В. О. Сухомлинський Шлях України у щасливе майбутнє пролягає через виховання. Виховання в житті людей первинне і головне, усе інше його наслідки. Там, де виховання відкладають «до кращих часів» і починають вирішувати




Скачати 293.28 Kb.
Дата конвертації21.04.2016
Розмір293.28 Kb.
Людина – найвища цінність.

В.О.Сухомлинський

Шлях України у щасливе майбутнє пролягає через виховання. Виховання в житті людей – первинне і головне, усе інше – його наслідки. Там, де виховання відкладають «до кращих часів» і починають вирішувати інші, загальніші і важливіші, як здається, проблеми, ці кращі часи не настають ніколи. Виховання – це саме життя, а життя «на потім» відкласти не можна. Виховання - це процес соціальний в найширшому розумінні. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у безкінечне число відносин, кожна з яких незмінно розвивається, переплітається з іншими відносинами, ускладнюється моральним і фізичним зростанням самої дитини. Завдання класного керівника – спрямувати цей розвиток і керувати ним.

«Діти живуть щохвилини, щогодини, щодня, живуть невпинно й безупинно,» - писав великий педагог Ш. Амонашвілі. Шкільне життя - лише частина цілісного процесу життєдіяльності дитини. Я переконана, що на кожному ступені розвитку особистості школа, а зокрема і класні керівники, повинні створювати умови для повноцінної життєдіяльності дитини. Повнота, яскравість думок, почуттів, образів, які переживають учні у навчально-виховному процесі, - необхідна умова розквіту їхньої індивідуальності. Учень – це завжди Людина з великої літери, тому що він потенційно невичерпно багатий. І саме школа повинна допомогти дитині заглянути в себе і визначити набір цінностей, які узгоджуються з її неповторною людською сутністю, які забезпечуватимуть її компетентність як громадянина, патріота, члена колективу, сім’янина, особистості. Саме у цьому я вбачаю своє основне завдання як класного керівника.

Досягнення людиною життєвого успіху є однією з найважливіших проблем, які постали перед людством у XXI столітті. А успішність людини, як показує досвід, залежить, насамперед, від її компетентності. Погоджуюсь із твердженням англійського філософа Едмунда Берка: «Людина народжена не для того, щоб бути весь час щасливою – це неможливо. Вона народжена, щоб бути Людиною. Потрібно вступати в життя так, як ідуть в бій: хоробро і підготовлено». Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, молода людина, на мою думку, повинна володіти такими якостями:



  • знати своє життєве кредо, мати ціль у житті;

  • орієнтуватись у системі найрізноманітніших цінностей;

  • здійснювати відповідальний життєвий вибір;

  • самостійно і критично мислити;

  • усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані;

  • грамотно працювати з інформацією;

  • бути здатною генерувати нові ідеї, творчо мислити;

  • бути комунікабельною, контактною у різних соціальних групах;

  • вміти самостійно працювати над розвитком духовності та інтелекту;

  • бути конкурентоздатною в суспільстві з ринковою економікою;

  • приймати рішення і нести відповідальність за їх реалізацію.

Таким чином, життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості.

Впродовж кількох років я працюю над проблемою «Створення виховного середовища, що сприяє формуванню соціальної та моральної компетентності школярів». Мету своєї роботи вбачаю у тому, щоб виховати високоморальну, соціально активну особистість. Вважаю, що моральна культура та соціальна зрілість є дуже важливими складниками життєвої компетентності сучасної молодої людини. Виховну роботу спрямовую на формування у дітей особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури, виховання шанобливого ставлення до родини, формування навичок здорового способу життя.

За інноваційним потенціалом свій досвід вважаю комбінаторно-модифікаційним, що полягає в нових конструктивних поєднаннях та раціоналізації відомих педагогічних ідей, методик виховної роботи і використанні їх класним керівником, що зацікавлений в гармонійному розвитку кожного свого підопічного, учнівського колективу в цілому і твердо стоїть на принципах педагогічної етики, людяності, високої моралі.

Моя робота як класного керівника ґрунтується на гуманістичній сутності дидактики В.Сухомлинського. Ідеї і принципи його технології гуманного колективного виховання полягають у тому, що у вихованні немає головного і другорядного, виховання – це перш за все людинознавство, це постійне духовне спілкування вихователів і учнів, це виховання людини в людині. У своїй роботі спираюся на закони виховання за В.Сухомлинським:



  • радості: геть нудьгу, посмішка на обличчях дорослих і дітей;

  • краси: будь красивим сам і бережи красу навколо;

  • доброти: будь чуйним і уважним до людей;

  • працьовитості: працюй сам і поважай працю інших людей;

  • дружби: хочеш мати друга – будь ним;

  • поваги: якщо хочеш, щоб тебе поважали, – поважай інших;

  • ввічливості: кожний твій вчинок відображається на інших людях; не забувай, що поряд з тобою людина;

  • відповідальності: кожний повинен бачити наслідки своїх вчинків і відповідати за них.

У своїй роботі керуюсь вимогами Програми «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України». У цьому документі зазначено, що головним завданням сьогоднішньої освітньої практики є створення виховного простору, під яким розуміємо не тільки середовище, а й духовний простір учня і педагога, прострір культури, що впливає на розвиток особистості. Визначальною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе.

Як класний керівник, прагну створити таке виховне середовище, яке буде сприяти формуванню ціннісного ставлення учнів насамперед до самих себе. Адже, щоб полюбити інших людей, потрібно спочатку полюбити себе. Тому навчаю учнів цінувати себе як носія фізичних, духовних та соціальних сил. Проблему формування здорового способу життя вирішую за допомогою бесід «Голова - надто цінна частина організму», «Врятуй мене від депресії», зустрічей з медичними працівниками, тренінгів «Профілактика негативних звичок серед підлітків». Організовую круглий стіл до Дня здоров’я «Здоров’я потрібно цінувати», пізнавальні години «Хто попереджений – той захищений», «Профілактика травматизму», «Гігієна харчування. Корисні поради істини здоров’я», відверті розмови «Ми дорослішаєм», «Кохання і дружба». Учні класу активно займаються спортом, мають високі досягнення з плавання та футболу.

Одним із пріоритетних своїх завдань вважаю виховання духовної культури учнів. Намагаюсь збагачувати їх духовний світ, залучаючи до дослідницької і творчої діяльності у різних галузях мистецтва, привчаю школярів до культури спілкування. Мої вихованці люблять читати, є постійними учасниками і призерами шкільного етапу всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України». Спільно із бібліотекарем школи організовуємо у класі Свято книги (див. фотододатки).

Виховуючи шанобливе ставлення до сім'ї, родини, людей, практикую тренінги, інтерактивні бесіди на різні теми: «Як поводитися в конфліктній ситуації?», «Підлітки та їх батьки. Грані взаєморозуміння»; комплекс корекційних занять «Подолання невпевненості у спілкуванні з однолітками», уроки спілкування: «Як стати товариською людиною», «Як критикувати, не ображаючи», турнір лицарів, бал Ввічливості. Такі заходи сприяють формуванню в учнів необхідних комунікативних та соціальних компетентностей, вихованню моральної культури. Разом із батьками організовую родині свята: «Мамі честь віддати», «Рушник, рушничок – вишивана доріжка», «Христос Воскрес – і дух наш воскресає», свято картоплі «Другий хліб».

Враховуючи екологічні проблеми сьогодення, задля виховання ціннісного ставлення до природи проводжу екологічні тренінги, організовую екскурсії, екологічні акції, природодослідницькі проекти. Учні моїх класів пройшли стежками Довбуша, підкорили вершини Карпат - Говерлу та Хом’як, відвідали заповідник «Медобори». З власної ініціативи вихованці приймали участь у акції - конкурсі малюнків, організованій «Водоканалом». Учні успішно працюють над дослідницьким проектом «Бджільництво на Україні: історія і сучасність». Ці заходи виховують свідоме ставлення до природних багатств, формують екологічну культуру учнів, розуміння своєї єдності з природою. Результатом ціннісного ставлення до природи можна вважати посаджену школярами алею Дружби.



Ціннісне ставлення школярів до культури і мистецтва формую через знайомство із досягненнями світової та вітчизняної культури (під час екскурсій, в ході пізнавальних годин), організацію класних виставок, участь у шкільних і міських заходах естетичного спрямування. Ефективними формами роботи в цьому напрямку вважаю походи у художній музей, кінотеатр, театр, відвідування філармонії, індивідуальні бесіди «Культура поведінки: ідемо до театру, музею», години спілкування «Вплив мистецтва на наше самопочуття», «Дзеркало нашої душі», диспут «Культура – повага до людей і до себе», літературно-мистецькі заходи, присвячені творчості Т.Шевченка, Б.Лепкого, Ф.Прокоповича, виставку дитячих робіт «Великодні писанки». У рамках родинного свята «Доля на рушникові» ми організували у класі виставку рушників. Діти приносили старовинні вироби своїх бабусь та прабабусь, ділилися технікою виконання. Учням запам’яталися екскурсії до пам’ятних місць С.Крушельницької, Т.Г.Шевченка та Лесі Українки, а також замки Львівщини та Тернопілля. (Див. додатки)

Вважаю, що дитина змалку повинна жити в оточенні прекрасного. Тому намагаюся створити у класному приміщенні затишок, комфорт, чистоту. Велику увагу приділяю естетичному оформленню будь-якого заходу, зовнішньому вигляду учнів. Прагну створити таке виховне середовище, у якому кожен з моїх вихованців зміг би проявити і розинути свої індивідуальні здібності, у тому числі художньо-естетичні. На даний час 19 учнів 6-Б класу займаються у різноманітних гуртках естетичного спрямування.

Важливою складовою змісту виховання особистості є ціннісне ставлення до праці. Воно передбачає усвідомлення дітьми соціальної значущості праці, розвинену потребу в трудовій активності, ініціативність, сформованість працелюбності як базової якості особистості. Вважаю, що важливим завданням сучасної школи є виховання творчої конкурентноздатної особистості, яка усвідомлює суспільну значимість праці. З цією метою у своїй роботі використовую тести, години спілкування, зустрічі, екскурсії на місця роботи батьків учнів, зокрема за ці 2 роки ми з учнями побували в автосалоні (див. фотододатки), військовій частині, ВАТ «Галичина». Школярі знайомляться з професіями батьків, актив класу започаткував роботу над проектом «Всі професії важливі, всі професії найкращі». Відношення вихованців до праці можна побачити під час місячника благоустрою (див. фотододатки), чергувань у класі та проаналізувати, спілкуючись з батьками. Операція «Живи, книго!» підтвердила шанобливе ставлення учнів до підручників.

Усю свою роботу організовую так, щоб виховати національно свідомих громадян, патріотів, які б щиро любили свою вітчизну, шанобливо ставились до історії та духовної спадщини свого народу. З метою формування ціннісного ставлення учнів до суспільства і держави застосовую такі форми роботи, як круглий стіл («Закон – дороговказ у твоєму житті», «Україна – держава європейська»), саміт («Не стань жертвою торгівлі людьми», «Тероризм. Як зберегти життя в сучасному світі»), уявна подорож («Подорож країнами Закону, Права та Моралі»), урок-реквієм («Розгойдані дзвони пам’яті», «Голодомор: почути голос крізь мовчання»), вечір-репортаж («Нехай не розмежованою останеться навіки…», «Державотворчий потенціал української соборності»), вечір-портрет («Степан Бандера – ідеолог українського націоналізму», «Роман Шухевич – Дух української нації»), урок-мужності («Бій під Крутами в площині сьогодення»), усний журнал («Державна символіка України, її історичне походження», «Україна – це наша доля»), бесіда («І синє небо, і жовте колосся», «Народні символи України», «Знаємо свої права, виконуємо обов’язки»), конкурси («Я люблю Україну!», «Моя Тернопільщина»).

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу, на мою думку, є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця.

Ступінь гуманізації виховного процесу залежить від того, наскільки класний керівник створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання їх до самопізнання, до керування своїм розвитком. Для того, щоб вирішити це завдання, розпочинаю свою роботу із класним колективом з психолого- педагогічної діагностики. Впродовж навчального року здійснюю початкову, коректуючу та узагальнюючу діагностику.

Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням виховною роботою. На даному етапі я вивчаю рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу, рівень психолого-педагогічної культури батьків. При цьому використовую різноманітні діагностичні методики: соціометрію, методику визначення ціннісно-орієнтаційної єдності класу Л.Фрідмана, методику виявлення ступеня розвитку самоврядування в учнівському колективі М.Рожкова, методику визначення рівня вихованості учнів Т.Шамової, тести та анкети для батьків, діагностики творчих здібностей учнів (див. додаток.) Результати початкової діагностики враховую при плануванні колективної роботи з класом та індивідуальної роботи з окремими учнями, роботи з батьками. Показники початкової діагностики фіксую у паспорті класу (див. додаток). Крім того, створюю індивідуальні картки розвитку кожного учня, в яких відмічаю зміни в особистісному зростанні дитини, зокрема спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації) рівень навчальних досягнень, культуру поведінки і спілкування, характерологічні особливості (характер, темперамент, воля, пам’ять, звички). Вважаю, що таке вивчення особистості учня, знання відхилень в його розвитку дозволяють вчасно виробити конкретний і обгрунтований план педагогічної діяльності.

Під час самого процесу організації діяльності учнівського колективу здійснюю коректуючу діагностику, відповідно до змін, що відбуваються в розвитку учнів і учнівського колективу. Така діагностика дозволяє мені коректувати роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи. При вивченні особистості і колективу використовую такі загальні методи: анкетування, тести, бесіди, незалежні характеристики, самооцінку, вивчення результатів творчості учнів. Крім того, використовую дієво-поведінкові методи: спостереження, дискусії, диспути, ситуації (природні, штучні), встановлення референтності особистості і колективу.

Результати вивчення обговорюю на батьківських зборах, в індивідуальній бесіді з учнями, колективно з класом, з групою активістів. Все залежить від індивідуальних особливостей учнів, рівня сформованості громадської думки і захищеності особистості в колективі, авторитету активу, взаємостосунків з батьками.

З метою моніторингу виховної діяльності у кінці кожного навчального року проводжу узагальнюючу діагностику. Результати її знову ж заношу у паспорт класу та в індивідуальні картки особистісного розвитку кожного учня. Узагальнююча (підсумкова) діагностика дає головні дані для корекції педагогічного впливу протягом наступного року. Виходячи з аналізу сформованості якостей особистості кожного школяра та рівня згуртованості класного колективу намічаю цілі у своїй виховній роботі. Завжди прагну побачити у кожному учневі, насамперед, кращі якості, опертись на них і вже на цій основі нейтралізувати негативні прояви.

Важливу роль відводжу роботі щодо створення згуртованого дієвого активного класного колективу. Вважаю, що колектив має важливе значення у процесі виховання особистості, а значить високоморальна соціально активна особистість може сформуватися лише в колективі з високим рівнем розвитку.

Моє знайомство із класним колективом розпочинається ще з 4 класу через відвідування уроків, позакласних заходів, участь у батьківських зборах. Свою роботу з учнівським колективом у 5 класі розпочинаю із соціометричного дослідження, в ході якого виявляю лідерів («зірок»), тих, кому віддають перевагу, прийнятих та ізольованих. Знання міжособистісних, психолого-емоційних стосунків між учнями класу необхідне мені для подальшої роботи не лише для згуртування класного колективу, але і для індивідуальної роботи з учнями, особливо з лідерами та ізольованими дітьми. Намагаюся у своєму класі створити такий психологічний клімат, при якому жодна дитина не залишилася б поза колективом. При виявленні учнів «неприйнятих» чи «ізольованих», стараюсь допомогти їм якнайповніше продемонструвати у класі свої кращі якості (наприклад, доручаю їм організувати таку справу, в ході якої вони зможуть проявити себе якнайкраще і цим заслужать повагу серед однокласників). За даними соціально-психологічної діагностиики класу рівень розвитку колективу 6-Б класу середній. За 10 бальною шкалою дружність оцінено на 7,9 балів. У класі виділяються 4 лідери; 9 учнів, яким віддають перевагу; 17 прийнятих і, нажаль, 2 неприйняті учні. Ізольованих дітей у класі немає.

З метою згуртування колективу та формування комунікативної культури учнів як важливої складової життєвих компетентностей організовую у класі психологічні тренінги на різноманітну тематику: «Як перемогти конфлікт?», «Що таке дружба», «Хлопчики + дівчатка» та ін. До проведення тренігових занять залучаю психолога школи, викладачів та студентів ТНПУ, з яким налагоджена співпраця. Такі тренінги допомагають з’ясувати міжособистісні, комунікативні проблеми у класі та вчать учнів їх вирішувати, таким чином сприяючи формуванню моральної та соціальної компетентності учнів.

На одних із перших класних зборів ми обговорили права та обов’язки учнів, створили етичний кодекс класу, затвердили правила конструктивної взаємодії у класі (див. додаток). Всі ці важливі документи розміщені на стенді «Вісник класу» і за дотриманням усіх вимог слідкує учнівський актив.

Важливу роль у процесі формування дружного і активного класного колективу вбачаю в організації спільного дозвілля. До різних календарних свят у нашому класі проводяться тематичні розважальні вечірки, причому головними сценаристами і організаторами виступають самі учні. Вже традиційним для нас стали спільні прогулянки вихідного дня, відвідування театрів, кінозалу, ковзанки, боулінгклубу, різноманітні екскурсії (у краєзнавчий музей, екологічними стежками рідного краю, історичними місцями Тернопільщини, на цікаві підприємства). (Див. фотододатки.) Вважаю, що у таких неформальних ситуаціях вчитель повинен показати себе не строгим керівником, а швидше старшим другом, який разом з дітьми не боїться стати на ковзани чи пограти у футбол. Як показав мій досвід, авторитет вчителя при цьому аж ніяк не знижується, а навпаки, учні вчаться більше довіряти класному керівнику, починають усвідомлювати себе і вчителя як єдиний дружний колектив.

У своїй роботі керуюсь принципом особистісно орієнтованого виховання. Тому в центрі моделі виховної системи мого класу є особистість учня (див.додаток). Згідна із В.Сухомлинським, який сказав, що людина – це найвища цінність. Я переконана, що будь-яка людина, навіть маленька, заслуговує на повагу і підтримку. Тому використовую у своїй виховній діяльності технологію педагогічної підтримки. При цьому пам’ятаю, що пріоритет у вирішенні проблеми дитини належить самій дитині, а роль педагога полягає у створенні умов для усвідомлення проблеми і пошуку засобів виходу з ситуації.

О.С. Газман неодноразово підкреслював діалектику зв’язку виховання і підтримки, яка обумовлена віком дітей. «Чим молодші діти, тим більше виховання. Чим старші, тим більше підтримки. Молодшим потрібні зразки, щоб знати, що культивувати в собі. Підлітки – хочуть «все самі». Їм і потрібна допомога, підтримка в тому, щоб зрозуміти себе, вибрати свій шлях і добиватись успіху.

Але для того, щоб дитина прийняла твою допомогу і підтримку, потрібно заслужити її довіру і бути авторитетом для неї. Тому я обрала демократичний стиль керівництва. Я ніколи не нав’язую учням своєї думки, навіть якщо вона правильна, а намагаюсь створити таку ситуацію, при якій учні самі дійдуть до правильного рішення. Вважаю, що між педагогом і вихованцями повинно бути співробітництво, що ґрунтується на довірливих стосунках, взаємоповазі. А ще керуюсь принципом: не бійся помилятись! І привчаю своїх вихованців, що ніколи не помиляється лише той, що нічого не робить. А з кожної помилки можна почерпнути для себе щось корисне і зробити відповідні висновки.

Виховні ситуації, які я створюю як класний керівник, забезпечують розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання і самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя і володіла необхідними для цього компетентностями.

Значну увагу приділяю індивідуальній роботі з учнями. Можу виділити такі основні напрями цієї роботи :



  • вивчення індивідуальних особливостей учнів, створення в класному колективі умов для прояву і розвитку реаль­них і потенційних можливостей учнів, задоволення соціально цінних і особистісно значущих інтересів та потреб учнів;

  • вивчення та врахування в роботі стану фізичного та психічного здоров’я учнів;

  • розв’язання питання соціальної адаптації учнів в умовах дитячого та педагогічного колективу; надання індивідуальної допомоги учням, які мають проблеми в адап­тації до життєдіяльності класу, відносинах з учителем та іншими членами колективу навчального закладу, виконанні норм і правил поведінки у школі та поза її межами;

  • профілактична робота з учнями «групи ризику»;

  • взаємодія з батьками, адміністрацією, соціально-психологічною та іншими службами навчального закладу з метою проектування індивіду­альної траєкторії розвитку учнів, педагогічної підтримки суспільно корис­них ініціатив учнів, корекції відхилень в інтелектуальному, моральному та фізичному становленні їх особистості;

  • діагностика результатів навчання, виховання і розвитку кожного учня, облік їхніх особистих досягнень.

З метою моніторингу індивідуального зростання кожного учня використовую методи психолого-педагогічної діагностики, вивчаю матеріали медичного та психологічного обстеження учнів, скла­даю індивідуальні характеристики вихованців, оформляю карти захоп­лень та інтересів учнів, веду щоденник особистих до­сягнень учнів. Визначаю разом із вихованцем та його батьками найближчі перспективи розвитку дитини, проводжу індивідуальні консультації та бесіди.

Завдання, які постають перед освітніми закладами у сфері їхньої відповідальності перед кожним вихованцем, сконцетровані навколо проблеми життєвої компетентності молодої людини. А це потребує освоєння досвіду життя в суспільстві через поєднання навчання та практики соціальних дій з поступовим збільшенням саме практичної участі молодої людини в житті суспільства. Головне завдання соціалізації – залучити дитину до різнобічної діяльності та спілкування, дати можливість навчитися «бути в дорослому житті», не залишаючи стін навчального закладу.

Важливу роль у формуванні життєво компетентної особистості відіграє діяльність. Адже через безпосереднє включення у діяльність в дитини формуються необхідні життєві цінності, духовна культура, вдосконалюються комунікативні навички, виробляється потреба та вміння брати активну участь у супільному житті.

Виховна діяльність у моєму класі здійснюється в урочний та позаурочний час та реалізується через такі види: навчально-пізнавальна, ціннісно-орієнтовна, спортивно-оздоровча, художньо-естетична, соціально значуща (трудова, екологічна, благодійна). Включення учнів у різні види діяльності, залучення їх до організації справ сприяє формуванню в них ціннісного ставлення до себе, інших людей, природи, праці, культури і мистецтва, до суспільства і держави.

Я переконана, що виховна ефективність будь-якої діяльності залежить від врахування вікових особливостей школярів та рівнів вихованості учнів і розвитку дитячого колективу, від чергування і дозування видів діяльності.

Є різні підходи до організації діяльності школярів та різні виховні технологій. Серед них мені, як класному керівнику, найбільш імпонують технологія колективної творчої діяльності та проектна технологія.

Однією з найбільш перспективних методик, що сприяють формування в учнів життєвих навичок соцільної активності вважаю проектну виховну технологію. Вона є одним із провідних засобів перетворення школи із школи навчання на школу життя, формування та актуалізації життєвого досвіду учнів, оволодіння навичками планування власної діяльності, вибору засобів та шляхів її здійснення. Діяльність за проектом допомагає учням включитися в активну соціальну дію.

У практиці своєї роботи з класом використовую різноманітні проекти: довгострокові та короткотривалі, колективні та індивідуальні, благодійні, творчі, екологічні тощо.

Проблему для проекту беремо з реального життя, таку, що має значення для самих дітей і для багатьох людей. Для вирішення цієї проблеми учні повинні використати ті знання, що вони мають, і набути нових.

Найбільш результативним проектом нашого класу вважаю соціальний (благодійний) проект «Від серця до серця». Над ним ми працюємо вже третій рік (див. додатки). Для реалізації проекту була створена волонтерська група, до складу якої ввійшли 15 учнів класу. Група обрала назву «Доброчинці» та девіз: «Твори добро, звершай, та нагороди ти від цього не чекай».

Мета нашого проекту - надання соціальної та матеріальної допомоги людям з особливими потребами. Завдання проекту:


  • знайомство з діяльністю навчальних закладів для дітей з особливими потребами, налагодження постійного зв’язку з ними;

  • соціальна підтримка дітей-інвалідів;

  • надання матеріальної допомоги;

  • залучення широких верств населення міста до благодійної допомоги дітям-інвалідам.

Партнерами нашого проекту є: Тернопільський обласний навчально-інформаційний центр «Біла тростина», міжобласна школа для сліпих і слабозорих дітей, обласна школа-інтернат для дітей з наслідками ДЦП, учні та вчителі школи, батьківська громадськість, засоби масової інформації.

Як ми реалізовували наш проект? Починався він із знайомства. У листопаді 2008 р. у нашій школі була організована зустріч з учнями та викладачами школи для незрячих. Учні тоді ще 5-Б класу побували на цій зустрічі, дізнались багато нового про людей з вадами зору, про їх життя та їх проблеми і домовились про подальшу співпрацю.

Крім школи для сліпих, ми налагодили зв’язок із школою-інтернатом для дітей з ДЦП. У листопаді 2008р. учні нашого класу побували там з виставою «Дивосвіт казок Богдана Лепкого». Після вистави ми ближче познайомились з учнями 6 класу цієї школи, поспілкувались з ними, для нас організували екскурсію по школі-інтернаті. Найбільше вразило те, що діти, хворі на ДЦП, дуже мало спілкуються із учнями звичайних шкіл, здоровими дітьми, а для них мати друзів за межами своєї школи теж дуже важливо.

У грудні 2008 р. у нашій школі пройшов День Доброчинності. Наша волонтерська група, а також інші учні класу та батьки взяли активну участь у цьому заході. Діти продавали приготовлені солодощі і назбирали найбільшу серед всіх класів суму – 350 грн., які були передані для допомоги незрячим людям.

18 грудня в рамках акції «Миколай пам’ятає про всіх» наші волонтери відвідали школу для сліпих та слабозорих. Ми привезли учням школи солодощі та м’які іграшки і побували на виставі, підготовленій учнями цієї школи. Дуже приємний і незвичайний подарунок ми отримали від вчителів школи для сліпих – вони підготували для кожного з нас лист-подяку від Святого Миколая, написаний спеціальних шрифтом Брайля, яким користуються незрячі.

В переддень свята Миколая ми побували і в школі-інтернаті для дітей з наслідками ДЦП. Ми теж принесли для дітей подарунки – іграшки, цукерки, фрукти. Крім того, в рамках акції «Подаруй книжку», ми подарували цим дітям-інвалідам багато цікавої дитячої літератури.

У лютому 2009 р. наші волонтери знову побували у школі для дітей з ДЦП і привітали їх із днем Святого Валентина.

А в травні ми запросили своїх друзів – учнів 6 класу школи-інтернату для дітей з наслідками ДЦП у нашу школу на театралізоване дійство «Тарасовими шляхами». Учні школи-інтернату теж підготували невеликий виступ і подарували нам кошик з квітами з бісеру, який вони виготовили для нас самі.

Цього ж року ми започаткували Алею Дружби – разом з учнями школи ДЦП посадили біля нашої школи алею із саджанців кленів.

У цьому навчальному році ми продовжили працювати над реалізацією нашого проекту. 2 вересня 2009 р. побували на Святі першого дзвоника у школі для сліпих та слабозорих.

В грудні ми традиційно відвідали з подарунками дітей-інвалідів із школи-інтернату для дітей з ДЦП. А в день Св.Валентина передали дітям власноруч виготовлені «валентинки».

Крім того, волонтери класу неодноразово відвідували і надавали допомогу незрячій вчительці Євгенії Михайлівні Чехуновій, яка має звання «заслуженої вчительки України».

Наш класний проект ще триває і сподіваємось, що він принесе користь, в першу чергу, для людей з особливими потребами – незрячих, слабозорих, дітей-інвалідів. Це насамперед, соціальна допомога – ми хочемо, щоб вони не відчували себе одинокими, забутими, допомогти їм своєю підтримкою, дружбою, розумінням. Крім того, ми сподіваємося, що допоможемо цим людям і в матеріальному плані.

А для учнів класу цей проект має важливе значення ще й тому, що вчить людяності, чуйності, милосердя, толерантності. А ще, працюючи над проектом, вони вчаться бути активними громадянами, брати участь у суспільному житті, цікавитись і допомагати тим, хто живе поруч з нами і потребує підтримки. Про результативність даного проекту свідчить ще й те, що до участі у ньому щоразу долучається все більше дітей. І зараз практично весь клас працює над реалізацією цього благодійного проекту.

Крім того, мої вихованці є ініціаторами інших, не таких масових, але не менш цікавих і корисних проектів: «Всі професії важливі, всі професії найкращі», «Бджільництво на Україні: історія та сучасність», «Видатні люди Тернопільщини». Мені, як класному керівнику, приємно спостерігати, як зростає їх активність, вміння самостійно розподіляти обов’язки, спільно працювати у колективі, брати на себе відповідальність і доводити справу до кінця. Я переконалась, що використання в педагогічній практиці методу проектів навчає дітей самостійно думати, знаходити і вирішувати проблеми, використовуючи для цього знання з різних галузей. Діти набувають здатності прогнозувати результати, можливі наслідки різних варіантів рішення, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

Та головним завданням використання методу проектів у виховній роботі я вважаю набуття учнями досвіду, який може стати їм у нагоді в подальшому житті, формуваня певних навичок поведінки, стилю життя.

Значну частину позакласних заходів різної тематики організовую за технологією КТД: конкурс-захист «Професії мого роду», інтелектуальна гра «Найрозумніший», турнір знавців поезії, бал ввічливості, пісенний аукціон, музичний ринг «Канікули в країні Музики», гуморина, пізнавальна програма «Історія футболу», операція «Дарунок друзям». Я переконалась, що будь-яка справа лише тоді по-справжньому цікава для дітей, коли задумана і організована самими дітьми.

Колективна творча справа – це спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань спільно з дітьми і дорослими. При організації виховних заходів враховую принцип «зміни ролей» і залучення всіх учнів до виконання таких організаційних дій, що сприяють їх особистісному розвитку і готують до майбутньої самостійної діяльності.

Організовуючи захід за технологією КТС, виділяю такі етапи його підготовки і проведення:

1. У класі створюю тимчасову ініціативну група, своєрідну раду справи, якій доручається розробка плану майбутнього заходу. Таким чином у дітей формується досвід самоуправління, вони привчаються до оцінки і самооцінки.

2. Тимчасова ініціативна група спільно планує, розробляє програму, (композицію, сценарій) майбутнього заходу.

3. Після розробки програми заходу група складає список підготовчих справ, коштів, матеріалів, що необхідні для розв’язання задуму. Як результат, в учнів розвивається практичність, діловитість, уміння передбачати умови, які забезпечать успіх майбутньої справи.

4. Ініціативна група, використовуючи усі свої організаторські уміння, розподіляє між учасниками заходу завдання, доручення, щоб забезпечити виконання кожного пункту програми.

5. Клас, отримавши завдання, включається в діяльність по підготовці колективного заходу.

6. Проведення підготовленого заходу.

7. Зустріч тимчасової ініціативної групи відразу ж після завершення заходу, в ході якої відбувається формування уміння самоаналізу колективної діяльності, розвиток досвіду практичної оцінки дій, вмінь, звичка до обов’язкової оцінки результатів своєї діяльності, досвід дотримання єдності задуму і його втілення в дійсність.

Я переконалась у значних перевагах проектної методики та технології колективної творчої діяльності. Це, насамперед, набуття учнями соціальних навичок: роботи в команді, орієнтації на виконання певних завдань, критичний аналіз досягнутого, вміння відстоювати власну точку зору, формування відповідальності за роботу. Всі ці якості просто необхідні для життєво компетентної особистості, яка є активним членом суспільства.

Розвиток соціальної активності моїх учнів ввідбувається в процесі створення соціально-педагогічних ситуацій, які виникають під час реалізації акцій і заходів соціально значущого та суспільно корисного характеру. Процес розвитку соціальності дітей зумовлений змістом спільної суспільно корисної діяльності, яку я розглядаю як чинник соціального виховання. У ході цієї діяльності відбувається засвоєння учнями класу певних соціальних цінностей, розвиток соціальних якостей, соціальних почуттів і набуття позитивних зразків соціальної поведінки, а також морально-етичних взаємовідносин.

Учні мого класу є постійними і активними учасниками всіх загальношкільних суспільно корисних заходів та акцій, зокрема, традиційних благодійних акцій «З рук в руки», «Поділись теплом», які школа організовує спільно з міською організацією товариства Червоного Хреста України.

Значний вплив на розвиток соціальності школярів, їх громадянської свідомості та активності має щорічна участь школярів у місячнику благоустрою. Працюючи над покращенням благоустрою школи та пришкільної території, добровільно беручи участь в очищенні довкілля, учні набувають досвіду соціальної поведінки, розвивають у собі соціальні почуття (почуття спільноти, відповідальності за інших людей та навколишній світ тощо).

Одним із важливих чинників створення виховного простору, який сприяє формуванню соціальних компетентностей учнів, є робота учнівського самоврядування.

Наш час потребує лідерів нової формації, людей компетентних, відповідальних, здатних мислити неординарно, генерувати нові ідеї та приймати нестандартні рішення. Ось чому одне із головних завдань школи – підтримка учнівської молоді, чия життєва позиція спрямованна на активну участь у громадському житті, молоді, яка має організаторські здібності, усвідомлює себе лідером, розуміє, що великі справи починаються із малих вчинків. Школа – це мікромодель громадянського суспільства. Основи громадянського ставлення і демократії закладаються з дитячих років, і самоврядування допомагає учням організувати власне життя і життя своїх товаришів. Досвід взаємостосунків, розв’язання конфліктів, виявлення і захисту своїх інтересів, здобутий у школі, стане корисним багажем, з яким школярі увійдуть у доросле життя.

Клас має реально діючі органи самоврядування, які в основному самостійно та правильно розв’язують питання планування, організації, регулювання та контролю.

У нашому класі склалась така структура учнівського самоврядування (див. додаток): комітет знань, комітет інформації і повідомлень, комітет дисципліни і порядку, комітет суспільно-корисних справ, комітет розваг і відпочинку, комітет мистецтв і дизайну, комітет спорту, комітет волонтерського руху, комітет «Живи, книго!», комітет «Зелений світ». Кожен орган має свої, чітко визначені обов’язки. При виборі членів комітетів враховується, насамперед, бажання та індивідуальні здібності учнів. Староста класу та помічники старости класу обираються на перших класних зборах. Вибори проводяться відкрито, кожен учасник ділиться своїм баченням розвитку колективу. Вкінці кожної чверті актив класу звітує перед усіма учнями про виконану роботу. Така система учнівського самоврядування класу виявилась результативною: учні активно включаються у життя класу і школи, вчаться працювати разом, організовувати цікаві заходи і брати на себе відповідальність.

Структура самоврядування класу перебуває в стані позитивних змін та самовдосконалення. Розширюється коло учасників. Учні класу є активними учасниками шкільного парламенту.
Без сумніву, школа може успішно виконувати свої функції щодо виховання підростаючого покоління тільки у тісному взаємозв’язку із сім’єю. Лише спільними цілеспрямованими зусиллями педагогів і батьків вдасться плідно впливати на розвиток особистості дитини, розв’язувати актуальні виховні завдання.

Виходячи з цього, вважаю одним із найактуальніших напрямів роботи класного керівника сучасної школи налагодження дієвого взаємозв’язку і ефективної співпраці з батьківською громадськістю.

Моя система роботи з батьківською громадськістю включає в себе такі напрямки:


  • вивчення виховного потенціалу сімей;

  • підвищення рівня педагогічної культури батьків;

  • безпосереднє залученню батьків до навчально-виховного процесу;

  • вироблення єдиного виховного впливу на дитину з боку батьків і школи.

Виховання дітей в сім’ї має, безперечно, суб’єктивний характер і залежить від рівня моральності і загальної культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, родинних традицій тощо. Значну роль у цьому відіграє виховний потенціал сім’ї, який визначається внутрішньо притаманними конкретній сім’ї можливостями. Його важливо враховувати при виробленні стратегії співпраці школи з батьками учнів. Тому завжди розпочинаю свою роботу з новим колективом із вивчення сімей учнів.

Вивчення родин учнів відбувається за певною програмою (див. додаток) і має охоплювати такі сторони:

1. Загальні відомості про родину (склад родини; вік, освіта, професія батьків; побутові та санітарно-гігієнічні умови життя родини; матеріальне забезпечення)

2. Інформація про родинне виховання (виховна спроможність і виховна активність батьків; громадська спрямованість родинного колективу; психологія родинних стосунків; наявність куточка школяра; дотримання дитиною режиму дня; робота батьків над формуванням загальної культури школяра, розвитком його здібностей; використання вільного часу, культура дозвілля; ставлення батьків до школи; хто із членів родини здійснює найбільший виховний вплив на учня).

При вивченні виховного потенціалу сім’ї використовую комплекс прийомів і методів: відвідування учнів удома, спостереження, бесіди, анкетування, тестування. Вивчення сім’ї передбачає глибокий всебічний аналіз як позитивних, так і негативних особливостей. Але виявлення позитивного і його розвиток має домінувати у процесі становлення стосунків виховної взаємодії педагогів і батьків.

Проведене діагностичне дослідження виявило, що серед 32 учнів нашого класу всі виховуються у повних сім’ях. За складом переважають сім’ї, де є 2 дітей (84% учнів), лише 5 моїх учнів є єдиними дітьми в своїх сім’ях, 2 учнів виховуються в багатодітних сім’ях. Переважають батьки із вищою освітою.

В.О.Сухомлинський вважав, що немає важливішого завдання у сфері виховання, ніж учити матір і батька виховувати своїх дітей. Без турбот про педагогічну культуру батьків не можливо розв’язати жодної проблеми, що стосується навчання і виховання.

Найбільш поширеною формою роботи з батьками, яку я використовую з метою зростання педагогічної обізнаності батьків, є батьківські збори. Їх проводжу систематично, не рідше 2 разів у семестр. Причому практикую проведення комбінованих батьківських зборів, на яких обговорюю різні сторони роботи з батьками, у тому числі піднімаю актуальні проблеми виховання та навчання дітей. Зокрема, тематика батьківських зборів включає проблеми адаптації школярів до навчання у школі, психологічні особливості учнів підліткового віку, попередження насилля в сім’ї та дитячих колективах, здоровий спосіб життя, формування пізнавальної активності учнів, прагнення до самоосвіти та інші.

На батьківських зборах, які проходять у нашому класі, присутні практично всі батьки. Досвід моєї роботи переконує, що для того, щоб домогтися регулярної присутності всіх батьків на зборах, потрібно просто зробити їх цікавими для батьків. Адже причини, через які батьки ігнорують відвідування школи, часто співпадають. По-перше, кому з батьків приємно йти слухати привселюдно про свою дитину погане? По-друге, сценарій цих зборів дуже часто однаковий, і не хочеться витрачати дорогоцінний час, щоб вкотре послухати те, про що можна довідатись із запису в щоденнику. Тому я вже давно відмовилась від формального характеру батьківських зборів, які присвячуються, як правило, підбиттю підсумків успішності за чверть та вирішенню господарських питань.

Але щоб використати у повній мірі пізнавально-виховної можливості батьківських зборів, які можуть стати ефективними уроками родинного виховання, доводиться прикласти чимало зусиль.

Визначити тему зборів, яка буде цікавою і корисною для всіх батьків, не так просто. У цьому мені допомагає анкетування батьків, проведене заздалегідь. У анкеті передбачаю питання, які проблеми виховання хвилюють батьків, яка інформація їм потрібна та яку допомогу у вихованні дітей вони можуть надати школі.

До підготовки зборів залучаю членів батьківського комітету. Крім того, продумую, хто з батьків зможе виступити на зборах, хто поділиться позитивним досвідом виховання. Чим більше батьків будуть брати участь у підготовці батьківських зборів, тим активніше вони будуть себе вести на самих зборах. Практикую запрошувати на батьківські збори вчителів, які викладають у моєму класах. Такі виступи вчителів – предметників допомагають батькам краще ознайомитись із особливостями тих чи інших предметів, вимогами програми, змальовують реальну картину підготовки учнів до уроку та якості їх роботи на самому уроці. Але, слід пам’ятати, що така бесіда батьків з вчителями повинна бути конструктивною, не зводитись до взаємних зауважень і претензій, а сприяти спільному виробленню шляхів вдосконалення навчальної діяльності учнів.

Звичайно, основна роль у підготовці батькіських зборів належить класному керівнику. Готуючись до зборів, заздалегідь складаю їх порядок денний майбутніх. Для прикладу, він може бути такий:

1. Інформація загального характеру (досягнення й перспективи розвитку школи, важливі події в житті школи, майбутні заходи тощо, повідомлення про виконання рішень попередніх зборів.

2. Аналіз розвитку дітей за певний період (особистісні зміни, навчальна діяльність: рівень мотивації, досягнення, проблеми) .

3. Обговорення конкретної проблеми

1) Психолого-педагогічні проблеми (виділяється наявна проблема; визначаються причини її виникнення; складається план заходів її вирішення, обговорюються усі варіанти та оцінюється їх ефективність, реальність втілення,

2) Методичні проблеми (виділяється характер труднощів під час оволодіння навчальним матеріалом; аналізуються причини труднощів; спільне обговорення, збирання інформації, звернення до досвіду батьків; методичні поради щодо корекції навчальної діяльності. При цьому намагаюсь показати наочні приклади (як потрібно, як правильно), вказати на необхідні ресурси (література, телепередачі, екскурсії…)

4. Індивідуальні консультації з батьками, але при цьому дотримуюсь принципу не перетворювати індивідуальну консультацію на показову (з одним розмовляю, інші стоять навколо і слухають).

Щоб зацікавити батьків, використовую нетрадиційні форми проведення батьківських зборів: батьківські посиденьки, прес-конференції з проблем сімейного виховання, спільні тренінги, презентації роботи класу за рік (з фото і відеоматеріалами) (див.додатки).

Крім того, організовую відкриті уроки для батьків, дні добрих справ, залучаю батьків до організації екскурсій та проведення позакласних заходів. Індивідуальна робота дозволяє встановити безпосередній контакт з кожним членом сім’ї учня. Батьки учнів мого класу беруть активну участь у життєдіяльності класного коллективу. Їхню участь у житті класу відзначаю індивідуальними подяками, які вручаю на батьківських зборах (див. додатки).

Отже, підсумовуючи досвід моєї роботи, можна виділити такі його основні аспекти:



    • проектування основних напрямів діяльності відповідно до мети виховання особистості;

    • взаємозв’язок навчальної і позашкільної виховної роботи, скоординованість усіх виховних впливів і форм, їхні необхідність і достатність, чіткий ритм і раціональна організація життя колективу;

    • наявність відповідних відносин, що забезпечують самопочуття дитини в колективі (статус особистості в міжособистісних відносинах, почуття внутрішньої єдності з товаришами, соціальна захищеність, тощо);

    • здійснення всіх напрямів діяльності як комплексу впливів на особистість в єдиному цілеспрямованому процесі; використання виховних технологій, які максимально сприяють формуванню соціальної та моральної компетентності учнів;

    • емоційна насиченість життя класу;

    • творче співробітництво, що виражається в гуманному, довірливому стилі відносин дорослих і дітей, у їхньому взаєморозумінні і взаємодії щодо всіх колективних справ;

    • орієнтація на випускника як кінцевий результат виховної діяльності (загальна спрямованість і соціальна активність, моральна культура і духовна зрілість, готовність до праці, до вибору професії, продовження освіти, до сімейного життя).

Рівень актуальності висвітленого досвіду підтверджується культурою поведінки моїх вихованців, умінням знайти своє вагоме місце в учнівському колективі, інтелігентно відстоювати свої позиції, шукати шляхи компромісу в життєво важливих питаннях, брати участь у житті громади, суспільства, допомагати тим, хто поряд. Ці вироблені уміння, навички та моральні принципи, на мою думку, стануть хорошим дороговказом у підготовці до самостійного життя моїх вихованців.


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка