто суб’єкти, що здійснюють протидію нелегальній міграції, класифікуються:


  • державні органи;

  • органи місцевого самоврядування;

  • громадські організації;

  • міжнародні представництва.

Такі органі можуть спеціально створюватися, це органи для яких цей вид діяльності є основним, поряд з іншими, тобто один з основних, або цей вид діяльності є супутнім.

Організаційно-правові способи – це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, що ними використовуються для забезпечення законності.

Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування, юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності.

Практика свідчить про те, що застосування перелічених способів є досить надійною гарантією забезпечення законності в управлінській діяльності держави.

Важлива роль у забезпеченні взаємодії названих компонентів, а отже, і функціонуванні всього механізму в цілому, належить інформації.

Інформація – це частина знання, яка використовується для управління, орієнтиру й активної дії. У такому розумінні інформація не просто зведення, повідомлення, дані, а лише ті дані, що є перевіреним суспільно-історичною практикою і засвідченим логікою результатом процесу пізнання дійсності, адекватним її відбитком у свідомості людини, тобто знаннями.

Разом з тим інформація – це не взагалі знання, а лише їх частина, використовувана для керуючого впливу. Будучи однієї з фундаментальних категорій кібернетики, вона нерозривно зв’язана з управлінням і розглядається тут як чинник організації різних динамічних систем. Сама ж кібернетика нерідко визначається як наука про закони одержання, збереження, передачі і перетворення інформації. У соціальному управлінні роль інформації аналогічна. Його механізми виконують своє призначення тому, що їхню найважливішу приналежність складають інформаційні процеси. Інформація є засобом передачі, зв’язку всіх компонентів механізму. Отже, вона є чинником, що забезпечує існування систем і управління в них. Тому будь-які її дослідження проходять через розуміння управлінських систем, у яких вона циркулює.



Нормативні основи протидії нелегальній міграції.

Під правовими основами будь-якої діяльності треба розуміти систему державно-правових настанов (юридичних норм), що містяться в актах різної юридичної сили і визначають параметри належного поводження суб’єктів цієї діяльності.

Звідси випливає, що нормативну основу протидії нелегальній міграції становить система юридичних норм, за допомогою яких держава протидіє даному явищу, визначає компетенцію і параметри діяльності суб’єктів цієї протидії.

Такі норми містяться в правових, як правило, нормативних актах різної юридичної природи і сили.

Стосовно ж протидії нелегальній міграції важливу роль відіграють міжнародні договори та угоди, які, за Конституцією України (ст. 9), є частиною національного законодавства України; акти МВС України; акти інших відомств правоохоронного спрямування.

Процес розробки політики правового регулювання міграційних процесів започатковано Декларацією про державний суверенітет України. Подальше становлення інституту міграційного права в Україні пов’язане з розробкою і прийняттям Верховною Радою України пакету законодавчих актів. У незалежній державі першим законодавчим актом з міграційних питань було прийнято Закон «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 року.



Нині система актів, що містять нормативні основи протидії нелегальній міграції, має такий вигляд:

  1. Міжнародні договори й угоди.

  2. Конституція України.

  3. Закони України.

  4. Постанови Верховної Ради України.

  5. Акти Президента України.

  6. Постанови Кабінету Міністрів України.

  7. Акти центральних органів виконавчої влади.

  8. Акти місцевих органів виконавчої влади.

ВИСНОВКИ
Таким чином, з вищевикладеного випливає, що існують наступні види нелегальної міграції, а саме: зовнішня нелегальна міграція; постійна або незворотна нелегальна міграція; сезонна нелегальна міграція; транзитна нелегальна міграція; еміграційна нелегальна міграція; імміграційна нелегальна міграція.

Нелегальна міграція займає вагомий місце у структурі міграційних потоків. Вона є соціально небезпечним, шкідливим, протизаконним явищем, яке реально загрожує економічним інтересам і громадській безпеці України. Нелегальна міграція є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захворювань, розвитку підпільного ринку праці, виникнення напруженості у відносинах між багатьма державами.



Україна ще не має достатнього досвіду державного регулювання процесів нелегальної міграції. Тому на сьогодні, перед нами поставлено одне із важливих завдань – продумане розроблення спільних з сусідніми країнами комплексних програм протидії нелегальній міграції.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка