Торезьке медичне училище




Скачати 135.2 Kb.
Дата конвертації17.04.2016
Розмір135.2 Kb.
ТОРЕЗЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

Лекция № 3-4



«Анатомія носа та при носових пазух. Фізіологія носа та при носових пазух. Методи обстеження при патологічних станах носа та при носових пазух».

Тема: «Анатомія носа та при носових пазух. Фізіологія носа та при носових пазух. Методи обстеження при патологічних станах носа та при носових пазух».
І. Актуальність теми.

Знання анатомії та фізіології носа та при носових пазух дозволяє правильно провести обстеження, виявити патологічні стани, своєчасно та правильно надати відповідну допомогу.



ІІ. Навчальні цілі

а)знати: β=ІІ



  • будову зовнішнього носа, порожнини носа, її зв’язок з при носовими пазухами, глоткою, вухом, кон’юктивним мішком;

  • функції носа: дихальну, захисну, нюхову, рефлекторну;

  • функції при носових пазух;

  • бакобстеження при хворобах носа;

  • рентгенологічне обстеження.


VІ.ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ № 2.

Захворювання носа і приносових пазух

КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ НОСА І ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ

Розрізняють ніс і носову порожнину.


Ніс своєю формою нагадує тригранну піраміду:

  • верхній кінець носа, що міститься під лобовою кісткою, називається коренем носа. Дві латеральні поверхні носа сходять під кутом і утворюють спинку носа, яка переходить у кінчик носа.

  • бокову поверхню зовнішнього носа також утворюють крила носа.

  • нижній вільний край крил носа разом з рухомою частиною перегородки носа утворює виріз ніздрів.

  1. Кістковий відділ носа складається з парних носових кісток, з'єднаних з носовими відростками лобової кістки, і двох лобових (носових) відростків верхньої щелепи.

  2. Хрящовий відділ носа складається з парних бічних хрящів, великих хрящів крила у вигляді підкови з двома ніжками (присередньої та бічної), малих хрящів крил. Позаду трикутних (бічних) і хрящів крила розміщується кілька додаткових хрящів незначної величини. Хрящова частина носа рухома.

М'язи носа не мають великого практичного значення. Вони беруть участь у звуженні і розширенні крил носа.
Кровопостачання носа.

Шкіра носа отримує кров від передньої лицевої артерії та гілочок зовнішньої щелепної артерії. На верхівці носа артерії утворюють дуже широку судинну сітку, що пояснює швидку загоюваність ран у цій зоні, а також виражену кровоточивість тканин у разі ушкодження даної ділянки. Венозний відтік із ділянки носа здійснюється за рахунок передньої піщевої вени, яка переходить у верхню очну вену, що впадає у печеристу пазуху (середня черепна ямка). Ці обставини роблять ситуацію небезпечною в разі розвитку фурункула в ділянці носа через можливість поширення гнійних емболів по венозних шляхах в очну ямку та порожнину черепа, що може призвести до розвитку флегмони очної ямки та сепсису.

Лімфатичні судини носа вливаються у великі лімфа­тичні судини обличчя, що йдуть до лімфатичних вузлів підщелепної ділянки.

Іннервація носа здійснюється першою гілкою трій­частого нерва і руховими гілками лицевого нерва, які іннервують м'язи носа.


Носова порожнина розділяється носовою перегород­кою на дві половини — праву і ліву, які не сполучаються між собою.

Порожнина носа спереду відкривається входами в ніс (ніздрями), а ззаду з'єднується хоанами з носовою частиною глотки. Кожна половина носової порожнини має зовнішню, внутрішню, верхню і нижню стінки. Зовнішня стінка є медіальною стінкою верхньо­щелепної пазухи. У цій ділянці розміщені три носові раковини — нижня, середня і верхня. Відповідно розріз­няють три носові ходи. Крім того, є спільний носовий хід між носовою перегородкою і носовими раковинами. Внутрішньою стінкою порожнини носа є носова перегородка. Вона складається із перетинчастої, хрящової (чотирикутний хрящ) та кісткової (вертикальна плас­тинка решітчастої кістки та лемешово-носовий орган) частин. Верхня стінка утворена решітчастою пластинкою решітчастої кістки, яка є межею між порож­ниною носа і передньою черепною ямкою. Нижня стінка утворена дном порожнини носа і відокремлює останню від порожнини рота.

У підслизовій основі носових раковин є венозні сплетення. Це дає можливість носовим раковинам збільшуватися в об'ємі і звужувати просвіт загального носового ходу під впливом хімічних і температурних подразників.

Порожнина носа сполучається з приносовими пазухами. У середньому носовому ході відкриваються вузькими отворами верхньощелепна пазуха, передні і середні комірки решітчастої кістки, лобова пазуха. Ці отвори містяться під середньою носовою раковиною у півмісяцевому розтворі. У верхній носовий хід відкри­ваються задні клітини решітчастого лабіринту. Над заднім кінцем верхньої носової раковини відкривається клиноподібна пазуха.

Під нижньою носовою раковиною спереду на 1,5 — 2 см від її переднього кінця відкривається отвір носо-сльозової протоки.

Присінок носа вкритий шкірою, яка має волоски та сальні залози і поступово переходить у слизову обо­лонку, що вкриває носову порожнину.

У носовій порожнині розрізняють дихальну і нюхову ділянки. Простір між середньою носовою раковиною і перегородкою носа називається нюховою щілиною. Частина порожнини носа, що розташована нижче від нюхової щілини, є дихальною зоною.

Слизова оболонка дихальної ділянки вкрита багато­шаровим циліндричним миготливим епітелієм, війки якого рухаються у напрямку до хоан. У цій слизовій оболонці є багато залоз, які продукують секрет серозного і слизового характеру.

Слизова оболонка нюхової ділянки складається з нюхових і підтримувальних клітин. Нюхові клітини складають перший нейрон нюхового шляху, їх центральні відростки проходять через отвори решітчастої пластинки в порожнину черепа і входять до нюхової цибулини. Далі ланцюг нейронів досягає центральних відділів нюхового аналізатора, який знаходиться в скроневій частці кори великого мозку.

Кровопостачання носової порожнини здійснюється за рахунок гілочок внутрішньої сонної артерії (передньої та задньої решітчастої артерій) та гілочок зовнішньої сонної артерії — верхньощелепної артерії (клинопо­дібно-піднебінна артерія). Велике практичне значення має знання того, що в передньому відділі носової перего­родки є судинне сплетення (кровоточива зона, або кіссельбахівське місце), оскільки близько 90% носо­вих кровотеч виникають саме з нього. Вени порожнини носа повторюють хід одноіменних артерій. Відтік веноз­ної крові з порожнини носа відбувається до вен очної ямки та до печеристої пазухи (середня черепна ямка).

Лімфа з носової порожнини відтікає до вузлів, розмі­щених під нижньою щелепою, а також до потиличних і глибоких шийних лімфовузлів.

Іннервація слизової оболонки носа, крім нюхового нерва, відбувається чутливими гілками очного і верхньо­щелепного нервів (гілки трійчастого нерва).

Приносові пазухи. До приносових пазух відносять верхньощелепну, лобову, решітчасту, клиноподібну.

Формування приносових пазух починається на 9-10- тижні ембріонального розвитку плода й остаточно закінчується до 14 — 15 років. Пазухи виникають внаслі­док резорбції кістки. Швидше пневматизується ґратчас­тий лабіринт та клиноподібна пазуха, повільніше — верхньощелепна та лобова пазухи.

Верхньощелепна пазуха — порожнина, розташована у кістковому масиві верхньої щелепи з обох боків. Стінки пазухи зсередини вистелені слизовою оболон­кою, вкритою миготливим епітелієм. її природний отвір відкривається у середній носовий хід. На передній стінці верхньощелепної пазухи контурується іклова ямка. Верхня стінка пазухи межує з очною ямкою, задня — з крило-піднебінною і підскроневою ямками, нижня — з порожниною рота та альвеолярним відростком верхньої щелепи. Внутрішня стінка пазухи межує з порожниною носа і решітчастим лабіринтом. Об'єм пазухи може бути до 20 см³.

Лобова пазуха — повітроносна порожнина, що знахо­диться у товщі лобової кістки. Для неї характерна різно­манітність форми і розміру. Задня стінка пазухи відме­жовується від передньої черепної ямки тоненькою кістковою пластинкою, нижня стінка межує з решітчастим лабіринтом і очною ямкою, передня формує відповідну ділянку обличчя. Лобова пазуха відкривається до передньої частини середнього носового ходу за допомогою лобово-носової протоки.

Решітчаста пазуха складається з групи пневматичних комірок у кількості 9—10, які групуються в передні, середні та задні комірки. Передні, середні її комірки відкриваються до середнього носового ходу, задні — до верхнього. Решітчастий лабіринт межує з верхньощелеп­ною і клиноподібною пазухами, очною ямкою і порож­ниною черепа.

Клиноподібна пазуха міститься в тілі клиноподібної кістки. Вона парна, тому що сагітально перегороджена кістковою пластинкою. Пазуха межує зверху з пере­хрестям зорових нервів і гіпофізом (турецьке сідло), з боків — із внутрішніми сонними артеріями і венозними кавернозними пазухами, нижня стінка пазухи частково формує склепіння глотки. Клиноподібна пазуха відкри­вається у сфено-етмоїдальний простір.

Кожна з перелічених пазух — парна, тобто всіх їх нараховується вісім. Чотири з них з одного боку від­криваються в одну (відповідну) половину порожнини носа, інші — в другу.

Кровопостачання приносових пазух відбувається за рахунок гілочок зовнішньої і внутрішньої сонних артерій.


ФІЗІОЛОГІЯ НОСА І ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ

Порожнина носа виконує дихальну, захисну, нюхову і резонаторну функції.

За умови нормального фізіологічного дихання по­вітря, що потрапляє у носову порожнину, завихрюється в носових ходах і спускається через хоани в носову частину глотки. Кількість повітря в разі нормального носового дихання дорівнює 500 мл за один вдих. Уста­новлено, що під час дихання ротом вентиляція легень зменшується на 25 —30 %, а це впливає на вміст у крові кисню та вуглекислого газу.

Наявність рефлексогенних зон у слизовій оболонці носа забезпечує широкий зв'язок з різними системами організму. Наприклад, у разі подразнення слизової оболонки носа димом тютюну змінюються частота і глибина дихання, під впливом парів хлороформу може Настати повна зупинка дихання. Унаслідок утрудненого носового дихання можливе підвищення артеріального тиску, сльозотеча, звуження зіниць, зміна складу крові. Відомий «нособронхіальний рефлекс». Зазначено, що у 54 —80 % випадків алергійний риніт передує бронхі­альній астмі.

Захисна функція полягає у зігріванні, зволоженні, знепиленні і знезаражуванні повітря, нейтралізації шкідливих газоподібних речовин, а також у видаленні сторонніх тіл за допомогою рефлекторних актів чхання і слизотечі.

Унаслідок вираженої васкуляризації слизової обо­лонки порожнини носа, печеристих тіл і завихрення повітря досягається його зігрівання. Зволожується повітря завдяки функції секреторних залоз порожнини носа міжтканинною лімфою, сльозовою рідиною. Унаслідок наявності волосин у ділянці присінка носа і секрету, що вкриває тонким шаром слизову оболонку носової порожнини, повітря, проходячи через носову порожнину, очищається від пилу. Знезараження забез­печується дією лізоциму, який є в носовому секреті, на мікроби, що потрапляють у ніс. Покрученість носових ходів, велика площа зволоженої слизової оболонки є своєрідним фільтром, що затримує бактерії та інші сто­ронні речовини. Нарешті, захисні носові рефлекси — чхання і слизовиділення — сприяють видаленню сторон­ніх тіл із порожнини носа.

Подразнення ароматичними речовинами рецептора нюхового аналізатора, розміщеного в нюховій ділянці порожнини носа, зумовлює в людини нюхові відчуття. Водночас із подразненням нюхової ділянки відбувається подразнення трійчастого нерва і смакових рецепторів. Нюховий аналізатор диференціює за запахом не тільки те повітря, яке надходить ззовні, а й їжу, що перебуває в порожнині рота. Ароматична речовина зі струменем повітря досягає поверхні чутливих клітин нюхового епітелію — хеморецепторів, розчиняється в шарі слизу, в який занурені пучки нюхових волосків. Це призводить до подразнення специфічної нервової тканини, що поширюється шляхами нюхового нерва у підкіркові та кіркові центри.

Для людини нюхова функція не є життєво важливою, але вона відіграє роль у шлунковій секреції, орієнтує в навколишньому середовищі. Вдихання певного запаху протягом тривалого часу ослаблює нюхову функцію, і настає адаптація і стомлення. Можливі нюхові галю­цинації та ілюзії.

Завдяки мовній, або резонаторній, функції носа і приносових порожнин голос набуває певного тембру, забарвлення і змінюється в разі патологічного стану даних структур. Ненормальне сполучення ротової порожнини з носовою і резонансові перешкоди під час мовлення призводять до різного роду гугнявості (відкритої і закритої).

Приносові пазухи як органи, заповнені повітрям, полегшують масу лицевого черепа і відіграють певну захисну роль (під час удару в ділянку лицевого черепа повітря ослаблює удар, немовби амортизує його). У нормальному стані пазухи є резервуаром тепла для зігрівання повітря, що проходить через ніс.


МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НОСА І ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ

Під час дослідження носа і приносових пазух насамперед потрібно з'ясувати скарги та анамнез.



Ніс. Звертають увагу на форму носа, зазначаючи відхилення від середньої лінії спинки носа, її западання. У разі підозри на перелом кісток носа проводять його пальпацію, зазначають зміщення кісткових структур і наявність або відсутність крепітації уламків.

Порожнина носа. Огляд присінка носа проводять без спеціального інструментарію, але з використанням лобового рефлектора, піднявши пальцем кінчик носа догори. Для огляду внутрішніх структур носа користу­ються передньою риноскопією за допомогою носового дзеркала, що вводиться браншами у ділянці входу в ніс. Звертають увагу на стан слизової оболонки передніх кіпців носових раковин, носової перегородки, дна носової порожнини, стан носових ходів.

У деяких хворих не можна добре оглянути передні відділи носової порожнини у зв'язку з набуханням нижніх носових раковин або їх гіпертрофією. У такому разі застосовують судинозвужувальні засоби (адреналін, мезатон) для змащування слизової оболонки носа. Через 1 — 2 хв носові ходи розширюються, що дає можливість глибше оглянути носову порожнину.

У маленьких дітей для огляду носової порожнини застосовують вушну лійку відповідних розмірів.

Для огляду задніх відділів носової порожнини і сусідніх ділянок застосовують задню риноскопію. Для цього потрібні шпатель і носоглоткове дзеркальце, а також, як і в разі передньої риноскопії, — джерело світла і лобовий рефлектор. Шпателем натискують на язик так, щоб видно було ротову частину глотки і вільно звисало м'яке піднебіння. Пропонуючи хворому дихати носом, підводять нагріте дзеркальце, обернене дзеркальною поверхнею догори, за край язичка (мал. 53). У дзеркальці видно хоани із задніми кінцями носових раковин, леміш, верхню частину (купол) носової частини глотки, вічка слухових труб, задню стінку м'якого піднебіння і носової частини глотки, глотковий мигдалик. Дітям до 10 —12 років важко зробити задню риноскопію і тому вдаються до пальцевого дослідження носової частини глотки.

Далі, в разі потреби, застосовують додаткові методи дослідження носа і носової порожнини: рентгенографію, комп'ютерну (КТ) та ядерно-магнітно-резонансну (ЯМР) томографію, дослідження нюху, прохідності носової порожнини для повітря (ринопневмометрія, акустична ринометрія), бактеріологічне, патоморфологічпе дослідження.

Для визначення прохідності повітряного струменя закривають одну, а потім — другу ніздрю, притискаючи крило носа до носової перегородки. Пропонують хворому робити глибокі вдихи і видихи через ніс. Під час цього до носа підносять пушинку (ватку). За рухом пушинки під час подиху можна орієнтовно визначити ступінь прохідності носа.

За допомогою передньої та задньої риноскопії можна виявити патологічний стан приносових пазух за наявності гнійного вмісту в середньому носовому ході, хоанах і на стінках носової частини глотки.

Дуже цінними способами визначення стану приносо­вих пазух носа є рентгенографія і томографія, а на даний час — КТ, ЯМР-томографія. Користуються також контрастною рентгенографією, застосовуючи для цього контрастні речовини, що їх уводять у пазуху. Іноді застосовують діафаноскопію (просвічування). Роблять діагностичну пункцію верхньощелепних пазух голкою Куликовського під нижньою носовою раковиною, що дає змогу визначити наявність вмісту в порожнині, аспіру-вати його, промити пазуху і, якщо необхідно, ввести в неї ліки.




VІІ. Матеріали активізації студентів під час викладання лекції:

Питання фронтального опитування:

  1. Будова носа?

  2. Кровопостачання носа?

  3. Носова порожнина, її будова, зв’язок?

  4. Приносові пазухи?

  5. Дихальна функція носа?

  6. Захисна функція носа?

  7. Нюхова функція носа?

  8. Резонаторна функція носа?

  9. Методи дослідження носа?

  10. Методи обстеження приносових пазух?

VІІІ. Матеріали для самопідготовки студентів:

По темі лекції: «Хвороби носа та при носових пазух».




п/п


Завдання

Вказівки

Відповіді

1.
2.

3.

4.
5.

6.


Питання:

Опіки, відмороження, травми, фурункул зовнішнього носа. Причини, клінічні симптоми, методи лікування, догляд за хворими.

Гострий риніт, причини, клінічні симптоми, лікування, профілактика.

Носова кровотеча. Причини, засоби припинення кровотечі, догляд за хворими.

Сторонні тіла. Видалення їх з порожнини носа.

Гострі і хронічні захворювання при носових пазух. Причини, клінічні симптоми, методи обстеження та лікування. Профілактика. Догляд за хворими.

Риногенні та внутрішньочерепні ускладнення.

Скласти структурно-логічні схеми по темі.






ІХ. Література:
1. Мітін Ю.В. Основи хвороб вуха, горла, носа. – К.: Здоров’я, 2001. – стор.76-104





База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка