Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»




Сторінка1/21
Дата конвертації19.04.2016
Розмір3.11 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
Сергій Гукасов

«Думки про Гр. Сав.Сковороду»



1

Ці записки не вчать, як треба пізнавати старчика мудреця 18 сторічча Сковороду - те особиста справа кожного - це просте бажання поділитися своїми думками із шанувальниками Григорія Савича.

200 років пройшло з тих пір, як думки Сковороди почали самостійне життя серед українців земляків. Про шляхи сковородинівської думки можна мати подання тільки по кількості переписаних від руки його трактатів. Кропітка робота краєзнавців почалася тільки в наш час.

Але наукові праці не заслоняють необхідності живих свідчень, суджень людей. Людина не повинна залишатися наодинці зі своїми думками, тим більше якщо ці думки про душезнавця Сковороду.

Тому що Сковорода, насамперед, учитель «веселощів серця», і це вело його шляхами життя. У Григорія Савича було коло учнів однодумців, з якими він і ділився своїми сокровінними думками і яким адресував свої трактати.«Весьма я рад буду, естли сія книжечька в прогнаніи только нeскольких дней скуки послужит, но как я доволен, естли она хоть в каплe внутренняго міра поспособствует2 Сковорода писав свої трактати для друзів і йому було небайдуже в які руки вони попадали, а зараз, більш ніж через два століття, коло його друзів тисячократно розрослося до масштабів всієї України.
* * *

Філософську систему Сковороди можна зрівняти, по його ж вираженню, з «Садом божественних пісень», саме із садом. І задоволення він доставляє, як по прогулянці по квітучому саду думок. «Прійдите, взыйдем на гору божію.» О беседка! О сад! О время летное! О други мои! Восхищаюсь веселіем, видя вас, моих собеседников. 3

Слобідчане, як нам говорить історик Дмитро Багалій, «особливо кохалися у садівництві й бджільництві». Звідси й форми близькі садовим - святковий світогляд; який ще світогляд може бути в людини в літньому саду. Сковорода писав восени, навесні, а взимку, за його словами, філософія гріє руки.

Для мене твори Сковороди, це, насамперед, «сад божественних думок» -людина йде по саду, зірвала грушку, надкусила яблучко помилувалася хмаринкою; прямої закономірності в цих діях немає, але атмосфера, природно, милосна, радісна, піднесена. «Прекрасное утро, пресветлый сей воскресенія день. Сей веселый сад, новый свой лист развивающій. Сія в нем горняя беседка, священнейшим библіи присудствіем освященная и ея ж картинами украшенная. Не все ли сіе возбуждает тебе к беседе.» 4

Сковороду можна відкривати (в обох змістах) у будь-якому місці й скрізь знайдеш знайомі, спорідненні думки. Гадана повторюваність основних його думок, це квітучі гілки саду: кожний злам квітка або листочок створює неповторність зображення. Недарма в китайському живописі так любили зображення дерев.
* * *
Філософія Сковороди виростає з найрідшого сполучення властивостей його характеру. Любов до життя уберігає від схоластики, любов до свого краю породжує образну мову.

Афанасій. Вот разъехался с баснями! Все твое доказательство на пустых небылицах.

Григорій. Евангеліе разве не притчами учит? Забыл ты храмину, дураком основанную на песке? Пусть учит без притчей тот, кто пишет без красок! 5

Багато хто читав еллинів у тому числі й улюбленець Сковороди «наш» Еразм Ротердамський, але Сковорода вибрав усе, що було любо його козацькій натурі, вона ж була тією ниткою Аріадни, що так вигадливо але вірно вела його на всьому життєвому шляху, сформувала основні сторони його світогляду.

Напевно потрібно спочатку просто пожити, а потім мудрувати; професорська філософія нікому не потрібна. Сковородінівськє послухай себе - це й про те, як орієнтуватися в морі думок, філософій, світоглядів, тільки прислухаючись до своєї натури, і, особливо, сумлінню громадянина Батьківщини в якої мешкаєш.

Милування тільки своїм характером породжує бєрдяєвих думки - талановитих, ерудованих, але безпринципних мислителів, що ґрунтуються на своєму Его. Інше - прагнення до самопізнання й пізнання миру ідей, виходячи зі своїх властивостей і похилостей, веселощів душі, зі свого права - важке непотрібне потрібне не важке, схільності до зміни місць, раціональності утворення, зі схильності до роздумів, понятті про щире щастя незалежно від соціального стану. «И сіе-то есть с богом щасливо вступить в званіе, когда человек не по своим прихотям и не по чужим советам, но, вникнув в самаго себе и вняв живущему внутрь и зовущему его святому духу, последуя тайному его мановенію, принимается и придержится той должности, для которой он в міре родился, самым вышним к тому предопределен6

* * *
Слобідська Україна 18 століття являла собою закінчене суспільство, яке відбулося, зі своєю самобутьньою культурою, славною своєю ратною і мирною працею, життєвим світоглядом. І її мудрець скріпив це своєю філософією. Вважаємо ж ми Стародавню Грецію ідеальною державою для нашої цивілізації, зразком для наслідування, чому ж Слобідська Україна 18 століття в період її розквіту не може бути зразком для наслідування українцям. І як показав час, слобідська філософія Сковороди стала зразком не тільки українців для українців: прихильниками його були Лев Толстой, Володимир Ерн, (це його: «Сковорода- перший руський філософ»), Михаїл Булгаков.

- Чим же Слобідська Україна зразок?

- По перше повселюдна грамотність, це ще в 18 столітті. Найвища фольклорна культура це підтвердив і розвив Гоголь, - його великі містичні фантазії без українського фольклору не відбулися б.

І це бу вільний народ.

Все це пішло, в 19 столітті, але адже й Стародавня Греція зникла.

Є прекрасні праці історіка Дмитра Багалія про Слобідську Україну7 де докладно розповідається, який квітучий край створили слобідчани. Але це був край створений працею людей, зразок праці й ратних справ. Можливо й в інші часи скажемо в Новгороді відбувалося подібне, але в них не було Сковороди щоб закріпити це філософією, як це вдалося грекам і слобідчанам. А якщо й був такий філософ - те ми про нього не знаємо (знайти). Тим більше, що Сковорода взріс на античній філософській думці й був ерудитом, навіть по мірках всесвітньої філософії; володів шістьома язиками, учився в одному із самих блискучих навчальних закладів того часу - Києво-Могилянської академії. Він співав при царським дворі Єлізавети, і як би ні критично не відзивався про це в наступному, - це додало Сковороді широту поглядів. Бував за границею; там на місці ознайомився, з найсучаснішими філософськими плинами - а тоді це було істотно, при відсутності сучасної комунікації в пізнанні. А про рівень його філософської освіти говорять захоплені відклики Ерна (його книга8), М. Лоського,Вишеславцева. Вони називають його російським Сократом засновником російської філософії. Поняття української філософії в петербурзьких колах у той час не існувало - для них він був загальросіянином, а не регіональним філософом.

Виходить, піднімаючи проблеми слобідського життя, Сковорода розповсюдив їх у своїй філософії і на все російське життя. А у свою чергу російська філософія й література в особі Толстого, Достоєвського, Бердяєва впливала на світову філософію й культуру 20 століття.

- А що зараз Сковорода може дати українцеві?

- Душевний спокій, впевнений погляд на всі життєві аспекти; своїм життям Сковорода дав оптимістичну оцінку всьому людському існуванню; на відміну від чернечого, можливість не відрікаючись від життя цільне неї прожити, лишаючись погожим і веселим. І це не суперечить збереженню багатого миру щиросердечних переживань відкритих Достоєвським, Кафкою. «Жизнь наша есть ведь путь непрерывный. Мір сей есть великое море всем нам пловущим.» 9 І дає, нарешті, стабільність пошукам інтелігенції останніх років (що повернулася на круги свої).

Цілісність світовідчування не удавалася цивілізації із часів греків. І гостра недостача якої - розколотість свідомості між духовним і матеріальним відчувалася всей цей час. Гегельянські системи може й дають світогляд, але не щиросердечну міцність; ті ж греки все ж таки перед усім втішалися мудрістю, а не тільки логічними побудовами.

- Із чого б порадити читати Сковороду.

- Я б порекомендував починати з листів Григорія Савича улюбленому учню і другу Михайлу Ковалинському. Це дає поняття про особистість Сковороді, його щиросердечному складі, там вся його душевна настроєність.

- Практично, що можна в Сковороди почерпнути?

- У нього є розмова «Разговор пяти путников о истинном щасті в жизни». Там три «регулки»: «Кіи три регулки? — «А вот они. 1-я сія: «Все то доброе, что опредeлено и святым людям», 2-я: «Все то невелико, что получают и беззаконники», 3-я: «Чего себe не хочеш, другому не желай.» 1-я и 2-я — домашнія, и я сам их надумал, а 3-я есть апостолскій закон, для всeх языков данный. 1-я родила во мнe Иовле терпeніе и благодарность; 2-я дарила свободою всeх мирских вожделиній; 3-я примирила меня со внутренним моим господином.» 10

- Чи так варто читати всього Сковороду?

- Життя складне й для простих розумів - прості правила, для умудрених - потрібно них розвити й показати «у натурі» (Ск); от цим Гр.Сав. і займається. Людське життя неможливо вичерпати трьома правилами.


* * *

Сковорода всю свою увагу зосереджує на людині. «Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца.»11 Пізнаючи свою природу, людина створює суспільство.

Слобідська Україна 18 століття була багато в чому зразком суспільства. Вона, як духовний ареал «Нові Афіни» (Д. Багалій) породила Сковороду як мислителя, без цього не було б його трактатів. Трактати мали визначений адресат; тільки маючи читача - співрозмовника можна було привнести в рукопис стільки людської зичливості; до умоглядного читача так не звертаються; дружні листи його до Михайла Ковалинського яскравий приклад цього.

Рідкісний філософ мав духовне коло читачів співрозмовників в особі цілого народу. І Платон бесідував із Сократом у діалогах, але від Сковороди його відрізняло те, що свої ідеї він беззастережно вважав актуальними і не випробував на читачах, намагаючись переробити світ і державу, відповідно до своїх поглядів; у чому й зазнав поразки, але переробив світову філософію, хоча кожен філософ брав у нього своє.

Сковорода ніколи не намагався змінити побут своїх співгромадян, він цілком приймав його, органічно вписувався в нього. І це було не пристосування міщанина, а духовна близькість культурі народу. Посіяне ним принесло багатий врожай - Університет.

Сковорода не тільки знав, що пише, але й тих людей кому він писав їхній напрям думок і спосіб життя. Він вийшов із народного середовища й не мислив себе поза нього. Його образи призначалися - жителеві Слобідщіни 18 століття й у цьому усьому людству. Це потрібно казати, тому що майже всі дослідники тільки мимохіть віддають данину Сковороді й народу, як саме собою що розуміється; хоча Сковорода писав зовсім не для безликих мас, а своїм друзям і дбайливо ставився до поширень своїх трактатів.

Відношення читач-письменник з історією людства міняються: біблійні пророки залякували, Христос дружечки проповідував, новий час (з Декарта) породив абстрактного читача, традиція Христа забулася й відновилася тільки зі Сковородою; він і був спадкоємцем у першу чергу Христа. Реакція на твори Сковороди була безпосередня, корегована мудрецом. Сковорода уважно стежив за їхнім сприяттям й запереченнями «те, що було говорено із друзями».

«Клеопа. Ах! Перестань, пожалуй. Не сумневайся. Он человек добрый и ничіею не гнушается дружбою. Мне твое доброе сердце известное, а он ничего, кроме сего, не ищет.

Филон. Я знаю многих ученых. Они горды. Не хотят и говорить с поселянином.

Клеопа. Пожалуй же, поверь.

Друг. О чем у вас спор?

Клеопа. Ба! А мы нарочно к тебе... Вот мой товарищ. Пожалуй, не погневайсь.

Друг. За что? «Человек зрит на лице, а бог зрит на сердце.» А Лука где?

Клеопа. Не может понять твоих речей. Он прилепился к Сомнасу при вчерашнем разговоре, а нам твои новинки милы.»12 Така безпосередність у літературі й філософії вже більш ніколи не повторилася.

Сковорода не знижувався до читача, спрощуючи свої думки, а піднімав його на рівень своїх проблем, випробував їх на співрозмовнику й що не знаходило відгук відкидав.

«Григорій. О любезный человече, коль сладка сердцу моему простота твоя!

Афанасій. Но не сладка гортани моему словеса твоя. Помилуй, беседуй простее13

Самітність генія минуло Сковороду. Як і Христос говорив іудеям 1 століття, а дорогий і зрозумілий кожному християнинові. Якби Слобідська Україна 18 століття не відповідала духовним запитам Сковороди, вона не породила б його творчості; у ній були ідеальні риси християнського людства. І це загострює інтерес до неї українського народу в наши часи.

* * *
Актуально в Сковороди: вічна суперечка рідних корінь із перелітними птахами. Сучасний інтелектуал, що має під рукою всю світову культурну інформацію, легко стає (при наявності інтелекту, що нерідко) ерудованим схоластом, а от зберегти самобутні, рідни коріння допоможе тільки такий філософ мудрець як Сковорода, що зрозумів суть людської натури.

Сковорода саме – мудрець, тому духовні шукання в нього змикаються з почуттєвим збагненням миру, що властиве поетам.



«Ho когда жизнь от сердечнаго веселія, а веселіе от сладости, тогда откуду зависит сладость, услаждающая сердце?

Изъясняет боговидец Платон: «Нет сладчае истины». А нам можно сказать, что в одной истине живет истинная сладость и что одна она животворит владеющее телом сердце наше14

З людського - тільки горні думки про щастя людини й призначення ій властивої.

Якщо порівнювати з спорідненим йому в думках японськім поетом -філософом Мацуо Басьо, його збагненням буття у вигляді застиглих митей і осяянь, спостереженнями за дрібними явищами навколишнього світу, є багато спільного в їх світовідчуванні. «Деколи перебираючи в пам'яті минулі роки і місяці, роздумую про помилки, в які впадав по нікчемності своєї: бувало заздрив тим, хто присвятив життя своє службі, іноді прагнув проникнути за огорожу буддійського учення, увійти до патріаршої келії але потім зазнав немало мук, ввіривши свою долю непостійним вітру і хмарам, понівечив серце, оспівуючи квіти і птахів, мало того - надовго зробив це основним смислом свого існування і врешті-решт, бездарний ні до чого не придатний, з цією однією дорогою і виявився зв'язаним.»15

* * *


Мандрований вчитель Сковорода життя прожив любомудром і залишив після себе цільну працю поглядів. Як і Христос Сковорода - людина, і людину в ньому не можна відокремити від його поглядів. Вишукувати в його світогляді усілякі теорії, це, як він сам казав, шукати звідки Христос відбувся й у чому ходив, і не бачити людину: «Так и нынешняя подлость христіанская и таким точно оком смотрит на своего вожда Христа! Где он родился? От коих родителей? Сколько жил на свете? Как давно? Две ли уже тысячи лет или не будет?. О христіанине! Окрещен ты по плоти, да не омыт еси по смыслу.»16

Сприймати Сковороду поза його життям неможливо. Біограф його – Володимир Ерн спробував, і знайшов масу «безглуздостей», що вже тоді казати про Євангеліє, яке потрібно сприймати тільки душею. Усунь у Сковороди примовки слівця діалоги, спробуй викласти його науковою мовою (це намагалися зробити й неодноразово) і вийде, саме схоластична мертвечина по Крестовському.

Взагалі, якщо про негативні відгуки про Сковороду починаючи з Вернета; у них Сковорода більш «жива хоча й негативна постать» (Булгаков), ніж у його демократичних прихильників; ті взагалі нічого не зрозуміли й зробили його борцем (проти чого?).

* * *


Основна думка Сковороди про те: що кожне суспільство повинне ґрунтуватися на людині, богові в неї (незалежно від релігійних конфесій), самопізнанню, виявленню своїх творчих можливостей. «Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее.» Сіе-то значит: «жить по натуре.» Кто же не говорит сего: жить по натуре? Но сія ошибка путем есть всей пагубы, если кто, смешав рабскую и господственную натуру в одно тождество, вместо прозорливой или божественной избирает себе путеводительницею скотскую и слепую натуру.» 17

І насамперед моральна побудова суспільства відповідно до природи людини, а не за абстрактними законами, якими ідеальними б вони не здавалися. «Самое сіе слово — нещастіе — оттуду родилось, что прелщенный человек, пошедшій за руководством слепой натуры, ухватился за хвост, минув голову или тую высочайшую часть: «Часть моя еси, господи.» 18 Коли суспільство не відповідає запитам людини, його природі, людина втрачає інтерес до такого суспільства. І тоді «до керівництва потрапляють кар'єристи й мерзотники» (П.А. Кропоткін). 19

Абстрактний гуманізм, побудований на нібито благих принципах повинен звірятись з людською совістю, інакше він неминуче обертається проти людини. Дурне ведення «даймон» - це те, що виходить за рамки мікрокосму людини, противне його натурі, паралізує його чинності.«Даймон, или демон, у еллин значит ведящій, или ведьма; знаток (δαίμων), отсюду δαιμώνιον острое, трудное, но неключимое и непотребное веденіе.»20

Сковорода жив в злагоді з Біблією і греками до старості, зберігаючи спокій душі, і навпаки абстрактний гуманізм породжує розлад і муки її, що і пережила духовно російська інтелігенція 19 ст. і фізично інтелігенція 20 ст.


* * *

Можливо, ідеї Сковороди про самопізнання, в наш час коли інтелігенція оволоділа самоаналізом, відкриттями Фрейда, після Кафки, може показатися наївним, але Гр. Сав. писав не для інтелігенції, а для земляків; тобто людей релігійних, знаючих Біблію, вихованих на фольклорі й традиціях; писав на українській книжковій мові, що витримала випробування часом, свіжа і соковита у його викладі (не говорячи вже про містичні аспекти цієї мови). Тепер нам залишається тільки дотягуватися до наших предків; ми відстали на 200 років.

Самосвідомість Сковороди, це не копання у своєму Его, рефлексивні метання сучасного інтелектуала, - а, насамперед, усвідомлення себе як людини що живе у своєму краї, у суспільстві земляків. І не слід плутати з демократичними - служінню народу й т.д. Простота і ясність його образів і виражень, їхня значеннєва стислість і насиченість, підкріплена цитатами з Біблії схожа и давньокітайської філософії заснованої на притчах.

«Афанасій. Вот разъехался с баснями! Все твое доказательство на пустых небылицах.



Григорій. Евангеліе разве не притчами учит? Забыл ты храмину, дураком основанную на песке? Пусть учит без притчей тот, кто пишет без красок! 21

Притчі Сковороди не дивлячись на його постійні киванія на біблію мають по своєму складу більше схожості з східними, скажемо, з Чжуан Цзи. Східні елементи можливо татарськими шляхами проникли в його світогляд. Напевно це від козацьких корінь. Протиборство татарським нападкам, але запозичення в культурі й побуті двох народів, як доводив Д. Яворницький в «Історії запорізьких козаків». Будь-який мислячий земляк - сучасник добре розумів Сковороду.

* * *

П. Могила, який перевів на латинь викладання у Києво-Могилянської Академії, поставив українську філософію на світовий рівень проблем, спадкоємністі в світовій філософії, широти її тематики. Проф. Вол. Шаян писав: «Висока українська культура була найяснішою сторінкою історії України XVIII стол.



Але ж високий рівень навчання клясичних мов, латинської і грецької, разом і природним замилуванням Сковороди до теології, метафізики і філософії отворили тут для духа Сковороди пребагатий і незбагненний до сьогодні у своїх глибинах світ клясичної грецької філософії, найстарших християнських філософів із доби патристики, які широкими струменями вливали старинні мудрості у новотворені ними доґмати християнізму. Саме цей світ старинної мудрости живе надалі в пізніших містичних струменях середнєвічної і вчасної філософії новітньої доби. Цілою душею Сковорода немов належить до велетнів клясичної грецької філософії. Цей факт високого рівня філософії і навчання клясичних культур Києво- Могилянської Духовної Академії слід відмітити із гордістю.»22

Сковорода - це вінець філософської школи в Києво-Могилянській академії закладеної полемистами з Унією. Україна була на перехрещенні латинської й православної частин християнства, що давало широту релігійної й філософської думки. Дух християнського примирення Сковороди й походить від цього змішання. Критика ним марновірств в християнстві повертає нас до джерел, до самого Христа. Цей унікальний, із часів Вишенського й полемістів 17 в. і до Сковороди період в українській філософії закінчився з розвитком раціоналістичних тенденцій серед інтелігенції 19 в.

Тенденції раціоналізму на України початку 19 століття згубно позначилася на розвитку Української культури. Її розквіт від Могили, його Києво-Могилянської Академії до Сковороди за 150 років створив дивовижний могутній духовний клімат, сприяв розвитку староукраїнської і народної мови і писемності. Сковорода творив нову універсальну мову на базі церковно славянської і староукраїнської. Ця традиція була перервана демократичним відношенням до народу як об'єкту для гуманітарних експериментів.

Історія країни - це історія народу, і лише це. Це не є - економічне + політичне + і так далі питання. Це позовна справа народу з богом. І тяготи що випали на народ за цю історію викликані не економічними географічними і ін. чинниками; вони викликані характером самого народу, його душею, суперечностями цієї душі, дрімучістю її.

Не науковий прогрес викликав занепади і зльоти нації. Коли б не кагани Руси… татари… нашестя… переселення народів, ми були б не росіянами, і українцями, а німцями або неграми. Народ не розвивається економічно, він розвивається духовно. Він схожий на зжімаему пружину: чим сильніше стискується, тим сильніше відсіч. Будь-які нелюдські позбавлення викликають в народі сплеск душевних якостей. Добробут і зніженість породжують тугу і апатію. Народ завжди породжував лиходіїв на тронах викликаних необхідністю змусити його захищатися від зовнішніх ворогів і внутрішньої смути. Коли б не Іван Грізний, бояри розвалили б Росію ще в 16 столітті, як це зробили їх нащадки аристократи (ну не більшовики ж почали революцію в 17м?!).

* * *


Навчання Сковороди про: невидимий – Бог, і видимий тварний світ можна зрозуміти, як об раціональним й людським, протиставленні їх і взаємному запереченню; хоча й необхідних один одному. Людське - це й бог, у якому полягає все й у тому числі раціональне. Людське й визначає все раціональне, як корисне для людини, але раціоналізм як такий окремо взятий відкидає людське, як непотрібне що заважає де здоровому глузду по якому нібито все й розвивається. Невидима натура по Сковороді проникає в усе доцільне:

«Друг. Верите ли, что есть бог?



Лука. Его невидима сила вся исполняет и всем владеет.

Друг. Когда говоришь, что невидимая сила все исполняет и всем владеет, так не все ли одно сказать, что невидимость в тварях первенствует? Ты уже сам назвал невидимость головою, а видимость хвостом во всей Вселенной23

Людина створила цей мир у своїй свідомості й намагається визначити його й не тільки напрямом раціоналізму,відроджуючи містичні традиції.


* * *

(1994р.) У цьому році ми відзначали 200 років від дня смерті Гр. Сав. Сковороди. Це строк, коли думки Сковороди почали жити без їх автора. І за ці 200 років оцінка його думок кидалася у всілякі сторони; десятки авторів намагалися перетягнути Сковороду у розмаїті боки й думки про нього коливалися - від примітива до генія. Сковорода порівнявся з Діогеном, Сократом і навіть «називався» революціонером народником!?

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка