В. В. Проблеми вивчення елементів теорії літератури на уроках української літератури




Сторінка1/4
Дата конвертації21.04.2016
Розмір0.66 Mb.
  1   2   3   4
d:\гость\на сайт\павленко.jpg

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Управління освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації

Кіровоградський обласний навчально-виховний комплекс

(гімназія-інтернат – школа мистецтв)

Павленко В.В.

Проблеми вивчення елементів теорії літератури на уроках української літератури

Кіровоград 2012

Павленко В.В. Проблеми вивчення елементів теорії літератури на уроках української літератури. – Кіровоград, 2012. – 64 с.

Рекомендовано до друку ухвалою методичної ради Кіровоградського обласного навчально-виховного комплексу (гімназія-інтернат – школа мистецтв) (Протокол №2 від 15.10.2012)

Проблеми аналізу художнього твору завжди були і є актуальними для будь-якого вчителя. Аналіз – явище системне, але стосується творчості автора та погляду на мистецький твір читача, який, як окремий індивід, має власні погляди на життя, тим більше – на художній твір. Тому і необхідно враховувати особистісне «бачення» твору читачем.

Під час художнього аналізу на уроках слід враховувати, що здійснити повний його цикл не можливо, звідси виникає проблема, якими видами, елементами, фрагментами може скористатися вчитель, щоб реалізувати поставлені на уроці завдання та цілі та досягти ефективності засвоєння матеріалу.


Рецензент: Л.Б.Богданович, керівник методичного обєднання вчителів суспільно-гуманітарного циклу Кіровоградського обласного навчально-виховного комплексу (гімназія-інтернат – школа мистецтв).
Зміст

Вступ

Аналіз твору та дослідження його складових елементів – процес складний і своєрідний, пов'язаний із творчістю та неординарним підходом до його вивчення. Методична проблема, над якою я працюю, - «Диференційований підхід до вивчення теорії літератури на уроках української літератури».

Мета роботи – вироблення на основі знань умінь та навиків аналізу художнього твору: від елементарних навиків, визначених шкільною програмою (кінцевий результат – здача ЗНО), до творчого рівня (робота з обдарованими дітьми – конкурси, олімпіади, секції МАН).

Серед головних завдань слід виділити:



  • знання учнями текстів, передбачених діючою програмою та запропонованих до вивчення;

  • формування в учнів стійкого інтересу до читання художніх творів;

  • розширити межі пізнання через знайомство з іншими художніми творами (проведення уроків позакласного читання та «анотація» вчителем сучасних творів, новинок літератури);

  • знання учнями базових понять з теорії літератури, передбачених шкільною програмою та програмою ЗНО;

  • вироблення в учнів умінь аналізувати та синтезувати художні твори, робити власні висновки щодо прочитаного; самостійно знаходити найоптимальніші шляхи аналізу кожного окремо взятого тексту;

  • виробити у людини, здатної до нестандартного мислення, особистих оригінальних підходів до аналітичних дій на уроках літератури;

  • виховувати на уроках не лише патріотичні почуття в кожного учня, а й свідомого громадянина, здатного самоідентифікуватися у сучасному світі, розуміючого цінності власного народу і такого, що зможе не лише продовжити власну самоосвіту в плані читання художньої літератури, а й допоможе іншим у залученні до знайомства із найкращими зразками класики та сучасної літератури;

  • вміння самостійно визначати віршовий розмір поетичних текстів;

  • удосконалення орфографічної, пунктуаційної, граматичної і стилістичної вправності не лише на уроках мови, а й при вивченні літератури;

  • збагачення мовлення (робота над словом допомагає школярам глибше проникнути у зміст твору, розвиваючи при цьому вміння і навички використання функціональних можливостей мовних одиниць у конкретних текстах);

  • використання елементів лінгвістичного коментаря, який дає можливість знайомити учнів із системою різних мовних одиниць, залежністю їх від літературного та ідейно-естетичного рівнів тексту;

  • спостереження над використанням мовних одиниць різних рівнів у текстах художніх творів, що дає можливість формувати увагу до слова, осмислювати його виражальну цінність;

  • робота над засвоєнням нових лексичних понять та введення їх до активного індивідуального мовного «словника» учня;

  • постійна робота над удосконаленням умінь та навиків працювати з додатковою літературою, довідниками, посібниками, а також інформацією з Інтернет-ресурсів (особливо приділяти увагу цінності даної інформації, її вартість, повнота, значимість та достовірність);

  • пробудити любов до слова, розуміння його значимості для подальшого життя та розвитку;

  • культурна та освічена людина, яка здатна зайняти достойне місце у сучасному інтелектуальному просторі.


Теоретична частина

Література – універсальний вид мистецтва. Вона може передати засобами слова все: людські почуття й переживання, картини природи, найтонші відтінки кольорів, нюанси звуків, рух у будь-якому вияві. Вона може переносити читача як у минуле, так і у майбутнє. Та найголовніше - література розкриває внутрішній світ.

Слово повинне прозвучати так, щоб наш внутрішній світ зреагував, дав відповідні емоції, почуття, «почув» звуки, «побачив» фарби. Від слова залежить, чи відбудуться зміни у чуттєвому світі людини, чи перегляне вона власні погляди, чи змінить позицію щодо певної ситуації.

Метою шкільного вивчення української літератури є:

- підвищення загальної освіченості молодого громадянина України, досягнення належного рівня сформованості вміння прилучатися через художню літературу до фундаментальних цінностей, культури, розширення культурно-пізнавальних інтересів школярів;

- сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі;

- виховання національно свідомого громадянина України;

- формування й утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей.

Ця мета реалізується через зацікавлення учнів художнім твором як явищем мистецтва, пізнання через літературу і через літературного героя світ і себе у ньому; розвивати естетичні смаки, знайомити з найкращими, класичними творами, які стали зразковими; формувати стійкий інтерес до духовної спадщини народу, його перлин; виховувати освічену, свідому, мислячу, конкурентно-спроможну особистість, яка не лише знайома з найкращими зразками літературної творчості, а й здатна осмислено вести дискусію, володіти словом на високому комунікативному рівні, критично мислити та доводити власну думку.

Українська література як шкільний предмет виконує декілька функцій, серед яких можемо виділити пізнавальну, виховну та естетичну. Це означає, що кожен запропонований твір не лише відображає певну художньо-історичну дійсність, а й виховує засобами слова українського читача. Особлива роль відводиться у цьому багатогранному процесі вчителеві. Саме він виконує роль « провідника» до світу образів і ідей твору, тому особистість вчителя повинна бути теоретично озброєною, закоханою в поетичне слово, здатною не лише викликати бажання читати, ділитися враженнями, а й уміти вести дискусії, добирати аргументи, володіти на високому рівні риторичними навиками та вміннями і здатним переконати не лише прикладами з тексту (а це спирається на відмінному їх знанні), а й вагомими прикладами з життя.

Однак пізнання естетичної суті літератури неможливе без професійного аналізу твору; такого аналізу, який веде учня до розуміння змісту твору через осягнення краси й багатства художньої форми, розвиває прагнення пізнати таїну художнього слова. Такий аналіз – справа непроста: без нього не розвинути в учнів потреби « вчитуватися» у літературний твір, у окремі рядки, деталі, фрагменти.

Проблема літературної освіти в школі тісно пов’язана з теорією літератури, яка служить для аналізу й синтезу літературного матеріалу. Тому, щоб покращати рівень викладання літератури, потрібно звертати увагу на певні проблеми, які виникають на уроках.

Літературний твір – основна одиниця художньої літератури. Без знання творів немає знання літератури. Саме цим дуже часто в шкільній практиці нехтують, і тому із мистецтва слова урок перетворюється на набір сюжетів, проблем, біографій персонажів.

У сприйманні й тлумаченні літературних творів професор Марко В.П. виділяє дві найбільш розповсюджені помилки, які допускаються вчителями на уроках під час вивчення творів. Перша полягає в тому, що героїв, створених письменником, сприймають за реальних людей, які жили і мали саме такі біографії й долі. За визначенням, художній твір є віддзеркаленням дійсності в художніх образах,тому у творі, справді, все як у реальному житті. Та все це створене уявою і працею письменника, «живе» за особливими, естетичними законами. Тож, на думку більшості літературознавців (Волошина Н.), кожен твір, яким би він не був за жанровими особливостями, образами, обсягами чи проблемами, є світом, який називають художнім, де діють свої закони і закономірності. А вони істотно відмінні від тих, що діють у реальній дійсності, адже письменник не фотографічно відтворює її,а відбирає матеріал і естетично освоює його, орієнтуючись на художню мету. Коли ж говоримо про правдивість твору, то маємо на увазі, що він є специфічною формою втілення тієї правди про світ, про людину й про себе, яку відкрив письменник.

Другою помилкою є підміна думок і переживань автора і персонажів власними. Зображене у творі «оживає» лише завдяки уяві читача, завдяки поєднанню його досвіду з досвідом автора, зафіксованим у тексті. Тому в уяві різних читачів виникають відмінні образи й картини, змальовані в одному й тому ж творі. Це і призводить до деформації зображеного письменником.

Частина літературознавців (Марко В.П.,Наєнко М.К.,) визначає ще одну проблему: при аналізі лірики (а іноді - і у прозових) найпоширенішою помилкою є ототожнення ліричного героя з автором твору.

Особлива увага приділяється проблемі власне аналізу, бо на уроці вчитель використовує не багатоаспектне дослідження твору, а пошук, зіставлення й систематизація найрізноманітніших матеріалів про створення твору та етапи його реалізації; дослідження великої кількості складників і деталей змісту та форми, встановлюємо закономірності їх взаємодії, підпорядкованість авторському задумові й провідній ідеї; робота над словом (тропами), авторським стилем (особливості подання матеріалів, формування ідеї, «поетичним синтаксисом» твору). Ступінь докладності аналізу залежить від літературознавчої або навчальної мети. Отже, аналіз – система послідовних дій (операцій) дослідника і вчителя, спрямованих на пізнання твору як художнього феномена ( Марко В.П. дає таке визначення аналізу: «це уявна (мислительна) операція над твором, яка передбачає членування твору на частини (складники змісту і форми), виділення певних частин, дослідження їх особливостей, визначення їх місця й функціональної ролі в загальній системі твору, встановлення характеру взаємодії з іншими частинами твору»).

Для успішного проведення аналізу не досить один раз (і «швиденько») прочитати твір (на жаль, навчальні програми не дають достатньої кількості годин для більш детального вивчення текстів: академічний рівень – 2 години на тиждень,тому і ставлення учнів до повторного читання ніяке), потрібно знайти важелі впливу для повторного, але вже вибіркового читання. Не всі учні свідомо підходять до такого моменту, тому домашнє завдання з літератури потрібно вибудувати так, щоб у школяра виникла потреба перечитати потрібні фрагменти, виконуючи завдання і готуючись до уроку.

У вчительській практиці виробилися різні шляхи аналізу художнього твору:


Хоча щодо даної класифікації постійно точаться суперечки літературознавців. Наприклад, Н.Волошина стверджує, що проблемно-тематичний аналіз не відображає художній твір як вид мистецтва. Суперечки точаться і навколо методів аналізу. Так Р.Токмань переконливо доводить необхідність і доцільність використання елементів сучасних методів (різні літературознавчі школи по-різному підходять до розмежування понять «вид аналізу» та «метод аналізу») літературознавчого аналізу:

  • біографічного – розгляд біографії письменника вважають важливим джерелом творчості, вивчення обставин життя можуть глибше дослідити процес зародження й визрівання творчих задумів;

  • культурно-історичного – дослідження суспільно-історичних умов написання твору та історико-літературного контексту, в якому твір постав перед читачем, оцінка з погляду сучасності;

  • еволюційного – погляд на події твору та його героїв через призму часу;

  • компаративістичного – вплив одних мистецько-літературних явищ на інші, порівняльне вивчення фольклору, рідної та зарубіжної літератур, процеси їх взаємодії, взаєморозвитку, взаємовпливу;

  • духовно-історичного – співставлення духовних цінностей у різні часи, пізнавальні моменти для кращого розуміння того чи іншого періоду;

  • текстуального – основа – текст, сам по собі, у своїй цілісності й розмаїтті художніх компонентів;

  • формального – специфіка мистецтва – естетика, ціннісні категорії;

  • структуралістичного – розуміння системності всіх елементів (складників) твору, визнання неоднаковості ролі різних складників форми у вираженні змісту;

  • деконструктивістичного – «поза текстом нічого не існує» (Ж.Дерріда).

Завдання вчителя – словесника підходити до вивчення літератури як системного явища. І результат його роботи залежить від прийомів, які використовує педагог.

У дослідницькій і навчальній практиці використовуються окремі прийоми аналізу, які дають змогу розкрити деякі вужчі аспекти твору. Наприклад, «повільне читання» відкриває змістову місткість художнього тексту, а історико-літературний коментар дає пояснення фактів, назв,імен, літературних ремінісценцій, без знання яких розуміння тексту було б неповним.

Отже, таке складне й розмаїте явище, як художня література, не піддається спрощеним підходам, а потребує таких же розмаїтих, ґрунтовно і масштабно розроблених літературних засобів, аби розкрити таїну і красу художнього слова.

Найвища мета аналізу – встановлення відповідності всіх частин твору авторському задумові, наявності (чи відсутності) гармонійної єдності всіх складників змісту і форми. Вибір принципів, видів (методів), шляхів, і прийомів аналізу не довільний процес. Він визначається метою вчителя і особливостями самого твору, тобто характером закономірностей взаємодії складників його змісту і форми.

Будь-який аналіз треба завершувати синтезом – короткими висновками про основні ідеї твору, про характер авторської позиції та специфіку їх втілення.

Сучасний навчальний процес передбачає певну переорганізацію функцій вчителя – від лектора та ментора до координатора, організатора, провідника. Вчитель не повинен домінувати в класі, не повинен давати готові формули і шляхи реалізації проблем, а запропонувати такі інтерактивні технології, які допоможуть пробудити учня, підштовхнути його до пошуку, активізувати його творчий і пізнавальний матеріал.

Своєрідність викладання української літератури як навчального предмета полягає в тому, що основна робота складається з опрацювання основної літератури – художнього тексту, підручників (основних та додаткових), посібників та допоміжних джерел – матеріали першоджерел, журнальні статті, відвідування музеїв, виставок, вистав, концертів, лекцій; інтерв’ю, біографії, свідчення очевидців, белетристики, електронних засобів, Інтернету.

Важливе місце відводиться саме роботі з підручником. Підручник – навчальне видання, яке систематизовано відтворює зміст навчального предмета, курсу, дисципліни відповідно до офіційно затвердженої або експериментальної навчальної програми. Він повинен виконувати функції управління пізнавальною діяльністю школярів, містити рекомендації до способу вивчення пропонованого матеріалу, сприяти розвитку творчої активності школярів та формуванню в них умінь самостійно застосовувати набуті знання на практиці. Тому особлива увага під час процесу навчання приділяється саме підручнику.

Процес навчання (і української літератури також) кожного учня пов’язаний із такими поняттями як читання, письмо. Особлива увага при роботі з текстами, підручниками та додатковою літературою приділяється читанню: прочитати – усвідомити – засвоїти – продумати – виписати – оцінити. Відповідно до завдань роботи з текстами, підручником, хрестоматією та додатковою літературою виділяються такі основні способи читання:


  • поглиблене,

  • швидке,

  • панорамне,

  • вибіркове,

  • читання-перегляд,

  • читання з опрацюванням тексту,

  • сканування,

  • виразне,

  • аналітичне,

  • попереднє.

Читання тісно пов’язане з письмом: запис плану, виписки, конспектування, тези, цитати, анотації, таблиці, схеми, висловлення, реферати, списки літератури. Ці види роботи над текстом важливі, бо сучасний світ пропонує величезну кількість різноманітної інформації, яку потрібно певним чином зафіксувати. Тому знання основних вимог до оформлення робіт є важливими та актуальними.

Сучасна людина(а саме учень) на даному етапі краще володіє сучасними технічними засобами, тому повинна мати навики та вміння самостійно знаходити потрібну інформацію, критично опрацьовувати різні джерела, обирати форми здобування та систематизації інформації. Для цього учень повинен володіти такими навчально-інформаційними вміннями:



  • орієнтація в книжках, їх структурних елементах;

  • робота в бібліотеці;

  • пошуки за каталогами, картотеками;

  • робота з довідковою літературою, періодикою;

  • знати основні компоненти підручників;

  • вміти групувати матеріали, знаходити необхідне, важливе.

Завдання вчителя – методично грамотно та раціонально організувати роботу учнів для отримання кінцевого результату – знання. Саме такій меті можуть слугувати інноваційна педагогіка і продуктивне навчання, що спрямовують навчання не лише на засвоєння, а й на створення нового, ефективного, що стимулює подальший процес пізнання. Л. Пироженко та

О.Пометун визначають інтерактивну технологію навчання як «організацію навчального процесу», заснованого на взаємодії всіх його учасників у процесі навчального пізнання. Що, відповідно, передбачає використання певних «педагогічних технологій»:



  • групові (колективні) – робота в парі, групове розв’язання проблем: учні мають різну швидкість читання та засвоєння прочитаного, різні рівні відтворення засвоєної інформації, вміння та навички аналізу і синтезу. Для одних потреба у виділенні головної інформації від другорядної в тексті, підручнику є важливим чинником під час засвоєння матеріалу, інші – самостійно це визначають. Одні швидко знаходять потрібні відомості, прекрасно орієнтуючись у тексті чи структурі підручника, іншим потрібно постійно звертатися до підказок. Знову ж таки, учні по-різному сприймають кількість запропонованої інформації, виконують творчі завдання у власній, ні на яку іншу не схожу творчій манері (тому важливо, щоб запропоновані творчі завдання були представлені не в одному варіанті та давали можливість вчителеві диференційовано підходити до виконання учнями завдань). Та є спільне для учнів із різними вміннями та навичками, особистими якостями – отримати кінцевий результат групової діяльності, проявивши власну індивідуальність;

  • ігрові технології навчання – проекти дослідницькі, творчі, рольові, інформаційні, прикладні: визначення вчителем значимої в дослідницькому, творчому плані проблеми, яка вимагає інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її розв’язання; використання медіатеки ( бібліотека, фонотека, відеотека, телекомунікативний центр), а не лише традиційний підручник; знати та вміти знаходити потрібну інформацію в залежності від поставлених завдань, грамотно працювати з нею, використовуючи елементи дослідницької роботи, правильно її оформляти;

  • формування критичного мислення – сенкани (як своєрідний творчий підсумок опрацьованого та засвоєного матеріалу), «мозковий штурм» (перевірка засвоєння самостійно опрацьованого матеріалу та вміння визначати рівень попередньо засвоєних знань із попереднім використанням підручника), розширена лекція (стимулювання до власного пошуку потрібної інформації на основі почутого, критичне переосмислення лекції з подальшим заглибленням у проблему, самостійним опрацюванням додаткових джерел), постановка запитань (для перевірки засвоєння основної та додаткової інформації), читання з позначкою (навики виділення головного та другорядного, відповіді на поставлені питання, проблеми), кероване читання з передбаченням (робота з текстом або його фрагментами), щоденник подвійних нотаток, «гроно», взаємонавчання, вільне письмо, кероване вивчення, рефлексія, дебати, дискусія;

  • інтерактивне навчання – моделювання житттєвих ситуацій (під час аудіювання, читання мовчки, творчі завдання до опрацьованих текстів, створення діалогів, власних висловлювань, окремих речень та мікротекстів), рольових ігор (використання набутих навиків і вмінь для створення діалогів, переказування текстів, роботи над фрагментами), спільне розв’язання проблем (на основі опрацьованого матеріалу);

  • літературна дискусія – найскладніший вид діяльності, який поєднує і елемент гри, і рольові ігри, і швидку реакцію на запитання, і ширше й глибше знання проблеми, а найголовніше – людина будує себе через діалог з іншими.

Завдяки таким видам та формам роботи, інтерактивним стратегіям учні мають можливість проявити власні здібності та продемонструвати вміння незалежно від особистих якостей, особливостей характеру та натури. Таким чином формується критично мисляча особистість.

Та окремий текст чи підручник не повинні обмежуватися лише «вузькою спеціалізацією», тобто мати відомості лише з певної життєвої сфери чи дисципліни, коло питань повинно розширитися до відомостей із інших галузей наук, нести національну ідею, виховувати на найкращих прикладах історії, культури, мистецтва, життя. А рівень доступності повинен бути таким, щоб учень самостійно міг працювати з ним, використовувати потрібну інформацію, усвідомлювати та опрацьовувати її.

Треба відмітити, що сьогодні практично неможливо знайти навчальну галузь, для якої б не існувало електронних мультимедійних енциклопедій, навчальних посібників, електронних підручників, довідників і які б не були частиною навчально-виховного процесу і не приходили на допомогу тому, хто прагне знати більше. На жаль, похід до бібліотеки, який раніше був своєрідним «ритуалом», зараз перетворився на швидкий і зручний спосіб «скачування» текстів із різних Інтернет-ресурсів, а використання електронних книг спростило пошук потрібного тексту. Мобільність проявляється і під час потреби знайти інший текст, який опрацьовували раніше і який відсутній на даний момент у підбірці текстів чи хрестоматії, але потреба у якому виникла для співставлення під час окремих елементів аналізу.

Отже, отримання позитивного результату навчання залежить не лише від ефективності проведення кожного уроку, методів та засобів, підходів та форм, які використовує вчитель, а й від головних помічників викладача та учня у процесі навчання – художнього тексту (хрестоматія) та підручника.

Практична частина

Складові проблеми аналізу художнього твору

Умовно роботу над проблемою можна поділити на такі складові:

- основні теоретичні поняття фольклору;

- роди, жанри, мішані форми;

- зміст і форма;

- літературні напрями і стилі;

- тропи та художня мова;

- створення власного твору як одного з видів уроку (розвиток мовлення);

- створення висловлення (практичні навики у підготовці до ЗНО).

Проблеми у складовій «Основні теоретичні поняття фольклору» полягають у площині визначення й розрізнення основних жанрів і частому сплутуванні, наприклад, історичних пісень і дум. У шкільній програмі з української літератури один із уроків у 8 класі присвячений саме цій проблемі, бо ті види роботи, які проводяться на уроці, відповідно, скеровані на розрізнення цих двох понять.

«Основна провідна риса українського історичного епосу – це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що проявляється насамперед у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам…»

М.Рильський

Жанрове ядро героїчного епосу – дума, історична пісня (інші жанри творів, де зустрічаються історико- героїчні мотиви – казка, легенда, переказ, колядка). Твори з героїчними мотивами – ті, в яких ідеться про боротьбу народу за свободу і державу, уславлюються історичні діячі, мужність і звитяга героїв. Часто в таких творах зображуються повстанські рухи, національно-визвольні змагання. Для розуміння понять «дума та «історична пісня» важливі знання учнів з історії про визвольний рух. Щоб робота на уроці була продуктивною, слід у якості домашнього завдання дати можливість повторити ці відомості. А вже на уроці української літератури продумати таку систему запитань, щоб історичні факти тісно «переплелися» з українською літературою – текстами дум і пісень. Наприклад:



Фрагмент уроку

  • Давайте пригадаємо, що означає слово «епос».

Слово «епос» - старогрецького походження і в перекладі означає «слово», «розповідь».

  • Які структурні особливості епічного твору?

Визначальним у епосі є розповідне начало, тобто змалювання певних подій у процесі їхнього розвитку. Основним принципом епічної творчості є сюжетність, фабульна побудова розповіді з усіма її необхідними атрибутами – зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою.

  • Пригадайте, будь ласка, класифікацію епічних творів.

За сучасною класифікацією їх поділяють на чотири групи:

- казковий епос, до якого належать казки, байки, анекдоти, притчі, небилиці;

- неказковий – легенди, перекази, народні оповідання, бувальщини;

- героїчний – билини, думи, історичні пісні, пісні-хроніки

- негероїчний – балади.

Дві перші групи відносяться до оповідного фольклору, а дві останні – до пісенного. Упродовж віків пісенні форми епосу набули помітних ознак ліризації, тож у сучасній фольклористиці пісенні жанри називають також ліро-епосом.

- А які ж, на вашу думку, жанри є найдавнішими?

Витоки власне українського епосу сягають доісторичних часів доби слов’янської спільності. У Київській Русі вже в повному розквіті побутував перший і найдавніший його жанр – билини. Збереглися вони у російському фольклорі, а у нас, в силу особливих умов суспільно-політичного розвитку, їх витіснили інші жанри – думи та історичні пісні.

Ці твори виникли і найінтенсивніше побутували в ті часи, коли на історичній арені України виникло козацтво, яке впродовж ХVІ-ХVІІІ ст. було активним учасником та основним рушієм важливих суспільно-політичних подій. У цей період велася постійна й запекла боротьба української нації проти турецько-татарського, польського й московського поневолення, що й відобразилося в уснопоетичній творчості. Відома дослідниця народного епосу Софія Грица справедливо зазначає, що «…усі жанри української епіки об’єднує спільне історичне тло, політичні події, єдина національна концепція, яку коротко можна охарактеризувати як одвічне прагнення до свободи, незалежності від чужих держав, до суверенності й справедливості». Саме тому козацький період і позначений бурхливим розвитком епічної творчості, особливо ліро-епічних жанрів – думи та історичної пісні. Їх і вважають ядром українського епосу, за словами Василя Яременка, «…історичним свідченням зрілості нації, її здатності відчувати своє місце у всесвітній історії, утверджувати своє майбутнє».

- Давайте заслухаємо повідомлення про особливості виконання епічних творів.

Епічні твори відзначаються своєрідним мелосом і способом виконання.

Якщо обрядові пісні завжди співав хор, то в епіці виробилася розвинена манера сольного виконання. Внаслідок цього з’явилася верства народних співців-професіоналів. В Україні – це славнозвісні кобзарі та лірники Кобзар у давні часи був не лише виконавцем і творцем народної епіки, але й носієм волелюбних героїчних традицій, історичною особою, що в свій час пробуджувала свідомість в українському народові, заохочувала його до боротьби.

Упродовж своєї кілька вікової історії кобзарство, за свідченням дослідника А.Іваницького, виробило музично-виконавські засоби, які у свідомості співаків та слухачів асоціювалися з епічним стилем. Героїчні і трагічні події національної історії змальовувалися через возвеличування і скорботу, гордість і оплакування, створюючи при цьому загальний історико-драматичний колорит.

Народні співці були щиро шанованими серед людей. Вдячна пам'ять зберегла імена трьох кобзарів – Петра Сокового, Прокопа Скряги та Василя Варченка , - яких було скарано на смерть за те, що «гайдамакам на бандурах грали». У ХІХ ст. популярними були кобзарі Остап Вересай, Андрій Шут, Іван Крюковський, Іван Стрічка, Федір Холодний, Михайло Кравченко, у ХХст. – Іван Кучугура-Кучеренко, Петро Древченко, Павло Гащенко, Терентій Пархоменко, Федір Кушнерик та інші.

Коли дослідники говорять про зв’язки народного епосу і літератури, то передовсім мають на увазі використання, творче осмислення, оригінальну трансформацію народно епічних мотивів і тематики. Безперечно, вони мають рацію, бо, починаючи від Івана Котляревського, Амвросія Метлинського, Миколи Костомарова, Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка й Пантелеймона Куліша до шістдесятників Ліни Костенко, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Ігоря Калинця, а відтак до сучасних письменників – усно-поетична творчість, а особливо народний епос торкався суспільно-історичних, етичних проблем, своєю життєвою правдою, моральною чистотою впливав на світоглядні засади, формував громадянську позицію письменників, учив їх бути чесними і безкомпромісними з собою та суспільством.
Фрагмент уроку

Бесіда за питаннями.



  • Хто такий І.Сірко, про якого йдеться в пісні?

(Кошовий отаман Запорізької Січі.)

  • Що вам відомо про І.Сірка з історії?

  • Як народ ставиться до свого представника?

  • Чи пам’ятають вчинки та дії Сірка нащадки?

  • Чи знаходимо ми відображення народного ставлення до національного героя? (приклад із тексту)

  • Чому, на вашу думку, кошового отамана називають просто козаком? Відповідь обґрунтуйте.

(Щоб показати його єдність із простими воїнами, таку ж відвагу, сміливість, безпосередню участь у боях.)

  • Які інші художні засоби (у порівнянні з попереднім твором) є в пісні?

(Поетичний паралелізм («а туман поле покриває, Гей, та Сірко з Січі виїжджає»), метафори («Та що сизий орел по степу літає, - Аж то Сірко на конику виїжджає»), повтори слів («Та ми ж думали» й ін..).)
Фрагмент уроку

Робота з історичною картою.

Покажіть на карті маршрут військ під проводом Максима Залізняка.

Визначте місця вже відомі нам із історичних пісень та дум.


Фрагмент уроку

Порівняйте пісні «Ой Морозе, Морозенку» та «Максим козак Залізняк», знайдіть спільне:

а) у змісті;

б) в основній думці;

в) у мотивах;

г) у художніх засобах;

г) у настрої.
Фрагмент уроку

Практичне завдання.



  1. Робота в групах.

На розданих картках записано уривки та фрагменти народно - поетичних творів, запишіть назву творів, головних діючих персонажів, місце та час події. Спробуйте визначить, до якої групи епосу належить, думку обґрунтуйте.

2. Визначити художні засоби, які використовуються в поданих фрагментах.

3. Написати міні-твір за поданою на картці темою.
Фрагмент уроку

Як підсумковий вид роботи пропонується така система роботи з узагальнення та перевірки вивченого. Можна скористатися підручником та іншими джерелами. Це може бути як завдання для цілого класу з подальшою перевіркою або окремим завданням учня (учнів) на окремо підготовленій таблиці.

Заповніть таблицю:

Дума

Історична пісня

Жанр пісенного епосу
Промовляється речитативом під музичний супровід кобзи, бандури чи ліри (словесний елемент зумовлює ритмомелодику фрази).
Велика за обсягом.
За тематикою історико-героїчна і соціально-побутова (події, як і їх учасники, не обов’язково реальні, проте характерні і можливі у своєму часі).
Астрофічна (немає точного розподілу на строфи); нерівноскладовий вірш. Однак поділяється на так звані речитативні періоди.
Переважає суміжне дієслівне римування.
Урочистий, пишномовний стиль.

Ліро-епічний твір
Співається (мелодія визначає ритмічну структуру тексту).
Меншого обсягу.
Зображення достовірних подій та історичних осіб (більша міра історичної конкретності).

Строфічна (куплетна) побудова, рівноскладовий вірш. Однак давні історичні пісні не мають чіткої структури.

Різноманітність римування.

Романтична піднесеність стилю.


У практиці давніх народних співців-кобзарів, які виконували думи,слово «дума» не вживалося,вони найчастіше називалися «козацькими піснями», «пісні про старовину». І лише пізніше, наприкінці ХІХ – початку ХХ століття і самі кобзарі почали вживати даний термін «дума», хоча і часто плутали, називаючи думи «історичними піснями». Звідси і виходить коріння проблеми, про яку згадував ще М.Рильський.

Підручник з української літератури для 8 класу (за ред.) пропонує виконати вид роботи – заповнення таблиці за такими позиціями: думи (особливі риси), спільні риси дум та історичних пісень, історичні пісні (особливі риси). Завдання виконується формально, тому що всі відомості можна знайти у теоретичних викладках підручника. Пропоную ускладнити завдання: на прикладі конкретних творів довести жанрову визначеність твору. Наприклад: дума про турецьку неволю «Невольницький плач» та історичну пісню «Пісня про Байду». Вважаю, що для більш підготовлених і творчих учнів при співставленні дум та історичних пісень краще брати докорінно різні думи та історичні пісні (соціально-побутові думи про родинні взаємини та пісні про повстанський рух другої половини 17-18 ст. та їх ватажків або думу про козацько-польські війська та стрілецькі пісні про національно-визвольні змагання поч.20 ст.), тим самим розвиваючи текстову базу учня, його широту кругозору, уважність при співставленні, поглиблення знань про цей пласт фольклорного матеріалу, а також і пізнання його різноманітності.

Не завжди і не всі літературознавці погоджуються з позицією, що думки та історичні пісні є непродуктивними, тобто нові твори не з’являються у зв’язку з історичними умовами. Та ми маємо приклади творів, які відображають доленосні події в житті українського народу – Голодомор 33-го, Чорнобильська аварія та ін.(«Пісня про голодомор», «Пісня про колгоспне життя», «Пісня про Чорнобиль», «Пісня про вивезення на Сибір», «Ой працюйте»).

На жаль, у фольклорі (хоча і досліджується вже багато років та має своїх науковців-фольклористів) до цього часу не до кінця розроблена концепція жанристики української народної пісні, тому ця проблема органічно випливає при вивченні класифікації пісень у школі на уроках. Як на мене, то серед найкращих знавців українського фольклору є М.Т.Рильський, тому і класифікацію народних пісень за їх жанровими ознаками спираюся на його дослідження та систематизовані матеріали.

Проблеми у складовій «Роди, жанри, мішані форми» полягають у слабкій підготовці майбутніх вчителів, які, у свою чергу, готують слабких учнів, бо чітко не визначили для себе і не сформулювали для учнів систему жанри стики: рід – загальне, жанр – окреме, жанровий різновид – специфічне. Наприклад, при вивченні у 8 класі гуморесок П.Глазового, виникає визначення , яке діти не хочуть визнавати як жанр епічного роду, тому що поняття «гумореска» не несе традиційного оповідного характеру, тому виникає додаткова потреба у зверненнях до фольклору та роз’ясненні поняття «гумор» - м’яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища. Саме на рівні свідомості відбувається сплутування жанрової приналежності з емоційним впливом твору, тобто психологічною та фізіологічною реакцією. Для такого розрізнення вчитель повинен, на мою думку, провести чітку межу у такому розрізненні чи то шляхом проблемних запитань, чи то через співставлення, наприклад, оповідання «звичайного» за своїм емоційним навантаженням із «яскравою» гуморескою.

У літературі існують також твори, що поєднують ознаки різних родів, найчастіше лірики і епосу. Вони належать до так званих міжродових утворень: ліро-епосу, ліро-драми, епо-драми.

Слід звернути увагу і на таке явище: поняття «жанр» і «вид», «жанровий різновид» і «жанр» нерідко вживають як синонімічні. В 11-ому класі слід звернути увагу на жанрові різновиди, наприклад, роману: біографічний, історичний, науково-фантастичний, пригодницький, роман у віршах, роман у новелах, сімейна хроніка, соціально-психологічний, химерний, філософський, роман-щоденник, гротескний, любовний,жіночий тощо – і запропонувати учням самостійно визначити особливості кожного різновиду та дібрати приклади. Цей вид роботи також слугуватиме тренуванням до тестів на ЗНО.


Фрагмент уроку

Творча спадщина Марка Вовчка

«Твори Марка Вовчка «з повним правом стали в ряд з найкращими творами світової літератури про селянство»

О.Кобилянська
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка