Урок дослідження з використанням ікт зарубіжна література. 8 клас Матеріали схвалені




Скачати 481.3 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації18.04.2016
Розмір481.3 Kb.
  1   2
Єрківська загальноосвітня школа І –ІІІ ступенів

Катеринопільської районної ради

Черкаської області

Романюк С. В.




Злет

людського духу в епоху Відродження
Урок – дослідження з використанням ІКТ

Зарубіжна література. 8 клас

Матеріали схвалені

на засіданні педагогічної ради школи

від 12 березня 2009 року

протокол №2
f:\документи света\ренесанс\дополнительные материалы\used\3.pngf:\документи света\ренесанс\дополнительные материалы\used\4.jpgf:\документи света\ренесанс\дополнительные материалы\used\2.pngf:\документи света\ренесанс\дополнительные материалы\used\don_quixote.jpg
Доба Відродження принесла із собою докорінні зрушення в економічному, соціальному та духовному розвитку передових європейських країн.

Ренесанс відкрив людині широкий шлях до пізнання навколишньої дійсності та своїх власних можливостей. Це створило грунт для розвитку науки, нових форм літератури та образотворчого мистецтва, які досягли в цей час високого піднесення.

Епоха Відродження, одна з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини... Ренесанс був не стійкою і спокійною, а бурхливою і суперечливою епохою. Ренесанс - це період становлення буржуазного суспільства, період, коли спадають окови середньовічного укладу, але обмежуючі умови капіталістичного суспільства ще не встигли оформитися

Б.Р.Віппер

Зміст і характер сучасного уроку зумовлюються потребами розвитку суспільства, його морально-етичними цінностями. Високо- технологічне інформаційне сучасне суспільство зумовлює мету освіти – формування особистості, здатної читати, аналізувати, оцінювати медіатекст, займатися медіатворчістю.

Тож на даний час актуальною педагогічною проблемою є використання у навчальному процесі інформаційно-комунікативних технологій. Однією з найефективніших форм використання медійних матеріалів є комп’ютерна презентація.

Запропонована презентація «Скарби доби Ренесансу» є основою уроку «Злет людського духу в епоху Відродження». Тут чітко виділені етапи уроку, відповідно до яких підібраний зміст текстового і мультимедійного матеріалу.

Повідомлення про діячів епохи Відродження учні готували самостійно, добираючи найбільш значимі факти з їх життя та діяльності.

Під час заняття діти роблять записи в робочих зошитах, адже ІКТ не скасовує традиційну методику проведення уроку.

Такий вид роботи активізує діяльність вчителя та учнів, сприяє здійсненню диференціації та індивідуалізації навчання, розвитку обдарованості дитини, формуванню знань, активізує читацький і життєвий досвід учнів, посилює міжпредметні зв’язки.

Дані матеріали до вивчення теми «Злет людського духу в епоху Відродження» можуть бути використані не тільки вчителями зарубіжної літератури, а й вчителями української літератури, історії, культурознавства.



/ Матеріали, наведені нижче, виходять за часові рамки одного уроку, тому їх можна використовувати вибірково, на власний розсуд вчителя /

Тема. Злет людського духу в епоху Відродження
Велике чудо є людина!..

Бог створив людину, щоб вона пізнавала закони Всесвіту, любила його красу, дивувалась його величчю…

Піко делла Мірандолла



Мета: показати учням прогресивність епохи Відродження, її хронологічні межі, ознайомити зі скарбами культури Ренесансу та її видатними діячами;

розвивати навички дослідницької роботи, культуру мовлення, ерудицію;

виховувати інтерес до культури людства.
Обладнання: комп’ютерна презентація «Скарби доби Ренесансу», підручники, зошити.
Вид уроку: урок засвоєння нових знань.
Тип уроку: урок – дослідження.

Хід уроку
І. Організація навчальної діяльності
1. Розміщення учнів по групах.

2. Постановка проблемних завдань:


І група:

Ідейний рух гуманізму.


ІІ група:

Національні літератури і театр.


ІІІ група:

Ахітектура та мистецтво.


IV група:

Розвиток науки і техніки.


V группа:

Географічні відкриття.


ІІ. Мотивація навчально – пізнавальної діяльності та повідомлення теми і мети уроку
Слово вчителя:

Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який розпочався в Італії в кінці

XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги «Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих». Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.

Серед вчених тривають дискусії про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження.

Наша спільна дослідницька робота допоможе нам зрозуміти роль епохи Ренесансу в розвитку світової культури та науки.
ІІІ. Робота над розкриттям теми уроку


  1. Слово вчителя

Символом вічного відродження є казковий птах фенікс, який кожні 500 років приносить себе у жертву вогню, щоб потім відродитися з попелу. Таким «феніксом» в історії розвитку людства вважають епоху Відродження, яка в центр Всесвіту поставила людину, подібну до Бога, здатну змінювати світ.

Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього Середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. Ці явища готували підґрунття для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити античну спадщину і надати їй великого практичного значення.
/Вчитель знайомить учнів із загальним змістом презентації «Скарби доби Ренесанус»; наголошує на неохідності записів основних положень та висновків уроку в робочі зошити/

2. Комп’ютерна презентація

«Скарби доби Ренесансу»
Показ слайдів супроводжується коментуванням вчителя та повідомленнями учнів (вони мали випереджальне завдання) про діяльність титанів епохи Відродження.


АРХІТЕКТУРА
Архітектура має велику мистецьку силу, її вплив ми відчуваємо на собі скрізь і завжди. Всесвітньовідомі пам’ятки, що створювалися талантом і натхненною працею багатьох поколінь зодчих, становлять національну гордість і входять до скарбниці світової культурної спадщини.

В одному ряду із визначними книгами і картинами, творами мистецтва і симфоніями стали архітектурні споруди.

В кінці ХIV століття, в епоху Відродження, одночасно з піднесенням науки, літератури і мистецтва в Італії виникає новий напрям в архітектурі, який поширюється в Західній та Центральній Європі. Цехового майстра-будівельника заступає досвідчений спеціаліст-архітектор.

Архітектори епохи Відродження творчо використовували ордерну систему* античної архітектури.



*Архітекту́рні о́рдери, поря́дки (лат. ordo, фр. ordre — порядок) — певна структура і художня обробка складових частин стояково-балочної конструкції будівлі.





Першим майстром, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення, був скульптор і, насамперед, архітектор Філіппо Брунеллескі (1377-1446).

Найбільшу славу принесло Брунеллескі будівництво купола собору Санта Марія дель Фьоре у Флоренції. Будівництво собору розпочалося за півстоліття до Брунеллескі.

Джотто ді Бондоне (1276 – 1337), флорентійський художник і архітектор, спорудив дзвіницю, згодом був закладений підмурівок основної будівлі, зведені стіни. Наслідуючи готичну традицію, собору надали восьмикутну форму. Брунеллескі змінює задум, ставить і вирішує технічно найскладніше завдання - перекриває отвір діаметром в 42 метри куполом. Це була перша після Середньовіччя купольна будова в Європі.

Брунеллескі створив новий архітектурний стиль, який характеризується стрункою гармонією і пропорційністю частин, впорядкованістю будови. Для розвитку ж живопису поворотне значення мало відкриття Брунеллескі законів лінійної перспективи






Джуліо Романо (1492 – 1546), народився в Римі. Він був одним з найкращих учнів Рафаеля, допомагав своєму вчителю в його капітальних роботах, виконав деякі фрески у Фарнезіні і за проектом Рафаеля розпочав будувати віллу Мадама - заміську резиденцію кардинала Джуліо Медічі.

Самостійна діяльність Джуліо Романо розпочалась лише після смерті вчителя, коли йому було доручено закінчити розпочаті Рафаелем роботи. Головною працею Романо у Ватікані був розпис побудованого за його власним проектом палацу Палаццо-дель-Те. Архітектура Паллацо-

дель-Те є виразним зразком стилю епохи маньєризму*.

Фреску «Звергнення гігантів», виконану для цього палацу, вважають найхарактернішим зразком робіт Романо.


*Маньєри́зм (іт. manierismo — від maniera — «манера», «стиль», буквально — примхливість, химерність, штучність) — течія в європейському мистецтві та архітектурі XVI століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною. Деякі дослідники (особливо літературознавці) не схильні вважати маньєризм самостійним стилем і вбачають у ньому ранню фазу бароко.


П'ятсот років тому в Падуї народився один з найвідоміших у світі архітекторів, основоположник архітектури класицизму Андреа Палладіо (1508 – 1580). Він відомий не тільки своїми будівлями, але й тим, що саме він був одним з перших і, безумовно, найбільш допитливим (для свого часу) дослідником архітектури.

Хоча роботи Палладіо визнані однією з вершин культури пізнього Відродження, але завдячуємо ми йому не тільки можливістю милуватися прекрасними будовами, а й тим, що він був не тільки практиком, а й теоретиком та істориком архітектури.
У 1554 році Палладіо опублікував свій перший

трактат «Римські стародавності». У 1556 році його залучає до роботи над книгою про Вітрувія патріарх Аквілеі. Андреа ілюструє працю і бере участь в її редакції.

А до 1570 року дописує і публікує зібрання «Чотири книги про архітектуру». «Чотири книги про архітектуру» - феноменальний твір, основна праця життя зодчого. Це виклад новаторських для
того часу ідей, які пізніше стали основою теорії архітектури та архітектурного проектування. До видання увійшли 170 креслень Палладіо та близько 200 графічних вставок. Це і його власні будови, і обмір античних споруд, і досить сміливі реконструкції римських руїн.


ЛІТЕРАТУРА І ТЕАТР
Новою за формою і за змістом стає в цей час і література, завдяки своїм можливостям вона найповніше виразила дану епоху. Саме в добу Відродження з'являються національні літератури (іншими словами - літературні твори національними мовами).

Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри - містерії і фарси-

залишалися основними до самого кінця XV ст. Лише в середині XVI ст. в Італії виникає перший

професіональний європейський театр епохи Відродження - комедія «дель арте» (комедія масок).

Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з'явитися, коли, крім нових письменників, з'явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр - мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI – на початку XVII ст. настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії. В Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися великим масовим успіхом. З'являються постійні театри, типу «Глобуса» в Лондоні, антрепризи*. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.
*Антреприза - ведення театрального, циркового та інших підприємств приватною особою. // Приватне театральне підприємство.




Першими в повному розумінні гуманістами в італійській культурі були Франческо Петрарка і Джованні Боккаччо, які разом з Данте є творцями італійської літературної мови.

Життя і творчість Франческо Петрарки (1304-1374) найбільш яскраво показують, яке значення мала античність для італійських гуманістів. Петрарка буквально схилявся перед античним світом, був блискучим знавцем мов, заснував науку, яка отримала пізніше назву класичної філології. Все життя займався пошуком і вивченням древніх рукописів, писав історичні праці, наслідуючи античних авторів. Однак славу в віках йому принесли не ці парадні твори, а лірична поезія, яку сам він всерйоз не сприймав.

Двадцять років Петрарка оспівував свою кохану Лауру за життя і десять років після її смерті, хоча навіть не був близько з нею знайомий. Ця жінка заповнила все життя поета й стала джерелом його натхнення. Проте жодної надії на взаємність він не плекав. Так народилася збірка «Канцоньєре» («Книга пісень»), яка зробила ім’я Петрарки та його коханої Лаури безсмертними, відкрила нові шляхи європейській ліричній поезії.




Обдарування зовсім іншого плану мав Джованні Боккаччо (1313 - 1375). Завдяки йому одним з провідних жанрів ренесансної літератури стає авантюрна новела. Його «Декамерон» (збірка із ста

новел, звідки і назва книги) в захоплюючій, дотепній формі розгортає перед нами картину побуту і традицій італійського суспільства. В цих новелах автор зображує людей різного віку та соціального стану. Мова твору легка, витончена. А самі розповіді дихають життєвою правдою.

Багато новел викривають лицемірство, пожадливість ченців. Коли католицька церква ввела в практику Індекси заборонених книг, «Декамерон» відразу туди потрапив.

«Декамерон» перекладений майже всіма мовами. Перу Боккаччо належить перший в європейській літературі психологічний роман «Фьяметта».






Найвидатнішим представником французького гуманізму був Франсуа Рабле (1494-1553)письменник, педагог, філософ, лікар, архітектор.

Адвокат Антуан Рабле мріяв, аби його син Франсуа став священиком. Тож 1505 року дев’ятирічний хлопець подався в науку до францисканського монастиря в містечку Сейї. Франсуа навчався гарно, оволодів кількома іноземними мовами, захопився філософією, математикою, астрономією. У 25 років він вирішує стати ченцем, але наукових занять не полишає.

Його дратують невігластво та фанатизм деяких братів-францисканців. Ті ж із підозрою ставляться до його захоплень. Хтось із ченців написав на Франсуа донос. При обшуку в його келії знайшли поеми Гомера, твори італійських та німецьких гуманістів й іншу заборонену в монастирі літературу. Зокрема й книги «великого грішника та боговідступника» Еразма Роттердамського. Все конфіскували, Франсуа звинуватили в єресі й наклали на нього сувору єпитимію. Згодом Рабле залишає монастир і працює лікарем в Ліоні.

Саме в цьму місті Рабле збирає народні оповідання про веселого та дотепного велетня Ґарґантюа і видає у 1532 книгу «Великі й неоціненні хроніки про величезного велетня Гаргантюа». У цих пародіях на середньовічні лицарські романи висміяно світ лицарських подвигів, романтичних гігантів й чаклунів.

В цьому ж році Франсуа видає книгу про пригоди сина велетня Ґарґантюа «Страшні й жахливі діяння та подвиги славетного Пантаґрюеля». Твір мав шалений успіх. Наступного року виходить його продовження — «Пантаґрюелеве пророцтво» — пародія на віщування тодішніх астрологів-пройдисвітів.

У циклі сатиричних романів «Гаргантюа і Пантагрюель», які є своєрідною енциклопедією французького Ренесансу, Франсуа Рабле висміяв усi вади тогочасного французького суспiльства: користолюбство священиків, корумпованість суддів, насміхався з псевдовчених-філософів і навіть з самого Папи Римського. Тож невдовзі французька інквізиція заборонила твори Рабле.






Засновником нової іспанської літератури став Мігель Сервантес де Сааведра (1547-1616), з чиєю творчістю пов'язане завершення перетворення кастільського діалекту на літературну мову.

Роман «Дон Кіхот», недостатньо оцінений сучасниками, в XIX - XX ст. був проголошений одним з найвеличніших творінь людської думки. Задуманий як пародія на лицарські романи, «Дон Кіхот» насправді виявився глибоким, багатоплановим твором. Ідеали і цілі Дон Кіхота високі, він висловлює гуманістичні ідеї, але виглядає безглуздо, зазнає поразок. Прекрасні ідеї несумісні зі світом матеріальних інтересів. Роман відобразив кризу ренесансного гуманізму, ввів у мистецтво тему «донкіхотства» - вірності своїм поглядам і боротьби за них всупереч усьому.






Доля і літературна спадщина одного з найвизначніших німецьких поетів XVI століття

Ганса Сакса (1494-1576) являють великий інтерес для дослідження. Поет-бюргер, мейстерзингер*, драматург - Сакс безсумнівно є ключовою фігурою

в розвитку і становленні літератури німецької Реформації.


  Ганс Сакс виявив себе тонким самобутнім художником. Великий жанровий діапазон його поетичної творчості: мейстерзингерські пісні, духовні пісні і вірші, повчальні шпрухи**, «історії» (легенди), байки, полемічні (прозаїчні) діалоги, веселі шванки***, зворушливі «трагедії», повчальні «комедії», кумедні фастнахтшпілі****, в яких він без зусиль перевершив усіх своїх попередників і сучасників.

     Літературна спадщина Ганса Сакса велика: 208 драматичних творів, 4275 мейстерзингерських пісень і 1700 шпрухів, байок, шванків і легенд, що склало 34 томи (Wendler).    

Більшість німецьких дослідників підкреслює винятковий поетичний талант Ганса Сакса, називаючи його «реформатором у поезії подібно Лютеру в релігії і Гуттену в політиці». Він зумів з'єднати бюргерські художні традиції Середньовіччя з ідеями Реформації й античних переказів і створити справді народні образи.
*Мейстерзингер, майстерзингер - середньовічний німецький поет і співець; член міської співецької школи.
**Шпрухи (вислови) – жанр середньовічної поезії – коротка байка, приказка, загадка, в якій в повчальній формі міститься життєва мудрість.
***Шванк (нем. Schwank— весела ідея) — жанр німецької міської середньовічної літератури, невелике гумористичне оповідання в віршах, а пізніше в прозі, часто носить сатиричний та повчальний характер.

****Фастнахтшпілі (de. Fastnachtspiel– масниця)- святкові дійства, невеликі віршовані комедії на побутові теми, поширені в Німеччині в XV - XVI ст.




Едмунд Спенсер (приблизно 1552 – 1599) – англійський поет, сучасник Шекспіра. Точна дата його народження невідома. Син ткача, він отримав освіту в Кембріджі, деякий час працював секретарем у різних вельмож. У 1579 – 1580 роках служив в англійській армії і в нагороду в 1857 році отримав маєток в Ірландії, що дозволило йому зайнятися літературною діяльністю.

Спенсер створив найвеличнішу поему Англії — «Королева фей». Кожна книга поеми присвячена одній із чеснот: Святості, Помірності, Цнотливості, Дружбі, Справедливості і Чемності. Таким чином поема прославляє життя людини в чеснотах. Кредо поета - неможливо прожити доброчесне життя, не привчивши свій розум відрізняти те, що лише здається добром, від того, що є таким насправді.

Він є творецем спенсеровської строфи, девятивірша, яким згодом писали Байрон, Шеллі, Кітс.




Луїс Ваз де Камоенс (біля 1524 1580) португальський поет, якого вважають найвеличнішим поетом в історії Португалії. Його поезія стоїть поряд з творами Гомера, Вергілія, Данте Алегьєрі.

Камоенс написав велику кількість ліричних та драматичних поетичних творів португальською та іспанською мовами, але найвідомішим його твором є поема «Лузіади» (Os Lusíadas), в якій оспівуються відкриття Індії мореплавцем Васко да Гама.

Філософська робота «Парнас Луїса Ваза» (O Parnaso de Luís Vaz) була втрачена, викрадена разом з частинами «Лузіади» під час перебування поета в Мозамбіку.




Ззавершує епоху Відродження не менш велична фігура геніального англійського поета та драматурга Вільяма Шекспіра (1564-1616).

Оновлення театру було підготовлене багатьма джерелами: старовинні майданні видовища, народний епос, середньовічні легенди й історичні хроніки, античні драми і міфи, ренесансна література. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання. Якщо в античних драмах події обов'язково відбувалися в одному місці протягом короткого проміжку часу, то у Шекспіра події часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. В його п’єсах беруть активну участь і другорядні герої. Абсолютно новий художній принцип покладений в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з'єднує в своїх п'єсах і серйозне, і смішне. Бідність декорацій сучасного йому театру він заповнив багатством та образністю мови.

Творчість Шекспіра розпочалася створенням серії історичних драм («Річард II», «Генріх IV», «Король Джон»), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані комедії «Багато шуму з нічого» та «Дванадцята ніч», характерна особливість яких - доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра». У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма - не в фізичній

смерті. Шекспір розмірковує над тим, що призводить до такого фіналу: крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів.

При тому, що його п'єси створювалися для конкретної трупи театру «Глобус», коли враховувалися навіть особистісні риси акторів, їх кількість, Шекспір піднявся до загальнолюдських узагальнень, охопив безліч життєвих психологічних колізій. А часова дистанція тільки збільшує популярність драматургії Шекспіра.

МИСТЕЦТВО
Доба Відродження дала світу плеяду блискучих художників і скульпторів. Руйнуючи підвалини середньовічного ескетичного світосприймання, вони складали своїм мистецтвом справжній гімн фізичній і духовній красі людини, розкривали чарівність оточуючого її світу. Але передові ідеї художники втілювали зазвичай у творах на релігійні теми. Тому в їх картинах нерідко виникало певне протиріччя між традиційним релігійним сюжетом і тим новим, глибоко життєвим, гуманістичним змістом, який вкладали в них митці.




Італійський художник Рафаель Санті (1483-1520), родом з Урбіно, провів у молодості декілька

років у Флоренції, і багато чим зобов'язаний її мистецтву. Міркуючи про своєрідність творчості Рафаеля, відомий мистецтвознавець Б.Р.Віппер пише: «Леонардо перевершує його силою інтелекту, Мікеланджело - могутніший, Джорджоне - мелодійніший, Тіціан - барвистіший, прекрасніший. Але справа в тому, що у нього є і велика сила інтелекту, і могутня фантазія, і витонченість».

Геній Рафаеля з'єднав, синтезував творчі досягнення попередників. Вважається, що всіх своїх великих сучасників Рафаель перевершив у майстерності композиції.

В творчості Рафаеля знайшов багатогранне втілення образ Мадонни. На цю тему він написав безліч картин, найбільш відома з яких – «Сикстинська Мадонна». Картина була вівтарним образом у церкві святого Сикста монастиря Чотирьох ченців у невеликому місті П'яченце. Згодом монастир змусили продати картину правителеві Саксонії. У кінці Другої світової війни разом з іншими картинами Дрезденської галереї

вона була знайдена радянськими солдатами в покинутій каменоломні і врятована.

Рим не мав власної художньої школи, проте він стає на початку XVI ст. найважливішим центром мистецтва Італії, чому сприяла політика папського

двору. Велика частина творчого життя Рафаеля пройшла в Римі. Найзначнішою його роботою був

розпис чотирьох станц (станці - великі кімнати, зали) папського палацу у Ватікані. Найбільш знамениті фрески Станци делла Сеньятура (зал засідань папського церковного суду).

Рафаель прожив усього 37 років, але здійснив дуже багато, хоча і не довів до кінця великі починання. Смерть перервала останню його роботу - керівництво будівництвом храму

Св. Петра в Римі.






Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) прожив довге і трагічне життя, повне великих звершень. Те, що він створив, - грандіозне і за масштабом витворів, і за силою образів. Відданий гуманістичним ідеалам, він прославляв силу і свободу людини. Мікеланджело став свідком краху цих ідеалів, знищення республіки, розгрому Риму. Головною темою його творчості стає пафос боротьби.

Вчився він у Флоренції, але в його творчості не відчувається вплив вчителів. Мікеланджело вважав себе насамперед скульптором. Його прославила мармурова статуя «Давид». Вазарі писав, що вона «забрала славу у всіх статуй: сучасних і античних, грецьких і римських». Спеціальна комісія найвизначніших художників вирішила встановити цю статую перед палацом Синьорії у Флоренції, що закріпило за нею громадянське значення, зробило символом боротьби за республіку і незалежність.

В Римі Мікеланджело на замовлення Папи виконує розписи Сикстинської капели. На це пішло 4 роки роботи (площа фресок - 600 квадратних метрів). Художник використовує біблійні сюжети, але творить не смиренні християнські образи, а могутні, титанічні фігури. Це - гімн людині, її красі, силі, творчому началу. Враження від живопису Мікеланджело сучасники визначали терміном, який українською звучить як «грізна велич».

Під час повстання у Флоренції в 1527 р. (вигнання Медічі) і облоги міста Мікеланджело був на боці республіки, відав будівництвом оборонних споруд. Після поразки він був змушений переховуватися. Умовою прощення йому була висунута вимога закінчити споруду капели Медічі. Зрозумілий трагізм створених ним в цей час скульптур (алегорії Ранку і Вечора, Дня і Ночі).

Через три десятиріччя Мікеланджело повертається в Сикстинську капелу і розписує вівтарну стіну. Фреска «Страшний суд» - образ вселюдської катастрофи, що була співзвучна трагічному краху гуманістичних ідеалів, який відбувався на його очах.

Цей твір викликав могутню громадську підтримку і різке засудження церкви, аж до наміру Папи знищити розпис, який все-таки побоялися здійснити і замінили наказом «одягнути» оголені фігури (декілька художників домалювали драпіровки, які вже в наш час, в ході реставрації, прибрані).

З архітектурних проектів Мікеланджело найбільш грандіозний - купол собору Св.Петра в Римі.




Довше за інші райони Італії незалежність зберігала Венеція, де склалася яскрава і самобутня художня школа.

Зеніт венеціанського Ренесансу – творчість Вечелліо Тіціана (1477-1576), який залишив величезну спадщину. Він написав безліч портретів. «Не було такої іменитої людини, володаря або знатної дами, які не були б зображені Тіціаном», - писав Вазарі. Це був новий крок у портретному мистецтві. Тіціан створює образи складні, суперечливі, особливо в пізніх роботах. Багато художників вчилися у Тіціана майстерності

зображення світла, розлитого по всій картині. Його ідеал життєрадісний, життєстверджуючий. Головна особливість живопису Тіціана - багатство колориту («Венера», «Любов земна» і «Любов небесна», «Магдалина, яка кається»). Одна з останніх картин Тіціана – «Св. Себастьян» за трагізмом співзвучна останнім роботам Мікеланджело.




Альбрехт Дюрер (1471 – 1528) - німецький живописець і графік. Основоположник та теоретик мистецтва німецького Відродження. Його спадщина - це 80 станкових творів, 200 гравюр, більше 1000 малюнків, дослідження, рукописи. Митець в напружено-експресивних формах, фантастичних образах втілив очікування всесвітньо-історичних змін (серія гравюр «Апокаліпсис», 1498), виразив гуманістичні уявлення про сенс буття і завдання мистецтва (т.з майстрові гравюри, 1513-14). Створив повні сили і енергії образи людини епохи Відродження («Портрет молодої людини», 1521), людей з народу (гравюра «Три селянина» ).

«Він може зобразити навіть те, що, здавалося б, не може бути зображене - вогонь, промені, грім, почуття і душу, ледве не самий голос. І все це передає так майстерно, точними штрихами, ще й до того тільки чорними, що ти б образив твір, якби забажав внести до нього фарби», - так писав великий гуманіст і письменник Відродження Еразм Роттердамський, вражений знаменитим «Апокаліпсисом»Дюрера.

Завершив Альбрехт Дюрер свою творчість монументальними постатями чотирьох апостолів: Іоанна, Павла, Петра і Марка. В усі часи їх вважали уособленням мужності, стійкості, почуття відповідальності й високої моралі. Саме ці чесноти усе життя були властиві митцю.




Найвидатнішим нідерландським художником був Ян ван Ейк (1390-1441), який тривалий час служив придворним живописцем герцога Філіппа Доброго і жив у місті Брюгге. Ван Ейк є автором великого вівтаря для міста Гента. У збірці галереї- невеличкий триптих «Мадонна з дитям та святими архангелом Михайлом і Катериною» (на стулках), виконаний найдосконалішою технікою. Філігранна точність у деталях та витончений колорит нагадують ювелірні вироби. Це враження посилюють виблискуючі фарби, що мерехтять подібно до коштовного каміння.

Його твори – противага середньовічним традиціям живопису. «Трирамний вівтар» (1437). Детальне трактування панорами картини проголошує: «Йоханнес ван Ейк виготовив мене і завершив у році Господнім 1437. Такий мій заповіт». Посеред тринефної базиліки сидить на троні Марія з немовлям, на лівій рамі схиляється архангел Михаїл, на правій рамі – зображена Катерина зі своїми атрибутами. Багата творча візія (бачення) при маленькому форматі, яскраві кольори, вишукано промальовані навіть найдрібніші деталі та дивовижне для свого часу знання перспективи є характерними ознаками цієї картини.





Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452-1519), найнезвичайніша постать в історії світової культури. Він втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів про мистецтво, які після його смерті були видані під назвою «Книга про мистецтво». Він займався анатомією, фізіологією, зоологією, ботанікою, географією, геологією, механікою, гідравлікою, математикою. Багато з його ідей на сторіччя випередили свій час (ось тільки деякі з

них: ідея літального апарата важчого за повітря і парашута, конструкція баштового підйомного крана, гвинтового домкрата, роликового підшипника і ін.).

Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато. Пояснення криється в тому, що до всього Леонардо підходив як дослідник, сам

процес вивчення, пізнання цікавив його більше кінцевого результату. Вже в молодості Леонардо да Вінчі прийшов до думки про нерозривний зв'язок науки і мистецтва.

Вище за інші мистецтва Леонардо ставив живопис. Своїм зображенням людських фігур він додав небачену раніше рельєфність, використовуючи вивчені ним закони оптики. Художники XVI ст. оволоділи перспективою, Леонардо да Вінчі оволодів простором. Він першим осягнув мистецтво зображення своїх персонажів не на тлі, а всередині простору. Цьому відчуттю сприяла м'яка, з напівтонами, світлотінь.

Наукова продуманість, ретельний розрахунок відразу звертають на себе увагу у фресці «Тайна вечеря», виконаній на стіні трапезної домініканського монастиря поблизу Мілана. До теми, яка трактувалася багаторазово, Леонардо підійшов по-новому, зумівши передати психологічний конфлікт, відкритий вияв сильних почуттів.

Найбільш знаменита картина Леонардо да Вінчі і, напевно, всього світового живопису - портрет Мони Лізи, дружини багатого флорентійця Франческо дель Джокондо. «Джоконда» - принципово новий портрет, так раніше ніхто не писав. При зовнішній нерухомості моделі художник передав «життя душі», заклавши таким чином основи психологічного портрета.

МУЗИКА

Найбільш популярным жанром світської музики була пісня в супроводі музичних інструментів.

На відміну від музики, що звучала в церкві, пісні були досить простими у виконанні. Їхній римований текст досить чітко ділився на строфи, великого значення набував сам зміст: при виконанні поетичні рядки не повинні були загубитися в багатоголосому співові. Особливою популярністю в цей час користувалися пісні французького композитора Клемана Жанекена.




Клеман Жанекен (близько 1485 – 1558) - французький композитор, один із творців багатоголосого шансону*, народився в Шательро (провінція Пуату). Розпочинав свою творчу діяльність в церковному хорі хлопчиків. Із творчого спадку Жанекена в історію ввійшли тільки його світські пісні. Він написав їх більше двохсот шестидесяти – для трьох, чотирьох і п’яти голосів. Це були ліричні твори, в яких поєднувалися яскраві зображувальні засоби і сильні емоції, що стало своєрідним естетичним переворотом, який приголомшив сучасників і на довгий час мав широкий резонанс за межами Франції.

Кленеман прославився умінням відтворювати у музиці голоси живої природи: звуки лісу, дзюрчання струмка, пташині голоси, розмову двох подружок, вигуки вуличних торговців. В його пісні «Спів птахів» не менше п’яти пташиних голосів, які співають гімн весні.


  1   2


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка