Ортопедичне лікування у разі захворювань тканин пародонта




Скачати 324.58 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір324.58 Kb.
Травматична оклюзія. Етіологія, патогенез. Діагностика. Лікування. Профілактика. Обстеження хворих на пародонти і пародонтоз. Аналіз одонтом-пародонтограми.

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ У РАЗІ ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТА



ЗАХВОРЮВАННЯ ТКАНИН ПАРОДОНТА
Захворювання тканин пародонта - це велика група різних за етіологією та патогенезом уражень тканин ротової порожнини. Хвороби пародонта постійно прогресують, тому їх значення як загальної медичної проблеми пояснюється значним поширенням, втратою великої кількості зубів, появою ясенних та пародонтальних кишень, зниженням реактивності організму.
Питання етіології детально висвітлюються у підручниках з терапевтичної стоматології. Тут будуть розглянуті клінічна і патоморфологічна характеристики різних форм захворювань тканин пародонта, які визначають тактику та обсяг ортопедичної допомоги.
Клінічно системне захворювання тканин пародонта (пародонтоз, пародонтит) супроводжується резорбцією коміркового відростка і коміркової частини, утворенням патологічної ясенної кишені, гноєтечею з неї, гінгівітом та функціональним їх перевантаженням. Термін "травматична оклюзія" запропонував Р. К. Штилман у 1919 р. Для характеристики та визначення перевантаження тканин пародонта були й інші терміни: „травматична артикуляція", "функціональний травматизм", "патологічна оклюзія", "функціональне травматичне перевантаження зубів" тощо.
За механізмом розвитку розрізняють три види травматичної оклюзії: первинну, вторинну та комбіновану.
Первинна травматична оклюзія розвивається на тлі неураженого (інтактного) пародонта в результаті дії надмірного за величиною або зміненого за напрямком оклюзійного навантаження. Звичайно перевантаження зубів за величиною та зміненого за напрямком буває у разі
підвищеного прикусу на пломбах, вкладках, поодиноких коронках або мостоподібних протезах нераціонального розміщення кламерів у разі форсованого або нераціонального у разі форсованого або нераціонального ортодонтичного лікування.
У людей похилого віку перевантаження спричинюється втратою зубів, пат отологічною стертістю твердих тканин останніх, зниженням висоти прикусу, порушенням функції скронево-нижньощелепного суглоба та жувальних м'язів.
Іншою характерною особливістю первинної травматичної оклюзії є обмеженість зони ураження зубного ряду - зміни спостерігаються тільки у групі зубів, які перевантажені.
Значну роль у виникненні патологічних процесів у тканинах пародонта відіграють парафункції. Характерним проявом парафункції є бруксизм. Уперше бруксизм описав Е. Кагору (1902), тому в спеціальній літературі бруксизм ще називають феноменом Каролі. Бруксизм виявляється значним стисненням зубних рядів або своєрідними скреготливими рухами нижньої щелепи. У разі таких станів обов'язково відбувається перевантаження тканин пародонта. До парафункцій також належать прикушування та смоктання язика, втягування між зубними рядами слизової оболонки губ, щік, розташування язика між зубними рядами, натискання язиком на фронтальні зубі.
Вторинна травматична оклюзія на тлі захворювань тканин пародонта виникає у результаті патологічних змін у них. За таких умов навіть звичайне навантаження на зубні ряди буде перевищувати компенсаційні можливості прилеглих тканин і перетворюватися у травмівний чинник. У такому разі будуть спостерігатися на протязі всього зубного ряду дегенеративні та запальні процеси, які супроводжуються резорбцією кісткової тканини коміркових відростка і частини, гінгівітами, утворенням патологічних кишень. Резорбція кісткової тканини зубних комірок призводить до порушення будови та функції пародонта. Це стає пусковим механізмом біомеханічних змін зубів та прилеглих тканин. За такої умови порушуються нормальні взаємовідношення поза- та внутрішньокоміркової частини зуба.

Оголюється шийка і збільшується позакоміркова частина зуба, що є одним із патологічних механізмів у розвитку вторинної травматичної оклюзії.


Клінічна картина вторинної травматичної оклюзії дуже різна і залежить від віку хворого, форми захворювання (пародонтит, пародонтоз), його важкості, стадії розвитку тощо.
Під час проведення диференційної діагностики необхідно брати до уваги такі важливі моменти. На тлі первинної травматичної оклюзії чітко простежуються локалізовані зони ураження у ділянках одного або кількох зубів, на які припадає підвищене функціональне навантаження у разі дії травмівних чинників, тоді як у неперевантажених зубів таких змін немає. За наявності вторинної травматичної оклюзії первинно уражаються тканини пародонта усіх зубів. Іншою важливою ознакою є те, що в разі первинної травматичної оклюзії можна виявити зони патологічної стертості зубів, у разі вторинної така стертість відсутня.
Проведення диференційної діагностики за наявності комбінованих (поєднаних) форм пе­ревантаження зубів, коли є ознаки первинної і вторинної травматичної оклюзії, викликає значні труднощі. У такому разі виявлення чинників, які діють на тлі захворювань тканин пародонта, має вирішальне значення для постановки правильного діагнозу та складення пла­ну комплексного лікування. Поліетіологічність запально-дистрофічних процесів у тканинах пародонта, відсутність виявлених причин їх розвитку не дозволяють застосовувати нині етіотропне лікування, яке в основному спрямоване на патологічні ланки хвороби. Тому визначальною у загальній комплексній терапії є роль ортопедичних методів лікування захворювань тканин пародонта.
Класифікація захворювань тканин пародонта. В Україні та інших країнах СНД прийнята термінологія і класифікація захворювань тканин пародонта, затверджена на XVI пленумі Всесоюзної спілки стоматологів (листопад 1983 р.). Ця класифікація може бути використана для наукової, педагогічної та лікувальної роботи. У ній використано нозологічний принцип систематизації хвороб пародонта, які схвалені ВООЗ.
І. Гінгівіт - запальне ураження ясен, зумовлене несприятливою дією місцевих та загальних чинників, яке перебігає без порушення цілісності зубоясенного прикріплення. Форма: катаральна, гіпертрофічна, виразкова. Переребіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія. Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий. Поширеність процесу: локалізо- ваний, генєралізований.
ІІ. Пародонтит - запальне ураження тканин пародонта, яке характеризується прогресивною деструкцією періодонта та кісткової тканини. Перебіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія. Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий. Поширеність процесу: локалізований, генєралізований.
ІІІ. Пародонтоз - дистрофічне ураження тканин пародонта.

Перебіг: гострий, хронічний, загострення, ремісія.

Важкість перебігу: легкий, середньої важкості, важкий.

Поширеність процесу: локалізований, генералізований.


ІV. Ідіопатичні захворювання тканин пародонта з прогресивним лізисом тканин.
V. Пародонтоми - пухлини та пухлиноподібні процеси у тканинах пародонта.
В Україні прийнято використовувати класифікацію захворювань тканин пародонта Л.Ф. Данилевського (1994).
І. Запальні ураження:
1.Папіліт, гінгівіт.
Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний. Перебіг: гострий, хронічний.
Глибина ураження: м'які тканини, остеопороз міжкоміркових перегородок. Поширеність: обмежений, дифузний.
2. Локалізований пародонтит:
Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний. Перебіг: гострий, хронічний.
Глибина ураження: м'які тканини, коміркові відросток та частина. Ступінь розвитку: початковий, І, II, III. Поширеність: обмежений.
ІІ. Дистрофічно-запальні ураження:
1.Генералізований пародонтит.
Перебіг: хронічний, загострення, стабілізація. Ступінь розвитку: початковий, І, II, III. Поширеність: дифузне ураження пародонта.
ІІІ. Прогресивні ідіопатичні захворювання пародонта:
1. Які супроводжують захворювання крові: лейкоз, цитопічна нейтропенія, агранулоцитоз.
2. Гістіоцитоз X, хвороба Леттера-Зіве, хвороба Хенда-Шюллера-Крісчена, еозинофільна гранульома.
3. Які супроводжуть порушення обміну: хвороба Німана-Піка, хвороба Гоше, синдром Папійона-Лефевра.
4. У разі вроджених захворюваннь: хвороби Дауна, акаталазії, десмодонтозу.

IV. Продуктивні процеси (пародонтоми)


Доброякісні, злоякісні.
Усі захворювання тканин пародонта прийнято поділяти на системні та вогнищеві. До системних відносять пародонтоз та генералізований пародонтит, до вогнищевих - пародонтити окремих зубів і первинний травматичний синдром, що розвивається за умови первинної трав­матичної оклюзії.
ГІНГІВІТ
Гінгівіт - запальне ураження слизової оболонки ясен. Причинами виникнення катараль­ною гінгівіту звичайно бувають аномалії зубощелепної системи, негативний вплив зубних протезів, незадовільний гігієнічний догляд за ротовою порожниною. До місцевих причин відносять під- та над'ясенний зубний камінь, широкий або подовжений край штучної коронки, краї пломби, що нависають, вкладки, відсутність міжзубних контактів.
Причини виникнення гінгівіту у клініці ортопедичної стоматології можна поділити на ті, що пов'язані з використанням незнімних зубних протезів, та ті, що пов'язані з використан­ням знімних конструкцій (часткових, бюгельних).
Штучні коронки, які нещільно охоплюють шийку зуба або мають задовгі краї, травмують тканини маргінального пародонта, що з часом призводить до ураження останніх запальним
процесом. Набряк, який обов'язково виникає за наявності запального ураження, посилює травмівну дію неякісної коронки. До таких ускладнень призводять і пластмасові коронки, якщо їх краї уведено в ясенну борозну. Механічна травма ясен­ного краю можлива за відсутності анатомічного пояса зуба внаслідок анатомічного розвитку або в разі його нахилу.

Гінгівіт виникає також у разі неправильного моделюванняя штучної коронки, на якій не відтворено пояс зуба та контактний пункт. Ураховуючи вищесказане та знаючи функціональне призначення пояса зуба для відведення харчового комка від ясенного краю, ми розуміємо механізм виникнення гінгівіту і можливі шляхи запобігання цьому ускладненню. У разі неправильно створеного краю знімного протеза може виникати серозний або гіпертрофічний гінгівіт. Звичайно побічна дія знімного протеза на маргінальний пародонт пов'язана з конструкцією знімного протеза. Механізм виникнення травматичного ураження тканин пародонта пов'язаний з мікроекскурсіями протеза під час жування та ковтання їжі у поперечному і вертикальному напрямках.


У результаті цього ясенний край буде піддаватися дії двох твердих тіл: з одного боку - базису протеза, а з другого - зубів. На малюнку представлена схема ураження тканин маргінального пародонта під час вертикальних рухів базису протеза.
Профілактика виникнення гінгівітів зводиться до:
1) своєчасного лікування аномалій розвитку зубощелепної системи;
2) створення контактних пунктів у разі відновлення анатомічної будови зуба пломбуванням;
3) застосування литих вкладок;
4) суворий контроль за якістю на тканини штучних коронок.
Профілактичні заходи щодо запобігання виникненню гінгівітів у разі (пояснення у тексті) протезування знімними протезами передбачають насамперед ліквіда­цію запальних уражень у тканинах маргінального пародонта. Ефективним є використання (за показаннями) бюгельних протезів замість пластинкових.
ВИДИ ШИНУВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ШИН
Розрізняють тимчасове та постійне шинування зубів у разі лікування захворювань тканин пародонта. Шини, в свою чергу, діляться на тимчасові та постійні, а також на знімні і незнімні.
Тимчасові шини застосовують на незначний термін, після чого їх видаляють. Залежно від мети лікування даним видом шинування час користування ними може складати від кількох тижнів до місяців. Тимчасове шинування проводять для іммобілізації зубів під час терапев­тичного або хірургічного лікування, що поліпшує умови для репарації тканин та закріплення ефекту від лікування. Цей вид шин широко застосовують також під час підготовки до ортопедичного лікування як ретенційні апарати. За допомогою такого шинування зберігають зуби, що залишилися, у період підготовки ротової порожнини до протезування. Тимчасове шину­вання доцільно проводити перед вибірковим пришліфовуванням зубів у разі розвинутих стадій пародонтиту, а також застосовувати протягом усього періоду комплексного лікування до мо­менту фіксації постійного шинувального апарата. На початковому етапі лікування тимчасо­ве шинування дозволяє ліквідувати травматичний чинник, який ушкоджує тканини пародонта негативну дію патологічної рухомості зубів. Тимчасове шинування дозволяє ефективно вирішити питання щодо видалення чи збереження рухомих зубів.
Значення тимчасового шинування не можна недооцінювати у плані забезпечення успіху лікування, його необхідно розглядати як один із елементів лікувально-профілактичного режиму.
Необхідно зазначити, що поділ шин на тимчасові та постійні певною мірою є умовним, і деколи між ними не можна провести чіткої межі.
Постійні шини застосовують як лікувальні апарати для іммобілізації зубів на тривалий період. Хворі такими шинами користуються постійно.
Незнімні шини. Оцінюючи незнімні шини з погляду їх лікувальних властивостей порівняно і знімними, слід зазначити, що незнімні мають незаперечні переваги, оскільки забезпечують надійну фіксацію рухомих зубів, утворюючи з них єдиний блок, який може протидіяти як єдине ціле горизонтальним та вертикальним силам, що виникають під час жування. Залежно від виду стабілізації зубних рядів застосовують велику кількість конструкцій незнімних шин а шинувальних мостоподібних протезів. Найбільша кількість шин розроблена та запропо-нована для фронтальної групи зубів, що пов'язано з особливостями атрофії коміркової частини в ділянці фронтальних зубів, а також вищими естетичними вимогами, які ставляться до даної групи зубів.
До недоліків незнімних шин слід віднести необхідність значного зпрепаровування твер-дих тканин зубів, що викликає значні труднощі у лікаря-стоматолога та хворого. Серйозним недоліком незнімних шин є також утворення ретенційних пунктів, де затримуються залишки а, що створює небезпеку ураження твердих тканин зубів каріозним процесом, значно погіршує гігієнічний догляд за ураженими ділянками зубного ряду.
Стрімкий розвиток стоматологічної індустрії дозволяє нині використовувати незнімні конструкції шин як ефективний метод лікування захворювань тканин пародонта.
ШИНИ ДЛЯ ФРОНТАЛЬНОЇ ГРУПИ ЗУБІВ
У комплексному лікуванні захворювань тканин пародонта широко застосовують методи мобілізації рухомих зубів фронтальної ділянки. З цією метою використовують шини: кільцеві, напівкільцеві, вкладкові, коронкові, напівкоронкові, ковпачкові, композитні.

Кільцева шина. Конструктивною особливістю кільцевої шини є те, що вона складається із системи кілець, які спаяні між собою і покривають зуби з присінкового боку до пояса, а з язикового або піднебінного заходять за зубний горбок; різальний край зуба у такому разі завжди залишається вільним. Підготовка зубів під дану конструкцію нескладна і полягає тільки в сепарації їх контактних поверхонь. Кінцевою метою такої підготовки є створення місця для ж спаяних кілець, товщина кожного складає приблизно 0,2-0,25 мм.


Ковпачкова шина являє собою систему спаяних ковпачків, які покривають різальні краї зубів, їх контактні поверхні, а з язикової поверхні досягають пояса зуба, обов'язково перекриваючи зубний горбок. Ступінь перекриття присінкової поверхні залежить від рухомості зуба - чим більше вона виражена, тим більше повинно бути перекриття. Шину для більшої міцності спаюють із повними штампованими коронками, якими покривають ікла або премоляри. Особливості препарування полягають у тому, щоб зішліфовувати різальний край, присінкову поверхню зуба краще з уступом, а також у проведенні сепарації контактних поверхонь біля різального краю. Відбитки знімають силіконовими масами. У зуботехнічній лабораторії штампують ковпачки, які після примірки в ротовій порожнині спаюють. Шину фіксують на цемент.
Необхідно зазначити, що ковпачкова шина проста у виготовленні, забезпечує добру іммобілізацію зубів, але є неприйнятною в естетичному відношенні і має низькі ме­ханічні властивості - часто настає розцементування, тому нині у клініці ортопедичної стома­тології вона не застосовується.
Шина з напівкоронок. Особливістю даної шини є те, що група напівкоронок спаяна між собою. Даний вид шини забезпечує добрі іммобілізацію та естетичний ефект. До недоліків належать складне препарування і трудомісткий процес їх виготовлення. Крім того, для успішного застосування даної шини необхідні певні умови, а саме паралельність опорних зубів. Останнє є проблематичним, особливо в разі оголення коренів зубів, коли необхідно зішліфовувати значний їх шар, унаслідок чого між ними утворюються значні проміжки, які будуть заповнені в подальшому металом шини, що, безумовно, є негативним моментом в естетичному відношенні.

Шина з панцирних накладок. Технологічною особливістю шини є те, що вона виготов­ляється суцільнолитою. Дана шина являє собою суцільнолитий блок накладок, які розміщені на язиковій або піднебінній поверхні фронтальних зубів без перекриття зубного горбка. Шина фіксується на парапульпарних штифтах у твердих тканинах зуба. Забезпечує добру іммо­білізацію і є прийнятною в естетичному відношенні. До недоліків необхідно віднести складність препарування та відливки. Кращими металами для даної шини вважаються золо­то та сучасні сплави, які використовуються для виготовлення металокераміки. Використання даної конструкції у клініці ортопедичної стоматології є перспективним.


Шина Мамлока. Шина фіксується на кореневих штифтах, складається з суцільнолитої металевої пластинки, яка щільно прилягає до ротової поверхні та різального краю фронталь­них зубів. Шини, які фіксуються на кореневих штифтах, можуть бути кількох типів. Шина Мамлока забезпечує добру іммобілізацію і має хороший естетичний вигляд. До недоліків даної шини відносять необхідність депульпування опорних зубів. Крім вищеназваних шин для шинування фронтальної групи зубів раніше використовува­ли блоки спаяних повних металевих коронок. Така шина дає найкращий шинувальний ефект, але є неприйнятною в естетичному відношенні. Пропонуються конструкції суцільнолитих зубних протезів з облицюванням металокерамікою, фотополімерними пластмасами.
Методи односеансного шинування фронтальних зубів композитними матеріалами з ізоляцією ясенного краю, міжзубних проміжків та пришийкової частини зубів за допомогою спеціальних воскових форм .
За даною методикою спочатку виготовляють воскові форми. Для цього заготовляють дві пластинки з базисного воску, розміри яких визначають з такого розрахунку, щоб кожною з них можно було перекрити зуби, які підлягають шинуванню, та ротову поверхню коміркового відростка чи частини.
Розм'якшеним воском почергово у два шари обтискують зуби та комірковий відросток чи і коміркову частину. Після того віск охолоджують й обережно зніма­ють зовнішню пластинку, а в нижній вирізають ложе для шинувального матеріалу.
Після видалення воскових форм з ротової порожнини проводять фронтальної групи зубів підготовку зубів та приготування композитного матеріалу згідно з інструкцією.
Наступним етапом є безпосереднє виготовлення шини. Воскову форму з раніше створеним ложем для матеріалу розміщують на своє місце у вихідному поло­женні, а вікна, які є. заповнюють композитним матеріалом. Потім під тиском розміщують другу воскову пластинку. Після повного затвердіння композитного матеріалу віск видаляють і проводять завершальну обробку шини.
Трансрадикальна (ендодонто-ендоосальна) імплантація. Якщо атрофія коміркових а і частини досягла такого ступеня, що зуб утримується тільки м'якими тканинами, шинуванням повернути його до нормального функціонування неможливо. За таких :х умов для іммобілізації розхитаних зубів (зуба) можна використати металевий штифт, який уводиться через кореневий канал у щелепну кістку. Цей метод ще називають трансрадикулярною фіксацією. З цією метою найчастіше використовують танталові, віталові, віронові та титанові штифти.
Але в багатьох клінічних випадках трансрадикулярна фіксація сама по собі є недостатньою для стабілізації розхитаних зубів, тому її необхідно доповнити шинуванням. Цей вид шинування можна поєднувати з реплантацією зуба.
Внутрішньокісткова імплантація буває ефективною, якщо відразу після неї забезпечити надійну фіксацію штифта. Засобом для цього може служити міцна шина або фіксований про- тез. Як свідчить практика, у разі негайної фіксації внутрішньокісткового імплантата через 9 місяців він фіксується не тільки сполучною тканиною, але і кісткою. Стабілізо- ваний таким чином зуб стає рівноцінним із сусідніми.

ШИНИ ДЛЯ ЖУВАЛЬНОЇ ГРУПИ ЗУБІВ


Найефективнішим способом іммобілізації рухомих жувальних зубів викорис-тання групи повних металевих штампованих коронок. Крім хороших фіксувальних властивостей, вони мають низку і серйозних недоліків. Так, контактуючи із тка- нинами маргінального пародонта, вони ще більше по­глиблюють патологічний процес, перешкоджаючи проведенню терапевтичних заходів. Бажано у разі вико- рискання даної конструкції металеві штамповані коронки виготовляти так, щоб вони не контактували з ясенним краєм. Використання блоку поясних (екваторних) коронок у такому разі доцільніше та ефективніше, оскільки вони, по-перше, створюють надійну іммобілізацію у трьох взаємноперпендикулярних площинах, по-друге – дозволяють вільно проводити терапевтичні процедури у пришийковій ділянці.

Клініко-лабораторні етапи виготовлення поясних (екваторних)коронок. У комплексному лікуванні захворювань тканин пародонта широкого використання набули поясні (екваторні) незмінні шини. Пояснюється це на­перед тим, що залишаються вільними ділянки зубів від пояса до шийки, тобто та зона, де найбільше здійснюється терапевтичний вплив на уражені тканини. Технологія виготовлення штампованих поясних спаяних шин нічим не відрізняється від технології виготовлення штамповано-паяних коронкових шин.


Порівняно з технологією виготовлення штамповано-паяної поясної шини суцільнолита вимагає спеціального обладнаннянання та особливої підготовки опорних зубів, яку проводить лікар-стоматолог. Збільшення часу на її виготовлення компенсується високою якістю що зображено на малюнку

Виготовлення суцільнолитої незнімної коронкової шини. Наявність в арсеналі зубо-технічних лабораторій сучасних технологій та матеріалів дозволяє виготовляти високоякісні
і високоефективні в усіх відношеннях суцільнолиті незнімні шини. Технологічний процес виготовлення даної шини починається з виготовлення комбінованої розбірної та допоміжної гіпсової моделі, їх фіксації в оклюдаторі (артикуляторі). Процес моделювання воскової композиції суцільнолитої коронкової шини не відрізняється від методик моделювання, які описані вище. У разі мо­делювання необхідно дотримуватися загальноприйнятих правил, особливо дотримання оклюзійних співвідношень зубів-антагоністів. Готову воскову композицію суцільнолитої незнімної шини після установлення ливникової системи передають у ливарну лабораторію для заміни воску на метал.

Подальші технологічні етапи такі самі, як і в разі виготовлення суцільнолитого мостоподібного протеза. Виготовлена суцільнолита коронкова незнімна шина має такі переваги над штамповано-паяною: точне прилягання країв суцільнолитих коронок до шийок зубів, відсутнє місце спайки, а отже, і відсутні різнополюсні метали тощо. Готову суцільнолиту коронкову незнімну шину передають у клініку для фіксації.


Для шинування бічної групи зубів можна використовувати також вкладкові шини.

Клінічний досвід свідчить, що за умови пародонтозу зуби дуже рідко уражаються карієсом, а отже, відпадає необхідність під час препарування профілактичного розширення порожнин. Завдяки такому препаруванню вкладка набуває форми бруса. Але широке використання вкладкових шин у клініці ортопедичної стоматології стримується складністю їх виго­овлення, а також тим, що вони забезпечують іммобілізацію зубів у передньо-задньому та поперечному напрямках, не створюючи блоку для вертикальних рухів. У деяких випадках шини подібного типу фіксують на штифтах.


Окремі автори рекомендують застосовувати комбінацію вкладкових шин з поясними коронками. Поясні коронки виготовляють методом штампування, а вкладкову шину - методом лиття. Поєднання штампованих коронок та литих вкладкових шин надає шинувальній конструкції значної жорсткості, що значно поліпшує лікувальні властивості.
Прийнято незнімні постійні шини, які застосовують на зубах зі збереженою пульпою, поділяти на дві групи. У першу групу входять шини, які покривають зуби ззовні у вигляді ковпачка, кільця, напівкільця і виготовляються для кожного зуба окремо, а потім з'єднують­ся разом. Проте більшість таких шин, які фіксовані на поверхні зубів, незручні для хворих, негігієнічні та малоприйнятні в естетичному відношенні. Усе це змусило клініцистів прово­дити пошуки нових методів шинування. Можна виділити другу групу шин, конструкційною особливістю яких є будь-який вид мікропротеза. До неї належать вкладкові шини, напівко-ронкові, балкові, деякі види дротяних шин (їх ще називають напівпостійними).

ЗНІМНІ ШИНИ


Хороші шинувальні властивості знімних шин забезпечуються використанням різних ком- бінації безперервних опорно-утримувальних та перекидних кламерів, а також різної форми накладок. Упровадженню знімних шин у клініку ортопедичної стоматології сприяла
розробка методів паралелометрії, прицезійного лиття, лиття на вогнетривких моделях застосування кобальто-хромових сплавів та благородних металів, використання силіконових відбиткових мас. Знімні шини можуть використовуватися для шинування однієї групи зубів або для всього зубного ряду. Якщо шинування проводять для фронтальної групи зубів, то шину бажано доводити до премолярів, а в разі шинування бічної групи - до ікол. Якщо знімна шина включається у конструкцію бюгельного протеза як складова частина, тоді говорять про шину-протез. Виділяють три типи шин: 1) шину типу безперервного кламера;
2 )шину-капу;
3) єдину шину для всього зубного ряду.
Винахід та застосування безперервного кламера пов'язують з іменами Біча та Кенеді: його можна використовувати як фіксувальний, так і шинувальний пристрій. Безперервний кламер може використовуватися як шина у двох варіантах. У разі першого безперервний кламер проходить як із присінкової, так і з язикової поверхні зубів, утворюючи кругову шину для нижніх фронтальних зубів. Ланцюг ланок кламера з язикового боку з'єднується з ланцюгом, що проходить з присінкового боку за допомогою перекидного кламера. З язикової поверхні зубів ланки безперервного кламера розміщуються вище від горбків, а на щічній поверхні -і аж ясен, не торкаючись і не тиснучи на них.
Створюються добрі умови для фіксації шини і водночас зводяться до мінімуму можливі порушення естетичного вигляду.
Недостатні естетичні показники у разі використання кругової шини спонукали до створення і дугової шинувальної конструкції, у якій зуби фіксуються за допомогою нігтеподібних виспав. Вони беруть свій початок від безперервного кламера з язикового боку, проходять у міжзубному проміжку до краю різців і лягають на губну поверхню фронтальних зубів. Але і цей метод шинування фронтальних зубів має недоліки й основний з них полягає у тому, що нігтеподібні відростки заважають нормальному змиканню зубів та спричиняють додаткову травму тканин пародонта.
У дальшому в результаті пошуку нових способів шинування зубів у разі захворювань тканин пародонта зазнав змін і сам безперервний кламер. Його дещо розширили і перетворили в шинувальну смужку. Одна з таких модифікацій була використана в шині для нижніх фронтальних зубів, запропонована Шпренгом.

У Запропонованій конструкції шинувальна смужка перекриває язикову поверхню нижніх різців та ікол, лягає на різальний край цих зубів і частково - на премоляри. Фіксація шини досягається за допомогою системи опорно-утримувальних кламерів, а за наявності дефектів зубного ряду шина з'єднується з бюгельним протезом.


У разі використання даної шини здійснюється підготовка фронтальної групи зубів, яка полягає у тому, що вкорочуються різальні краї різців. У такому разі скіс роблять у язиковий бік, після препарування поверхні детально полірують. Запропонована шина має низку недоліків. Це, по-перше, існування ранової поверхні після препарування різальних країв, по-друге - шина, перекриваючи різальні краї фронтальних зубів, не переходить на губну (при­зу) поверхню, що не виключає можливості висування зубів уперед, а також їх повороту, недолік не дозволяє використовувати шину в разі протрузії фронтальної групи зубів.
Недолік, описаний вище, з успіхом ліквідовується шиною, у якій метал не тільки перекриває різальні краї, але й заходить на присінкову поверхню нижніх фронтальних зубів.
Запропонована Ван-Тілем шина отримала назву шини-капи. Надійна фіксація шини-капи Ван-Тіля здійснюється за допомогою системи опорно-утримувальних кламерів або телескопічних систем. Шина-капа може бути складовою частиною бюгельного протеза, має добрі функціональні особливості. Але наявність металу на губній поверхні значно знижує її естетичну цінність. Накладка металу на губній поверхні може бути причиною оклюзій них порушень. З метою запобігання цим недолікам необхідно проводити спеціальне препаруван­ня фронтальної групи зубів, які підлягають шинуванню.
Єдина шина для зубного ряду. Прототипом для створення знімної шини на весь зубний ряд, прослужила шина, запропонована Ельбрехтом.
Вона являє собою з'єднання безперервних кламерів, які розміщені на зубах з язикової та присінкової поверхонь, завдяки чому бічні зусилля, які припадають на будь-яку ділянку зубної дуги, розподіляється по всьому зубному ряду. Такий принцип залишився основним під час

конструювання подібної шини, а сама конструкція єдиної шини зазнала великих змін що призвело до втрати авторської приналежності. Проведені удосконалення торкнулися усіх відділів шини. Розміщення пристінкових багатоланкових з'єднань викликало заперечення з естетичних причин. Їх замінили нігтеподібними відростками, спеціально для яких у зубах почали створювати ложе. Для бічної групи зубів запропонували кламери з оклюзій ними накладками замість неперервних клакерів.

Клініко-лабораторні етапи виготовлення постійних знімних шин. Технологія виготовлення постійних знімних шин у разі захво­рювань тканин пародонта вимагає від лікаря-стоматолога та зубного техніка глибоких знань функціональної анатомії, біомеханіки, сучасних технологій виготовлення бюгельних протезів та шинувальних апаратів, але зрештою злагоджена, спільна, творча праця приносить позитивний результат. На сьогодні ніхто не розглядає технології виготовлення постійних знімних шин паяними чи штамповано-паяними. В арсеналі як лікарів, так і зубних техніків сучасні технології виготов­лення суцільнолитих шин - це комбінації елементів бюгельних про­тезів та різних видів постійних шинувальних апаратів.

Технологія виготовлення постійної знімної шини включає низку клінічних та лаборатор­них етапів:

Клінічні етапи

Лабораторні етапи


І. Зняття повних анатомічних відбитків з обох щелеп альгінатними масами. Виготов­лення гіпсових моделей та їх вивчення.

І. Виготовлення готових гіпсових моделей.


II. Препарування опорних зубів під фіксу-вальні елементи шини. Зняття подвійних відбитків силіконовими масами. Фіксація центрального співвідношення щелеп.

II. Підготовка гіпсової моделі до дублювання та отримання вогнетривкої моделі.


III. Вивчення гіпсових моделей у парале-лометрі, вибір шляху введення та виведення шини із ротової порожнини.

III. Перенесення малюнка каркаса шини на вогнетривку модель.


IV. Планування конструкції шини та нане­сення малюнка її каркаса на гіпсову модель.

IV. Моделювання воскової композиції шини, створення ливникової системи.


V. Перевірка каркаса шини в ротовій по­рожнині, її корекція (за необхідності).

V. Заміна воску на метал у ливарній лабораторії.


VI. Примірка та фіксація готової конст­рукції шини на зубному ряді.

VI. Обробка каркаса шини.



VII. Кінцева обробка, шліфування та поліруван­ня шини.
Технологія виготовлення постійних знімних шин передбачає поряд із загальноприйняти­ми етапами специфічні, властиві тільки даній технології. Як відомо, за наявності захворю­вань тканин пародонта в зубному ряді відбуваються зміни, які необхідно враховувати під час проведення паралелометрії та на етапі планування конструкції шини. Особливу увагу необхідно звертати на розміщення меж елементів фіксувальної сторони, так як її заведення за загальну поясну лінію може призвести до того, що каркас не можна буде припасувати на гіпсовій моделі. Для запобігання такому ускладненню співробітниками ММСІ ім. Семашка розроблено такий спосіб. За вказаним способом уздовж нижнього краю малюнка кламерів з вестибулярної та оральної поверхонь зубів моделюють ложе з воску, яке точно повторяє межу та напрямок жорстких і пружинистих частин шини. Можливий інший підхід, коли віск не наливають і не проводять моделювання уступів, а обтискають гіпсову модель бюгельним воском з подальшим його зрізанням з оклюзійної поверхні так, щоб він залишався нижче від вестибулярних та оральних плечей кламерів. У подальшому на вогнетривкій моделі отримують випини, на яких і розміщують фіксувальні елементи кламерів.
Конструкції постійних суцільнолитих шин-протезів
РОЛЬ І МІСЦЕ ОРТОПЕДИЧНОГО ЛІКУВАННЯ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТА
Ортопедичне лікування посідає чільне місце в комплексній терапії захворювань тканин пародонта. Проводиться з метою профілактики, усунення або зменшення функціонального перевантаження тканин пародонта, яке на певній стадії хвороби є одним із головних патологічних чинників, що зумовлюють перебіг хвороби. Усунення або зменшення функціонального перевантаження тканин пародонта за допомогою ортопедичних конструкцій створює нові умови, за яких дистрофічні процеси та запалення розвиваються значно повільніше.
З метою зменшення функціонального перевантаження та полегшення виконання паро-донтом своїх функцій необхідно: 1) повернути зубному ряду втрачену єдність і перетвори­ти його в нерозривне ціле; 2) правильно розподілити жувальний тиск, розвантажити зуби з ураженим пародонтом; 3) запобігти травмувальної дії горизонтального перевантаження зубів; 4) у разі часткової втрати зубів необхідно провести протезування, у тому числі й безпосереднє.
Плануючи та здійснюючи лікування, необхідно враховувати клінічні і рентгенологічні дані, що свідчать про стан ясен, зміни в кістковій основі, місце розташування та глибину кишень, патологічну рухомість зубів.
Причини, що зумовлюють захворювання тканин пародонта, дуже різноманітні, адже завжди на певному етапі розвитку хвороби виникає функціональне перевантаження опорного апарату та травматична оклюзія, яку неможливо усунути ні терапевтичними, ні хірургічними методами. У такому разі тільки ортопедичне лікування може забезпечити позитивний результат у комплексній терапії захворювань тканин пародонта.
Лікування проводять комплексно, із застосуванням загальних та місцевих засобів. Місцеві лікувальні заходи мають терапевтичний, хірургічний та ортопедичний характер. Ортопедич­не лікування необхідно починати одночасно з терапевтичним але після того як будуть проведені необхідні санаційні процедури (зняття зубного каменю, видалення коренів зубів, зняття запальних процесів) .
Для лікування хвороб тканин пародонта у клініці ортопедичної стоматології розроблені спеціальні методи: 1) вибіркове пришліфовування; 2) тимчасове шинування; 3) ортодон-тичне лікування; 4) застосування постійних конструкцій шинувальних апаратів та протезів; 5) безпосереднє протезування.
Ефективним застосування ортопедичних методів лікування захворювань тканин пародонта є лише за умови глибоких знань законів біомеханіки. Шинування зубів ґрунтується на таких біомеханічних принципах:
1. Шина, яка фіксована на зубах, унаслідок своєї жорсткості обмежує ступінь їх рухомості. Зуби можуть здійснювати рухи . лише разом із шиною і в одному з нею на­прямку. Звичайно амплітуда коливань шини набагато менша, ніж амплітуда коливань окремих зубів. Зменшення патологічної рухомості зубів сприятливо впливає на хворий пародонт.
2. Шинувальна конструкція, що об'єднує у блок фронтальну і жувальну групи зубів, розвантажує їх пародонт під час відкушування або розжовування їжі. Цей ефект збільшується у зв'язку зі збільшенням кількості зубів, які шинуються. На мал. видно, що під час відкушування їжі до шинування тиск припадає на два верхніх та два нижніх фронтальні зуби.
Після проведення шинування цей тиск розподіляється уже на всю групу фронтальних зубів, пародонт яких, навіть за найгрубішим підрахунком, володіє у 2-3 рази більшими можливостями щодо амортизації жувального тиску.
3. Навантаження у шинувальному блоці насамперед сприймається зубами, які мають меншу патологічну рухомість, що, в свою чергу призводить до зменшення навантаження на зуби

з ураженими тканинами пародонта.


Із сказаного вище випливає дуже цінна практична рекомендація, згідно з якою у шину-вальний блок необхідно включати як більш, так і менш рухомі зуби. У фронтальному відділі зубної дути такими зубами найчастіше є ікла.
4. Якщо зуби розміщені по дузі, кривизна якої найбільш виражена у фронтальному відділі, то рухи їх у щічно-язиковому напрямку здійснюються у площинах, які перетинаються, а шинувальний блок, що їх об'єднує, перетворюється у жорстку систему.
5. Шинувальна конструкція, розміщена по дузі, більш стійка до дії зовнішніх сил, ніжшина, розміщена лінійно.
6. Уразі лінійного розміщення шини, коли всі зуби мають рухомість І-ІІ ступеня, можливе коливання під час бічних зусиль. Для нейтралізації трансверзальних коливань шину необхідно з’єднати з подібною, але розміщеною на протилежному боці. Це можна зробити за допомогою бюгельного протеза.
Для успішного використання шинувальних апаратів у клініці ортопедичної стоматології вони повинні відповідати суворим вимогам:

1) створювати міцний блок із групи зубів, обмежуючи їх рухи у трьох


напрямках – вертикальному, тому, присінково-ротовому та мєдіодистальному;
2) бути жорсткою і міцно фіксованою на зубах;
3) бути жорсткою і міцно фіксованою на зубах;
4) не перешкоджати медикаментозній та хірургічній обробці ясенних кишень;
5) не створювати ретенційних пунктів для затримки залишків їжі;
6) не створювати своєю оклюзійною поверхнею блокувальних моментів для рухів ниж-
щелепи;
7) не порушувати мови хворого;
8) не спричиняти грубих порушень зовнішнього вигляду хворого;
9) виготовлення шини не повинно бути пов'язано з видаленням
значної кількості твердих тканин зубів;
Дуже важливим моментом для визначення часу лікування шинувальними конструкціями є вчасне виявлення патологічної рухомості зубів, яка свідчить про те, що виникла деком-:ована форма пародонтиту. Шинування можна проводити і на пізніх стадіях хвороби, але цей ефект досягається, якщо шинують під час появи перших ознак функціонального перенавантаження зубів.
Своєчасне ортопедичне лікування є одним із дійових лікувальних методів, який змінює біг хвороби і надовго дозволяє зберегти зуби.
Водночас із своєчасністю лікування пародонтиту іншим важливим моментом є визначення виду іммобілізації зубів. Адже напрямок патологічної рухомості будь-якого зуба завжди визначений і залежить від розташування останнього в зубній дузі. Лінії рухомості молярів та молярів розміщені у майже паралельних площинах, різців та ікол - у площинах, розміщених під кутом одна до одної. Найкращий результат у разі шинування отримують тоді, коли шина об'єднує зуби, лінії рухомості яких розміщені у площинах, що перетинаються. Іммобілізація рухомих зубів, за якої шина розміщена у передньо-задньому напрямку, називається бічною, або сагітальною. Під цим поняттям розуміють стабілізацію пре молярів та молярів, які мають однакову функцію. За допомогою бічної мобілізації можна створити блок зубів, який буде стійким до зусиль, що розвиваються у гикальному, поперечному та передньо-задньому напрямках. За наявності певного ступе-трофії зубних комірок цього буває достатньо, щоб значно зменшити функціональне пере-гаження та отримати добрий терапевтичний ефект. Для підсилення бічної іммобілізації у і безперервності зубної дуги в шину бажано включити фронтальні зуби. У такому разі а набуває дугоподібної форми, від чого її стійкість до бічних навантажень значно збільшується. Але зі збільшенням стійкості виникають труднощі під час уведення та фіксації німних шин на зубний ряд.
Багатоланкові шини за своїми фіксувальними властивостям поступаються монолітним кувальним конструкціям. Кламерне з'єднання робить шину стійкішою до бічних зусиль, виникають під час жування, але водночас і не чинить перешкод для здійснення вертикальних рухів окремим ланкам шини. У такому разі краще застосовувати кругові знімні шини.
У зубній дузі зі включеними дефектами в бічних відділах її сагітальна стабілізація може и підсилена поперечною, тобто такою, яка проходить перпендикулярно до піднебінного гнання. Звичайно така стабілізація досягається за допомогою бюгельного протеза.
Відомий ще один метод шинування, який отримав назву колового. Суть його полягає у тому, що всі зуби об'єднуються у блок безперервною або багатоланковою шиною. Але в разі ладнень захворювання та видалення з цієї причини зубів значно зручніше замінити одну віку, ніж знімати та заново виготовляти монолітну кругову шину. Тому перевагу необхідно давати єдиній для всього зубного ряду знімній шині.
Лікар-стоматолог під час лікування захворювань тканин пародонта стикається із проблемою заміщення дефектів зубного ряду. Поява дефектів зубного ряду на тлі захворювань тканин пародонта докорінно змінює клінічну картину та перебіг хвороби, оскільки на симптоми захворювання пародонта нашаровуються ознаки, характерні для часткової втрати зубів. Прикладом може бути клінічна картина в разі втрати бічної групи зубів, а фронтальні зуби за такої умови будуть отримувати додаткове навантаження. Ознаки захворювань тканин паро­донта в разі дефектів зубних рядів завжди вираженіші, порівняно з інтактним зубним рядом. Хвороба дуже швидко прогресує, що призведе до масової втрати зубів, якщо не провести адекватний комплекс лікувальних заходів.
Ортопедичне лікування за даних умов полягає у шинуванні зубів, які залишилися, та відновленні дефекту зубного ряду. Шинування та протезування здійснюється комплексно, доповнюючи одне одного. Крім комплексного підходу до вирішення даної проблеми є ще одна особливість протезування, яка полягає у тому, що показання до включення у протез шину-вальних елементів значно розширюються.
За наявності захворювань тканин пародонта значно зростає роль безпосереднього та ран­нього протезування. Імідіат-протези розвантажують зуби, що залишилися, від надмірного перевантаження за рахунок перерозподілу жувального тиску на слизову оболонку. Шину-вальні елементи таких протезів забезпечують достатню іммобілізацію рухомих зубів та поліпшу­ють умови терапевтичного лікування. Імідіат-протези сприяють загоюванню після екстракційної рани, відновлюють неперервність зубних рядів. Такі протези запобігають зміщенню та нахилу сусідніх зубів.
Пацієнтів із захворюваннями тканин пародонта та дефектами зубних рядів можна розді­лити на три групи. До першої групи входять хворі зі включеними дефектами, до другої - з кінцевими, однобічними та двобічними дефектами зубних рядів, до третьої - хворі із множинними дефектами та невеликими групами зубів (по 2-3).
Характерною особливістю пацієнтів першої групи є те, що дефекти у них можуть локалізуватися у фронтальній або бічній ділянці зубного ряду. У разі локалізації дефекту у фронтальній ділянці протезування здійснюється за допомогою різних видів мостоподібних протезів. Опорними звичайно є зуби, що залишилися, обов'язково включаючи ікла. У такому разі мостоподібний протез буде виступати в ролі шини. Якщо ікла уражені патологічним процесом, шинувальну конструкцію необхідно продовжити за рахунок включення у шину бічної групи зубів. У разі значних дефектів, коли відсутні ікла, премоляри та моляри, зуби, що залишилися, шинують незнімними шинами, а дефект відновлюють знімними конструкціями зубних протезів. Мостоподібні протези протипоказані, якщо дистально розміщений зуб рухомий. У такому разі доцільно використати бюгельний протез із безперервним кламером та нігтеподібними відростками, якщо рухомі зуби фронтальної групи.
Фронтальну групу зубів шинують за одним із методів незнімними конструкціями шин. У разі значної рухомості зубів шинування може бути підсилене шляхом включення у нижній бюгельний протез багатоланкового кламера, завдяки чому фронтальні зуби отримають додаткову підтримку з язикового боку. Користуючись даною конструкцією, можна створити кругову фіксацію. Для цього в багатоланковий кламер необхідно помістити нігтеподібні відростки.
Ортопедичне лікування захворювань тканин пародонта, ускладнених кінцевими дефектами, складається із шинування зубів, що збереглися, та заміщення дефекту. Знімні шинувальні апарати звичайно є частиною протеза. Це безперервні кламери, оклюзійні накладки, нігтеподібні відростки тощо.
Клінічний досвід свідчить, що існують значні розбіжності в оцінці ефективності лікувальних заходів у комплексній терапії захворювань тканин пародонта. Це пояснюється відсутністю не тільки диференційованого підходу до їх лікування, але й добре налагодженої диспансеризації. Адже важко повірити, коли говорять про добрі віддалені результати в разі лікування важкого або середнього ступеня пародонтиту тільки терапевтичними методами, Тез застосування ортопедичних заходів.
Таким чином, ґрунтуючись на вищесказаному, можна зробити висновок, що критерії ефек­тивності лікування різних нозологічних форм захворювань тканин пародонта повинні бути суворо диференційованими.
ШИНУВАННЯ ЗУБІВ З ВИКОРИСТАННЯМ СИСТЕМИ БАЙТОВИХ ПРОТЕЗІВ
Даний вид шинування здійснюється за допомогою армувального матеріалу - арамідних ниток, які постійно знаходяться у напруженому стані завдяки попередньому натягуванню їх. напружений стан армувального матеріалу забезпечує зниження механічного навантаження і аздгезивну систему та композитні матеріали. Малий діаметр нитки дозволяє розміщувати не тільки з оральної поверхні, але й з вестибулярної, при цьому забезпечується циркулярне охоплення та утримання зуба. Існує кілька схем даного виду шинування.
Однорядне шинування. Використовується у разі патологічної рухомості зубів І-ІІ ступеня і відносно стабільне положення центру обертання зуба). На етапі підготовки до шинуванні лікар-стоматолог проводить формування по периметру рухомих зубів борозенок. В ці борозенки вкладається і натягується нитка. Наступним етапом є запечатування борозенок і зубних проміжків композитним матеріалом. З естетичних міркувань шину вкладають у пришийковій ділянці зубів. Існують варіанти однорядного шинування. „Серпантин" - шинування проводиться од-сю ниткою, яка циркулярно охоплює кожен зуб.

Варіант „вісімка"- шинування проводиться однією ниткою. Нитка циркулярно охоплює ко­жен зуб поперемінно то з оральної, то з вестибулярної поверхні. На зворотному шляху вона пересікається сама із собою у міжзубних проміжках .


„Комбінований" варіант поєднує в собі два попередні: забезпечує добру стійкість шинованих губів навіть без заповнення міжзубних проміжків композитним матеріалом.

Варіант „ланкиланцюга". Шинування проводиться окремими ланками ниток, які зв'язані між собою. Укладають нитку так, як і в разі варіанту „вісімка". Також можна використати спосіб „в'язання".

Одна нитка проходить з вестибулярної поверхні, а інша - з окремої поверхні зуба, який шинують. У проміжках ці дві нитки стягнуті між собою.


Більш виражена атрофія кістки та розширення періодонтальної щілини призводить до більшої рухомості зубів, за такої умови так званий центр обертання зубів має невизначений характер. У таких випадках потрібно використовувати дворядне шинування.
АДГЕЗИВНА ТЕХНОЛОГІЯ У РАЗІ ШИНУВАННЯ
РУХОМИХ ЗУБІВ
Поділ шин на постійні та тимчасові визначається завданнями лікування та здатністю шини виконувати свою функцію протягом тривалого часу, але з урахуванням прогресу адгезивних матеріалів така академічна класифікація стає неактуальною.
Трудоємність ортопедичного лікування, обов'язкова наявність зуботехнічної лабораторії із сучасним обладнанням, висока кваліфікація лікаря, зубного техніка, ливарника, тривалість виготовлення шини, дороговизна послуг та проблема естетичного задоволення пацієнта - це все призвело до того, що на сьогодні найбільш розповсюдженим є шинування за допомогою волоконних арматур, просочених смолою або тягучим світлотвердіючим композитом.
Основою ідеї створення адгезивних шин було відкриття Виопосоге (1955) кислотного протравлення емалі та Волуєг (1962) - створення композитів, а безпосереднім поштовхом стала робота Коїспеіїе (1973) про використання литої адгезивної шини-протеза.
Залежно від хімічного складу арматури для шинування рухомих зубів поділяються на дві групи:
А) на основі органічної матриці: „КіЬЬопоГ, „Кегг", „Соппесі";
Б) на основі неорганічної матриці: „РіЬег Зргіпі", „Сіаз 5рап", „Зрііпі к" тощо.
Першою українською волоконною адгезивною системою є „Поліглас" - шина із склово­локном („гнучка переміна").
Адгезивні шини частіше використовують у разі І-ІІ ступеня рухомості зубів. Успіх шинування полягає у дотриманні технологічної дисципліни, яка є для кожного виду адгезивних шин специфічною.
Також є й загальні принципи. В основі є те, що один рухомий зуб повинен бути з'єднаний із двома нерухомими. Виняток складають нижні різці, які фіксують до нерухомих ікол.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка