Тема 4 невідкладна допомога при нещасних випадках




Скачати 299.18 Kb.
Дата конвертації17.04.2016
Розмір299.18 Kb.


1
ТЕМА 1Error: Reference source not foundError: Reference source not found7

ТЕМА 4




НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ






Програмна анотація




1.Види медичної допомоги

2.Медичні засоби для надання невідкладної допомоги.

3.Правила надання ПМД.

4.Організація та надання пмд при масових ураженнях.



ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ




  • Реанімація.

  • Штучне дихання

  • Непрямий масаж серця

  • Опік

  • Обмороження

  • Перелом

  • Вивих



  • Потенційна небезпека

  • Проявлена небезпека

  • Безпека

  • Ризик

  • Виправданий ризик

  • Невиправданий ризик

  • Прийнятний ризик









Рекомендована

література: 6, 20, 61





1. ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРШОЇ МедиЧНОЇ допомоги

Нині виділяються такі види медичної допомоги:

  • перша медична допомога;

  • долікарська допомога;

  • перша лікарська допомога;

  • кваліфікована медична допомога;

  • спеціалізована медична допомога.

Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.

Відсутність допомоги важко потерпілим протягом 1 години після ушкодження збільшує кількість смертельних наслідків на 30 %, до 3 годин — на 60 %, до 6 годин — на 90 %.



Перша медична допомога — це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці одержання ушкоджень, здебільшого у порядку само- і взаємодопомоги, а також учасниками рятувальних робіт, які прибули до осередку катастрофи.

Основна мета першої медичної допомоги — врятування життя потерпілого, усунення впливу уражаючого чинника, що продовжує діяти, та швидка евакуація із зони катастрофи.

Оптимальний термін надання першої медичної допомоги — до 30 хвилин після отримання ушкодження. У разі зупинення дихання та ураження СДОР цей час скорочується до 5-10 хвилин. Важливість чинника часу підкреслюється тим, що в осіб, які отримали першу медичну допомогу протягом 30 хвилин після травми, ускладнення виникають у два рази рідше, ніж в осіб, яким цей вид допомоги був наданий пізніше зазначеного терміну.

Перша медична допомога – це комплекс термінових медичних заходів, котрі проводиться з раптово захворілим або потерпілим на місці

Перша медична допомога включає виконає таких основних заходів:

  • звільнення уражених з-під завалів, із сховищ, укриттів;

  • гасіння одягу, що спалахнув;

  • уведення знеболювальних засобів за допомогою шприца-тюбика з індивідуальної аптечки;

  • усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові, сторонніх тіл, надання відповідного положення тілу (у разі западання язика, блювання, значної носової кровотечі та проведення ШВА способом рот до рота і рот до носа;

  • тимчасове зупинення зовнішньої кровотечі;

  • накладання асептичної пов’язки на рани та обпечені поверхні;

  • накладання оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;

  • іммобілізація ушкодженої кінцівки підручними засобами;

  • надягання протигазу під час перебування на зараженій СДОР (БОР) місцевості;

  • уведення антидотів;

  • часткова санітарна обробка;

  • застосування антибіотиків сульфаніламідних препаратів, протиблювотних засобів з індивідуальної аптечки.


Кожен повинен уміти:

  1. Подати першу допомогу при порушенні дихання.

  2. Подати першу допомогу при зупинці серця

  3. Спинити кровотечу.

  4. Подати першу допомогу при: утопленні, отруєнні, обмороженні, тепловому ударі, укусах отруйних тварин, під час шоку та інших критичних станах.

  5. Провести іммобілізацію ушкодженої частини тіла.

  6. Накласти пов'язку.

  7. Перенести, розміс­тити та транспортувати потерпілих.

Щорічно на проведення екстрених рятівних заходів витрачається більше ніж 1 000 000 000 доларів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 343 було створено державну службу медицини катастроф (ДСМК), яка повинна забезпечувати надання медичної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях.
Основними вражаючими чинниками катастроф є:


  • механічний (вибухова хвиля, падіння з висоти, придавлювання зруйнованими конструкціями будівель та іншими важкими предметами);

  • хімічний (сильнодіючі отруйні речовини — СДОР);

  • радіаційний (іонізуючі випромінювання у разі аварій на об’єктах, які використовують ядерне паливо та радіонукліди);

  • термічний (високі і низькі температури);

  • біологічний (бактеріальні засоби, токсини).

За низкою показників ці чинники аналогічні або майже ідентичні впливу на людей сучасної зброї, в тому числі масового ураження.

Ці чинники можуть діяти одночасно або послідовно, зумовлюючи численні, поєднані. комбіновані ураження різної ступені важкості.

Під час землетрусу 22,5-45 % травм виникають від конструкцій будинків, які падають, і 55 % — від неправильної поведінки людей, зумовленої панікою, страхом, невмінням сховатися, падінням з висоти.

Привертає увагу високий ступінь важкості одержаних черепно-мозкових травм у разі механічного чинника ураження. У разі дорожно-транспортних аварій травми голови складають 50,9 %, травми кінцівок — 20, 4%.

У структурі втрат населення у разі катастроф висока питома вага належить поєднаним і множинним травмам. Як відомо, такі травми найчастіше ускладнюються шоком, кровотечею, нагноєнням, потребують тривалого лікування. Їх наслідки менш сприятливі. Значний відсоток у структурі травм належить синдрому тривалого здавлювання. У Вірменії внаслідок землетрусу 1988 року він спостерігався у 23,4 % потерпілих. Рани частіше рвані, забруднені землею, з великою кількістю сторонніх тіл, які глибоко проникають у м’язову тканину.

Серед потерпілих частка дітей коливається від 13,4 до 24,4 %. Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму необхідно враховувати під час надання медичної допомоги потерпілим. Серед осіб, які опинилися в осередках катастроф, збільшується частота нападів гострої серцевої недостатності, інфарктів міокарда, гіпертонічних кризів, гострих порушень мозкового кровообігу тощо.

У структурі втрат серед населення під час катастроф великого значення набувають нервово-психічні і реактивні стани, що виникають у результаті стресових ситуацій і створюють додаткові труднощі під час надання медичної допомоги потерпілим. Серед осіб, які опинилися в осередках катастроф, збільшується частота нападів гострої серцевої недостатності, інфарктів міокарда, гіпертонічних кризів, гострих порушень мозкового кровообігу тощо.

Величина санітарних втрат у разі землетрусів залежить від сили і площі району стихійного лиха, щільності населення в осередку землетрусу, ступеня руйнування будівель, раптовості виникнення та низки інших чинників.

За існуючими даними, до 10 % населення в зоні землетрусу буде потребувати невідкладної психоневрологічної допомоги та стаціонарного лікування і майже все населення — вживання седативних та інших заспокійливих засобів.

Відповідно до міжнародної статистики, якщо рятівники прибудуть в зону землетрусу в перші три години, вони можуть врятувати до 90 % людей, які залишилися живими, через шість годин — 50 %. У подальшому шанси на порятунок зменшується, і через 10 днів ведення рятівних робіт втрачає сенс.

За даними ООН, повені складають 40 % усіх природних катастроф. В Україні повені є найпоширенішими стихійними бідами.

Розміри втрат серед населення, яке мешкає в зоні затоплення, залежить від низки причин. Це насамперед характер і масштаби повені, щільність населення на території, що затоплюється, відстань населених пунктів від джерела повені

Основні кількісні показники організму людини:


  • Вміст крові: у чоловіків - 5 л, у жінок - 4 л.

  • Серцеві скорочення - 60-80 ударів на хвилину.

  • Артеріальний тиск (у віці 18-45 років):

  • максимальний -110-126 мм рт.ст.,

  • мінімальний - 60-85 мм рт.ст.

  • Частота дихальних рухів: у дорослих в спокійному стані - 16-20 за 1 хв.

  • Життєва ємність легенів: у дорослого - 3-5 л



1. Медичні засоби для надання невідкладної допомоги


Медична аптечка

Рекомендований склад медичної аптечки:



  • індивідуальний пакет - 4-6 шт.,

  • бинт -10-12 шт.,

  • настойка йоду у пляшечці з притертою пробкою - 50 г,

  • борна кислота - 20 г,

  • нашатирний спирт - 20 г,

  • вазелін - ЗО г,

  • ефірно-валеріанові краплі - 50 г,

  • сода - 20 г,

  • марганцевокислий калій - 5 г,

  • перекис водню - 20 г,

  • джгут -1 шт.,

  • напувальник або невеликий чайник - 1 шт.,

  • шини - 1 компл.,

  • мило і рушник.


Перелік лікарських засобів, які повинні бути у медичних аптечках першої медичної допомоги для пасажирських легкових (до 9 осіб) та вантажних транспортних засобів", затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.07. 98 р. № 187 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.07.98 р. за № 465/2905.

  1. Засоби для зупинки кровотечі, накладання пов'язок при травмах

    1. Джгут для зупинки кровотеч

    2. Бинт стерильний 5 м х 10 см

    3. Серветки "Колетекс" з хлоргек-сидином 6 см х 10 см

    4. Серветки "Колетекс" кровоспинні з фурагіном 6 см х 10 см

    5. Пакет перев'язувальний

    6. Лейкопластир в рулоні 5 см х 5м

    7. Пластир бактерицидний 2,3 см х7,2 см

    8. Косинка медична перев'язувальна 50 см х 50 см

  2. Антисептичні засоби

    1. Розчин йоду 5%—10 мл

  3. Знеболювальні та серцеві засоби

    1. Буторфанолу тартрат 2% — 1 мл у шприц-тюбику

    2. Нітрогліцерин 1% в капсулах (0,0005)

  4. Додаткові засоби

    1. Ножиці з тупими кінцями

    2. Рукавички медичні № 8 з поліетилену

    3. Плівка (клапан) для проведення штучної вентиляції легенів

    4. Сульфацил натрію 20% — 1 мл у шприц-тюбику

    5. Шпильки англійські

    6. Портативний апарат для штучної вентиляції легенів

  5. Інструкція

  6. Футляр для аптечки


Склад медичної аптечки (домашньої):

  • ліки, призначені лікарем членам родини,

  • ліки для надання першої долікарської допомоги при ушибах, дрібних пораненнях і т. інш.,

  • ліки з урахуванням стану членів сім'ї: настойка валеріани або пустирника, валідол, нітрогліцерин і т. інш.


Правила користування аптечкою:

  • поряд з аптечкою вивішують плакати з правилами надання першої допомоги,

Місце зберігання аптечки:

  • на видному місці робочих зон, цехів тощо;

  • в місцях найбільшого скупчення працюючих;

  • у транспортних засобах;

  • на особливо небезпечних ділянках стосовно травматизму,

  • аптечки ставлять в шкафчики, на польових станах, в транспортних засобах пересування - в ящиках, сумках,

  • домашня аптечка не повинна бути доступна дітям.

Аптечка повинна бути пофарбована у білий колір. На дверцятах малюють червоний хрест.

Використання підручних матеріалів при наданні першої долікарської допомоги.




2. Порядок проведення реанімаційних заходів

Клінічна смерть - це стан організму, що передує справжній, біологічній, смерті. Триває вона 3—5 хв. Зовніш­ні ознаки життя (дихання, серцебиття) при клінічній смер­ті відсутні.
Оживлення слід про­вести на місці події негайно, тобто протягом 4 хв, оскільки клітини головного мозку гинуть вже через 4—5 хв після припинення кровообігу.

Єдиним способом недопущення біологічної смерті є не­гайне відновлення у потерпілого функції дихання і серце­вої діяльності.

До способів реанімації належить звільнення дихальних шляхів при їх закупорці від сторонніх речовин, штучна вен­тиляція легень, не­прямий масаж серця.

Допомога при закупорці дихальних шляхів

Порушення прохідності дихальних шляхів проявляється погіршенням або зупиненням дихання. Це може статися внаслідок механічного стиснення шиї або грудної клітки, або ж коли в рот та ніс по­трапляють сторонні предмети, а також при утопленні, ураженні електричним струмом, западанні язика.

Першу допомогу потерпілому подають у цьому разі так.

Передусім встановлюють і усувають причину порушення дихання. Якщо потерпілий засипаний уламками будівлі чи землею, треба його звільнити від них. Після цього потріб­но послабити пояс, розстебнути ,одяг, який перешкоджає диханню, усунути з рота та носа землю, пісок або воду. Якщо непритомний потерпілий лежить на спині, язик в ньо­го може опуститися і закрити гортань: відбувається так зване западання язика. Під час видиху струмінь повітря відштов­хує язик вперед, потім він знову западає, щільно прилягаючи до задньої стінки глотки, і перешкод­жає вдихові, у потерпілого з'яв­ляється шумне дихання.

При за­паданні язика потрібно.

Спочатку треба висунути нижню щелепу потерпілого впе­ред. Для цього великі пальці обох рук ставлять на ще­лепну ділянку, вказівні та середні пальці заводять за кут нижньої щелепи. Різким рухом нижню щелепу висо-. вують так, щоб нижні зуби порівняно з верхніми виступили наперед. Якщо ж цього зробити не вдається, а в потерпі­лого утруднилося дихання, що супроводиться, посинінням шкіри обличчя і набряканням шийних .вен, необхідно повер­нути його голову набік і ввести між корінними зубами роторозширювач. Це можна зробити за допомогою столової ложки або плоскогубців, обмотаних бинтом, марлею або ін­шою тканиною. Після того, як рота розкрито, рукою, обмо­таною марлевою серветкою, захоплюють язик і таким чином забезпечують доступ повітря в дихальні шляхи.

Більш ефективним способом усунення западання язика є застосування ротового повітроводу, проте здійснити цей спосіб може тільки лікар.

Штучна вентиляція легень способом рот до рота


Для проведення штучної вентиляції легень потерпілого кладуть на спину, стають збоку від голови і відхиляють її якомога далі назад. Однією .рукою тримають голову потер­пілого, другою відтягують нижню щелепу, переміщують ру­ку так, щоб розтулити рот і при цьому Не зрушити нижньої щелепи і язика до задньої стінки глотки. Зробивши глибо­кий вдих і обхопивши губами широко розкритий рот потер­пілого, роблять видих, вдуваючи повітря в легені.

Під чай видиху ніс потерпілого затуляють пальцями або щокою. Вдуваючи повітря, весь час стежать за рухом груд­ної клітки потерпілого. В момент максимального її розши­рення треба відхилитися і вдихнути повітря. Потерпілий в цей час робить пасивний видих. Вдих і видих не повинні бу­ти максимальними, щоб у того, хто подає допомогу, не настало запаморочення внаслідок посиленої вентиляції ле­гень. Спочатку виконують 8—10 швидких вдихів, потім збіль­шують кількість їх до 12—14 на хвилину для дорослих, 20— 24—для дітей старшого віку і 30—40—для новонарод­жених.

У людей літніх і повних з малорухливою грудною кліт­кою видих треба активізувати, натискуючи нагрудну кліт­ку з обох боків або тільки на верхню її частину.

Вдувати повітря в рот потерпілого треба через марлю, носову хусточку чи якусь тканину.

У той час, коли людина, яка робить потерпілому штучну вен­тиляцію легень, відхиля­ється для чергового вдиху, потерпілий робить пасив­ний видих.

Техніка непрямого масажу серця

Про зупинку серця у потерпілого свідчить розширення його зіниць і відсутність пульсу на сонній артерії (щоб це визначити, кінчики пальців ставлять на кивальні м'язи). Іноді при раптовій зупинці серця (внаслідок удару блискав­ки, учадіння тощо) механічне 'подразнення стисканням груд­ної клітки в ритмі 60—70 разів на хвилину сприяє віднов­ленню діяльності серця. До головного мозку і судин починає надходити кров, і організм уже сам стає здатним справля­тися з травмою.

Суть непрямого, або зовнішнього, масажу серця поля­гає в насильному стисканні його, щоб примусити кров ру­хатися судинами.

Для проведення масажу потерпілого кладуть на рівну тверду поверхню (підлогу, стіл, широку лаву, землю) і ого­люють груди. Місце натискання обирають на 2—-3 см вище ділянки грудини. Той, хто робить масаж, кладе руку на це місце долонею донизу, а другу — вверху навхрест. Для кра­щої опори пальці можна розвести (рис. 4).

Сила тиску на грудину повинна бути такою, щоб нижня частина грудної клітки прогиналася на 4—6 см. Тиск пере­дається на серце, переповнене кров'ю, внаслідок чого воно здавлюється між грудиною та хребтом. Натискають протя­гом 0,5 с, після чого руки розслаблюють, не знімаючи з гру­дини потерпілого. Натискання треба повторювати щосекун­ди, а то й частіше.

Не слід тиснути на верхню частину грудини та на за­кінчення нижніх ребер, щоб не поламати їх і не пошкодити внутрішніх органів, зокрема печінки. Якщо масаж робить одна людина, то після кожних двох гли­бо­ких вдувань повітря в рот або ніс потерпілому пот­рібно робити 15 натискань на грудну клітку.

При поданні допомоги двома особами після одного гли­бокого вдування повітря роблять 5 натискань на грудну клітку. В момент вдування повітря масаж серця слід зат­римати, бо інакше повітря не потраплятиме до легень.

Через кожні 2 хв. масаж серця на 2—3 с припиняють, щоб перевірити, чи з'явився на сонній артерії пульс. Нормалі­зація пульсу свідчить про відновлення серцевої діяльності. Після цього масаж можна припинити.

Штучну вентиляцію легень треба продовжувати до по­яви самостійного дихання. При зникненні пульсу необхідно негайно відновити масаж серця.

Діагностика відновлення життєдіяльності організму.


3. Перша допомога при кровотечах

Рана виникає внаслідок порушення цілісності шкіри, слизових оболонок чи внутрішніх органів людини. Важли­вою функцією шкіри є захист глибоко розташованих тка­нин тіла від механічного ушкодження, ураження електричним струмом, від потрапляння в них мікроорганізмів, які зумовлюють нагноєння, проникають у кров, розносяться по всьому організму, що досить часто призводить до смерті. При забрудненні рани землею або гноєм виникає загро­за газової гангрени, правцю. Подаючи першу допомогу потерпілому, треба пам'ята­ти про те, що поверхні рани не можна торкатися руками й одягом. Тому одяг у місці травми не знімають, а розріза­ють і розсовують. Промивати рану водою також не можна. Шкіру навколо рани слід змазати розчином йоду, етило­вим спиртом, одекояоном розчином брильянтового зелено­го чи горілкою. Той, хто подає допомогу, повинен поперед­ньо помити руки водою з милом і протерти їх якимось з перерахованих антисептиків.

. Розчинами йоду, брильянтового зеленого, спиртом рану промивати не слід, тому що ці засоби викликають різкий біль, а також призводять до змертвіння тканин у рані. Не можна виймати з рани згустків крові, сторонніх тіл, бо може виникнути або посилитись кровотеча.

Кожному, хто дістав поранення, треба обов'язково вве­сти протиправцеву сироватку.

Під час подання долікарської допомоги слід дотриму­ватись таких правил:

— весь бинт тримати у правій руці, а його кінець—-у лівій;

— закріплювати бинт нижче місця поранення трьома-чотирма витками;

— при бинтуванні кожен наступний виток повинен на дві третини закривати попередній;

— закінчувати бинтування трьома-чотирма витками ви­ще місця поранення

Кровотеча буває внутрішня і зовнішня. Інтенсивність кровотечі залежить від розміру ушкодженої судини (ка­піляр, вена, артерія). У зв'язку з цим розрізняють капіляр­ну, венозну, артеріальну кровотечу. При ушкодженні печін­ки, селезінки та інших органів виникає паренхіматозна (за назвою тканини цих органів) кровотеча. Капілярна крово­теча, що виникає при незначних пораненнях і саднах, най­частіше припиняється самостійно завдяки властивості крові зсідатися, її можна легко спинити, наклавши стерильну марлево-ватну пов'язку. Якщо немає спеціального мате­ріалу, рану можна перев'язати смужкою чистої тканини, краще попередньо попрасованої.

Іноді для спинення кровотечі досить підняти ушкодже­ну кінцівку і так потримати 4—5. хв, притиснувши до уш­кодженого місця перев'язний матеріал. При цьому не мож­на торкатися пальцями поверхні рани. Якщо кровотеча припинилася, на пов'язку накладають ще одну (ватно-марлеву) або подушечку з індивідуального перев'язного пакету і обережно бинтують ушкоджене місце. При бинту­ванні руки чи ноги виток бинта повинен іти знизу дого­ри — від пальців до тулуба.

У разі венозної кровотечі з рани йде темно-червона кров. У цьому випадку після обробки шкіри навколо рани розчином йоду на це місце накладають дві подушечки з індивідуального перев'язного пакету і прибинтовують їх, дещо натискуючи на рану.

Найбільш небезпечна для життя потерпілого артеріаль­на кровотеча, при якій з рани під великим тиском струмує яскраво-червона кров. Щоб ЇЇ спинити, артерію затискають пальцем або кулаком вище місця ушкодження, сильно зги­нають кінцівку у суглобі, наклавши джгут чи закрутку. Дуже важливо при цьому не розгубитися, відрзу вжити необхідних заходів. При ушкодженні м'яких тканин кінцівок руку або но­гу звільняють від одягу і якомога сильніше згинають у суг­лобі. У заглиблення, що утворилося, кладуть згорток будь-якої тканини. Таким чином перетискається артерія по якій до рани надходить кров. Зігнуту кінцівку у такому поло­женні прибинтовують до тулуба (рис. 8).

У всіх інших випадках механічних ушкоджень наклада­ється джгут. Для цього можна використовувати все, що є під рукою: пружну .еластичну тканину, гумову трубку, на­віть підтяжки, шлейки. Зрештою можна скористатися гал­стуком, рушником, ременем (рис. 9).

Кровоспинний джгут накладають лише тоді, коли інші засоби спинення кровотечі .виявилися неефективними.



Правила накладання джгута

Найчастіше користуються еластичним гумовим джгу­том (рис. 10). Спочатку кінцівку піднімають і тримають у такому положенні2—-3 хв. Джгут обгортають будь-якою м'якою тканиною (бинтом, рушником) або ж накладають його поверх рукава чи брюк.

Перед накладанням джгут необхідно розтягти, а потім туго забинтувати ним кінцівку таким чином, щоб між його витками не лишалося проміжків (рис. II). У руці чи нозі, стиснутій джгутом, повинен зникнути пульс. Проте надмір­но туре накладання джгута може спричинити перетиснення нервів, а слабке — посилити венозну кровотечу з рани.

При ушкодженні передпліччя та гомілки джгут треба накладати відповідно на верхню третину плеча та нижню третину стегна.

Взимку джгут можна накладати на 1,5, а влітку — на 2 год. Час накладання джгута треба записувати хімічним олівцем чи авторучкою на шкірі біля рани, білизні або одязі. Че­рез зазначений проміжок часу джгут необхідно послабити на 5— 10 хв, тому що тривале стискання кінцівки може призвести до її змертвіння і навіть до смерті по­терпілого.

Перед тим, як зняти джгут, потрібно пальцями затиснути ар­терію, якою кров підходить до рани. Через 5—10 хв джгут на­кладають за тими ж правилами, але дещо вище.


Артеріальна, венозна, капілярна та внутрішня кровотечі. Основні точки пальцевого притискання артерій. Правила накладення джгута, терміни його накладання у різних температурних умовах. Особливості надання першої допомоги при внутрішній кровотечі.

Допомога при саднах і тривалому здавленні м'якнх тканин

Садно — це пошкодження тканини без порушення цілі­сності шкіри. Для садна характерний біль, викликаний по­шкодженням нервових стовбурів та їх закінчень. На місці садна з'являється припухлість з синьо-ліловим забарвлен­ням шкіри (синяк). Подаючи у цьому випадку допомогу, перш за все треба зменшити біль. Для цього на ушкоджену частину тіла накладають тугу пов'язку, тобто забезпечу­ють її нерухомість. Протягом першої доби після травмуван­ня на садно кладуть лід або грілку з холодною водою. Зі­грівання місця травми протягом перших 3—4 діб недопусти­ме. Потерпілому слід звернутися до лікаря, щоб перевірити, чи немає тріщин, переломів.

При здавленні м'яких тканин травмуюча сила діє значно повільніше, ніж при формуванні садна. Це відбувається під час обвалів стін споруд, грунту (піску, глини, землі), при потраплянні частин тіла під важкі предмети. Змертвіння м'язів, больовий шок і надходження в кров продуктів роз­паду тканин може призвести до гострої ниркової недостат­ності. Ці явища розвиваються» через 3—5 год після усунення причини здавлення.

При поданні першої допомоги на місці нещасного випад­ку, після того як потерпілого вийняли з-під важких предме­тів, слід накласти йому джгут вище межі здавлення і навіть 'при відсутності помітних ушкоджень тіла транспортувати його на носилках у лікувальний заклад. Незалежно від того, є перелом чи нема, на місце травми накладають шину. Якщо травмовано руку, можна прибинтувати її до неушкодженої ноги. Придавлену кінцівку слід по можливості охолоджу­вати гумовими пузирями з льодом чи снігом або пляшками з холодною водою.



4. Перша допомога при отруєннях

Види отруєнь. Отруєння у побуті та на виробництві. Шляхи надходження отруйних речовин до організму людини. Методика надання першої допомоги при отруєнні через органи дихання та через кишково-шлунковий тракт.
5. Перша допомога при переломах та вивихах

Допомога при вивихах

При вивихах відбувається розрив суглобової сумки. Вивихнуті кінці кісток зміщуються, не торкаючись один одного. Потерпілий відчуває різкий біль. Змінюється фор­ма суглоба, вивихнута частина тіла набуває неприродного положення. Так, при вивихові плечового суглоба. потерпі­лий нахиляється в його бік, тримає руку на відстані від тулуба, зігнувши в лікті, суглоб пружинить при найменшо­му русі руки.

Вивихнуту руку треба зафіксувати в тому положенні, якого вона набула після травми, її необхідно підвісити на косинці або накласти на неї шину від пальців до протилеж-ного здорового суглоба. Не слід самостійно вправляти ви-вих, бо це викличе у потерпілого різкий біль.

При вивиху тазостегнового суглоба нога в місці травми зігнута в коліні, її необхідно закріпити в нерухомому поло­женні транспортними шинами і потерпілого відправити в лікарню.



Допомога при переломах рук і ніг

Переломи бувають відкритими (з пошкодженням шкіри) і закритими (із збереженням цілісності шкіри). - При відкритому переломі уламки кісток можуть прори­вати шкіру. При закритому переломі в місці травми зміню­ється форма кінцівки, нею стає неможливо рухати, дотик до місця перелому викликає гострий біль.

Щонайперше при переломі треба закріпити ушкоджену кінцівку в положенні нерухомості. Це виключає больовий шок, сприяє припиненню кровотечі з м'яких тканин навколо місця перелому.

На місці події іммобілізувати кінцівку можна за допо­могою палиці, дошки, лопати, парасольки, одягу потерпілого тощо. За відсутності таких засобів ушкоджену руку мож­на прив'язати до тулуба потер­пілого подолом його сорочки, а ушкоджену ногу прибинту­вати до здорової. До комплек­ту санітарної сумки необхідно включати стандартні шини. Іс­нує кілька видів стандартних шин: дротяні шини Крамера, .фанерні й дерев'яні, зокрема шини Дітеріхса.

При накладанні шин слід дотримувати таких вимог: — шина повинна захоплювати не менше двох суглобів (нижче і вище від місця ушкодження). У разі перелому кісток плеча чи передпліччя її слід накладати на всю руку, зігнуту під прямим кутом (рис.). При переломі кісток ноги закріплюють всі її суглоби в положенні нерухомості.

— під уламки, що виступають в рану, підкладати поду­шечки або вату;

— при відкритих переломах кінцівку іммобілізувати піс--ля обробки рани і накладання тугої захисної пов'язки. Уламки кісток, що виступають в рану, ні в якому разі не можна вправляти.

При переломах плеча і доліктьового суглоба накладають шину Крамера від основи пальців уздовж задньої поверхні ушкодженої кінцівки до протилежного здорового суглоба.

Якщо стався вивих стегна чи колінного суглоба, закріп­лювати ноги в положенні нерухомості потрібно особливо надійно, тому що при цих видах травм часто розвивається шок. Найкраще користуватися дерев'яними дошками. Дов­шу з них кладуть із зовнішнього боку, впираючи один кі­нець у підпахвову ямку, другий кінець при цьому виступає за п'яту. Другу кладуть з внутрішнього боку від паху до п'яти. Знизу під ушкоджену ногу підкладають третю дош­ку. Всі дошки прибинтовують до ушкодженої ноги в кіль­кох місцях.

Найкращим способом іммобілізації при переломі стег­на є застосування шини Дітеріхса.



Допомога при ушкодженні живота

Ушкодження живота також бувають відкритими й за­критими. Особливо складні для розпізнання закриті травми. Тому потрібно знати характерні ознаки ушкодження живо­та. Так, при цих травмах часто ушкоджуються печінка, се­лезінка, нирки, сечовий міхур внаслідок крововиливів. Та­ким чином, внутрішня кровотеча є однією із Ознак такої травми. Для неї характерна сильна блідість шкіри та сли­зових оболонок, знепритомнення при зміні положення тіла. Шкіра у таких хворих холодна на дотик, пульс прискорений і слабкий. Потерпілий стає байдужим до свого стану, сон­ливим, що пов'язано із значною втратою крові {•недостат­нім надходженням її до головного мозку. Якщо хворий ду­же блідий, але не просить допомоги, це свідчить про те, що із нього продовжується внутрішня кровотеча. Ушкодження шлунка, кишок, жовчного міхура призво-

дить до виливу вмісту цих органів у черевну порожнину. Це зумовлює гнійне запалення її, так званий перитоніт. При цьому розвивається різкий біль у животі, який посилюється при зміні положення тіла. Хворий у таких випадках, як пра­вило, лежить на спині з підтягнутими до живота ногами. Він скаржиться на нудоту, запаморочення, спрагу. Пульс у нього прискорений, риси обличчя загострені, живіт твер­дий, болісний. Часто такі хворі кричать від нестерпного бо­лю. Потерпілого треба покласти на спину, дещо підвівши тулуб і зігнувши ноги. Ні в якому разі не можна давати йо­му пити, їсти та вживати ліки. Потерпілого необхідно не­гайно доставити в лікувальний заклад. '

При відкритих ушкодженнях живота, коли в рану випа­дають петлі кишок, застосовують пов'язку «калач». Готу­ють її на місці події. Згорнуту у вигляді канату вату завтов­шки 5 см обгортають витками бинта. Внутрішні органи, що випали, не вправляють, не промивають, а лише прикрива­ють внутрішнім боком індивідуального перев'язного пакета, попередньо змастивши його стерильним вазеліновим-мас­лом із шприц-тюбика. Шкіру навколо рани обробляють де­зинфікуючим розчином і на неї накладають пов'язку «ка­лач», яка охоплює нутрощі, що випали.



Допомога при переломах кісток таза і ушкодженні органів таза

При ушкодженні кісток таза потерпілий скаржиться на різкий біль при натисканні на них з боків, неможливість підняти випрямлену ногу.

Допомогу такому потерпілому подають так. Під спину підкладають широку дошку, надають тілу положення' жаби. Для цього 'під коліна підставляють валик з одягу або ковд­ри і розводять їх в сторони. Піднімати і ставити на ноги та­кого хворого категорично заборонено, щоб не змістити по­ламані кістки таза. Поява у сечі потерпілого крові може бу­ти наслідком розриву сечового міхура. Часті позиви до сечо­випускання, неможливість самостійно помочитися, різкий біль над лобком, витікання замість сечі краплин крові свід­чать про розрив сечовивідного каналу. Такого потерпілого слід негайно транспортувати до лікувального закладу. -
Необхідність та порядок іммобілізації потерпілого чи його кінцівок. Основні способи перенесення та евакуації потерпілого при різних видах ушкодження. Особливості перенесення та евакуації потерпілого при переломах хребта, шиї, травмах голови.

6. Перша допомога при опіках та обмороженнях

Розрізняють чотири ступені опіків: 1 — шкіра почервоні­ла, набрякла, II — з'явилися пухирі, III —- шкіра відмирає, IV—відмирають і обвуглюються м'язи, сухожилля, обвуг­люються кістки.

Опіки бувають внаслідок дії на шкіру високої темпера­тури (термічні) або хімічних речовин (кислот, лугів тощо). Наслідки лікування потерпілих від опіків значною мірою визначаються своєчасністю і правильністю подання їм пер­шої допомоги.

При термічних опіках потерпілого необхідно вивести із зони вогню, зняти з нього одяг І погасити. Можна накинути на одяг, що горить, мокре пальто чи щільну тканину (бре­зент, мішковину і т. ін.), облити його водою із шланга або занурити у бак з водою чи водойму. Збити вогонь з нески­нутого одягу можна, качаючись по. землі. Якщо є вогнегас­ник, ним також можна погасити палаючий одяг на потерпі­лому. Після того, як вогонь погашено, одяг необхідно зняти. Спочатку звільняють від нього здорову кінцівку, а потім ушкоджену. Для цього одяг краще розрізати. Інколи він прилипає до опікової рани, але відривати його не можна. У такому разі тканину обрізають навколо місця опіку, а на це місце накладають пов'язку з індивідуального перев'яз­ного пакета, марлі) рушника чи чистої тканини.

Ні в якому разі не можна підрізати та проколювати пу­хирі, оскільки через них може проникнути інфекція в кров. Не слід змащувати рану вазеліном, мазями, присипати по­рошком, а також прикладати до неї тампони, просякнуті риб'ячим жиром, терту картоплю, яєчний білок. Опікову ра­ну не рекомендується змазувати барвними речовинами —

розчином брильянтового зеленого, концентрованим розчи­ном марганцевокислого калію. Це утруднює визначення глибини опікової рани. На рану треба накласти стерильну пов'язку, змочену розчином спирту, горілкою або одеко­лоном. Якщо немає стерильного матеріалу, рану можна прикрити чистою ганчіркою, простирадлом, рушником.

Великі за розміром опіки викликають шок у потерпіло­го — різке рухове і емоційне збудження, яке згодом змі­нюється загальмованістю. Опіковий шок триває близько 2—3 діб. Це тяжкий стан, який потребує негайного ліку­вання. Потерпілого необхідно загорнути у чисте прости­радло (краще, коли його перед цим попрасувати), найбільш глибокі рани покрити стерильними пов'язками, змоченими холодним розчином питної соди. Зверху потерпілого треба вкрити теплою ковдрою, дати йому гарячого чаю або кави. Доставляти такого хворого .у лікувальний заклад потрібно на носилках, санітарним транспортом.

Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру та сли­зові оболонки кислот, лугів, фосфору, розчину йоду, лізолу, соку отруйних рослин при необережному .з ними поводженні.

Хімічні елементи викликають зсідання клітинного біл­ка. При потраплянні кислот на шкіру на ній з'являються різко окреслені, сухі, чорного чи жовто-зеленого кольору струпи. Під впливом лугів утворюються струпи з нерівними контурами — вологі, драглистоподібні, сірого кольору. Щоб подати правильну першу допомогу при опіках кисло­тами і лугами, необхідно чітко розрізняти їх.

Ті, хто подає допомогу потерпілим від опіків хімічними речовинами, повинні осгерігатись, щоб ці речовини не по­трапили їм на шкіру. З потерпілих якомога швидше зніма­ють одяг чи білизну і протягом 10—15 хв ретельно проми­вають водою місця ураження. Глибина ран при хімічних опіках залежить від тривалості дії речовин і їх концентра­цій. Тому з промиванням опіків водою зволікати не можна. Після цього необхідно нейтралізувати хімічну активність речовини, що викликала опік. Рану, спричинену дією кис­лоти, промивають лужним розчином (мильною водою чи розчином 1 чайної ложки питної соди, взятої на склянку води), розчином аміаку, засипають питною содою і накла­дають суху пов'язку.

При опіках лугами використовують 2% розчин оцту, цитринової або борної кислоти. Після промивання опікову рану засипають сухою цитриновою кислотою і перев'язу­ють бинтом.

Бувають опіки фосфором, який має і термічну, і хіміч­ну дію. У такому випадку ушкоджену частину тіла треба

опустити під воду, -щоб горіння фосфору припинилося, і там зняти з щкіри його шматочки пінцетом чи підручними засобами. Найкраще обпечену фосфором шкіру обробити 5 % розчином мідного купоросу і закрити чистою пов'язкою.

Слід пам'ятати, їдо .будь-яка опікова рана забруднена. Тому при опіках II, III, IV ступенів потерпілому необхідно негайно ввести протиправцеву сироватку. Незалежно від ступеня опіків, навіть при неглибоких і обмежених опікових ранах, після першої допомоги потрібно обов'язково звер­нутися до лікаря.

Відмороження бувають внаслідок дії холоду, вітру, во­логого повітря. Нерідко вони трапляються при температурі повітря не вищій О °С. Відмороженню сприяють втома, сп'я­ніння, втрата крові, мокрі одяг і взуття. Відмороження бу­вають чотирьох ступенів. При 1 ступені з'являються блі­дість шкіри, набряки, паління, втрачається чутливість. II ступінь відмороження супроводиться утворенням пухирів, набряків і більш вираженою болісністю шкіри. При III сту­пені відмирають шкіра та підшкірна основа. Пухирі напов­нюються кров'янистою рідиною, на дні вони стають синьо-лілового кольору. IV ступінь відмороження характеризуєть­ся відмиранням кісток і суглобів кінцівок.

При відмороженнях 1 ступеня виконують масаж ушкод­женої ділянки тіла. Розтирання роблять клаптем м'якої тканини чи долонею. Напрямок рухів при розтиранні кінці-

вок повинен бути від пальців до тулуба. Потім на ушкодже­ну ділянку накладають пов'язку із борним вазеліном. При відмороженнях II, III, IV ступенів потерпілого необхідно помістити у помірно тепле приміщення і зігрівати ушкодже­ну кінцівку у воді кімнатної температури, поступово дово­дячи ЇЇ до 40 °С. У процесі зігрівання потерпілий увесь час повинен рухати кінцівками.

Ознаками відновлення кровообігу є почервоніння шкіри і поява чутливості її. Після цього на рану накладають сте­рильну пов'язку. Потерпілого необхідно напоїти теплими чаєм, кавою або водою, його необхідно достачити -в ліку­вальний заклад.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ЗАМЕРЗАННІ

Замерзання розвивається внаслідок тривалої дії на ор­ганізм низької температури і підвищеної вологості повітря. Йому також сприяють втома і алкогольне сп'яніння. У пер­ші хвилини замерзання людина відчуває слабкість, що по­ступово переходить у сонливість і байдужість до свого ста­ну. Згодом втрачається свідомість, дихання стає рідким, зіниці перестають реагувати на світло, пульс уповільнюєть­ся. Смерть настає від припинення серцевої діяльності.

Потерпілого необхідно якомога швидше доставити у теп­ле приміщення. Якщо є можливість, його необхідно зану­рити у ванну з водою по саму голову. При цьому треба стежити, щоб він не захлинувся. Температуру води слід поступово підвищувати від 36 °С до 40 °С. Зразу ж необ­хідно викликати медпрацівника. У ванні постраждалому потрібно робити масаж тіла за допомогою намилених мо­чалок. Коли до нього повернеться свідомість, йому треба дати гаряче питво. У ванні потерпілого слід тримати від 20 хв до 1 год, а після цього, витерши насухо, вкласти у на­гріту постіль. Визначити подальше лікування повинен лі­кар.

Види опіків. Застосування медичних та народних засобів при опіках. Обмороження, переохолодження організму. Звернути увагу на недопустимість використання: жиру при наданні першої допомоги при опіках; снігу для розтирання обморожених частин тіла при обмороженнях.



ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УКУСАХ ОТРУЙНИХ ТВАРИН І КОМАХ

Ймовірність дістати укус змії, отруйного павука чи скор­піона під час сільськогосподарських робіт у середній смузі нашої країни невелика, проте оскільки вона все ж таки є, кожний трудівник поля повинен уміти подати собі й іншим допомогу при такому укусі. Уявлення про те, що висмокту­вання крові, випускання її з, місця укусу шляхом нанесення додаткових розрізів на шкіру, припалювання ранки розпеченим залізом чи підпалювання у ранці пороху, сірникових голівок, накладання джгута тощо є ефективними захода­ми, — хибне. Усе це не допомагає, оскільки отрута досить швидко проникає в кров. Життя людини, яку укусила отруй­на тварина чи комаха, може врятувати лише лікар, ввівши специфічну імунну сироватку. Отже, єдине, що можна зро­бити у такому випадку для потерпілого, — це терміново до­ставити його в лікарню. Деяку користь на долікарняному етапі може дати вживання міцного чаю чи кави.

Укуси бджіл, ос, джмелів зустрічаються набагато часті­ше і звичайно не викликають серйозних розладів здоров'я. Але в деяких людей буває підвищена чутливість до отрут цих комах. Досить швидко після укусу у них з'являється слабкість, серцебиття, утруднене дихання і навіть непри­томність. Якщо з'явилися ці ознаки, потерпілого необхідно терміново доставити в лікувальний заклад. Однак укушену руку чи ногу треба попередньо закріпити в стані нерухо­мості, надавши їй зручного положення.

Окремо слід зупинитися на розвитку так званого алер-гійного набряку гортані внаслідок укусу бджоли, оси, джмеля. Через 10—15 хв після укусу у людей з різко під­вищеною чутливістю організму до отрут цих комах з'яв­ляються ознаки утрудненого дихання. Це пов'язано із зву­женням гортані через її набряк, що посилюється. Повітря ніби проходить через вузьку щілину. Дихання стає свистя­чим, грудна клітка в момент дихальних рухів різко розши­рюється. У цій ситуації рятівним заходом є екстрена до­ставка потерпілого в лікарню. Положення потерпілого під час .транспортування має бути напівсидячим.

Внаслідок укусу скаженої тварини чи навіть попадан­ня на пошкоджену шкіру її слини (собаки, кота, свині, крота тощо) Людина заражається такою хворобою, як сказ. Тому не можна проходити спокійно повз факт навіть найнезначнішого укусу тварини. Першої ж доби необхідно звернутися до лікаря для того, щоб одержати профілактич­ні щеплення проти сказу. Адже ніколи не можна бути впевненим у тому, що вас укусила здорова тварина, хоч вона й на перший погляд такою здається.

Тварину, яка вкусила, вбивати не можна її треба взя-ти під нагляд. Якщо протягом 10 днів від моменту укусу у неї не проявилися ознаки захворювання, то щеплення мож­на припинити. Коли ж за поведінкою тварини не вдалося поспостерігати у вказаний проміжок часу або вона захво­ріла, потерпілому доводиться провадити місячний курс щеплень.



ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕГРІВАННІ

Під час виконання польових робіт у жарку пору року рільники і механізатори нерідко зазнають несприятливої дії пекучого сонця, внаслідок чого в них може підвищува­тися температура внутрішніх органів. Якщо людина при цьому виділяє багато поту, то їй вдається протистояти пе­регріванню організму. Якщо ж ні, то виникає тепловий удар.

Перегрівання голови сонячним промінням називається сонячним ударом. При сонячному ударї з'являються силь­ний біль, шум у вухах, загальна слабкість, спрага, блю­вання. Далі дихання стає поверхневим, пульс—слабким, виникають повторне блювання, судоми, непритомність.

При тепловому ударі всі перераховані ознаки розвива­ються значно швидше.

Потерпілого від сонячного чи теплового удару необхід­но віднести в тінь, розстебнути йому одяг, збризнути об­личчя і голову холодною водою, на голову і ділянку серця покласти мокрий рушник, напоїти його холодною водою, забезпечити вільний доступ до нього повітря. Можна да­ти 15—20 валер'янових крапель. Якщо є -ознаки порушен­ня дихання, слід провести штучну вентиляцію легень. Не­гайно треба викликати лікаря або фельдшера.

ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ПРИ ОТРУЄННІ ПЕСТИЦИДАМИ

Для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур на полях колгоспів і радгоспів широко засто­совуються хімічні засоби, так звані пестициди. При не­дотриманні правил використання 'пестицидів можливі гострі отруєння працюючих цими препаратам». Пестициди потрапляють в організм людей через органи дихання, шкі­ру і слизові оболонки. Тому треба суворо виконувати за­стережні заходи, спрямовані на профілактику потрапляння їх в організм.

Асортимент пестицидів, застосовуваних у сільському господарстві, .постійно розширюється. Вони поділяються на кілька груп:

1) хлорорганічні сполуки (гексахлорциклогексан, по-ліхлорпінен та ін.). Ці речовини негативно діють на нерво­ву систему, викликаючи спочатку збудження, а потім при­гнічення її функції. Починається отруєння хлорорганічни­ми сполуками загальною слабкістю, швидкою втомлювані­стю, головним болем, запамороченням, онімінням пальців

рук, нудотою, втратою апетиту, появою гіркого присмаку в роті, сильним слиновиділенням, пітливістю. Часто вини­кають біль у животі, в ділянці серця, ядуха, серцебиття, можуть розвинутися судоми;

2) фосфорорганічні сполуки (метафос, метилмеркайто-фос, карбофос, хлорофос, фосфамід). Передусім ці пре­парати впливають на вегетативну нервову систему, що ре­гулює роботу серця та інших внутрішніх органів. 'При отру­єнні цими речовинами можуть спостерігатися ознаки пору­шення вищої нервової діяльності: утрудненість мови, сплу­таність думок, втрата орієнтації. Це супроводиться сильним головним болем, різким звуженням зіниць, палінням в очах, загальною слабкістю, запамороченням, нудотою, тремтін­ням пальців рук. Далі порушується дихання, уповільнюєть-. ся пульс, розвивається різка блідість шкіри обличчя;

3) ртутьорганічні сполуки (гранозан та ін.). Вони пору­шують процес ферментації в організмі, викликають числен­ні розлади діяльності нервової системи та системи травлен­ня, функцій нирок, печінки;

4) галозиропохідні аніліди аліфатичних карбонових кислот (пропанід, солан та ін.). Отруєння ними супроводить­ся пригніченням нервової системи, тремтінням рук і ніг, ос­лабленням м'язового тонусу, непритомністю.

У випадках гострого отруєння пестицидами дуже важли­во визначити, з якою речовиною працював потерпілий, бо від швидкості дії отрути залежить порядок подання 'першої допомоги. '

Насамперед із потерпілого необхідно зняти забруднений одяг і вивести його на свіже повітря. Якщо шкіра забрудне­на, треба помити її струменем води (краще з милом) або ретельно зняти з неї отруту тампоном, після чого обмити водою чи слабким розчином питної соди. Якщо речовина потрапила на слизову оболонку повіки, її необхідно проми­ти водою, 2 % розчином питної соди чи борної кислоти. При проникненні отруйного препарату в організм через рот потрібно негайно видалити його з травного каналу. Цього досягають промиванням шлунка, вживанням активованого вугілля, проносного.

Щоб промити шлунок, необхідно випити кілька склянок води (краще теплої). Бажано прийняти 20 % розчин питної соди (при отруєнні хлорофосом вживання розчину соди про­типоказане!). Після цього треба викликати блювання, под­разнюючи корінь язика (пальцем, ложкою). Так роблять двічі-тричі з метою повного видалення отрути із шлунка.

Поширена думка, що при отруєнні пестицидами корисно пити молоко. Проте молоко і молочні продукти дуже швид-

ко з шлунка потрапляють у кишки, де зразу ж розщеплю­ються. Ось чому при більшості видів отруєння молока вжи-вати не слід (виняток складає лише отруєння пекучими ре­човинами).

Для зв'язування отрути у травному каналі слід прий­няти 2—3 столові ложки (8—10 таблеток) активованого вугілля, взятих на півсклянки води. Щоб видалити його із кишок, приймають проносне — англійську, або глауберову, сіль (20—ЗО г на півсклянки води). Рицинову олію не мож­на використовувати як проносне при отруєнні.

У випадках тяжких отруєнь,-які характеризуються різ­кою блідістю шкіри, частим і слабким пульсом, ослаблен­ням дихання, постраждалому слід дати міцного чаю чи ка­ви, понюхати розчину аміаку, розтерти шкіру.

При судомах рекомендується розтирати кінцівки, зігріти їх грілками.

Якщо дихання погіршується або зупиняється, треба зро­бити штучну вентиляцію легень.

У всіх випадках появи перших ознак отруєння пестици­дами необхідно негайно звернутися до лікаря чи фельд­шера.






ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ:


  1. Назвіть засоби, що повинні знаходитися у медичній аптечці.

  2. Опишіть порядок проведення реанімаційних заходів у випадку клінічної смерті.

  3. Назвіть заходи першої допомоги при артеріальній кровотечі.

  4. Заходи першої допомоги при венозній та капілярній кровотечах.

  5. Заходи першої допомоги при внутрішній кровотечі.

  6. Вкажіть правила надання допомоги при отруєні через кишково-шлунковий тракт.

  7. Опишіть методику допомоги при отруєнні через органи дихання.

  8. Заходи першої допомоги при переломах та вивихах.

  9. Як надається допомога при різних видах опіків?

  10. Розкрийте методику надання допомоги при обмороженнях та переохолодженні.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка