Швидка психологічна допомога у днз допоможемо разом! м. П’ятихатки 2014 зміст




Скачати 487.34 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації21.04.2016
Розмір487.34 Kb.
  1   2   3
ШВИДКА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

У ДНЗ

ambulance-picture-color


ДОПОМОЖЕМО РАЗОМ!

безымянный

м. П’ятихатки

2014
ЗМІСТ



Вступ………………………………………………………………………………….…..

3

1.Адаптація до дитячого садка………………………………………………………..

4

Ознаки дезадаптації……………………………………………………………………...

4

Поради батькам ………………………………………………………………………….

4

Поради вихователям……………………………………………………………………..

5

2. Група ризику………………………………………………………………………….

7

2.1.Криза 3 років………………………………………………………………………...

7

Ознаки кризи 3 років……………………………………………………………………..

7

Поради батькам ………………………………………………………………………….

7

Поради вихователям……………………………………………………………………

8

2.2.Тривожність…………………………………………………………………………

9

Поради батькам ………………………………………………………………………….

9

Поради вихователям……………………………………………………………………..

10

2.3.Агресивність…………………………………………………………………………

11

Поради батькам ………………………………………………………………………….

11

Поради вихователям…………………………………………………………………….

11

2.4.Замкнутість………………………………………………………………………….

13

Поради батькам ………………………………………………………………………….

13

Поради вихователям…………………………………………………………………….

14

2.5.Гіперактивність…………………………………………………………………….

15

Поради батькам ………………………………………………………………………….

16

Поради вихователям……………………………………………………………………..

17

2.6.Страхи……………………………………………………………………………….

17

Як подолати страхи?..........................................................................................................

17

Діагностика страху……………………………………………………………………….

19

2.7.Конфліктність……………………………………………………………………….

20

Поради батькам ………………………………………………………………………….

20

Поради вихователям……………………………………………………………………..

21

2.8.Неадекватна самооцінка ……………………………………………………….….

22

Методи формування адекватної самооцінки……………………………………….…..

23

3.Готовність до школи………………………………………………………………….

25

Критерії готовності до школи……………………………………………………….......

25

Поради батькам ………………………………………………………………………….

26

Поради вихователям……………………………………………………………………..

28

Список використаних джерел…………………………………………………………

30



Укладач: методист з психологічної служби П’ятихатського РМК Пінчук А.В.
Методичний посібник підготували : Cтокіч М.П. - практичний психолог ДНЗ №1 та № 4, Пуц К. О. – практичний психолог ДНЗ № 6 , Ткаченко Н. А. – практичний психолог ДНЗ № 2.

ВСТУП
Важливим завданням діяльності нашої психологічної служби є захист психічного і соціального здоров’я усіх учасників навчально-виховного процесу.

Основною метою діяльності психологічної служби системи освіти є підвищення якості і забезпечення доступності послуг у сфері практичної психології і соціальної роботи, спрямованих на збереження та укріплення здоров’я, підвищення адаптивних можливостей, створення умов для повноцінного і гармонійного розвитку всіх учасників навчально-виховного процесу, посилення розвивального і виховного компонентів системи освіти.

Діяльність спеціалістів психологічної служби повинна бути спрямована на забезпечення, захист прав і свободи дітей, створення умов комфортного освітнього середовища. Тому основну увагу у вибудовуванні траєкторії розвитку служби слід приділити питанню формування професійної компетентності у спеціалістів, готовності до виконання не лише функціональних завдань, а й надання системи послуг, які потребують учасники навчально-виховного процесу: діти, учні, батьки, педагогічні працівники.

Тому наша психологічна служба вирішила підготувати методичний посібник, в якому ми розмістили рекомендації, що покращать психологічний супровід навчально-виховного процесу у дитячих навчальних закладах, та забезпечать його у тих закладах, де спеціаліст психологічної служби відсутній. У ньому ми намагалися відповісти на всі питання, що турбують завідуючих, вихователів та звичайно батьків.


З повагою,

районне методичне об’єднання

практичних психологів закладів освіти

  1. АДАПТАЦІЯ ДО ДИТЯЧОГО САДКАimages.jpeg

Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ саме і є новим, ще невідомим простором, із новим середовищем, новими взаєминами.
Ознаки дезадаптації:

  1. Несформованість позитивного настановлення на відвідування дитячого закладу. Важливо сформувати у дитини позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки зі співчуттям ставляться до відвідування дитиною дитячого садка. Внаслідок такого ставлення дитина теж починає страждати, вередує, відмовляється відвідувати ДНЗ. Іноді батьки залякують дитину відвідуванням садочка. Часто діти навіть не знають, що їх чекає у садку.

  2. Несформованість навичок самообслуговування. Часто батьки, економлячи час, поспішають нагодувати, одягнути дитину, стримуючи цим формування у неї практичних умінь і навичок – діти не вміють самостійно одягатися, користуватися туалетом.

  3. Відсутність спілкування з однолітками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування дитини з ровесниками, щоб захистити її від поганого впливу. Як наслідок: конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.

  4. Невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу. Якщо режими кардинально відрізняються в часі й послідовності режимних моментів, дитина в садку відчуватиме дискомфорт.


Поради батькам :

  1. Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримає підтримку

  2. Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негатив не ставлення до відвідування дитячого садка.

  3. Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім'ї

  4. Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).

  5. Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку

  6. Навчайте дитину їсти неперетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку

  7. Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.

  8. Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.

  9. Учіть гратися іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку — збирати, розбирати.

  10. Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.

  11. Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.

  12. Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з ін шими дітьми.

  13. Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини — привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.

  14. Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни,чешки для музичних занять, носовичок.

  15. Повідомте медичну сестру про стан здоров'я вашого малюка.


Поради вихователям:

  1. Працювати вихователю буде легше, якщо він дізнається від батьків про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб батьки відчули: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину і готовий брати до уваги всі її відмінності.

  2. Було б добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, мовою і жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Якщо дитина охоче йде на контакт, можна взяти її за руку..

  3. Теплий, доброзичливий прийом обумовлює перші враження дитини про дитсадок, її настрій, готовність попрощатися з мамою. Так само важливо, щоб вихователь ввечері тепло прощався з кожною дитиною.

  4. Форма звертання дитини до вихователя може бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: наприклад, тьотя Галя, чи просто на ім’я. Не варто наполягати, щоб діти зверталися до вас на ім’я, по-батькові, оскільки це досить складно для дитини.

  5. Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати її в новому місці.

  6. У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини та заслужити її довіру, це – основне завдання вихователя.

  7. Налагодженню теплих стосунків сприяють індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли з сім’ї, не реагують на узагальнене «діти». Але звертатися слід до них, з одного боку, індивідуально, на ім’я («Маринко, ходімо мити ручки»), а з іншого – наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «діти» («Дітки, тепер всі сідайте за столики!»)

  8. Всі незвичні дітям дії слід пояснювати багаторазово: «Зараз ми всі будемо одягатися на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф. Це у нас Оліна шафа, це – Іванкова, а це – твоя. Ти, Ігорю, молодець, сам свою шафу знайшов.»

  9. Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тих речей, з якими вдома не стикалися або робили інакше. Але все ж найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам’ятати, хто що вміє, у кого, які проблеми.

  10. Вихователь має привертати увагу один до одного, домагатися, щоб вони запам’ятали, як кого звуть, бажано, щоб зверталися на ім’я один до одного. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось діти й Іринка прийшла. Доброго ранку, Іринко. Діти, давайте всі разом з нею привітаємося.»

  11. Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима.

2. ГРУПА РИЗИКУimages.jpeg
2.1. КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ
Ознаки кризи трьох років:

негативізм – дитина негативно реагує на вимоги чи прохання батьків. І робить це лише тому, що прохання йде від дорослого. Головний мотив у цьому – зробити прямо протилежне до вимоги.

впертість – не є наполегливістю, з якою дитина прагне досягнути бажаного. Вона є реакцією наполягання на чомусь не тому, що цього дуже хочеться, а тому, що дитина вимагає, щоб із її думкою рахувалися.

норовливість – дитина наполягає на своїх бажаннях та проявляє незадоволеність тим, що їй пропонують і тим, що роблять інші. Норовливість спрямовується не проти конкретного дорослого, а проти тієї системи стосунків, які склалися у ранньому дитинстві, проти норм виховання. Таким чином яскраво проявляється прагнення все вирішувати та робити самостійно.

свавільність – прагнення до відокремлення від дорослого. Дитина сама прагне щось робити. При цьому не лише фізично самостійно, як у ранньому віці, але й самостійно формувати наміри, задуми. Таке прагнення часто є неадекватним до можливостей дитини, що викликає додаткові конфлікти.

протест-бунт – виникає тоді, коли стосунки дитини із батьками перебувають ніби у стані постійної «війни», що викликано регулярними конфліктами.

деспотизм – дитина може жорстко виявляти свою владу над дорослими: диктувати, що вона буде їсти, а що ні, чи зрушить вона з місця, чи ні, чи може мама вийти і т.д. Якщо ж у сім"ї декілька дітей, то деспотизм може набувати форму ревнощів: тенденція до влади виступає у якості ревнощів та нетерпимості до інших дітей (особливо молодших), які не мають жодних прав на думку маленького «деспота».

знецінювання – дитина, наприклад, може сваритися, ламати або викидати улюблені іграшки, невчасно запропоновані і т.ін, чим висловлює знецінення того, що було раніше цікавим і дорогим. Таким чином проявляться знецінення застарілих правил поведінки.
Поради батькам:

  1. Проаналізуйте свою поведінку по відношенню до малюка. Чи не принижуєте ви його? .

  2. Станьте більш гнучкими, розширюйте права та обов'язки малюка і в межах розумного дайте відчути йому самостійність, щоб він міг насолодитися нею.

  3. Збалансуйте заохочення і покарання дитини, ласку і строгість. Знайте: дитина не просто не погоджується з вами, она відчуває ваш характер і знаходить в ньому слабкі місця, щоб впливати на них при відстоюванні своєї незалежності. Малюк по кілька разів на день перевіряє ще раз у вас: чи справді те, що ви забороняєте йому, заборонено? Чи все-таки можна? І якщо відчуває хоч найменшу можливість, то домагається свого – якщо не у вас, так у тата, у бабусі, дідуся.

  4. Не ведіть боротьбу з дитиною через дрібниці.

  5. Знайдіть вихід з тупикової ситуації у рольовій грі, яка з трьох років стає провідною діяльністю дитини. Приміром, ваша дитина відмовляється їсти, хоча голодна. Не прохайте її. Накрийте стіл і посадіть на стільчик іграшкового ведмедика. Зобразіть, ніби ведмедик прийшов обідати і дуже просить малюка, як дорослого, спробувати, чи не занадто гарячий суп, і, якщо можна, погодувати його. Дитина, як дорослий, сідає поруч із іграшкою і непомітно для себе, граючи, разом з ведмедиком з'їдає весь обід.

  6. У вас має бути достатньо гнучкості та уяви, щоб перемкнути впертість дитини на щось захоплююче і цікаве для неї, відповідне тому напівказковому світу, в якому вона живе.

  7. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

  8. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

  9. Заборони повинні бути узгоджені між усіма членами сім'ї. Мамі і татові треба виступати єдиним фронтом, не вносячи сум'яття у свідомість дитини.

  10. Заборони потрібно висловлювати доброзичливо, але твердо, не дозволяючи дитині використовувати шантаж для досягнення своїх цілей. Найкраще це зробити, переключивши увагу дитини на що-небудь інше.


Поради вихователям:

  1. Не надавайте великого значення впертості й вередуванню.

  2. Зауважте напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

  3. Під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

  4. Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на малюка.

  5. Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви сказали «ні», тримайтеся й далі цього.

  6. Не здавайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Намагайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!».


2.2. ТРИВОЖНІСТЬ
Тривожність – це готовність до страху, індивідуальна чутливість до різних стресорів і подразників. Це відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке відчуття безпеки, вияв психічного неблагополуччя особистості.
Поради батькам:

  1. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми і не акцентуйте увагу на невдачах. Навпаки, намагайтеся помічати всі її найменші досягнення і хвалити за успіхи. Головне ваше завдання - вірити в дитину так сильно і переконливо, щоб малюк повірив вам і "заразився" вашої вірою. Тоді він стане впевненою в собі людиною. Адже відомо: домогтися чогось у житті, можна тільки вірячи у свої сили.

  2. Не квапте дитину, давайте їй час звикнути до нового. Соромливій, боязкій дитині потрібен певний час, щоб познайомиться, придивитися, зрозуміти закони, які діють в новій ситуації, будь-то компанія однолітків, новий вихователь, нова квартира. Тільки переконавшись, що їй там нічого не загрожує, вона зможе заспокоїтися. Якщо ставите їй питання, то давайте необхідний для підготовки відповіді час; намагайтеся не повторювати питання двічі або навіть тричі. В іншому випадку дитина відповість нескоро, тому що кожний повтор він буде сприймати як нове завдання.

  3. Не змушуйте дитину "бути сміливою". Ваші вмовляння і нотації не принесуть результату. Тривоги малюка ірраціональні за своєю природою, адже сама дитина років до семи живе в світі почуттів та образів, а не здорового глузду. Говорити словами "тут немає нічого страшного" безглуздо. Потрібно дати дитині відчути себе в безпеці. А що краще проганяє страх, ніж мамина ласка, мамина близькість?

  4. Не можна кричати ні на дітей, ні в присутності дітей!

  5. Якщо дорослий звертається до тривожної дитини, то він повинен встановити контакт очей: це вселяє довіру в душу дитини.

  6. Підвищена вимогливість батьків - небезпечна. Зайва вимогливість і суворість до дітей з витонченою душевною організацією призводить до протилежного ефекту. Дитина повинна відчувати, що його приймають і цінують незалежно від його поведінки, успіхів.

  7. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.

  8. Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

  9. Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності;

  10. Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

  11. Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

  12. Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини.


Поради вихователям:

  1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку, складні завдання прирікають малу дитину на невдачу, зниження самооцінки.

  2. Підтримуйте, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.

  3. Не порівнюйте досягнень малюка з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози.

  4. Не допускайте ситуації змагання, публічного виступу.

  5. Зменшити або усунути тривожність дитини можна за допомогою малювання, фізичних вправ, етюдів, читання художньої літератури, лялькового, настільного театру, ігрової терапії, музикотерапії.

  6. Бажано не ставити тривожної дитини в ситуації змагання , публічного виступу . Не рекомендується давати тривожним дітям завдання типу " хто перший " .

  7. Дитяча тривожність часто викликається невідомістю. Тому , пропонуючи дитині завдання , необхідно докладно вибудовувати шляхи його виконання , скласти план: що ми робимо зараз , що потім і т.д.

  8. Обережно і дозовано використовувати критику , тому що тривожні діти болісно реагують на неї. Намагайтеся не соромити дитини , особливо у присутності його однокласників.

  9. По можливості пояснюйте новий матеріал на знайомих прикладах .

  10. Частіше звертайтеся до дитини по імені.

  11. Хваліть дитину навіть за незначний успіх.


2.3. АГРЕСИВНІСТЬ
Правила роботи з агресивними дітьми :
1. Бути уважними до потреб дитини.
2. Демонструвати модель неагресивної поведінки;
3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки;
4. Покарання не повинні принижувати дитину;
5. Надавати дитині проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події;
6. Розширювати поведінковий репертуар дитини;
7. Розвивати здібність до емпатії;
8. Вчити розпізнавати власний емоційний стан і стан дітей.
Поради батькам:

  • Насамперед спробуйте з'ясувати, що ж є справжньою причиною агресивної поведінки вашої дитини.

  • Приймайте дитину такою, якою вона є, з усіма недоліками. Частіше говорiть, що любите її.

  • Обговоріть з дитиною її емоції. Розкажіть, що всі люди іноді зляться і сердяться. Це нормально. Навчіть, як можна висловити свій гнів, не заподіявши шкоди іншій людині і навколишнім предметам. Для цього можна використовувати такі прийоми:

  • Дітям важливо навчитися « випускати» свою агресивність. Їм можна запропонувати:
    - Битися з подушкою;
    - Використовувати фізичні силові вправи;
    - Рвати папір;
    - Намалювати того, кого хочеться побити, і що – небудь зробити з цим малюнком;
    - Використовувати « мішечок для криків»;
    - Постукати стіл надувними молотком.


Поради вихователям :

Чому на вашу думку діти б’ються, кусаються, штовхаються, а іноді у відповідь на якесь прохання « вибухають»? Причин такої поведінки може бути безліч. Але часто діти ведуть себе саме так, тому що не знають як вести себе по – іншому. На жаль їх поведінковий репертуар довільно скудний, і якщо ми запропонуємо їм можливість вибору способів поведінки, діти із задоволенням відгукнуться на пропозицію, і наше спілкування з ними стане більш ефективним і приємним для обох сторін. Ця порада (пропозиція вибору способу взаємодії) особливо актуальна, коли мова йде про агресивних дітей. Робота вихователів з цією категорією дітей повинна проводитися в трьох направленнях:

1. Робота з гнівом. Дитині дають змогу проявити почуття гніву, але при цьому поступово витісняють стереотипне сприйняття традиційних агресивних об’єктів ( монстрів, вампірів тощо). Наприклад, при малюванні «злого» персонажа дитині пропонують додати до нього симпатичні деталі: бантики, зірочки, книжки. Водночас учать міркувати про причини і наслідки агресивної поведінки, а також контролювати себе в ситуаціях, що викликають відповідні реакції. Агресивні діти, як правило, претендують на « сильні» ролі й категорично заперечують свої страхи. Тому потрібно дати дитині змогу не приховувати, а проявляти почуття страху, щоб вона вчилася не соромитися виражати їх.

2. Навчання дітей навичками розпізнавання і контролю, вміння володіти собою в ситуаціях, які провокують спалахи гніву.


3.Формування здібності до емпатії, довіри, співчуття та співпереживання. Вчити дітей аналізувати причини агресивної поведінки та її наслідки. Слід зазначити, що діти, схильні до захисної агресивності, легко малюють або фантазують на агресивні теми, із задоволенням виконують ролі агресивних героїв і заперечують у собі почуття страху.

 Причини агресивності дітей і методи їх корекції :


1. Брак рухової активності, брак фізичного навантаження -
• Рухливі ігри
• Спортивні естафети
• «Хвилинки радості» між заняттями
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка