Тема Методичне заняття. Поняття етики як самостійної науки Загальні вимоги до курсу «Етичні проблеми в медицині»




Сторінка1/9
Дата конвертації18.04.2016
Розмір2.17 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 1. Методичне заняття. Поняття етики як самостійної науки

  1. Загальні вимоги до курсу «Етичні проблеми в медицині».

  2. Етика як «практична філософія», «теорія моральності».

  3. Генезис поняття «етика», «мораль», «моральність».

  4. Місце етики в системі філософських, гуманітарних і медичних знань.

  5. Особливості етики як науки.

  6. Основні завдання етики в сучасних умовах.

1.Загальні вимоги до курсу «Етичні проблеми в медицині».

Знайомство з кафедрою та курсом.
2.Етика як «практична філософія», «теорія моральності».

Етика, як уже зазначалося,— наука про мораль. Дане твердження — одне з небагатьох, щоб не сказати єдине, щодо якого збіглися теорія й практика, історичний досвід морального розвитку в цілому і його конкретні періоди. В прямій залежності від розуміння моралі перебувають і відмінності в тлумаченні етики як науки, її місця серед наук, ролі й значення для суспільного розвитку. За безумовного визнання того, що предметом етики є мораль, уявлення про її своєрідність, призначення в життєдіяльності людей великою мірою визначали зміст етики, покладали на неї певні обов'язки, передусім методологічного характеру.

Для того щоб говорити мовою предмета пізнання (моралі), необхідно знайти до неї правильний підхід. Візьмемо, наприклад, підхід до моралі як форми суспільної свідомості, вираженої в сукупності правил, норм, приписів, вимог, що ставляться суспільством до індивіда й призначені для регуляції поведінки людей. Такий функціональний підхід до моралі пов'язаний із вивченням конкретно-історичного змісту її норм і вимог, виходить із їхньої історичної змінюваності. Завдання ж етики цілком укладаються в опис та обгрунтування цих норм і вимог з точки зору інтересів суспільства з метою впровадження їх (норм і вимог) у свідомість індивідів. У межах такого уявлення про мораль етика осмислюється і як наука про етикет, і як прикладна (подібна до технологічних) дисципліна, втрачає статус науки в точному значенні цього слова.

Інші можливості має діяльнісний підхід до вивчення моралі. Розуміння її як діяльності, в якій продукуються моральні цінності та норми, передбачає виявлення предмета, тобто того, що освоюється в моральнії діяльності, способу його освоєння й результату, аналіз генезису моралі, виявлення її значення для людського розвитку. Стосовно вирішення подібних завдань етика виступає як наука про специфічну форму людської діяльності, філософська теорія моральності, тобто належить до філософських наук.

За походженням етику відносять до філософських наук, за своєрідністю відрізняють від інших філософських дисциплін. При цьому етика визначається як практична філософія, вінець філософії. Якщо останню називають людською мудрістю, то етику характеризують як мудрість життя.

Походження етики — не єдиний аргумент на користь її належності до філософії, пряма спорідненість із якою простежується через предмет етики та способи його пізнання. Світоглядний рівень філософського знання про стосунки людини зі світом реалізується етикою з допомогою аналізу моральності — сфери їхнього дійсного прояву у взаєминах живих, конкретних, цілісних індивідів. Загальне тут розкривається через Індивідуальне, сутність специфічно людського ставлення до світу постає в безпосередності її існування.

Найвищий, філософський рівень узагальнення знань про людину дістає в етиці практичне, життєве підтвердження. З боку змісту філософської теорії, вираженого в системі взаємозв'язаних понять, істинність даної теорії вивіряється тим, наскільки їх відбиття в етиці співвідносне з «мовою» моральності, тобто підтверджується моральним життям людей.
3.Генезис поняття «етика», «мораль», «моральність».

Термін “етика” походить від давньогрецького слова “ethos” (“етос”), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпе-докл (прибл. 490 — прибл. 430 до н. є.), Демокріт (прибл. 460 — прибл. 370 до н. є.) використовували його, характеризуючи тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об'єктивного світу, людини.

Взявши за основу слово “ethos” у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384—322 до н. є.) утворив прикметник “ethikos” (“етичний”) для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Він відрізняв їх від діаноетичних (інтелектуальних) чеснот, а також від афектів, вроджених здібностей: “Якщо чесноти не є ні афектами, ні здібностями, то залишається тільки визнати їх набутими якостями душі”. Афектами Арістотель вважав гнів, страх, радість; властивостями розуму — пам'ять; етичними (моральними) чеснотами — помірність, мужність тощо. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою. їй Арістотель присвятив праці “Нікомахова етика”, “Евдемова етика”, “Велика етика” (стислий конспект двох перших праць).

Намагаючись точно перекласти термін “ethos”, давньоримський філософ Марк Туллій Цицерон (106— 43 до н. є.) запровадив термін “moralis” (“моральний”), який означав характер, темперамент, звичай, покрій одягу, моду тощо. Він вів мову про моральну філософію, маючи на увазі сферу знання, яку Арістотель назвав етикою. Згодом, у IV ст. н. є., виник термін “moralitas” — “мораль”.

Обидва терміни (“етика” і “мораль”) увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука. У повсякденному слововжитку ці терміни часто ототожнюють. Зокрема, ведучи мову про етику вчителя, медичного працівника тощо, мають на увазі специфіку їх моралі. Синоніми в науці, як правило, дезорієнтують, тому кожен науковий термін має бути закріплений за відповідним поняттям і денотатом (лат. denota-tus — позначений) — предметом або класом предметів, позначених відповідним іменем.

Термін “мораль” використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні “етика — наука про мораль” він мислиться в загальному значенні, а в судженні “мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості” — у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність — реальну поведінку людей і відповідну діяльність.

Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.

Етика (лат. ethika, від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Предметом етики с мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.


4.Місце етики в системі філософських, гуманітарних і медичних знань.

Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами — онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про буттєву практику людини).

З'ясовуючи сенс життя, етика змушена вийти на основоположні онтологічні проблеми, зокрема буття людини як особистості. Етику як науку нормативну, що визначає поведінку індивіда в конкретних випадках, цікавить передусім потенційне буття, світ належного. Проте вона зважає і на реальні моральні стосунки людей, тобто на моральність.

Спорідненість етики з гносеологією зумовлена необхідністю осмислення природи, сутності, структури і функцій моралі, піднесення моральних уявлень, які загалом належать до буденної свідомості, до рівня наукових понять.

З аксіологією етику ріднить аналіз природи та сутності абсолютних, безумовних цінностей, до яких належить передусім добро.

Розв'язує етика і праксеологічні проблеми, зокрема створює зразкові і практичні моделі людських стосунків та засоби їх реалізації, пропонує певні рекомендації. Отже, вона є практичною філософією, перебуває в органічному зв'язку з праксеологією, яка досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблему свободи і необхідності та різні способи її розв'язання — фаталізм (панування над людиною невідворотних сил); волюнтаризм (проголошення волі як першооснови і творця дійсності); концепції, в яких переборюються крайнощі фаталізму й волюнтаризму

Як наука про належне етика перебуває у взаємозв'язках із футурологією (лат. futurum — майбутнє і грец. logos — слово, вчення) — наукою про майбутнє людства.

Крім того, вона взаємодіє з естетикою, психологією, педагогікою, історією, етнографією, культурологією, мистецтвознавством, іншими науками, які досліджують буття людини. Проте координувати дослідження моралі може тільки етика.


5.Особливості етики як науки.

З'ясування й окреслення предмета етики передбачає принципово інше бачення моделі людського буття, ніж традиційне. Центром її є людина як суверенна одиниця буття, своєрідна монада (найпростіша неподільна єдність), цілісна суверенна особистість, здатна до саморегулювання, самовдосконалення, самореалізації, самостимулювання. Соціальна реальність розглядається як зовнішнє щодо людини утворення, що постійно вривається в її буття, пред'являючи численні вимоги у формі юридичних законів, адміністративних розпоряджень, норм, правил, приписів. Усі вони відчутно впливають на діяльність, поведінку, духовний світ людини. Попри те, кожна людина є безмежним, індивідуальним, унікальним світом, світом-космосом.

Етика найменше переймається безпосередньо детермінованою діяльністю і поведінкою людини за відсутності вибору. її передусім цікавить реалізація людиною свободи своєї волі, тобто діяльність, за якої людина керується не практично-утилітарними, політичними чи іншими локальними (що не виходять за певні межі) мотивами, а мотивами, орієнтованими на безумовні, абсолютні вселюдські цінності, які осягаються і переживаються з допомогою уявлень і почуттів, позначених терміном «добро». Саме ця діяльність і процес інтеріоризації особистістю моральної вимоги в самовимогу (моральний обов'язок), що передує цій діяльності, становлять епіцентр етичних учень. Цей складний, суперечливий, тривалий і нерідко болісний процес можна описати лише за допомогою системи категорій етики. Усі інші питання, що належать до предмета етики, є похідними.

Таке розуміння предмета етики близьке арістотелівському, в якому етика посідала проміжне місце між психологією і політикою.

Отже, етика є наукою, яка досліджує мораль у всіх її вимірах і сферах функціонування. Послуговуючись відповідною системою категорій, вона обґрунтовує, інтерпретує мораль і її норми, нерідко стимулюючи її розвиток.
6.Основні завдання етики в сучасних умовах.

Буття людини як істоти, що уявляє, радіє, страждає, зокрема й під впливом моральних ситуацій, істотно відрізняється від буття, яким його знає розум, теоретичне мислення. Та якщо почуття людини є байдужими до теоретичної картини буття як системи абстракцій, то розум не може собі цього дозволити. Людина все виносить на суд розуму. Його суд над моральною свідомістю породжує моральні конфлікти, трапляються випадки, коли мораль «не спрацьовує». За таких обставин розум намагається з'ясувати причину неефективності моралі. Численні прояви недосконалості моралі й зумовили появу етики, яка виконує такі функції:

— з'ясування необхідного і загального в нескінченній багатоманітності виявів моралі, визначення сутності моралі;

— обґрунтування на основі знання сутності моралі ідеалів, орієнтуючись на які можна критично оцінити існуючу мораль і запропонувати нові досконаліші моральні орієнтири. Та оскільки ідеал може існувати лише у формі художнього образу, доречніше твердити про теоретичну модель зразкової моралі;

— поступовий вплив на зміну способу життя, вироблення звичок, що сприяє моральному вдосконаленню людини. Безумовно, знання етики не впливає безпосередньо на мораль людини, проте воно включає силу розуму, волю у регулювання поведінки людини;

— аналіз суміжних проблем, зокрема питання походження моралі, виникнення й розвитку етичної теорії, що є необхідною умовою з'ясування сутності та історичних перспектив моралі;

— формулювання принципів етики — її фундаментальних вихідних положень.

Однак значення етики для людства і знання етики для самовдосконалення моралі особистості не варто переоцінювати. Найдосконаліші знання моралі не можуть замінити людині мораль, бути мораллю, не мають безпосереднього впливу на неї. Мораль значно багатша від її теоретичної, абстрактної моделі, яку створює етика. Ця модель подає лише загальні й необхідні властивості, грані моралі. До того ж елементи моралі, які ще не знайшли мовного вираження, залишаються поза увагою етики. Враховуючи ці особливості, деякі автори прагнуть її удосконалити нетеоретичними засобами.


Тема 2. Специфіка професійної етики та моралі

  1. Витоки професійної етики.

  2. Сенс і призначення професійної етики, об’єкти і суб’єкти її наукового визначення.

  3. Морально-професійні кодекси та їх функції.

  4. Види професійної етики та їх гуманістична спрямованість.

1.Витоки професійної етики.

Необхідною умовою функціонування й розвитку суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ. Ефективність його залежить від багатьох чинників, зокрема й від моральних стосунків у сфері трудової діяльності — основній сфері суспільного життя. Та якщо виробництво матеріальних і навіть духовних благ не є самоціллю, то характер моральних відносин (і в сфері трудової діяльності) має самоцінне смисложиттєве значення.

Професійна мораль є наслідком поділу праці. Той, хто робить те, чого не роблять, а часто й не вміють робити інші, змушений перебирати на себе обов'язки стосовно тих, хто послуговується плодами його праці. Кожна професія ставить до людей, які її обрали, відповідні моральні вимоги, породжує специфічні моральні проблеми. Проте одні професії не потребують істотних коректив звичайних норм і правил поведінки людей, а інші настирливо вимагають цього. Йдеться насамперед про види діяльності, в яких об'єктом впливу є людина (освіта, медицина, юриспруденція). Проте й відносини між людьми професій інших категорій теж істотно залежать від їхніх моральних стосунків (альпіністи, полярники, які часто перебувають в екстремальних ситуаціях). Багато видів діяльності ставлять до людей підвищені моральні вимоги. Про це переконливо писав російський режисер Костянтин Станіславський (1863—1938): “Актор за самою природою того мистецтва, якому він служить, є членом великої і складної корпорації — трупи театру... Він повсякденно виступає перед тисячами глядачів. Мільйони людей... читають про його роботу і діяльність у тій установі, в якій він служить... Відокремити їх неможливо... Тому якщо артист Малого, Художнього чи іншого театру здійснив непорядний вчинок, ...він не зможе стерти плями чи тіні, накинутої ним на всю трупу, на весь театр, в якому він служить. Це теж зобов'язує артиста з гідністю поводитись поза стінами театру і оберігати його ім'я не тільки на сцені, а й у своєму приватному житті”.

Отже, крім уселюдських моральних вимог, існують специфічні норми поведінки спільнот і груп людей, зокрема професійних. Виникнення, диференціація і розвиток цих норм, відповідних мотивацій та оцінок є одним із напрямів прогресу моралі.

У кожній професії існують певні етичні протиріччя і своєрідні способи їх вирішення, до чого залучається людина зі своїм суб'єктивним світом почуттів, прагнень, моральних оцінок.

Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках необхідно виділити найтиповіші риси й особливості, котрі характеризують специфіку професійних стосунків або відносну самостійність професії.

Суть професійної моралі полягає у відображенні особливостей професійних стосунків. Оскільки мораль відображає суспільне буття в цілому, то виникає питання про характер відображення професійного розподілу в моралі. Професіоналізація — суспільно-економічне явище, якому властивий закономірний, об'єктивний характер розвитку. Відтак, воно обов'язково знаходить відповідне віддзеркалення в суспільній свідомості взагалі і в індивідуальній свідомості зокрема.

Специфіка професійної моралі — проекція залежності моралі від якісного різноманіття взаємовідносин людей. Згідно з працею конкретної категорії у моральній свідомості особистості формуються уявлення, які зіставлені з типом професійних стосунків. Як тільки вони набувають якісної стійкості, то ведуть до формування певних моральних стереотипів відповідно до характеру праці.

Ставлення людини до природи також мас суспільний характер, тобто воно опосередковане людськими взаємостосунками. Знання про будову навколишнього світу перебуває у відповідному співвідношенні з реальним і бажаним

Моральна свідомість характеризується відповідним ставленням до суспільства класу, професійних завдань, до діяльності тощо Все це діалектично взаємозв'язано. Загальні моральні уявлення формуються залежно від конкретних ситуацій у різних сферах діяльності Особливості професійних стосунків формують у свідомості особистості відповідні моральні уявлення, звички і переконання.

Моральна оцінка — особливий акт який орієнтує перевагу певної норми поведінки і наказує, пропонує діяти відповідно до неї. Це твердження чітко виявляється в особливостях професійної моралі, які входять у моральну свідомість кожної людини як спонукання до дії і доречності відповідних моральних оцінок у тій чи іншій формі діяльності.

Дії, які належать до сфери моралі, вираховуються із загальної сукупності людських дій у тому випадку, коли люди замислюються над їх суспільним значенням або беззастережно виправдовують свою поведінку. У професійній діяльності позитивну моральну оцінку отримують тільки такі форми поведінки і тільки такі якості особистості котрі сприяють високій ефективності праці в даній сфері і хоча моральна оцінка завжди випливає із суспільного інтересу, вона бере до уваги відповідні людські взаємостосунки.

Моральна оцінка професійної діяльності визначається двома основними критеріями а) що об'єктивно дає професія для суспільного розвитку і б) що суб'єктивно дає професія індивіду в розумінні етичного впливу на нього, оскільки різні професії мають неоднаковий моральний вплив на людей котрі присвятили себе цим професіям.

Єдність згаданих моментів виявляється у моральному ідеалі як вищій формі моральної свідомості. Моральний ідеал, який виражає прагнення до нового рівня розвитку суспільства й особистості, вбирає в себе також уявлення про досконалі професійні якості. У тих професіях, де об'єктом впливу є сама людина, моральність виступає не лише одним із найважливіших чинників ефективності професійної діяльності, а й також є формою її самовираження.

Специфіка професійної діяльності зумовлює також різницю моральних оцінок. Кожна функція, дія, сфера діяльності несе в собі відповідне їй значення і вимірюється суспільною шкалою цінностей.

Професійна мораль та її особливості визначають спрямованість професійної діяльності.
2.Сенс і призначення професійної етики, об’єкти і суб’єкти її наукового визначення.

Поняття «професійна етика» може викликати ряд запитань. По-перше, чим професійна етика відрізняється від етики як такої? По-друге, в чому необхідність виокремлення з усієї сфери етичного етики професійної? Чи всяка професія вимагає специфічної професійної етики?

Найвища суспільна й особистісна цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузькокласовими, вузькопрофесійними інтересами. Людське сумління за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не може бути сумлінням елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Воно єдине, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, як національним походженням чи класовою належністю.

Звісно, і перше, й друге, й третє не можуть не породжувати певних особливостей, певних акцентів у моральній свідомості та моральній практиці людей. Разом із тим ці перемінні неспроможні докорінно змінити моральне обличчя особистості, в апеляції до якої й криється специфіка морального. Пояснюється це тим, що мораль впливає більш чи менш зримо на людей тоді, коли вона доходить до глибинних духовних структур кожної окремо взятої особистості. Мораль є суттєвий чинник життєдіяльності народів і класів, але, навіть апелюючи до цих людських спільнот, вона звертається передусім до кожної окремої особистості. Тільки за умови саме такого звернення моральна проповідь, заклик, вимога вправі розраховувати на відгук.

Отже, професійна мораль не може виступати як така, що протистоїть загальнолюдській моралі, існує поряд із нею. Професійна мораль є невід'ємною часткою моралі загальнолюдської, існує в її рамках і формується на її основі.

Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються. Це такі види діяльності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, що в інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії актуальні там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров'я, свободи та гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення, де доля одного може величезною мірою залежати від моральної спроможності іншого.

У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляються своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд із загальноморальними правилами вбирають і весь, часто драматичний, досвід даного виду людської діяльності. Більш того, в деяких професіях навіть сама фахова спроможність спеціаліста багато в чому залежить від його моральних якостей. Сказане передусім стосується праці вчителя, лікаря, юриста.

Таким чином, ідеться про педагогічну, медичну й судову етику. Саме в цих сферах здійснюється найбезпосередніший вихід на людську особистість і її долю, саме тут особливо велика залежність однієї людини від іншої, саме тут здійснюється відбиття загальних принципів у конкретній поведінці за конкретної ситуації, реалізується поведінка воістину доленосна, гранично значуща для людей, котрі опиняються у сфері дії педагогіки, медицини, юстиції. Здебільшого саме в цих сферах вирішуються питання життя, смерті, здоров'я, свободи та гідності людини, коли індивід може опинитися (особливо у сфері медицини) майже в цілковитій залежності від знань, умінь, порядності та відповідальності іншого індивіда. Тому в названих сферах діяльності виникає суспільний феномен особливої моральної відповідальності, породжуваної ситуацією граничної гостроти моральної колізії.

У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності. В кожній із цих галузей головним об'єктом діяльності є людина, котра вправі сподіватися й сподівається на ставлення до себе не як до об'єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, розуміння, співчуття та милосердя.

Названі вище моральні норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення й засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, службовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю, її моральним потенціалом.

Крім традиційних професій, що вимагають через свою специфіку особливого морального регулювання на рівні фахових моральних кодексів, у сучасному світі з'являється у зв'язку з новітніми досягненнями науково-технічного прогресу цілий ряд нових професій, у яких визріває внутрішня потреба в певних, пройнятих моральним змістом, правилах. Складаються такі види виробничої та наукової діяльності, де швидка перевірка сумлінності виконуваної людиною надзвичайно важливої й відповідальної роботи практично неможлива. В цих сферах соціально-економічної активності людей їхні моральні якості стають іноді вирішальними чинниками нормального функціонування підприємств і наукових установ. Важко не погодитися з твердженням, що «в складних системах людина — машина на авансцену трудової діяльності виходять фактори самоконтролю, саморегуляції поведінки, котрі перебувають у сфері свідомості та самосвідомості, сумління людини. Кібернетика, як говорять спеціалісти, простягає руки до справ нашої совісті, а автоматичні системи управління потребують чесних людей» '.

Професійну мораль не слід ототожнювати з мораллю корпоративною, котра, відображуючи окремі групові інтереси, створює особливі норми поведінки та оцінок вузького людського прошарку, які часто протистоять нормам моралі суспільної й мають по суті справи антисоціальний характер. Іноді, з точки зору суспільства, ці норми корпоративної моралі виступають як явна аморальність, своєрідна антимораль, перевернуті норми моральності. Подібні норми існують у світі професійних кримінальних злочинців, так званих «злодіїв у законі», де найбільшою чеснотою оголошується презирство до праці, жорстокість щодо слабких, демонстративна неповага до закону й нехтування ним, рабська покора, заснована на страху перед дужчим, «паханом» і т. д.

Аналогічна по суті «мораль» панує часом і в цілком легальних сферах діяльності, наприклад у наукових колективах, де головним виявляється не служіння істині, а захист будь-якою ціною корисливих інтересів представників «своєї» наукової школи, пригнічення талановитих «чужаків», прагнення створити замкнену касту, куди немає доступу цим «чужакам», намагання дискредитувати надзвичайно корисні, але «чужі» відкриття і т. д. В нашому суспільстві наявність подібної моралі у окремих соціальних і професійних груп обтяжується розбалансованістю ринку й фінансової системи, застійними явищами у виробництві, всеохоплюючим дефіцитом, що посилює спокуси для морально нестійких людей скористатися своїм професійним і службовим становищем для розв'язання власних проблем за рахунок ближніх.

Особливо велика небезпека виникнення антисоціальної корпоративної моралі серед осіб, котрі мають доступ до дефіцитних матеріальних цінностей і послуг (торгівля, матеріальне постачання, деякі підприємства харчової та легкої промисловості і т. п.). Цьому можуть стати на перешкоді як моральний осуд такої позиції, так і заходи правового характеру, що карають антисуспільну поведінку людей, котрі керуються в своїй діяльності нормами корпоративної моралі, яка протистоїть моралі суспільній.

У кожній професії Існують певні етичні протиріччя І своєрідні способи їх вирішення, до чого залучається людина зі своїм суб'єктивним світом почуттів, прагнень, моральних оцінок.

Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках необхідно виділити найтиповіші риси й особливості, котрі характеризують специфіку професійних стосунків або відносну самостійність професії.

Суть професійної моралі полягає у відображенні особливостей професійних стосунків. Оскільки мораль відображає суспільне буття в цілому, то виникає питання про характер відображення професійного розподілу в моралі. Професіоналізація — су спільно-економічне явище, якому властивий закономірний, об'єктивний характер розвитку. Відтак, воно обов'язково знаходить відповідне віддзеркалення в суспільній свідомості взагалі і в індивідуальній свідомості зокрема.

Специфіка професійної моралі — проекція залежності моралі від якісного різноманіття взаємовідносин людей. Згідно з працею конкретної категорії у моральній свідомості особистості формуються уявлення, які зіставлені з типом професійних стосунків. Як тільки вони набувають якісної стійкості, то ведуть до формування певних моральних стереотипів відповідно до характеру праці.

Якщо такі стосунки мають стійкий характер, в людині, яка сформувалася під їхнім впливом, виробляється звичаєве коло відповідно до способу дій. Професійна мораль особливо притаманна тим професіям (медична, педагогічна, юридична, військова тощо), в яких об'єктом впливу є безпосередньо сама людина, а професійна діяльність, залежно від свого характеру, зачіпає нагальні життєві інтереси особистості.

У цих випадках моральний чинник займає головне місце у системі способів професійного впливу. Через це суспільство висуває підвищені вимоги до відповідних моральних якостей працівників згаданих професій і навіть до цілих соціальних прошарків.

Вирішуючи питання про природу професійної моралі, необхідно виходити із принципу зв'язку моралі, практичної діяльності та знань із урахуванням ціннісного аспекту всієї проблеми. Через ставлення до об'єкта впливу реалізується ставлення до людини, оскільки ця паралель передбачає суспільну і особисту потреби. С.Л. Рубінштейн вважав, що в самій дії людини має місце моральне ставлення, тобто якраз через дію проявляється моральність особистості.

Ставлення людини до природи також мас суспільний характер, тобто воно опосередковане людськими взаємостосунками. Знання про будову навколишнього світу перебуває у відповідному співвідношенні з реальним і бажаним

У своїй діяльності, в процесі визначення власних Ідеалів людина орієнтується на знання законів природи та суспільства Детермінізм (визначення, формулювання) моралі полягає в тому, що вона зумовлена об'єктивними законами розвитку суспільства Розвиток моралі йде через вирішення протиріч між бажаним і існуючим, ідеалом і дійсністю, а досягнення самого ідеалу лежить на шляху суспільної практики і розвитку суспільних відносин

Моральна свідомість характеризується відповідним ставленням до суспільства класу, професійних завдань, до діяльності тощо Все це діалектично взаємозв’язано. Загальні моральні уявлення формуються залежно від конкретних ситуацій у різних сферах діяльності Особливості професійних стосунків формують у свідомості особистості відповідні моральні уявлення, звички І переконання

Умови життя, характер І мета соціальних груп створюють у суспільній свідомості діалектику загального й окремішнього Існує багато конкретних форм спілкування Вимоги суспільства в умовах соціальної роздробленості виступають вже як вимоги професії, класу, нації в цілому

Поділ праці й Існування професій (професійна відмінність) як об'єктивний чинник суспільного розвитку неминуче впливає на свідомість людей, на систему моральних оцінок, звичок, традицій, форм поведінки, а отже, на їхню етику

У підсумку, особисте в моралі відображує специфіку Інтересів, мету якоїсь конкретної соціальної групи, а також зв’язок особистості й довкілля Заперечення загального та Індивідуального в моралі веде до різкого відокремлення морального Ідеалу, норм І правил поведінки від практичної діяльності, тобто суб'єктивного від об'єктивного

У реальному житті таке відокремлення І знецінення носить відносний характер Особливості професійних стосунків як об'єктивний чинник неодмінно проявляється в моральній якості І формує необхідні норми поведінки конкретної професійної групи, специфічні вимоги до п представників

Мораль людини виявляється в п поведінці, вчинках, котрі оцінюються не лише з точки зору Інтересів суспільства як цілого, але й окремих його груп, а також окремо взятих Інтересів Залежно від характеру моральної єдності й ступеня п стійкості з'являються специфічні норми поведінки І моральні оцінки А І Титаренко наголошує, що спільна діяльність людей по-своєму формує моральні оцінки

Моральна оцінка — особливий акт який орієнтує перевагу певної норми поведінки І наказує, пропонує діяти відповідно до неї Це твердження чітко виявляється в особливостях професійної моралі, які входять у моральну свідомість кожної людини як спонукання до дії І доречності відповідних моральних оцінок у тій чи Іншій формі діяльності

Дії, які належать до сфери моралі, вираховуються Із загальної сукупності людських дій у тому випадку, коли люди замислюються над їх суспільним значенням або беззастережно виправдовують свою поведінку У професійній діяльності позитивну моральну оцінку отримують тільки такі форми поведінки І тільки такі якості особистості котрі сприяють високій ефективності праці в даній сфері І хоча моральна оцінка завжди випливає Із суспільного Інтересу, вона бере до уваги відповідні людські взаємостосунки.

Моральна оцінка професійної діяльності визначається двома основними критеріями а) що об'єктивно Дає професія для суспільного розвитку І б) що суб'єктивно дає професія Індивіду в розумінні етичного впливу на нього, оскільки різні професії мають неоднаковий моральний вплив на людей котрі присвятили себе цим професіям

Єдність згаданих моментів виявляється у моральному ідеалі як вищій формі моральної свідомості. Моральний ідеал, який виражає прагнення до нового рівня розвитку суспільства й особистості, вбирає в себе також уявлення про досконалі професійні якості. У тих професіях, де об'єктом впливу є сама людина, моральність виступає не лише одним із найважливіших чинників ефективності професійної діяльності, а й також є формою її самовираження.



Специфіка професійної діяльності зумовлює також різницю моральних оцінок. Кожна функція, дія, сфера діяльності несе в собі відповідне їй значення і вимірюється суспільною шкалою цінностей.

Професійна мораль та її особливості визначають спрямованість професійної діяльності.
3.Морально-професійні кодекси та їх функції.

Професійна мораль конкретизує загальні моральні норми й оцінки, які визначають ставлення людини до своїх професійних обов'язків, а опосередковано — до людей, з якими вона взаємодіє відповідно до свого фаху і до суспільства загалом.



Професійна етика — вчення про професійну мораль.

Її змістом є передусім відповідні моральні кодекси (лат. codex — книга) — зводи моральних норм і правил, які необхідно виконувати. Вони приписують певний тип відносин між людьми, що вважаються оптимальними з точки зору виконання людиною своїх професійних обов'язків. Професійна етика обґрунтовує необхідність саме таких моральних кодексів, тлумачить їх з урахуванням специфіки професії, її утилітарного й гуманістичного призначення.

Моральні кодекси, як правило, мають конкретних авторів, проте в них проголошують моральні вимоги, які здебільшого стихійно вироблені раніше у сфері буденної свідомості. Вони охоплюють вселюдські вимоги (чесність, правдивість тощо), вимоги до фахової діяльності (професіоналізм, компетентність та ін.)> вимоги, детерміновані конкретним видом професійної діяльності (збереження лікарської таємниці).

Якщо професійні моральні кодекси мають відчутний практичний ефект, то спроби створити універсальні кодекси часто були невдалими, як сталося, наприклад, з моральним кодексом будівника комунізму. Вони не можуть бути ефективними, оскільки суперечать істотним властивостям моралі, насамперед потенційно невичерпній багатозначності її змісту й застосовуваності. Моральні кодекси мають чітко визначений зміст, а тому приписують певний тип відносин лише в передбачуваних ситуаціях.

Роль професійних моральних кодексів не зводиться суто до моральної функції. Вони покликані захищати традиції людей відповідного фаху, сприяти підвищенню професійної культури, солідарності і репутації професійної групи, обстоювати практично-утилітарні, соціальні, політичні та інші інтереси корпорації.

Створення моральних кодексів передбачає врахування можливих типових конфліктних ситуацій. Формулюючи норми, правила, приписи, дбають, щоб вони, строго регламентуючи поведінку людей відповідної професії, сприяли гармонізації стосунків у колективі. Автори моральних кодексів постають як теоретики, мислителі, фахівці з практичної філософії. Завдання етики як філософської науки не вичерпується створенням професійних моральних кодексів, оскільки вони мають бути онтологічно, гносеологічно, аксіологічно та соціально обґрунтованими.


4.Види професійної етики та їх гуманістична спрямованість.

Не менш гостро постають моральні проблеми й у сфері судової діяльності, де надзвичайної ваги набуває суворе дотримання й правильне застосування норм моральності у відправленні правосуддя, судочинства, роботі судових, прокурорських та слідчих органів.

Судова діяльність зачіпає життєві інтереси суспільства та індивіда, від неї залежать добре ім'я, честь і гідність громадянина, його свободи, благополуччя сім'ї. Тим-то ця особлива сфера діяльності потребує й особливого морального регулятора — судової етики. її розглядають у двох смислах: як науку і як систему норм, котрих належить дотримувати. Судова етика—це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, про здійснення моральних принципів у розслідуванні та розв'язанні різних судових справ.

Між етикою й правом існують дуже своєрідні відносини. Норми етики часто виступають водночас і нормами права. Правові заборони виявляються заразом і моральними заборонами. Такі, наприклад, вимоги моралі, як «не вбий», «не вкради», є також і вимогами закону. Тому здійснення правосуддя нерозривно пов'язане з морально-етичною проблематикою. Будь-яке судове рішення, діючи на суспільну свідомість, виконує в той же час і певну виховну функцію з позитивним чи негативним знаком.

Моральне начало в судовій діяльності необхідне для виключення при дотриманні посадових інструкцій формально-бюрократичної реалізації закону, для гармонійного поєднання його букви й духу. Річ у тому, що жоден закон не може бути таким довершеним, щоб він ніколи не потребував тлумачення в разі конкретного застосування. В цьому ж аспекті дуже багато що залежить від конкретного виконавця, його особистісних, насамперед моральних якостей. Порядністю, вихованістю, чесністю людини, котра стоїть на сторожі закону, нерідко визначається обличчя самого закону.

Судова етика не допускає обману, провокацій, прагнення досягти потрібного при розгляді результату будь-якою ціною. Так само недопустимі в моральному відношенні прийоми допиту, побудовані на упередженому ставленні до допитуваного, некоректність до людини, винуватість якої ще проблематична. В основі судового процесу мають бути поняття справедливості, гуманізму та добросовісності.

Під справедливістю слід передусім розуміти відповідність міри відплати мірі злочину. Справедливість пов'язує дві форми суспільної свідомості: право й мораль. Усякий присуд оцінюється суспільством не тільки з правових, а й із морально-етичних позицій, і тому бажано, щоб, спираючись виключно на закон, присуд ураховував моральне почуття суспільства, уникав суперечності між правом і мораллю, законністю й справедливістю. Та оскільки моральне почуття може видозмінюватися під дією тимчасових і випадкових обставин, присуд має відповідати вимогам закону навіть якщо в даний момент суспільство настроєне інакше. Як правило, законний за своєю суттю присуд збігається з моральним почуттям суспільства.

Особливо аморальним у цьому розумінні є будь-який тиск на суд, хай навіть з найкращими намірами. Суд, що став заручником натовпу чи високопоставлених осіб, перестає бути органом правосуддя й перетворюється на орган судової розправи. Подібне втручання позбавляє суд головного: безпристрасності, неупередженості, об'єктивності і, як наслідок першого, справедливості. Аморально, а сьогодні вже й злочинно, чинити тиск на слідчого, прокурора, суддю, спонукаючи їх обминути закон і всупереч своїй совісті прийняти вигідне якійсь із сторін рішення.

Суддя, якщо він етична особистість, зобов'язаний підкорятися виключно вимогам закону, незважаючи ні на які обставини, що стосуються особисто його, діяти за давньоримським принципом: «Хай звершиться правосуддя, хоч би й загинув світ». Ця моральна максима має стати особистим переконанням судді, якщо він хоче бути чесним слугою закону. Звісно, йдеться тут не про загибель світу, а про готовність слуги закону знести будь-які тяготи й біди в ім'я торжества правосуддя.

В судовому процесі має зберігатися об'єктивність, і його учасники (суддя, позивач і т. д.) не мають права у ставленні до позивача та відповідача, звинувачуваного й жертви піддаватися особистим симпатіям. У цій ситуації необхідна своєрідна аскеза людини, здатної справити істотний вплив на хід і результат процесу. Аскеза в даному випадку — це усвідомлене, добровільне приборкання власних пристрастей, прихильностей, переживань в ім'я ідеалу об'єктивності та справедливості. В ім'я цього ж ідеалу в демократичному суспільстві суддя, прокурор і т. д. при розгляді конкретної справи не повинні допустити, щоб у їхні висновки проникали їхні власні ідейні й політичні переконання, партійні та групові настрої, все те, що може викривити закон, який є втіленою об'єктивністю.

Учасники процесу, й насамперед суддя, зобов'язані приймати рішення, оперті на закон і відповідні їхньому внутрішньому переконанню. Внутрішнє переконання являє собою певний інтелектуально-моральний стан, що дає почуття впевненості в правильності й справедливості прийнятого рішення. Внутрішнє переконання безпосередньо пов'язане з моральним світом людини, на яку покладено суспільством важкий тягар карати й милувати, брати на себе відповідальність за можливу помилку, ціна якої — життя, свобода й гідність іншої людини.

Таким чином, моральна неспроможність юриста істотно детермінує і його професійний рівень і навіть просто професійну придатність, бо не існує законів і систем, котрі могли б сповна убезпечити суспільство від наслідків елементарної людської аморальності. Всяка аморальність заслуговує осуду, у сфері ж юстиції (що означає в перекладі з латини — справедливість) аморальність абсолютно недопустима й соціально небезпечна. В суспільстві, що прагне бути демократичним, неприйнятна участь органів правосуддя в якій би то не було політичній боротьбі. Правосуддя зобов'язане бути політично нейтральним і орієнтуватися виключно на Конституцію та інші законодавчі акти. Виходячи із сказаного, робимо висновок, що поділ властей (законодавчої, виконавчої, судової) є вимога не тільки політична, а й моральна.

Суддя, прокурор, слідчий, котрі підкоряються не законові, а тиску, вимогам якихось політичних сил — законно аморальні й роблять таким де-факто всякий закон, якого вони торкаються, бо їхні дії та міркування продиктовані/не внутрішніми переконаннями, не результатом моральних шукань і болісних роздумів, а зовнішнім тиском з боку політичних догм і вузькопартійних прихильностей. Тому незалежність правосуддя, що забезпечує незалежність дій і рішень слуги закону від будь-яких позаправових чинників — є не тільки державний, правовий, а й моральний ідеал демократичного суспільства.

В умовах торжества правосуддя в судовому процесі з будь-якої справи не повинно бути місця настроям помсти, зведенню політичних чи особистих рахунків, бо використання судової влади з подібними цілями не тільки глибоко аморальне, а й злочинне. В ході судового процесу всі його учасники зобов'язані додержувати таких простих норм моральності, як тактовність, витриманість, ввічливість. Грубість, знервованість, погрози, хамство не тільки принижують особистий авторитет судді, прокурора, адвоката, а й викликають неповагу до цих людей, суду, самої ідеї правосуддя. Крім рішення з конкретної справи, всякий судовий процес реалізує також великі виховні завдання, формує у громадян те ставлення до судової влади, ту віру в неї, котра виражена в давньоримській формулі: «Закон суворий, але це — закон!» Без поваги до закону, без моральної порядності його слуг не може бути й послідовного, добровільного додержання закону.

Важливу роль у забезпеченні такої соціально значущої діяльності, як діяльність учителя, вихователя відіграє педагогічна етика, що розглядає моральні проблеми виховання та освіти, спілкування вихователя з вихованцем, визначає моральні цілі виховання, а також моральну допустимість тих чи інших шляхів досягнення педагогічної мети. Професія педагога, як і професія лікаря, вирізняється найвищим рівнем єдності професійного та морального начал.

Відношення «вчитель — учень», «вихователь — вихованець» будується на ставленні першого до другого як до унікальної людської особистості з її неповторними якостями, здібностями, специфікою.

Специфіка педагогічної діяльності висуває підвищені моральні вимоги до педагога. Вимоги ці, звичайно, виступають як ідеал, досягнення якого слід прагнути. Ідеал педагога: мудра, добра, тактовна, вимоглива, освічена людина, непересічна особистість, істинний громадянин Вітчизни, котрий має власні тверді переконання та міцні моральні устої, здатний мужньо їх відстоювати, талановитий вихователь, прекрасний фахівець, вільна й незалежна натура, котра викликає повагу й симпатію учнів і співгромадян.

Вихователь сам повинен бути взірцем вихованості, бо головним засобом виховання виступає особистість педагога, яку не можуть замінити найновітніші технічні засоби навчального процесу. Повагу до вчителя створює найдорожчий його моральний і професійний капітал — авторитет, котрий необхідно всіма можливими способами оберігати й самому вчителеві, й суспільству, й системі народної освіти.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка