Тема. Роль мікроорганізмів у розвитку інфекційного процесу




Скачати 44.42 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір44.42 Kb.
ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ ( 2-курс 4,5 р.н)

Модуль 1.

ТЕМА. Роль мікроорганізмів у розвитку інфекційного процесу.

Інфекція(інфекційний процес)-сукупність фізіологічних та патологічних реакцій, що виникають і розвиваються в макроорганізмі в процесі його взаємодії з патогенними або умовно-патогенними мікроорганізмами. Найвищим ступенем прояву інфекції є інфекційна хвороба.

Патогенністю називають здатність певних видів мікробів викликати інфекційний процес у чутливої до неї людини(тварини). Патогенність є полі детермінантною ознакою, що обумовлюється наявністю в структурі мікроорганізмів біологічно активних речовин( білків, полісахаридів, ліпідів та їх комплексів), а також їх здатністю утворювати токсини та деякі ферменти. Патогенність характеризується специфічністю, т.т. здатністю викликати типові для данного виду збудника зміни в органах при звичайних для нього способах зараження. Ступень патогенності мікроорганізмів носить назву вірулентність, яку сумарно можна виразити в умовно-прийнятих одиницях:DLM, DL50. 1-DLM- мінімальна смертельна доза, що дорівнює найменшій кількості мікробних клітин, яка при певному способі зараження викликає загибель 95% сприятливих тварин певного виду, ваги і віку на протязі заданого часу. Більш точною є DL50, що викликає загибель 50% заражених тварин.

До факторів вірулентності відносяться :здатність бактерій прикріплюватися до епітелію клітин-адгезія; розмножуватися на їх поверхні-колонізація; проникати в ці клітини- пенетрація; проникати в підлеглі тканини-інвазія; протистояти факторам неспецифічного та імунного захисту організму-агресія.

Захисні сили організму подавляються також ферментами, які продукує збудник( протеаза, коагулаза, фібринолізин, лецитиназа, тощо.

Ферменти мікроорганізмів за їх патогенетичною дією можна поділити на 2 групи:1ті, що викликають первинне руйнування клітин ті волокон тканин(протеаза, гіалуронідаза); 2-ті, що викликають утворення токсичних речовин. Мікроорганізми, що здатні виробляти токсини будуть мати властивість, що носить назву токсичність. Токсичні речовини, що синтезуються мікроорганізми можуть бути білкової природи-екзотоксини або ліпополісахаридної природи- ендотоксини.

Екзотоксини-білкові токсини, можуть бути термолабільними( дифтерійний) або термостабільними( ботулінотоксин). Незалежно від складності будови токсини мають 2 центри, один з яких фіксує молекулу токсину на відповідному клітинному рецепторі, другий-токсичний фрагмент- проникає усередину клітини та блокує життєво важливі метаболічні реакції. Біологічна активність білкових токсинів проявляється в специфічності токсичної дії, антигенних та імуногенних властивостях. За механізмом дії білкові токсини класифікують на 4 типи:1) цитотоксини-блокують синтез білку на субклітинному рівні (дифтерійний гістотоксин, токсин синьо гнійної палички) , уражають тканини і органи( ентеропатогенний, дерматонекротичний).2) мембранотоксини-підвищують проникливість поверхневих мембран еритроцитів та лейкоцитів, викликаючи їх загибель (гемолізини, лейкоцидини).3)функційні блокатори(активуючи клітинну аденілатциклазу призводять до підвищення проникливості стінки тканини( холероген, чумний токсин). 4)Ексфоліатини ті еритрогеніни- механізм дії яких спрямований на процес взаємодії клітин між собою та з міжклітинними речовинами( стафілокок, збудник скарлатини). Токсичність вимірюється тими ж одиницями, що і вірулентність. Імуногенні властивості білкових токсинів проявляються у здатності викликати імунну відповідь макроорганізму(синтезуючи антитоксини). Білкові токсини здатні під дією формаліну губити сою отруту, залишаючи при цьому імуногенні властивості. Такі токсини наз. анатоксинами і використовуються в якості вакцин для профілактики відповідних захворювань.

Ендотоксини-це ліпополісахариди клітинної стінки, переважно грам негативних бактерій. Вони є більш стійкими до дії високих температур, менш ядовиті і мало специфічні., слабі імуногени.

Генетичний контроль за факторами патогенності знаходяться під контролем хромосомних (Продукція ферментів гіалуронідази, нейрамінідази)та плазмідних (F,R,?Tox,Col) генів. Зміна вірулентності може носити фенотиповий та генотиповий характер.

Суттєве значення для виникнення інфекції має інфікуючи доза збудника-мінімальна кількість мікробних клітин, яка здатна викликати інфекційний процес. Мікроорганізми потрапляють в макроорганізм через місце проникнення(вхідні ворота)-це тканини, а яких відсутній фізіологічний захист від конкретного виду мікроба.

В основу класифікації інфекційних захворювань за Л.В.Громашевським покладено механізм передачі- процес переходу збудника із зараженого організму в здоровий. Відповідно до нього всі інфекційні захворювання поділено на 5 груп:1) кишкові інфекції з фекально-оральним механізмом передачі;2) інфекції дихальних шляхів з повітряно-краплинним механізмом; 3)кровяні інфекції з трансмісивним механізмом; 4) інфекції шкіри з контактно-побутовим механізмом;5) інфекції з різними механізмами передачі.

Попадаючи в зовнішне середовище збудник мав би загинути, але в ньому існують деякі елементи, що за своєю природою сприяють виживанню збудника до його поступлення в сприятливий організм- їх називають факторами передачі.



Форми інфекцій можуть бути різними і залежать від багатьох причин. Екзогенна інфекція виникає при потраплянні збудника з оточуючого середовища (з харчовими продуктами, водою, тощо).Ендогенна інфекція-викликається представниками нормальної мікрофлори самої людини. Різновидом ендогенної інфекції є аутоінфекція-виникає шляхом самозараження. Вогнещева інфекція- локалізована в одному вогнищі (кон’юнктивіт, фурункульоз) та генералізована- при якій збудник розповсюджується по всьому організму (бактерії в крові- бактеріємія; бактерії у всіх органаах і крові- сепсис).В залежності від кількості збудників розрізняють моно інфекції ( один) та змішані( багато збудників.).Від змішаних слід відрізняти вторинну інфекцію- при якій, до вже існуючої, первинної- приєднується нова, що викликається новим збудником. Реінфекція-виникає після перенесеної інфекції у випадку зараження тим самим збудником. Якщо зараження відбувається до одужання виникає суперінфекція. За часом взаємодії та за клінічними та патогенетичними ознаками розрізняють гострі(перебігають за короткий час, мають клінічні симптоми) та хронічні інфекції( характеризуються довгим перебуванням мікроорганізму в організмі або персистенцією. Повторення клінічних проявів хвороби без повторного зараження називається рецидив. Стан, при якому виділення збудника продовжується після клінічного одужання , носить назву носійство. Клінічно носійство не проявляється. В тих випадках, коли інфекція перебігає без виражених ознак, її називають безсимптомною. Класична медична мікробіологія вивчає маніфестні інфекції -т.т з наявністю характерного симптомокомплексу. Кожна маніфестна інфекція характеризується циклічним перебігом, послідовною зміною її періодів: інкубаційного, продромального, розпалу хвороби та кінцевого періоду.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка