Одеське обласне базове медичне училище




Сторінка1/4
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.57 Mb.
  1   2   3   4
ОДЕСЬКЕ ОБЛАСНЕ БАЗОВЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

Алгоритми дій до практичних навичок з дисципліни "Медсестринство в психіатрії та наркології." в тренінговому кабінеті.

викладачі Савельєва Вікторія Павлівна

Кальченко Вера Павлівна


  1. Оцінювання загального стану пацієнта.

1.Паспортні дані.

2.Скарги хворого.

3.Анамнез суб'єктивний та об'єктивний.

4.Стан хворого під час обстеження.

А. Сімейний анамнез

Найближчі родичі (батько, мати, брати, сестри і т.ін.), доля яких відома,діти хворого. Психічні відхилення та захворювання у них: напади, відхилення поведінки, самогубства. Алкоголізм, судинні ураження,ендокринні та обмінні порушення, туберкульоз, сифіліс.


Б. Анамнез життя

Раннє дитинство.Вік батьків на момент народження хворого, перебіг вагітності та пологів у матері. Розвиток дитини. Коли почав ходити, говорити. Дитячі захворювання, їх перебіг та наслідки. Нічні страхи, судомні напади, нічне нетримання сечі, заїкання, особливості поведінки та характеру.

Шкільний період. Початок навчання, успішність, особливості поведінки. Інтерес до тих чи інших предметів, занять. Труднощі в навчанні та їх причини. Чи дублював класи і чому. Скільки класів закінчив. Де навчався після закінчення середньої школи. Характерологічні особливості у цьому періоді.

Статева сфера.Термін статевого дозрівання, нервово-психічні відхилення у пубертатному віці. Статева тяга: зв'язки, сексуальні відхилення.

Для жінок - термін початку менструацій, їх регулярність. Вагітності та аборти, пологи. Клімакс, його перебіг.

Основні особливості особистості до початку хвороби.

Активність, врівноваженість, стриманість, терплячисть. Схильність до афектів та

нервових зривів, коливання настрою. Товариськість, переважність інтересів, захоплення.

Сімейне життя. Коли вступив до шлюбу, стосунки у сім'ї.

Професійний анамнез. Початок трудової діяльності. Зміни професії та їх причини. Конфлікти на роботі. Задоволеність роботою. Професійні шкідливості. Служба в армії. Пристосування до умов армії, конфлікти дисциплінарні порушення.

Зовнішні шкідливості та їх вплив на нервову систему. Перенесені інфекції, психічні порушення у гострому періоді. Інтоксикації, вживання алкоголю (з якого часу, як часто, характер сп'яніння, наявність похмілля та опохмелення). Паління. Травми черепа з втратою свідомості та подальші нервово-психічні порушення. Психічні травми.
В. Анамнез захворювання

Хворобливі епізоди в минулому. Перші прояви хвороби: головний біль, запаморочення, безсоння, зниження працездатності, дратівливість, зниження інтересів, зміна нахилів, замкненість, відлюдькуватість, зміни настрою, химерні вчинки та вислови, маячення і т.ін. Перебіг захворювання до моменту госпіталізації. З чим хворий пов'язує початок

захворювання. Особливості госпіталізації до психіатричної лікарні.
Стан хворого під час обстеження

а) стислі соматичні та неврологічні дані Обстеження соматичного та неврологічного стану проводиться відповідно до схем, що прийняті у соматичній та неврологічній клініках.

б) психічний статус:

Орієнтування в часі, місці, оточуючих особах, власній особистості.

Ступінь контакту хворого з лікарем (добрий контакт, формальний контакт). Доступність - вступає до контакту швидко та охочє (замкнений, не бажає спілкуватися). Швидкість психічної реакції. Міміка та моторика: жвавість, мінливість, різноманітність, адекватність міміки; виразність, пластичність, спритність рухів, поза. Ознаки збудження чи загальмованості. Мова, голосові модуляції, виразність.

Порушення сприймання (наявність ілюзій, галюцинацій, психосенсорних порушень). Їх детальна характеристика. Описується характер порушень у відношенні до аналізаторів, за складністю, за повнотою розвитку і т.ін. Ставлення хворого до галюцинаторних переживань.

Порушення мислення. За темпом (прискорення, сповільнення), за сполученням асоціацій (паралогічне мислення, резонерство, деталізація і т.ін.), за продуктивністю (нав'язливі, понадцінні та маячні ідеї), детальна характеристика їх змісту. Логічність, ступінь впевненості, активність у докладах, вплив на поведінку. Судження, критика до захворювання.

Недоумство та його характер. Наявні психопатологічні прояви ілюструються прямою мовою, висловлюваннями хворого.

Порушення пам'яті. Гіпо- або гіпермнезія, амнезії, парамнезії.

Порушення емоцій. Переважаючий настрій, його стійкість. Зміни настрою, емоційні реакції на поведінку оточуючих, на факт госпіталізації, на обстеження. Порушення емоцій за силою, жвавістю, адекватністю під час обстеження.

Порушення ефекторно-вольової сфери. Стан потягів (посилення, послаблення, спотворення) та цілеспрямованої діяльності (посилення, послаблення, спотворення).



  1. Встановлення проблеми пацієнта.

Класифiкацiя психопатологiчних синдромiв за перевагою ураження окремих психiчних

функцiй

І. Синдроми з переважанням розладiв сприймання:



•Синдром галюцинозу (вербального, зорового, тактильного).

ІІ. Синдроми з переважанням розладів пам’яті (мнестичних порушень):

•Корсаковський амнестичний синдром.

ІІІ. Синдроми з переважанням розладiв мислення:

•Параноїдний синдром (галюцинаторно-параноїдний, Кандинського- Клерамбо, iпохондричний, дисморфоманiчний i т.ін.).

•Паранойяльний синдром.

•Парафренний синдром

IV Синдроми з перевагою порушень iнтелекту:

•Синдром фiзичного та психiчного iнфантилiзму.

•Синдром олiгофренiї.

•Психоорганiчний (енцефалопатичний) синдром.

•Синдром деменцiї.

VСиндроми з перевагою емоцiйних та ефекторно-вольових розладiв:

•Невротичний (астенiчний, неврастенiчний, iстеричний, синдром

нав'язливостi).

•Психопатоподiбний синдром

•Апатико-абулiчний синдром.

•Гебефренiчний синдром.

•Кататонiчний синдром.

•Судомний синдром.

VI.Синдроми з перевагою емоцiйних порушень:

•Депресивний.

•Манiакальний.

VII. Синдроми з перевагою порушень свiдомостi

А). Непсихотичнi синдроми:

•Обнубiляцiя.

•Сомноленцiя.

•Оглушенiсть.

•Сопор.

•Кома.


Б). Психотичнi синдроми:

•Синдроми деперсоналiзацiї та дереалiзацiї

•Делiрiозний синдром.

•Онейроїдний синдром.

•Присмеркові стани свiдомостi.

•Аменттивний синдром





  1. Планування дій медичної сестри по догляду за пацієнтом.

  2. Інтелектуальні навички: вміння критично мислити, вирішувати проблему, приймати рішення, найефективніші в тій чи тій ситуації.

  3. Міжособистісні навички: слухати, заспокоювати, спілкуватися, інформувати, впливати, направляти, повідомляти та ін.

  4. Технічні навички: краплинне введення лікарських речовин (підшкірне, внутрішньовенне, через пряму кишку).

  5. Уведення хлоралгідрату через пряму кишку.

Мікроклізми

клізми з 3-4% розчином хлоралгідрату (1-2 столові ложки на 30 мл води з молоком), кімнатної температури.





  1. Методи фіксації пацієнта в ліжку у випадку психомоторного збудження.


Практичні поради

-Найбільш раціонально фіксувати(знерухомлювати)хворого в ліжку. Для цього достатньо трьох,а в деяких випадках чотирьох,людей,бажано чоловіків. Один тримає ноги вище колін,другий-руки за передпліччя,третій-плечі.Не дозволяється тримати хворого за груди(небезпека перелому ребер) або тиснути на живіт. При необхідності можна тримати за голову:на лоб накласти рушник,і його кінці притиснути до подушки.





  1. Правила транспортування збуджених хворих.



Практичні поради

Алгоритм дій медичної сестри
-Хворого помістити в окрему палату,в якій знаходяться лише особи,які наглядають за ним,а при необхідності й фіксують:медик,працівники міліції,сусіди.

-Спостерігачі повинні бути поряд із хворим,щоб своєчасно попередити його спробу вистрибнути у вікно або втекти.

-Усі предмети,які хворий може використати для нападу або самогубства,треба забрати і сховати.

- Фіксація хворого

-При різкому збудженні хворого необхідно негайно іммобілізувати. Щоб пом’якшити удари,які він може нанести,до нього підходять,тримаючи перед собою матрац,товсту ватну ковдру або перину..

-Для пом’якшення явищ збудження перед транспортуванням хворому ввести 2-5 мл 2,5%розчину аміназину внутрішньом’язово або 2-4мл 2,5%розчину тизерцину. При відсутності ефекту через 1 годину,вже в лікарні,бажано внутрішньом’язово ввести 2-3мл 1%розчину мажептилу або 5-7мл 10%розчину гексеналу. При делірійному збудженні внутрішньом’язово ввести 2-4мл 0,5%розчину седуксену або реланіуму(краще внутрішньовенно).

-При госпіталізації хворого необхідно уважно перевірити його речі,щоб він не міг взяти з собою небезпечні предмети.

-Для транспортування хворого виділяють людей(медиків,працівників міліції),кількість яких залежить від його стану. В їх обов’язки входить наглядати за хворим,а при необхідності-фіксація його.

-Двері автомобільного салону краще зачинити на ключ,щоб хворий не міг вистрибнути на ходу.



  1. Надання невідкладної допомоги при епілептичному нападі, епілептичному статусі.


Перша допомога при епілептичному припадку

Напад судомний. Характерні ознаки. Непритомність. Тонічні чи клонічні судоми кінцівок або всього тіла. Може бути відкидання голови назад і прикушування язика.

Втручання медичної сестри

Перевернути хворого на спину, якщо він упав обличчям донизу, щоб уникнути асфіксії.

Очистити рот від їжі, якщо напад почався під час їди, щоб уникнути асфіксії.

Вилучити всі предмети, якими пацієнт може завдати собі ушкодження.

Покласти під голову подушку або якісь м’які речі, щоб уникнути травми голови.

Повернути голову вбік, щоб вільно стікала слина, і притримувати її з метою запобігти забиттю.

Розстебнути комір сорочки, пасок, щоб забезпечити доступ повітря.

Уставити в рот між кутніми зубами гумову трубку або металевий шпатель чи ручку ложки, обгорнуті кількома шарами марлі або бавовняної тканини, щоб хворий не прикусив язик. Можна використати хустину, зав’язану у вузол.

Не потрібно робити пацієнтові штучного дихання, тому що зупинка дихання під час нападу короткочасна і минає самостійно.

Увести внутрішньом’язово 5 мл 25 % розчину магнію сульфату або2 мл 0,5 % розчину сибазону.

Видалити після закінчення нападу накопичену слину, зубні протези та інші предмети з ротової порожнини.

Після нападу повернути хворого на бік, щоб запобігти потраплянню в дихальні шляхи слини чи блювотних мас. Забезпечити повний фізичний і психічний спокій і відповідний догляд.

З’ясувати у пацієнта або осіб, які його оточують, причину нападу.

Викликати лікаря.

Виконати призначення лікаря і провести бесіду з пацієнтом стосовно своєчасного вживання ним протисудомних засобів ( якщо напад епілептичної етіології).





  • Одним із небезпечних для життя хворого станів,які вимагають невідкладної медичної допомоги,є серія або статус епілептичних чи епілептиформних нападів. Епістатус – серія епілептичних нападів між якими хворий не приходить до свідомості.



Практичні поради

Алгоритм дії медичної сестри
-Негайно сповістити лікаря-куратора,завідувача відділення або чергового лікаря.

-Покликати на допомогу молодших медсестер або санітарок.

-Встановити в ліжку бокові бортики,щоб хворий під час чергового нападу не впав і не задав собі травми.

-Обкласти бокові бортики матрацами,товстими ковдрами або подушками.

-Підкласти під хворого надувне судно і клейонку.

-Порахувати частоту пульсу і поміряти артеріальний тиск.

-Підключити до доступної поверхневої вени крапельницю з 0,9% розчином натрію хлориду (перед початком краплинного вливання взяти кров для екстреного біохімічного аналізу,передусім на вміст глюкози й електролітів у крові).

-Біля ліжка хворого розгорнути переносну підставку з необхідним обладнанням і медикаментами, які потрібно буде вводити.На столику повинні бути:1)роторозширювач;2)язикотримач;3)25% розчин магнію сульфату в ампулах;4)ампульовані препарати діазепаму(реланіум,седуксен, сибазон);5)10%розчин кальцію хлориду в ампулах по 5мл;6)40%розчин глюкози в ампулах; 7)гормони кори надниркових залозах в ампулах(преднізолон,ДОКСА тощо);8)натрію тіопентал або гексенал.

-Свіжоприготовлений розчин хлоралгідрату для лікувальної мікроклізми.

-Підготувати назогастральний зонд,шприц Жане,шприц на 20мл і таблетовані антиконвульсанти для внутрішньогастрального введення за Курловим.

-Якщо в лікарні є реанімаційне відділення,медична сестра повинна підготувати і забезпечити засоби екстреного транспортування хворого в цей підрозділ спеціалізованої допомоги.

-Якщо черговий лікар з якоїсь причини затримується(наприклад,знаходиться біля тяжкого хворого),медична сестра повинна внутрішньовенно ввести 20мг діазепаму(по 4мл 0,5%розчину реланіуму,седуксену або сибазону).

-Категорично заборонено вводити при конвульсійному синдромі камфору.Зі стимуляторів серцево-дихальної системи слід застосовувати лише ті препарати,які призначає лікар.



  1. Особливості годування пацієнтів з порушенням психіки.

Причину відмови і тактику етіопатогенетичного лікування основного захворювання,яке призвело до відмови або неможливості вживати їжу,встановлює лікар-психіатр. Медична сестра,як правило, встановлює один із двох діагнозів на симптоматичному рівні,наприклад:

1.Хворий відмовляється вживати їжу протягом(вказати точно) часу.

2.Хворий неспроможний вживати їжу протягом(вказати тривалість) часу.

Медична сестра повинна стежити за особливостями поведінки такого хворого,щоб надати лікарю максимум об’єктивних даних,які допоможуть йому правильно кваліфікувати причину відмови(або неспроможності)вживати їжу.
Практичні поради

Алгоритм дії медичної сестри
Маніпуляції проводить досвідчена медична сестра або медсестра,яка допомагає лікарю:

-Встановити за хворим режим посиленого нагляду.

-Негайно доповісти лікарю.

-Перевести хворого в палату посиленого режиму.

-Спробувати хворого поїсти.

-З’їсти самій трошки їжі з тарілки хворого,щоб наочно продемонструвати йому безпечність вживання їжі.

-Залишити хворого з їжею наодинці(інколи за таких умов хворі «розгальмоуються» і вживають їжу).

-Спробувати нагодувати хворого з ложки.

-Якщо хворий не вживає рідину більше однієї доби-наводнювати організм за допомогою крапельниць згідно з вказівками лікаря.

-Посилити апетит шляхом підшкірного введення інсуліну в невеликих дозах,вказаних лікарем.

-Вести контроль за діурезом і спорожненням кишечника.

Якщо хворий не вживає їжу понад 2 доби,слід підготувати все неохідне для штучного годування через назогастральний зонд згідно з інструкціями лікаря.



  1. Підготовка поживних сумішей, катетерів, лійки для штучного годування через зонд.

-Приготувати стерильний тонкий зонд,шприц Жане або лійку,шприц на 20мл,600-1000мл рідкої висококалорійної їжі(молоко,рідка манна каша,сирі яйця,вершки,масло,цукор,мед,сіль, полівітаміни ,при потребі-медикаментозні препарати у вигляді розчинів або пігулок,розтертих у порошок). Їжу перемішати до гомогенності й підігріти до 37-40*С.




  1. Техніка штучного годування пацієнтів у разі відмови від їжі.



Техніка й алгоритм годування через зонд:

-Приготувати стерильний тонкий зонд,шприц Жане або лійку,шприц на 20мл,600-1000мл рідкої висококалорійної їжі(молоко,рідка манна каша,сирі яйця,вершки,масло,цукор,мед,сіль, полівітаміни ,при потребі-медикаментозні препарати у вигляді розчинів або пігулок,розтертих у порошок). Їжу перемішати до гомогенності й підігріти до 37-40*С.

-Хворого з психомоторним збудженням піддати тимчасовій м’який фіксації.

-Бажано виконувати цю процедуру в положенні хворого сидячи,якщо це неможливо,то його годують у положенні лежачи.

-Очистити носові ходи.

-Облитий гліцерином,рідким вазеліном або олією зонд ввести на 45-50см через нижній носовий хід,носоглотку і стравохід у шлунку. Голову хворого при цьому нахилити вперед,щоб зонд спрямувався у стравохід по задній стінці глотки.

-Перевірте місцезнаходження зонда. Він повинен знаходитись у шлунку,а не в трахеї чи бронху. Критерії правильності введення зонда:а)при потраплянні зонда в трахею або бронх хворий починає кашляти і синіти;б)коли затиснути носові ходи і закрити рот,а зонд знаходиться в дихальних шляхах,хворий не задихається,а вогник запаленого сірника,піднесеного до кінця зонда, коливається,повторюючи дихальні рухи;в)через зонд влити 20-40мл підігрітої води або 0,9% розчину натрію хлориду-якщо зонд знаходиться в дихальних шляхах,хворий закашлюється; г)після цього ввести 50-100мл повітря за допомогою шприца Жане,у цей час лікар стетофонендоскопом прослуховує шлунок-якщо зонд знаходиться в стравоході,можна почути характерне булькання; д)відтак дробними порціями ввести приготовлену харчову суміш;ж)при ознаках виходу зонда із стравоходу і потрапляння в трахею(закалювання і посиніння шкірних покриві)годування негайно припинити.

Через лійку або шприц Жане ввести до 100мл фізрозчину,щоб ще раз пересвідчитись у правильності положення зонду. Влити поживну суміш,потім-знову фізрозчин або чай для змивання залишків суміші чи ліків зі стінок зонда,після чого плавно і швидко видалити.

Після процедури хворого ще 30-40хвилин утримують у лежачому положенні. Зондову суміш слід вливати повільно і в помірній кількості,щоб не перевантажувати шлунок і тим самим не викликати блювання.

-Годування через зонд проводять один раз на добу або через день. Годування через зонд неприємне для хворого,тому іноді після кількох таких сеансів він може почати їсти самостійно. Але здебільшого цю процедуру доводиться виконувати протягом тривалого часу. В таких випадках хворого періодично повинен оглядати лікар-оториноларинголог.




  1. Методика лікування інсуліном (під наглядом лікаря).

Інсулінокоматозну терапію проводить інсулінова медична сестра під наглядом лікаря. Метод лікування полягає у введенні хворому послідовно певної дози інсуліну, що в кінцевому підсумку призводить до інсулінової гіпоглікемічної коми.



Інсулінокоматозна терапія. У зв’язку із широким впровадженням психотропних засобів, інсулінокоматозну терапію в нашій країні в даний час використовують рідше, а за кордоном від неї практично відмовились. Це пов’язано з відносною складністю і трудомісткістю такого лікування (виділення окремої палати, персоналу, особливий режим харчування тощо), та, що важливо, з відстроченням дії на психопатологічну симптоматику.

Психофармакотерапія дає ефект через декілька днів, іноді навіть годин, тоді як при інсулінотерапіївін настає через 15-30 днів (при перших коматозних чи субко- матозних станах).



Недоліки психофсірмакотерапії: резистентність хворих, недостатні глибина і тривалість ремісій, часті рецидиви, збільшення кількості хворих із залишковою психопатологічною симптоматикою. Інсулінокоматозна терапія має сильний вплив на симптоматику відносно глибоких рівнів ураження навіть тоді, коли психофармакотерапія виявилась малоефективною. Вона призводить до глибоких і стійких (до кількох років) ремісій, не потребуючи підгримувального лікування.

Показання до інсулінокоматозної терапії: гострі стани шизоафективної структури; початок хвороби в молодому віці; мала ефективність психофармакотерапії; резистентність до психофармакотерапії; часті рецидиви захворювання.

Протипоказання: органічне ураження головного мозку; гострі та хронічні захворювання внутрішніх органів, які призводять до де- чи субкомпенсаціїїх функцій (особливо підшлункової залози); судомний синдром.

Відносні протипоказання: хронічні захворювання внутрішніх органів у стадії ремісій; погано виражені поверхневі вени.

Згідно з діючим законодавством, інсулінокоматозну терапію, як і інші методи шокового лікування, проводять за згодою хворого (або його близьких, якщо психічний стан пацієнта не дозволяє йому прийняти рішення самостійно) і після висновку ЛКК. Поряд із загальносоматичним обстеженням обов'язково проводять ЕКГ, консультацію терапевта, визначають цукрову криву.

Традиційний спосіб інсулінокоматозної терапії

Методика М.Я. Серейського, Н.Н. Зак (1949): починають з 2-4 ОД інсуліну, збільшують дозу по 2-4 одиниці 1 раз на 2-3 дні.

Методика А. Е. Личко (1975): починають із 4 одиниць, щодня підвищують на 8 одиниць, наближаючись до дози, що викликає кому.

Курс лікування - 20-30 ком. Закінчують курс лікування поступовим зменшенням зменшенням дози впродовж 2-3 днів.

Клінічна картина гіпоглікемії:

стадія - сомнолентності й вегетативних синдромів. Настає через 30-50 хв.

Виникають гіперемія шкірних покривів, потовиділення, відчуття голоду і спраги, серцебиття, неприємні відчуття в ділянці серця, підвищення АТ на 10-15 мм рт.ст., прискорення пульсу. Тривалість -від 40 хв до 1 год.

стадія - оглушення.

Зменшується, а потім і зникає пітливість, настає сон, хворі, прокинувшись, погано орієнтуються, мова дизартрична, можуть бути судомні посмикування м’язів при зниженому м’язовому тонусі, загострення психопатологічної симптоматики, поява тривоги, страху, збудження. Систолічний тиск підвищується з тенденцією до зниження діастолічного. Тривалість - від 40 хв до 1,5 год.

стадія - сопор.

В’ялі реакції хворого лише на тривалий і сильний подразник. Спонтанні некоординовані рухи: смоктальні, жувальні, хапальні. Можливі епілептиформні напади та збудження. АТ-180-200/60-70 м рт.ст. Тахікардія до 120уд. за 1 хв.

стадія - власне кома. Розвивається через 3,5-4 год після підшкірного введення інсуліну.

Повна втрата свідомості й відсутня реакція на звукові подразники, відсутній умовний рефлекс кліпання, в’яла або відсутня реакція зіниць на світло. Цей стан відповідає 2 стадії коми за Боголєповим. Поглиблення даного стану недоцільне. Після купірування коми часто виникає стан ейфорії.

Побічні ефекти та ускладнення:

Психомоторне збудження.

Повторні гіпоглікемії.

Затяжні коми.

Судомні посмикування.

Епілептиформні напади, статус.

Флебіти.


Часті повторні гіпоглікемії, коми, які важко купіруються, повторні судомні напади чи епістатус є протипоказанням для продовження інсулінокоматозноїтерапії.
Кома гіпоглікемічна, як правило, виникає через 3-4 години після введення інсуліну і настає слідом за гипогликемиями.

 

Під час проведення інсулінової терапії хворі потребують в постійному спостереженні медичної сестри.



Медична сестра, яка проводить инсулинотерапію, повинна добре знати відмінності гіпоглікемії від коми з тим, щоб вчасно вивести хворого з цих станів. Тривалість гіпоглікемії не довжка перевищувати 4 години. При неглибоких гипогликемиях, збереження сознання, коли хворий може самостійно пити, в кінці четвертого години він отримує 100- 200 р цукру у вигляді цукрового сиропу. Цукор можна розчинити в теплій воді або чаї. Надалі при наростань порушень свідомості (поява оглушенності) гіпоглікемія купірується внутрішньовенним вливанням 20-40 мл 40 % розчину глюкози з подальшим прийомом 200 р цукру у вигляді сиропу. Після того як хворий приходить в свідомість, сестра годує його висококалорійним сніданком, що містить вуглеводи, жири (наприклад, каша, хліб з маслом). При неможливості введення глюкози через глибоко розташованих вен або тромбофлебіту глюкозу, цукровий сироп і сніданок вводять через зонд.

Як здійснюється догляд за хворим, які перебувають у коматозному стані?

Коматозні стани купіруються так само, як і гіпоглікемічні. Під час розвитку коми сестра повинна невідлучно знаходитися біля хворого і при появі тонічних судом, поверхневого переривчастого дихання, зникнення корнеального рефлексу негайно купірувати цей стан.


  1. Визначення алкогольного сп’яніння.

Клінічна характеристика основних понять

Звичайне алкогольне сп'яніння - гостре отруєння алкоголем, вагомість якого залежить від дози, індивідуальної чутливості,соматичного стану, віку.

1. Легка ступінь сп'яніння

- деяке підвищення настрою (ейфорія), порушення уваги, прискорення або (частіше) уповільнення процесів мислення, порушення точності тонких моторних актів та пролонгація їх латентного періоду. Зовнішні ознаки сп'яніння (порушення ходи, координації рухів і т.ін.) виражені недостатньо.

2. Середня ступінь сп'яніння

- виразна ейфорія, підвищення самооцінки, зниження критичного ставлення і самоконтролю, розгальмованість потягів, нестриманість у поведінці, інколи

агресивність; зовнішні ознаки: гіперемія шкіри, дизартрична мова, хитка хода, порушення координації рухів, виразний запах алкоголю.

3. Тяжка ступінь спяніння

- виразне порушення координації рухів, втрата стійкості, нечленороздільна мова, неповна орієнтація у оточуючому середовищі, оглушеність із частковим збереженням

здатності до контакту, що переходить у наркотичний сон або у сопорозний чи коматозний стан. У подальшому можлива амнезіядеяких деталей подій. Можливі порушення серцевої діяльності, дихання і т.ін.


  1. Оволодіння навичками роботи з приладами для визначення пари спирту у видихуваному повітрі та з хроматографічним аналізатором.

Методи експертизи алкогольного сп'яніння

Амбулаторний огляд

- опитування про дозу та вид випитого алкогольного напою, оцінка скарг, зовнішнього вигляду, поведінки, ходи та мовної продукції, стану внутрішніх органів, неврологічного та

психічного стану).

Реакція А. М. Рапопорта

- у 2 пробірки наливають по 2 мл дистильованої води, пропонують особі, що обстежується, дути в одну з них через довгу скляну трубку протягом 15 секунд, потім у обидві

пробірки додають по 15 крапель чистої сірчаної кислоти і по 1 краплі 0,5% розчину марганцевокислого калію. При наявності алкоголю у видихуваному повітрі спостерігається зміна кольору марганцевокислого калію, а у контрольній пробірці - світло-рожевий

колір.

Методика Л. А. Мохова та І. П. Шинкаренка



- досліджуваному пропонують дути через спеціальну трубку. При наявності у видихуваному повітрі парів алкоголю сухий реагент у трубці змінює жовтий колір на зелений або блакитний



  1. Надання долікарської допомоги при гострій алкогольній інтоксикації.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка