Репродуктивна поведінка




Скачати 177.31 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір177.31 Kb.


5.2. Демографічна поведінка, народжуваність і відтворення населення
Одним із основних об'єктів вивчення екології людини є її демографічна поведінка.

Демографічна (грец. сіетоз — народ ігарпб — пишу) поведінка — система взаємозалежних дій чи вчинків, спрямованих на зміну або збереження демографічного стану спільноти людей.

Вона охоплює дії, пов'язані з відтворенням населення (шлюбна і репродуктивна поведінка), міграцією населення (міграційна поведінка), ставленням до свого здоров'я (поведінка самозбереження).



Репродуктивна поведінка — система дій і стосунків, які опосередковують народження чи відмову від народження дитини в шлюбі чи поза ним. Синонімами репродуктивної поведінки є терміни «генеративна» і «прокреативна поведінка».

Поняття «репродуктивна поведінка» застосовують зазвичай для позначення тих дій і стосунків, що пов'язані зі здійсненням повного репродуктивного циклу (зачаття — вагітність — народження живої дитини), з послідовною зміною репродуктивних подій. Дії і стосунки, що перешкоджають настанню кожної ланки репродуктивного циклу, становлять інший бік репродуктивної поведінки і традиційно позначаються як регулювання народжуваності, внутрісімейний контроль за народжуваністю, планування родини. Якщо репродуктивний цикл переривається (використання контрацептивів, штучний аборт, мертво-народження), його називають неповним.

Народження дітей у шлюбі пов'язане з чергуванням повних та часткових репродуктивних циклів і визначається кількістю живонароджень. Що менший рівень потреби в дітях, то більша частина репродуктивного періоду жінки




(у середньому з 18 до 43 років) буде пов'язана з частковими репродуктивними циклами.

Розрізняють три основні типи репродуктивної поведінки: багатодітна (потреба в 5 і більш дітях), середньодітна (потреба в 3—4 дітях), малодітна (потреба в 1—2 дітях). Середня кількість дітей у родині як показник інтенсивності дітородіння дає змогу оцінювати рівень народжуваності в країні.

Потреба в дітях — найбільш інерційна складова репродуктивної поведінки, оскільки вона є результатом засвоєння репродуктивних норм і традицій, прийнятих у певній спільноті людей, успадкований репродуктивний досвід попередніх поколінь.

Репродуктивна поведінка і відтворення населення тісно пов'язані з процесом утворення шлюбних (подружніх) пар, що одержало в демографії назву «шлюбність». Вона враховує вступ у перший і повторні шлюби, а у поєднанні з процесами овдовіння і розлучень визначає відтворення шлюбної структури населення. Шлюбність залежить від співвідношень чисельності різних груп шлюбоздатного населення, сукупності можливих для певної людини шлюбних партнерів.

Шлюбність обумовлюється і регулюється соціально-культурними нормами, має юридичні, соціальні, економічні й інші аспекти. її визначають за допомогою таких кількісних характеристик:


  • частка осіб у кожному поколінні, які вступали у шлюб;

  • вік укладення першого шлюбу;

  • частка осіб, що укладали повторний шлюб після розлучення чи овдовіння;

  • інтервал між розлученням чи овдовінням і повторним шлюбом.

Як показники процесу шлюбності найпоширенішими є коефіцієнти шлюбності, що засвідчують інтенсивність укладання шлюбів як у всіх групах населення загалом, так і в окремих групах шлюбоздатного населення, а також характеристики шлюбної структури населення у певний момент часу. На рівень шлюбності впливають юридичні чинники, особливо закріплення в правових нормах віку вступу в шлюб. У законодавствах різних країн шлюбний вік коливається в межах 12—22 років. Особливе значення для процесу шлюбності мають юридична і релігійна допустимість розлучень і їхня процесуальна складність.

Характеризує демографічну поведінку і має важливе значення для антропоекологічних досліджень міграція насе-






лення. Міграційна поведінка — переміщення людей через межі тих чи інших територій чи кордони країни з метою зміни свого місця проживання назавжди чи на тривалий час.

Міграції помітно впливають на структуру населення, оскільки різні його групи беруть участь у них неоднаково. Найчастіше переселяються молоді люди віком до 30 років, самотні чи сімейні, але без дітей. Сім'ї з дітьми й особливо люди похилого віку переселяються рідше. Тому міграція деформує вікові структури. У місцях «припливу» населення «омолоджується», оскільки в ньому збільшується частка молоді, у місцях «відпливу» — її стає менше, а літніх людей більше, населення старіє, відповідно будуть різнитися рівні народжуваності, смертності і природного приросту в розрахунку на 1 тис. жителів.

Міграція населення в мирний час, за відсутності соціальних потрясінь і екологічних катастроф, залежить від умов життя, територіального розміщення виробництва і пов'язаної з ним наявності робочих місць. Проблема вільних робочих місць загострюється чи слабшає залежно від природного приросту трудових ресурсів. За незмінності інших умов, що менший приріст трудових ресурсів, а отже, ширші й різноманітніші можливості вибору роботи, тим більше впливають на міграцію територіальні розбіжності в умовах життя населення. Навпаки, у періоди, коли приріст трудових ресурсів збільшується, а вибір місць роботи скорочується, робочі місця набувають більшої цінності серед працездатного населення. Міграції тісно пов'язані з розміщенням виробництва, а вплив умов життя відходить на другий план.

Одним із основних є інстинкт самозбереження, властивий майже усім живим істотам. Поведінка самозбереження (санітарна, вітальна) — це цілеспрямовані дії людини, зосереджені на збереженні власного життя і здоров'я. Цінність людського життя і довголіття є критерієм культури і добробуту суспільства. Девальвація цінності людського життя знижує або нівелює дію гуманістичних принципів, сприяє формуванню соціальних відхилень.

Поведінка самозбереження може мати позитивні результати, якщо вона передбачає заняття фізичною культурою, відмову від зловживання їжею, алкоголем, палінням та ін. З іншого боку, людина може віддати перевагу можливій смерті, якщо в перспективі її очікує неповноцінне у фізичному, психологічному чи соціальному сенсі життя.




Відтворення населення забезпечує народжуваність — процес дітонародження у спільноті людей в певному її поколінні.

Загальний конфіцієнт народжуваності відношення кількості осіб, народжених живими, впродовж календарного року до середньорічної кількості населення (вимірюють в проміле).

Співвідношення народжуваності і смертності визначається відтворення населення — безупинне поновлення поколінь людей. У статистиці терміну «відтворення населення» відповідає поняття «природний рух населення». Показники природного руху населення регіону показують, наскільки виросла чи скоротилася кількість населення в цьому регіоні внаслідок природних процесів — народжень і смертей.

У 2001 р. рівень народжуваності на планеті оцінювався як 22 на 1 тис. населення, а загальний коефіцієнт смертності — 9 на 1 тис. населення, а природний приріст, відповідно, становив 13 на 1 тис. населення. Народжуваність у країнах Європи наприкінці 90-х років XX ст. була така (%о): Австрія — 10,4, Франція — 12,6, Німеччина — 9,9, Угорщина — 9,9, Ізраїль — 21,5, Італія — 9,4, Норвегія — 13,6, Португалія — 11,4, Румунія — 10,5, Словаччина — 11,0, Англія — 12,3.

В Україні за останні 12 років народжуваність зменшилася з 12,7%о (1990) до 8,1%о (2002), тобто на 36,2%. Незважаючи на те що народжуваність в Україні поступово почала підвищуватись, а в 2006 р. народилось 460,4 тис. дітей або 9,8 народжених на 1000 жителів, цей показник у нашій державі — один із найнижчих в Європі (рис. 5.1). Найвищі показники рівня народжуваності спостерігаються в Західному регіоні (Рівненська, Волинська, Закарпатська), найнижчі — в промислових областях (Луганська, Донецька, Харківська).



Спеціальний коефіцієнт народжуваності (плідність) — кількість народжених дітей за рік на 1000 жінок фертильного віку (15—49 років) — визначає потенційну можливість дітонародження, що реалізується у репродуктивній поведінці. Його динаміка в Україні також погіршується. Якщо в 1990 р. цей показник становив 53,2 на 1000 жінок, то в 2001 р. — всього 29,6%о . Зниження плідності відбулося за рахунок міського населення, серед якого вона становить 25,7%о, а серед сільського — 39,9%<>. Найвищі спеціальні показники народжуваності властиві сільському населенню областей Західного регіону, а саме: Рівненській — 59,7%о, Волинській — 58,8%о, Чернівецькій — 46,9%о. Аналіз цих даних у регіонах України свідчить, що зниження народжуваності не пов'язане зі старінням населення, а зумовлене регулюванням жінками народження дітей, тобто пов'язане з соціальними умовами.





Показники відтворення населення в Україні оцінюють як дуже низькі. Народжуваність компенсує смертність на 51%, тобто відтворення населення забезпечується лише наполовину, дітородна активність продовжує зменшуватися. Прогноз характеру відтворення населення, здійснений Інститутом демографії та соціальних досліджень НАНУ, свідчить, що чисельність населення України скорочуватиметься й далі й у 2050 р. становитиме 35 млн осіб.

Кількість дітей у родині — критерій, за яким визначають тип відтворення населення. Якщо у родині (а точніше на одну жінку) двоє дітей — це просте відтворення, більше 2 дітей у родині вважається розширеним, а менше 2 — звуженим відтворенням.



Сумарний коефіцієнт народжуваності — це сума по-вікових коефіцієнтів народжуваності. Він розраховується зазвичай для гіпотетичного покоління і характеризує середню кількість народжень в однієї жінки за все її життя. Сумарний коефіцієнт народжуваності менше 2,15 вважається низьким і характеризує звужений тип відтворення населення, більше 2,15 — розширений тип, такий, що дорівнює 2,15, — просте відтворення. У країнах з високою смертністю сумарний коефіцієнт відтворення має бути вищим, у країнах з низькою смертністю (і, відповідно, з більшою тривалістю життя) він знижується. У 2001 р. показник відтворення в Україні становив 1,06 дітей.



Отже, демографічну ситуацію в Україні можна оцінити як несприятливу. Скорочення чисельності населення, зменшення тривалості життя і стрімке падіння народжуваності стали характерними ознаками демографічних процесів останнього десятиліття і дають підстави кваліфікувати їх як ознаки демографічної кризи.
5.3. Динаміка чисельності населення Землі і типи його відтворення

Усі регіони світу і спільноти людей, які їх населяють, розвиваються і змінюються під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Навіть у регіонах, розташованих близько один від одного, спостерігаються розбіжності в демографічній структурі та поведінці людей.

В аспекті системної парадигми територіальний комплекс і його населення — це елементи динамічної системи, що саморозвивається. З'ясувати і проаналізувати процеси, що супроводжують її трансформацію, можна в контексті загальної демографічної еволюції.

Наприкінці палеоліту (15—16 тис. років тому) кількість людей на Землі становила приблизно 3 млн осіб. Із розвитком виробничих відносин, переходом до землеробства і скотарства істотно знизився негативний вплив навколишнього природного середовища на людину, наслідком чого було зростання кількості населення (5 тис. років тому на планеті жило понад 25 млн осіб, а 3 тис. років тому — понад 50 млн).

Подальший приріст населення пов'язаний з удосконаленням засобів виробництва, передусім із використанням металів і нових технічних засобів. Завдяки цьому кількість населення протягом 1000 років збільшилася у 3—5 разів. Більшість людей (приблизно 70%) проживала в Азії. Най-густіші скупчення сформувалися в Китаї (500 млн осіб), у країнах Південно-Азійського субконтиненту (35 млн), Римській імперії (48 млн). В Америці, Австралії, Східній Європі на той час проживали приблизно 6% населення Землі. Зростання кількості людей на Землі відбувалося у близькій до геометричної прогресії. Подвоєння відбувалося кожні 1000—2500 років у період Нової ери і кожні 900— 40 років протягом останніх двох тисячоліть (табл. 5.4).




В окремі епохи через регіональні епідемії чисельність населення в деяких ареалах знижувалася. За перші 1000 років нашої ери населення Землі збільшилося усього в 1,5 раза, а в Європі його кількість не змінювалася. Більшість людей мешкала в Азії (55%, приблизно 132 млн осіб). Здебільшого поселення концентрувалися на територіях теперішнього Китаю, Індії, Туреччини, Ірану та Японії; у Європі — Франції, Італії, Іспанії; Африці, Єгипті, тобто в межах помірного і субпомірного поясів. За наступні 500 років кількість людей зросла в 1,6 раза. У цей період швидко збільшувалася кількість населення Європи і Японії (з 4,5 млн в 1000 р. до 17 млн у 1500 р.).

Розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва зумовив динамічний приріст населення у другій половині XVI ст. Якщо у західноєвропейських країнах упродовж 1500—1750 рр. щорічний приріст становив 2%, то протягом наступних 150 років він досягнув 4% .

Протягом 1500—1900 рр. суттєво змінилася географія розселення людей. Внаслідок великих географічних відкриттів активізувалися міграційні процеси, особливо в Австралію й на Американський континент.

У 1820 р. землян налічувалося приблизно 1 млрд. У 1927 р. ця величина подвоїлася. Третій мільярд було зафіксовано у 1959 р., четвертий — вже через 15 років (1974), а 11 липня 1987 року було оголошено ООН «днем народження 5-мільярдної людини». До шести мільярдів







Період, роки

Збільшення чисельності, млн осіб (від—до)

Період подвоєння чисельності людства, роки

7000—4500 до н. е.

10—20

2500

4500—2500

20—40

2000

2500—1000

40—80

1500

1000—0

80—160

1000

0—900 н. е.

160—320

900

900—1700

320—600

800

1700—1850

600- 1200

150

1850—1950

1200—2500

100

1950—1990

2500—5000

40

1990—2001

5000—6000

10


Таблиця 5.4

Динаміка зростання чисельності населення Землі


людство зросло у 2000 р. За прогнозами експертів ООН, до 2025 р. населення світу досягне 8,3 млрд. На земній кулі щорічно народжується більш як 130 млн людей, помирає 50 млн, тобто приріст населення становить до 80 млн.

Парадоксом є те, що в багатих країнах (Західна Європа, США) темпи приросту населення уповільнюються, а в країнах, що розвиваються, надмірне збільшення кількості жителів стало проблемою, яку вимушена регулювати держава. Зменшення кількості населення внаслідок низького рівня народжуваності в багатьох індустріально розвинутих країнах і вибухове збільшення її у найбідніших державах загрожує найближчим часом стати однією з найгострі-ших соціально-економічних і екологічних проблем.

Причини регіональних і общинно-етнічних розбіжностей в демографічній ситуації та поведінці криються в демографічній історії людства. Основні ознаки демографічної еволюції для всіх народів і всіх шарів населення однакові. Розбіжності в демографічній поведінці, відображають проходження окремими групами населення планети різних стадій єдиної демографічної еволюції, оскільки ці групи перебували на різних етапах соціально-економічного чи культурного розвитку.

У своїй книзі «Демографічна революція» (1976) Анатолій Вишневський виділяє кілька історичних типів відтворення населення, що адекватні історично визначеним економічним, соціальним і культурним умовам життя суспільства.

Архаїчний тип (архетип). Він характерний для докласового суспільства, що живе в умовах економіки, яка привласнює. На цій стадії людської історії розмноження людей вже перебувало під соціальним контролем, який полягав у застосуванні таких заходів, як аборт, довічне вдівство, інфантицид, різні табу, що забороняли сексуальні контакти у певні періоди. Такий демографічний механізм разом із дією зовнішніх причин високої дитячої смертності приводив кількість населення до відповідності з можливостями природних комплексів забезпечити людей життєвими ресурсами.

Під час домінування архетипу народжуваність і смертність були дуже високими, а природний приріст — незначним. Такий тип відтворення населення зберігався найдовше.

Традиційний тип. Він прийшов на зміну архетипу внаслідок першої демографічної революції, коли якісно змінився тип відтворення населення. Традиційний тип панує в докапіталістичних класових суспільствах, господарську основу яких становить аграрна економіка. Виникнення і розвиток сільського господарства, економіки і форм громадського життя суттєво змінили умови народжувано-




сті і смертності людей, збільшили можливості зростання чисельності населення, що обумовило формування традиційного типу відтворення. Він зберігався доти, доки зберігалася домінуюча роль аграрної економіки.

Цьому типу відтворення населення властиві: ранній вік вступу в шлюб, висока народжуваність (загальний коефіцієнт народжуваності досягав 50 і більше на 1 тис. населення). Смертність складалася з двох компонентів: з нормальної смертності, що спостерігалася у відносно сприятливі періоди за відсутності екстремальних подій, і катастрофічної смертності у несприятливі періоди (голод, неврожайні роки, епідемії, війни). Більшість людей гинула від зовнішніх причин, які за інших умов життя могли б бути усунуті. Середня тривалість життя зазвичай коливалася в межах 20—30 років і майже ніколи не перевищувала 35 років.

Демографічну ситуацію за традиційного типу відтворення населення відображає становище у Гвінеї — країні, яка пізніше від інших вступила на шлях сучасного економічного розвитку. З певними припущеннями можна вважати, що в 50—60-ті роки XX ст. там зберігався традиційний тип відтворення населення.

Вікова структура Гвінеї вирізняється дуже молодим населенням. У 1980 р. частка осіб віком 0—14 років становила 43,8%, 15—64 років — 53,2%, 65 років і більше — 3%. За дуже високої народжуваності (62 на 1000 осіб населення) кількість населення зростала повільно через дуже високу смертність (загальний коефіцієнт смертності 40, а дитячої смертності — 216). Середня тривалість життя становила: для чоловіків — 26 років, для жінок — 28 років. Історики припускають, що приблизно такою була демографічна обстановка в Європі за часів Річарда Левове Серце і лицарів Круглого Столу.

За порівняно короткий термін (30—35 років) ситуація в Гвінеї різко змінилася: втричі скоротилася дитяча смертність, у 4 рази зменшилася загальна смертність, на 17 років виросла середня тривалість життя населення. Однак при цьому народжуваність скоротилася не так різко — з 62 до 45 на 1000 осіб населення. У 1955 р. чисельність населення Гвінеї становила 2,6 млн осіб, у 1970 р. вона досягла 5,1 млн осіб, у 1990 р. — 6,8 млн осіб, а нині — понад 15 млн осіб.

Цифри стрімкого зростання чисельності населення у Гвінеї характеризують процес, який називають «демографічний вибух», що є одним із елементів демографічної революції. Пов'язаний він з тим, що контроль над смертністю є ефективнішим, а її зниження відбувається значно швидше, ніж народжуваність. Різке зменшення смертно-






сті за збереження високого рівня народжуваності зумовлює швидке збільшення чисельності населення. Поступово за рахунок зниження народжуваності відбувається врівноваження процесу відтворення населення і його перехід до сучасного типу.

Сучасний тип. Цей тип відтворення виникає в зв'язку з новим стрибком у розвитку продуктивних сил, з перетворенням переважно аграрної економіки на переважно індустріальну. Цей стрибок створює матеріальну основу нових умов демографічної рівноваги і потребує приведення демографічного механізму у відповідність до них. Заміна традиційного типу відтворення населення його сучасним типом була другою демографічною революцією.

Закономірності переходу від традиційного типу відтворення населення до сучасного можна зрозуміти, дослідивши показники, що характеризують сучасну демографічну ситуацію у групах країн з різним рівнем економічного розвитку.

У розвинутих країнах чисельність населення за рахунок природного приросту збільшується набагато повільніше (у 4—6 разів), ніж у країнах, що розвиваються. Другою принциповою розбіжністю є різниця в середній тривалості життя. У розвинутих країнах вона у середньому на 15 років вища, ніж у тих, що розвиваються. Різняться також показники дитячої смертності: у країнах, що розвиваються, із 1000 немовлят упродовж першого року життя вмирає у середньому на 60 дітей більше, ніж у розвинутих країнах (наприклад, у СІЛА — 5, а в Гвінеї, Нігері, Руанді, Сомалі — понад 100).

Народжуваність у країнах, що розвиваються, набагато вища, ніж у розвинутих країнах (табл. 5.5).

Регіон


Загальний коефіцієнт,

народжуваності

смертності

природного приросту

1

2

3

4

Африка

38

14

24

Латинська Америка*

24

7

17

Північна Америка**

14

9

5

Азія

22

8

14


Таблиця 5.5 Відтворення населення світу (дані ООН, 2001)




Сумарний коефіцієнт народжуваності (середнє число народжень в однієї жінки за все її життя) у розвинутих країнах істотно нижчий від величини, прийнятої за низький рівень (2,15), а в усіх країнах, що розвиваються, він наближається до високого (4,0), а іноді перевищує його.

Отже, сучасний тип відтворення населення, що властивий економічно розвинутим країнам, характеризується низькими народжуваністю, загальною і дитячою смертністю, високою тривалістю життя і дуже низьким (іноді нульовим і навіть негативним) природним приростом населення.


Запитання. Завдання

  1. Які чинники впливають на тривалість життя?

  1. Вкажіть основні причини вищої смертності чоловіків порівняно з жінками.

  1. У який спосіб розрізняють типи вікової структури населення?

  2. У яких регіонах країни найнижчі показники народжуваності?

  3. Як на структурі населення позначається міграція?

  4. Охарактеризуйте історичні типи відтворення населення.


Література

Вишневский А. Г. Избранньїе демографические трудьі: В 2-х томах. Т. 1: Демографическая теория и демографическая история. М.: Наука, 2005. — 368 с.

Иванов С. Зкологические последствия роста населення, глобальний консенсус // МЗМО. — 1995. — № 10.

Медков В. М. Демография: учеб. М., ИНФРА-М, 2004. — 576 с.

Москвитин В. Анализ демографической ситуации в Украине и других странах мира // Бизнес-Информ. — 1997. — № 5.

Населення України 2003. Щорічна аналітична доповідь. — К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2004.

Прохоров Б. Б. Введение в зкологию человека: социально-демо-графический аспект. — М.: Изд-во МНЗПУ, 1995. — 176 с.

Урланис Б. Ц. Зволюция продолжительности жизни. — М., 1978.

1

2

3

4

Європа

10

11

-1

Океанія

18

7

11

Увесь світ

22

9

13


Закінчення таблиці 5.5

* Разом з іспаномовними країнами північної Америки ** Тільки США, Канада, Бермудські Острови, Гренландія, Сент П'єр і Мікелон


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка