Vіiі международная научная конференция Днепропетровск, Украина, 21-23 декабря 2015 г




Сторінка1/42
Дата конвертації14.04.2016
Розмір7.16 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

Zoocenosis–2015. Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах
VІІІ Міжнародна наукова конференція. Україна, Дніпропетровськ, ДНУ, 21–23.12.2015 р.


М

инистерство образования и науки Украины

Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара
Zoocenosis–2015

Biodiversity and Role of Animals in Ecosystems

Extended Abstracts. VІІІ International Conference.


Dnipropetrovsk, Ukraine, 21–23 December 2015

Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах

VІIІ Міжнародна наукова конференція

Дніпропетровськ, Україна, 21–23 грудня 2015 р.

Биоразнообразие и роль животных в экосистемах

VІIІ Международная научная конференция

Днепропетровск, Украина, 21–23 декабря 2015 г.

Днепропетровск

2015


УДК 591.5(59:061.3)

Рецензенты: член-корр. НАНУ, д-р биол. наук, проф. И. Г. Емельянов

д-р биол. наук, проф. А. И. Кошелев
Б-63 Биоразнообразие и роль животных в экосистемах: Материалы VІІ Международной научной конференции. – Днепропетровск: Лира, 2015. – 310 с.
Представлены материалы 174 докладов VІІІ Международной конференции по биоразнообразию и функциональной роли животного населения в естественных и антропогенных экосистемах (г. Днепро­петровск, 21–23 декабря 2015 г.). В сборник помещены результаты полевых и лабораторных исследований отдельных элементов зооценоза, роли животных в биогеоценозах различных климатических зон Евразии. Работы отражают современное состояние и основные направления исследований по функциональной зоологии, фундаментальной экологии, а также аспекты практического использования учения о биоразно­образии в сельском, лесном и водном хозяйстве; значительное внимание уделено биоиндикации уровня загрязнения окружающей среды, проблемам создания и функционирования заповедных территорий, вопросам популяционной экологии животных.

Для научных сотрудников, преподавателей, аспирантов и студентов высших учебных заведений, работников лесного, водного и сельского хозяйства.


Б-63 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – 310 с.
Представлено матеріали 174 доповідей VІІІ Міжнародної конференції з біорізноманіття та функціональної ролі зооценозу у природних і антропогенних екосистемах (м. Дніпропетровськ, 21–23 грудня 2015 р.). До збірки увійшли результати польових і лабораторних досліджень окремих елементів зооценозу, ролі тварин у біогеоценозах різних кліматичних зон Євразії. Роботи віддзеркалюють сучасний стан і основні напрями досліджень у галузі функціональної зоології, фундаментальної екології, а також аспекти практичного використання вчення про біорізноманіття в сільському, лісовому та водному господарстві; значну увагу приділено біоіндикації рівня забруднення навколишнього середовища, проблемам створення та функціону­вання заповідних територій, питанням популяційної екології тварин.

Для наукових співробітників, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, працівників лісового, водного та сільського господарства.


Б-63 Biodiversity and Role of Animals in Ecosystems: Extended Abstracts. VІІІ International Conference. – Ukraine, Dnipropetrovsk: Lira, 2015. – 310 p.
The volume includes 174 contributions to the VІІІ International Conference on biodiversity and functional role of zoocenosis in natural and anthropogenic ecosystems (21–23th December 2015, Dnipropetrovsk city, Ukraine). Results of field and laboratory experimental research of animals and its role in biogeocenoses of Eurasia’s different climatic zones are presented. Papers reflect modern state and general lines of the research in functional zoology, fundamental ecology, application of biodiversity studies in agriculture, forestry, fish industry. Particular attention is paid to bioindication of environmental pollution, problems of establishment and management of reserved areas and of populational ecology.

The book is useful for scientists, lecturers, post-graduate students and undergraduates of higher educational establishments, environmental managers and decision in nature conservation, forestry, fish industry and agriculture.


В авторській редакції.
ISBN 978-617-7029-21-1
РЕДАКЦИОННАЯ КОЛЛЕГИЯ:

д-р биол. наук, проф. А. Е. Пахомов (отв. редактор),

канд. биол. наук, доц. В. В. Бригадиренко

(отв. секретарь),

д-р биол. наук, ст. н. с. В. А. Гайченко,

канд. биол. наук, доц. В. Я. Гассо,

канд. биол. наук, доц. Т. Н. Коновалова,

д-р биол. наук, проф. Ю. В. Лихолат,

д-р биол. наук, проф. Л. П. Мыцык,

д-р биол. наук, проф. В. С. Недзвецкий,

д-р биол. наук, проф. Е. В. Севериновская,

д-р биол. наук, проф. В. В. Серебряков,

канд. биол. наук, доц. Л. И. Фалы,

д-р биол. наук, проф. Е. В. Федоненко,

д-р биол. наук, проф. Н. Н. Цветкова.



©
ISBN 978-617-7029-21-1


Днепропетровский национальный
университет им. Олеся Гончара, 2015



STRUCTURE
AND FUNCTION OF ECOSYSTEMS


СТРУКТУРА
ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОСИСТЕМ


СТРУКТУРА
И ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ ЭКОСИСТЕМ


УДК 502.1:591.522(477.72)

Екологічні проблеми збереження біорізноманіття


на території Херсонської області

В. І. Андросов



Таврійський державний агротехнологічний університет,
Мелітополь, Україна, andviktor@mail.ua

Ecological problems of biodiversity conservation in the Kherson region

V. I. Androsov

Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Для Херсонської області проблема збереження біорізноманіття вкрай складна та актуальна. Це обумовлено низкою особливостей місцевості, насамперед таких, як незначна площа природних біотопів, швидкі темпи їх трансформації та деградації, зростаючий рівень рекреаційного навантаження, недостатня забезпеченість охороною природних територій, недосконала законодавча база, яка не враховує специфіку місцевих екологічних умов.

Тваринний світ області багатий та різноманітний, адже тут є всі фізико-географічні умови для нормального існування тварин: сприятливий клімат, різноманітні природні умови, фітоценози різних типів, багато прісних і солоних водойм із великою площею акваторій та різними глибинами, наявність відслонень різних гірських порід та інших біотопів.

Землі лісового фонду – основне природне місцеперебування диких тварин, що обумовлює необхідність комплексного підходу до вирішення проблем забезпечення стійких лісових біоценозів та підвищення ефективності мисливства.

На основі даних, одержаних від звітів ТП 2 (полювання) за період 2010–2013 років чисельність копитних зростає на 1–50 % (олень плямистий, лань, муфлон, козуля, кабан) за рахунок сприятливих умов навколишнього середовища, помічено зниження чисельності оленя шляхетного на 33 особини (причина цього – недосконале управління ресурсами). Для хутрових звірів спостерігається позитивна та негативна динаміка чисельності: збільшення на 2–39 % (ондатра, бобер, вовк, єнотовидна собака, видра), обумовлене сприятливими погодними умовами, та зниження на 1–40 % (заєць-русак, білка, лисиця червона, борсук, куниця) через вплив антропогенних чинників. У 2013 році зникає тхір чорний (Екологічний паспорт Херсонської області, 2014).

Біорізноманіття швидко скорочується під впливом таких чинників як: зміни у землекористуванні, зміни клімату, надмірна експлуатація та забруднення довкілля.

Землі Херсонської області мають використовуватися відповідно до цільового призначення, визначеного законодавством. Але їх не завжди використовують за даним призначенням через прийняття незаконних рішень щодо виділення земель, самовільне зайняття земельних ділянок, їх забруднення або псування, неправомірне та нецільове їх використання, а також недостатній контроль із боку держави та контролюючих органів. Зміни клімату, згідно з очікуваннями, посилять ризик вимирання видів. Багато негативних чинників, впливають на біорізноманіття нині сильніше, ніж у минулому, особливо беручи до уваги їх сукупну дію.

У сукупності всі ці фактори впливають як одне ціле: посуха, різке падіння або зростання температури, підняття рівня води на незначних територіях. Через тривалу посуху та відсутність опадів відбуваються пожежі тощо. На деяких територіях через відсутність суцільного рослинного покриву відбуваються процеси вітрової ерозії, виникають пилові бурі.

Причиною деградації біорізноманіття на території Херсонської області є надмірна експлуатація природних ресурсів та забруднення довкілля. Спостерігається антропогенне забруднення важкими металами, радіонуклідами, стійкими органічними сполуками, відмічено прояви девастації та синантропізації екосистем, що загрожує втратою гено-, цено- та екофонду та формує соціально-екологічний дискомфорт населення (Мягченко, 2010).

Для збереження біорізноманіття, турбота про нього має стати невід’ємною складовою агрокомплексу, рибальства та лісівництва. Ці сектори залежать від біорізноманіття, а також безпосередньо на нього впливають. Впровадження пермакультурних методів у сільське господарство та лісівництво допоможе здобувати продукти харчування з мінімальною шкодою для екосистем.

Владні інстанції на всіх рівнях мають істотне значення для охорони біорізноманіття та сталого здобуття благ з екосистем. Більшість заходів, спрямованих на збереження біорізноманіття, повинні бути здійснені на місцевому та національному рівнях. Інформування всього суспільства про необхідність збереження біорізноманіття та відмова від принципу отримання надприбутків із природних ресурсів без урахування довгострокових перспектив – основні кроки збереження життя на нашій планеті в цілому. Відновлення екосистем, зазвичай, набагато дорожче, ніж захист еталонних екосистем, але і воно набуває дедалі більшої важливості через деградацію великих територій.

Для збереження та покращення стану біологічного різноманіття Херсонської області рекомендуємо впровадити заходи, направлені на зменшення антропогенного впливу за рахунок роз’яснювальної роботи серед населення:

– створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в місцях зростання або мешкання рідкісних і зникаючих видів;

– організація комплексних обстежень за територією з метою виявлення ділянок зі значним біологічним і ландшафтним різноманіттям;

– розробка планів дій зі збереження рідкісних і зникаючих видів, занесених до Червоної книги України;

– картування місць зростання та мешкання популяцій рідкісних і зникаючих видів флори та фауни для забезпечення їх збереження при здійсненні господарської діяльності;

– реалізація державних та обласних програм щодо збереження біорізноманіття, розвитку заповідної справи, формування екологічної мережі;

– обстеження земельних ділянок при погодженні проектів відведення земельних ділянок із метою забезпечення збереження біотичного різноманіття.

Таким чином, подальше скорочення біорізноманіття може призвести до дестабілізації біоти, втрати цілісності біосфери та її здатності підтримувати найважливіші характеристики середовища. Тому один із головних і найдієвіших методів збереження біорізноманіття – створення природоохоронних територій. Саме ці території забезпечують умови, необхідні для зменшення шкідливого антропогенного впливу, на біологічні об’єкти, сприяють збереженню цілісності екосистем.

УДК 581.52+581.91(477.63)

Особливості лучної рослинності Північного Степового Придніпров’я

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, О. А. Гарус

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна

Features of meadow vegetation of Northern Steppe Prydniprov’ia

B. О. Baranovsky, О. M. Masyuk, О. A. Garus

Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Лучні угруповання розвиваються в різних екологічних умовах: від ксеромезофітних до гігрофітних, але оптимальними вважаються мезофітні умови середовища. Видовий склад, будова лучних травостоїв та їх сезонна динаміка залежать від впливу абіотичних факторів (головним чином кліматичних і ґрунтово-гідрологічних умов), а також антропогенезу природної зони.

Луки ділять на заплавні та суходільні. У Північному Степу заплавні луки розташовані в основному у заплавах річок. Ґрунти цього елементу долинно-терасових ландшафтів затоплюються весняними водами та володіють високою родючістю, у першу чергу завдяки мулу, який осідає під час розливу річок. Характерна особливість цих рослин – здатність переносити періодичне весняне затоплення. Ці луки відрізняються високим таксономічним і екоморфічним різноманіттям рослин завдяки комфортним умовам існування. Для заплав Північного Степового Придніпров’я характерне заливання водами весняних паводків (на різні строки), різка зміна їх водного режиму, нестача вологи в літні місяці, широкий розвиток явищ остепніння на ділянках, які іноді зовсім не заливаються повеневими водами. Крім того, у заплавах (переважно у притерасних, рідше центральних частинах) Орілі, Самари та інших річок цієї зони особливо в сухе та спекотне літо відбувається накопичення у поверхневих шарах ґрунту легкорозчинних солей, а в окремих місцях навіть утворення солонців і солончаків (Бельгард, 1950). Процес остепнення луків, а також засолення ґрунтів (при однакових умовах) зростає в напрямку з півночі на південь.

Залежно від тривалості повені для існування лучних угруповань розрізняють тривалозаплавні умови (заплава Дніпра) та короткозаплавні умови (заплави середніх і малих річок) (Раменский, 1927; Бельгард, 1950).

Заплавні луки долини Дніпра представлені лучно-степовими угрупованнями, справжніми та болотистими луками (Афанасьев, 1968). Остепнені луки (луки високого рівня) приурочені до помірно високих грив і гряд заплав. До початку літа вони розвиваються в умовах достатнього зволоження, а пізніше в їх ґрунтах спостерігається нестача вологи. Це часто (особливо у посушливі роки) призводить до вигорання травостою у багатьох угрупованнях остепнених луків.

Остепнені луки Дніпра представлені лише двома угрупованнями: із домінуванням Agrostis vinealis Schreb. і Cynodon dactylon (L.) Pers.

Справжні луки (луки середнього рівня) формуються головним чином злаковими угрупованнями Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Alopecurus pratensis L., Festuca pratensis Huds., Beckmania eruciformis (L.) Host. Крім того, до складу справжніх луків входять також злаково-різнотравні та великорізнотравні луки зі справжніх луків найбільше поширені угруповання з переважанням Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Beckmania eruciformis (L.) Host та Festuca pratensis Huds.

Для центральної заплави із дерново-лучними та лучними ґрунтами характерніші лучно-кострицеві, лучно-тонконогові та лучно-лисохвостові угруповання. Постійними супутниками кострицевих угруповань Дніпра є Dactylis glomerata L., Phleum pratense L., Agrostis vinealis Schreb., Arrenatherum elatius (L.) J. et C. Presl., Poa pratensis L., Elytrigia repens (L.) Nevski, Alopecurus pratensis L., з якими едифікатор асоціюється та утворює чисельні угруповання. У них травостій чітко диференціюється на три яруси: І – 80–100, II – 40–60, III – 15–30 см. Більш гідрофільний варіант луків центральної заплави являють угруповання із домінуванням у травостої Alopecurus pratensis L. Вони приурочені до знижених ділянок із тривалішим затопленням повеневими водами, внаслідок чого тут сформувалися дерново-лучні та лучні ґрунти різного ступеня оглеєння.

Болотисті луки (луки низького рівня), що розвиваються на дерново-глейових або мулистих ґрунтах займають середню позицію між справжніми луками та болотами. Найтиповішими для обох заплав є злакові угруповання з переважанням Phalaroides arundinacea (L.) Rausch., Glyceria maxima (C. Hartm.) Holmberg, Poa palustris L., Agrostis stolonifera L.

Заплавні луки долин середніх (Оріль і Самара) та малих річок відрізняються переважання мезофітів і порівняно меншим відсотком гігрофільних видів. Склад лучних угруповань різних еколого-топографічних зон заплави більш відрізняється ніж у заплаві Дніпра. Ценози прируслових луків складаються переважно з кореневищних і частково рихлокущових злаків (Bromus inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Calamagrostis еpigeios (L.) Roth) та різнотрав’я (Tanacetum vulgare L., Artemisia campestris L., Linaria vulgaris Mill. тощо) (Кириченко, 1941). У центральній заплаві на рівнинних незначних пониженнях таких полянок концентруються сильно солонцюваті, суглинні, злегка осолоділі лучні ґрунти (асоціація Festuca valesiaca Goud. s.l.). По розлогих схилах до боліт і озер, що знаходяться серед полян центральної заплави, на суглинкових лучних злегка солонцюватих ґрунтах, формуються асоціації з Elytrigia repens (L.) Nevski, Calamagrostis еpigeios (L.) Roth, Carex melanostachya M. Bieb. ex Willd., основу утворюють мезофіти та гідромезофіти.

Луки центральної частини заплави, що не знаходяться під безпосереднім впливом лісу, відрізняються як флористичним складом, так і структурою асоціації. Тут різко збільшується злакова гpyпa, яка утворює аспект у першу половину літа. Поширені у центральній частині заплави вологі луки формуються у середній частині схилів до озер, на солонцюватих лучних важкосуглинкових ґрунтах. Домінують тут Elytrigia repens (L.) Nevski, Poa pratensis L., Juncus gerardii Loisel.

На нижніх частинах схилів до озер формуються лучно-болотні солонцюваті ґрунти. Для таких ґрунтів характерні асоціації з домінуванням Elytrigia repens (L.) Nevski.

Мокрі солончакуваті луки притерасної заплави представлені асоціаціями Еleocharis palustris (L.) Roem., Trifolium pannonicum (Jacq. ) Dobrocz., Agrostis stolonifera L. Головні представники даної асоціації – Bolboschoenus maritimus (L.) Palla, Еleocharis palustris (L.) Roem., Juncus gerardi Loisel., Trifolium repens L., Lactuca saligna L., Rumex crispus L., R. maritimus L., Xanthium strumarium L. тощо.

Дослідження флористичного складу луків долини ріки Оріль свідчать про значне таксономічне різноманіття угруповань лучної рослинності. В їх складі відмічено 216 видів судинних рослин, що складає 23 % загального складу флори, який нараховує 940 видів.



УДК 581.9(477.63)

Характеристика флори лісів Приорілля,


як складової частини лісової рослинності Північного Степу

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, Д. В. Орищенко



Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна

Flora description of the forests of the Oril River valley


as a component of the North Steppe woodlands

B. O. Baranovsky, O. M. Masyuk, D. O. Oryshchenko



Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Степові ліси в чужій для них обстановці Степу розвиваються в умовах географічної невідповідності та виступають як екстразональний тип рослинності. На загальному фоні пануючих безлісих просторів вони представляються у вигляді смуг уздовж русел річок і в глибоких балках, де близьке залягання ґрунтових вод забезпечує формування сприятливих для лісових видів лісорослинних умов. Тут ліс знаходиться в умовах своєї «екологічної відповідності». Саме лісорослинні умови визначають склад і структуру степових лісів, які, маючи велику специфічність, несуть на собі відбиток «зональних чинників», у першу чергу, жаркого, посушливого клімату, навколишньої флори та фауни (Бельгард, 1950).

У північно-степовій підзоні України ліси поділяються на соснові (бори), дубові (діброви), вербові (вербняки) та тополеві (осокірники) (Бельгард, 1950). Соснові ліси розповсюджені у долинах великих (Дніпро) і середніх річок (Оріль, Самара) на других терасах (аренах). Основу соснових лісів складає сосна звичайна. Чагарниковий і трав’яний покрив представлений в основному ксерофільними та оліготрофними видами. Трав’яниста, мохова та лишайникова флора арени складається переважно з поєднання лісових видів зі степовими, лучними та болотними.

Дубові ліси поділяються на долинні (заплавні) та байрачні. Тут деревний ярус, крім дуба, представлений також іншими деревними породами, такими як ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа, клен польовий (Acer сampestre L.), клен гостролистий (Acer platanoides L.) і в’язи (Ulmus foliacea Gilib., U. laevis Pall.). Чагарниковий і трав’янистий ярус представлений мезофітними, мезотрофними або мегатрофними видами.

Заплавні ліси поділяються на тривалозаплавні (заплава Дніпра) та короткозаплавні (заплави Самари та Орілі). Розміщення деревно-чагарникових видів у заплаві значною мірою визначається такою їх екологічною властивістю, як заплавовитривалість, тобто пристосуванням рослинного організму до своєрідних умов весняних повеней. Тому у тривалозаплавних умовах присутні вербняки та осокірники, які відсутні у короткозаплавних умовах (Бельгард, 1950).

Флора заплавних лісів Приорілля відрізняється значним видовим різноманіттям. Деревні та чагарникові породи представлені тут майже всіма видами, притаманними дібровам. Крім широко поширеного дуба звичайного (Quercus robur L.) тут зустрічаються його звичайні супутники: ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), в’язові (Ulmus foliacea Gilib., U. laevis Pall.), клени (Acer platanoides L., A. campestre L., A. tataricum L.). Із чагарників поширені ліщина звичайна (Corylus avellana L.), бересклет європейський (Evonymus europaea L.) тощо. Крім зазначених видів у зволожених едафотопах можуть зустрічатися верби (Salix alba L., S. fragilis L., S. triandra L.), тополі (Populus nigra L. і P. alba L.), характерні також для тривалозаплавних лісів.

Рослинний покрив короткозаплавних лісів, незважаючи на деякі домішки тривало- та середньозаплавних лучних і болотних рослин, в основній своїй масі представлений лісовими (дібровними) видами. У першу чергу треба вказати на наявність так званих представників дібровного широкотрав’я: зірочника ланцетовидного (Stellaria holostea L.), копитняка європейського (Asarum europaeum L.), медунки темної (Pulmonaria obscura Dum.) і багатьох інших, а також цілої низки весінніх ефемероїдів.

У короткозаплавних лісах значно зростає кількість видів і, крім цього, збільшується кількість лісових видів, які сприяють утворенню однорідних лісових біоценозів. У лісах, що перебувають у незадовільних лісорослинних умовах (засолені та заболочені ґрунти, антропогенно трансформовані ділянки), спостерігається вторгнення лучних, болотних, галофільних, а також рудеральних видів.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка