Розвиток профілактичних ідей




Скачати 177.82 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір177.82 Kb.
РОЗВИТОК ПРОФІЛАКТИЧНИХ ІДЕЙ

ТА ПІДГОТОВКА САНІТАРНИХ ЛІКАРІВ У ХАРКІВСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ МЕДИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ.

А.Я. Циганенко, М.В. Кривоносов, Ж.М. Перцева.

В 2005 році виповниться 200 років з дня заснування Харківської вищої медичної школи - медичного факультету Імператорського Харківського університету, що є разом з тим і 200-річним ювілеєм медичної освіти в Україні, уособленої в Харківському державному медичному університеті.

Серед багатьох уславлених традицій, що склалися на протязі десятиріч, особливе місце займає глибоке розуміння вченими університету значення профілактичних ідей в медичній діяльності.

Вже з перших років існування медичного факультету в період, що передував утворенню самостійної кафедри гігієнічного напрямку, питання гігієни як предмета викладання на факультеті висвітлювалися в актових промовах провідних вчених Харківського університету. У 1806 р. професор хірургії П.М. Шумлянський виступив з актовою промовою "О физическом способе жизни", в якій ставив питання значення гігієни для збереження здоров'я людини. У 1811 р. професор фізики А. Стойкович присвятив актову промову чітко гігієнічній темі: «О причинах, которые делают воздух невозможным для дыхания, и способах, которые предохраняют его от повреждения". У 1918 році анатом професор Л.Й. Ванноті в актовій промові "О возможном излечении почти всех болезней" підкреслював, що "благородное искусство гигиена" дає можливість попереджати передчасне вмирання людей. І цей перелік можна продовжити.

Відомості з історії викладання гігієни на медичному факультеті Харківського університету, що дійшли до нас, переконливо свідчать, що в першій половині XIX століття профілактичні питання висвітлювались у курсах дієтетики та медичної поліції, які читали головним чином на кафедрах анатомії та судової медицини. Так, вище згадуваний професор Л. И. Ванноті в 1807-1811 роках викладав медичну поліцію, професор А.Я. Калькау в 1807-1812 роках читав латинню лекції з дієтетики, а з 1819 по 1837 рік курс медичної поліції вели професори І.Д. Книгін, О.С. Венедиктов та І. Ф. Леонов.

Починаючи з 1837 року, термін "гігієна" вже зустрічається в літературі та у навчальних планах, але викладається разом з судовою медициною, токсикологією, медичною поліцією та іншими дисциплінами. В Харківському університеті на кафедрі судової медицини з 1837 по 1843 рік професор Р.Х. Дабелов викладає медичну поліцію та гігієну з дієтетикою.

Лекції з гігієни та дієтетики читалися також професором І.О. Свиридовим, ад'юнктом А.В. Лінком і доцентом Н.А. Хржонщевським. Майже 15 років (з 1855 по 1872 рік з перервами) на кафедрі судової медицини спеціальний курс гігієни з дієтетикою вів доктор медицини А.С. Пітра.

Період наростання капіталізму в Росії, соціально-економічні умови, що дуже швидко змінювалися, революційні зрушення в суспільних настроях викликали підвищений інтерес до питань гігієни і висунули гігієнічні задачі, що потребували першочергового вирішення. Все це сприяло остаточному виділенню гігієни як самостійної дисципліни.

За утворенням самостійних кафедр гігієни у Петербурзі та Києві, в 1873 році така кафедра створюється і в Харкові. Організатором і першим завідувачем цієї кафедри став професор Аркадій Іванович Якобій (1827-1907), що очолював її протягом 12 років і поставив на високому для того часу рівні педагогічну і наукову роботу.

Людина енциклопедичного розуму і високої освіченості (він мав вчені ступені кандидата фізико-математичних наук, звання професора кафедр: судової медицини, загальної терапії та лікарняної діагностики, гігієни), що блискуче знав клінічну і теоретичну медицину (працював у лабораторії І.М. Сеченова), А.І. Якобій опублікував ряд цікавих робіт, що отримали високу оцінку вчених того часу і створили великий авторитет харківській школі гігієністів.

А.І. Якобій здійснив низку невідкладних закладів щодо організації не тільки теоретичного, але й практичного викладання гігієни, хоча на цьому шляху зустрів чимало труднощів. Лише в 1877 році кафедра одержала окреме приміщення для лабораторії та кабінету. Саме з цього року почалися систематичні практичні заняття, котрі розподілялися на загальні, обов'язкові для всіх студентів, і спеціальні - для бажаючих. В лабораторії проводилися дослідження по вивченню окисності води, визначенню вуглекислоти в підґрунті, якості хліба Харківського регіону.

Особливе місце серед російських гігієністів зайняв Ірінарх Поліхронійович Скворцов (1847- 1921), який очолював кафедру гігієни з 1885 по 1905 рік. Серед його наукових праць, яких було понад 150, головне місце займають "Основи гигиологии и гигиеньї". І. П. Скворцов розробляв і широко застосовував у гігієні фізіологічні, фізичні та хімічні засоби досліджень. Для практичних занять студентів був виданий підручник "Планьї и способи санитарньїх исследований" (1889), а також "Военно-полевая гигиена" (1904). Праця І. П. Скворцова "Общепонятная гигиена" у 1879 році була відзначена великою Петрівською премією.

З числа лікарів, що працювали під керівництвом І.П. Скворцова, вийшли такі відомі вчені, як П.М. Лащенков, В.В. Фавр та ін.

Велику роботу в області суспільної гігієни проводило в той час Харківське наукове медичне товариство, засноване в 1861 році за ініціативою професорів медичного факультету університету. Товариством було створено спеціальне санітарно-статистичне бюро на чолі з М.П. Кедровим, здійснено ряд медико-гігієнічних описів. Воно серйозно займалося санітарним благоустроєм міста Харкова і Харківської губернії, боротьбою з епідеміями холери, черевного і висипного тифів, дифтерії. В 1887 році товариством заснований Пастерівський інститут з бактеріологічною лабораторією, де розгорнулася наукова діяльність Л.С. Ценковського та В.К. Високовича. В 1907 році при Харківському медичному товаристві була створена секція суспільної медицини, гігієни та демографії, серед організаторів і керівників якої були С.М. Ігумнов, В.В. Фавр і В.І. Недригайлов.

Таким чином, характерним для харківських гігієністів у дореволюційному періоді був передовий суспільний напрям їх діяльності. При цьому головним науковим центром розвитку гігієни була кафедра гігієни медичного факультету університету. Однак передові за науковим рівнем, гостросоціальні за своєю суттю дослідження харківських гігієністів не знаходили повного втілення в життя, причиною чого була надто реакційна сутність царизму та капіталістичний характер суспільних відносин.

Жовтнева революція 1917 року поставила перед охороною здоров'я не тільки задачі боротьби з епідеміями, але й задачі оздоровлення умов праці та побуту. У зв'язку зі створенням Державної санітарної інспекції виникло насущне питання про кадри санітарних лікарів. Після вигнання з Харкова інтервентів і ліквідації контрреволюції 22 травня 1919 року Наркомзодоров'я УРСР видає постанову "Про підготовку санітарних кадрів".

З метою поліпшення протиепідемічної підготовки лікарів у 1922 році в Харківському медичному інституті організується кафедра мікробіології під керівництвом талановитого педагога та дослідника професора Даміана Петровича Гриньова (1880-1934) - автора підручника з мікробіології, який очолював кафедру протягом 12 років.

Майже одночасно, в 1923 році, створено кафедру інфекційних хвороб, організатором і першим керівником якої була доктор медицини професор Зінаїда Миколаївна Нєсмєлова - перша жінка-професор в Україні. Вона працювала на кафедрі до 1934 року.

Визначним науковим центром з питань охорони праці та боротьби з професійними захворюваннями стала створена у 1923 році перша в країні кафедра гігієни праці. Її організатором і першим завідуючим був відомий радянський гігієніст Езро Мойсейович Каган, який особливу увагу приділяв розробці навчальних програм, методології та методиці викладання. Саме програму, розроблену кафедрою гігієни праці ХМІ, Головпрофосвіта України затвердила у 1928 році як базову для викладання у вищих навчальних закладах республіки. Основні положення цієї програми зберігають своє значення і до цього часу.

Без сумніву, значною подією в історії університету стало створення в 1923 році першої на Україні кафедри соціальної гігієни, яку організував і якою керував народний комісар охорони здоров'я УРСР того часу Мойсей Григорович Гуревич. Він заклав підвалини для подальшого розвитку соціальної гігієни як науки і предмета викладання у медичних вузах України.

В 1923-24 навчальному році на п'ятих курсах медвишів України- з метою підготовки лікарів з окремих спеціальностей були введені так звані "уклони" - лікувальний і санітарно-профілактичний, останній ділився на секції санепіда та; охматдіта. В Харківському медичному інституті були організовані обидві секції санітарно-профілактичного "уклону".

У квітні 1924 року на засіданні Укрбюро ЦК Всемедиксанпраця були підведені підсумки Харківського досвіду проведення спеціалізації на "уклонах". Було визнано доцільним провадити три "уклони": лікувальний, охматдіт і санепід. На 1924-1925 навчальний рік пропонувалося в Харківському та Одеському інститутах провадити всі три "уклони", у Київському - два (без санепіду), у Катеринославському - один - лікувальний.

Організується однорічне стажування, що відіграло позитивну роль як один з методів у підготовці санітарних лікарів. В 1924 році затверджується "Положение о летней практике для студентов медфаков УССР". Укрголовпрофосвітою вводиться "Положение о квалификации врача", де підкреслюється, що для санітарного лікаря потрібно вміння застосовувати свою високу наукову кваліфікацію в розв'язанні загальних соціально-профілактичних завдань.

В 1927 році кафедру гігієни Харківського медичного інституту очолив професор Володимир Олександрович Углов (1874-1942). Один з найближчих учнів і співробітників Г.В. Хлопіна, людина, широко обізнана в різних галузях гігієни, В.О. Углов зробив значний внесок у розвиток учбово-методичної та науково-дослідницької роботи кафедри. Велику увагу професор В.О. Углов приділяв удосконаленню педагогічної діяльності, постійно поєднував власну педагогічну роботу з широкою практичною діяльністю, залучаючи до неї студентів.

Результати наукових досліджень В.О. Углова були дуже актуальними, мали прямий вихід у практику і в більшості випадків здійснювалися вперше. Зокрема виключно важливою проблемою, яку вперше Углов почав вивчати в Харкові, стала проблема санітарної охорони атмосферного повітря населених міст від забруднення викидами промислових підприємств. Дані вказаних досліджень значною мірою сприяли подальшому розвитку роботи в цьому напрямку в багатьох містах країни.

Профілактична спрямованість радянської охорони здоров'я поставила вимогу перебудови всієї медичної освіти. Виявилася необхідність у більш вузькій спеціалізації лікарів. Країна особливо потребувала добре підготовлених санітарних лікарів. В 1930 році вища медична школа передається із ведення Народного комісаріату освіти у ведення Народного комісаріату охорони здоров'я і згідно з постановою Раднаркому СРСР від 19 червня 1930 року в країні вперше створюються санітарно-гігієнічні факультети.

Гігієна як наука та галузь практичної лікарської діяльності почала диференціюватися більш активно, що закономірно торкнулося подальшої організації навчального процесу та науково-дослідної роботи.

З урахуванням цих обставин в 30-ті роки минулого століття у Харківському медичному інституті, крім згаданих кафедр гігієни праці, соціальної гігієни та охорони здоров'я, епідеміології (1930), були створені кафедри: гігієни дітей та підлітків (1930), гігієни харчування (1933), комунальної гігієни (1935).

Санітарно-гігієнічний факультет ХМІ готував загальносанітарних лікарів, епідеміологів, харчовиків, промислових і комунальних лікарів та лікарів саносвіти (остання спеціальність проіснувала два роки). Слід відмітити, що вже у 1931 році відбувся перший випуск санітарно-гігієнічного факультету.

У 1932 році санітарно-гігієнічний факультет виділяється у самостійний -Харківський санітарно-гігієнічний інститут з чотирма факультетами (санітарно-профілактичний, житлово-комунальний, харчовий, епідеміологічний). Планувалося, що в цьому інституті готуватимуться спеціалісти, що в значній мірі отримають знання санітарного інженера. Проте, така система підготовки санітарних лікарів себе не виправдала, і в 1934 році санітарно-гігієнічний інститут знов стає відповідним факультетом Харківського медичного інституту.

До початку Вітчизняної війни 1941-1945 рр. кафедри санітарно-гігієнічного факультету очолювали визначні вчені-гігієністи, що залишили помітний слід у розвитку гігієни як науки. Так, засновником кафедри епідеміології у 1930 році і беззмінним її керівником протягом майже сорока років був дійсний член АМН СРСР, заслужений діяч науки УРСР доктор медичних наук, професор Михайло Миколайович Соловйов (1886-1980). Володіючи матеріалістичною методикою і знанням загальної біології та медицини, він розробив теоретичні питання про соціальну сутність епідемій та вплив розвитку соціалістичного суспільства на зниження та ліквідацію інфекційних хвороб. Одним з перших серед радянських вчених М.М. Соловйов застосував історичний метод в епідеміології як підхід до пізнання сутності епідемій з точки зору їх виникнення і розвитку у зв'язку з конкретними умовами, що їх породили. Він став автором понад ста наукових праць, одним з перших дійсних членів АМН СРСР, членом редколегій багатьох часописів і збірників.

Кафедра комунальної гігієни була створена під керівництвом заслуженого діяча науки УРСР, дійсного члена АМН СРСР доктора медичних наук,професора Олександра Микитовича Марзєєва (1883-1956), видатного громадського діяча, засновника комунальної гігієни на Україні.

Наукова діяльність О.М. Марзєєва значною мірою була пов'язана з питаннями вивчення санітарного стану та благоустрою Донбасу, розробленням гігієнічних принципів і норм будівництва нових міст, плануванням колгоспного села. До цієї роботи залучалися санітарні лікарі, працівники кафедри Харківського медичного інституту та Українського інституту комунальної гігієни, засновником якого був О.М. Марзєєв. На прикладі Донбасу було показано, яких розмірів і розмаху може досягти профілактична робота санітарної організації, наскільки вона може бути ефективною.

За редакцією О.М. Марзєєва вийшли два томи праць: "Донбасс, его санитарное изучение и оздоровление" (1936), "Впорядкування колгоспного села" (1939), "Планировка и реконструкция колхозного села", які стали першими посібниками для санітарних лікарів і архітекторів з питань забудови населених міст.

Видатний вчений і активний громадський діяч, О.М. Марзєєв був прекрасним педагогом. Його підручники (він автор першого стабільного підручника "Комунальна гігієна" для санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів), як і лекції, були напрочуд простої форми, глибокого змісту, наповнені живими прикладами, що збуджувало цікавість до гігієни. Особливо відома його заключна курсова лекція, яку він назвав "настановчою". В ній О.М. Марзєєв значну увагу приділяв деонтології майбутніх санітарних лікарів.

Таким чином, ми бачимо, що вже в перші роки існування санітарно-гігієнічного факультету вчені-гігієністи провадили фундаментальні наукові дослідження, що мали велике практичне значення для молодої соціалістичної держави. Все це є незаперечним свідоцтвом вірного розуміння вченими факультету тих завдань, які ставила перед ними країна в справі профілактики і зниження інфекційної та професійної захворюваності трудящих. Рівень і значущість досліджень, що були проведені в ці роки, наочно показали, що наукова думка харківських вчених-гігієністів не відставала від бурхливого розвитку в нашій країні науки взагалі і гігієнічної науки зокрема.

Праці гігієністів факультету у передвоєнні роки отримали широке визнання всієї країни. Створювалися наукові школи, які очолювалися видатними вченими, учні яких працюють в галузі профілактичної медицини і зараз.

Тяжким випробуванням для нашої країни стала Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. Багато співробітників санітарно-гігієнічного факультету пішли на фронт, деякі з них загинули в боях за Батьківщину. Загинув, зокрема, доцент кафедри епідеміології, один з провідних дослідників питань епідеміології та профілактики малярії Панас Карпович Грицай (1901-1943). На початку 1943 року він мав уже тридцять шість наукових робіт з маляріології, надрукованих в різних медичних виданнях.

ХМІ було евакуйовано до Чкалова (нині Оренбург), і там була продовжена підготовка лікарів для фронту. Всі профільні гігієнічні кафедри були об'єднані в одну кафедру гігієни, яку очолив професор Зіновій Давидович Горкін (1896-1970), який з 1938 по 1947 рік він був і деканом санітарно-гігієнічного факультету. У воєнні роки він продемонстрував високі організаційні здібності і працездатність. За дорученням НКОЗ СРСР професор З.Д. Горкін разом з представниками інституту ім. Обуха перевірив стан медико-санітарного обслуговування роботи оборонних підприємств у містах Чкалові, Орську та Мідногорську. Були зроблені конкретні пропозиції щодо поліпшення умов праці й підвищення її продуктивності. При цьому широко використовувався довоєнний досвід передових підприємств України в цій справі.

Професори епідеміолог М.М. Соловйов та інфекціоніст І.Р. Брауде видали брошури: "Як запобігти захворювання на висипний та зворотний тиф", "Як уберегтися від інфекційних хвороб". У 1943 році було підготовлено збірник наукових праць під редакцією професора А.І. Струкова, що став підсумком багатьох різнопланових досліджень септичної ангіни, теми, яка була дуже актуальна для тієї місцевості.

Після визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників і реевакуації інституту в 1944 році відновлені всі гігієнічні кафедри, які очолили видатні спеціалісти та педагоги.

Так, з 1944 по 1971 рік кафедрою мікробіології завідував член-кореспондент АМН СРСР, заслужений діяч науки УРСР професор Василь Степанович Деркач (1894-1975), відомий своїми працями з питань одержання антибіотиків саназина та неоцида. Кафедрою гігієни праці керував вищезгадуваний професор З.Д. Горкін, працювавший в галузі вивчення механізмів дії ультрафіолетового випромінювання на організм, дослідження якого набуло всебічного визнання в країні та за кордоном. За результатами наукових праць співробітників кафедри (З.Д. Горкін, А.П. Степанова, О.П. Альбицька, А.А. Кривова) на вугільних шахтах Донбасу було впроваджено штучне профілактичне ультрафіолетове опромінення підземних робочих. Академія медичних наук СРСР у 1965 році видала "Указания по профилактике светового голодания у людей", у розробці яких брав безпосередню участь професор З.Д. Горкін.

Біля двадцяти років кафедрою загальної гігієни керував професор Мойсей Ле-вович Кошкін (1896-1965), який присвятив себе вивченню з різних позицій ультрафіолетової радіації як фактора навколишнього середовища, а також її профілактичного та оздоровчого застосування в гігієнічній практиці. Саме М.Л. Кошкіним був запропонований, а потім широко використовуваний метод непрямого опромінення з метою знезараження повітря як засобу профілактики аерогенних інфекцій. Він також першим у країні застосував метод хлорування питної води з амонізацією у виробничих масштабах спочатку на дніпропетровському, а потім на харківському водопроводах.

Більше тридцяти років (з 1943 року) керував кафедрою комунальної гігієни учень і найближчий помічник академіка О.М. Марзєєва професор Василь Михайлович Жаботинський (1895-1983). В свій час він допомагав учителю формувати державний характер профілактичної медицини, розробляти санітарне законодавство, організовувати Український інститут комунальної гігієни. Наукові дослідження В.М. Жаботинського були пов'язані в основному з санітарною охороною водоймищ та гігієною водопостачання. Особливого значення він надавав гігієнічному нормуванню шкідливих хімічних речовин у воді водоймищ. Під його керівництвом було розроблено більш ніж шістдесят нормативів (ГДК).

Виняткову увагу В.М. Жаботинський приділяв підготовці науково-педагогічних кадрів. Під його керівництвом працівниками і співробітниками кафедри виконано двадцять дві дисертації. Він - один з головних авторів підручника "Комунальна гігієна" для студентів санітарно-гігієнічних факультетів, що витримав три видання.

Період 70-х років в житті країни супроводжувався впровадженням у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, нових технологічних процесів, нових технологічних засобів, появою нових видів праці. Гігієнічні кафедри докладали багато зусиль, щоб навчання випускників факультету відповідало запитам практики органів охорони здоров'я країни. Так, з 1978 року на кафедру гігієни праці переводиться курс радіаційної гігієни.

З метою підвищення якості підготовки санітарних спеціалістів зроблено акцент на надбання студентами навичок інструментального та санітарного обстеження. Вже традиційно заняття з кожного розділу програми почали провадитись на підприємствах Харкова. За результатами самостійних обстежень студенти виконували курсові роботи, а їх пропозиції щодо поліпшення умов праці надсилалися до адміністрації підприємств та органів санітарного нагляду для впровадження в практику.

У подальшому (1987-1988 навчальний рік) кафедра комунальної гігієни була об'єднана з кафедрою гігієни праці. Саме на цій кафедрі в 90-ті роки завідувач її професор Жуков Віктор Іванович започаткував новий напрямок у кафедральних наукових дослідженнях - вивчення механізму біологічної дії на людину простих поліефірів і вплив їх на стан водоймищ. Усього за час існування кафедри вивчено механізм біологічної дії на організм людини більше ста восьмидесяті шкідливих речовин і відповідно стільки ж впроваджено в практику нормативів, пов'язаних з охороною навколишнього середовища.

Значні зміни у викладанні гігієни сталися з початку перебудови вищої шко­ли. Прийом студентів на медико-профілактичний факультет (в минулому - санітрно-гігієнічний) призупинився і відновився лише через чотири роки - у 1996 році. На базі Харківського медичного інституту у 1994 році було створено Харківський державний медичний університет, який акредитовано за IV рівнем по підготовці лікарів чотирьох спеціальностей: лікувальна справа, педіатрія, медико-профілактична справа і стоматологія.

В університеті створено кафедри загальної гігієни та екології №1 та №2.

Першу кафедру до 2002 року очолював заслужений діяч науки і техніки України, академік Української екологічної академії наук професор Михайло Петрович Воронцов (1929). Кафедру загальної гігієни в ХМІ він очолив у 1965 році. Учень і найближчий помічник професора М.Л. Кошкіна, він з нових позицій підійшов до ідей свого вчителя щодо практичного використання ультрафіолетової радіації в гігієні як профілактичного та оздоровчого фактора, підвищуючого загальнобіологічну та імунологічну опірність організму. Ним розроблено і науково обґрунтовано оригінальний метод практичного гігієнічного застосування ультрафіолетового опромінювання як адаптогенного фактора і засобу підвищення працездатності і реабілітації школярів, які перенесли гострі респіраторні захворювання. Вивчено біомеханізм роздільної та сполученої дії на організм ультрафіолетового, інфрачервоного випромінювань та низки пестицидів, детергентів, полімерних матеріалів, виявлено особливості їх впливу на імунологічні процеси та репродуктивну функцію організму.

Дані багаторічних наукових та педагогічних досліджень професора М.П.Воронцова узагальнені в ста тридцяти друкованих працях, серед яких монографії: "Психогигиена умственного труда" (1988 р.), "Адаптація змісту та методів навчання з екології і профілактичної медицини у контексті функціональних реформ галузі" (2001 р.).

З 2002 року цю кафедру очолив академік Української екологічної академії наук, доктор медичних наук професор Володимир Олексійович Коробчанський (1959). В аспекті формування В.О. Коробчанського як науковці велике значення мав захист ним докторської дисертації "Гігієнічна характеристика системогенезу професійної діяльності та адаптації підлітків, які освоюють різні професії в ПТУ" (1998). Результати її стали суттєвим внеском в розробку однієї з актуальних сучасних проблем - гігієни професійно-технічного навчання і визначили новий перспективний напрямок науково-гігієнічних досліджень.

Під керівництвом професора В.О. Коробчанського кафедра сумісно з кафедрами загальної гігієни та екології №2, акушерства та гінекології №2, ЦНДЛ виконує комплексну наукову роботу, яка за рішенням МОЗ України увійшла до приоритетних напрямків розвитку науки:" Фізіолого-гігієнічні аспекти донозологічних станів та їх корекція у дітей та підлітків в умовах навчальних закладів різного рівня освіти".

Кафедрою загальної гігієни та екології №2 керує академік АН вищої школи України, дійсний член міжнародної академії комп'ютерних наук і систем, доктор медичних наук, професор Михайло Володимирович Кривоносов (1941), який протягом дев'ятнадцяти років (1975-1994) був одночасно деканом медико-профілактичного факультету, а з 1994 року є проректором університету з навчальної роботи. Ця кафедра утворилася шляхом злиття в різний час кафедр комунальної гігієни, гігієни праці, дітей і підлітків, а також гігієни харчування. Ще з 1980 року науково-дослідна робота однієї з них - кафедри гігієни харчування - стосувалася розробки раціонів профілактичного харчування робітників хімічної промисловості, з 1983 року вона зорієнтована на вивчення й розробку питань раціоналізації питання робітників, що зайняті у виробництві синтетичних детергентів. Кафедра провела серію комплексних досліджень антиоксидантної активності дикорослої рослинної сировини, що лягли в основу розробки профілактичного раціону харчування в оздоровчих закладах для дітей, які постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС.

З 90-х років почалось творче співробітництво кафедри із гігієнічними підрозділами УНДІ охорони здоров'я дітей і підлітків. У ці роки досліджувалась організація комплексного оздоровлення дітей шкільного віку, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вплив нових форм навчання (гімназій, ліцеїв, вищих ПТУ) на здоров'я дітей та підлітків, оцінка стану здоров'я школярів за допомогою спеціальних скринінгів. Починаючи з 1996 року, співробітники кафедри сумісно з ЦНДЛ ХДМУ, кафедрами офтальмології та психіатрії виконують роботу, присвячену дослідженню впливу факторів візуального оточення сучасних школярів та молоді на їх здоров'я. На підставі популяційних досліджень та за результатами натурних випробувань стверджена візуальна агресія комп'ютерних ігор, електронних іграшок, друкованої продукції, які зроблені з порушенням гігієнічних вимог. Актуальність і важливість цієї роботи підтверджує той факт, що на підставі одержаних результатів за дорученням МОЗ України кафедрою були розроблені і введені в дію "Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей", ДСанПіН 5.5.6.084-02. (Київ, 2002). Сьогодні в Україні цю проблему не вивчає ніхто, крім кафедри, що також ілюструє наукову новизну та значущість роботи.

М.В. Кривоносов - талановитий педагог, ним, як проректором з навчальної роботи, багато зроблено для удосконалення навчальної роботи в університеті, зокрема, впроваджено нові форми підготовки спеціалістів за фахом "Гігієна та епдеміологія". На базі ХДМУ вперше було впроваджено і апробовано широкопрофільну первину спеціалізацію субординаторів з гігієни, методично обґрунтовано і впроваджено комплексний державний іспит з гігієни.

Обидві кафедри загальної гігієни та екології багато уваги приділяють удосконаленню навчально-виховного процесу щодо викладання на високому науковому і методичному рівні загальної гігієни та медичної екології, гігієни екстремальних умов та військової гігієни, впроваджено нових методів активного навчання студентів. Курс гігієни завжди розглядався як базова дисципліна, спрямована на формування важливих розділів лікарської освіти, зокрема її профілактичної спрямованості.



На протязі всієї історії існування факультету його кафедри завжди близько стояли до питань гігієнічної практики і, відповідаючи на них, багато уваги приділяли підвищенню кваліфікації лікарів практичної охорони здоров'я, виконанню її спеціальних замовлень, розробці методичної документації і т.і. Не випадково багато випускників Харківського медичного університету працюють на керівних посадах в системі практичної охорони здоров'я не тільки в Україні, але й в усіх країнах колишнього СРСР. Випускників університету завжди відрізняли висока ерудиція, професійна майстерність, передовий характер суспільно-політичних поглядів і висока громадська активність.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка