Що треба знати про туберкульоз?”




Скачати 97.79 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір97.79 Kb.
ПОГОДЖЕНО БЕСІДА БЖД
Заступник з виховної роботи

__________________________

(підпис, П.І.П.)

«___»_______________200__р


Що треба знати про туберкульоз?”
Останнім часом почастішали випадки захворювання на туберкульоз, виникли серйозні проблеми з лікування. На туберкульоз можуть захворіти люди різного віку. Населення мало інформоване про ті форми захворювання, які зараз зустрічаються найчастіше. Початкові стадії пропускаються і лікування починається в запущених випадках, коли вже його ефективність набагато нижча.

Туберкульоз (застаріла назва сухоти, бугорчатка) – інфекційне захворювання, яке характеризується виникненням у різних органах, головним чином в легенях, специфічних запальних змін. Дані розкопок і найдавніші документи писемності свідчать про те, що туберкульоз має такий вік, як і людина. У 1882 році видатним вченим Р. Кохом були відкриті збуджувані туберкульозу – мікробактерії, які мають довгасту форму (палички Коха). Давно було помічено зв’язок захворювання на туберкульоз з умовами життя людини, можливість його швидкої прогресуючої течії зі смертельним кінцем. Туберкульоз – одна із найпоширеніших на земній кулі захворювань, масштаби цього соціального зла і сьогодні дуже великі. Погіршення матеріальних умов і ослаблення уваги до цього захворювання призвели до значного зростання випадків захворювання на туберкульоз в Україні, почастішали важкі і запущені форми.

Основним джерелом зараження є хвора людина. Найчастіше туберкульоз розповсюджується повітряно-краплинним шляхом, коли при кашлі і чханні дрібні краплини мокроти і слини, що містять мікробактерії, потрапляють в довкілля, в повітря, яке вдихають оточуючі, на домашні речі, на шкільне обладнання. Потрапивши в довкілля, збуджувані туберкульозу можуть дуже довго зберігати життєдіяльність, особливо в слабо освітлених місцях. Тривале збереження туберкульозної палички і після висихання мокроти не втрачає можливості контактно-побутового зараження туберкульозом через посуд, одяг, іграшки, книги, зошити. При сухому прибиранні приміщення, при струшуванні речей, в транспорті в дихальні шляхи можуть проникнути живі мікробактерії туберкульозу. Найчастіше туберкульозна паличка потрапляє в організм людини дихальними шляхами, але можна заразитися і через шлунково-кишковий тракт, вживаючи інфіковане молоко, через подряпини на шкірі у доярок, працівників м’ясокомбінатів, що мають справу з інфікованою худобою.

Крім людей, на туберкульоз хворіють домашні тварини, в основному велика рогата худоба, домашня птиця (кури, індички). Нині почастішали випадки захворювання на туберкульоз домашніх тварин. Хвороба передається через молоко і молочнокислі продукти від хворих корів і через яйця від хворих курей. Звичайне кип’ятіння молока не завжди знищує туберкульозну паличку, тому на стихійних ринках молочні продукти купувати не варто, це стосується і молочнокислих продуктів.

Розрізняють відкриту і закриту форми туберкульозу. При відкритій формі в мокроті хворого виявляються мікробактерії туберкульозу. Якщо хворий не дотримується запобіжних засобів, він стає заразним для оточуючих. Зараження може статися не тільки при тривалому контакті з таким хворим, але і при випадковій короткочасній зустрічі. У цьому відношенні туберкульоз відноситься до високо контагіозних інфекцій, і хворі з відкритими формами туберкульозу підлягають госпіталізації і негайному лікуванню. При закритій формі туберкульозу мікробактерії в мокроті не виявляються, і такі хворі не є небезпечними для оточуючих. По спадковості туберкульоз не передається, як правило, діти хворих батьків народжуються здоровими. У більшості людей зараження туберкульозом відбувається в дитинстві. Коли в організмі дитини відбуваються незначні зміни, наявність мікробактерій веде до підвищеної стійкості до туберкульозу, тобто з’являється імунітет. Захворювання туберкульозом розвивається при зниженні стійкості організму внаслідок інших перенесених хвороб, при незадовільних санітарно-побутових умовах, при тривалому контакті з хворим, у якого відкрита форма туберкульозу, при поганому харчуванні, коли в організм в недостатній кількості поступають білки і вітаміни.

Найчастіше хворіють діти раннього віку, у яких слабо розвинений імунітет, підлітки в період статевого дозрівання також є групою ризику в зв’язку з нестійкою нервово-ендокринною регуляцією, або ж люди немолоді, у яких стійкість організму до інфекції знижена. На туберкульоз нерідко хворіють наркомани, у яких організм особливо сприйнятливий до всіх видів захворювань.

Оскільки в організм людини туберкульозні збуджувані частіше потрапляють через дихальні шляхи, вони, насамперед, вражають легені: у тканинах виникає запалення у вигляді дрібних горбиків або більш великих палахів. Ці вогнища під впливом бактерійних токсинів можуть зазнавати казеозного розпаду з утворенням порожнин, каверн, у хворого починається виділення великої кількості мокроти з кровохарканням. Якщо стійкість організму достатня, вогнища запалення можуть розсмоктатися, ущільнитися за рахунок відкладення в них кальцію, навколо вогнищ утвориться щільна капсула. При своєчасному лікуванні каверни можуть гоїтися з утворенням рубця. Окремі форми туберкульозу оперують.

Крім легеневого туберкульозу, що протікає з температурною реакцією, із загальною інтоксикацією, з місцевими специфічними ураженнями легень, існують так звані поза легеневі форми туберкульозу: туберкульоз кісток і суглобів, хребта, який вимагає тривалого і складного лікування і може призводити до каліцтв; туберкульоз лімфатичних вузлів (шийних, пахвових, пахових); туберкульоз нирок і моче статевої системи. Такі випадки не є рідкістю; все частіше став виявлятися туберкульоз кишечника в запущених стадіях, що вимагає хірургічного втручання; раніше досить часто зустрічався туберкульоз шкіри, який називали золотухою, особливо небезпечний туберкульозний менінгіт (враження мозкових оболонок). Для виявлення туберкульозу в дитячому віці проводять реакцію Манту. Велике значення має масове флюорографічне обстеження населення, при невеликих променевих навантаженнях і невеликій витраті часу воно дозволяє виявляти різні патологічні процеси в легенях, зокрема і пухлини. Для встановлення діагнозу туберкульозу використовуються різні лабораторні і інструментальні дослідження, діагностикою і лікуванням туберкульозу займаються фтизіатри.

Недотримання хворим лікарських порад, нерегулярний прийом ліків, порушення режиму, вживання наркотичних засобів зменшує ефект лікування, призводить до розвитку стійких нечутливих до ліків форм мікробактерій, що і спостерігаються все частіше в наш час. Сьогодні проблема лікування хворих на туберкульоз непроста. Куріння сприяє рецидиву захворювання, алкоголізм створює великі труднощі в лікуванні хворого.

Профілактика цього захворювання включає соціальну санітарну і специфічну профілактику. У соціальній профілактиці велике значення мають умови життя населення, ліквідація проблеми безпритульності, підвищення загальної культури населення, широке впровадження санітарних знань. Санітарна профілактика включає комплекс заходів щодо попередження зараження туберкульозом: періодична перевірка школярів, студентів, виявлення відкритих форм туберкульозу і переведення хворих в безпечні для оточуючих місця. Оздоровлення дітей, що проживають в сім’ях, де є туберкульозні хворі, та інші заходи.

Специфічна протитуберкульозна профілактика проводиться вакциною БЦЖ обов’язково всім новонародженим. Вакцинуються також підлітки і дорослі. Тривалість дії вакцини 4 – 5 років, після чого імунітет поступово гасне, тому проводиться періодична ревакцинація.

Хворому на туберкульоз необхідно виконувати всі правила особистої гігієни, про які його детально інформує лікар. Лікування на туберкульоз тривале і не завжди ефективне: чим раніше поставлений діагноз, тим успішнішим буде результат. На сьогодні багато випадків звернення хворих за медичною допомогою в запущених стадіях, коли не тільки вилікувати повністю, але і врятувати життя не вдається. Молодим завжди потрібно пам’ятати про це захворювання і виконувати запобіжні заходи.



Профілактика туберкульозу


Туберкульоз, за визначенням провідних вчених, продовжує залишатися глобальною проблемою. Початок минулого десятиріччя характеризувався погіршенням епідемічної ситуації з туберкульозу. Ця соціально небезпечна хвороба стала проблемою багатьох країн світу і найбільш торкнулась країн Східної Європи. Епідемічна ситуація стосовно туберкульозу в Україні почала погіршуватись з 1992 року. Захворюваність за 11 років зросла в 2,0 рази і досягла рівня 84,1 на 100 тис. населення, а смертність збільшилася в 1,8 рази і становить, відповідно, 25,3 осіб на 100 тис. населення.


Найвищі показники захворюваності на всі форми туберкульозу визначались у південно - східних регіонах України: у Херсонській області - 174,0 на 100 тис. населення; Миколаївській - 111,1; Луганській - 114,3; Донецькій - 103,4; Кіровоградській - 109,9 та Одеській - 95,3. Рівень захворюваності в цих регіонах збільшився за 11 років в 3,5 - 2,0 рази.
Серед тих, що вперше захворіли на туберкульоз, 13,6 % становлять робітники, 1,0 % - робітники аграрного сектору, 3,4 % - службовці, а майже половина з них (2 %) - медичні працівники (777 осіб), 3,9 % - учні та студенти. 47,3 % усіх хворих - особи працездатного віку, які не працюють, 12,4 % - пенсіонери, 1,4 % - особи, що повернулись з місць позбавлення волі, 1,8 % - особи без постійного місця проживання. В соціально незахищені верстви населення становлять понад 65 %.
Туберкульоз - інфекційне захворювання, що спричинюється мікобактеріями туберкульозу (паличкою Коха). На туберкульоз хворіють незалежно від статі, віку, національної приналежності чи соціального становища. Проте переважно на нього хворіють алкоголіки, наркомани, безпритульні або найбідніші люди. Туберкульоз уражає всі органи й системи людського організму, та найчастіше він виявляється в легенях.
Є багато видів мікобактерій (людських, бичачих, пташиних, мишачих та інших) і всі вони можуть уражати людину. Різноманітні мікобактерії - дуже стійкі в навколишньому середовищі: в річковій воді збудник зберігається до 5 місяців, у грунті - 1-2 роки, у вуличному пилу - до 10 діб, у приміщеннях при розсіяному світлі - до півтора місяця, у фекаліях і на пасовищах - до 1 року; в маслі, сирах, що зберігаються у холодильнику - 8 міс. Вони добре витримують нагрівання до 85° С і охолодження до 200° С. При температурі мінус 20° мікобактерії туберкульозу зберігають життєздатність протягом 7 років. Ультрафіолетові промені вбивають мікобактерії туберкульозу через 2-3 хвилини.
Зараження відбувається повітряно-пиловим (через вдихання зараженого пилу), повітряно-крапельним (через вдихання повітря, в яке кашляв або чхав хворий). Взагалі захворіти можна алементарним шляхом - через їжу, посуд, побутові речі. Можливі й інші шляхи зараження (статевий, контактний через пошкоджену шкіру чи слизові оболонки, переливання зараженої туберкульозом крові, внутрішньоутробний тощо). Однак, найчастіше туберкульозом заражаються від хворих (членів родини, сусідів, спіпрацівників) які кашляють, спльовують мокротиння, зокрема.


Захворювання у інфікованих осіб розвивається, коли у людини знижений імунітет унаслідок тривалого стресу, депресії, виразкової хвороби, цукрового діабету, алкоголізму, наркоманії та інших захворювань, недостатнього харчування, виснажливої праці.


Найчастіші симптоми туберкульозу: стійкий кашель із виділенням мокротиння, тривале підвищення температури тіла, швидка втома, втрата апетиту та безпричинне схуднення, потовиділення, особливо вночі, задишка, кровохаркання. В частині випадків, особливо на початку хвороби, туберкульоз може розвиватися безсимптомно або виявляється лише один із симптомів.
Хронічного перебігу хвороба набуває тоді, коли хворий приймає не всі призначені лікарем протитуберкульозні препарати або приймає їх нерегулярно, робить тривалі перерви в лікуванні.
Лікування хворого туберкульозом повинно бути:
раннім. Воно повинно розпочинатися відразу після виявлення захворювання.
безупинним. Лікування проводиться специфічними протитуберкульозними препаратами тривалістю від 6 до 12 місяців, а той до 1 - 2 років.
етапним. Перший етап — інтенсивне лікування. Його основною метою є зменшення кількості мікобактерій туберкульозу і пригнічення їхнього розмноження. Другий етап — це закріплення досягнутих результатів. На цьому етапі впливають на мікобактерії туберкульозу, що збереглися, щоб попередити їхнє розмноження, досягають стійкого клінічного ефекту лікування.
тривалим. Перший етап, фаза інтенсивної антибактеріальної терапії, займає звичайно 2-4 місяці. Другий етап, фаза стабілізації — 4-8 місяців. Сумарно основний курс антибактеріальної терапії туберкульозу триває від 6 до 12 місяців. Існує прямий зв'язок між ступенем запущеності туберкульозного процесу і тривалістю лікування: чим пізніше виявлене захворювання, у запущеній формі, тим більше тривалим повинне бути лікування. При цьому не обов'язково весь період лікування проводити в стаціонарі. На другому етапі можна лікуватися амбулаторне під спостереженням медичних працівників протитуберкульозної установи.
комбінованим. У лікуванні обов'язково використовують комбінацію протитуберкульозних засобів. На першому етапі призначають одночасно 3 чи 4 протитуберкульозних препарати, а при розповсюджених процесах — 5. На другому етапі частіше застосовують комбінацію з двох протитуберкульозних препаратів.
комплексним. До антибактеріальної терапії приєднують лікарські засоби, що підвищують захисні сили організму і усувають побічні дії хіміопрепаратів (вітаміни, гормони й ін.), а також різні фізіопроцедури, дихальну гімнастику і т.п. потрібно включати раціональний гігієнічний та дієтичний режим. Хворий повинен вести здоровий спосіб життя, не порушувати лікувальний режим і повноцінно харчуватися.


При дотриманні основних принципів та схем лікування туберкульозу видужання настає у 80-90 % хворий. При відсутності лікування за 5 років гинуть 50 % хворих туберкульозом, у 25% хворих хвороба закінчується мимовільним видужанням, а в 25 % що залишилися — нелікований туберкульоз приймає хронічний неухильно прогресуючий перебіг.


Якщо хвороба набуває хронічного перебігу, то хворого потрібно лікувати роками, або, навіть, усе життя.
Профілактичні заходи: після виявлення хвороби усі члени родини повинні негайно пройти флюорографічне обстеження. У разі виявлення відкритої форми туберкульозу на період бактеріовиділення хворий має бути ізольований у стаціонар. У помешканні хворого з бактеріовиділенням працівники санітарно-епідеміологічної служби повинні провести дезинфекцію, помешкання прибирається з використанням засобів дезинфекції, посуд підлягає 30-ти хвилинному кип'ятінню з використанням 2% розчину соди або 2% освітленого розчину хлорного вапна (20 г. хлорного вапна розчиняється віл. води і настоюється впродовж доби).
Проводиться специфічна профіліктика за допомогою вакцини БЦЖ. Первинна вакцинація проводиться доношеним новонародженим дітям у пологовому будинку на 3-5 день життя. Ревакцинацію здійснюють здоровим дітям, які мають негативну реакцію Манту з 2 ТО в 7 і 14-річному віці.
Хіміопрофілактику протитуберкульозними препаратами проводять здоровим людям, у яких підвищений ризик захворювання на туберкульоз.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка