«Професійне здоров’я педагога, як проблема сучасної школи»




Скачати 476.33 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації17.04.2016
Розмір476.33 Kb.
  1   2   3
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Методичний кабінет відділу освіти

Богуславської РДА


«Професійне здоров’я педагога, як проблема

сучасної школи»

Методист

психологічної служби РМК

Ю.В. Кривобород

Богуслав 2012 р.

Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Воно позначається на здоров’ї його учнів і на результатах всієї навчально-виховної роботи. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному . Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому проблема збереження і зміцнення здоров’я учителя повинно бути одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів. Це питання має посідати чільне місце у роботі психологічної служби навчального закладу. Метою нашого засідання буде розкриття аспектів, змісту та форм роботи шкільної психологічної служби щодо збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога.

Професія педагогів і психологів належить до так званих хелперських (від англ. Help – допомагати), оскільки повязані з роботою в системі «людина-людина», тривалим міжособистісним спілкуванням, а також наданням підтримки й допомоги підопічним. Саме в цих людей дуже високий ризик психічних і соматичних реакцій на напружені ситуації на роботі. У даний час у Міжнародній класифікації хвороб (МКФ) навіть виділяють окремий стан – «Професійний стрес», визначаючи його як стрес пов’язаний із труднощами керування своїм життям». Один із наслідків тривалого професійного стресу є синдром професійного вигорання.

Термін «вигорання» походить від англ. «burn-out» (дослівно – припинення горіння). У зарубіжній літературі використовується вже більш як 30 років-відтоді, як активно вивчають проблему емоційного виснаження професіоналів робота яких пов’язана з тривалим прямим контактом з людьми.

Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрат на емоції. У людини зменшується сила волі, загострюються індивідуальні особливості й деякі риси характеру.

Емоції по праву можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів і психологів. Дуже важливо протягом багатьох років підтримувати цей «інструмент» у порядку та зберігати позитивний емоційний діалог із учнями, батьками та колегами. Співробітник, виснажений емоційно, через декілька років професійної діяльності може сам собі сказати: «Я не можу більше турбуватися про інших, у мене не залишилось почуттів, мені нічого віддавати, я виснажений».

Основні ознаки професійного вигорання:



  • Швидка втомлюваність;

  • Негативізм у спілкуванні з учнями та їх батьками, колегами;

  • Безсоння;

  • Апатія та пасивність;

  • Почуття провини;

  • Зниження само оцінювання;

  • Підвищена дратівливість;

  • Потреба в психостимуляторах (тютюн, кава, алкоголь, медикаменти);

  • Порушення у харчуванні (переїдання або відмова від їжі);

  • Соматичні захворювання.

Одним із найсерйозніших факторів ризику розвитку синдрому вигорання – неможливість співробітника швидко й чітко розмежовувати своє «Я професійне» та «Я людське». Ідеальний варіант - на роботі виконувати свої професійні обов’язки, заощаджуючи емоції для сім’ї та близьких. І навпаки, після закінчення робочого дня на деякий час забути всі проблеми на роботі. Дуже важливо розуміти: якщо емоційне напруження не спадає під час роботи, воно найчастіше проявляється вдома. Нерідко потреба в самоті та обмеженні спілкування призводить до серйозних конфліктів із дітьми та близькими (аж до розпаду сім’ї).

Дуже складно визначити ту міру співчуття та допомоги, яку вчитель може надати іншим без втрат для себе! Спілкуючись з учнями, їхніми родичами та колегами, вчитель постійно знаходиться між «Я» й «Ти». Тому дуже важливо знати, що ризик вигорання дуже великий у тих, хто зовсім забуває про «Я» і цілком розчиняється в «Ти».

У діаметрально протилежній ситуації, яка швидко призводить до вигорання, професіонал віддаляється від підопічних і колег – просто не підпускає інших до себе. На спілкування він іде лише через «треба». Це характерно для людей, яким важко спілкуватися.

Серйозну загрозу у формуванні професійного вигорання становить особливий вид порушень діяльності емоційної сфери –алекситимія (неможливість виражати словами свої почуття). Як правило, алексетимія супроводжується дуже високим рівнем тривожності, через що людина звертається по психотерапевтичну допомогу.



Слід зазначити, що професійне вигорання дуже часто розвивається в тих, кого ми називаємо трудоголіками. Ідеться про співробітників і керівників, які не просто багато й успішно працюють, а «тікають» від життя на роботу, понаднормова робота, робота вдома й на вихідних, термінові виклики – усе це сигнал реальної загрози для розвитку синдрому вигорання.

Професійне вигорання загрожує й тим, кого називають людьми «без ресурсів». У даному випадку під ресурсами розуміють підтримку друзів, роботу в команді професіоналів, міцні родинні зв»язки і традиції виховання. Дуже важливі економічна стабільність, віра. До ресурсів належать також гарний стан здоров»я, наявність психологічної підтримки та медичної допомоги.

Величезне значення для збереження емоційної стабільності має мета і стабільність мотивації: у кого є «навіщо», той знайде і витримає будь-яке «як».

Серед зовнішніх факторів ризику емоційного виснаження і зниження професійної активності найбільш значущі – постійна емоційно напружена робота, підвищена відповідальність і несприятливий психологічний клімат у колективі.



Стадії та ознаки емоційного вигорання

У розвитку синдрому виділяють три стадії: напруження, резистенція (стійкі зміни) і виснаження.

До найбільш ранніх ознак на стадії напруження належать приглушеність емоцій і відчуття незадоволеності собою.

Потім проявляються зміни: відчуття обмеженості дій, емоційні зриви, негативні почуття до учнів, клієнтів і колег. Відбувається своєрідна деперсоналізація: співробітник може залишатися гарним професіоналом, але колеги та інші зауважують, що в нього «порожній погляд» і «холодне серце», а взаємини з іншими людьми погіршилися.

Серйозніші зміни настають на стадії виснаження: уже немає сил, волі та емоцій. Людина працює «на автопілоті», засуджує колишні професійні цінності, відсторонюється навіть від своїх близьких, намагаються усамітнитися. Настає редукція особистих досягнень, що виявляється в недооцінюванні або навіть негативному оцінюванні себе, своїх професійних досягнень, службових достоїнств і перспектив.

Поступово психологічний конфлікт на стадії виснаження переростає в соматичні захворювання: головні болі, виразку, гіпертонію, переїдання або анорексію. Виникає потреба зменшити психологічну напруженість алкоголем, психотропними медикаментами, азартними іграми.

Часто реакцією на вигорання є зміна роботи, перехід на адміністративний вид діяльності або остаточна зміна професії.

Як поповнити запас «емоційного палива»

Питання запобігання й подолання професійного стресу й вигорання останнім часом приділяють усе більше уваги. Звичайно, обсяг допомоги залежить від особливостей кожної конкретної людини й умов, у яких вона живе та працює.

На ранніх етапах ефективним є застосування різних видів психологічного розвантаження: хобі, спорт, емоційне спілкування з дітьми, близькими людьми або домашніми тваринами, іноді просто прогулянка в парку, гаряча ванна й ароматерапія. На роботі можуть допомогти фотографії тих, хто любий серцю, або аутотренінг, точковий самомасаж.

Глибші ознаки вигорання значно зменшуються за групових форм психологічної та професійної допомоги, тренінгів із особливостей міжособистісного спілкування.

В усуненні проявів синдрому вигорання у співробітників дуже великою є роль керівника організації. Від його вміння вчасно розпізнати перші ознаки професійного стресу у свого підлеглого, з’ясування його можливих причин, залучення кваліфікованих фахівців для надання психотерапевтичної або медичної допомоги багато в чому залежать подальша доля та здоров’я людини, стабільність роботи колективу.

Складність роботи з учителями як об’єктом психологічного впливу обумовлюється кількома причинами. Передусім, це особливості педагогічної професії, яка є непростою і найбільш напруженою у психологічному плані. Педагоги є тією професійною групою, яка особливо піддається впливам дезадаптаційних тенденцій. За даними ряду наукових досліджень, для третини вчителів показники соціальної адаптації рівні або ж нижчі, ніж у хворих неврозами . Для вчителів характерні невротичні і психосоматичні розлади, педагогічні кризи, професійне виснаження тощо. З іншого боку, складність роботи шкільного психолога з педагогами обумовлюється неоднозначністю сприймання останніми психологічної служби та особливостями стосунків суб’єктів психологічної діяльності відносно один одного. Члени педагогічного колективу по-різному сприймають саму психологічну службу: від прагнення до співпраці, зацікавленості до байдужості, недовіри, скептицизму. Слід також відзначити, що педагоги дуже гостро реагують на оцінку їхніх особистісних особливостей. Педагог звик оцінювати інших, йому важко погодитись з висновками про те, що несприятливий розвиток педагогічної ситуації визначений його власними слабкостям чи вадами. Крім цього, більшість педагогів мають високу особистісну тривожність, у силу чого схильні гіперболізувати, драматизувати події або впадати у глухий психологічний захист, не приймаючи або повністю відкидаючи висновки психолога.

У напрямку роботи зі збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога для шкільного психолога є велике поле діяльності. Це просвітницька, діагностична і психокорекційна робота. Аспектами цієї роботи є:

— підвищення грамотності вчителів з питань збереження і зміцнення їх власного професійного здоров’я;

— попередження професійних деформацій (як загальнопедагогічних, так і типологічних), допомога у їх усуненні;

— допомога у формуванні психологічного захисту від стресу, при потребі, у подоланні наслідків стресових ситуацій, усуненні синдрому емоційного згорання;

— профілактика педагогічних криз і допомога в усуненні їх наслідків;

— допомога в усуненні невротичних і психосоматичних розладів особистості педагога, гармонізації його особистості;

— робота зі створення сприятливого психологічного клімату у педагогічному колективі;

— співпраця з адміністрацією школи з метою створення безпечного освітнього середовища у загальноосвітньому навчальному закладі.

Шкільний психолог повинен бути теоретично обізнаний з різними дезадаптаційними тенденціями в діяльності вчителя, особливостями їх проявів, зі шляхами збереження і зміцнення професійного здоров’я педагога, механізмами і шляхами гармонізації його внутрішнього світу. В арсеналі практичного психолога мають бути оперативні методики для оцінки самопочуття особистості, для виявлення відхилень в емоційній сфері, схильності до емоційного згорання, ймовірності виникнення стресу і т.п.

Для реалізації визначених завдань психолог може використовувати різноманітні методи роботи: індивідуальні і групові бесіди та консультації, круглі столи, присвячені цій проблематиці, брейнстормінг, психотренінг, психотехнічні ігри і вправи тощо. Фахівець шкільної психологічної служби повинен володіти технологіями зняття психоемоційної напруги, виходу із стресу, методами психологічної саморегуляції, які при потребі зможе запропонувати педагогам, методами психологічної корекції.

Корисним, на нашу думку, може бути випуск практичним психологом у школі «Пам’яток для вчителя». Вони виконуватимуть, передусім, профілактично-просвітницьку функцію. Тематика їх може бути різною, наприклад: «Коли несподівано помітиш, що тобі все байдуже...», «Як педагогу позбутися професійних деформацій?», «Як не згоріти у полум’ї професії?», «Стрес, дистрес і психічне здоров’я педагога», «Синдром “емоційного згорання” — це психологічний захист чи хвороба?», «Ліки для педагога-трудоголіка», «Ерозія душі педагога: як з нею боротися?», «Професійне довголіття і шлях до нього» та ін.

Важливою для практичного психолога є робота з молодими педагогами. У науковій літературі встановлено, що ризик виникнення синдрому «емоційного згорання» підвищується до третього-четвертого року професійної діяльності. У цей час для педагога вже зникає новизна робочої обстановки та новизна його присутності у колективі. Про нього вже не говорять як про молодого недосвідченого спеціаліста, а навпаки, до педагога підвищуються вимоги зі сторони колег по роботі і вже вони самі починають пред’являти вимоги щодо себе самих [1].

Для практичного психолога корисно пам’ятати, що:

— краще «горять» ті, хто асоціює свою роботу з своєрідним призначенням, місією (серед психотерапевтів це називається «комплексом рятівника»);

— найбільш схильні до «згорання» інтроверти;

— допомоги потребують ті вчителі, які орієнтовані не на результат, а на створення клімату сім’ї, в якому дитина почуває себе комфортно. Природна установка таких учителів дуже розходиться з вимогами, які до неї пред’являють, а це може спричинити появу синдрому «емоційного згорання»;

— спад професійної діяльності учителів спостерігається після 10-15 років роботи — так званий період педагогічної кризи, що супроводжується почуттям тривоги, самотності, зневіри в себе, домінуванням негативних переживань;

— синдром «емоційного згорання» найчастіше розвивається у 40-річних людей, коли настає пік біологічного стану здоров’я.

До свідомості педагогів слід довести такі науково вивірені твердження, що до емоційного згорання найчастіше приводять позиції учителів, які вірять чотирьом міфам: 1) «Мені не можна помилятися»; 2) «Я повинен бути стриманим»; 3) «Я не маю права бути упередженим»; 4) «Я повинен бути у всьому прикладом для наслідування» [2]. Тому недоцільно входити у професію з установками надзвичайно високих стандартів, гіпервідповідальності. Не можна поєднувати особисту і професійну самооцінку, бо тоді фахівець руйнується як цілісність. Він старається працювати швидше як придуманий, ніж реальний педагог. Такий учитель ніби стоїть на п’єдесталі своєї непогрішності й виключності. У нього дуже високі вимоги до себе, його уявлення про хорошого вчителя складають образ абсолютної професійної досконалості. При зустрічі з реаліями шкільного життя такі педагоги відчувають емоційний шок, тому що дійсність не відповідає їхнім очікуванням. З кожною невдачею у такого вчителя посилюється дратівливість, втома, скорочується дистанція до професійних хвороб.

Особливо слід зазначити, що педагоги, для яких характерний синдром емоційного згорання, потребують спеціальних корекційних програм, питання розробки яких залишається відкритим і вимагає спільної роботи психологів, психотерапевтів, педагогів, медиків. Недругорядну роль щодо цього міг би відіграти інститут супервізії.

Вся робота шкільної психологічної служби має бути спрямована на розвиток внутрішніх сил учителя і розширення його самосвідомості, вияв і зміну тих рис характеру та способів поведінки, що провокують виникнення і підтримку емоційної напруги. Вона повинна сприяти активізації механізмів особистісної саморегуляції, ресурсів стресостійкості педагога, гармонізації його внутрішнього світу, підвищенню рівня компетентності.

Ніякі заходи шкільної психологічної служби не допоможуть, якщо педагоги самі не докладатимуть зусиль для збереження і зміцнення свого професійного здоров’я, підвищення рівня своєї майстерності, професійного потенціалу. Як стверджують вчені, кращі вчителі мають вищу емоційну стійкість, менш схильні до емоційного згорання, легше переносять негативні емоції, уміють створити обстановку психологічної захищеності для себе і психологічної безпеки для учнів. Тільки спільні зусилля — цілеспрямована робота шкільної психологічної служби, увага до професійного здоров’я вчителів з боку адміністрації школи (не завадила б увага і з боку держави) і, насамперед, самих педагогів, — сприятимуть збереженню професійного довголіття вчителя, його кар’єрному росту, професійному саморозвитку.



Діагностичний інструментарій:

Локалізація стресу у педагогічних працівників

(В.А.Семиченко)

Інструкція: Перед вами твердження за шістьома напрямками:

1. Розділ «Здоров’я» пов'язаний з умінням вести здоровий спосіб життя, правильно знімати утому і відновлювати рівновагу, а також можливість самостійно (без допоміжних засобів) розслабитися.

2. Розділ «Контакти з людьми» досліджує рівень почуття безпеки, виявляє наявність атмосфери, що дозволяє сили, усвідомлення того, що поруч з вами є люди, що розуміють вас і готові надати необхідну підтримку.

3. Розділ «Спосіб життя» виявляє уміння без стресу пристосовуватися до нових ситуацій, умов; відсутність непотрібних переживань, запас енергії і вміння ім. користуватися.

4. Розділ «Внутрішній спокій» пов'язаний з душевною рівновагою, умінням не боятися бути таким, якій ти є насправді.

5. Розділ «Побут» є важливим для сучасної жінки, що змушена поєднувати професію з домашньою роботою, відтак під впливом побутових факторів може зазнавати стресу: з’являється нав’язливий стан страху перед «невідповідністю» сподіванням оточуючих, почуття безпорадності перед вирішенням життєвих проблем.

6. Розділ «Професійна кар’єра» виявляє рівень напруженості людини в процесі виконання своїх професійних обов’язків; дискомфорт на робочому місці; ступінь задоволеності своєю роботою.

Ви повинні або погодитися із запропонованими твердженнями (у цьому випадку буде відповідь «так») або їх спростувати (відповідь «ні»). Свої відповіді відзначайте в спеціальному бланку



Бланк відповідей




Здоров’я

Контакт

з людьми


Спосіб життя

Внутрішній спокій

побут

Професійна кар’єра




так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

1





































2





































3





































4





































5





































6





































7





































8





































9





































10






































Опитувальник

1. Здоров’я

1. Протягом дня в мене є хоча б півгодини тільки для себе.

2. У мене є надлишкова вага.

3. Я не курю.

4. Принаймні 2 рази на тиждень активно займаюся фізкультурою.

5. Чотири рази на тиждень сплю близько восьми годин.

6. регулярно приймаю снодійне, інші ліки.

7. Обов’язково раз у день з’їдаю гаряче блюдо.

8. Протягом дня я випиваю менше, ніж три чашки кави або міцного чаю.

9. Я випиваю менше, ніж п’ять чарок алкогольних напоїв протягом місяця.

10. щодня вживаю солодке.

2. Контакти з людьми.

1. У моєму житті є, принаймні, дві людини, яким я можу розповісти про мої будь-які особисті переживання.

2. Мені подобаються відносини, що склалися в колективі, де я працюю.

3. Якщо у моєму шлюбі (у стосунках з близькою людиною) щось не ладиться, я намагаюся швидше дізнатися причину.

4. Я продовжую підтримувати певні зв’язки з людьми, хоча відчуваю, що нас уже мало що поєднує.

5. З деякими з моїх найближчих друзів я товаришую вже багато років.

6. Якби в мене виникли матеріальні труднощі, я знаю багато людей, що прийшли б мені на допомогу.

7. Я можу розпочати задушевну розмову з близькими мені людьми, як тільки відчую у цьому необхідність.

8. Я відчуваю відсутність надійного друга або кола друзів.

9. Я часто відвідую різні вечірки, щоб мати гарні розваги.

10. Я належу до тісного кола друзів, що поєднує людей з визначеними культурними або іншими інтересами.

3. Спосіб життя

1. Я нервую, коли мої плани повинні бути змінені через чиюсь неорганізованість.

2. Якщо занедужаю, то я дуже терплячий пацієнт.

3. після сварки з кимсь з близьких мені потрібно багато часу, щоб повернути душевну рівновагу.

4. Терпіти не можу, коли скасовують зустріч в останній момент.

5. Під час погано організованого заходу я нервую і дратуюся.

6. Буває, що після гострого обміну думками я значно краще знаходжу спільну мову з оточуючими людьми.

7. Часто в моєму господарстві різні речі є результатом мого експромту.

8. Наодинці я глузую зі своїх невдач.

9. Не люблю людей, що змінюють свою думку.

10. Люблю проводити вільний час з дітьми.

4. Внутрішній спокій

1. Часто буваю не пунктуальним .

2. У розмові часто перебиваю свого співрозмовника.

3. Часто обідаю «на ходу».

4. Рідко дратуюся.

5. Спокійно переношу критику на свою адресу.

6. Коли одна проблема вирішена, то думка одразу переноситься на іншу проблему.

7. Усе, що від мене залежить, намагаюся зробити на 100%.

8. Я дратуюся, коли стою у довгій черзі.

9. Усі свої справи я веду в боротьбі і протиріччях.

10. Вважаю, що більшість людей не виконують своїх обіцянок.

5. Побут

1. Розподіл обов’язків у моїй родині відповідає моїм бажанням.

2. Вважаю, що багато які з людей поводяться безкомпромісно.

3. Терпіти не можу, коли близька мені людина цілий вечір проводить над принесеною додому роботою.

4. Дуже хотілося б знати, що про мене думають інші.

5. Коли я хворію – немає проблем, за мене все роблять домочадці.

6. Не можу відмовити в проханні тому, хто мені близький.

7. Життя часто буває несправедливим.

8. Мрія мого життя - мати стабільне джерело доходів і цілком присвятити себе домашньому вогнищу.

9. Коли занурююся в спогади, то усвідомлюю, що здійснилися всі мої мрії.

10. часто оцінюю щоденну монотонність як щось зовсім безглузде.

6. Професійна кар’єра

1. Я або перевантажений роботою, або в мене її зовсім немає.

2. Мою роботу оцінюють тільки тоді, коли я припускаюся помилок.

3. Мені хотілося б ділити з близькою мені людиною не тільки особисте життя, але й професійне.

4. Жінка повинна бути не тільки «домашньою господаркою», але й активно працюючим професіоналом.

5. Я перебуваю у досить конфліктній атмосфері у себе на роботі.

6. У мене складається враження, що я маю занадто високу кваліфікацію для тієї роботи, якою я зайнятий тепер.

7. Часто мені не хотілося б брати на себе відповідальність за кого-небудь або що-небудь.

8. У своїй роботі я здійснюю багато яких із своїх особистих прагнень.

9. У мене гарні відносини з більшістю підлеглих.

10. Я важко поєдную сімейні і професійні обов’язки.

Обробка результатів: підрахувати суму балів по кожному з шести розділів.

Якщо сума балів не перевищує 10 балів, то стресу немає; від 11 до 20 – час від часу за даними напрямками у вас бувають стреси; 21-30 балів – стреси занадто часті і варто переглянути вашу обстановку або ставлення для уникнення стресів.



Діагностика рівня емоційного вигорання
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка