Публічний виступ і культура мови




Скачати 402.56 Kb.
Дата конвертації18.04.2016
Розмір402.56 Kb.

Заняття 6

Публічний виступ і культура мови



§ 1 Публічний виступ як форма пропаганди знань
Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її.

Василь Сухомлинський


Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб пропаганди медичних знань, спрямований на формування здорового способу життя, санітарної активності населення.

Немає науки, яка навчила б добре бачити або чути, але є наука, що може навчити говорити – це виразне читання, а ширше – виразне мовлення, риторика. Виразне читання, як і кожна наука, оперує своєю термінологією, має свій предмет – усне мовлення.

Щоб навчитися правильно і гарно говорити, потрібні три основні передумови, а саме: володіти технікою мовлення, знати головні психологічні засади стосунків між людьми і – що найголовніше – мати що сказати.

Усне спілкування поділяється на публічне та приватне. Особливим різновидом усного спілкування є публічний виступ.

Публічний виступ – це громадський, суспільний, гласний, приватний виступ перед аудиторією.

Живе слово, особистий приклад лікаря – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вираз обличчя – усе це взірець для слухачів. Мистецтво слова – це перевірений спосіб впливу на маси.

Є такі види публічних виступів:


  • інформативні;

  • переконливі;

  • розважальні.

Інформативні – це виступи, які несуть певну інформацію слухачам і використовуються в науковому стилі.

Жанри інформативних виступів:



  • лекція;

  • доповідь;

  • промова;

  • реферат;

Розважальні – це виступи сатириків, гумористів зі сцени.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлення публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж, виступ на медичній раді, консиліумі.


Бесіда – це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учасників. У бесіді викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.

Бесіда може проводитись лікарем чи середнім медперсоналом у палаті, кабінеті під час прийому, індивідуально з пацієнтом під час зустрічі.



Доповідь – це публічний виступ, який містить виклад певних фактів, питань із значною кількістю інформації, що є предметом обговорення.

Доповідь виголошується:



  • керівником господарства;

  • головним лікарем.

Промова – це виступ на мітингах, масових зборах на честь певної події, ювілею.

Промови бувають:



  • мітингові;

  • агітаційні;

  • ювілейні.

Мітингова промова присвячена злободенній проблемі.

Агітаційна промова спрямована на роз’яснення, з’ясування певних питань.

Ювілейна промова присвячена певній даті, ювілеєві людини чи установи, підприємства.

Лекція – вид публічного виступу, що носить інформативний характер і є формою проголошення наукових знань. В більшості для читання лекції пропонується велика аудиторія.

За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, проте у найрізноманітніших за темою лекціях є спільне: усі вони – види публічного мовлення, несуть слухачам певну суму знань і є процесом живого спілкування між промовцем і слухачами.



Репортаж – це жива розповідь очевидця про якусь подію суспільного життя. Темою репортажу можуть бути політична чи виробнича подія, спортивні, культурні заходи.

Медична рада – це нарада медичних працівників з обговорення якогось питання.

Консиліум – це нарада лікарів певного профілю для вияснення хвороби і встановлення методів лікування.

Наради та їх проведення

Програма наради повинна бути ретельно підготовлена заздалегідь, а під час засідання розглянута пункт за пунктом.



  • По кожному пункту дискусії треба підбивати підсумки.

  • Виконання поставлених завдань необхідно вчасно контролювати.

  • Як керівник, ви скликали нараду для того, щоб ваші спів­робітники своїми думками і пропозиціями допомогли роз­в'язати важливу проблему, чи для того, щоб виголосити мо­нолог і дістати схвалення своєї пропозиції з боку присутніх?

  • Звичайно, протягом короткого часу колектив спромож­ний висунути більшу кількість ідей, ніж окремий індивід. Пропозиції і думки швидко оцінюються, одні з них відхи­ляються, інші приймаються з урахуванням уподобань кож­ного.

  • Головуючий на нараді повинен мати такі якості: такт, самовладання, почуття гумору, відповідальності, сумлін­ність у ставленні до виконання своїх обов'язків голови наради.

  • Виступаючи в ролі головуючого, продумайте перед нара­дою проблему чи проблеми, які мають обговорюватися.

  • Підготуйте коротке вступне слово.

  • Розвивайте дискусію за допомогою навідних запитань.

  • Для проведення наради забезпечте приміщення і приго­туйте запрошення з усіма необхідними даними.

  • Перед нарадою перевірте, чи все підготовлено для її про­ведення.

  • Успіх наради залежить, крім усього іншого, від середо­вища, в якому вона відбувається.

Керівництво нарадою

Після обговорення одного часткового питання переходьте до обговорення наступного. Іноді вистачить простого «Чому?».



  • Виступаючи в ролі голови, ви повинні постійно стежити за ходом дискусії, помічати нові аспекти обговорюваного питання, нові думки й аргументи.

  • Надто балакучого учасника наради слід угамувати, щоб дати можливість висловитися іншим.

  • Мовчазних та несміливих учасників наради треба, навпаки, заохочувати до виступів.

  • Якщо нарада порушується розмовами між учасниками, вживайте відповідних заходів для їх припинення.

  • Після того, як проблему обговорено, підбийте підсумки дискусії.

  • Магнітофон та диктофон доцільно застосовувати лише під час підбиття підсумків, а не протягом усієї наради.

  • Якщо на нараді будуть поставлені завдання, то їх треба виконувати за такою схемою:

  • що (яке завдання) треба виконати;

  • хто має його виконати;

  • термін виконання;

  • як виконуватиметься завдання.

  • Учасники наради не повинні перебивати одне одного і не заважати репліками тому, хто говорить.

  • Голова має розпочинати засідання в точно призначений час, не звертаючи уваги на тих, хто спізнюється.

  • Вступне слово голови повинно бути спрямоване на ство­рення сприятливого клімату на нараді.

  • Якщо учасники наради не знайомі між собою, треба яко­мога частіше називати їх прізвища.

Зважте, чи не доцільно за певних обставин обмежити приятельське звертання учасників одне до одного, особливо коли на нараді присутні нові учасники.

Публічний виступ повинен бути побудований за такими пунктами:



  1. Зачин.

  2. Основна частина (виклад).

  3. Висновок.

Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль, у якому проявляється характер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини. Індивідуальний стиль з’являється тоді, коли людина часто користується публічним мовленням і постійно працює над його удосконаленням, уникає “чужих слів”.

Отже, успіх публічного виступу значною мірою залежить від наявності чи відсутності у промовця індивідуального стилю мовлення.

Та навіть добре вироблений індивідуальний стиль не звільняє людину від ретельної підготовки до публічного виступу.

Тому перед тим, як виступати перед аудиторією, потрібно підготуватися. Є така методика підготовки до публічного виступу:



  1. Добре продумати тему.

  2. Підібрати літературу.

  3. Скласти план.

  4. Виписати цитати чи окремі висловлювання.

  5. Підготувати увесь матеріал.

До виступу людина готується все своє життя: регулярно читає й обдумує прочитане, виписує те, що її зацікавило, добирає потрібний матеріал, занотовує випадки з лікарської практики та ін.

Досвідчений оратор починає підготовку з конкретизації теми виступу, встановлення кола питань, які вона має охоплювати, виділяє принципові проблеми.

Звичайно для всіх видів публічних виступів однаково актуальними залишаються такі джерела підготовки:


  1. Енциклопедичні та галузеві термінологічні словники, які дають змогу перевірити точність вживання терміна, поновити в пам’яті якісь події, факти, положення;

  2. Тлумачні словники, словники наголосів, словники крилатих слів (вони розкривають зміст і походження слів і цілих висловів);

  3. Медичні атласи;

  4. Медичні газети, журнали, спеціальні наукові праці та ін.

Одним з найпростіших, але й найефективніших джерел поповнення запасу ілюстративного матеріалу для виступів є вирізки з медичних газет, журналів, рентгензнімки, фотознімки.

Є вимоги і до мови публічного виступу:



  1. Логічна послідовність викладу.

  2. Конструкція речень не повинна бути складною.

  3. Не перенасичувати цитатами та цифрами матеріал.

  4. Дотримуватися точності висловлювання, слідкувати за мовою, тому що звернення до великої аудиторії створює атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Порушення мовних норм, вади вимови, вживання російських слів, виразів, неправильне наголошення – все це погіршує сприймання змісту публічного виступу, знижує авторитет промовця.

Для того, щоб вас уважно слухали, необхідно завжди мати у запасі щось нове, розповідати цікаво, захоплююче.

Щоб навчитись добре, змістовно говорити, необхідно постійно збагачувати свої знання та досвід, удосконалювати освіту, всебічно розвивати свою особистість.

Людина, що вміє правильно й гарно говорити, легко встановлює стосунки зі своїми близькими, з іншими людьми довкола себе.

У медичних закладах найпоширенішою формою є виступ на засіданнях медичної ради та консиліумах.

Композиція виступу. Кожен виступ, незалежно від свого жанру (доповідь, лекція, бесіда), повинен підпорядковуватись логічним законам, які відображають об’єктивні закони існування навколишнього світу. У зв’язку з цим логічність викладу є необхідною умовою точного повідомлення про будь-який факт.

В основі викладу повинна бути не хронологічна, а логічна послідовність, яка б відповідала внутрішній структурі, логіці того, про що говориться.

Доказ – це логічна ідея, в процесі якої істинність певної думки обґрунтовується з допомогою інших думок вірогідність яких доведена практикою. Найбільш правдивий і незаперечний доказ – це сукупність фактів, які обґрунтовують тезу, особливо якщо ці факти нові, свіжі, невідомі слухачам, якщо вони водночас і достатньо вірогідні, щоб не потребували додаткового обґрунтування.

Якщо тема виступу складна, багатопланова, обсяг матеріалу великий, простіше викладати його від часткового до загального.

Початок виступу, як правило, не придумується, а береться в готовому вигляді з арсеналу наявних ораторських прийомів. Якщо такий початок вашого виступу буде нерівним, розмитим, аудиторія відразу відчує, що виступаючий просто не в змозі заволодіти увагою слухачів. Слухачі перестануть цікавитись не лише вами, а й темою вашого виступу.

Використовуйте все, що вас оточує. Використайте ваш особистий досвід, згадайте, що ви читали; згадайте висловлювання своїх друзів. Ви можете скористатись матеріалом, який щодня дає нам телебачення.

З чого можна почати?


  1. Цитата знаменитої людини.

  2. Пропозиція, яка вражає своєю незвичайністю.

  3. Історія, яка негайно викличе співчуття слухачів.

  4. Посилання на новий відомий усім твір.

  5. Розповідь з власного життя.

  6. Риторичне запитання.

  7. Історичний епізод.

  8. Захоплююча пригода з минулого чи з теперішнього.

Публічний виступ супроводжується інтонацією, мімікою, жестами.

У поняття інтонація входить сила та висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу.

Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам – настроїтись на оратора, на сприймання виступу.

Міміка, жести – це важливі засоби для піднесення чи пом’якшення сказаного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід.

При публічному виступі потрібно вміло користуватись жестикуляцією. Жести, як засіб передачі думки, виникли звичайно давніше, ніж слово, і донині вони є одним з важливих інструментів людського спілкування.

Багато молодих ораторів не знають, що робити зі своїми руками, як перетворити їх зі сковуючого, заважаючого елементу поведінки перед аудиторією в елемент допоміжний.

Для того, щоб руки не шкодили, а допомагали виступаючому, можна скористатись наступними порадами.

По-перше, не робіть руками різких рухів і не дозволяйте собі крутити під час виступу в руках ключі чи монети. Люди подумають, що гроші все-таки краще рахувати вдома й інтерес до вас буде втрачений.

По-друге, не тримайте рук у кишенях, бо це не свідчить про добрі манери. До того ж, тримаючи руки в кишенях, ви не зможете навчитись користуватись ними. З допомогою рук можна добре показати розміри предмета, вказати на щось, підкреслити важливість висловленого. Руки можна ефективно використовувати для створення образів своїх ідей.

По-третє, близько 90 процентів жестів потрібно робити вище пояса. Жести, зроблені руками нижче пояса, часто мають значення невпевненості, розгубленості. Лікті на повинні знаходитись ближче трьох сантиметрів від корпусу, бо менша відстань буде символізувати незначність і слабкість вашого авторитету. При жестикуляції пальці рук повинні займати таке положення, начебто ви тримаєте яблуко. Невизначене, розслаблене положення долонь буде говорити про відсутність сили і здатності вести за собою, і, нарешті, обов'язково потрібно жестикулювати обома руками, але не зловживати цим.

Потрібно звернути увагу на темп мовлення і тембр голосу. У різних людей він неоднаковий. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування у слухачів. Потрібно говорити жваво, темпераментно, дотримуючись міри, бути тактовним і ввічливим. Найголовніше у публічному виступі, щоб інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальних засобів мови свідчила про правдивість і переконливість думок і почуттів оратора.

Виступ перед аудиторією досягає своєї мети лише в тому разі, коли до нього ретельно підготуватися.

Підготовка публічного виступу починається із складання плану майбутньої промови, чіткого формулювання теми виступу і основних його положень, які необхідно донести слухачам.

Вступ повинен бути яскравим, коротким, точним, таким, щоб привернути увагу слухачів, викликати інтерес до промовця і до того, що він говорить, викликати бажання аудиторії слухати.

Виклад матеріалу повинен бути аргументованим, зрозумілим, цікавим. Ось кілька правил того, як привернути увагу слухачів.



  1. “Розбудіть” своїх слухачів, вирвіть їх із туману повсякденності.

  2. Зацікавте слухачів. Примусьте їх податися уперед на своїх місцях. Покажіть із самого початку, що ваша промова не буде схожою ні на що, раніше почуте, буде відрізнятися свіжістю, яскравістю, образністю.

  3. Слухачі повинні погодитися слухати вас. Дайте зрозуміти, що ті факти, які ви збираєтесь запропонувати, легко зрозумілі й цікаві.

Після того, як ви заволоділи увагою слухачів, слід розвинути свій перший успіх і закріпити його.

Ніколи не стане добрим промовцем той, хто виходить на трибуну не підготувавши перед тим основи свого виступу. Промовець повинен чітко уявляти собі, що треба сказати у вступі, що в головній частині, а що наприкінці свого виступу. Ретельна підготовка забезпечить успіх вашого публічного виступу. Це надасть вам упевненості, віри в свої сили. Ви будете куди менше хвилюватися, якщо усвідомлюватимете, що добре підготували текст виступу.

При підготовці остаточного варіанту публічного виступу треба звернути увагу на такі питання:


  1. Чи сприятиме форма виступу встановленню контакту зі слухачами?

  2. Чи приверне їхню увагу початок виступу?

  3. Чи довели ви до відома слухачів, як поділено тему виступу на окремі питання?

  4. Чи об’єднали окремі абзаци в думки переходами, які допомагають слухачам краще орієнтуватися в матеріалі виступу?

  5. Чи супроводжуються основні думки та положення аргументами, прикладами, порівняннями тощо?

  6. Чи замінили, де можна, неособові займенники особовими, такими, як: “я, ми, ви, нас” і т.д.?

  7. Можливо, варто замінити абстрактні поняття конкретними, а загальні вирази – влучними термінами?

  8. Чи узагальнені наприкінці виступу основні думки й положення і підбито підсумки, які з них випливають?

  9. Чи досить виразно сформульовані прикінцеві речення виступу? Чи відповідають вони його спрямованості?

Запам’ятайте, що здебільшого промовець зацікавлює слухачів не лише змістом свого виступу, а й викладом.

Успішний виступ перед широким загалом – це найвищий рівень ораторського мистецтва. Щоб оволодіти цим мистецтвом, треба знати закони риторики (красномовства), цілої науки, що виникла ще в V столітті до нашої ери. Коротко зупинимось на характеристиці риторичних законів.



Перший закон (концептуальний) формує й розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон (закон моделювання аудиторії) формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають “портрет” будь-якої аудиторії:

  • соціально-демографічні;

  • соціально-психологічні;

  • індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує й розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:

  • визначення цільової установки діяльності (навіщо?);

  • виявлення та розв’язання суперечностей у досліджуваних проблемах;

  • формулювання тези (головної думки, власної позиції).

Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває в людини уміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створювати атмосферу інтелектуальної та емоційної співтворчості.

П’ятий закон (мовленнєвий) формує і розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати в людини уміння рефлектувати (виявляти й аналізувати висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також як навчитися вбирати в себе цінний досвід іншого.

Оратор повинен дотримуватися цілого ряду вимог, пов’язаних з його поведінкою: природність; доброзичливість; теплота в ставленні до слухачів; повага до них; зосередженість; серйозність оратора; глибока внутрішня переконаність.

Переконливість – одна з найважливіших якостей виступу. Вона має вирішальний вплив на слухачів, бо формує їх світогляд. Насамперед переконливими вважаються виступи зрозумілі, такі, що не викликають сумнівів. Для досягнення переконливості та доказовості виступу необхідно, щоб він був несуперечливим, послідовним і аргументованим. Переконливість виступу залежить також від уміння користуватися посиланнями на думку авторитетів у цій галузі, порівняннями, аналогіями.

До мови справжнього оратора ставляться такі вимоги:



  1. Точність формулювань – це сувора відповідність між словом і тим поняттям, яке цим словом позначається, щоб досягти такої відповідності, потрібно добре знати значення слова.

  2. Стислість, небагатослівність (стислим вважається мовлення, в якому немає слів, не викликаних безпосередньою потребою висловлення).

  3. Доречність (при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема).

  4. Приступність, зрозумілість (мовлення, яке не має труднощів у розумінні змісту, вважається приступним).

  5. Виразність (це риса мови емоційної, де слова, крім понятійної інформації, несуть в собі ще й чуттєву інформацію, виражають почуття і переживання мовця).

  6. Своєрідність, оригінальність (своєрідність у мові проявляється в умінні користуватися образами, порівняннями, по-своєму добирати епітети, іносказання).

  7. Краса мови (почуття краси, естетичного задоволення викликає лише мова досконала, бездоганна).


Візьміть на замітку!

Іржі Томан

На першому місці — слухачі


  • Здатність постійно думати про слухачів й уміння від­чути себе на їх місці — одна з найважливіших передумов успіху промовця.

  • Встановіть контакт зі слухачами на самому початку, інак­ше ви не зможете ані донести до них свої погляди, ані заціка­вити їх своєю промовою.

  • Протягом виступу стежте за реакцією слухачів.

  • Не вживайте надто довгих речень, чергуйте їх з корот­кими.

  • Не говоріть безособово, не зловживайте третьою особою.

  • Не перевантажуйте свою мову абстрактними поняттями.

  • Епічна широчінь шкодить, зайві подробиці затіняють головну проблему. Надмірна стислість також має свої недо­ліки. Важливі думки треба висвітлювати детальніше, наводячи яскраві приклади, порівняння тощо.

  • Зацікавленість слухачів ви збудите тоді, коли:

— говоритимете про те, що стосується їх безпосередньо;

— узгодите виклад матеріалу з рівнем знань слухачів;

— поставите запитання, на яке самі ж і відповісте;

— наведете захоплюючі факти;



  • висунете якусь неймовірну гіпотезу.

  • Дуже важливо знати ставлення слухачів до вашої особи як лектора, а також до теми виступу.

  • Пам'ятайте, що на слухачів впливає і середовище: грю­кіт, холод, жара, незручні крісла тощо.

  • Заохочуйте слухачів до дискусії.

  • Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

  • Не соромтеся своєї схвильованості: адже байдужому промовцеві ніколи не вдасться схвилювати слухачів своїм виступом.


Як привернути й утримати увагу слухачів


  • Увагу слухачів можна привернути насамперед розповід­дю про щось нове й цікаве незвичайне, гідне подиву.

  • Виступаючи перед великою кількістю слухачів, інтереси яких не збігаються, намагайтеся говорити на більш загальні теми.

  • Увагу слухачів можна привернути, якщо розповісти їм щось таке, що невідоме для широкого загалу.

  • Увага слухачів підвищується, якщо в товаристві почина­ється дискусія навколо якоїсь проблеми.

  • Гарний стиль висловлювання у поєднанні з відповідними прикладами також привертає увагу слухачів.


Вміння спілкуватися


  • Ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлен­ня до них. Усміхайтеся — і вони усміхатимуться у відпо­відь, а якщо дивитися на них насупившись, вони відповіда­тимуть тим же.

  • Хто любить людей, того й люди люблять.

  • Приязність здебільшого впливає на людей так само, як і усмішка.

  • Виявляючи дружнє ставлення до людей,

  • ставтеся позитивно до всіх людей довкола вас;

  • не чекайте, доки вони виявлять до вас свої симпатії;

  • вважайте, що ви їм уже сподобалися;

  • виявляйте ініціативу в приязному ставленні до інших;

  • вітайтеся й усміхайтеся перші;

  • намагайтеся вести розмову в довірливому тоні;

  • наголошуйте на тих питаннях, в яких ваші погляди збігаються.

  • Цікавтеся людьми, що вас оточують, їхньою роботою, турботами й радощами.

  • Ніколи не користуватиметься популярністю той, хто не виявляє зацікавлення справами інших людей.

  • Розмови на теми спільних інтересів і занять дуже збли­жують людей.

  • Нас притягують до себе люди, які поділяють наші інте­реси і думки.

  • Учіться ставити себе на місце іншої людини.

  • Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шаноб­ливе ставлення до людей: «даруйте», «перепрошую», «дя­кую», «будь ласка» і т. ін.



Уміння переконувати


  • Багато залежить від людини, яка переконує: чи зуміє вона справити на слухачів приємне враження своїм зовніш­нім виглядом, поведінкою чи манерами, встановити з ними контакт.

  • Для того щоб переконати когось, треба знайти необхід­ні аргументи, правильно їх упорядкувати і сформулювати. Якщо промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес слухачів, передасть частину свого натхнен­ня їм.

  • Одні й ті ж аргументи не однаково діють на різних людей.

  • Добираючи аргументи, враховуйте освітній рівень слуха­чів, їх поінформованість щодо теми, можливі контраргумен­ти, їхнє ставлення до порушуваних питань.

  • В дискусії треба уточнити зміст невідомих слів, термі­нів, абстрактних понять. Слова, за допомогою яких форму­ються тези, повинні бути однозначними.

  • Під час будь-якої дискусії слід якнайшвидше визначити головні проблеми і зосередити зусилля на їх розв'язанні.

  • Питання, що не мають істотного значення для доведення даної тези, необхідно вилучити.

  • Для того щоб вплинути на аудиторію, промовець пови­нен справляти на слухачів враження переконаної і впевненої у своїх силах людини. Все має свідчити про те, що він добре знає свій предмет.

  • Намагайтеся не тріумфувати. Зробіть так, щоб ваш опо­нент не відчував гіркоти поразки й озлобленості проти вас.


Особистість мовця


  • Ви починаєте справляти певне враження ще до того, як заговорите.

  • Популярність у колективі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування того чи іншого індивіда відповідають уявленням і неписаним пра­вилам даної суспільної групи.

  • Популярні люди мають такі риси характеру, які пози­тивно сприймаються в більшості суспільних груп (веселу вдачу, товариськість, тактовність та ін.), а крім того вміють пристосовувати свою поведінку до правил тієї чи іншої групи.

  • Гарні рухи і вміння поводитися — такі ж важливі склад­ники приємного зовнішнього вигляду, як і фізичні дані та вбрання.


Чого прагнуть люди?


  • 3 раннього дитинства і до старості людина потребує визнання з боку своїх ближніх.

  • Намагайтеся, щоб після розмови з вами люди були задо­волені й переконані, що їх визнають.

  • Не чекайте на виняткові події та виняткові вчинки, щоб висловити своє визнання. Намагайтеся похвалити людину за кожну дрібницю, яка вам сподобалася, за найменші успіхи в роботі.

  • Якщо є за що хвалити — похваліть, а якщо немає — краще промовчати.

  • У розмові намагайтеся не наголошувати, що. ви комусь щось довели. Натомість дайте можливість іншому сказати, що довів він.

  • Якщо ви оцінюватимете роботу інших, вони оцінювати­муть вашу.

  • Якщо ви хочете навчитися критикувати так, щоб не обра­зити людину, то:

— вказуйте на помилки лише віч-на-віч;

— робіть це по-дружньому;

— зазначте, що ви також робили подібні помилки;

— почніть з похвали за роботу, яку працівник виконує добре;

— покажіть, як правильно треба було це зробити;

— нарешті знову похваліть працівника і висловіть пере­конання, що він зуміє добре справитися з дорученою спра­вою в майбутньому;

— якщо можна, уникайте прямої критики;


  • зважте, чи критичні зауваження висловити відразу,) чи пізніше.


Чого треба навчитися


  • Правильний вибір місця й часу має значний вплив на хід розмови та її наслідки.

  • Пристосовуйте свою поведінку й манеру розмови до об­ставин.

  • Запитання — дуже зручна форма наказу. Ставте запи­тання.

  • Природа дала людині один язик і два вуха для того, щоб вона слухала інших удвічі більше, ніж сама говорить. Ввічливість обеззброює.

  • Якщо ви потрапили в скрутну ситуацію — слухайте. А вислухавши, говоріть дуже коротко і стисло. Нападами та лайкою людей не переконаєте. Вимовляйте слово «ви» голосно, а слово «я» — пошепки. Якщо ви хочете зробити комусь зауваження щодо неякісно виконаної роботи, вживайте займенник «ми». Сумніви й підозри висловлюйте обережно. Будьте тактовні. Спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть.

  • Якщо ви хочете зберегти щось у таємниці, не розголо­шуйте нікому це «по секрету». Адже ви не покладаєтеся на інших більше, ніж на самого себе.

  • Коли ваш співрозмовник роздратований, то краще помов­чіть, щоб не дратувати його ще більше.

  • Не поспішайте говорити про свої особисті справи, труд­нощі, хвороби тощо, зважте, чи цікавить це інших.

  • У товаристві, яке поділилося на кілька самостійних груп, краще послухайте інших і помовчіть.

  • Якщо ви недостатньо обізнані з питань, які обговорю­ються, дайте можливість говорити тим, хто добре знається у справі.

  • Промовчіть у ситуації, коли своєю розмовою ви могли б зрадити довірену вам таємницю.

  • Якщо ви хочете скінчити розмову з надто балакучим співрозмовником, не давайте йому можливості для продов­ження розмови своїми зауваженнями та запитаннями.

  • Не будьте надокучливими.

  • Спілкуючись з людьми, які працюють на відповідальних посадах і дуже зайняті, намагайтеся говорити щонайстисліше і якомога коротше.

  • Поганий настрій не переносьте від однієї розмови до другої.

  • У деяких випадках доцільно визначити позицію партне­ра за допомогою запитання або зауваження, які ні до чого вас не зобов'язують.

  • Для того, щоб позбутися нерішучості:

— використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні: починайте з заздалегідь підготовленої розповіді, спочатку в розмові з однією особою, у вузькому колі, а коли набудете впевненості — і в широкому;

— перед тим як говорити, кілька разів вдихніть і видих­ніть, говоріть не поспішаючи;



  • спочатку подумайте, що ви хочете сказати і як це можна висловити якнайстисліше.

  • Не говоріть багато, особливо коли йдеться про відпові­дальну розмову.

  • У товаристві не намагайтеся переговорити всіх. Дайте й іншим можливість висловитися.

  • Не повчайте інших і намагайтеся не справляти враження, ніби ви хочете повчати.

  • Щоб не створити враження людини, що любить повчати, користуйтеся такими вступними словами: «Як усі ви добре знаєте...», «Я, мабуть, не скажу вам нічого нового, якщо...», «Я говорю вам те, що більшість знає, але в даному разі треба наголосити на тому, що...» і т. ін.

  • Не говоріть надто багато про себе, не нарікайте на свої біди.

  • Намагайтеся діяти незалежно від свого настрою.

  • Чи не докучаєте ви своїм співрозмовникам зайвими по­дробицями?

  • Не міняйте надто часто тему розмови.

  • Під час обговорення якогось питання не відвертайте ува­гу від його суті й у своєму виступі послідовно пункт за пунктом дотримуйтеся її.

  • Не говоріть з кимось про те, що інших присутніх не цікавить.

  • Не будьте сварливим.


Мова без слів


  • Навчіться розуміти мову без слів, обговорюючи якесь питання.

  • Дотримуйтеся під час розмови відповідної дистанції щодо співрозмовника.

  • Не піддавайтеся негативним емоціям, таким наприклад, як злість, ненависть, заздрість.

  • Опановуйте навички самовладання — не допускайте ви­никнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою.



Підготовка виступу


  • Якщо у вас немає лекторського досвіду, напишіть повний текст виступу і кілька разів прочитайте його. Після такої попередньої підготовки вам доведеться заглядати в рукопис лише вряди-годи.

  • Якщо ж ви досвідчений лектор, досить приготувати но­татки.

  • Виберіть тему і пристосуйте свій виступ до категорії слухачів, перед якими вам доведеться говорити.

  • Вчасно дізнайтеся про їх склад — це допоможе вам при­готувати свій виступ з урахуванням їхнього віку, освіти та кваліфікації.

  • Готуючись до виступу, подумайте, що слухач хоче від вас почути, які проблеми хвилюють його, що він уже знає з цих питань, врахуйте його загальноосвітній рівень.

  • Дуже важливо вибрати вдалу назву лекції. Конкретні назви набагато привабливіші, ніж загальні.

  • Насамперед з'ясуйте для себе мету свого виступу: ви хочете поінформувати слухачів про щось чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважити?

  • Розкладіть на столі всі записи та інформаційні матеріа­ли; ті, що не відповідають темі лекції, вилучіть, а решту згрупуйте відповідно до її плану.

  • Виявіть прогалини в інформаційних матеріалах і запов­ніть їх, відшукавши відповідну літературу та поговоривши з фахівцями. Незалежно від того, чи ви пишете повний текст виступу, чи лише робите нотатки, треба скласти основу ви­ступу — короткий план. Опрацьовуючи його, відбираючи потрібну інформацію, особливу увагу зверніть на форму ви­кладу.

  • Початок виступу має дуже велике значення; від нього залежить:

— чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості у своїх силах;

— чи зуміє встановити контакт зі слухачами;

— чи зацікавить слухачів і приверне їхню увагу;

— чи зуміє стисло висвітлити тему виступу, визначивши основні питання.



  • Промовець може розвинути думки у своєму виступі по-різному, а саме:

— пояснити;

— описати;

— розповісти;

— довести.



  • Найменш цікавою формою викладу є опис, найцікаві­шою — розповідь.

  • Закінчення виступу, як правило, складається з двох час­тин: узагальнення головних думок і підбиття підсумків.

  • Завжди намагайтеся закінчити лекцію вчасно, не затягуйте її.

  • Нотатки робіть на аркушах однакового формату — з од­ного боку через рядок або два. З лівого боку залишіть поля для окремих позначок, а також для визначення часу, який має минути від початку виступу.


Стиль і мовний рівень виступу
Мова повинна бути ясною й зрозумілою.

Намагайтеся розширити свій словниковий запас.

Читайте книги про культуру і стиль мови.
Виклад


  • Самого висловлення думок замало. Думки треба донести до слухачів. Вживайте для цього метафори, афоризми, при­слів'я й цитати.

  • Різні незвичайні пригоди і випадки дуже пожвавлюють виступ.

  • Незнайомі, незрозумілі для слухачів терміни, а також абстрактні поняття треба визначити або Пояснити. Кори­стуйтеся для цього діаграмами і графіками.

  • Один з найдійовіших засобів пожвавлення уваги слу­хачів — риторичні запитання під час виступу.

  • Гумор та дотепи доцільно використовувати за умови, якщо ви вмієте бути дотепним і якщо дотеп неущипливий.


Виступ


  • Лектор-початківець повинен запам'ятати текст виступу в процесі кількаразового його повторення.

  • Коли треба заглянути в рукопис лекції або виступу, опу­стіть очі, але голову не нахиляйте.

  • Намагаючись запам'ятати текст, зосереджуйтеся перед­усім на змісті, а не на стилі.

  • Не бійтеся дивитися прямо на слухачів.

  • Якщо ви сумлінно приготуєте виступ, то впевнитеся у своїх силах і таким чином відвернете одну з причин хвилю­вання.

  • Під час виступу контролюйте своє дихання і говоріть повільно, особливо спочатку.

  • Перед початком виступу розслабтеся.

  • За кафедрою займіть зручну позу, огляньте слухачів, але говорити не поспішайте. Відтак глибоко вдихніть і в по­вільному темпі починайте говорити.

  • Після закінчення промови не виказуйте, що вам стало легко після того, як виступ уже позаду.

  • Будь-які рухи, пози, жести й міміка виправдані лише в тому разі, коли вони не притягують надмірної уваги слухачів.

  • Жести мають бути скупими, як щодо кількості, так і щодо широти. Стежте за тим, щоб:

— жести були природними, а не штучними;

— кожен жест мав певне значення;

— промова не починалася і не закінчувалася несподі­ваним жестом;

— жести узгоджувалися з рухами всього тіла;

— жестикулювати саме тоді, коли треба наголосити на значенні усного слова.


  • Силу голосу пристосовуйте до акустики і розмірів при­міщення.

  • Користуючись підсилювальними пристроями, говоріть у мікрофон, а не повз нього.

  • Якщо доводиться відійти від мікрофона до дошки, гово­ріть голосніше. Не говоріть, коли пишете на дошці, тобто коли ви стоїте до слухачів спиною.

  • Якщо доводиться долати труднощі, пов'язані з поганою акустикою, шумом у приміщенні, гуркотом, що долинає зна­двору, та іншими перешкодами, то:

— артикулюйте дуже ретельно;

— говоріть повільніше і робіть паузи;

— говоріть короткими реченнями;

— супроводжуйте свої слова жестикуляцією й мімікою більшою мірою, ніж звичайно.



  • Бережіть голос за кілька днів перед виступом. Уникайте куріння або перебування в накурених приміщеннях, пиття холодних напоїв, довгих прогулянок та розмов на морозі, голосних вигуків під час спортивних змагань тощо.

  • Дружелюбний тон допоможе завоювати прихильність слухачів.

  • Не припускайтеся менторського тону і не моралізуйте.

  • Застосування того чи іншого тону залежить від характе­ру промови.

  • Якщо хочете наголосити на якійсь думці, це можна зро­бити кількома способами:

  • перш ніж висловити її, помовчіть якусь хвилю, а по­тім уже говоріть;

  • підсильте свій голос або стиште його;

  • уповільніть виклад і наголосіть на кожному окремо­му слові в реченні;

  • доповніть усне слово жестом і мімікою;

  • змініть тон голосу;

  • повторіть важливе слово або речення.

  • Не бійтеся робити паузи, навіть якщо у вас немає лектор­ського досвіду. Намагайтеся не заповнювати паузи різними звуками, як «е-е-е...», «ну» та ін.

  • Швидкості реакції можна навчитися, якщо виконувати такі дві умови:

—виховувати впевненість у своїх силах;

—вчитися заздалегідь уявляти різні ситуації і знахо­дити способи правильної реакції на них.


Пропонуємо вам за допомогою опитувальної анкети про­фесора Р. Ніхольса перевірити себе і визначити, вмієте ви слухати чи ні:
1. Кажуть, що людина думає в чотири рази швидше, ніж другий говорить. Чи знаходите ви зайвий час, щоб думати ще про щось інше, крім того, що чуєте?

2. Чи викликають у вас окремі слова, фрази та думки того, хто говорить, упередження проти нього?

3. Якщо вас дивує щось із того, про що вам розповідає друга людина, то чи перебиваєте ви її?

4. Коли ви відчуваєте, що зрозуміння певних обставин вимагає великого напруження, то чи не намагаєтеся уникнути вислуховування всього того?

5. Чи думаєте ви про щось інше, якщо вважаєте, що той, хто говорить, не скаже нічого цікавого?

6. Чи можете ви з зовнішнього вигляду і стилю викладу мовця вирішити, що його не варто слухати?

7. Коли хтось з вами говорить, чи удаєте ви, ніби слу­хаєте, тоді як насправді не звертаєте на нього ніякої уваги?

8. Якщо ви слухаєте когось, чи не відвертає вашої уваги оточення?

Якщо на всі запитання ви дасте негативну відповідь, це означає, що ви дуже уважний слухач. А кожне «так» говорить про те, що, слухаючи іншого, ви не дуже уважні і потайки думали про щось своє.
ПРО КРАСНОМОВСТВО ЖАРТОМА
У. Б. ВІН (США)

ЯК НЕ СЛУХАТИ ОРАТОРА

Жоден оратор, хоч би якою була його енергія, не має шансів перемогти сонливість слухачів. Кожен знає, що сон під час довгого виступу є значно глибшим, ніж стан гіпнотичного заціпеніння, відомий під назвою «напівдрі­мота». Після такого сну ви прокидаєтесь посвіжілим. Ви добре відпочили. Ви твердо знаєте, що вечір не ми­нув марно. Не багато хто з нас мають мужність спати відкрито й чесно під час офіційної промови. Після ретель­ного дослідження цього питання я можу вивести на роз­гляд читача декілька оригінальних методів, які досі не друкувалися.

Сядьте в крісло якомога глибше, голову схиліть дещо вперед (це звільнює язик, він висить вільно, не утруд­нюючи дихання). Гучне хропіння виводить із себе навіть Самого смиренного оратора, тому головне — уникайте хропіння, всі дихальні шляхи повинні бути вільними. Важко дати чіткі інструкції по збереженню у сні рівно­ваги. Але щоб голова не теліпалася з боку у бік, влаш­туйте їй з двох рук і тулуба міцну опору у формі трино­ги — ще Архімед знав, що це дуже стійкий прилад. Тим часом зменшується ризик падіння на підлогу (адже ви­лазити з-під стола звичайно доводиться під час досить неприємного пожвавлення публіки). Так у вас і голо­ва не впаде на груди, і щелепа не відвалиться. Заплю­щені очі слід ховати в долонях, при цьому пальці повин­ні стискати лоба у зморшки. Це справляє враження на­пруженої роботи думки й дещо спантеличує оратора. Можливі вигуки під час жахів, але на цей ризик дово­диться йти. Прокидайтеся повільно, огляньтесь і не починайте аплодувати відразу. Це може виявитися недоречним. Краще почекайте, доки вас збудять заключні оплески.
В.ЖИЛІНСЧКАЙТЕ (ЛИТВА)

ПОРАДИ ПРОМОВЦЮ

Виступ починається не зі слів, а з жестів. Надзвичайно важливо, якими рухами ви розкладете перед собою папірці, витягнете окуляри, відкинете з ло­ба пасмо волосся. Прийнятні лише такі рухи, які не вида­дуть, що у вас тремтять руки або по спині стікає піт. Не радимо навалюватися ліктями на край трибуни — можуть подумати, що ви не тримаєтесь на ногах. Реко­мендується все, що свідчить про те, що ви і трибуна — не два автономних механізми, а єдине ціле, певний трибунотавр. Тому має сенс зняти з руки й покласти на пюпітр трибуни годинник: створюється враження, начебто ви лише переклали їх з однієї ділянки тіла на іншу.

Не слід виступати без папірця, говорити цікаво, і — особливо важливо! — дотепно. Така промова може обра­зити того, хто завжди говорить серйозно і лише по зав­часно написаному. Ідеальну золоту середину намацали тут деякі оратори в окулярах: першу частину фрази вони вимовляють, витріщившись крізь окуляри у свої записи, а другу — знявши окуляри і дивлячись у зал. Уявляєте, скільки разів доводиться їм класти на носа й знімати окуляри? Сам Чарлі Чаплін не наздогнав би їх. Через ці маніпуляції з окулярами неможливо вловити, про що йдеться, зате у слухачів створюється таке п'янке від­чуття діяльності, що коли виникає потреба в енергійно­му керівникові, ораторів в окулярах згадують у першу чергу.

Ораторам, які не мають окулярів, пропонується та­кий рецепт: час від часу, пробігши очима текст наступ­ної фрази, підвести очі на зал, задумливо зморщити лоба й вимовити цю фразу як свіжу думку, яка тільки-но прийшла в голову. Однак не забудьте при цьому втикнути палець в кінець фрази, бо якщо, відшукуючи продов­ження промови, ви надовго замовкнете — весь ефект «свіжої думки» вилетить в трубу.

Нехай зрідка, але іноді все-таки трапляється, що оратор не може раптом знайти одного листочка підготовле­ної промови, або переконується, що захопив з собою не той текст. Особливо прикро, коли ці відкриття він робить на очах слухачів, які із завмерлими від щастя серцями сте­жать за тим, як він розгублено нишпорить по кишенях, і все на світі готові віддати, аби цей сеанс продовжувався до безкінечності. Що тут робити? Спокійно розведіть ру­ками і оголосіть; що на зниклому листочку було випи­сано дуже багато нових і дуже точних даних, які напа­м'ять могла б відтворити хіба що електронна машина; говорити ж, не оперуючи дуже новими і дуже точними даними, звичайно, не важко, але чи варто?..

Якщо біля вас поставили склянку з водою, то відпити можна не більше двох разів. Вже краще обірвати свою промову на півслові і мов нічого не було піти на своє місце, ніж присмоктуватися до склянки. Іноді така неспо­дівана кінцівка може заінтригувати і навіть стурбувати декого, викликати підозру, що вам відомо щось надзви­чайно важливе, про що ви, однак, не бажаєте сказати го­лосно.

Якщо ви помічаєте, що публіка вас не слухає, дрімає, нудьгує, однак утримується від голосних розмов між со­бою,— значить, промова ваша пливе правильним руслом. Інша річ, якщо слухачі галасують, позіхають, не прик­риваючи рота, й вигадують різні ігри. У цьому випадку рекомендується обвести поглядом зал і сказати: «З цього приводу, друзі мої, згадався мені один дуже смішний анекдот». Зал миттєво насторожується, і ви отримуєте можливість закінчити свій виступ, оточений такою щи­рою увагою, яка й насправді варта вдячності. Якщо ж вам потім дорікнуть, куди ж, мовляв, зник той анекдот, то ви холоднокровне поясніть, що анекдот ви тільки зга­дали, але зовсім не обіцяли розповісти...

І головне: трибуну слід залишати з упевненістю, що ви не бовкнули щось таке, чого говорити було не треба. Цю впевненість не можна змішувати з відчуттям того, що було сказане усе, про що слід було сказати. Якщо вдуматися, то ці два почуття розділяє безодня.

К. ТУХОЛЬСЬКИЙ (НІМЕЧЧИНА)

ПОРАДИ ХОРОШОМУ ОРАТОРУ

Головні речення. Головні речення. Головні речення.

Ясний план у голові — і якомога менше на папері. Факти або звернення до почуттів. Праща або арфа. Ора­тор — не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома.

Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які не ведуть до го­ловної мети. Трибуна безжальна: людина на ній більше оголена, ніж на пляжі.

Пам'ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитись.

В. ДУБ (УКРАЇНА)



ЯК ВАС ТЕПЕР ВЕЛИЧАТИ

З цією нашою співдружною незалежністю—безліч проблем. Наприклад, як нам тепер величати одне одного?

Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший, а все одно — товариш.

Я було попросив одного:

— Товаришу, дай прикурити,

Він і дав... Да так, що я ледве додому доплентався. І ще товаришем називається.

Тоді я подумав: пан. Кажуть же: панове депутати. І вчорашні партократи охоче відгукуються.

Підходжу до дами в горжетці:

— Пані, скажіть, будь ласка...

А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула і до вітрини одвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадяни.

Оно у підворітті стоять двоє. Розливають не що-не-будь, а коньяк. Я до них:


  • Громадяни начальники...

Вони зраділи:

  • О кореш. Теж сидів? А за що? Скільки накрутили?

Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія зга­дати?.. Згадав. Коли в тролейбусі їхав. Вирішив пере­вірити. Кажу одному в капелюсі:

— Добродію, закомпостуйте квиток.

Він чогось розсердився:

— А може, я зовсім не добродій.

Я теж розсердився..

— Ну, тоді ви злодій,— кажу.

Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні панове, ні товариші. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:


  • Спасибі, женщина.

А вона кокетливо:

— А може, я дєвушка...

Чорт зна що... Пішов я в неділю на базар, послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше вели­чають «дамочкою» або «дядьком».

Так і питаю в одного:

— Дядьку, почім сало?

— По сто тридцять, небоже.

Не полінувався, в словник зазирнув: «Небіж» озна­чає — племінник. Гарне слово. Треба запам'ятати.

Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.



  • Привіт, небіжчики. Ану, вставайте.

Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав.

— Т-т-а ти що? Знущаєшся? Чи після неділі похме­литися забув? Сам ти небіжчик ходячий...

Тепер я до всіх кажу тільки: «ей» або «агов».

Міліціонер мене зупинив:



  • Ви що, в лісі?

Я не витримав:

— Ні, я в дурдомі. Він сказав:

— Воно й видно.
Дайте відповіді на запитання:


  1. Яким повинен бути публічний виступ?

  2. Які є жанри публічних виступів?

  3. Чим відрізняються політична, звітна, ділова доповіді?

  4. Як треба готуватися до публічного виступу?

  5. Які вимоги ставляться до оратора?

  6. Які є закони риторики?

  7. Що слід врахувати при підготовці остаточного варіанту публічного виступу?

  8. Які вимоги ставляться до мови оратора?

  9. Як пов’язаний публічний виступ із професійною діяльністю медика?


Практичні завдання.


  1. Знайдіть 2-3 репортажі в газетах. Проаналізуйте їх будову, спираючись на такі дані:

  • Зачин – початок репортажу.

  • Центральна частина репортажу – розповідь про якусь подію.

  • Публіцистичні виступи – роздуми автора, його “думки вголос”, уміщені в центральній частині репортажу.

  • Кінцівка – оцінка подій, короткий висновок, до якого підводить слухача (читача) автор.

  1. Спробуйте написати вітальну промову з нагоди Дня народження викладача, друга (подруги), рідних (на вибір)

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


  1. Складіть агітаційну промову на основі замітки-інформації.


Корданум
Новий медичний препарат “Корданум” – блокатор бета-адренорецепторів, який розроблений фірмою “Гермед” у Німеччині.

Складається він з 750мг пропіленгліколю, 18,6 об.л. етанолу, а також одна ампула містить 10мг таліполому в 5мл.

Застосовується при артеріальній гіпертонії, ішемічній хворобі серця, тахікардійних розладах серцевого ритму, гіперкінетичних синдромах серця, гострих інфарктах міокарда.

Всередину препарат призначають в індивідуальних дозах, залежно від показання до застосування дають по 100-300 мг/добу, в окремих випадках до 400 мг/добу, розподіляючи на 1-2 прийоми щоденно. Внутрішньовенно корданум вливають повільно в дозі 10мг, при недостатньому ефекті, через 10хв вводять ще 10мг.

Як і кожний медичний препарат корданум має свої побічні дії. Побічні явища в основному виникають на початку лікування у вигляді запаморочення, головного болю, розладнання зору, сильного заспокоєння, порушення сну. У ході продовження лікування ці явища знову зникають.

Корданум є досить ефективним засобом, який застосовується при такій великій кількості хвороб, які пов’язані з порушенням діяльності серця.



  1. Прочитайте два початки репортажу. Який з них вам здається вдалішим? Чому? Продовжіть репортаж.




16 грудня 2000 року у актовому залі Тернопільської медичної академії ім. І.Я.Горбачевського проходила науково-практична конференція на тему: “Рідна мова: історія та сучасність”. У вступному слові ректор вказав на значення української мови в майбутній професії медика і закликав оволодівати цим важливим засобом спілкування…

16 грудня 2000 року. Актовий зал Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського переповнений – тут проходить науково-практична конференція з питань становлення державної мови в Україні. Здавалося б, тема філологічного вузу, а не медичного.

Відкриває конференцію ректор, який наголошує, що майбутній медик, як і кожен спеціаліст, мусить досконало володіти українською мовою, конкретно і ввічливо, точно і логічно, змістовно і послідовно спілкуватися…






  1. Поданий текст переробіть на бесіду і запишіть його.

Деонтологія – це вчення про обов’язок лікаря, сукупність етичних норм, необхідних йому для виконання своїх професійних обов’язків. Вона спрямована на створення сприятливих умов для ефективного лікування хворих.

Актуальною в наш час є проблема взаємин між лікарем та пацієнтом. Відомо, що довіра хворого до лікаря є однією з передумов успіху лікування. Іноді лікар може завоювати її під час першої ж бесіди з пацієнтом, а в подальшому закріпити цей успіх. Лікарю недостатньо бути хорошим фахівцем, важливо вміти знайти підхід до хворого, знати, що саме потрібно повідомити йому.

Бесіда з пацієнтом – мистецтво, для досконалого володіння яким потрібні багаторічний досвід, висока фахова підготовка, вміння проникнути в психологію хворого, оцінити характер його вищої нервової діяльності.



  1. Підготуйте і виголосіть в аудиторії короткий публічний виступ. Визначте його жанр, вкажіть характерні ознаки (скористайтесь рекомендованими темами посібника: Юкало В.Я. Культура мови / За редакцією Л.В. Струганець. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999, - с. 47).

  2. Напишіть рецензію на виступ товариша за схемою:

а) ім’я доповідача, назва теми;

б) чи правильно і точно висвітлена тема;

в) чи логічно, послідовно викладені думки;

г) чи правильна мова доповідача;

д) як тримався доповідач під час виступу;

е) дати поради оратору, оцінити виступ.


§2. Про мовні стереотипи офіційно-ділової сфери
Нині інтенсивно відбувається перегляд стереотипів офіційно-ділової сфери спілкування. При цьому переважає тенденція усувати деформацію мови, уникати прямих, механічних кальок (виразів, утворених точно за зразком іншомовної – найчастіше російської – одиниці шляхом буквального перекладу її частин), які часто спотворюють, засмічують мову, призводять до втрати мовної специфіки. Далі розглянемо такі стереотипи, насамперед ті, що вживаються в медичній галузі.

Лікуючий лікар чи лікар-куратор? Зараз на позначення лікаря, який здійснює діагностику захворювання й лікування конкретного хворого, часто застосовують вираз лікуючий лікар. Але чи відповідає це словосполучення нормам української мови? Розмірковуючи над цим, зазначимо, що, по-перше, цей термін є калькою російського лечащий врач. Очевидно, даний термін в російській мові має вказувати, що саме цей врач не тільки врет, але й лечит (до речі, терміна лечащий врач не подає найкращий російський медичний словник – Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3-х томах: Около 60 000 терминов. – М., 1982 - 1984). В українській мові вже саме слово лікар вказує на лікування. Тому в виразі лікуючий лікар є тільки недоречна надлишковість. По-друге, до складу цього терміносполучення входить не властивий українській мові активний дієприкметник лікуючий. Слова лікуючий не фіксує жоден словник української мови! Отже, терміносполучення лікуючий лікар є неприйнятним.

Тому як відповідник до російського лечащий врач пропонують вживати термін лікар-куратор. Нагадаємо, що слово куратор походить від латинського curatio, що перекладається як піклування, догляд, лікування. Таким чином, вираз лікар-куратор точно передає внутрішню форму терміна. Саме це терміносполучення наводить як переклад до російського лечащий врач академічний “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина”(Київ, 1966). А от київський мовознавець Іван Борисюк пропонує свій варіант перекладу – слово лікувальник.



Хворий поступив у лікарню чи хворий був прийнятий у лікарню (був госпіталізований)? Медики чисто вживають такі вирази: поступив у лікувальний заклад, дата і час поступлення хворого тощо, вважають їх нормативними. Насправді ж слова поступати, поступлення – русизми. Замість них найкраще в зворотах застосовувати слово приймати, яке означає “брати кого-небудь в якийсь заклад для тимчасового перебування”, госпіталізувати, що означає “поміщати хворого в лікарню, госпіталь для лікування”, а також похідні іменники від цих дієслів – слова прийняття (приймання), госпіталізація. Отже, слід вживати такі вирази: хворий був прийнятий (-им) у лікувальний заклад, хворий був госпіталізований, дата і час прийняття (госпіталізації) хворого, діагноз на час прийняття, прийняття хворого на лікування.

Заключення експерта чи висновок експерта? Під час перегляду ділових паперів доводиться бачити стереотипи з неіснуючим в українській мові словом заключення: гістологічне заключення, заключення експерта, заключення контракту. Таке словосполучення неприпустиме в літературній мові. Нормативними є словосполучення висновок експерта; гістологічний висновок; укладення (укладання) контракту тощо. Саме їх і треба вживати.

В.Я. Юкало,

старший викладача кафедри

української та іноземних мов

Тернопільської державної

медичної академії ім. І. Горбачевського
Практичні завдання.
1. Побудуйте речення із словами та словосполученнями:

значною мірою- ________________________________________________

непритомність - ________________________________________________

хворіти на діабет - ______________________________________________

говорити українською мовою - ___________________________________

запобігати хворобі - ____________________________________________

опритомніти - _________________________________________________

вжити термінових заходів – _____________________________________

видужувати - __________________________________________________
2. Запишіть українською мовою подані словосполучення:

отпуск по болезни – ____________________________________________

пособие по болезни – ___________________________________________

установка диагноза – ___________________________________________

часы приема – _________________________________________________

хорошее отношение – ___________________________________________

хорошие отношения – ___________________________________________

выписка рецепта –______________________________________________

ведущий специалист – __________________________________________

заведующий отделением –_______________________________________

больничный листок –___________________________________________

3. Знайдіть і виправте помилки у поданих реченнях, запишіть їх правильно.

У двадцятому кабінеті приймав лікар по шкірних хворобах.

____________________________________________________________

Пацієнт скаржився на гостру біль у області серця.

____________________________________________________________

Кардіолог поставив вірний діагноз захворювання.

____________________________________________________________

Заняття по анатомії проходило в музеї анатомії та фізіології.

____________________________________________________________

Студент жалівся на появу нежиті.

____________________________________________________________

Ми написали реферат по темі “Публічний виступ”.

____________________________________________________________

Хворий жалівся на малокрів’я і головокружіння.

____________________________________________________________

Лікар порадив вживати вітаміни і закалюватися.

____________________________________________________________


Зверніть увагу!
Як перекладаються окремі усталені прийменникові конструкції ділового стилю:

Російська мова Українська мова
В защиту На захист

Несмотря на… Не дивлячись на…

По указанию За вказівкою

На следующий день Наступного дня


Комитет по делам молодежи Комітет у справах молоді

Комиссия по составлению плана Комісія для складання плану
В соответствии с законом У відповідності до закону

По закону Архимеда За законом Архимеда

Совещание по вопросу Нарада з питання


Розрізняйте значення слів
Складіть словосполучення із поданими словами.

Особистий – індивідуальний, що стосується окремої особи;

Особовий – такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб;

Ожеледь – тонкий шар льоду на деревах, дротах, будинках;

Ожеледиця – замерзла вода на охолодженій поверхні землі;

Мілкий – неглибокий;

Дрібний – малий, незначний обсягом, вартістю;

Музикальний – обдарований здатністю тонко сприймати, відчувати і виконувати музичні твори;

Музичний – той, що має стосунок до музики; обслуговує потреби осіб, які займаються музикою;

Нервувати – хвилювати, дратувати когось;

Нервуватися – хвилюватися, бути роздратованим, перебувати у збудженому, нервовому стані.

Як ми говоримо




Неправильно Правильно

Щонеділі Щотижня

У той же момент Тієї ж миті


Закрито магазин Зачинено магазин

Боліти Хворіти, нездужати


Боліють Вболівають

Любий Будь-який

Любий Милий

Появлятися Виникати, з’являтися

Капризна погода Примхлива погода

Обліпихове масло Обліпихова олія

Мочовий пузир Сечовий міхур

Міроприємство Захід

Язва Виразка

Фамілія Прізвище



Пробка Корок
Джерела інформації


  1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ,1990.–32 с

  2. Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посібник.–К. :Либідь,1992.–280 с.

  3. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: Писемне та усне ділове спілкування.–К.: Вища школа,1982.–288с.

  4. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний посібник для гімназій гуманіт. профілю. –К.:Вежа,1994.–240с.

  5. Учіться висловлюватися / П.І.Білоусенко, Ю.О.Арешенков, Г.М. Віняр та ін.–К.: Рад. шк., 1990.–126с.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка