Про науково-дослідну роботу




Сторінка1/25
Дата конвертації21.04.2016
Розмір5.19 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25



УДК 005.591.4:658.15/.16


КП

№ держреєстрації 0110U001878

Інв. №

Міністерство освіти і науки України



Сумський державний університет

(СумДУ)


40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2, М-301, тел. (0542)33-22-23

ЗАТВЕРДЖУЮ


Проректор з наукової

роботи СумДУ, д.ф.-м.н., доц.

____________А.М. Чорноус

2010.11.24




ЗВІТ


ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ
ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ РЕІНЖИНІРИНГУ БІЗНЕС - ПРОЦЕСІВ ЯК ЕЛЕМЕНТУ ПРОЦЕСООРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НА ВИРОБНИЧОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

(заключний)


Начальник НДС,

к.т.н., доцент В.А. Осіпов
Керівник НДР,

докторант каф. економіки,

к.е.н., доц. Л.М. Таранюк

2010.11.24

2010

Рукопис завершений 24 листопада 2010 року


Результати даної роботи розглянуто на засіданні НР, протокол № 4 від 25.11.2010.



Список авторів

Докторант кафедри економіки,

СумДУ, к.е.н. (керівник)


2010.11.24



Таранюк Л.М.

(Вступ, розділ 1: п. 1.2; 1.3; розділ2: п. 2.2; 2.3; розділ 3: п.3.1; 4.1; розділ 9: п. 9.2;9.3; висновки)


Зав. кафедри економіки,

СумДУ, д.е.н.

2010.11.24


Мельник Л.Г.

(Розділ 6:п. 6.1)


Зав. кафедри маркетингу,

СумДУ, д.е.н.


Професор кафедри маркетингу

СумДУ, д.е.н.


2010.11.24


2010.11.24

Ілляшенко С.М.

(Розділ 2: п.2.4)


Тєлєтов О.С.

(Розділ 8)




Професор кафедри економіки,

СумДУ, к.е.н.


Докторант кафедри управління,

к.е.н.

2010.11.24

2010.11.24



Шапочка М.К.

(Розділ 2: п.2.1)


Ілляшенко К.В.

(Розділ 7)




Доцент кафедри економіки,

СумДУ, к.е.н.


2010.11.24



Сотник І.М.

(Розділ 9: п. 9.4)




Доцент кафедри фінансів,

СумДУ, к.е.н.


2010.11.24



Ілляшенко Т.О.

(Розділ 7)




Доцент кафедри економіки,

СумДУ, к.е.н.


2010.11.24



Сабадаш В.В.

(Розділ 9: п.9.1)




Доцент кафедри економіки,

СумДУ, к.е.н.


2010.11.24



Макарюк О.В.

(Розділ 2: п.2.1)




Доцент кафедри маркетингу,

СумДУ, к.е.н.


2010.11.24



Біловодська О.А.

(Розділ 5: п.5.1)




Доцент кафедри економіки,

СумДУ, к.е.н.


2010.11.24



Старченко Л.В.

(Розділ 9: п. 9.4)




Доцент кафедри маркетингу,

СумДУ, к.е.н.


2010.11.24



Божкова В.В.

(Розділ 3: п.3.2; розділ 5: п.5.2)




Старший викладач кафедри

Економіки СумДУ, к.е.н.


Старший викладач кафедри

Управління СумДУ, к.е.н.


Асистент кафедри

економічної теорії СумДУ


Асистент кафедри

економіки СумДУ


2010.11.24

2010.11.24

2010.11.24

2010.11.24


Дегтярьова І.Б.

(Розділ 6: п. 6.1)


Грищенко В.Ф.

(Розділ 1: п.1.4)

Дудкін О.В.

(Розділ 4: п.4.2)


Люльов О.В.

(Розділ 9: п.9.1 )





Аспірант кафедри

економіки СумДУ


2010.11.24



Шаповал А.І.

(Розділ 6: п. 6.2)




Аспірант кафедри

Економіки СумДУ


2010.11.24



Гриценко П.В.

(Розділ 1: п. 1.1)




Аспірант кафедри

маркетингу СумДУ


2010.11.24



Сопка О.О.

(Розділ 2: п. 2.1)




Аспірант кафедри

маркетингу СумДУ


2010.11.24



Грищенко О.Ф.

(Розділ 1: п.1.4)




Аспірант кафедри

управління СумДУ


Асистент кафедри

економіки СумДУ


Старший викладач кафедри

фінансів СумДУ


Докторант кафедри

економіки СумДУ, к.е.н.



2010.11.24

2010.11.24

2010.11.24

2010.11.24


Таранюк К.В.

(Розділ 6: п. 6.2)


Коваленко Є.В.

(Розділ 2: п.2.1)


Касьяненко Т.В.

(Розділ 9: п.9.4)

Петрушенко Ю.М.

(Розділ 2: п.2.1)



РЕФЕРАТ
Підсумковий звіт про НДР: 287 с., 92 рис., 109 табл., 300 джерел.



Об’єкт дослідження – економічне обґрунтування реінжинірингових заходів спрямованих на корінну зміну бізнес-процесів на виробничому підприємстві в умовах трансформації економічних систем.

Предмет дослідження – система економічних відносин спрямованих на переосмислення управлінських дій з урахуванням впровадження інноваційних технологій, спрямованих на оптимізацію бізнес-процесів усередині системи підприємства та між суб'єктами господарювання.

Мета роботи – провести економічне обґрунтування реінжинірингу бізнес-процесів промислового підприємства.

Відповідно до поставленої мети, вирішуються такі завдання:

- проаналізувати теоретичні аспекти реінжинірингу бізнес-процесів промислового підприємства;

- розробити критеріальну базу необхідності реінжинірингу бізнес-процесів та оцінки наслідків його проведення, на підставі використання інструментальних засобів реінжинірингу;

- дослідити передумови впровадження реінжинірингу бізнес-процесів;

- дослідити методичний інструментарій оцінки ефективності проведення реінжинірингу бізнес-процесів на підприємстві;

- впровадити власну методику проведення стратегічного аналізу реінжинірингу бізнес-процесів виробничих підприємств;

- розглянути моделювання реінжинірингу бізнес-процесів промислових підприємств;

- на практичному рівні дослідити процеси реінжинірингу виробничих підприємств.

Методи дослідження – системний підхід, економічний аналіз, діалектичний метод пізнання, фундаментальні положення сучасних економічних теорій, сучасні концепції управління та інноватики. У процесі розв’язання задач дослідження були використані: порівняльний та статистичний аналіз, метод логічного узагальнення, системно-структурний аналіз, факторний аналіз, методи нечіткої логіки (нейромережні), методи економіко-математичного моделювання, методи імітаційного моделювання, методи експертних оцінок, структурно-логічного моделювання.

У звіті відображені як теоретико-методичні напрацювання авторів, що відображають теоретичні аспекти та методичний апарат реінжинірингу бізнес-процесів промислових підприємств, що дозволяє керівництву суб’єкту господарювання більш ефективно провести реінжиніринг на підприємстві.

У дослідженні основну увагу було приділено критеріальній базі інструментарію реінжинірингу-бізнес-процесів щодо необхідності на оцінки ефективності його проведення. Також автори зупинились на передумовах проведення реінжинірингу бізнес-процесів підприємства. Особливу увагу заслуговує вперше розроблений авторський підхід до проведення SWOT-аналізу реінжинірингу бізнес-процесів промислового підприємства на основі бенчмаркингових концепцій.

Результати НДР впроваджено на 4 підприємствах м. Суми та м. Дніпропетровська.



В ході роботи було досягнуто мету дослідження та вирішені зазначені завдання.

РЕІНЖИІНРИНГ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ, ОПТИМІЗАЦІЯ, ПІДПРИЄМСТВО, ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК, РЕФОРМУВАННЯ, ПЕРЕПРОЕКТУВАННЯ, ЕФЕКТИВНІСТЬ.
Зміст


Вступ

8

Розділ 1 Теоретичні аспекти реінжинірингу бізнес-процесів як елементу процесоорієнтованого управління на виробничих підприємствах




1.1 Передумови впровадження процесоорієнтованого управління на вітчизнянихвиробничих підприємствах

10

1.2 Еволюція реінжинірингу бізнес-процесів

16

1.3 Етапи проведення реінжинірингу бізнес-процесів та його учасники

23

1.4 Механізм «проникнення» реінжиніринга бізнес-процесів у сфери діяльності виробничих підприємств

28

Розділ 2 Методичне забезпечення реінжинірингу бізнес-процесів виробничих підприємств




2.1Критеріальна база інструментарію реінжинірингу бізнес-процесів

45

2.2Методика оцінки вартості реінжинірингових заходів з використанням нейромережних технологій на підприємстві

68

2.3 Методика стратегічного аналізу при проведенні реінжинірингу бізнес-процесів промислового підприємства

72

2.4 Методичні підходи до аналізу ризиків реінжинірингу бізнес-процесів

78

Розділ 3 Теоретико-методичні засади оцінки ефективності проведення реінжинірингу бізнес-процесів




3.1 Методичні підходи оцінки економічної ефективності проведення реінжинірингу бізнес-процесів на підприємстві

89

3.2 Види ефектів маркетингової діяльності промислових підприємств в умовах трансформації

97

Розділ 4 Моделювання реінжинірингу бізнес-процесів та соціальні аспекти реінжинірингу бізнес-процесів




4.1Моделювання бізнес-процесів промислових підприємств

105

4.2 Визначення рівня соціальних запитів внутрішнього та зовнішнього оточення як елемент підготовки реінжинірингу бізнес-процесів виробничого підприємства

109

Розділ 5 Стратегічний розвиток промислових підприємств при проведенні реінжинірингу бізнес-процесів




5.1 Оцінка стратегій розвитку виробничих підприємств як основа для їх корпоративної реформації

126

5.2 Проблеми забезпечення ефективності стратегічного планування комунікацій промислових підприємств

138

Розділ 6 Екологічні основи реінжинірингу бізнес-процесів підприємств




6.1 Реінжиніринг сучасних бізнес-процесів на основі екологічно спрямованих кластерних моделей розвитку підприємств

150

6.2 Процедура проектного впровадження реінжинірингових заходів з утилізації відходів у регулюванні ресурсо- та енергозбереження на виробничому підприємстві

162

Розділ 7 Реінжиніринг бізнес-процесів у системі управління технологічними змінами на підприємствах машинобудування України: теоретичні засади






7.1 Реінжиніринг бізнес-процесів управління реалізацією досягнень науково-технічного прогресу як необхідна передумова підвищення ефективності інноваційного менеджменту

174

7.2 Реінжиніринг бізнес-процесу фінансового забезпечення інноваційного менеджменту

190

Розділ 8 Реінжинірингбізнес-процесів та маркетинговістратегії на промисловихпідприємствах




8.1. Завдання реінжинірингу бізнес-процесів в умовах трансформаційної економіки

200

8.2. Маркетингова концепція в умовах сучасних промислових виробництв

202

8.3. Стратегії реінжинірингу на промислових підприємствах як чинник їх інноваційного розвитку

205

8.4. Досвід створення та вдосконалення маркетингових структур на промислових підприємствах країн з трансформаційною економікою

211

8.5. Ребрендинг як основа завоювання медіа-простору світових промислових ринків

216

Розділ 9 Науково-прикладне впровадження реінжинірингу бізнес-процесів на виробничих підприємствах




9.1 Науково-методичні підходи до розроблення варіантів ефективної стратегії розвитку виробничого підприємства на прикладі ВАТ «СНВО ім. М.В. Фрунзе»

221

9.2 Практичні аспекти проведення реінжинірингу бізнес-процесів промислового підприємства ВАТ «СНВО ім. М.В. Фрунзе»

236


9.3 Зарубіжний досвід реалізації процесоорієнтованого управління бізнес-процесами на підприємствах

244

9.4 Зміна бізнес-процесів як складова формування економічної безпеки на промисловому підприємстві ЗАТ «ЗАЗ»

250

Висновки

267

Перелік посилань

269

Дадаток А

286

Додаток Б

287



Вступ
Світова фінансова криза стала сьогодні серйозним випробуванням як для національних економік, так і сучасної системи глобальної та регіональної координації економічної політики в різних сферах. Гострота та масштаби кризи вимагають від політиків та урядовців швидких та досить радикальних дій, спрямованих на мінімізацію наслідків глобальної кризи та створення передумов для відновлення економічної активності. Промислові підприємства є кровоносною системою економіки, від нормального функціонування якої залежить економічне здоров’я країни. Ось чому сьогодні переважна більшість країн світу безумовним пріоритетом антикризових програм визначають саме стабілізацію виробничої системи як одну з систем стабілізації балансу народного господарства країни.

У сучасних умовах господарювання перед промисловим підприємством виникає багато труднощів, пов’язаних із адаптацією до ринкового середовища, що змінюється. При цьому необхідно визначити вплив різних негативних чинників, таких як інфляція, високий рівень податків та зборів, низька якість продукції, внаслідок чого виникає зниження інвестиційної привабливості вітчизняного товаровиробника перед зовнішніми джерелами фінансування, висока енергозалежність від країн-сусідів. Усі ці негативні явища в економіці України впливають на зниження ефективності функціонування суб’єктів господарювання, погіршення торговельного балансу, зниження темпів виробництва. Тому виникає нагальна потреба у впровадженні на виробництві нових методів управління бізнес-процесами.

Якщо вже відомі економічні методи не дають ефекту, рівня конкурентоспроможності продукції, який потрібен промисловому підприємству для нормальної роботи, що тоді робити? Безперечно, в цій ситуації його керівництву необхідно вдаватися до радикальних методів ведення бізнесу з урахуванням обраних стратегічних орієнтирів. Таким орієнтиром є реінжиніринг бізнес-процесів.

Треба зазначити, що уявлення підприємства в площині реалізації окремих функцій і діяльності функціональних одиниць є часом настільки короткозорим, що керівники підприємства, які не розуміють складності бізнес-процесів, не відчувають динаміки, що відбувається в їх організації та приречені на «сліпе» управління. Функціонально-орієнтоване управління породжує протиприродний розрив бізнес- процесів на окремі частини, що призводить до ускладнення взаємодії, гальмування процесів, зниження важливих конкурентних показників діяльності, зростання витрат на обслуговування адміністративного персоналу. Така ситуація є нормою для компаній, які уявляють свою організацію як сукупність підрозділів, що виконують окремі функції, а не як динамічну систему, що складається з безліч пересічних і взаємозв'язаних процесів. Багато бізнес-процесів пронизують організацію, починаючись за межами організації (наприклад, процес постачання сировини і комплектуючих) і закінчуючись за межами організації (наприклад, доставка продукції на склад клієнта або післяпродажне сервісне обслуговування). У процесно-орієнтованих компаніях розподіл підрозділів за функціональною ознакою носить умовний характер, оскільки структура і функції підпорядковані процесам, а не навпаки (Бондаренко І.В., 2010).

Сучасні підприємства значною мірою все ще базуються на принципах, сформульованих Адамом Смітом у його фундаментальній праці «Добробут націй», опублікованій у 1776 році. Виробничий процес він пропонував розбити на елементарні, прості завдання (роботи), щоб кожне з них міг виконувати один робітник; при цьому від робітника не вимагалося високої кваліфікації і уміння виконувати роботу в цілому, достатньо, щоб він спеціалізувався на одному або декількох простих завданнях. Це ідея, що легко реалізовується, у зв'язку з чим запропоновані принципи були і залишаються вельми успішними в масовому виробництві типової продукції, яка виробляється силами великої армії некваліфікованих робітників, що використовують просте устаткування.

Принципи, сформульовані Смітом і революційні для його часу, не відповідають вимогам сучасної індустрії, оскільки продукція у наш час повинна бути орієнтована в основному на вузькі групи споживачів, виконавці досвідчені, не бояться відповідальності і прагнуть до вирішення по справжньому складних завдань; ринок продуктів став набагато ширший, а конкуренція і боротьба за споживача — агресивнішою.

Не дивлячись на зміни в ринковому середовищі, багато компаній з тривалою історією господарювання на ринку продовжують за інерцією триматися за старі управлінські ідеї. Тому необхідно переосмислити способи організації бізнесу і використовувати принципово інший підхід, який дозволить повною мірою реалізувати переваги нових технологій і людських ресурсів. Цей підхід — основа інжинірингу бізнесу (бізнес-процесів), найбільш важливим напрямом якого є реінжиніринг, або перебудова існуючих компаній (Баринов В.О., 2006).

Результати досліджень, можуть бути використані в науковій та практичній діяльності фахівцями, державними службовцями і науковцями в галузі економіки та управління підприємствами, логістиці, інноваційного розвитку промислових підприємств, зокрема, машинобудівного комплексу, а також аспірантами та студентами економічних спеціальностей.

Дослідження виконані в рамках наукової теми: «Економічне обґрунтування реінжинірингу бізнес - процесів як елементу процесоорієнтованої системи управління на виробничому підприємстві» (номер Державної реєстрації 0110U001878).


Розділ 1 Теоретичні аспекти реінжинірингу бізнес-процесів як елементу процесоорієнтованого управління на виробничих підприємствах
1.1 Передумови впровадження процесоорієнтованого управління на вітчизняних виробничих підприємствах
Розвиток економіки в умовах ринкового господарювання і її можливі успіхи цілком залежать від формування різноманітних форм підприємницької діяльності, від дії системи управління на державному та регіональних рівнях підприємствами бізнесу, здатності підприємницьких структур швидко адаптуватися до динамічно змінної кон'юнктури ринку, враховувати невизначеність майбутньої ринкової ситуації і можливості її використання на благо своєї фірми (Богатин Ю.В.та ін., 2001).

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягати лише за систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський стиль господарювання, в основі якого - орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність (Хаммер М. та ін., 1997).

Діяльність української економіки в кризових умовах стала випробуванням на міцність для багатьох вітчизняних промислових підприємств (Лобанов П.В.. 2008). За період трансформаційних коливань Україна втратила близько 40 % промислового потенціалу, при тому, що має значний природно-ресурсний потенціал в розрахунку на душу населення, який 1,5-2 рази перевищує ресурсний потенціал США, в 4 рази – Німеччини і в 12-13 разів – Японії. Про значущість промислового комплексу для української економіки також свідчить і частка в загальному обсязі.Так, станом на 2007 рік ВДВ промисловості в загальному обсязі ВДВ становила 32,2% (за даними Держкомстату).

Промислова політика України повинна бути направлена на укріплення та розвиток вітчизняного промислового комплексу, адже наближення якості життя до європейських стандартів та забезпечення економічної безпеки визначають провідну роль промисловості серед найважливіших стратегічних інтересів держави.

Розглядаючи основні, майже стабільні протягом тривалого періоду показники розвитку промисловості України (рис.1.1), треба зазначити, що вони є віддзеркаленням сьогоднішнього стану галузі, яка характеризується утриманням «статус-кво».

Цей стан не можна називати позитивним явищем, адже він є явною «програшною позицією» в умовах посиленої світової конкуренції та високих темпів структурних зрушень в економіках провідних країн. Світові тенденції галузевої структури промисловості орієнтовані на розвиток машинобудування та галузей споживчих товарів, тоді як в Україні частка машинобудування скоротилася втричі, а легкої промисловості – у 8 разів (Статистичний щорічник 2008 р.). Це свідчить, насамперед, про відсутність інноваційного впливу на розвиток української промисловості в цілому, та машинобудівної галузі зокрема.

Результати досліджень, які проводили зарубіжні науковці і аналітики, підтвердили динаміку зростання витрат на інноваційні процеси в світовій економіці. При цьому відзначимо, що в умовах торгової інтеграції українські ринки збуту промислової продукції втратили національні ознаки. Причиною цього явища стали постійна інновація, оперативність реагування, оптимізація ресурсів, оскільки на сучасному етапі розвитку вони виявились ключовим елементом конкурентоспроможності в економіці (Данилишин Б.М. , 2007 ).


Рис 1.1 – Основні показники розвитку промисловості

На сучасному етапі результати діяльності загальнонаціональної інноваційної системи України не задовольняють розвитку потреб суспільства. До сьогоднішнього дня в реальних секторах промислової галузі продовжується процес згортання інноваційної діяльності. Лише кожне шосте підприємство в Україні здійснює інноваційну діяльність, тоді як у розвинених країнах світу (США, Японія та ін.) 70% від загальної частки підприємств вважаються інноваційно-активними (Борисенко М.Б. та ін.).

Яскравим відображенням стану інноваційного розвитку промислових підприємств України є і 82 позиція із 133 (дані 2010 року) у міжнародному рейтингу World Economic Forum за індексом глобальної конкурентоспроможності економіки (Global Competitiveness Index), який враховує технологічний рівень та інноваційний потенціал (Гейць В.М. ті ін. ).

Динаміка цього показника (табл.1.1) протягом останніх шести років вказує на неспроможність економіки України посилити свої світові позиції у частині конкурентоспроможності та якості бізнес-середовища. Серед інших складових, які негативно впливають на даний рейтинг нашої держави, відзначимо показник «innovation and sophistication» (80 місце із 133), тобто розвиток інновацій та сучасних технологій на внутрішніх ринках є досить повільним (Global Competitiveness Report 2009-2010).

Таблиця 1.1 - Рейтинг України за індексом глобальної конкурентоспроможності, 2004-2009 рр.


Країна

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Україна

86

84

69

73

72

82

Відзначимо, що попри негативну питому вагу підприємств (табл.1.2), які впроваджували інновації, спостерігається зростання загальної суми витрат. Свою інноваційну діяльність промислові підприємства України фінансують переважно за рахунок власних коштів (близько 77% від загального обсягу фінансування інноваційної діяльності), що відображає також недостатню підтримку з боку держави, доля фінансування якої близько 1,4%.

Упродовж майже 19 років незалежності зберігається стійка тенденція зменшення кількості підприємств, що впроваджують інновації (Немеш Г.О.). Інноваційну діяльність в Україні в 2008 році здійснювали 13% підприємств, що є досить низьким показником. Так, у 2004 році в Німеччині цей показник становив 65,1%, Австрії – 52,5%, Франції – 32,6%, Польщі – 24,8% (Шатило О.А.).
Таблиця 1.2 - Інноваційна активність промислових підприємств України (Паливода О.М. , 2008 )

Рік


Питома вага підприємств, які займалися інноваціями, %

Питома вага підприємств, які впроваджували інновації, %

Загальна сума витрат, млн. грн.

2000

18,0

14,8

1760,1

2001

16,5

14,3

1979,4

2002

18,0

14,6

3018,3

2003

15,1

11,5

3018,3

2004

13,7

10,0

3059,8

2005

11,9

8,2

4534,6

2006

11,2

10,0

6160,0

2007

14,2

10,7

10821,0

2008

13

10,8

11994,2

Серед головних чинників низької інноваційної активності промислових підприємств України можна виділити,перш за все, низький рівень інвестицій.

Загальновідомо, що інвестиційний ресурс для промисловості забезпечує необхідний інноваційний потенціал і являє собою економічний потік матеріально-технічних, фінансових, інформаційних ресурсів та ресурсів праці.

Світовий досвід свідчить, що країни з трансформаційними економіками, як правило, не в змозі здолати об’єктивні труднощі перехідного періоду без залучення та ефективного використання інвестицій. Тож ситуація, яка простежується на вітчизняних промислових підприємствах, є віддзеркаленням вищезгаданої тези, адже динаміка зміни індексу інвестицій в основний капітал (рис.1.2) демонструє хвилеподібний, мінливий, а значить нестабільний характер.

Внаслідок світової фінансової кризи з 2008 року ситуація з інвестуванням різко погіршилась, досягнувши в 2009 році рекордно низької позначки за останні 9 років (67,6%). Якщо ж простежити динаміку цього показника базисним методом (відносно 1990 року, рис. 1.5), то інвестиційна діяльність підприємств України виглядає неефективною для основного капіталу протягом всього періоду існування країни. За 19 років цей показник так і не досяг такого рівня, який би перевищив 1991 рік.

Рис 1.2 – Динаміка зміни індексу інвестицій в основний капітал

(%, до попереднього року)
Негативні тенденції зниження інвестицій в основний капітал у виробництві підкріпляються структурою джерел їх фінансування. У ній провідна роль належить власним коштам підприємств. Згідно з даними Держкомстату України в 2000 році цей показник становив 68,6%. Через 8 років він зменшився до позначки 56,7%. Пояснюється це тим, що за той же період часу стрімко зростало кредитування банками (2000 – 1,7% та 2008 – 17,3% відповідно). Фінансування коштами державного бюджету здійснювалось таким чином: 2000 рік – 5,1%, 2008 рік – 5,0%. Тобто підтримка держави істотно не збільшувалась, хоча досягала свого піку у 2004 року – 10,5%. Інші залучені кошти – запозичені кошти від інших організацій.

Рис 1.3 – Динаміка індексу інвестицій в основний капітал

(%, до 1990 року)

Якщо порівняти вищенаведені показники з аналогічними показниками іншої держави (табл.1.3), можна відзначити неефективну державну політику відновлення засобів виробництва в Україні.

Таблиця 1.3 - Порівняльна характеристика джерел фінансування інвестицій в основний капітал


Джерела фінансування інвестицій, %

Україна

Російська Федерація

2000

2008

2000

2008

Власні кошти

68,6

56,7

47,5

39,5

Кредити банків

1,7

17,3

2,9

11,8

Кошти державного бюджету

5,1

5,0

22,0

20,9

Відтворювальна структура інвестицій у 2008 році показує прагнення промислових підприємств технічно переоснащувати і реконструювати діючі потужності, на це вони витратили 62,9% загального обсягу. На введення в дію нових основних засобів витрачено 33,4% інвестицій, на підтримання діючих – 3,7%.

Тож негативною тенденцією також можна вважати і недостатній рівень оновленості виробничих потужностей, у зв'язку з чим для більшості промислових підприємств України характерні застарілі виробничі фонди та технології. Наочною виглядає ситуація, в якій українська економіка, використовуючи застарілі основні засоби, значно відстає від промислово розвинених держав.

Незважаючи на те, що за останні декілька років ми можемо спостерігати зростання капіталовкладень у цей сегмент (табл. 1.4), загальна характеристика діяльності основних засобів є негативною, перш за все через їх інтенсивне зношення (табл. 1.5).


Таблиця 1.4 - Введення в дію основних засобів, млн. грн. (Статистичний щорічник 2008 р.)





2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Усього

23726

33255

35025

44165

61468

70497

82333

127453

Промисловість

9363

10791

12102

14012

23547

22738

29085

39655



Таблиця 1.5- Ступінь зносу основних засобів, %





2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Усього

43,7

45,0

47,2

48,0

49,3

49

51,5

52,6

Промисловість

48,8

51,9

54,5

56,4

58,3

57,9

58,6

59,0

Іншим чинником, який суттєво впливає на зниження інноваційної активності промислових підприємств України, а відповідно і впровадження нових процесоорієнтованих методів управління є погіршення їх науково-технічного потенціалу. Динаміка впровадження прогресивних технологічних процесів та освоєння виробництва нових видів продукції (рис.1.4) теж демонструє нестабільний та мінливий характер. Якщо темпи зростання останнього не збільшаться, то рівня впровадження нових прогресивних технологічних процесів 1991 року вітчизняна промисловість досягне лише в 2014 році (Немеш Г.О ).

З 2007 року в промисловості почалося скорочення подання заявок до Державного департаменту інтелектуальної власності на видачу охоронних документів. У 2008 році кількість заявок на винаходи скоротились з 279 до 229, на корисні моделі - з 546 до 408, на промислові зразки – зі 174 до 122 штук.


Рис 1.4 - Впровадження прогресивних технологічних процесів та освоєння виробництва нових видів продукції на вітчизняних промислових підприємствах
Скорочення заявок відбулося і в патентні відомства інших країн. За той же період кількість заявок в патентні відомства інших країн на винаходи скоротилася з 47 до 31, на корисні моделі – із 34 до 32, на промислові зразки – з 90 до 11 штук.

Використання об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій з 2007 по 2008 рік скоротилося такими темпами: кількість використаних винаходів у промисловості з 803 до 754, промислових зразків – з 833 до 637, раціоналізаторських пропозицій – з 10762 до 9328 штук. У цей проміжок часу збільшилася лише кількість використаних корисних моделей з 684 до 714 штук.

Щодо джерел фінансування промислових НДДКР, то Л.І. Федулова зазначає, що «останніми роками відбувається перерозподіл джерел фінансування промислових НДДКР у напрямі збільшення частки власних коштів наукових організацій та підприємницького сектора, скорочення коштів іноземних джерел, тоді як частка коштів державного бюджету та організацій державного сектора залишається майже постійною. Така тенденція зміни співвідношення наближається до світової практики, особливо провідних країн світу, де основний тягар витрат несе бізнес, передусім, вітчизняний, а не держава. Однак для України такий стан справ не має позитивного характеру, що виявляється перш за все у погіршенні експортних позицій вітчизняної промислової продукції на світових ринках. Це відображає від’ємне сальдо зовнішньоторговельного обороту» (Немеш Г.О ).

Наслідком гострої нестачі інвестицій, використання застарілих засобів та технологій є незадовільний фінансових стан підприємств. Вплив вищеперелічених факторів спричинили скорочення прибутків підприємств промисловості в 2008 році до 21743,4 млн грн. Аналогічний показник у 2007 році становив 43700,9 млн грн. і це був пік зростання за останні 8 років. При цьому спостерігалося збільшення оборотних активів із 361459,7 до 481336,9 млн.грн. Але позитивним таке явище вважати не можна, оскільки в їх структурі переважала дебіторська заборгованість, яка за даними 2008 року становила 61,4% в загальному обсязі.

Недоотримання прибутків у таких умовах призвело до збільшення підприємств-банкрутів у промисловості, частка яких збільшилася до 39,1% у 2008-му, порівняно із 33,4% у 2007 році. Сума збитків при цьому досягла рекордно високого значення протягом останніх 8-ми років - 49432,8 млн грн. Логічно, що при таких фінансових результатах, рентабельність операційної діяльності в 2008 році теж продемонструвала падіння на 0,8% і становила 5,0%.

Темп зростання індексу цін виробників промислової продукції у 2008 році теж виявився рекордним за останні 10 років і склав 135%. Відзначимо, що до цього часу позначку в 120% цей показник перетинав лише двічі - у 2000 та 2004 роках. Така тенденція свідчить про те, що свій незадовільний фінансовий стан підприємства промисловості компенсують підвищенням цін на продукцію, втрачаючи конкурентні позиції у боротьбі із зарубіжними компаніями.

Проаналізувавши стан промисловості в Україні, можна зробити висновок про шалений «тиск» на підприємства з боку гальмуючих їх розвиток факторів. З кожним роком цей тиск посилюється, тому збільшується і кількість тих компаній, котрі припиняють спротив та опускаються за межу банкрутства (рис. 1.7). Очевидно, що такі підприємства виявились неготовими до системних кризових явищ макроекономічного середовища і потребують корінного реформування фінасово-господарської діяльності. Необхідно відзначити, що в наш час використання сучасних та більш ефективних методів покращення діяльності промислових підприємств є адекватною реакцією на зовнішні зміни вітчизняної економіки. Передумовами впровадження реінжинірингу на таких підприємствах можна вважати: низький технічний рівень виробництва, низький інноваційний розвиток, традиційне функціональне управління, незадовільне матеріальне становище, низька якість продукції, незадовільний фінансовий стан, а також позитивний досвід використання даного організаційно-економічного інструментарію в зарубіжних країнах.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка