Ніхто не забутий, ніщо не забуте!




Сторінка2/2
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2

Україна

Наша славна Україна,

Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна,

Ще миліша за наш край?

І в щасливі, й злі години,

Ми для неї живемо,

На Вкраїні й для Вкраїни

Будем жити й помремо...

Нас не зможуть супостати

Взяти в кайдани свої:

Ми бороним наші хати,

Наші тихії гаї.

Не вмирає наша слава,

Не вмирає наша честь.

Батьківщина

Я не мислю України

Поза простором і часом,

Я люблю її долини,

Дніпр, оспіваний Тарасом.

І її гаї веселі,

Щo як воїни на чатах,

І оновлені оселі

Понад Бугом і в Карпатах.

В серці згадка невгасима:

Я люблю шляхи-дороги,

О.Підсуха

Україні

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я moдi твоїм ім'ям радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу!

В.Симоненко

До України

Моя Україно! Як я тебе любив!

Твої луги, твої степи розлогі,

Дніпра ревучого славетнії пороги

І хвилі золоті твоїх шовкових нив!

Як я любив хмарах вишняку

Твої білесенькі, немов хустини, хати,

Поважну річ старих дідів чубатих

І плескіт дітвори веселий на ставку.

Як я любив у нічку весняну

Жабиний гвалт, а часом тихий стогін,

Гукання парубків, дівчат веселий гомін

І пісню з-за лугів розкішну, голосну!

Як я любив у осені в стіжках

Хліб коло хат, а ранками ясними

Селян за працею хапливою між ними

І стукіт говіркий ціпів на всіх токах.

Як любив зимової доби

При каганці і веретен сюрчання,

І бесіди, і пісню чи ридання

Тихесеньке жіночої журби.

Як я люблю безрадісно тебе,

Народе мій, убожеством прибитий,

Знеможений і темністю сповитий,

Що вже забув і поважать себе

Потративши свої колишні сили...

Як я люблю твої сумні могили,

Україно! Як я люблю тебе!

І ось тепер та мучена любов

Мене жене в далеку чужину...



М. Старицький

(Бесіда про долю українців за кордоном.)

Хочу завершити наше заняття словами відомого українського поета В.Сосюри.



Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Між братніх народів,

мов садом рясним,

Сіяє вона над віками,..

Любіть Україну всім серцем своїм

І вами своїми ділами,

Для нас вона в світі єдина, одна

В просторів солодкому чари,

Вона у зірках і у вербах вона,

І в кожному серця ударі,

У квітці, в пташині, в електровогнях

У пісні у кожній, у думі,

В дитячій усмішці, в дівочих очах

І в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить - не згора,

Живе у стежках, у дібровах

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

І в хмарах отих пурпурових,

В грому канонад, що розвіяли в прах

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

До весен і світлих і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других

Коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

Коли не любиш Вкраїну...

Любіть у труді, у коханні, в бою,

Як пісню, що лине зорею...

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею!

- Будьте щасливими і завжди любіть свою Батьківщину!

Коли буває соромно

(година спілкування)

Бувають вчинки, про які ми жалкуємо все життя. їх хочеться забути, а пам'ять повертає до них знову й знову. Ми починаємо боятися, що про них стане відомо іншим, і ще більше поринаємо у брехню, ще більше втрачаємо повагу до себе, совість нас «заїдає», ми соромимося своїх вчинків.

Сором — почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостоин і дії, вчинки.

Це ознака моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед іншими людьми.

Найгірше, коли ти не відчуваєш внутрішньої потреби чинити по совісті.

Адже внутрішні переконання виховуються у першу чергу самою людиною. Совість є той суддя, від якого ні втекти, ні сховатися, бо він всередині кожного із нас.

Коли ми задоволені собою, відчуваємо самоповагу, коли ні — докори сумління. Це стосується і дорослих, і дітей.

Приказки і прислів'я

Від своєї совісті не втечеш.

Догоджай не людям, а своїй совісті.

Очі — віра, рука — міра, а совість — порука.

Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.

Хто знає стид, той має й совість.

Коли просиш вибачення, то кажеш так:

Прошу вибачити. Прошу вибачення за турботу. Вибачте за... Перепрошую. Вибачте. Даруйте.

У транспорті тобі потрібно передати гроші на квиток. Початок прохання має звучати так:

Будь ласка. Будьте ласкаві. Зробіть ласку.




Про сором

У квартирі було незвично. Бабуся з мамою поїхали на дачу викопувати жоржини, а Оленка з татком залишилися вдома самі. На плиті закипав чайник, на столі пломеніли останні осінні квіти, а вони вели серйозну «дорослу» розмову.

— Татусю! Ти мене так часто критикуєш, що мимоволі пригадується приказка: «У чужому оці — смітинку побачиш, а у власному й колоду не помічаєш».

— По-перше, Оленко, ми з тобою не чужі, а по-друге думку інших про себе знати корисно.

— А якщо вона несправедлива?

— З неї теж можна зробити висновки. Ти знаєш, що означає слово «критика»? Це обговорення з метою оцінити достоїнства, а також знайти і виправити недоліки.

— Ну, це коли критика не образлива...

— Правильно. Критика має бути доброзичливою. Тоді вона допомагає людині жити у згоді із совістю.

— У згоді із совістю? Це ще як?

— Це коли ти сама точно знаєш, що не вчинила нічого злого. Адже людям властива внутрішня оцінка своїх учинків. Причому, це відбувається навіть цілком незалежно від нашої волі. Як би це тобі пояснити? Ну от, припустимо, ти негарно повелась із сусідським Павликом. Чим би ти не керувалася в той момент, пізніше в тебе все одно з'являться докори сумління.

— Ще чого!— фиркнула Оленка.

— З'являться, з'являться! Мамині парфуми торік ти розлила взагалі ненавмисне і то переживала тоді до сліз. Оце і є почуття моральної відповідальності за свою поведінку.

Оленка довго і напружено морщила лоба.

— Ти хочеш сказати,— нарешті, після довгої паузи сказала вона,— що саме совість повинна утримувати нас від всяких негідних вчинків.

— Так, доцю. Совість регулює нашу поведінку. На одних впливає, на інших ні. Але останні за це платять дорого.

— Яким же чином?

— Спершу вони втрачають довіру і повагу близьких, а потім і чужих людей, їх починають називати безсоромними або безсовісними. Й вони, хочуть чи ні, страждають у душі від цього. А втрачену довіру, авторитет, повір мені, так просто не відновити...

По цих словах папуга поважно закивав головою, а Мартин примружив очі і про щось замуркотів. Мабуть, татові слова у них сумнівів не викликали. А ти як гадаєш?

— Послухайте уривок з вірша і вислови власні міркування про совість

Бюро знахідок

Будь ласка, заходьте! Скоріше заходьте!

Усе, що згубили, шукайте й знаходьте!

Я все покажу вам, що є на полицях.

Ви тільки, будь ласка, уважно дивіться.

Можливо, на котрійсь із наших полиць

Ви знайдете те, що згубили колись!

Отут перед вами — загублена совість.

Гадаю, вона в нас лише тимчасово:

Без неї ж не можуть дорослі та діти

І тижня прожити на білому світі...

Згубив її хлопець, який тишком-нишком

Надворі малому підставив підніжку,

У іншого хлопця м'яча одібрав,

Сусідці по парті малюнок порвав.

А тільки спитають у нього: — Навіщо?!

Провину він звалить одразу на інших, тому

Ні в дворі з ним, ні в класі не грають...

Гадаю, він скоро до нас завітає!..

Ну от, подивіться, а що вам казав я!

Уже поспішає по совість хазяїн!

— Ця совість, я бачу, належить тобі?

Будь ласка, бери, але більш не губи!

А тут на полиці — роззява з роззяв,

Найкращий ловець і винищувач ґав.

Давно вже усе він забув і проґавив:

Забув, що він має обов'язки й справи, Забув десь портфель, авторучку красиву,

Забув і про те він, що мама просила.

А якось на ґаву так рота роззявив,

Що сам загубив себе, бідний роззява!

Ще й досі дивується всюди народ:

Од хлопця зоставсь лиш роззявлений рот...

Для чого людині скромність

(година спілкування)


Скромність - це внутрішня позиція людини, яка визначає міру у її потребах, домаганнях, соціальних відносинах та само ставленні. Набуваючи необхідної стійкості та сили, вона перетворюється у життєву тенденцію.

У людини з нерозвиненою скромністю серед потреб домінують користолюбство, владолюбство, славолюбство; вона безмірно захоплюється матеріальними благами, прагне до соціального статусу, який не відповідає її внутрішнім можливостям, постійно шукає приводів до самозвеличення. Нескромна людина - це морально невихована людина, яка часто впізнається за насупленими бровами, гордовитим виглядом, за оточенням людей, схильних до лестощів.

Виховання скромності передбачає виховання в підростаючої особистості розумних потреб, які визначатимуть її мотиваційно-ціннісну систему. Сказане однаковою мірою стосується як матеріальних, так і широких соціальних мотивів, гармонія яких створюватиме особистісну поміркованість вихованця. Тому вчити вихованця знати міру стосовно привласнення предметів оточуючого його матеріального і соціального довкілля та щодо своїх домагань і самопрезентації має бути спеціальною метою педагога.

Головним тут є вміння вихованця здійснювати багатоплановий аналіз зовнішньої соціальної ситуації, у якій він формується і розвивається. Сюди входять соціально-економічний стан суспільства і своєї сім'ї, її ціннісні пріоритети та стиль життя, сімейні традиції та сенсожиттєві настанови. Під цим кутом зору вихованець аналізує й власну психологічну ситуацію функціонування {рівень свого розвитку, потенційні можливості, соціальні очікування). Лише у процесі глибокого й диференційованого порівняння цих двох ситуацій вихованець може визначити міру власних соціальних і особистісних претензій, які втілюватимуться у відповідних вчинках-скромності: користуванні певними речами культурного призначення, носінні одягу та прикрас, побудові міжособистісних стосунків, способах самоствердження, терпеливості до незначних недоліків людей, виробленні власних форм суспільного обов'язку тощо.

Якою ж має бути міра, що презентуватиме скромність людини? За всієї її індивідуальності, спільний для неї є орієнтація лише на необхідність і достатність у контексті тілесно-духовного функціонування та розвитку особистості.

Доцільна для кожної людини міра як критерій скромності має, інакше кажучи, забезпечувати її пристойність та статечність. Лише за цієї умови внутрішня позиція скромності зробить свій конструктивний внесок у морально-духовний розвиток особистості, коли вона житиме за законом стриманості, долаючи потяг до розбещеності.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність поведінки, пристосована до людей, що тебе оточують. Стримана, врівноважена поведінка є виявом уміння людини володіти собою, є показником самоповаги і шанобливого ставлення до інших.

Де йдеться про те, що означає «мати гарні манери»

Оленка і Марта поверталися додому втомлені, проте задоволені: подарунок татові на день народження купили, і, здається, він повинен йому сподобатись!

Ось і тролейбус. В салоні вільно, людей не багато. Разом з дівчатками увійшла ошатно вдягнена жінка середнього віку, яку супроводжував чоловік.

— Сідайте!— дзвінким голосом звернулася дівчинка-підліток до жінки, поступаючись їй місцем.

— Ну що ти, дякую...— знітилася жінка.

— Ні, ні, прошу, сідайте,— наполягала дівчинка. — Я завжди поступаюся місцем людям літнього віку.

Жінка відвернулася і почервоніла. В тролейбусі запала ніякова тиша.

Марта і Оленка мовчки й поспіхом вийшли на своїй зупинці.

Біля їхнього під’їзду на лавочці засмучено сиділа сусідська дівчинка Катя,

погойдуючи ногою. До неї підійшла тітонька Віра, яка гуляла поруч з малим Вовчиком і першою порушила мовчанку:

— Катю, що трапилося? Хто тобі зіпсував настрій?

— Дівчинка!

— Яка дівчинка? Давай усе по-порядку,— попросила тітонька Віра.

— Пішли ми на день народження до подруги. Я так чекала цього свята — і от на тобі! Була серед нас одна дівчинка. Вона новенька, подружка познайомилася з нею влітку, на морі. Ця дівчинка не давала нікому слова сказати...

— Катя зітхнула і продовжила:— Поки ми роздягалися, схопила наші подарунки, підбігла до іменинниці і закричала: «Відгадай, що ми тобі принесли? Якщо не відгадаєш, отримаєш щигля». Нам усім стало ніяково, а вона кинулась до столу, стала пити воду, чистити апельсин, а потім побігла на кухню і сказала господині, що все зробить сама...

Тітонька Віра дивилась на Катю, очевидно, збираючись щось сказати, але раптом заплакав Вовчик, і вона схилилася над візочком...

Секрети дружби

(година спілкування)


У дружбі дуже високо цінується довіра. Дружба не падає з неба. її потрібно заслужити.

Якщо ти ставишся до інших по-доброму, не прагнеш робити маленькі прикрості, не підводиш, не ображаєш однокласників, у тебе обов'язково знайдуться однодумці.

Друг - по-справжньому близька людина, яка довіряє тобі щось особисте і таємне, чого ти не маєш права обговорювати з іншими, бо станеш звичайнісіньким пліткарем.

Пам'ятай, що вихована і культурна людина поважає секрети інших і тому не займається пліткуванням, яке будь-яке суспільство засуджує. Адже інформація про іншу людину часто має приватний характер і нею не варто ділитися.



Про дружбу і вміння дружити

— Ну, як, Оленко, ти помирилась з Павликом?

— Так! Він мені навіть подарував листівку.

А на ній написав «Моєму вірному другові». От тільки...

— Що знову трапилося?

— Іваненко на перерві витягнув з-під парти цю листівку і на уроці ОБЖД передав по рядах із підписом «Тілі-тілі тісто...».

— Ну, і яка реакція твоїх однокласників?

— Одні непомітно читали і передавали — їм, мабуть, було цікаво. Інші передавали одразу і не читали, а Маринка відклала до перерви і потім передала, бо не хотіла отримати зауваження вчительки.

— Шкода, що ти зустрілася з ситуацією. А ще прикріше, що в цілому класі не знайшлося нікого, хто мовчки повернув би тобі Павликів подарунок, і не передавав його далі... Хоча нікому з них не хотілося б опинитися на твоєму місці. Шкода, що твоїм однокласникам припинити це неподобство і в голову не прийшло.

— Знаєш, Мартусю, я по-справжньому довіряю тобі. Ти розмовляєш зі мною як з рівною. Ти не повчаєш мене, як бабуся, з тобою спокійно і просто. Чи це означає, що ми з тобою друзі? Хіба можуть дружити члени однієї родини чи, наприклад, діти й дорослі?

— Знаєш, у греків був міф про близнюків, синів Зевса, яких шанували як покровителів дружби. Одного, безсмертного, Зевс узяв на Олімп, а він через

любов до брата віддав йому частину свого безсмертя. Це приклад справжньої високої дружби, яка варта пожертви. Я відповіла на твоє запитання?

— Мабуть, так...

Анкета

— Що я думаю про свого друга?

— Що мені подобається і що не подобається в моєму другові?

— Що я зроблю, коли щось у другові викликає моє роздратування?

— Що я зроблю, коли щось у мені не сподобається моєму другові?

— Через що я найчастіше сварюся з моїм другом?

— Які почуття переживає мій друг після сварки зі мною?

— Які почуття відчуваю я після примирення з моїм другом?

— Які слова я говорю, коли хочу помиритися із своїм другом?

Чому ми прагнемо дружби

Мабуть, немає людини, яка б не прагнула дружби... Бо коли ми відчуваємо дружбу до себе, то розуміємо, що нас цінують, що ми потрібні іншим. Відтак життя набуває сенсу. Розмірковуючи про це, варто, однак, зауважити, що вислів «прагнути дружби» не тотожний словам «вимагати дружби». Справді, прагнути дружби, тобто хотіти, бажати винятково щирого, доброго, дбайливого ставлення до себе, мріяти про те, що нас глибоко шанували й захоплювалися нами через те лише, що кожен з нас — особливий, не схожий на іншого, такий, який він є,— відчуття, що не має спільного з наказом, вимогою,— запевняють мудреці. Так, один з мудреців радив: «Дружба виникає з дружби; коли хочу, щоб зі мною дружили, я сам перший дружу». Та поспостерігаймо за собою впродовж дня. Чи завжди ми чинимо відповідно до цієї поради? Пригадайте, хто зазвичай зазнає через нас найбільших прикрощів. До кого ми буваємо неуважні? На кого здебільшого вихлюпуємо своє роздратування?

Щоб не засмучувати вчинками чи словами тих, з ким дружимо, варто зважити на спостереження психологів. Вони твердять, що почуття дружби в нашій поведінці втілюється в турботі про близьких, відповідальності за них, шанобливому ставленні та в пізнанні.

У своєму щоденному житті ми вступаємо з іншими людьми у спілкування, тобто товаришуємо з ними.

Товаришування існувало ще у дуже давні часи: людям було потрібно разом виживати, разом вирішувати спільні справи. Товариськість як риса характеру породжується нашим вмінням спілкуватися.

Слово «товариш» означає помічника, людину, близьку за поглядами, діяльністю, умовами життя, пов'язану з кимось дружбою.

Товариші мають спільний інтерес і почуття відповідальності. Вони допомагають один одному долати труднощі і взаємно впливають на формування тих рис характеру, які необхідні для досягнення спільної мети.

Вміння товаришувати і бачити в людині всі кращі її риси не виникає стихійно, а формується у сім'ї та школі.

Ми вибираємо своїх друзів, а отже вибираємо своє майбутнє. Не приказка каже: «З ким поведешся — від того і наберешся».

Про шанованих людей прийнято говорити, що вони користуються авторитетом.

Авторитет — загальне визнання, вплив, довіра, набуті завдяки знанням та праці. Це ж саме стосується й колективів. Проте не слід забувати, що авторитети бувають справжні і вигадані.

Справжня дружба завжди заснована на довір'ї та відвертості.

У Греції розрізняли три типи дружби:

1) дружба взаємовигідна;

2) дружба, заснована на емоційній прив'язаності, яка приносить задоволення;

3) безкорислива дружба, коли друга люблять заради нього самого.

Остання вважалася вже почуттям. Головна моральна цінність дружби –

розуміння іншого і вміння надати йому можливість якнайкраще виявити себе.

В кожній людині є щось цікаве. Придивись до своїх однокласників. Ось уже чотири роки ви навчаєтеся разом, спілкуєтеся щодня, разом долаєте труднощі. Ви дуже різні, і ваші інтереси не завжди збігаються. З одними ти товаришуєш, інших — просто терпиш. Головне, щоб у класі панували доброзичливість, взаємоповага і терпимість.

Бережи справжню дружбу! Не роздмухуй вогонь сварки, не гарячкуй , не заводься. Стриманість — то найкращий стиль життєвої поведінки, а от грубість веде до наслідків, прямо протилежних тому, чого ми прагнули. Якщо ти розпалишся, інший заряджається твоєю агресивністю і не сприймає твої, може цілком розумні, аргументи.

Прийди, весно, з радістю!

(свято)


Мета: Ознайомити дітей із звичаями нашого народу, веснянками,

віршами, піснями, забавами, святами, які відзначаються навесні.

Виховувати потяг до них, поважати і цінувати їх як історичне минуле

нашого народу. Вчити декламувати вірші і прозу, інсценувати народні звичаї, співати веснянки, заклички, пісні; водити хороводи, танцювати, проводити ігри. Виховувати любов до природи, розвивати бережливе ставлення до всього живого.



(Святково прикрашена зала: декорації весняних квітів, зеленого листя, плакати з весняними прислів'ями.)

Дівчинка:

Вийшло сонце, усміхнулось,

покотилось по землі.

Роздивитись хто дрімає

в лісі, в лузі, на ріллі.

- Прокидайтеся, сніжинки !-

Чути сонця голосок -

Годі спати, починайте

всі збігати у струмок.

Танок струмочків

(Дівчатка з коронками сніжинок на голові присіли, в руках у них блакитні стрічки. Під музику прокидаються, знімають коронки і починають стрічками імітувати рух струмочка)

Хлопчик:

Ще зимові віхоли літають,

та весни розгін не зупинити.

І дзвінкі краплини починають

У промінні сонячнім бриніти.
Ведуча :

Всі, ви, мабуть, вже здогадались, що наше свято присвячене весні. А чи добре ви знаєте цю пору року перевіримо за допомогою загадок.

1. Коли це буває і як воно зветься: хмаринонька плаче, а поле сміється? (весною)

2.Де пройде ця чарівниця там все оживає: земля квіти викидає, сонечко вже припікає, зеленіє скрізь травичка. Скажіть, хто ця чарівничка?

( весна)

3.Що у світі найсвітліше, що по небу вдень гуляє, ніч приходить - спочиває ? (сонце)

4. Тільки він землю умиє, вона зразу зеленіє. (дощ)

5. Вийшла звідкись гарна дівка, на ній стрічка-семицвітна. А де з річки воду брала - там коромисло зламала. ( веселка )

6. Не скляний він, не з металу, а прислухайтесь - дзвенить. Риє землю він розталу, співає, ллється, дзюркотить. (струмок)

Ведуча : В давнину люди вірили в те, що можуть вплинути на сили природи. Чим саме запитаєте ви? Словом, піснею, магічними іграми. Вірили, що весна швидше прийде, якщо її покликати.

Дівчинка : - Що ж давайте, любі діти, пісню заведемо.

Будем весну закликати. Веснянки співати.



Веснянка « Ой минула вже зима».

Ведуча: Насамперед викликали птахів з вирію. Для цього дітям випікали печиво у формі птахів - жайворонків , голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали заклички до птахів.

Дівчинка:

Під дахом бурулька радіє і плаче,

з весною говорить гніздо ластів'яче.

Ой, веснонько - пташе, здіймися на крилах,

скажи ластів'ятам, щоб прилетіли.

Скажи, хай скоріше несуть щебетинку,

Скажи, виглядає їх рідна хатинка.

Скажи, що без пісні теплу не прийти,

душі не радіти, землі не цвісти.

Хлопчик:

Та щоб весну розбудити, мусить сонечко пригріти.



Закличка « Вийди, вийди, сонечко....» (з імітацією рухів)

Пісня «Сонечко»

Дівчинка:

Ми на нього всі чекаєм,

нетерпляче виглядаєм:

і землиця, і травинка, і комашка, і билинка.

Все це хоче пити, жити і родити.

Закличка «Іди, іди, дощику.»

Ведуча : А тепер давайте разом з вами відобразимо давні традиції і пограємо в гру.

Гра «Котилася торба.»

Котилася торба з високого горба,

а в тій торбі хліб - паляниця,

кому доведеться, тому й веселиться.



Ведуча: Чимало вже слів сказано, пісень заспівано. Отже, будемо сподіватися, що весна не забариться зі своїм приходом.

Всі: Благослови, мати, весну зустрічати!

Весну закликати, зиму проводжати!



Весна:

Привітанням журавля я пробуджую поля,

небеса і ручаї та заквітчую гаї

і усякий мене зна...Відгадали? Я... (весна)



Дівчинка:

Заходь, весно, не барись!

Радістю весняною поділись!

Виглядали тебе вранці ми на зорі,

і з тобою буде весело дітворі.

Весна : До вас прийшла, моя малеча, ви чекали, ви й діждалися мене. Для вас сьогодні принесла я квіти жовтенькі, білі, ніжно - голубі.

Ведуча: Які весняні квіти ви знаєте? (проліски, ряст, підсніжники, тюльпани, конвалії, фіалки, бузок, кульбаба...)

Дівчинка :

Всі квіти весняні, веселі, кохані,

з-під листя виходьте, голівки підводьте.

Весна : Квіти, квітоньки мої, розпочніть танок мені.

Танок квітів.

Ведуча:

Три весняні місяці завітали до нас в гості.

Три парубки красні, три місяці ясні.

Місяць Березень - перший красень.

1.Березень березовим віником зиму вимітає, а весну в гості запрошує.

2.Березень часом снігом віє, часом сонцем гріє.

3. У березні день з ніччю зустрічається.

4. У березні тепла, як з мачухи добра.



Ведуча: А ось і 2-й наш гонець - Квітень, вдатний молодець.

Квітень : Квітень у вінку з черемхи і бузку на теплу

землю стелить килим свій,

зозуля всім кує: ку-ку, ку-ку.

Мете в садах квітковий сніговій.

1. Квітневий день рік годує.

2.В квітні ластівка день починає, а соловей кінчає.

3. Квітень з водою, а травень з травою.

4. Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє.



Ведуча: Весняної пори кінець - це Травень місяць -- молодець ! Травень:

Я- травень, всім даю тепло,

щоб на землі все ожило.

Несу проміння й світло,

щоб ожило все і розквітло.

1. Травень ліси прибирає, літо в гості закликає.

2. Травневий дощ, як з грибами борщ.

3. Травнева роса краща од вівса.

4.Як у травні дощ надворі, то восени хліб в коморі.

Пісня « Весна.»

Дівчатка:

1.Прийшла весна - і золотисті

упали з неба промінці.

І враз прокинувсь ліс тінистий.

Зраділи білочки й зайці.

2.Ведмедик,їжачок, лисиця,

шпаки і солов'ї й синиці

щодень ведуть свої пісні,

уклінно дякують весні.

3. Дівчаточка – вороб’яточка, радьмося ,

та виходьмо на вулицю граймося.

Та виходьмо на вулицю в добрий час,

нема таких співаночок, яку нас.

4.Весно-весно, весняночко,

прийди до нас, подоляночко.

Прийди , прийди, теплом утіш,

а ти, сонечко, світи ясніш.

Хоровод «Подоляночка».

Дівчинка: Знов починається весна!

Знов починаються дива ...

А вчора ...вчора...що й казати!

Всі веселилися до сліз:

Максим - дражнило й задирака -

Марійці проліски приніс!

І зовсім це не дивина

так починається весна,



а з нею посмішка ясна.

Танок «Посмішка».

Ведуча:

Ось і підійшло до закінчення наше свято весни. Та весна - красна іде по всі землі і прикрашає її квітами, ніжною зеленню. То ж бережіть красу кожної квіточки, кожної рослинки, травинки, кожної комашки . Тоді буде наша земля квітучою і завжди прекрасною. Пам'ятайте і бережіть наші звичаї, традиції і будьте добрими людьми . До нових зустрічей.
1   2


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка