Сумський державний університет медичний інститут миськовець Андрій Сергійович




Скачати 451.63 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації14.04.2016
Розмір451.63 Kb.
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
Миськовець Андрій Сергійович

УДК-616-001-083.98-053.2:614.86(043.3)


XАРАКТЕР ТА ОБСЯГ ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАХОДІВ ПРИ НАДАННІ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ТРАВМАХ, ОТРИМАНИХ ДІТЬМИ УНАСЛІДОК ДОРОЖНІХ ПРИГОД
14.01.21 - травматологія та ортопедія
Робота на здобуття кваліфікаційного ступеня магістра


Науковий керівник:

Шкатула Юрій Васильович,

кандидат медичних наук, доцент кафедри

ортопедії, травматології та НС,

завідувач курсом невідкладних станів.
Суми-2012

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АТ – артеріальний тиск

ДАІ – державна автомобільна інспекція

ДДТТ – дитячий дорожньо-транспортний травматизм

ДСТ – домінуюча скелетна травма

ДТЖ – домінуюча травма живота

ДТОГП – домінуюча травма органів грудної порожнини

ДТП – дорожньо-транспортна пригода

ДЧМТ – домінуюча черепно-мозкова травма

ЕКГ – електрокардіограма

ЕМД – екстренна медична допомога

ЛПЗ – лікувально-профілактичний заклад

ЛФК – лікувальна фізкультура

МОЗ – міністерство охорони здоров’я

ОРА – опорно-руховий апарат

СЛР – серцево-легенева реанімація

СОДКЛ – Сумська обласна дитяча клінічна лікарня

ЧДР – частота дихальних рухів

ЧМТ – черепно-мозкова травма

ШВЛ – штучна вентиляція легень

ШМД – швидка медична допомога

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень……………………………………………….……...2

Вступ……………………………………………….……………...….........………4

Розділ 1. Огляд літератури…..……….………………………………..…......…...7

Розділ 2. Матеріали та методи дослідження……………...……………….…...14

Розділ 3. Клініко-епідеміологічні характеристики травматичних

ушкоджень у дітей отриманих внаслідок ДТП ……………………………......15

Розділ 4. Принципи надання невідкладної медичної допомоги

постраждалим дітям унаслідок ДТП на догоспітальному етапі….…….…….22

Розділ 5. Надання допомоги постраждалим дітям унаслідок ДТП на госпітальному етапі……………………………………………………………...35

Висновки……………………………………………………………..….…….....40

Список літератури…………………………………………………………….....42



ВСТУП.

Актуальність.
Загибель дітей для суспільства є не тільки соціально, але і політично значимою проблемою, тому що показник дитячої смертності певною мірою вказує на рівень розвитку і добробуту країни. Незважаючи на зниження абсолютних і відносних показників дорожньо-транспортного травматизму та смертності від транспортних травм згідно статистичних даних МОЗ України питання надання своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги постраждалим у ДТП не втрачає своєї актуальності й донині. Щорічно на Україні від зовнішніх причин гине 1200-1300 дітей. У 2010 році у Сумській області від вищеназваних факторів загинуло 48 дітей, з них унаслідок дорожньо-транспортних пригод – 10. Зростання рівня антропо-техногенної та природної небезпеки життєдіяльності людини призводить до збільшення виникнення високоенергетичних пошкоджень, що в свою чергу підвищує варіабельність та рівень компонентності травми. При цьому збільшується число пошкодження опорно-рухового апарату як складової частини полісистемної травми. Покращення системи надання невідкладної допомоги є не тільки важливим медичним, а й соціально-економічним завданням сьогодення. З метою покращення ситуації у нашій країні та керуючись євроінтеграційними процесами, останнім часом затверджено кілька важливих нормативних документів: наказ МОЗ України № 437 від 31.08.2004 р. "Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги при невідкладних станах у дітей на госпітальному і догоспітальному етапах", наказ МОЗ України № 24 від 17.01.2005 р. "Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Медицина невідкладних станів", наказ МОЗ України №521 від 26.07.2006 р. "Про затвердження Протоколів діагностики та лікування захворювань та травм опорно-рухового апарату у дітей" та ін.

Мета роботи.

Вивчити клініко-епідеміологічні та клініко-нозологічні характеристики пошкоджень, отриманих дітьми унаслідок ДТП, визначити причинні фактори недоліків при наданні медичної допомоги, розробити шляхи оптимізації ситуації.


Задачі дослідження:

1. Проаналізувати стан проблеми, виявити сучасні тенденції та обґрунтувати доречність та перспективність даного дослідження.

2. Вивчити клініко-епідеміологічні та клініко-нозологічні характеристики пошкоджень, отриманих дітьми внаслідок ДТП.

3. Вивчити обсяг, характер невідкладних заходів на місці пригоди та на етапах евакуації.

4. Визначити та систематизувати причинні фактори недоліків при наданні медичної допомоги на догоспітальному етапі.

5. Проаналізувати ефективність існуючої системи надання невідкладної допомоги дітям, що постраждали унаслідок ДТП.


Практичне значення роботи.

Отримані результати роботи можуть бути підґрунтям для удосконалення розробки методів для введення єдиних принципів надання допомоги дітям постраждалим унаслідок ДТП, запропонована концепція спеціалізованої допомоги заснована на оцінці клініко-епідеміологічних та об’єктивній оцінці тяжкості стану може бути втілена для оптимізації демографічних показників.


Особистий внесок.

Магістрант особисто провів аналітичний огляд літератури, здійснив вивчення супровідної документації служби швидкої медичної допомоги, амбулаторні картки розвитку та історії хвороб пацієнтів, що перебували на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в СОДКЛ. Пошукач брав активну участь у обстеженні та лікуванні пацієнтів, здійснював закриті репозиції переломів і звихів, неодноразово асистував під час оперативних втручань.


Впровадження результатів роботи в практику.

За матеріалами виконаної роботи опубліковано 2 тези в матеріалах науково-практичних конференцій студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання клінічної медицини» (Суми 2011р., 2012р.).


Матеріали та методи.

Проаналізована супровідна документація служби швидкої медичної допомоги, амбулаторні карти розвитку та історії хвороби дітей, журнали реєстрації оперативних втручань, журнали руху хворих, що знаходилися на амбулаторному та стаціонарному лікуванні у СОДКЛ з приводу дорожньо-транспортних травм у 2010 році.

Здійснено вивчення та аналіз клінічних, рентгенологічних, томографічних, біохімічних методів дослідження, спрямованих на вивчення процесів, що відбуваються в організмі травмованих дітей.

При клініко-епідеміологічному обстеженні враховували вік і стать постраждалого, обставини отримання травми, її вид, механізм та характер травмуючого агенту. З метою виявлення найбільш травмонебезпечного періоду зверталася особлива увага на час доби, день тижня, пору року. Проаналізовано обсяг невідкладних заходів на місці пригоди та на етапах медичної евакуації, особливості транспортування та транспортної іммобілізації. Враховувався час, що пройшов з моменту травми.



Статистичний аналіз результатів виконаний засобами пакету прикладних програм для статистичної обробки даних Statistica 6.1 (корпорація “Statsoft”, США).

РОЗДІЛ 1.

Огляд літератури.
Здоров’я населення є одним з найважливіших показників соціально-економічного розвитку держави. Статистика показує, що в останні роки, в Україні сформувався регресивний тип населення країни, основною причиною якого є збільшення рівня смертності. Структура смертності від неприродних причин показує, що найбільш соціально і економічно вагомою є смертність від транспортного травматизму, на частку якого, за даними ВООЗ, припадає 30-40% і більше всієї смертності від нещасних випадків. Автотранспорт є найбільш потенційно небезпечним засобом пересування і на нього припадає переважна частина транспортних пригод – 98,8-99,2% [41, 51-58]. У даний час дорожньо-транспортний травматизм прийняв характер епідемії. До кінця XX ст. на Землі щорічно реєструвалося 30 млн. нещасних випадків, пов’язаних з дорожнім транспортом, в яких отримували травми 10-15 млн. чоловік і від 250 тис. до 1 млн. гинули. Автомобіль був причиною смерті близько 30 млн. чоловік [41]. За результатами досліджень Всесвітньої організації охорони здоров’я щорічно на дорогах гине понад 1 млн. чоловік, а число поранених досягає 10 млн. чоловік [28]. Тільки на лікування поранених в ДТП витрачається до 3% валового національного продукту [41]. Згідно з прогнозами, до 2020 року дорожньо-транспортний травматизм буде займати третє місце серед проблем здоров’я у всьому світі, поступаючись лише серцево-судинним та онкологічним захворюванням.

Вивчення динаміки загиблих і поранених в ДТП в Україні не викликає оптимізму. Прогнози розвитку транспорту показують, що кількість транспортних засобів швидко зростає, що збільшує вірогідність зростання числа ДТП і створює проблеми при організації медичної допомоги постраждалим [25, 64-66]. Поряд з цим, причинами зростання кількості транспортних нещасних випадків і тяжкості травм при них можуть бути й інші фактори, в тому числі і людський фактор. В Україні основними причинами є масове нехтування учасниками дорожнього руху норм правил дорожнього руху; недостатня професійна підготовка і недисциплінованість водіїв транспортних засобів; недосконалість системи управління і недоліки технічного забезпечення безпеки дорожнього руху; відставання розвитку дорожньої інфраструктури від середньорічного приросту автомобільного парку; незадовільним технічним станом автомобільних доріг і рухомого складу; недостатній рівень активної, пасивної та поставарійної безпеки транспортних засобів які виробляються в країні [41, 51, 17, 28]. Серед всіх видів травматизму дорожньо-транспортний становить 12-74,7%, а постраждалі в ДТП – більше 60% від числа постраждалих з тяжкою механічною політравмою і шоком [35]. Вивчення особливостей сучасного дорожньо-транспортного травматизму показало, що відбувається поступове збільшення числа дорожніх пригод з одночасним отриманням травм у кількох людей. Причому, ці травми характеризуються особливою тяжкістю ушкоджень в силу переважання множинних і поєднаних травм, що ускладнює організацію і надання екстреної медичної допомоги постраждалим [33, 40, 57]. По причині несподіваного виникнення ДТП при наданні медичної допомоги нерідко виникає ситуація невідповідності сил і засобів охорони здоров’я з їх реальними потребами. Цей факт посилюється ще й недостатньою матеріально-технічною і лікарською оснащеністю нинішньої охорони здоров’я [1, 5, 27]. Труднощі організації та надання медичної допомоги в дорожніх пригодах, особливо з масовим числом постраждалих, їх невивченість вимагає ретельного аналізу кожного випадку. Для вирішення проблем організації ефективної медичної допомоги, оперативного і цілеспрямованого розпорядження ресурсами охорони здоров’я необхідний швидкий збір і аналіз інформації, що надходить. Організаційні та клінічні питання медичного забезпечення постраждалим при ДТП є безумовно актуальними не тільки для медицини катастроф, оскільки проблема дорожньо-транспортного травматизму визначає одне з суттєвих напрямів повсякденної діяльності територіальних і особливо місцевих ЛПЗ. Зросли вимоги для догоспітального медичного забезпечення постраждалих в ДТП. Реалізація цього напрямку на практиці неможлива без використання якісно нового підходу до підготовки фахівців, що надають екстрену медичну допомогу в надзвичайних ситуаціях [6, 53, 64]. Раціональна організація екстреної медичної допомоги постраждалим в ДТП можлива лише в рамках системи, яка зв’язує догоспітальний та госпітальний етапи в єдине ціле [13, 29, 40]. Така організація лікувального процесу, що враховує специфіку існуючої структури державної охорони здоров’я, дозволяє надати медичну допомогу в оптимальному обсязі і якості кожному конкретному постраждалому в ДТП. У зазначеному аспекті необхідним є вироблення критеріїв ефективності медичного забезпечення догоспітального періоду, що базуються на комплексному аналізі перебігу посттравматичного періоду, особливо «золотої години» і перших двох діб перебування хворого в стаціонарі [54, 68]. Проблема ефективного медичного забезпечення постраждалих в ДТП зберігає свою актуальність вже не одне десятиліття. Багато в чому це пов’язано з високою поширеністю та тяжкістю сучасної дорожньо-транспортної травми. Вжиті заходи щодо зниження дорожньо-транспортного травматизму в Україні дають надії на зменшення тяжкості їх наслідків.

У той же час, практика показує, що вжиті заходи не приносять суттєвих результатів, що говорить про необхідність подальшого дослідження та наукового обґрунтування, у тому числі на територіальному та місцевому рівні, програм з підвищення безпеки дорожнього руху. Для виконання цієї актуальної задачі необхідно провести не тільки аналіз причин виникнення ДТП, а й визначити слабкі ланки в організації медичного забезпечення постраждалим [16, 19, 20]. Науковий аналіз проблеми організації медичного забезпечення дорожньо-транспортних пригод з позиції медицини представляє сьогодні очевидну необхідність і зумовлює можливість комплексного підходу до розробки ефективних рекомендацій. Гострота проблеми медичного забезпечення дорожньо-транспортного травматизму визначає її високу актуальність, пов’язану з пошуком науково обґрунтованих організаційних і клінічних заходів медичного забезпечення постраждалих в ДТП, доступних до широкого практичного використання у всіх регіонах нашої країни.

В Україні за останні 5 років зареєстровано 68 065 дорожньо-транспортних пригод (ДТП), в яких травмовано 7 887 чол. і загинуло 11 073. Другим важливим аспектом цієї проблеми є зростання тяжкості травми.

Привертає до себе увагу дитячий дорожньо-транспортний травматизм. Тільки за 2010 рік було скоєно 1 544 дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло 105 і поранено 1 537 дітей. Слід також зазначити, що 3% постраждалих дітей віком 12-18 років знаходились в нетверезому стані. Дорожньо-транспортний травматизм у дітей є серйозною проблемою громадської охорони здоров'я не тільки України, а й держав Європи. У той же час значимість даної проблеми часто недооцінюється. Під дитячим дорожньо-транспортним травматизмом слід розуміти сукупність усіх випадків ушкоджень у дітей, які нанесені їм зовнішніми і внутрішніми частинами транспортного засобу, що рухається, в умовах і місцях (вулиця, дорога, автомагістраль, двір і т.д.), що вимагає дотримання ПДР учасниками дорожнього руху.

Транспортними травмами є ті ушкодження, що діти одержують під час ДТП як від первинного удару по тілу, так і від повторно діючих сил. До ДДТТ не належать ті випадки, коли дитина одержує травму, набігаючи на транспорт, що стоїть або вдаряється об нього під час їзди на велосипеді, випадає з нерухомого транспортного засобу і випадки, коли дитина, не вступаючи в контакт з іншими транспортними засобами, падає з велосипеда (до останнього випадку не входять ті події, коли падіння відбувається внаслідок впливу сильного пориву повітря, викликаного транспортом, що рухався поблизу). Дорожньо-транспортний травматизм становить до 24,5% від усіх причин вуличного травматизму.

Причини дорожньо-транспортного травматизму багатогранні і носять взаємозалежний характер, що вимагає широкомасштабних стратегічних рішень. Головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли вони ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля раптова поява дитини на проїжджій частині перед близько транспортом, що йде недостатній нагляд з боку батьків гра на проїжджій частині дороги випадання з рухомого транспорту – їзда дітей на підніжках і зовнішніх виступах, вина водіїв транспорту перехід дитини в недозволеному місці порушення водієм правил ДТП, гра на залізничному полотні, катання на поїздах, трамваях, наїзд у дворі на коляску і наїзд на своїх дітей.

Найтяжчим, з найбільшим процентом смертності, є травматизм, отриманий від автомашин, автобусів, тролейбусів, поїздів. Медична характеристика ДДТТ складається з трьох аспектів: а) летальності; б) тяжкості та характеру ушкоджень у тих, хто залишилися живими; в) каліцтва. Крім фізичного каліцтва існує і моральний збиток для дітей, що мали в минулому транспортні травми. Проведені раніше фахівцями-ортопедами дослідження, дозволили визначити, що під час конфлікту з транспортними засобами діти одержують ушкодження, які у переважній більшості випадків можуть бути класифіковані як ушкодження середнього ступеня тяжкості (54%), важкі й ті, що загрожують життю (31,6%), а в 8,4% – несумісні з життям. Серед дітей різного віку, травматизм розподіляється нерівномірно, в більшій мірі вражаючи дітей молодшого шкільного віку. Поєднана травма внутрішніх органів і опорно-рухового апарату посідала за частотою перше місце. Травматизм можна попередити шляхом застосування заходів профілактики чи боротьби з ним.

Суттєво занепокоює той факт, що на місці ДТП в 70-80% випадків перша медична допомога зовсім не надається, при цьому 57-60% постраждалих гине. Летальність під час транспортування постраждалого складає 9-12%, на госпітальному етапі – 18-20% і більше.

Найбільш частими причинами дорожньо-транспортного травматизму в Україні (в містах та на автошляхах) є перевищення швидкості, зіткнення та перекидання автомобілів, відповідно 52% та 22%, при цьому до 70,3% гинуть водії.

Викликає також турботу незадовільний стан автодоріг як в містах, так і на автомагістралях. Як правило, відсутні так необхідні дорожні медичні знаки, які повинні інформувати учасників дорожнього руху, де і в яких об'ємах може бути надана необхідна медична допомога.

Слабким місцем в цій проблемі також є недостатня взаємодія співробітників ДАІ та медицини по організації сумісних дій в наданні екстреної медичної допомоги постраждалим при дорожньо-транспортних пригодах. Це стосується і оснащення необхідним сучасним медичним обладнанням та медикаментами, і більш професійним підходом до надання першої медичної допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди.

Не менш вагомі значення мають питання більш ефективного навчання всіх учасників автомобільного руху, в тому числі працівників ДАІ, наданню першої медичної допомоги на місці ДТП. В цьому велика роль належить медичним працівникам та службі ДАІ. Велику роль має також санітарно-освітня робота серед широких верст населення по питанням профілактики дорожньо-транспортного травматизму та наданню першої само- та взаємодопомоги.

Проблема безпеки дорожнього руху органічно пов'язана з проблемою надійності праці водія. Так, у Франції в 73%, в Англії – 80%, в США – 85% ДТП виникають по вині водіїв.

Відомо, що в Україні 2/3 всіх автоаварій трапляється тому, що водії не встигають правильно прийняти рішення в складних дорожньо-транспортних ситуаціях. Статистика свідчить, що в нашій країні від 2 до 5% водіїв абсолютно не здатні до керування автомобілем. А тому виділення і вивчення факторів, що впливають на роботу водіїв, вивчення їх стану здоров'я та психофізіологічного стану є важливою задачею медичної науки і держави в цілому.

Лікування постраждалих в ДТП коштує суспільству досить дорого, особливо тяжких і поєднаних травм, які потребують довгого періоду лікування або витрат по інвалідності.

Все вищесказане свідчить, що система профілактики дорожньо-транспортного травматизму, зменшення летальності та інвалідності повинна виходити на рівень державних програм. Саме життя підказує необхідність розробки послідовних міжвідомчих заходів, направлених на вирішення цієї важливої проблеми.

Таким чином, успішне вирішення проблеми дорожньо-транспортного травматизму можливе лише при умовах участі держави і всього суспільства на основі цілеспрямованої планової організації необхідних заходів. Важливе значення в цьому належить науковим розробкам по даній проблемі.

РОЗДІЛ 2.

Матеріали та методи дослідження
Матеріали дослідження.

Збір матеріалу був розпочатий у вересні 2010 року і проводився на базі Сумської обласної дитячої клінічної лікарні.

В ході роботи проаналізована супровідна документація служби швидкої медичної допомоги, амбулаторні карти розвитку та історії хвороби дітей, журнали запису оперативних втручань стаціонару. реєстрації звернень ургентних пацієнтів травмпункту що знаходилися на амбулаторному та стаціонарному лікуванні у СОДКЛ з приводу дорожньо-транспортних травм у 2010 році.

Здійснено аналіз клініко-рентгенологічних, томографічних та біохімічних методів дослідження, спрямованих на вивчення процесів, що відбуваються в організмі травмованих дітей

Протягом 2010 року в області зареєстровано 75 випадків дорожньо-транспортних травм у дітей, що на 12 випадків менше ніж у 2009 році і складає 0,80% від загальної кількості травм по області. Показник ДТП на 1тис. дитячого населення склав 0,33, в Україні – 0,44%.

Методи дослідження.

Статистичний аналіз результатів виконаний засобами пакету прикладних програм для обробки даних Statistica 6.1 (корпорація “Statsoft”, США). Процедура послідовного статистичного аналізу й частина графічних матеріалів виконані засобами пакету Microsoft Excel 2007, Microsoft Access 2007 (Microsoft, США).


РОЗДІЛ 3.

Клініко-епідеміологічні характеристики травматичних ушкоджень у дітей отриманих внаслідок ДТП.
Проаналізована супровідна документація служби швидкої медичної допомоги, амбулаторні карти розвитку та історії хвороби дітей, журнали запису оперативних втручань стаціонару 75 постраждалих дитячого віку, що знаходилися на амбулаторному та стаціонарному лікуванні у СОДКЛ з приводу дорожньо-транспортних травм у 2010 році.

Ми провели розподіл досліджуваного масиву постраждалих дітей залежно від їх ролі як учасника дорожнього руху. Результати приведені на діаграмі (мал.1).



Мал.1. Розподіл постраждалих внаслідок ДТП в залежності від ролі учасника руху


Серед дітей, що постраждали унаслідок дорожньо-транспортних пригод 55,0% були пішоходами, 17,5% – пасажирами автомобілів, що зазнали аварію, 27,5% – водіями (головним чином скутерів, мопедів та моторолерів).

Мал. 2. Розподіл постраждалих внаслідок ДТП згідно вікового критерію.




Аналізуючи дитячий дорожньо-транспортний травматизм встановлено, що "групу ризику" складають діти віком з 12-15 (43 %).
Мал. 3. Залежність травматизації внаслідок ДТП від місяців року.


Привертає увагу неоднакова кількість госпіталізованих у різні пори й місяці року. Відзначаються два підйоми (піки): перший – починаючи з другої половини березня, досягає вершини у квітні – травні, потім поволі знижується до липня; другий підйом відбувається в кінці літа – на початку осені (серпень – вересень). Значно менше постраждалих у січні, лютому, а також у листопаді та грудні.

Мал. 4. Залежність травматизації внаслідок ДТП від часу доби.



Найбільш травмонебезпечним для дітей був вечірній час, "пік аварійності" припадав на період від 13 до 18 годин, тобто в другій половині дня коли діти позбавлені батьківського нагляду.

Мал. 5. Залежність травматизації внаслідок ДТП від дня тижня.

Найбільш часто ДТП за участю дітей відбувалося в п’ятницю та вихідні дні.

Розподіл постраждалих за характером отриманих травм приведений в діаграмі (мал.6).

Мал. 6. Розподіл постраждалих за характером отриманих травм.




Встановлено, що 33,3% постраждалих отримали черепно-мозкову травму різного ступеню тяжкості, 39,7% – ізольовані пошкодження опорно-рухового апарату, 27% отримали множинну та поєднану травму.

Мал. 7. Розподілення пацієнтів за тяжкістю стану на догоспітальному етапі.




На догоспітальному етапі задовільний стан після ДТП відмічено у 60% дітей, в основному це забої опорно-рухового апарату, забої м’яких тканин голови. Середній ступінь тяжкості загального стану встановлений у 33% постраждалих дітей, в основному з черепно-мозковою травмою та пошкодженнями опорно-рухового апарату. У важкому стані знаходились 7%, усі вони мали поєднану травму.
Мал. 8. Характеристика обсягу допомоги отриманої на догоспітальному етапі.


Допомогу у вигляді само- і взаємодопомоги одержали лише 4%, тобто троє постраждалих дітей з травматичними ушкодженнями. Первинну медико-санітарну допомогу отримали 18% (14 дітей відповідно). Первинна лікарська допомога була надана 38% дітей, що складає 28 чоловік. Спеціалізовану медичну допомогу отримали восьмеро дітей, 11% відповідно. Група дітей яким не надавалась медична допомога склала 22 людини, що дорівнює 29%

Мал. 9. Співвідношення необхідної і отриманої невідкладної допомоги на догоспітальному етапі.




Більше 51% постраждалих доставлялися з місця пригоди у лікувальні заклади машиною швидкої медичної допомоги. Решта дітей доставлялися попутнім транспортом, у зв’язку з чим перша медична допомога їм не надавалася або надавалася не в повному обсязі. Близько 25% хворих було перевезено з одного закладу в інший до госпіталізації. Деяких постраждалих перевозили з одного лікувального закладу до іншого до госпіталізації по 2-3 рази.

38,5% постраждалих були доставлені у лікувальний заклад на протязі першої години (53,6 ± 20,0 хв.).

Якщо враховувати час реєстрації ДТП та оповіщення відповідних служб, то допомога постраждалим надається за межами 30 хвилин, що суттєво знижує її ефективність.

Серед фахівців, що надавали спеціалізовану допомогу у районних лікарнях переважали дорослі травматологи – 55%, та дитячі хірурги – 21,4 %.

Аналізуючи отриману інформацію ми вважаємо за необхідне акцентувати увагу на загальновідомих положеннях, стосовно обсягу, характеру, пріоритетності та послідовності невідкладних заходів на місці пригоди та на етапах евакуації.

При вивченні отриманих результатів, клініко-епідеміологічних характеристик та об’єктивних показників тяжкості стану постраждалих дітей унаслідок ДТП, ми зробили спробу сформулювати основні принципи та положення при наданні допомоги постраждалим дітям унаслідок ДТП.

.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка