Про стан та перспективи




Сторінка1/26
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.52 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В УКРАЇНІ
НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ

Київ – 2010

ЗМІСТ

1.ПРОГРАМА ДІЙ ДЛЯ ПОЛІТИКІВ: ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ БІЗНЕСУ ПОТРЕБУЄ СПІЛЬНИХ ЗУСИЛЬ

2.2. Динаміка розвитку малого та середнього підприємництва в Україні 35

2.3. Порівняння регіонів за станом розвитку та підтримки малого підприємництва (рейтинг регіонів) 42

Частина 3. БІЗНЕС-КЛІМАТ В УКРАЇНІ: ПОТРІБНІ КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ 73

3.1. Проблеми в сфері розвитку підприємництва та особливості його державного регулювання в умовах кризи 73

3.1.1. Реалізація регуляторної політики в сфері господарської діяльності в умовах світової кризи 73

3.1.2. Удосконалення реєстраційних процедур 85

3.2.2. Регіональні програми підтримки малого підприємництва 127

4.1. Удосконалення нормативно-правової бази у сфері 173

господарської діяльності 173

  173


У напрямі стабілізації роботи житлово-комунального господарства: 192

ДОДАТКИ

ПЕРЕДМОВА
Підприємницька діяльність є основою економічного і соціального розвитку, вирішення соціальних проблем, подолання бідності та забезпечення високого рівня життя громадян. Тому в кожній країні питання створення належних умов для відповідального перед державою, соціально-орієнтованого, спрямованого на вирішення як поточних, так і довгострокових задач бізнесу завжди належали до першочергових. Така діяльність передбачає вирішення цілого комплексу складних, нерідко суперечливих проблем з урахуванням загальнодержавних та регіональних інтересів, а також мотивів діяльності різних соціальних груп населення.

В період економічної кризи такі проблеми значно загострилися. Пошуки чинників подолання кризових явищ в економіці, передусім, спрямовані на створення більш сприятливих умов для підприємництва як локомотиву поступального розвитку країни. З іншого боку, посилюються вимоги до діяльності підприємців. Вона має підпорядковуватися не тільки реалізації інтересів бізнесу, а і вирішення загальнодержавних, регіональних та соціальних проблем.

В Україні питанням підприємницької діяльності приділяється значна увага. Проте, у порівнянні з розвинутими країнами її рівень є недостатнім та потребує суттєвого покращення. До причин такого стану належить як наявність проблем регуляторного характеру (на загальнодержавному і регіональному рівнях), так і неадекватна вимогам цивілізованої соціально-ринкової економіки діяльність значного сегменту бізнесу. З одного боку, державне регулювання підприємництва є занадто обтяжливим, що потребує заходів дерегуляції, спрямованих на досягнення європейських стандартів. З іншого – діяльність значного прошарку суб’єктів господарювання характеризується низькою соціальною відповідальністю; нерідкими є факти ухилення від оподаткування, проведення тіньових операцій та виведення капіталу за межі країни.

Державне регулювання підприємництва в Україні потребує не тільки підтримки стабільного, поступального його розвитку, а і створення умов для суттєвого прискорення темпів його приросту, впровадження інновацій, активізації міжнародних операцій та формування конкурентоспроможних вітчизняних підприємств. В той же час, в Україні спостерігалася відсутність належної координації діяльності всіх гілок влади, громадськості та об’єднань підприємців, спрямованої на вирішення зазначених проблем. Наслідком стало накопичення багатьох гострих питань, які потребують розв’язання.

Удосконалення регуляторної політики потребує систематизації досягнутого протягом року та визначення задач, які потребують вирішення як в поточному, так і довгостроковому періодах. З метою підведення підсумків щорічної роботи запроваджено підготовку та публікацію Національної доповіді, в якій розкривається стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні протягом звітного періоду. Розробка такого документу передбачає чітку постановку цілей і задач, які потребують вирішення, а також необхідність залучення для цього матеріальних, фінансових та людських ресурсів. Підготовка Національної доповіді націлюється на визначення пріоритетів та конкретних заходів для щорічної програми проведення регуляторної політики та розвитку бізнесу, комплексного вирішення проблем, незалежно від того, яка політична сила знаходиться при владі.

Національна доповідь «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні» у 2010 році підготовлена в рамках виконання Указу Президента України від 22 червня 2009 року № 466/2009 «Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах економічної кризи» та наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 22 лютого 2009 року № 31 «Про підготовку Національної доповіді «Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні».

Активну участь в розробці Національної доповіді прийняли фахівці Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету статистики України, Українського інституту підприємництва, Торгово-промислової палати України, Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Європейської Бізнес-Асоціації, Українського фонду підтримки підприємництва та ін.

До підготовки Національної доповіді залучені провідні науковці Інституту економіки та прогнозування НАН України, Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, Інституту економіки промисловості НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, Центру наукових досліджень Національного банку України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Національного університету Державної податкової служби України, ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва», Харківського національного економічного університету та ін.

В умовах фінансово-економічної кризи в Україні відзначалося значне погіршення показників розвитку бізнесу. До факторів негативного впливу на їх динаміку належать скорочення споживчого попиту, загострення проблем у банківській сфері, погіршення умов кредитування реальної економіки, обмеження державних інвестицій та фінансової підтримки бізнесу, зменшення зарубіжного інвестування в розвиток приватного сектору та ін.

З метою їх подолання державними органами влади запроваджено заходи з покращення ведення підприємницької діяльності. Їх було спрямовано на підвищення рівня навчальної підготовки кадрів для підприємництва, впровадження його фінансово-кредитної та експортної підтримки, стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів, врахування європейського досвіду розвитку малого та середнього бізнесу, активізації державно-приватного партнерства та ін.

Проте, боротьба з кризовими явищами в економіці не відрізнялася системністю та послідовністю. Тому не були вирішені задачі щодо стримування тенденцій до їх поглиблення. Наслідком стало погіршення загальної ситуації в країні. До причин такого стану відносяться неузгодженість дій політичних сил, низький ступінь довіри до влади з боку громадян та низький рівень співпраці державного виконавчого апарату з бізнесом і громадськими організаціями. В той же час, для стабілізації ситуації необхідна консолідація дій політиків, а також громадськості, спрямована на вирішення проблем, які накопичилися у сфері бізнесу.

В умовах фінансово-економічної кризи в Україні значно погіршилося підприємницьке середовище. Відзначалися тенденції зниження багатьох показників розвитку бізнесу та подальшої його концентрації в провідних регіонах країни. Негативними стали впливи таких змін на занятість та соціальний захист населення. На державному рівні були прийняті заходи з державної підтримки підприємницької діяльності. Проте, виявилося, що вони здебільшого мали нормативний характер і не були в достатній мірі підкріпленими ресурсним забезпеченням. Тому їх прийняття і не призвело до суттєвого поліпшення ситуації.

Накопичилися проблеми, пов’язані з проведенням регуляторної політики. Більш рельєфно виявилися недоліки реєстраційної діяльності. Загострилися питання функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Не в повній мірі відповідає вимогам розвитку бізнесу, адекватного інтересам не тільки підприємців, а і держави в цілому також чинний перелік видів господарської діяльність, що підлягає ліцензуванню. Чимало складних проблем накопичилося в системі оподаткування діяльності підприємництва. Потребує реформування державний нагляд у сфері господарської діяльності.

Розвиток підприємництва стримується використанням обтяжливих регуляторних процедур (складністю адміністрування податків, отримання дозволів, технічного регулювання /сертифікації та стандартизації/, перевірок органів державного нагляду). Тому важливими є питання удосконалення правової та організаційної бази, спрямованої на створення більш сприятливих умов для функціонування соціально-орієнтованого, налаштованого на роботу в умовах конкурентного середовища бізнесу.

Господарський комплекс нашої країни характеризується низьким рівнем технічної та технологічної бази. Тому до пріоритетних завдань належить створення умов для прискорення технологічної перебудови вітчизняного виробництва з метою підвищення його потенціалу та досягнення рівня світових стандартів. Важливим напрямом зміцнення конкурентоспроможності національного бізнесу та оволодіння сучасними важелями конкурентної боротьби є забезпечення високого рівня інноваційної активності вітчизняних підприємств. Умовою прискорення стабілізації економічного та соціального розвитку України є реалізація заходів, спрямованих на активізацію модернізації господарського комплексу з урахуванням досвіду розвинутих країн.

Результативність державної підтримки та формування сприятливого підприємницького середовища передбачає її здійснення на всіх рівнях влади. Проте, як на загальнодержавному, так і на регіональних рівнях мається значна кількість проблем, вирішення яких потребує впровадження активних заходів. Місцеві органи влади в недостатній мірі виконують роль посередників між бізнесом, державою і суспільством.

Особлива увага приділяється розвитку малого та середнього бізнесу. Посилення регуляторної політики передбачає продовження роботи, спрямованої на удосконалення нормативно-правової бази, з використанням якої здійснюється регулювання розвитку підприємництва. Важлива роль належить запровадженню заходів, спрямованих на стабілізацію внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію вітчизняних підприємств. Потребують покращення режими кредитування національного товаровиробника. Для попередження антидержавних явищ в розвитку бізнесу необхідно впровадити заходи з обмеження тінізації економіки та рейдерства. Важливим фактором активізації підприємництва має стати поглиблення діалогу бізнесу і влади.

Потребує суттєвого покращення стан ресурсного забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу. Зокрема, не виконується значна кількість положень, передбачених Національною програмою сприяння розвитку малого підприємництва. Не результативними виявилися регіональні програми підтримки малого бізнесу. Не відповідає сучасним вимогам інфраструктура, функції якої зводяться до обслуговування підприємницької діяльності. Потребує активізації участь громадськості в прийнятті управлінських рішень стосовно покращення бізнес-середовища. Цілеспрямованої державної політики потребує розвиток державно-приватного партнерства в Україні.

Основою вирішення задач з активізації розвитку бізнесу в Україні є формування адекватної нормативно-правової бази, з використанням якої здійснюється проведення регуляторної політики. Протягом 2009 р. підготовлені зміни та доповнення до діючого законодавства, а також напрацьовані нові пропозиції та рекомендації щодо його удосконалення. Важливо передбачити заходи з практичної реалізації запропонованих законопроектів шляхом прийняття конкретних дій, які охоплюють як ресурсне, так і організаційне їх забезпечення.

Значне покращення регуляторної політики залишається одним з найважливіших напрямів забезпечення поступального розвитку національної економіки та вирішення соціальних проблем. Тому постає задача проведення подальшої роботи з її удосконалення, розрахованої на середньо- та довгострокову перспективу. Реалізація принципів спадкоємності та послідовності в здійсненні державної політики стосовно розвитку підприємництва передбачає виявлення проблем та обґрунтування пропозицій з їх вирішення з урахуванням довгострокових орієнтирів. Такі задачі стануть предметом розгляду Національної доповіді наступного року.



Частина 1. ПРОГРАМА ДІЙ ДЛЯ ПОЛІТИКІВ: ВИРІШЕННЯ

ПРОБЛЕМ БІЗНЕСУ ПОТРЕБУЄ СПІЛЬНИХ ЗУСИЛЬ

1.1. Удосконалення системи підготовки кадрів для підприємництва

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів мають вирішальне значення в формуванні підприємництва, яке відповідає вимогам сучасного етапу розвитку країни та націленого на прискорення науково-технічного прогресу, забезпечення ефективного використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів, посилення соціальної відповідальності бізнесу. Забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами, впровадження нових засобів державного регулювання, імпорт новітньої техніки і технології не будуть давати належної віддачі без запровадження виважених, раціональних підходів до підготовки підприємців, націлених на вирішення задач бізнесу в умовах ринкової економіки з урахуванням специфіки економічного та соціального розвитку нашої крани, особливостей державного регулювання економіки та стану підприємництва в регіонах України.

Водночас, рівень кваліфікації підприємців, зайнятих у сфері бізнесу, в Україні є невисоким, що значно ускладнює перспективи його інноваційного розвитку. Відсутність спеціальних знань у сфері бізнес-освіти, неефективний менеджмент знижують конкурентоспроможність бізнесу, погіршують якість його персоналу.

Для вирішення зазначених проблем необхідно запровадити заходи з реформування підготовки кадрів для забезпечення підприємницької діяльності. Така система повинна стати комплексною та охоплювати як початковий рівень навчання, так і підготовку у вищих начальних закладах, впровадження спеціальної післявузівської освіти, орієнтованої на підвищення рівня підприємців, запровадження постійно діючої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, зайнятих у сфері бізнесу.

Потрібно подолати інерційний характер розвитку системи підготовки кадрів для сфери малого бізнесу, удосконалити роботу навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для малих підприємств, формування економічних знань, підприємницької культури, набуття практичних навичок роботи в умовах підприємницького середовища.

Для цього необхідно гармонізувати систему базової освіти та додаткової професійної освіти на засадах реалізації концепції єдиної кадрової політики. Система освіти має стати функціональним механізмом реалізації державної політики управління людським капіталом та трудовими ресурсами. І в цьому головну роль має відіграти ефективна система державних замовлень на підготовку і перепідготовку фахівців. Держава має здійснювати організаційні та координаційні заходи зі створення необхідних умов для підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері бізнесу. Іншим важливим напрямом є залучення до такої діяльності професійних організацій та приватного бізнесу.

Для цього, в першу чергу, необхідно впроваджувати інноваційні освітні технології в системі додаткової професійної освіти управлінців усіх рівнів і, насамперед, державних службовців. А також ввести ефективні механізми оцінки і прогнозування стану ринку праці та розробки на їх основі державного замовлення у системі освіти.

Досвід зарубіжних країн є свідченням того, що впровадження освітніх програм для підприємців перетворилося на важливий фактор прискорення економічного зростання. Навіть серед країн, в яких раніше не впроваджувалися такі програми на державному рівні, питанням удосконалення системи підготовки кадрів для сфери бізнесу приділяється все більш важливе значення. Такі заходи запроваджено в Угорщині, Нідерландах, Польщі, Німеччині, Великобританії, Фінляндії, Ірландії, Франції та інших країнах.

В рамках Європейського Союзу провідна роль стосовно ініціатив щодо освітніх програм для підприємців належить Європейській Комісії.

Європейська Комісія прийняла низку рекомендацій щодо розвитку освітніх програм в рамках ЄС:



  • продовження роботи Європейської Комісії щодо впровадження «підприємництва» у навчальні плани навчальних закладів всіх рівнів;

  • мульти-дисциплінарна освіта (студенти технічних спеціальностей вивчають підприємництво з метою активізації впровадження своїх розробок у життя);

  • стимулювання національних ініціатив щодо впровадження підприємництва в освіту на початковому рівні і в рамках існуючих МСП;

  • стимулювання внутрішньогалузевих ініціатив з метою розширення підприємницьких знань;

  • стимулювання підприємництва в університетах;

  • впровадження фінансових ініціатив (податкові канікули для компаній, які підтримують своїх працівників у створенні власних фірм);

  • доступна система відпустки з вагітності для жінок- підприємців;

  • стимулювання студентів і випускників до роботи в МСП у вільний від навчання час;

  • розробка державного інструментарію щодо заохочення МСП брати на роботу студентів і випускників.

В системі підготовки кадрів для підприємницької діяльності Україні виявилися значні проблеми. До них, зокрема, можна віднести те, що рівень знань, які отримують випускники вищих навчальних закладів не в повній мірі відповідає вимогам сучасного ринку праці. Для проведення операцій у сфері бізнесу спеціаліст потребує додаткової підготовки в період початкового етапу на підприємстві, який може продовжуватися на протязі значного періоду.

Для вирішення зазначених проблем необхідно запровадити спеціальні програми практичної підготовки фахівців для малого та середнього бізнесу. З метою активізації навчального процесу та наближення його до нагальних проблем, які вирішують підприємці, доцільно частину практичних занять передавати практикам, які мають достатній досвід ведення бізнесу. Курси підвищення кваліфікації для підприємців необхідно здійснювати не рідше, ніж протягом трьох років. При цьому, слухачі курсів повинні навчатися за програмами, які спрямовані на вивчення передового досвіду ведення підприємництва з урахуванням особливостей його функціонування в Україні. Важливою складовою є підготовка та видання спеціалізованої методичної літератури для забезпечення таких курсів та створення доступної мережі для надання фінансових, економічних та юридичних консультацій підприємцям. Особливе значення слід приділити організації діалогу влади (на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях) і бізнесу за участю громадських організацій. Для цього активізувати роботу з проведення круглих столів, дискусій, конференцій з проблем розвитку бізнесу в Україні. Важливою формою підвищення кваліфікації підприємців є обмін досвідом з питань впровадження нових методів та технологій ведення бізнесу як в Україні, так і в зарубіжних кранах.


1.2. Забезпечення адекватної ринковим умовам фінансово-кредитної політики розвитку підприємництва
Обмеженість внутрішніх фінансових ресурсів та ускладнений доступ до зовнішніх джерел фінансування стає фактором стримування розвитку підприємництва, уповільнення поглиблення ринкових відносин, формування конкурентного середовища. Подолання кризових явищ в економіці неможливе без стимулювання розвитку внутрішнього виробництва, у тому числі з використанням заходів фіскальної та грошово-кредитної політики. Відновлення кредитування економіки потребує створення відповідних монетарних умов: низької інфляції, низьких відсоткових ставок, стабільності на валютному ринку, відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, зменшення на цій основі доларизації, обігу готівки поза банками та зростання довгострокової ресурсної бази банків.

Виходячи з необхідності одночасного подолання кризових явищ та забезпечення економічного зростання, грошово-кредитна політика держави має охоплювати як короткострокові заходи, спрямовані на обмеження кризових явищ, так і інструменти довгострокового, перспективного характеру, що націлені на проведення структурної перебудови економіки. Особливого значення набуває запровадження дієвих механізмів стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності вітчизняного бізнесу.

Високі темпи економічного зростання, які продемонстрували у другій половині минулого сторіччя країни ЄС, Японія, Південна Корея, нові індустріальні країни Східної Азії, Китай, Індія та Бразилія, були досягнуті завдяки тому, що державна економічна політика у цих країнах спрямовувалася на підтримку та стимулювання науково-технічних процесів з подальшою комерціалізацією їх результатів суб’єктами господарювання як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

Заходи щодо стимулювання розвитку банківського кредитування реального сектору лежать не лише в площині грошово-кредитної політики. Нині низька кредитна активність банків зумовлена, насамперед, такими чинниками як:



  • низький рівень кредитоспроможного попиту позичальників на кредити. Зниження номінальних доходів населення і підприємств, знецінення об’єктів кредитного забезпечення через обвал цін на ринку нерухомості, ослаблення балансів позичальників в умовах кризи, невизначеність економічних перспектив, зменшення економічної активності, високі процентні ставки за кредитами – всі ці фактори суттєво зменшили кредитоспроможний попит потенційних позичальників на кредит.

  • низький рівень пропозиції кредитів з боку банків через:

  • зростання проблемних кредитів в структурі кредитного портфеля банків (до 10 %), що зумовило погіршення якості кредитного портфеля та втрату банками ресурсної бази, яку вони прагнуть компенсувати вищими відсотковими ставками за кредитами;

  • відсутність у банків довгострокової ресурсної бази через відтік депозитів, їх доларизацію та погіршення доступу вітчизняних банків до міжнародних ринків капіталу у кризовий період;

  • високий ризик неповернення кредитів через зниження кредитоспроможності позичальників;

  • наявність у банків в умовах кризи більш дохідних сегментів розміщення ресурсів, ніж вкладення капіталу в підприємства реального сектору економіки (валютний ринок та ринок державних цінних паперів);

  • стратегію "виживання", яка виявляється у необхідності підтримання значного рівня ліквідності для уникнення можливої втрати фінансової стійкості в умовах кризи;

  • незахищеність прав кредиторів через недосконалість законодавчо-нормативної бази та судової системи.

В результаті дії цих чинників на грошово-кредитному ринку нині склалася ситуація, коли наявна в банківській системі надлишкова ліквідність не спрямовується банками в кредитні операції, а утримується в високоліквідній формі, у тому числі на коррахунках банків, в депозитних сертифікатах Національного банку та короткострокових ОВДП. Водночас, розв’язання проблем кредитування економіки неможливо лише стимулюючими заходами Національного банку, у тому числі емісійного характеру. Необхідним є об’єднання зусиль усіх гілок влади для створення відповідного бізнес-клімату, в якому кредитування здійснюється з урахуванням інтересів позичальників, кредиторів та держави, не створюючи при цьому загрози порушення умов ціновій стабільності.

Насамперед, необхідним є посилення координації монетарної та фіскальної політики з метою обмеження емісійних антикризових заходів та ризиків курсової і цінової стабільності. Такими заходами мають бути: створення відповідної інфраструктури (гарантійної, страхової, кредитної та ін.), визначення режимів кредитування (загального, пільгового, компенсаційного, стимулюючого) та податкових стимулів (як для кредиторів, так і для позичальників) для забезпечення кредитування пріоритетних напрямів розвитку країни.



Особлива роль належить забезпеченню стабільної державної макроекономічної політики на державному рівні, зокрема:

  • впровадженню заходів, спрямованих на обмеження інфляції та різких коливань обмінного курсу національної валюти;

  • зміцненню інфраструктури, функціями якої є сприяння обмеженню фінансових ризиків в проведенні господарської діяльності;

  • удосконаленню системи проведення розрахунків та страхування на фінансово-кредитному ринку;

Для забезпечення мінімізації валютних ризиків суб’єктів господарювання необхідним є посилення регулювання валютного ринку, зокрема:

  • недопущення неправомірного вивезення іноземної валюти з території держави, забезпечення контролю за «відмиванням брудних грошей», протидія порушенням у переведенні безготівкових коштів в іноземній валюті у готівку на території держави;

  • здійснення моніторингу та обмеження збільшення частки і обсягів валютної заборгованості вітчизняних підприємств, проведення ними незаконних валютних операцій;

  • збільшення валютних резервів з метою використання їх для недопущення значних коливань обмінного курсу національної валюти.

З метою відновлення кредитування економіки необхідно створення адекватних монетарних умов:

  • відновлення фінансової стабільності банківської системи, забезпечення цінової стабільності та активізації інвестиційної складової діяльності банків;

  • зниження облікової та інших офіційних ставок Національного банку зі зменшенням інфляційних та девальваційних ризиків в економіці України;

  • забезпечення стабільності на валютному ринку та підтримання курсу національної валюти;

  • збільшення капіталізації банків з метою розширення кредитування загальнодержавних інвестиційно-інноваційних програм і проектів;

  • підтримання вимог до формування банками резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, що дозволить вивільнити кошти, які рекомендовано банкам спрямовувати виключно на кредитування позичальників-товаровиробників;

  • удосконалення умов рефінансування банків з метою стимулювання кредитування економіки;

  • продовження підтримки пріоритетних для держави напрямів та заходів, насамперед, заходів, пов’язаних із підготовкою та проведенням чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні шляхом створення стимулюючих умов банкам, які їх фінансують;

  • підтримка кредитами рефінансування державних банків, які здійснюють кредитування інвестиційних програм, визначених пріоритетними на державному рівні.

В цілому, якщо розглядати процес фінансової підтримки малого і середнього підприємництва з точки зору держави, то основними формами такої підтримки мають бути:

  • часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб'єктів малого і середнього підприємництва;

  • часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями;

  • надання гарантій та порук за кредитами суб'єктів малого і середнього підприємництва;

  • надання кредитів, в т. ч. мікрокредитів, для ведення і започаткування власної справи;

  • компенсація видатків на розвиток кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами;

  • фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно чистих технологій.

Державна фінансово-кредитна політика, спрямована на створення сприятливих фінансових передумов для започаткування та здійснення підприємницької діяльності, доступності фінансових ресурсів для підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності, збереження високого рівня захищеності підприємницького сектора національної економіки від зовнішніх та внутрішніх загроз у фінансовій сфері забезпечується лише спільними зусиллями всіх політичних сил. Для вирішення зазначених проблем необхідні скоординовані та узгоджені дії президентської, парламентської та урядової гілок влади, опозиції і громадських організацій. Важлива роль в забезпеченні поступального розвитку бізнесу належить також діяльності органів влади на регіональному та місцевому рівнях.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка