Випуску: Щитовидна залоза диригент всієї ендокринної системи 8




Сторінка2/4
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.78 Mb.
1   2   3   4
тема випуску: Щитовидна залоза - диригент всієї ендокринної системи
Залози внутрішньої секреції людини
Залози внутрішньої секреції - це залози, які не мають вивідних протоків і виділяють свої продукти - секрети в кров, що їх омиває. Кількість цих секретів незначна і називаються вони - гормонами.

Гормони мають гуморальний вплив на обмін речовин, ріст, розвиток, функції різноманітних органів тіла.

Гормони - складні органічні речовини різної хімічної природи: білки. Видозмінені амінокислоти, стероїди.

Гормони - біологічно активні речовини. Які в незначних кількостях здатні здійснювати значний вплив на організм.

Особливості гормонів:

1.Утворюються в організмі в дуже малих кількостях, але ефективно діють на фізіологічні процеси.

2.Поступаються нервовій системі в швидкості настання ефекту (відповіді).

3.Для гормонів специфічна, тобто кожен гормон виконує певну функцію, регулює один якийсь процес, але впливають на нього в усіх клітинах і тканинах.

4.Гормони після попадання в кров виконують своє призначення далеко від місця синтезу.

5.Гормони регулюють переважно процеси обміну речовин, які відбуваються всередині клітини.

Погоджена функція З.В.С. може порушуватися:

1.Залози можуть виділяти гормони в надлишку - гіперфункція (більше норми).

2.В інших випадках залози можуть утворювати мало гормонів - гіпофункція (менше норми).

Гіпер і гіпофункції приводять до порушень життєдіяльності організму.

До залоз внутрішньої секреції відносять:

1.Гіпофіз.

2.Епіфіз (шишкоподібна залоза)

3.Тимус (вилочкова, загрудинна).

4.Щитовидна.

5.Наднирникові.

Підшлункові і статеві залози належать до залоз змішаної секреції, бо виконують і зовнішньосекреторну і внутрішньосекреторну функції.

Розташовані в різних ділянках тіла. З.В.С. взаємодіють між собою, утворюючи ендокринну систему. Провідна роль в об'єднанні залоз належить гіпофізові.


Гіпофіз - невеликих розмірів, важить - 0,5 г, розміщується в основі мозку з яким з'єднаний за допомогою ніжки. У ньому виділяють три долі: передню, середню, задню. Всі вони продукують гормони з різною функцією:

1. Передня доля:

а) гормон росту - соматотропні - впливає на обмін жирів, білків, вуглеводів. При гіперфункції в молодому віці розвивається гігантизм. При гіпофункції - карликовість (діти відстають у рості від однолітків, але зберігаються пропорції тіла та психічний розвиток.

Якщо в дорослих є гіперфункція залози, то у них поновлюється ріст тільки в деяких частин тіла: руки, ноги, ніс, язик, щелепи (акромегалія).

При гіпофункції у дорослих змінюється обмін речовин, що супроводжується важким ожирінням чи схудненням.

б) тиреотропний гормон - стимулює діяльність щитовидної залози.

в) гонадотропний гормон - впливає на статеві залози.

г) АКТГ - адренокортикотропний гормон - впливає на наднирники.

д) лактогенний гормон - виробляється у жінок тільки в післяродовому періоді і зумовлює лактацію.

2. Середня (проміжна) доля - виділяє гормон інтермедин, який регулює пігментацію шкіри.

3. Задня доля - виробляє два гормони:

а) вазопресин - антидіуретичний гормон, який посилює процеси реабсорбції води в канальцях, зменшуючи діурез. При гіпофункції виникає нецукровий діабет. Кількість сечі за добу (5л і більше) на відміну від цукрового діабету сеча не вміщує цукру.

б) окситазин - спричинює скорочення вагітної матки та гладеньких м'язів молочних залоз. І тим самим регулює народження дитини і годування її молоком.

Епіфіз (шишковидне тіло) - маленька залоза знаходиться в черепній коробці. Міститься біля передніх горбків чотиригорбкового тіла. Гормон - мелатонін контролює біоритми тіла (сон і неспання) гальмує передчасний розвиток статевих залоз, бере участь в регулюванні пігментного обміну.

Щитовидна залоза - розміщена на обидва боки від гортані спереду дихального горла; маса 30-40 г. Виробляє гормон тироксин та інші гормони, до складу яких входить йод. Ці гормони з кров'ю розносяться по всьому організму, посилюють обмін речовин у клітинах тіла і збільшують збудливість нервової системи.

При гіпофункції в дитячому віці виникає кретинізм (затримка фізичного та психічного розвитку, діти ростуть лише до 140 см, порушуються пропорції тіла, понижені білковий і сольовий обміни, підвищується вуглеводність, затримується розвиток мови.

Штучне введення гормонів в організм покращує розвиток, але повністю не нормалізує.

Після операції на щитовидну залозу може з'явитися гіпофункція - виникає хвороба - мікседема (обмін речовин знижується, температура тіла падає, нервова діяльність сповільнюється, розвивається млявість, апатія, сонливість, випадає волосся, погіршується апетит, пам'ять. У підшкірній клітковині накопичується жир, вода, обличчя і тіло набрякають, шкіра суха.

При гіперфункції щитовидної залози виникає базедовий зоб. При цьому, загальний обмін речовин і температура тіла підвищені, маса тіла зменшується, хворі дратівливі, внаслідок підвищення збудливості нервової системи, дрижання кінцівок, вирячкуватість. Щитовидна залоза збільшується і виступає на шиї у вигляді зобу.

Для лікування застосовують часткове видалення щитовидки. У місцевостях віддалених від моря і в гірських районах, зустрічається ендемічний зоб, викликаний гіпофункцією щитовидки.

Для утворення гормону необхідний йод, якого мало в повітрі, воді і в ґрунтах даного району. Тому в цих районах проводиться профілактика. Населення постачається йодованою сіллю, яка попереджує захворюванню.

Щитовидна виробляє також гормон, який регулює обмін кальцію в організмі (зуби, кістки, передача нервових імпульсів, згортання крові, скорочення серцевого м'яза).

Підшлункова залоза - Pancreas -залоза змішаної секреції, бо виконує:

1.Зовнішню секреторну функцію - має вивідні протоки в дванадцятипалу кишку через які виділяє підшлунковий сік з ферментами.

2.Внутрішню секреторну функцію - виділяє гормони безпосередньо в кров. Внутрішньо-секреторна частина залози займає всього 3% усієї маси залози і являє собою острівці Лангенганса. Ці клітини (острівці) виділяють гормони - інсулін та глікагон, які регулюють обмін вуглеводів.

Інсулін підтримує вміст глюкози в крові. При недостатньому утворенні інсуліну вміст глюкози в крові збільшується, а в клітині недостатній. Отже під впливом інсуліну підвищується проникність цитоплазматичних мембран, відбувається проникнення молекул глюкози з крові в клітини, підсилюється синтез складного вуглеводу - глікогену. При гіпофункції інсуліну розвивається цукровий діабет. В крові та сечі вміщується багато цукру, в організмі наростає відкладання кислих продуктів обміну речовин. Вони виділяються з сечею, кількість якої зростає, так як хворі потерпають від спраги і п'ють

багато води. Для лікування застосовують штучне введення інсуліну або речовин, які схожі на нього за дією. Гормон глюкагон за своєю дією являється антагоністом інсуліну, бо перетворює глікоген у глюкозу (при тривалому голодуванні). Для профілактики цукрового діабету має значення здоровий спосіб життя, який передбачає не тільки додержання режиму праці і відпочинку, але й раціонального харчування та нормальну психологічну обстановку в сім'ї та колективі. При надлишку інсуліну рівень глюкози в крові падає і виникає шок, судома, втрата свідомості.

Тимус (вилочкова залоза, загрудинна) - непарна залоза розташована за грудиною, досягає найбільшого розвитку на початку статевого дозрівання (11-14 років) після чого відбувається її зворотній розвиток із заміною функціональної тканини на жирову. Розрізняють коркову і мозкову речовини.

Коркова речовина виділяє біологічно активну речовину (гормон) - темузин, яка впливає на дозрівання клітин крові лімфоцитів.

Лімфоцити дозрівають та навчаються розпізнавати чужорідні тіла (антигени) спочатку в тимусі, а потім в певних утвореннях шкіри. При цьому вони виробляють антитіла (так звана імунна відповідь організму). Отже тимус відноситься до імунної системи організму. Крім того тимус залоза впливає на ріст організму, контролює підготовку організму до статевого дозрівання, впливає на обмін кальцію (сприяє затримці солей кальцію в кістковій тканині. Тимус взаємодіє з іншими залозами з наднирниковими, щитовидною та статевими.

Наднирникові - парні залози невеликих розмірів. Маса до 4 г розміщуються над верхніми полюсами нирок (у зв'язку з чим і отримали назву). Складаються з двох шарів: зовнішнього коркового та внутрішнього мозкового шарів.

Зовнішній шар виробляє велику кількість гормонів (40) - кортикостероїдів, які регулюють обмін мінеральних і органічних речовин, виділення статевих гормонів. Відповідають за стійкість організму проти інфекційних хвороб, пристосовані до стресових ситуацій. Гіперфункція - раннє статеве дозрівання з швидким припиненням росту. Гіпофункція - бронзова хвороба (Аддісонова): зниження артеріального тиску, порушення функції серцево-судинної системи і дихання, порушення водно-сольового обміну. При цьому схуднення, аденамія, безсилля, слабкість. Бронзовий відтінок шкіри і слизових оболонок, втрата свідомості і судоми.

Мозковий шар виділяє гормони адреналін і норадреналін, які забезпечують термінову мобілізацію всіх ресурсів організму, перерозподіл функцій органів, спрямованих на підвищення м'язової працездатності і виживання організму в стресових ситуаціях.

Норадреналін і адреналін є медіаторами проведення нервового імпульсу в синапсах нервової системи.

Гіперфункція адреналіну: прискорення серцебиття, підвищення пульсу і кров'яного тиску, розширення зіниць, посилення розпаду глікогену супроводжується зростанням кількості цукру в плазмі крові, розширює бронхи, звуження вен та артерій шкіри, гальмування секрецій та рухів травного тракту. Такі зміни відбуваються під час емоційних переживань. Тому адреналін називають стресовим або аварійним гормоном. Кількість адреналіну регулюється нервовою системою, тому його недостатності практично не буває.

Статеві залози (жіночі - яєчники, чоловічі - сім'яники або яєчка) - залози змішаної секреції.

Зовнішньосекреторна функція - продукують статеві клітини.

Внутрішньосекреторна функція - виділяють у кров статеві гормони.

Чоловічі гормони - андрогени, найактивніший - тестостерон.

Жіночі гормони - естрогени, найактивніший - прогестерон, естредіол.

Обидва типи гормонів є в крові будь-якої людини, але вміст жіночих у жінок більший ніж у чоловіків.

Статеві гормони забезпечують розвиток вторинних статевих ознак:

- У чоловіків: низький голос, міцний скелет, розвинена мускулатура тіла, ріст волосся на обличчі.

- У жінок: відкладання жиру у певних частинах тіла, розвиток молочних залоз, високий голос.

Жіночі статеві гормони підтримують менструальний цикл - періодичне дозрівання яйцеклітини, виведення її з жіночого організму.

Крім того, статеві гормони впливають на роботу нервової клітини і психіку.

Будова і функції щитовидної залози
Щитовидну залозу називають диригентом всієї ендокринної системи. Також, як й інші ендокринні залози (епіфіз, гіпоталамус, гіпофіз, підшлункова залоза, парні надниркові та статеві залози), щитовидна залоза виділяє продукти своєї діяльності безпосередньо в кров'яне русло.
Тому вона називається залозою внутрішньої секреції, або ендокринної, на відміну від іншими, називаними залозами зовнішньої секреції, тому що вони виділяють біологічно активні продукти життєдіяльності (ферменти) у зовнішнє середовище через протоки. Це всі травні залози (печінка, підшлункова залоза й ін.).
Залози внутрішньої секреції відіграють величезну роль в обміні речовин, тобто в забезпеченні життя й здоров'я організму. Саме завдяки продуктам, виділюваним ними в кров - гормонам, - забезпечуються в організмі процеси засвоєння їжі, її енергетичної трансформації, росту й розвитку організму, нагромадження м'язової маси, кровотворення, нервової й психічної діяльності й імунітету.
Щитовидна залоза міститься на шиї спереду трахеї і на бічних стінках гортані. Відносна маса її у новонароджених така сама, як у дорослих. Анатомічне щитовидна залоза характеризується фолікулярною будовою, проте в дитячому віці кількість фолікулів і вміст в них колоїду зменшені. З віком маса залози і кількість колоїду зростають, особливо інтенсивний ріст спостерігається у дітей 12—15 років.

Гормонами щитовидної залози є тироксин, трийодтиронін, які виділяються під впливом тиротропіну. Вони відіграють важливу роль у розвитку плода, в процесах росту і диференціації тканин, впливають на газовий і білковий обмін, підвищують синтез білка і активують ріст тканин, сприяють фізичному і розумовому розвитку. Ці гормони позитивно впливають на трофіку шкіри, волосся, нігтів. Щитовидна залоза, діючи узгоджено зі статевими залозами, є одним з основних факторів, що спричинюють закриття епіфізарних ліній окостеніння. Тироксин — найважливіший стимул дозрівання скелета протягом усього дитинства. Крім цих гормонів, в особливих клітинах щитовидної залози синтезується гормон, що забезпечує постійну концентрацію кальцію в крові, він дістав назву кальцитоніну.

Прищитовидна залоза міститься на задній поверхні бічних часток щитовидної залози. Більшість людей має 4 прищитовидні залози, у дітей вони відрізняються малими розмірами, слабким розвитком сполучної строми і великою кількістю паренхіми, яка не розділена на часточки.

Прищитовидні залози виділяють паратирин (паратиреоїдний гормон паратгормон), який відіграє важливу роль в обміні кальцію, в регуляції процесу кальцинозу і декальцифікації в кістках. Встановлено, що є три фракції паратирину — І, II і III, які діють вибірково на обмін кальцію І фосфору. При підвищеному продукуванні паратирину спостерігається втрата фосфатів внаслідок мобілізації їх з кісткової тканини.

Загрудинна залоза (тимус) складається з двох часток, вона міститься у верхній передній частині грудної порожнини над ручкою грудини і продовжується до III—IV ребра. У новонароджених маса її становить у середньому 12 г, досягаючи в 11—15 років 35— 40 г. Потім маса її починає поступово зменшуватися. У 25-річних вона зменшується до 25 г, у 60 років становить менше 15 г, у 75 років дорівнює 6 г.

Загрудинна залоза у дітей має часточкову будову. В кожній часточці розрізняють коркову і мозкову речовини. У дітей переважає коркова речовина, що містить велику кількість лімфоцитів (тимоцитів). У мозковій речовині, крім ретикулярних клітин, що становлять основу їх, є ще великі епітеліальні тільця загрудинної залози (тільця Гассаля). В період вікової інволюції цієї залози спостерігається поступове зникнення лімфоцитів з коркової речовини, а тілець Гассаля з мозкової речовини, відбувається заміна паренхіми сполучною тканиною. Загрудинна залоза є центральним органом клітинного імунітету. В ній утворюється складний комплекс гормонів—тимозин, тимопоетин і ряд інших факторів, що активно впливають на реакції клітинного імунітету і стимулюють лімфоцитопоез. Доведено важливу роль загрудинної залози в регуляції активності надниркових залоз у всі періоди життя людини. Загрудинна залоза стимулює ріст і справляє гальмівний вплив на розвиток статевих залоз так само, як інсулін впливає на вуглеводний обмін.

Встановлено тісні функціональні зв'язки загрудинної залози практично з усіма ендокринними залозами. Специфічним є вплив на загрудинну залозу гіпофіза (мозкового придатка): під впливом соматотропіну вона збільшується.

Надниркова залоза — це парний орган, розміщений над верхнім кінцем відповідної нирки, її маса у новонародженого така сама, як у дорослого, але розвиток ще не закінчений. Складається з двох шарів: коркового і мозкового. Коркова речовина надниркової залози виділяє значну кількість кортикостероїдних гормонів, але тільки вісім з них мають біологічну активність. До них належать:

1) глікокортикоїди (кортикостерон, кортизол та ін.), ЩО регулюють вуглеводний обмін, мають виражену протизапальну і десенсибілізуючу дію, виявляють катаболічний ефект;

2) мінералокортикоїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), які підвищують реабсорбцію води, хлору в канальцях нирок;

3) статеві гормони (тестостерон, естрадіол), що впливають на білковий і водно-сольовий обмін, прискорюють ріст, стимулюють розвиток вторинних статевих ознак.

Мозкова речовина надниркової залози продукує катехоламіни: дофамін, адреналін, норадреналін, які мають здатність підвищувати артеріальний тиск, звужувати кровоносні судини (за винятком коронарних та легеневих), розслабляти непосмуговані м'язи кишок, бронхів, жовчних ходів і сечового міхура.

Різноманітністю властивостей гормонів пояснюється роль надниркової залози у розвитку загального адаптаційного синдрому, тобто здатності організму протистояти різним шкідливим факторам. Функція кори надниркової залози перебуває під постійним впливом гіпофіза.

Підшлункова залоза міститься позаду шлунка, звичайно на рівні І і II поперекових хребців, і займає простір від дванадцятипалої кишки до воріт селезінки. В ній розрізняють головку, тіло і хвіст. Підшлункова залоза має зовнішньо секреторну (виділяє фермепги трипсин, ліпазу, амілазу) і внутрішньо секреторну (виділяє гормони інсулін, глюкагон і соматостатин) функції. Кожен з гормонів виробляється особливими спеціалізованими клітинами.

Інсулін — секрет В-інсуліноцитів β-клітин) — є найважливішим анаболічним гормоном організму: він стимулює синтез глікогену, білків, жирних кислот з амінокислот, посилює фосфорний обмін, підвищує внутрішньоклітинний транспорт калію, затримує воду в організмі.

Глюкагон — антагоніст інсуліну (продукується α-клітинами). Він посилює розпад глікогену в печінці (глікогеноліз) і гальмує його синтез в ній; посилює ліполіз, стимулює гліконеогенез і біосинтез глюкози з амінокислот. Гормони, що виробляються, надходять безпосередньо в кров. У вивідних протоках залози продукується особлива речовина — ліпокаїн, що гальмує відкладення жиру в печінці.

Статеві залози (яєчники й яєчка) є парними органами. У ранньому дитячому віці статеві залози (гонади) відіграють порівняно незначну" роль, посилення їхньої функції спостерігається в період статевого дозрівання. За структурою яєчники новонародженої дівчинки нагадують яєчники дорослої жінки, але розміщені вони вище над входом у малий таз. У віці 2—5 років вони опускаються в малий таз, займаючи звичайне положення.

Яєчники, крім продукування яйцевих клітин, виробляють статеві гормони — естрогени, що впливають на ріст, розвиток жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак, беруть участь в активації проферментів, необхідних для побудови білків і стимуляції багатьох процесів обміну і т. ін. У статевому розвитку дівчаток виділяють три періоди: нейтральний (перші б—7 років життя), препу- ( бертатний (з 8—12—14 років — до першої менструації), пубертат- ! ний (від першої менструації до повної статевої зрілості — 18 років). ' У нейтральному періоді статеві гормони не впливають на ріст і розвиток дитини. В препубертатному періоді відбувається помітна статева диференціація організму, зумовлена інкреторною діяльністю залоз внутрішньої секреції. В пубертатному періоді посилюються і закінчуються процеси статевого дозрівання. Поява вторинних статевих ознак і менструації у віці до 8 років вважається передчасним статевим розвитком, відсутність росту молочних залоз в 13— 14 років і менструації в 14—15 років — затримкою статевого розвитку.

В яєчках виробляються чоловічі статеві гормони — тестостерон і андростерон. Під впливом тестостерону формуються і розвиваються зовнішні статеві органи, простата (передміхурова залоза) і сім'яні міхурці, він має виражену анаболічну дію.

У статевому розвитку хлопчика розрізняють два періоди: період 13—15 років і період після 15 років. Статевий розвиток відбувається поступово. Яєчка збільшуються і опускаються на дно мошонки. Починається ріст статевого члена, з'являється волосся на лобку, в паховій ділянці, збільшується передміхурова залоза, надалі спостерігається збільшення гортані.

Пухлини щитовидної залози




У рамках інформаційної кампанії «Рак виліковний», розпочатої фондом Ріната Ахметова «Розвиток України», УНІАН продовжує публікувати серію матеріалів провідних онкологів України.

Вперше згадки про захворювання щитовидної залози зустрічаються в літературі  китайських цідителів в II тисячолітті до н.е. Зовнішній вигляд щитовидної залози описаний на початку XV століття К.Галеном. Анатомія щитовидної залози описана А.Везалієм в 1543 році , а назва tyros (щит) запропонована в 1656 році T.Varton – зберіглася дотепер. У XIX столітті вперше запропонована і доведена теорія про гормональну функцію щитовидної залози і про те, що її секрет, потрапляючи в кров, діє на весь організм. У 1840 році K.Basedov описав клінічні прояви тиреотоксикозу пов`язані з підвищеною функцією щитовидної залози. У 1880 р. Borneville описав відсутність щитовидної залози, а стан виникає при цьому - мікседемою.

Закладка щитовидної залози відбувається у людини на 2-4 тижні утробного розвитку. У другій половині вагітності щитовидна залоза плоду вже здатна функціонувати.

Щитовидна залоза – це найкрупніший орган внутрішньої секреції в організмі людини. Вона розташована на передній поверхні шиї на рівні щитовидного хряща, частково прилягає до глотки і стравоходу, складається з правої і лівої доль, а також перешийка (іноді  зустрічається пірамідна частка, яка відходить або від перешийка, або від однієї з доль). Зовні щитовидна залоза оточена четвертою фасцією шиї та м`язами шиї, з двох боків від неї проходить судинний – нервовий пучок, що включає загальну сонну артерію, яремну вену, блукаючий нерв.

Маса щитовидної залози дорослої людини складає близько 15-30 г і залежить від безлічі чинників, зокрема й від вмісту йоду в їжі.

Щитовидна залоза має часточкову структуру, що складається з фолікулів в яких міститься колоїд. Між фолікулами розташовані кровоносні судини, що контактують з ними. Вони  переносять вироблені гормони у кровоносне русло.

Споживання йоду для нормального функціонування щитовидної залози складає 110-140 мкг на добу. Щитовидна залоза проводить йодовмісні гормони, що беруть участь практично у всіх видах основного обміну – трийодтиронін (Т3) і тироксин (Т4), а кальцитонін (регулює обмін кальцію і фосфору), що не містить йоду.

Виробництво і виділення гормонів щитовидної залози регулюється гіпоталамо – гіпофізарною системою (частини головного мозку відповідальні за діяльність залоз внутрішньої секреції) шляхом вироблення тиреотропін-релізінг гормону (ТРГ), який стимулює вироблення гіпофізом тиреотропного гормону (ТТГ). Кількість ТРГ, що виділяються, і ТТГ залежить від рівня тиреоїдних гормонів в крові і між ними існує зворотний зв`язок. Якщо цей нейро–ендокринний зв`язок порушується, виникає місце для розвитку більшості патологічних станів у щитовидній залозі. Найбільш неприємним і небезпечним серед них є рак щитовидної залози.

Майже у всіх країнах світу спостерігається зростання частоти захворюваності на рак щитовидної залози. Причина його виникнення точно не встановлена, проте певна роль в його виникненні відводиться нестачі йоду, дії іонізуючої радіації, обтяженій спадковістю. Рак щитовидної залози може розвиватися на тлі попередніх, так званих проліферативних захворювань в самій щитовидній залозі: аденома, вузловий зоб, кісти.

Захворюваність на рак щитовидної залози в нашій країні має тенденцію до зростання. За даними Міністерства охорони здоров`я України, зростає кількість хворих на рак щитовидної залози, насамперед, серед потерпілих від аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а так само мешканців екологічно неблагополучних регіонів. Однією з причин підвищення захворюваності, є первинне ушкодження ДНК радіацією з подальшим злоякісним проростанням тканин та зниженням унаслідок опромінення функціональної активності щитовидної залози, і, як наслідок, виникнення дефіциту гормонів щитовидної залози. Компенсувати брак гормонів щитовидки організм намагається підвищеним синтезом ТТГ, що у свою чергу приводить до  розростання тканини щитовидної залози і можливим її злоякісним переродженням.

Так, на початку 80-х років, до Чорнобильської аварії захворюваність на рак щитовидної залози  в Україні складала 1,0-1,5 випадку на 100000 населення, а в 2007 році складала вже 5,2  на 100 тис. населення. Особливо високий рівень захворюваності залишається в Київській області і становить 11,8 на 100 тис. населення.

У Донецькій області в 2007 році захворюваність на рак щитовидної залози  склала 4,6 на 100 тис. населення. З них чоловіки склали 1,5 на 100 тис. населення, а жінки 7,2 на 100 тис. населення.

Клінічні прояви раку щитовидної залози досить неспецифічні. Дуже часто рак щитовидної залози є одиночним безболісним вузлом, що розцінюється, як аденома або вузловий зоб, рідше на початку захворювання є дифузне збільшення щитовидної залози. Такий «вузловий зоб» схильний до швидкого зростання, набуваючи щільнішої консистенції і викликаючи дискомфорт у області шиї, який хворі часто характеризують як «грудка в горлі" при ковтанні.  При обстеженні іноді виявляється збільшення лімфатичних вузлів в шийному – надключичній області, що свідчить про поширений перебіг пухлинного процесу. Функціональний стан щитовидної залози, як правило, залишається в межах норми і лише при значних розмірах пухлини може розвиватися явище зниження функції, рідше – підвищення. У інших випадках перші клінічні ознаки раку щитовидної залози є наслідком його метастазування в легені, кістки або рідше в головний мозок і надниркові залози. Пухлина щитовидної залози може досягати великих розмірів, проростаючи і фіксуючи трахею, здавлюючи стравохід, що може привести до порушення ковтання, задишки, осиплості та огрубіння голосу. Щитовидна залоза при цьому стає малорухливою – іммобільною.

Найчастіше зустрічається папілярний рак (50-75%). Найчастіше виникає у віці 30-40 років. Жінки хворіють майже в 3,5 разу частіше.  Спостерігається порівняно “сприятливий” перебіг впродовж декількох років.  Майже в 30% випадків при папілярному раку є метастази, частіше (75-80%) за внутрішньощитовидну залозу (протилежна частка, перешийок залози) і близько 10% – в регіонарні лімфатичні вузли. Віддалені метастази зустрічаються ще рідше (5-7%), найчастіше в легені. Метастази папілярного раку здатні захоплювати і накопичувати радіоактивний йод, що активно використовується для лікування цього захворювання. У дітей папілярний рак протікає агресивніше в порівнянні з дорослими, частіше мають місце метастази як в шийні лімфатичні вузли, так і в легені. Проте прогноз у дітей і осіб у віці до 40 років сприятливіший, ніж у хворих старше 45 років.

Фолікулярний рак зустрічається рідше в 10% випадків. Найчастіше хворіють  дорослі, частіше у віці 50-60 років. Він характеризується повільним розростанням. При обстеженні виявляється як одиночний вузол діаметром біля 3-4см, який важко відрізнити від фолікулярної аденоми. Перебіг фолікулярного раку агресивніший, часто він дає метастази в лімфатичні вузли шиї і рідше – віддалені метастази в кістки, легені та інші органи. Метастази фолікулярного раку здатні також захоплювати йод, що використовується як в діагностиці, так і в лікуванні їх радіоактивним йодом.

Медулярний рак зустрічається ще рідше (3-10% випадків). Запідозрити наявність медулярного раку щитовидної залози можна у випадку зниження рівня кальцію в крові – гіпокальціємія  унаслідок високої секреції одного з гормонів щитовидною - кальцитоніну. Іноді такі пухлини виробляють нехарактерні для щитовидної залози гормони (адренокортикотропний гормон, серотонін, простагландини), що може супроводжуватися стертою клінічною картиною синдрому Іценко-Кушинга: надмірна маса тіла, “приливи”, гіперемія обличчя, діарея. Правильній діагностиці пухлини допомагає визначення рівня кальцитоніну в сироватці крові.  Медулярний рак за своїм перебігом агресивніший в порівнянні з папілярним і фолікулярним раком, дає метастази в лімфатичні вузли і може розповсюджуватися на трахею і м`язи. Порівняно рідше мають місце метастази в легкі і різні внутрішні органи.

Анапластичний рак (недиференційований рак) найбільш агресивна пухлина щитовидної залози з проростанням в органи шиї, середостіння і швидкою загибеллю хворих (середня тривалість життя 3-6 міс.) Нерідко виникненню даного виду пухлини передує вузловий зоб, який спостерігався протягом багатьох років. Захворювання розвивається у осіб літнього віку, коли щитовидна залоза починає швидко збільшуватися, призводячи до явищ порушення функції органів середостіння (задишка, утруднення при ковтанні, дисфонія).

Рідше зустрічаються метастази злоякісної пухлини в щитовидну залозу. До таких пухлин відносяться меланома, рак молочної залози, шлунку, легенів, підшлункової залози, кишечника, а також лімфоми.

Лімфома – дифузна злоякісна пухлина, яка розвивається з лімфоїдної тканини на тлі попереднього аутоіммунного тиреоїдиту (запалення щитовидної залози викликане порушеннями імунної системи). Захворювання зустрічається, як правило, у дорослих, щитовидна залоза швидко збільшується в розмірах, часто хвороблива, швидко залучаються до процесу лімфатичні вузли і розвиваються симпоми здавлення середостіння.

Діагностика пухлин щитовидної залози з одного боку не представляє особливих труднощів, оскільки щитовидна залоза є органом зовнішньої локалізації. З іншого боку буває достатньо важко встановити, чи є пухлина злоякісною або доброякісною, особливо, коли йдеться про одиночні вузлові утворення невеликих розмірів без порушення функції щитовидної залози. У подібній ситуації необхідне виконання біопсії щитовидної залози під контролем УЗД з обов`язковим цитологічним дослідженням. Дана процедура є достатньо безпечною для пацієнта та інформативною для лікаря, оскільки про діагноз можна судити, маючи в розпорядженні дані клітинної будови пухлини, що украй важливе для правильної тактики подальшого лікування. Однією з ознак наявності пухлини щитовидної залози у тому числі і раку є підвищений рівень тиреоглобуліну в крові (так званий онкомаркер). Підвищення цього онкомаркера завжди повинне насторожувати і бути причиною більш поглибленого обстеження. Важливе значення має визначення функціональної активності щитовидної залози, а так само визначення рівня ТТГ на всіх етапах діагностики і лікування. 

Як відомо, радикальне лікування раку щитовидної залози можливе тільки хірургічним шляхом. При раку щитовидної залози об`єм хірургічного втручання залежить від поширеності пухлинного процесу. Залежно від розмірів і локалізації пухлини проводиться  тиреоїдектомія (видалення все щитовидної залози) або видалення однієї з доль з  перешийком і  частиною протилежної частки залози. За наявності збільшених лімфатичних вузлів на шиї проводиться фасціальний – футляр лімфаденектомія на стороні ураження (видалення лімфатичних вузлів і залучених в процес навколишніх тканин).

Після повного хірургічного видалення щитовидної залози при диференційованих формах раку (папілярний, фолікулярний)  через 2-3 тижні показано проведення терапії радіоактивним йодом. Дане лікування направлене на знищення мікрометастазів раку щитовидної залози. За наявності підтверджених метастазів радіойодотерапію потрібно повторювати кожні 2-3 місяця до їх зникнення.

Терапія направлена на пригнічення функції тканини щитовидної залози і метастазів, що залишилися, проводиться штучно синтезованим тироксином в максимально переносимих дозах для зниження вироблення гіпофізом тиреотропного гормону, що знижує ризик прогресування раку.

Променева терапія застосовується при неоперабельних формах раку щитовидної залози, анапластичному раку і злоякісних лімфомах.

Диференційовані форми раку щитовидної залози практично не піддаються хіміотерапії.

Прогноз результату в лікуванні раку щитовидної залози багато в чому залежить від стадії хвороби на момент встановлення діагнозу. Якнайкращі результати лікування досягаються у пацієнтів з I – II стадіями захворювання, коли пухлина локалізована в щитовидній залозі і не виходить за її межі і буває достатньо тільки хірургічного видалення щитовидної залози. З вищесказаного виходить, що для досягнення якнайкращих результатів лікування необхідно якнайраніша діагностика. При наявності обтяженого сімейного анамнезу (хвороби щитовидної залози у родичів) і збільшенні щитовидної залози, ознак здавлення органів шиї необхідно негайно зверніться до лікаря. Обстеження щитовидної залози дасть можливість призначити адекватне лікування і отримати добрі результати.

10 – річна виживаність, залежно від стадії раку щитовидної залози після адекватного проведеного лікування, складає від 95% до 70%. Правильно встановити діагноз і призначити відповідне лікування можна в умовах Донецького обласного протипухлинного центру. 

Юрій Остапенко

хірург-онколог,

завідувач хірургічним відділенням Донецького обласного протипухлинного центру.

Авторитетна думка

Елла Лібанова: Цього року в україні буде значне зниження народжуваності


Фінансова криза корегує плани і змінює погляди на усталені речі. Директор Інституту демографії й соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова , яка вже більше 10 років звинувачує уряди у популізмі та вимагає пенсійної реформи і підвищення пенсійного віку, цього разу чи не вперше у своєму житті лягла у дрейф м’якої соціальної політики.   

Елла Лібанова відповіла на запитання УНІАН.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка