ОБҐрунтування диференційованої патогенетичної терапії пептичної виразки у поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення




Сторінка1/3
Дата конвертації21.04.2016
Розмір0.53 Mb.
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ІМ. П.Л. ШУПИКА
СКРИПНИК Ігор Миколайович

УДК 616.33-002.44-08

ОБҐРУНТУВАННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОЇ ПАТОГЕНЕТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПЕПТИЧНОЇ ВИРАЗКИ

У ПОЄДНАННІ З ІНШИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ

ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ



14.01.02 – внутрішні хвороби


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України, м. Полтава.


НАУКОВИЙ КОНСУЛЬТАНТ:

доктор медичних наук, професор



ДЕГТЯРЬОВА Ірина Іванівна, Українська військово-медична академія МО України, професор кафедри військової терапії.
ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ:

доктор медичних наук, професор



ШВЕЦЬ Наталія Іванівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри терапії;

доктор медичних наук, старший науковий співробітник



ФАДЄЄНКО Галина Дмитрівна, Інститут терапії АМН України, провідний науковий співробітник відділу гастроентерології;

доктор медичних наук, професор



СВІНЦІЦЬКИЙ Анатолій Станіславович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри госпітальної терапії №2.
ПРОВІДНА УСТАНОВА:

Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України,

кафедра гастроентерології і терапії факультету післядипломної освіти.


Захист відбудеться “7жовтня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.06 при Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9).


Автореферат розісланий “5вересня 2003 р.
Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.613.06

кандидат медичних наук, доцент Бенца Т.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хвороби органів травлення в структурі найбільш поширених захворювань займають третє місце у світі. Особливої актуальності набуває проблема пептичної виразки (ПВ) шлунка і дванадцятипалої кишки (ПВДК), що зумовлено зростанням її поширеності в Україні у 2000 році проти 1999 року на 2,6%, а рівня захворюваності – на 4,6%. Наведені дані відображають загальну тенденцію зростання поширеності хвороб органів травлення на 53% та рівня захворюваності на 21,8% за період з 1990 по 2000 роки (Голубчиков М.В., 2001; Філіппов Ю.О. та співавт., 2001).

ПВ характеризується поліморфізмом проявів, прогресуючим перебігом, що за умов неадекватного лікування призводить до передчасної інвалідизації і тривалої втрати працездатності (Свинцицкий А.С., 1999; Бабак О.Я., 2000; Звягинцева Т.Д., 2001; Ивашкин В.Т., Комаров Ф.И., 2002; Харченко Н.В., 2002).

Наявні значні досягнення в лікуванні ПВ, котрі пов’язані, перш за все, з антигелікобактерною терапією – АГБТ (Кляритська І.Л., Швець Н.І., 2001; Минушкин О.Н., 2001; Фадеенко Г.Д., 2001; Мала Л.Т., Бабак О.Я., 2002; Tytgat G., 2001), застосування якої зумовило зменшення частоти рецидивів захворювання з 70-80% до 1,5%, числа кровотеч з 25-30% до 1-2% (Peitz U. et al., 2001), дозволило в Японії за останні роки знизити смертність від раку шлунка (Fujisawa T. et al., 1999). В.Г. Передерій та співавт. (1997-2003) стверджують, що за умов досягнення повної ерадикації НР-інфекції ПВ можна вилікувати.

ХХІ століття – епоха поліморбідності сучасного пацієнта, яка стрімко прогресує (Эльштейн Н.В., 2001), про що свідчить наявність поєднаної патології органів травлення у 50% пацієнтів, зокрема, у 6,8% хворих – по 4-5 різноманітних захворювань (Cкирда И.Ю., 2000). Особливістю перебігу ПВДК є розвиток з плином часу взаємопов’язаних уражень інших органів травлення – стравоходу, жовчного міхура, підшлункової залози (ПЗ), печінки та кишечнику, а також метаболічних порушень в організмі, що значно обтяжує клінічний перебіг, ускладнює діагностику і лікування як основного, так і супутніх захворювань (Дегтярева И.И. и соавт., 1995-2002; Вдовиченко В.І. та співавт., 2000; Нейко Є.М. та співавт., 2001; Gasbarrini A. et al., 1998). Саме тому, розгляд супутніх ПВ гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ), хронічного холециститу (ХХ), хронічного панкреатиту (ХП), хронічного неспецифічного реактивного гепатиту (ХНРГ), синдрому подразненого кишечнику (СПК) з обстипацією як ускладнень (Григорьев П.Я. и соавт., 1999) є альтернативним. Взаємне обтяження захворювань потребує розробки ефективних методів терапевтичної корекції з урахуванням супутньої патології.

Ряд робіт присвячений особливостям клінічного перебігу та лікування ПВДК у поєднанні із ГЕРХ, ХХ, ХП, який може перебігати як гостра атака ХП (ГАХП) та ХП із зовнішньосекреторною недостатністю ПЗ, ХНРГ та СПК з обстипацією (Ивашкин В.Т. и соавт., 1990; Дегтярева И.И., 1999). Однак у цих дослідженнях недостатньо обґрунтований комплексний диференційований підхід до вибору фармакотерапевтичних комплексів для лікування хворих на ПВ у залежності від поєднання її з іншими захворюваннями органів травлення.

Існуючі експериментальні моделі ПВ (Белостоцкий Н.И., 1988; Тутченко Н.И. и соавт., 1990; Зарудий Р.Ф. и соавт., 1998; Lee A., 2000; Oda I. et al., 2000) не в повній мірі враховують провідні механізми її розвитку у людини, що зумовлює необхідність розробки адекватної моделі захворювання. Відсутні також дослідження стосовно характеру змін метаболічних процесів у ПЗ та печінці за ПВ. З метою попередження розвитку ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони та пошуку ефективних методів їх лікування перспективним, однак недостатньо вивченим, залишається застосування донатора NO L-аргініну. Вищенаведене є переконливим підґрунтям для удосконалення традиційних та розробки нових методів лікування хворих на ПВДК у поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення, що дозволить підвищити його ефективність та покращити якість життя хворих.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідницьких робіт МОЗ України: “Біохімічні механізми адаптації організму до дії стресорних факторів” (№держ. реєстрації 0195U026217) та “Біохімічні механізми індивідуальних типологічних особливостей організму” (№держ.реєстрації 0101U005497). Автор є безпосереднім виконавцем зазначених тем.

Мета – підвищити ефективність патогенетичного лікування хворих на пептичну виразкову хворобу в поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення шляхом розробки нових та удосконалення сучасних традиційних фармакологічних комплексів на підставі клініко-експериментальних досліджень.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:

1. Вивчити вплив антигелікобактерних комплексів на стан слизової оболонки гастродуоденальної зони (СОГДЗ) у хворих на ПВДК, асоційовану з Helicobacter pylori (НР).

2. Розробити медикаментозні комплекси для лікування хворих на ПВДК у поєднанні з ГЕРХ та дати оцінку їх ефективності.

3. Розробити медикаментозні комплекси для лікування хворих на ПВДК у поєднанні з ХП (ГАХП і ХП із екзокринною недостатністю ПЗ) та дати оцінку їх ефективності.

4. Розробити медикаментозні комплекси для лікування хворих на ПВДК у поєднанні з ХХ із підвищеними літогенними властивостями жовчі і дискінезією жовчовивідних шляхів (ДЖВШ) по гіпотонічно-гіперкінетичному типу та дати оцінку їх ефективності.

5. Розробити диференційовані медикаментозні комплекси для лікування хворих на ПВДК у поєднанні з ХНРГ і хронічним токсичним гепатитом (ХТГ) та дати оцінку їх ефективності.

6. Розробити медикаментозні комплекси для лікування хворих на ПВДК у поєднанні із СПК з обстипацією з урахуванням мікробіоценотичних порушень товстої кишки та дати оцінку їх ефективності.

7. Розробити адекватну експериментальну модель ПВ, яка б включала провідні патогенетичні механізми її розвитку, та за цих умов вивчити: а) патогенетичні механізми ерозивно-виразкових уражень шлунка; б) характер метаболічних та функціональних змін у тканинах ПЗ; в) стан детоксикуючої функції печінки та інтенсивність процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і активність антиоксидантної системи (АОС) в її тканинах.

8. Обґрунтувати превентивний та лікувальний ефекти L-аргініну при експериментальній ПВ на стан слизового бар’єра і механізми ушкодження клітин шлунка, особливості метаболічних процесів та органоспецифічні зміни у ПЗ та печінці.



Об’єкт дослідженнявзаємозв’язок ПВДК і експериментальних ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони з ушкодженнями інших органів травлення.

Предмет дослідженняособливості патогенезу, клінічного перебігу та обґрунтування диференційованої патогенетичної терапії ПВДК у поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення.

Методи дослідженняклінічне обстеження хворих, ендоскопічні, ультрасонографічні; біохімічні дослідження слизової оболонки шлунка (СОШ), крові та сечі, шлункового і дуоденального вмісту, жовчі; бактеріологічний аналіз калових мас; гістоензимологічне та електронно-мікроскопічне дослідження біоптатів СОШ у хворих на ПВДК у поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення з метою встановлення особливостей клінічного перебігу, з’ясування патогенетичних механізмів та обґрунтування на цій основі ефективності запропонованих медикаментозних комплексів.

З метою вивчення провідних механізмів розвитку ерозивно-виразкових ушкоджень СОГДЗ на підставі аналізу характеру структурно-функціональних і метаболічних змін у тканинах шлунка, ПЗ та печінки в експерименті проведено моделювання ПВ у щурів, використані біохімічні та гістоморфологічні методи дослідження. Математико-статистичний аналіз проведений для виявлення достовірності досліджуваних показників.



Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у хворих на ПВДК вивчений вплив інгібіторів протонної помпи (ІПП) у складі АГБТ на ультраструктуру і активність ензимів СОШ, співвідношення факторів агресії і захисту шлунка. Вперше проведений порівняльний аналіз протективних властивостей СОГДЗ у хворих на ПВДК у залежності від асоціації з НР та доведена наявність в ній стійких метаболічних розладів у стадії клініко-ендоскопічної ремісії, які можуть потенціювати рецидив захворювання під впливом провокуючих факторів.

Удосконалено лікування ГЕРХ у хворих на ПВДК шляхом призначення високих терапевтичних доз ІПП у складі АГБТ та подовження терміну їх прийому в якості підтримуючої терапії.

Вперше у хворих на ПВДК у поєднанні з ГАХП на підставі вивчення співвідношення агресивних і захисних факторів шлунка, гострофазових показників та рівня ендотоксемії проведена оцінка ефективності запропонованої патогенетичної терапії.

Вперше у хворих на ПВДК у поєднанні із ХП з екзокринною недостатністю ПЗ вивчена ефективність АГБТ у комбінації з креоном та вінпоцетином і встановлено підвищення зовнішньосекреторної функції ПЗ при їх застосуванні.

Вперше доведено, що призначення настоянки складної Панкова і піренцепіну на тлі АГБТ у хворих на ПВДК у поєднанні з ХХ дозволяє одночасно проводити лікування обох захворювань у стадії загострення ПВДК.

Вперше вивчений вплив пантопразолу в складі АГБТ у хворих на ПВДК у поєднанні із ХНРГ і ХТГ на показники детоксикуючої і білковосинтетичної функції печінки. Вперше обгрунтований диференційований підхід до призначення гепатопротекторів на тлі АГБТ у хворих на ПВДК, асоційовану з НР, в залежності від характеру порушень функціонального стану гепатоцитів і супутнього ХХ.

Вперше у хворих на ПВДК у поєднанні із СПК з обстипацією встановлена висока ефективність АГБТ у сполученні з проносними засобами (натрію пікосульфат і макроголь 4000), а за наявності кишкового дисбіозу (КД) – з пробіотиками (йогурт “Активія” і лінекс).

Вперше на власно розробленій експериментальній моделі ПВ (патент 35336 А Україна, А 61В 5/00), яка відрізняється від існуючих адекватністю та реалістичністю, проведений аналіз особливостей патогенезу ерозивно-виразкових уражень шлунка та характеру метаболічних розладів у тканинах ПЗ і печінки з урахуванням системних змін в організмі. Вперше в експерименті на щурах доведений превентивний і лікувальний ефекти L-аргініну на стан метаболічних і морфофункціональних змін у СОШ, ПЗ та печінці за ПВ.



Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження мають теоретичне і практичне значення в галузях медицини: гастроентерології, терапії, сімейній медицині, клінічній фармакології, біохімії та патофізіології.

Результати досліджень обґрунтовують необхідність диференційованого призначення лікувальних комплексів хворим на ПВДК з урахуванням супутніх захворювань органів травлення. Із застосуванням електронно-мікроскопічних та гістоензимологічних досліджень доведена необхідність призначення ІПП хворим на ПВДК, які не тільки усувають вплив провідних чинників виникнення і рецидивування ПВ, але й стимулюють репаративні процеси у СОГДЗ, прискорюючи загоєння дуоденальних виразок.

Встановлена доцільність призначення ІПП у максимальних терапевтичних дозах для лікування хворих на ПВДК у поєднанні з ГЕРХ і ГАХП. Доведена раціональність застосування піренцепіну і сульпириду на тлі АГБТ у хворих на ПВДК у поєднанні з ГАХП з метою забезпечення функціонального “спокою” панкреацитів, усунення стазу панкреатичного соку в дуктулярній системі ПЗ та покращання в ній мікроциркуляції.

З метою лікування хворих на ПВДК у поєднанні із екзокринною недостатністю ПЗ запропоновано призначення на тлі АГБТ замісної терапії мінімікросферованим панкреатином та антигіпоксантами, які нормалізують функціональний стан ацинарних клітин.

Обґрунтована необхідність застосування на тлі АГБТ рослинних холеретиків (настоянки складної Панкова і гепабене), які володіють помірним жовчогінним ефектом і не подразнюють СОШ і СОДК, для лікування хворих на ПВДК у поєднанні з ХХ із ДЖВШ по гіпотонічно-гіперкінетичному типу.

Для оцінки детоксикуючої та білковосинтетичної функції печінки запропоновані високоінформативні показники – визначення активності аргінази та орнітиндекарбоксилази (ОДК) відповідно у сироватці крові.

Доведена важливість застосування ІПП ІІ покоління (пантопразолу) в терапевтичних дозах у складі АГБТ при лікуванні хворих на ПВДК у поєднанні з ХНРГ і ХТГ у комбінації з гепатопротекторами: цитраргініном – за умов пригнічення переважно детоксикуючої функції печінки, гепабене – при зниженні білковосинтетичної функції печінки, резистентності гепатоцитів і наявності супутнього ХХ.

З метою превенції мікробіоценотичних порушень товстої кишки і усунення закрепів у хворих на ПВДК у поєднанні із СПК із обстипацією запропоновано застосування пробіотику йогурту “Активії” на тлі АГБТ; а за наявності КД ІІ-ІІІ ступеня – додаткове призначення лінексу.

Розроблена та відтворена нова експериментальна модель ПВШ з характерними метаболічними змінами в інших органах травлення та системними порушеннями в організмі. Отримані дані стосовно системного характеру метаболічних змін в організмі за ПВ в експерименті можуть бути використані з метою розробки рекомендацій по включенню в лікувальні комплекси хворим на ПВ гепатопротекторів та антиоксидантів.

Впровадження результатів досліджень в практику. Отримані результати наукових досліджень впроваджені в практику роботи відділу гастроентерології Інституту терапії АМН України, відділу шлунка та дванадцятипалої кишки Інституту гастроентерології АМН України, гастроентерологічних відділень Полтавської, Черкаської та Миколаївської обласних лікарень, Республіканської клінічної лікарні ім. М.О.Семашка АР Крим, Головного військового клінічного госпіталю МО України, Донецького обласного клінічного територіального медичного об’єднання, гастроентерологічних відділень 2-ї МКЛ м. Харкова, 2-ї МКЛ м. Тернополя, Івано-Франківської МКЛ, терапевтичних відділень 1-ї та 2-ї МКЛ м. Полтави, Гадяцької ЦРЛ Полтавської області.

Результати впроваджені в навчальний процес на кафедрах післядипломної освіти лікарів-терапевтів, сімейної медицини, госпітальної терапії та біохімії УМСА, військової терапії УВМА, внутрішніх хвороб №1 ДДМУ ім. М.Горького, терапії стоматологічного факультету ІФДМА, терапії факультету післядипломної освіти ТДМА ім. І.Я. Горбачевського, терапії і гастроентерології КДМУ ім. С.І.Георгієвського, сімейної медицини БДМА, кафедрах гастроентерології ХМАПО і ЗІУЛ.



Результати наукових досліджень знайшли відображення в окремих розділах двох видань підручника монографічного стилю “Заболевания органов пищеварения” у співавторстві з проф. Дегтярьовою І.І. (Київ, 1999, 2000).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, яке виконано на базі кафедр післядипломної освіти лікарів-терапевтів і біохімії УМСА*. Особисто підібрана і проаналізована література з даної проблеми, сформульовані мета і задачі роботи, сплановані і проведені експериментальні дослідження на тваринах, відтворена та захищена патентом модель ПВ. Моделювання ПВ проводилось сумісно з доцентом Непорадою К.С. Автором особисто протягом 1997-2002 років проведені обстеження хворих, розроблені і впроваджені сучасні медикаментозні комплекси для лікування хворих на ПВДК у поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення та здійснена оцінка їх ефективності. Аналіз отриманих результатів досліджень, математико-статистична обробка матеріалу, його інтерпретація, формулювання висновків та практичних рекомендацій також виконані самостійно. У друкованих роботах, опублікованих у співавторстві, особистий внесок здобувача полягає у проведенні літературного пошуку, виконанні клінічних та експериментальних досліджень, біохімічних методик, аналізі та інтерпретації результатів, формулюванні висновків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на ІІ Українському тижні гастроентерологів (Дніпропетровськ, 1997), VIII Українському біохімічному з’їзді (Чернівці, 2002), ІІ Українському конгресі гастроентерологів (Дніпропетровськ, 2000), ІІ конгресі гепатологів (Київ, 2000), 2-5 Міжнародних медичних конгресах студентів та молодих вчених (Тернопіль, 1998-2001), III-VІ Міжнародних конгресах “Парентеральне та ентеральне харчування” (Москва, 1999-2002), ІІ Національному з’їзді фармакологів (Дніпропетровськ, 2001), ІІ Парнасівській конференції (Гданськ, 1998), ІІІ Парнасівській конференції (Львів, 2000), міжнародних науково-практичних конференціях “Досягнення та перспективи фармакотерапії захворювань органів травлення” (Полтава, 2001), “Вчені майбутнього” (Одеса, 2002), республіканських науково-практичних конференціях “Досягнення та невирішені питання гастроентерології” (Харків, 1998), “Нове у клінічній фармакології та фармакотерапії захворювань внутрішніх органів” (Харків, 2000), “Гастроентерологія ХХІ століття: теперішнє і майбутнє” (Харків, 2002), “Сучасна гастроентерологія: питання діагностики та лікування” (Харків, 2002), “Сучасні підходи до діагностики та лікування захворювань печінки та підшлункової залози” (Полтава, 2003), обласних науково-практичних конференціях (Полтава, 1998-2003), VIII Європейському гастротижні (Брюссель, 2000), 36-му засіданні Європейської Асоціації по вивченню печінки (Прага, 2001), ІХ Європейському гастротижні (Амстердам, 2001), Всесвітньому конгресі гастроентерологів (Бангкок, 2002), XV засіданні Міжнародної робочої групи з Нelicobacter pylori “Гастродуоденальна патологія і Нelicobacter pylori” (Афіни, 2002).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 36 наукових праць, у тому числі 24 статті, з них – 19 в наукових журналах, 5 – в збірниках наукових праць, які ліцензовані ВАК України (12 статей самостійних), 1 інформаційний лист, 9 тез доповідей у матеріалах наукових конференцій, конгресів, з’їздів. Отримано 2 патенти на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 373 сторінках принтерного тексту і складається із вступу, огляду літератури, опису об’єктів та методів досліджень, розділів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаних джерел літератури, який містить 762 назв робіт, із них 400 кирилицею і 362 латиницею. Робота ілюстрована 46 таблицями і 14 рисунками.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об’єкти та методи досліджень. Обстежений 401 хворий (250 чоловіків та 151 жінка) віком 18-64 роки, серед яких 275 хворих на ПВДК із легким і середньої тяжкості перебігом захворювання, в т.ч. у поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення; 29 хворих на ГАХП, 23 хворих на ХП з екзокринною недостатністю ПЗ, 29 хворих на ХХ, 22 хворих на ХТГ і 23 хворих на СПК.

В залежності від призначених лікувальних комплексів усі хворі розподілені на 14 груп:

І група – 64 хворих на ПВДК, асоційовану із НР, розподілялись на 3 підгрупи: І–А (22 хворих) отримували омепразол, кларитроміцин і метронідазол; І–Б (16 хворих) – омепразол, кларитроміцин, тинідазол; І–В (26 хворих) – омепразол, кларитроміцин і амоксіцилін.

АГБТ, яка призначалась хворим І, ІІІ, V, VII, IX, XI, XIIІ і XIV груп, включала ІПП: омепразол (омепразол, осід, ультоп, гасек) в дозі 40 мг/добу, ланзопразол (ланзап) – 60 мг/добу, пантопразол (контролок) – 80 мг/добу, рабепразол (парієт) – 40 мг/добу в перші 10 днів лікування з переходом на підтримуючі середньотерапевтичні дози (20, 30, 40 і 20 мг/добу відповідно) до 1-2 міс.; кларитроміцин (клацид) 1000 мг/добу і амоксіцилін (флемоксин солютаб) 2000 мг/добу в перші 7 днів лікування.

ІІ група – 18 хворих на ПВДК, неасоційовану з НР, отримували омепразол 40 мг/добу і сукральфат (вентер) 2000 мг/добу.

ІІІ група – 22 хворих на ПВДК, асоційовану з НР, у поєднанні з ГЕРХ, яким призначалась АГБТ, зокрема, ланзопразол 60 мг/добу, а при вираженій печії 90 мг/добу (5 хворих) 8 тижнів з переходом на 30 мг/добу в режимах “за потребою” і “у вихідні дні”.

ІV група – 29 хворих на ГАХП отримували омепразол 40 мг/добу 21 день, піренцепін (гастроцепін) 30 мг/добу інфузійно 10 днів із переходом на пероральний прийом 100 мг/добу 21 день; креон 25000 МО по 3 капсули на добу 10 днів; за наявності дуоденостазу та больового абдомінального синдрому – сульпірид (еглоніл) 200 мг/добу і дротаверину гідрохлорид (но-шпа форте) 80 мг/добу внутрішньом’язево в перші 10 днів.

V група – 24 хворих на ПВДК у поєднанні з ГАХП, яким призначались омепразол 40 мг/добу у складі АГБТ, гастроцепін, креон, еглоніл і но-шпа форте у дозах і режимі прийому, аналогічних хворим ІV групи.

VІ група – 23 хворих на ХП із екзокринною недостатністю ПЗ отримували креон 25000 МО по 3 капсули на добу; гастроцепін 50 мг/добу і вінпоцетин (кавінтон) 30 мг/добу 28 днів.

VІІ група – 22 хворих на ПВДК у поєднанні з ХП із екзокринною недостатністю ПЗ отримували омепразол 40 мг/добу у складі АГБТ; гастроцепін 50 мг/добу 10 днів; креон 25000 МО по 3-6 капсул, вінпоцетин 30 мг/добу 28 днів.

VІІІ група – 29 хворих на ХХ із ДЖВШ по гіпотонічно-гіперкінетичному типу отримували настоянку складну Панкова 30 мл/добу 21 день; гастроцепін 100 мг/добу 10 днів з переходом на 50 мг/добу 14 днів.

ІХ група – 34 хворих на ПВДК у поєднанні з ХХ із ДЖВШ по гіпотонічно-гіперкінетичному типу отримували омепразол 40 мг/добу у складі АГБТ; гастроцепін 100 мг/добу перорально 10 днів із переходом на 50 мг/добу 14 днів; настоянку складну Панкова 30 мл/добу 28 днів.

Х група – 22 хворих із ХТГ (у 14 осіб – алкогольного та у 8 – радіаційного генезу, що брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у травні-вересні 1986 року впродовж 10-30 днів), у яких виключали вірусну етіологію хронічного гепатиту (негативні ПЛР на HBV i HCV, відсутні в крові HBsAg, HВeAg, антиНВе, антиНВс, антиНВсIgМ, антиНСV) та ВІЛ-інфікування методом імуноферментного аналізу. Хворих на ХТГ Х групи розподіляли на дві підгрупи: “А” – 10 хворих на ХТГ із супутнім ХХ отримували гепабене по 1-2 капсули 3 рази на добу 28 днів, “Б” – 12 хворих на ХТГ без супутнього ХХ – цитраргінін по 10-20 мл розчину для пиття 3 рази на добу 28 днів.

ХІ група – 38 хворих на ПВДК (з них 11 осіб із супутнім ХНРГ та 27 – із супутнім ХТГ), серед яких у 19 хворих ХТГ алкогольної, у 8 – радіаційної етіології. Підгрупа “А” – 19 хворих на ХТГ із супутнім ХХ з ДЖВШ по гіпотонічно-гіперкінетичному типу, підгрупа “Б” – 19 хворих на ХТГ без супутнього ХХ. Хворим ХІ групи призначались пантопразол 80 мг/добу в складі АГБТ, гепабене 1-2 капсули 3 рази (ХІ-А підгрупа) і цитраргінін 10-20 мл 3 рази на добу (ХІ-Б підгрупа) 28 днів.

ХІІ група – 23 хворих на СПК, неасоційований із КД, з обстипацією отримували натрію пікосульфат (гутталакс) по 15-25 крапель ввечірі (13 хворих) і макроголь 4000 (форлакс) по 10 г вранці (10 хворих) – 21 день.

ХІІІ група – 29 хворих на ПВДК у поєднанні з СПК, неасоційованим з КД, отримували омепразол 40 мг/добу у складі АГБТ, гутталакс по 10-25 крапель (17 хворих) і форлакс (12 хворих) по 10 г/добу – 14-21 день. 20-ти хворим з метою профілактики КД додатково призначався йогурт “Активія” по 1 дозі (125 г) 3 рази на добу 10 днів.

ХIV група – 19 хворих на ПВДК у поєднанні з СПК з обстипацією та КД І-ІІ ступеня отримували рабепразол 40 мг/добу у складі АГБТ; “Активію” по 2-3 дози (250-375 г) на добу. 7-ми хворим, у яких у бактеріограмі калових мас значно знижений титр біфідобактерій, додатково призначався лінекс.

Стан метаболічних процесів у СОГДЗ хворих на ПВДК оцінювали за концентрацією N-ацетилнейрамінової кислоти (NANA) в сироватці крові (Колб В.Г., Камышников В.С., 1976) та рівнем її екскреції з сечею (Анасашвили А.Ц., 1968); білковозв’язаної фукози в сироватці крові та рівнем її екскреції з сечею (Видершайн Г.Я., Колибаба Л.Г., 1977).

Кислотоутворюючу функцію шлунка оцінювали за результатами внутрішньошлункової рН-метрії і фракційного методу дослідження шлункового вмісту, використовуючи субмаксимальний гістаміновий тест. рН-моніторинг у хворих на ПВДК із супутньою ГЕРХ проводили впродовж 12 годин з автоматичним записом замірів рН з інтервалом у 8 сек (Чернобровий В.М., 1999).

У хворих на ПВДК у шлунковому вмісті досліджували протеолітичну активність (Дегтярева И.И., 1995), концентрацію протективних білків методом дифузного висолювання (Завгороднева А.Г. та співавт., 1977) і вміст вільного оксипроліну (Осадчук Т.А. и соавт., 1982). Розраховували коефіцієнт агресії пепсину (Ка) – співвідношення протеолітичної активності до загальної кількості пепсину, коефіцієнт захисту (Кз) шлунка – співвідношення протективних білків слизу до протеолітичної активності шлункового вмісту (Дегтярева И.И., 1995).

У хворих на ГАХП визначали активність амілази крові і сечі (Архипова О.Г., 1988) та рівень продуктів розпаду фібрину/ фібриногену (ПРФ) в крові (Nanninga L., Guest M., 1967). З метою оцінки екзокринної функції ПЗ у хворих на ХП проводили дуоденальне зондування з використанням двохканального зонду із стимуляцією 2,4% розчином еуфіліну. В базальній і стимульованій порціях визначали об’єм, рН – на універсальному іономірі ЭВ-74, концентрацію гідрокарбонатів та активність ліпази (Дегтярева И.И., 1992).

Ультрасонографічне дослідження органів черевної порожнини проводилось на ехоскопі “EUB-315” компанії “Hitachi” (Японія). У хворих на ХХ проводили фракційне багатомоментне дуоденальне зондування з визначенням у порції “В” жовчі рН, питомої ваги (Базарнова М.А. и соавт., 1991), концентрації жовчних кислот, холестеролу, холато-холестеролового коефіцієнту (ХХК) (Громашевская Л.Л. и соавт., 1984).

Процеси ПОЛ у сироватці крові і тканинах оцінювали за концентрацією ТБК-реактантів (Стальная И.Д., Гаришвили Т.Г., 1977), рівнем перекису водню у крові (Graf E., John T.P., 1980); стан АОС – за активністю супероксиддисмутази – СОД (Mirsa H.P., Fredovich J., 1972). Визначали вміст молекул середньої маси (МСМ) у сироватці крові (Габриэлян Н.И., Липатова В.И., 1984).

Детоксикуючу функцію печінки оцінювали за активністю аргінази (Храмов В.А., Листопад Г.Г., 1973), білковосинтетичну функцію – за активністю ОДК у сироватці крові (Храмов В.А., 1997).

Фіброезофагогастродуоденоскопію у хворих на ПВДК проводили із використанням фіброскопу “GIF-XP-20” компанії “Olympus” (Японія) до початку лікування і через 4 тижні після його завершення з прицільною біопсією, за згодою хворих, з середньої третини передньої стінки тіла шлунка з незміненої СОШ. Гістологічні зрізи зафарбовували гематоксилін-еозином, за Вартін-Старрі. Ступінь колонізації НР у СОШ визначали за СLO-тестом та гістоморфологічним методом (Аруин Л.И., 1998). У 10-ти хворих на ПВДК І-В підгрупи вивчали ультраструктуру СОШ до і після лікування. В нативних зрізах СОШ досліджували активність кислої фосфатази (Гоморі Г., 1962).

Хворим на ПВДК у поєднанні з СПК проводили ректороманоскопію, ірригоскопію, за показаннями – колоноскопію. Досліджували бактеріальний склад калових мас хворих (Эпштейн-Литвак Р.В., Вильшанская Ф.Л., 1977).

Групу практично здорових склали 16 осіб (10 чоловіків і 6 жінок) віком від 18 до 29 років (середній вік 23,4±3,5 років).

Експериментальні дослідження виконані на 58 статевозрілих щурах–самцях Вістар масою 180-220 г, яких утримували з урахуванням рекомендацій щодо медико-біологічних досліджень згідно з Європейською конвенцією (1993).

ПВ в експерименті на щурах моделювали за власно розробленим способом наступним чином: перед початком відтворення ПВ тварини голодували впродовж 24 годин без обмеження пиття; потім щоденно впродовж 12 діб перорально через зонд вводили 10% розчин консервованої жовчі (1 мл/100 г маси тіла) на тлі дозованого голодування (зменшення стандартного раціону на одну третину). Через 1 годину після введення розчину жовчі тварин піддавали дії хронічних психоемоційних подразників за O.Desiderato (1974).

Частині тварин з метою корекції метаболічних розладів і досягнення антиульцерогенного ефекту вводили L-аргінін у дозі 100 мг/кг маси тіла перорально через зонд: з превентивною метою – за 3 дні до початку відтворення ПВ, з лікувальною – впродовж 3-х днів після завершення моделювання ПВ.

Забір експериментального матеріалу для досліджень проводили через 6 годин після останнього введення препарату. Евтаназію тварин здійснювали під гексеналовим наркозом (50 мг/кг маси тіла внутрішньоочеревинно) шляхом кровопускання. Проводили макроскопічну оцінку СОШ, враховуючи частоту, множинність і тяжкість виразок (Виноградов В.А., Полонский В.М., 1983) та розраховували площу виразкових уражень (Пшенникова М.Г. и соавт., 2000). Шлунковий слиз для дослідження відділяли шляхом зіскоблення.

В сироватці крові та гомогенаті СОШ, ПЗ і печінки у щурів визначали вміст NANA, білковозв’язаної фукози та незв’язаної з білками фукози (Шараев П.Н. и соавт., 1997), гексуронових кислот і сечовини (Архипова О.Г., 1988), загальну протеолітичну активність (Уголев А.М. и соавт., 1969) і активність a1-протеїназного інгібітора (a1-ПІ) (Веремеенко К.Н., 1988). Детоксикуючу функцію печінки оцінювали за активністю аргінази в сироватці крові (Храмов В.А., Листопад Г.Г., 1973) і тканині печінки (Бойко О.А., Лусенко В.С., 1972).

Гістологічне дослідження тканин шлунка щурів проводили за загальноприйнятими методами. Виготовляли парафінові зрізи товщиною 8 мкм і забарвлювали їх гематоксилін-еозином, за Ван Гізон. Після протоколювання препаратів характерні ділянки фотографували за допомогою “Микрофото – Rathenow – 200”.

Отримані результати досліджень проаналізовані з використанням методів варіаційної статистики, а при порівнянні частоти ознак – методом альтернативного варіювання та визначення коефіцієнту парної кореляції Пірсона (r). Всі обчислення виконані за допомогою статистичного пакету прикладних програм Static 5.3 (версія 3.6) на персональному комп’ютері IBM PC/AT.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка