«Розвиток сили як основа спортивної підготовки школярів»




Скачати 426.14 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації19.04.2016
Розмір426.14 Kb.
  1   2   3
«Розвиток сили як основа спортивної підготовки школярів»

Автор досвіду:

Богатиренко Микола Васильович

вчитель фізичної культури та біології

Бистріївської ЗОШ І – ІІ ступенів

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ І

Силові здібності учнів, мета й завдання їх формування…………….…5

1. Розвиток силових якостей дітей шкільного віку…………………5

2. Статтево-вікові й індивідуальні особливості розвитку силових

здібностей учнів……………………………………………………………7

3. Основні цілі й завдання процесу формування

силових здібностей…………………………………………………………10

РОЗДІЛ ІІ

Сила й основні методики її формування………………………………….14

2.1. Методи розвитку силових здібностей……………………………….14

2.2. Особливості тренування різних груп м’язів для розвитку сили в системі базової спортивної підготовки……………………………………………..21

РОЗДІЛ ІІІ

Розробка комплексу вправ для розвитку сили на уроках

фізкультури ………… ……………………………………………………...33

3.І. Вправи розвитку максимальної сили шляхом збільшення

м’язової маси різних м’язових рук………………………………………..33

3.2. Вправи для розвитку максимальної сили шляхом збільшення

м’язової маси різних м’язових груп. ………………………………………34

3.3. Вправи для розвитку сили основних м’язових груп…………………35

ВИСНОВОК…………………………………………………………………..36

Список літератури……………………………………………………………41

Актуальність. Проблема базової силової підготовки школярів та учнівської молоді представляє в теперішній час особливий інтерес у зв'язку з вираженими змінами соціальних, екологічних та економічних умов життя суспільства. Однак розробка основоположних методичних рекомендацій з широкого використання різних методів базової фізичної підготовки, починаючи з першого класу, стримується дефіцитом наукових досліджень. У зв'язку з цим вивчення вікової динаміки м'язової сили школярів в процесі всього періоду навчання представляє, на думку С.В. Новаківського, Л.С. Дворкина, С. В. Степанова (2002), як науковий, так і практичний інтерес. Це дозволяє виявити педагогічні та фізіологічні закономірності в розвитку силових можливостей і на цій основі більш об'єктивно планувати силові навантаження з урахуванням віку на уроках фізичного виховання.

Рівень силової підготовленості не тільки відображає розвиток рухових функцій в цілому, але є однією з головних і найбільш помітних ознак фізичного вдосконалення. Це ставить перед учнями фізичної культури складне завдання спланувати навчальний процес так, щоб він забезпечив необхідний рівень силової підготовленості учнів. Складність полягає перш за все у визначенні оптимального співвідношення часу уроку, відведеного на розвиток силових якостей і на формування рухових навиків. При цьому необхідно врахувати, щоб у більшості випадків навчання новому програмному матеріалу повинна передувати загальна силова підготовка, яка забезпечувала більш ефективне, а головне правильне формування рухових навиків.

Розробка ефективних засобів і методів розвитку силових якостей одна з найважливіших задач, яка стоїть перед кожним вчителем фізичної культури. Особливу актуальність вона набуває в роботі з юнаками старших класів в зв’язку з їх майбутньою працею та військовою службою.
Актуальність даного питання зумовило тему роботи: «Розвиток сили як основа спортивної підготовки школярів»

Об′єкт дослідження.

Силові здібності школярів, цілі і завдання по їх формуванню.



Предмет дослідження.

Методика розвитку сили на уроках фізичної культури.



Мета роботи.

Підбір вправ по формуванню силових можливостей учнів на уроках фізичної культури.



Завдання дослідження.

Вивчити силу як фізичну здібність людини; сформувати комплекс вправ по тренуванню сили на уроках фізкультури.



Гіпотеза дослідження: Силова підготовка один з головних компонентів структури фізичних здібностей людини. Найкращий процес засвоєння силової підготовки буде тоді, коли добре розвинуті усі фізичні якості, а тренувальний комплекс вправ застосовується в розвиваючих і підтримуючих режимах, і відповідає методиці розвитку сили.

Теоретична значимість.

Отримані дані можуть бути використані в процесі повідомлення знань учням, а також використані на уроках фізичної культури.



Практична значимість

Розроблена методика силової підготовки у школярів на уроках фізичної культури. Суть методики полягає в тому, що навантаження потрібно планувати на протязі 12-ти уроків, виділяючи на кожному із них розвитку сили не менше 15-ти хвилин основної частини уроку. Розроблена методика силової підготовки з успіхом може бути використана в практиці виховання учнів.



РОЗДІЛ І Силові здібності учнів, мета й завдання їх формування.
1. 1. Розвиток силових якостей дітей шкільного віку
Одним із компонентів структури фізичних здібностей людини є м’язова сила. Сила – це здатність долати зовнішній опір або протистояти йому за рахунок м’язових зусиль. Сила визначається як здатність долати зовнішній опір засобом м’язових зусиль.

Під силою людини слід розуміти його здатність долати опір або протидіяти йому за рахунок діяльності м’язів.

Велику кількість досліджень присвячено віковому розвитку сили різних груп м’язів людини. Загальним висновком для всіх досліджень є те, що розвиток різних м’язових груп відбувається нерівномірно та індивідуально: кожна з них в процесі онтогенезу проходить свій специфічний шлях розвитку. Було встановлено, що в результаті більш раннього зміцнення згиначів верхньої кінцівки, згиначі передпліччя сильніші розгиначів передпліччя. Однак в силі нижніх кінцівок спостерігається зовсім інші взаємозв’язки. Сила розгиначів стегна, гомілки, стопи більша сила їх антагоністів. Має місце різниця в силі м’язів правої і лівої руки, причому сила правої руки більша сили м’язів лівої руки. Аналогічне співвідношення відмічається і на нижніх кінцівках, де сила м’язів правої кінцівки більша сили м’язів лівої кінцівки. В той же час було встановлено, що у віці 15-16 років активно формується силова витривалість, збільшується кількість вправ з вагою, включається інші елементи. Практика свідчить про те, що силові здібності в підлітків краще розвиваються вправами зі штангою. Правильне застосування силових вправ сприяє покращенню загальної фізичної підготовки, успішному розвитку інших рухових якостей. На уроках фізичної культури краще застосувати штангу малого розміру та гантелі різної ваги. Ці вправи можуть бути включені до основної частини уроку. Для цього учні діляться на підгрупи по 4-6 осіб. Кожний комплекс включає три вправи. Окремі вправи виконуються в два підходи з підняттям приладів по 4-5 разів в кожному. В подальшому вага приладу збільшується від 2,5 до 5 кг.

Так фізичні вправи допомагають зберегти м’язову силу навіть в порівняно пізньому віці. Аналіз літературних даних онтогенезу силових якостей дозволяє зробити висновок, що найбільший приріст сили, яка проявляється в різних групах, має місце у віці від 14 до 16 років. При цьому у хлопчиків та юнаків приріст силових параметрів вище, ніж у дівчаток того ж віку.

У хлопчиків чітко виділяються два періоди приросту сили м’язів: з 9 до 11-12 років і з 14 до 17 років, приріст м’язів рук закінчується до 15 років.

Виділяють такі основні види силових якостей: максимальну силу, швидкісну силу і силову витривалість.

Під максимальною силою слід розуміти найвищі можливості, які учень здатний проявити при максимальному довільному скорочені м’язів. Рівень максимальної сили проявляється величиною зовнішніх опорів, які учень переборює або нейтралізує за умови повної довільної мобілізації можливостей своєї нервово – м’язової системи.

Максимальну силу не слід ототожнювати з абсолютною силою, яка відображає резервні можливості нервово-м’язової системи. Як показують дослідження, ці можливості не можуть повністю проявитися навіть при граничній вольовій стимуляції, а лише за умови спеціальних зовнішніх дій.

Швидкісна сила – це здатність нервово-м’язової системи до мобілізації функціонального потенціалу для досягнення високих показників сили за максимально короткий час.

Силова витривалість – це здатність організму людини довгий час підтримувати досить високі силові показники. Рівень силової витривалості проявляється в здатності спортсмена переборювати втому, виконувати велику кількість повторень рухів або тривалий час прикладати силу в умовах протидії зовнішнього опору.

У результаті сумарної перебудови морфологічних, біохімічних і фізіологічних механізмів, що обумовлюють ефективність пристосування організму людини до роботи силового характеру, сила м’язів може збільшуватися в 2-4 рази.

У хлопчиків та юнаків нерівномірно розвивається сила з 10 до 17 років – з 9 до 11 незначне збільшення сили. Більш інтенсивно ця якість починає розвиватися з 12-13 до 16 років. Найбільша швидкість збільшення показників відмічається з 15 до 16 років, до 17- річного віку збільшення не набагато знижується. Зрозуміло, що границя інтенсивного розвитку силових якостей (11-16 років) є умовною, так як більшість проведених досліджень виконано на різному континенті досліджуваних і з допомогою різноманітних методик. В зв’язку з цим виділений віковий період, мабуть, в значній мірі є компромісним, ніж суворо визначеним. Але він може вказати приблизно періоди інтенсивного розвитку сили, так як не можна чекати, що процес цей однаково проявляє себе у всіх без виключень рухах, зв’язаних з силовими якостями.

Аналіз літератури впевнює в тому, що силові якості розвиваються в тісній взаємодії з перетвореннями у м’язовій системі людини і помітно відрізняється за ритмом та темпами розвитку, наявність періодів інтенсивного та повільного розвитку, прискорення темпів росту силових якостей в різні періоди життя.
2. Статтєво-вікові й індивідуальні особливості розвитку силових здібностей учнів

Природна зміна силових здібностей індивіда протягом життя, як і процес його вікового фізичного розвитку в цілому, характеризується трьома багаторічними стадіями, поступального розвитку (коли відбуваються прогресивні зміни цих здібностей з віком), відносної стабілізації й вікового регресу (інволюції). При вимірі показників сили, що проявляється зовні, у різному віці ці стадії виявляються досить чітко (мал. 1, 2). Судячи з даних ряду масових динамометричних обстежень, абсолютно найбільші показники сили виявляються найчастіше в людей 25- 30-літнього віку, а помітне зменшення цих показників виявляється після 40 років.

Разом з тим вікові межі між стадіями розвитку силових здібностей коливаються в досить широких межах у залежності не тільки від індивідуальних і статтевих особливостей, але й від загального режиму життя, характеру рухової активності й інших обставин. Для теорії й практики фізичного виховання особливо важливо, що строки й ступінь прогресивної зміни силових здібностей, а також ступінь збереження досягнутого рівня їхнього розвитку істотно залежать від спрямованого впливу на них (побічно це ілюструють мал. 1, 2: при порівнянні графіків очевидне розходження в динаміці показників сили в тих, хто систематично тренується й тих, хто не тренується ).

Рис. 1. Величини динамометричних показників (в % до зафіксованого в молодшому віці) у разгибальних рухах у людей різного віку, що постійно займаються (А} і що допускають тривалі перерви (5) у заняттях фізичними вправами (за даними О.У Коробкова й ін.). 1 - показники в рухах кистю, 2 - передпліччя, 3 – плеча, 4 - тулуба, 5 – голови, 6 - стопи, 7 - гомілки, 8 - стегна.

Рис. 2. Величини динамометричних показників, віднесені до ваги власної ваги тіла (в % до зафіксованого в молодшому віці), у разгибальних рухах у людей різного віку, що постійно займаються (А) і що допускають тривалі перерви (і) у заняттях фізичними вправами (за даними О. У Коробкова й ін.). 1 - показники в рухах пальців, 2 - кисті, 3 - передпліччя, 4 - плеча, 5 - тулуба, 6 - голови, 7 - стопи, 8 - гомілки, 9 - стегна.

Найбільш значні темпи розвитку силових здібностей відзначаються в підлітків і юнаків 13-14 і 16-18 років (у дівчат трохи раніше), причому найвищими темпами збільшуються показники сили великих м'язів-розгинателів тулуба й ніг. Відносні ж показники сили (розраховуючи на 1 кг ваги власного тіла) особливо значними темпами зростають у дітей 9-11 років, а для деяких м'язових груп і ще раніше.
Є підстави вважати, що в ці вікові періоди силові здібності найбільше легко піддаються спрямованим впливам - з найменшими витратами часу й енергії прогресують у результаті систематичних вправ, якщо, звичайно, вони застосовуються відповідно до функціональних можливостей зростаючого організму. У цілому ж морфофункціональні передумови максимальних проявів силових здібностей тотального характеру дозрівають пізніше - як правило, після 16-18 років, хоча є окремі випадки демонстрації світових рекордів у важкій атлетиці спортсменами 15-16 років. Настільки ранні досягнення стали можливі в умовах сучасної методики спортивного тренування (тому вважається, що вік вищих досягнень такого роду перебуває в діапазоні 16-32 років) [11; с. 187-188].

Шкільний період часу - самий сприятливий для розвитку силових здібностей людини. За 10-11 років перебування дитини в школі абсолютні показники сили його основних м'язових груп збільшуються на 200-500 і більше відсотків. Найбільш високими темпами зростають показники сили великих м'язів тулуба, стегна, гомілки, стопи. Відносні ж показники за цей час поліпшуються в осіб чоловічої статі приблизно на 200, а в осіб жіночого - тільки на 150%.

Самими сприятливими періодами розвитку сили в хлопчиків і юнаків вважається вік від 13-14 до 17-18 років, а в дівчат від 11-12 до 15-16 років, чому в чималому ступені відповідає частка м'язової маси в загальній масі тіла (до 10-11 років вона становить приблизно 23%, 14-15 рокам - 33%, а до 17-18 років - 45%). У цьому зв'язку найбільш значні темпи зростання відносної сили різних м'язових груп спостерігаються в молодшому шкільному віці, особливо в дітей від 9 до 11 років.

Поряд з відзначеними сензитивними (найбільш сприятливими)

періодами розвитку силових здібностей є підстави для твердження про те, що в будь-якому шкільному віці є гарні передумови для розвитку різних здібностей.
Рівень силових здібностей визначається не тільки віковими й статевими особливостями. Він сильно коливається в досить широких межах залежно від індивідуальних особливостей дітей, характеру рухової активності, занять конкретними видами спорту й інших обставин.

Природно, що повне знання й облік всіх факторів і умов розвитку силових здібностей дозволить учителеві краще вирішувати завдання силової підготовки в шкільному віці [10; c.8-9].


3. Основні цілі й завдання процесу формування силових здібностей

Виховання і формування сили здійснюється через вирішення рухових завдань, у зміст яких входять рухові дії, що вимагають акцентованих м'язових напруг. Умови завдань підбираються таким чином, щоб вони могли забезпечити поступове залучення в роботу великих м'язових груп (наприклад, м'язи спини й живота, верхніх і нижніх кінцівок), а також м'язових груп, які у звичайному житті розвиваються слабко (косі м'язи тулуба, відвідні м'язи кінцівок, м'язи задньої поверхні стегна й ін.). Формування сили здійснюється, як правило, у фазі декомпенсованого стомлення, коли для досягнення результату необхідно акцентовано проявляти фізичні й психічні властивості. Стомлення наростає пропорційно величині обтяжень, тривалості напруги м'язових груп і кількості залучених у роботу м'язів [18; с. 138-139].

Загальна мета формування силових здібностей - оптимізувати розвиток даних здібностей протягом життя, створивши умови для необхідного їх прогресування (особливо в найбільш сприятливі вікові періоди) і для можливо тривалого збереження досягнутого рівня їхнього розвитку, як того вимагають закономірності нормального функціонування організму й повноцінної життєдіяльності.

Основні завдання в аспекті цієї мети полягають у наступному.

1. Забезпечити гармонійне формування й наступний розвиток всіх м'язових груп опорно-рухового апарату шляхом вибірково спрямованих впливів на них адекватними силовими вправами.

2. Забезпечити в рамках базового фізичного виховання (загальної фізичної підготовки) різнобічний розвиток силових здібностей (власне-силової, швидкісно-силової, силової витривалості) у єдності з освоєнням основних життєво важливих форм рухових дій; гарантувати можливо більший ступінь збереження досягнутого на цій основі рівня силової дієздатності (базового рівня розвитку силових здібностей) протягом життя.

3. Збільшити можливість високих проявів силових здібностей шляхом спеціалізованого виховання їх у рамках спортивної й (або) професійно-прикладної фізичної підготовки.

При рішенні першого завдання потрібно мати на увазі, що природний розвиток морфофункціональних властивостей різних м'язових груп в онтогенезі відбувається не одночасно й не однаковою мірою. Досить істотне значення при цьому мають обсяг і зміст реально складної в житті рухової діяльності. У випадку її дефіциту й однобічності відзначаються значні диспропорції в розвитку різних м'язових груп, а також загальний недостатній розвиток м'язової системи. Це негативно позначається не тільки на зовнішніх формах статури й поставі, але головне - на життєзабезпечувальних функціях організму й цілісному ефекту рухової діяльності. Навіть при сильно розвинених окремих великих м'язових групах досить ефективно виконати цілісну рухову дію найчастіше не вдається, якщо в м'язовій системі є слабкі ланки, - адже вона функціонує саме як система. Звідси зрозуміла важливість гармонізації розвитку м'язового апарата в процесі фізичного виховання.

Друге завдання передбачає розвиток силових здібностей всіх основних типів, що проявляються в життєво важливих формах рухової діяльності. Доцільна міра їхнього розвитку не є раз і назавжди заданою, оскільки вимоги до якісних особливостей рухової діяльності й форми її протягом життя людини не залишаються постійними. У сучасних умовах повсякденної життєдіяльності здебільшого не потрібно граничних проявів силових здібностей, якщо не вважати екстремальних умов. Було б, однак, невірним думати, що тим самим взагалі знімається необхідність всебічного розвитку цих здібностей.


Необхідний кожному базовий рівень розвитку сили передбачається у відповідних нормативах програм обов'язкового курсу фізичного виховання загальноосвітньої школи й наступної загальної фізичної підготовки.

Що стосується третього завдання - спеціалізованого виховання силових здібностей, то воно вирішується в залежності від особистої рухової обдарованості й специфічних вимог(спортивних або професійних).

Розглянуті завдання вирішуються в єдності протягом усього багаторічного процесу фізичного виховання з послідовним акцентуванням впливу на різні сторони й фактори силових здібностей відповідно особливостям періодів їхнього вікового розвитку. У початкові періоди на перший план, природно, висувається завдання по забезпеченню гармонійного формування м'язової системи, розвитку тонічних властивостей м'язів, що гарантують правильну поставу, виховання здібності до відносно локальних м'язових напруг, а потім і швидкісно-силових здібностей, що проявляються в рухових діях без значного зовнішнього обтяження. У міру вікового дозрівання організму усе більш повно вирішує завдання формування власно-силових і швидкісно-силових здібностей, а також силової витривалості в єдності з удосконалюванням цілісних форм основних, спортивних і професійно-прикладних дій [11; с. 188-189].

РОЗДІЛ ІІ Сила й основні методики її формування.
2.1. Методи розвитку силових здібностей

Сила – це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. В якості опору можуть виступати, наприклад, маса обтяжень предметів, спортивного знаряддя; опір партнера; опір навколишнього середовища; реакція опори при взаємодії з нею; сили земного тяжіння, які дорівнюють масі тіла людини тощо. Чим більший опір, тим більше потрібно сили для його подолання. При виконанні тої або іншої рухової дії м’язи людини можуть виконувати чотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і комбіновану.

Утримуюча робота виконується внаслідок напруження м’язів без зміни її довжини, наприклад, утримання штанги на прямих руках (ізометричний режим напруження).

Долаюча робота виконується внаслідок зменшення довжини м’яза при його напруженні (міометричний режим напруження). Вона надає можливість переміщувати власне тіло або якийсь вантаж у відповідних рухах, а також долати сили тертя або еластичного опору.

Поступлива робота виконується внаслідок збільшення довжини напруженого м’яза (поліометричний режим напруження). Завдяки поступливій роботі м’язів відбувається амортизація в момент, наприклад, приземлення у стрибках, бігу і т. д.

Найчастіше м’язи виконують комбіновану роботу, яка складається з почергової зміни долаючого і поступливого режимів роботи, наприклад, у циклічних фізичних вправах.



Силові здібності — це комплекс різних проявів людини в певній руховій діяльності, в основі яких лежить поняття «сила».

Силові здібності проявляються не самі по собі, а через яку-небудь рухову діяльність. При цьому вплив на прояв силових здібностей роблять різні фактори, внесок яких у кожному конкретному випадку міняється залежно від конкретних рухових дій і умов їхнього здійснення, виду силових здібностей, вікових, статевих і індивідуальних особливостей людини. Серед них виділяють: 1) власне м'язові; 2) центрально-нервові; 3) індивідуально-психічні; 4) біомеханічні; 5) біохімічні; 6) фізіологічні фактори, а також різні умови зовнішнього середовища, у яких здійснюється рухова діяльність.



Силові здібності проявляються: 1) при відносно повільних скороченнях м'язів, у вправах, що виконуються з граничними обтяженнями (наприклад, при присіданнях зі штангою досить великої ваги); 2) при м'язових напругах ізометричного (статичного) типу (без зміни довжини м'яза). Відповідно до цього розрізняють повільну силу й статичну силу.

Виховання силових здібностей може бути спрямоване на розвиток максимальної сили (важка атлетика, гирьовий спорт, силова акробатика, ін.); загальне зміцнення опорно-рухового апарату, необхідне у всіх видах спорту (загальна сила) і будівництва тіла (бодібілдинг).

Швидкісно-силові здібності характеризуються неграничними напругами м'язів, що проявляються з необхідної, часто максимальною потужністю у вправах, виконуваних зі значною швидкістю, але не сягаючої, як правило, граничної величини. Вони проявляються в рухових діях, у яких поряд зі значною силою м'язів потрібно й швидкість рухів (наприклад, відштовхування у стрибках у довжину й у висоту з місця й з розбігу, фінальне зусилля при метанні спортивних снарядів і т.п.). До швидкісно-силових здібностей відносять: 1) швидку силу; 2) вибухову силу.

Швидка сила характеризується неграничною напругою м'язів, що проявляється у вправах, які виконуються зі значною швидкістю, не сягаючої граничної величини. Вибухова сила показує здатність людини по ходу виконання рухової дії досягати максимальних показників сили в можливо короткий час (наприклад, при низькому старті в пробіжці на короткі дистанції, у легкоатлетичних стрибках і метаннях і т.д.).

До специфічних видів силових здібностей відносять силову витривалість і силову спритність.



Силова витривалість — це здатність протистояти стомленню, що викликане відносно тривалими м'язовими напругами значної величини. Залежно від режиму роботи м'язів виділяють статичну й динамічну силову витривалість

Силова спритність проявляється там, де є змінний характер режиму роботи м'язів,в змінній непередбачуваній ситуації (регбі, боротьба, хоккей з м’ячем  і ін.). Її можна визначити як «здатність точно диференціювати м'язові зусилля різної величини в умовах непередбачених ситуацій і змішаних режимів роботи м'язів» [21].
У фізичному вихованні і на спортивному тренуванні для оцінки ступеня розвитку властиво силових здібностей розрізняють абсолютну й відносну силу.

Отже, головним фактором у прояві сили є м’язове напруження. Разом із тим, не останню роль при цьому відіграє і маса тіла людини. В зв’язку з цим розрізняють абсолютну м’язову силу і відносну.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка