Волинська обласна рада Вищий комунальний навчальний заклад «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»




Сторінка10/11
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

«Логічний ланцюжок». При вивчені тем, в яких передбачене виготовлення якогось виробу можна використати гру ланцюжок.

Учні змагаються, виконуючи по черзі дії відповідно певному правилу, коли будь-яка наступна дія залежить від попередньої. Наприклад, етапи послідовності виготовлення певного виробу.



«Ігри у випадковість». Дуже ефективним методом опитування є використання прийомів випадкового вибору. Для цього досить мати картонне коло iз стрілочкою на цвяху. Об’єктом випадкового вибору може стати задача на розрахунок кількості тканини для пошиття певного виробу, яку треба розв’язати, тема повторення, тема доповiдi, учень, якого викличуть до дошки. Також, можна використовують гральнi кубики, пiдкидаючи вгору монетку (орел чи решка), тягнуть жереб, запускають паперового лiтака – в кого попаде.

«Магнiтофонне опитування». Суть цього прийому полягає в тому, що вiдповiдь учня записується на магнiтофон, щоб вiн потiм змiг сам себе послухати.

Це i є метою магнiтофонного опитування. Усiм корисно, а декому навiть необхiдно послухати себе ззовнi. Оцiнка та все iнше — менш важливi, так що автор зiзнається у невеличкому «шахрайствi» — магнiтофонне опитування навiть взагалi не опитування.



«Спіймай помилку». Пояснюючи матеріал, учитель навмисно припускається помилок.

Метою цього методу привчити дiтей миттєво реагувати на помилки. У розвиток цього прийому можна запропонувати таку форму роботи: учитель доводить невiрну думку, гiпотезу. Завдання учнiв — знайти контраргументи.

Учень отримує текст (або, скажiмо, розбiр розв’язання задачi) з навмисними помилками — нехай «попрацює учителем». Тексти можуть бути заздалегiдь пiдготовленi iншими учнями, в тому числi старшими.

Перед вами текст, в якому розповідається про історію розвитку української народної вишивки. Ваше завдання полягає в тому, щоб уважно перевiрити текст, виявити й виправити всi можливi iсторичні та iншi огрiхи в ньому.

Вишивка виникла з появою на примітивному одягу людини кам’яного віку. Уже в першому тисячолітті до нашої ери вона досягла високого художнього рівня у народів Вавілону, України, Греції, Росії. Уже з кінця 19 ст. в українській народній вишивці почали застосовувати тканини зроблені власноруч, гарус, бісер і блискітки.

Мистецтво художньої вишивки високо цінувалися часи Київської Русі. Наприкінці 21ст. дочка Всеволода Анна заснувала в Києві клуб любителів вишивки.

На уроках трудового навчання доцільно використовувати різноманітні інтерактивні методи.

Педагогічна гра «Склади речення»

Складіть речення із поданих нижче слів, звичайні слова читаються задом на перед у підкреслених потрібно переставити літери.



  1. Найбільш енеришоп кітлокев яннедевзор кірвол.

  2. Клітка пвонина итуб рпсоюот аз юєіцкуртснок.

Доберіть вірні твердження про тварин та запишіть їх у схему.

  1. Що вам відомо про тварини?








ТВАРИНИ



Варіанти відповідей:

  1. Ростуть 5. Ростуть

  2. Живляться 6. Вмирають

  3. Розмножуються 7. Мають назву

  4. Розвиваються 8. Деякі занесені до Червоної книги


Вікторина «Продовжимо думку»

  1. Жива природа – це… (рослини, тварини);

  2. Живі організми живляться, дихають … (ростуть, розмножуються);

  3. Під час спостереження за тваринами потрібно звертати увагу на … (форму, колір, голову, тулуб, кінцівки, хвіст);

  4. Деякі тварини занесені до … (Червоної книги);

  5. Тварини треба … (охороняти).



Яке сердечко без слова?









Відповідь: Сердечко без слова під номером 3.

  1. ІНДИК;

  2. ГОЛУБ;

  3. КАНАРКА.

Метою кожного педагога є створити на своєму уроці дружню, гуманну атмосферу, зацікавити учнів інформацією, сприяти ефективному збагаченню багажу знань учнів. Ось тому, ми радимо використовувати не тільки традиційні прийоми і засоби навчання, а й новітні інтерактивні методи, що стимулюватиме учнів до вивчення даного предмету, розширить ефективність навчально-виховного процесу.



Список використаних джерел

1.http://rapidgator.net/?file=112635&s=download



  1. http://soft.softodrom.ru/Скриншот/6604/

  2. http://www.softpedia.com/get/Others/Home-Education/Virtual-Fashion-Works.shtml

УДК 74


Ковальчук Марія,

студентка 3-А курсу,

секція “Образотворче мистецтво”

студентського наукового товариства

ВКНЗ “Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю.Кримського”

Науковий керівник – Дембровська Л.Г.,

викладач образотворчого мистецтва
ВІНОК У КУЛЬТУРІ І ТРАДИЦІЯХ УКРАЇНЦІВ
Резюме. У статті розкривається значення квітів як українських оберегів, що використовувалися у різних видах декоративно-прикладного мистецтва, зокрема, в народному одязі, де вінок – невід’ємна складова костюму українки. У типології головних уборів вінок плетений, шитий, виконаний об’ємною пластикою. Автор описує сучасний український віночок за мотивами народного, який призначений для сценічного використання.

У народі кажуть: «Вінок вити – життя любити», а той хто вміє віночок вити зможе і долю собі прихилити.

Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, що виробились протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї розрізняють і об'єднують людей в один народ, одну націю. Традиція плетіння віночка дійшла до нас із сивої давнини. Вінок має подвійну символіку. Це або увінчання шаною кого-небудь як переможця чи тріумфатора, або знак скорботи за померлим чи загиблим. Усі інші значення зводять, очевидно, до цих основних. Всього існувало 77 видів вінків – весільні, шлюбні, обрядові, лаврові, тернові, вінки з пташиного пір’я, вінки-діадеми, гуцульське гільце, уплітники. У часи античності вінок одягали як бенкетний або застільний атрибут, котрий символізував щастя та талант. У традиціях Заходу наречена обов'язково одягала фльордоранж, тобто вінок, в який упліталися штучні білі квіти. Цей звичай був запозичений у арабів, де вінок з квітів апельсину /оранж/ символізував родючість. У греко-римській традиції вінок з квітів є діадемою Флори; з глоду або вербени - символізує весілля, з дубового листя - нагороду за врятування життя [1;3].

Вінок був найулюбленішою прикрасою кожної української дівчини. З ранньої весни до пізньої осені квітчали дівчата свої голови цим дивним створінням природи і рук людських. Цей своєрідний витвір мистецтва був начебто книгою душі дівчини. І кожен міг дізнатися по ньому, що коїться на серці у неї. Мовою символів, якими були квіти вінка, виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію, свої прагнення. Віночок - не лише "знавець душі". Він ще "знахар душі", бо в ньому є чаклунська сила, що знімає біль і волосся береже. В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов'язано з ідеєю плодючості і добра. На свято Купала дівчата кидали вінки у річку, щоб дізнатися про свою долю, свого судженого. Вінки із стрічками протягом століть використовувалися під час весілля. У народі вінки вважали надійним оберегом від усякої нечисті. До віночка впліталось багато різних квітів. Переважна більшість із них широко використовувалась в народі як лікарські. Жила у народі наука плетіння вінка. Важливо було знати, як і коли плести, як зберегти квіти у вінку, яке зілля з яким має сусідити і т.п. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка, при росі чи без неї. Категорично заборонялося вплітати до вінка листя і квіти "нечистого" зілля, як-от листя папороті, цвіт вовчих ягід, дурман, гірчицю, осот, осоку та ін. Плетіння вінка – це чарівна наука,де кожна рослина, кожна квітка – оберіг [1].

Починали носити віночок дівчата з трьох років. Перший – для трирічної дівчинки – плела мама, вимочувала у росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися головного болю, ромашка серце заспокоювала, незабудки та барвінок зір розвивали.

У чотири рочки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток вже були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні. Для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку; крім того, вплітали й волошку.

Для семирічної дівчинки плели вінок з семи квіточок. І вперше квіт яблуні вплітали. У центрі було гроно калини – символ краси дівочої, далі – квітки незабудки, барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертника. Одне з найпочесніших місць у вінку належить деревію Це біленькі дрібненькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають в народі деревцем. Коли квіти одцвітають, вітер розносить насіння. Та де б не проросла ця рослина вона завжди цвіте. Тому люди і вклали її до віночка, як символ нескореності.

Є така загадка: "все мороз поглушив, а мого цвіту не зайняв". Йдеться тут про барвінок. Свою назву: той, що перемагає - виправдовує і в боротьбі з різними хворобами, навіть такими важкими, як злоякісні пухлини. Зірваний на свято Успіня Пресвятої Богородиці, він здатний відганяти всіляку нечисту силу від того, хто його носить при собі. Оберігає дім від блискавки й грому. У деяких селах дівчата на виданні ворожать на віночках з барвінку, а ставши нареченими, вплітають його в коси. Висаджений у саду, він приносить щастя, а в букеті – любов. Вічнозелена барвінкова краса символізує тривалий і міцний шлюб. Вона оспівана в багатьох народних піснях та легендах.

У народі існує легенда, що любисток і волошка колись були птахами і вчили людей любити одне одного, бути щирими і відвертими. А коли померли ці пташки, то проросли квітами, пахучими рослинками — любистком та волошкою. У них чудові лікувальні властивості: ними миють волосся, освіжають хату, купають маленьких дітей. Тому ці квіти у віночку є символом людської відданості, уміння бути корисними [2;47].

Ромашку у віночок не вплітали дуже довго, поки не дізнались, що вона не лише красива, а й сильна своїми лікувальними властивостями, дає людям здоров'я, доброту й ніжність. її вплітають у віночок поряд з кетягами калини, яблуні та вишні.

Ніжна пелюстка маку несе в собі пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і сумом покладали на голову віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити рід. А взагалі мак у віночку з'явився дуже давно, у XVI – XVII ст. і він є не лише символом туги й печалі, а й дає сон і думку береже.

У вінок вплітають і квітку троянди. В усі віки троянди здобували загальне визнання й захоплення людей. У наш час відомо понад десять тисяч сортів культурних троянд. Мабуть жодній квітці не присвячено стільки легенд, переказів, поем, віршів і прозових творів, як трояндам. Та найбільш зворушлива легенда стародавніх римлян. Богиня мисливства Діана приревнувала Амура до дуже вродливої німфи на ім'я Розгас. Діана підстерегла красуню, схопила її й кинула в гущавину дуже колючих кущів. Бідна німфа не могла вирватись з колючих гілок і, стікаючи кров'ю, померла. Коли Амур довідався про долю своєї коханої, прибіг на те місце, гірко заплакав, схилившись над кущем. І сталося диво, колючі кущі ожили і зацвіли червоними запашними квітами. Ці квіти вважаються символом кохання і краси.

А ще вплітають у віночок грона калини, як символ дівочості, вроди, вірності, кохання. Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. Перевивають їх батіжком хмелю, бо він несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Вважають, що хміль — це весільна символіка. Як хміль в'ється, прикрашаючи свої пагони духмяними бурульками, так і хлопець має витись біля нареченої, бути готовим до одруження.

На Полтавщині і Харківщині у віночок додавали пір'їнку з гуски, попередньо змочивши її у зеленому розчині і обліпивши позолотою. У бойків існували вінки з павичевого пір’я та мідних підвісок. Лемки і на вхідних дверях малювали віночок, до якого з народженням кожної наступної дитини додавали квіточку.

Носити віночки могли тільки дівчата, і ніколи – молодиці чи «покритки». Цей звичай був поширений не тільки у нас, українців, а й в усіх слов'ян.

З літературних джерел відомо, що в 977 році чехи підняли ціле повстання проти своєї княгині Дібравші тільки тому, що вона, вже стара жінка, відважилась на свою голову покласти дівочий вінок. Отже, і для княгині не було винятку з цього суворого правила.

Український вінок, окрім безлічі квітів, обов'язково мав бути прикрашений стрічками. Стрічки відмірювали за довжиною дівочої коси і відрізали трохи нижче коси, щоб сховати її від злих очей. В'язати стрічки слід у певній послідовності, це ціла наука. І сором був тій дівчині, у якої стрічки пов'язані недбало або не за порядком. В'язати стрічки треба теж уміти і символи їхні знати. Скажімо, найпершу у віночок, посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої, жовті стрічки –символ сонця, за ними світло-зелені – символ краси і молодості. Потім голубі, сині – символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу – символ хліба, фіолетову – символ мудрості людини, малинову – символ душевності, щирості, рожеву — символ достатку. В'язали до строю й білу стрічку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому – місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це – символ пам'яті про померлих.

Вінок використовують у різних обрядах: під час зустрічі весни, на Трійцю, коли справляли обряд завивання вінків; під час обжинок, дарували його господареві, який зберігав до весни і цим зерном розпочинав сівбу; на Івана Купала. Важливу роль відіграє вінок в обряді весілля. Весільний вінок оберігали від „злого" ока і зберігали впродовж свого віку, щоб щасливе було подружнє життя. Дівчата носили віночки з м'яти, вони сприяли активній роботі мозку і пам'яті.

Віночками-оберегами називають нині різдвяні віночки із символами достатку у вашому домі – горіхами, колосками, качанами кукурудзи, головками часнику і цибулі, насінням овочевих. А є ще віночки-обереги із лікарських рослин. До цих віночків входять квіти пижма, безсмертника, деревію, звіробою, материнки, буквиці, хмелю, полину. Вішають його над столом, він здоров'я дає, злі духи відганяє, дарує злагоду і спокій усій родині.

Ось і відбулося наше знайомство з українським віночком, красивим і загадковим, таємничим і відвертим, прикрасою й оберегом дівчини з малих літ аж до весілля. Нехай у серцях ваших прокинеться бажання більше дізнатись про наші звичаї, традиції, обереги.

Плетіть і ви собі на долю віночки, хай вони у вас будуть лише щасливі, хай оберігають ваші душі, серця від зла, підлості, неправди. Хай бережуть ваше здоров'я, приносять силу, розум, щирість, сердечність.

Список використаних джерел


  1. Воропай О. Звичаї нашого народу.– К.: «Оберіг», – 1991.– 250с.

  2. Злотмицький М.Ф. Квіти в легендах і переказах. – К.: Либідь, 1992.– 355с.

  3. Пономарьов Л. Українська минувшина.-К.:Либідь, 1994. – 87с.

  4. Сухорукова Е.П.; Чечулинская Л.Г. Искусство делать цветы.– К.: Мистецтво, 1992. – 123с.

УДК 74
Скок Катерина,

студентка 3-О курсу,

секція “Технологічна освіта”

студентського наукового товариства

ВКНЗ “Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю.Кримського”

Науковий керівник – Симчук Н.Р.,

викладач трудового навчання


ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ

У ПРОЦЕСІ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ
Резюме. Подані матеріали розкривають значення народних ремесел у процесі технологічної освіти та характеризують народні промисли, з якими можна ознайомити учнів на уроках трудового навчання.
Розбудова системи освіти в Україні передбачає відтворення творчого потенціалу народу, підвищення соціальної ролі особистості. З огляду на це перед школою постало завдання забезпечити якість освіти учнів, зокрема навчити самостійно здобувати знання і творчо їх застосовувати у розв'язанні практично-творчих завдань. Тому, як слушно зазначається у Національній доктрині розвитку освіти, актуальною є проблема інтенсивного навчання й розвитку учнів, формуванню в них творчої активності, уміння самостійно оволодівати знаннями.

    Українські народні промисли і ремесла, що разом утворюють декоративне мистецтво - це "величезний світ духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить сьогодні професійно-мистецьку творчість". [1, 26].

    Народні промисли і ремесла поєднують в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах.

    Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів мистецтва. Усі її види об'єднує основне - пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження.

    Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; це “минуле в сучасному”.



Народні промисли і ремесла є особливо цінними для виховання та розвитку дітей у сучасних школах. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших

успіхів досягає той, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основ мистецтва.



    На уроках з використанням народних промислів і ремесел учні ознайомлюються з кращими зразками українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають композицію, самі складають узори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. В творах декоративного мистецтва видно любов до Батьківщини, життєстверджуючу силу, спостережливість. Уроки, що проводяться з підбиранням наочних посібників із справжніх зразків творчості особливо розвивають учнів. Демонстрування на уроках вишивок, мережива, кераміки з розписом, предметів, оздоблених різьбою по дереву, кістці чи глині збуджує цікавість учнів. Бесіди з учнями, демонстрування посібників, навчальних таблиць і фотографій треба проводити так, щоб показати всю різноманітність видів народної творчості. [2, 18].

Використання народних промислів і ремесел на уроках починається з ознайомлення з цікавої розповіді чи бесіди, що супроводжується демонструванням різних об’єктів праці прикладного мистецтва, де велику увагу слід приділити мистецтву свого краю. Інструктажі завжди мають супроводжуватися показом ілюстрацій, а ще краще - матеріальних зразків, зібраних під час проведення пошукової роботи. Це спонукає естетичному та художньому вихованню дітей.

Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували народні промисли і ремесла. Їхні рекомендації зводяться, як правило, на естетичний розвиток, що має вільна імпровізація, виконання виробів на основі народних промислів і ремесел, де є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості.

Під час проведення занять з трудового навчання, вивчення методики трудового навчання, розробки проектів ми ознайомлюємося з новими відомостями про народні ремесла. Цією інформацією можна поділитися на уроках, позакласних заняттях і гуртках.

При показі картин, репродукцій, гравюр і інших творів декоративно-прикладного мистецтва потрібно дати 2-3 хвилини на розгляд об'єкта. Діти тільки розглядають твір, а вчитель ні про що їх не питає, нічого не пояснює. Якщо демонструється маленький предмет (наприклад, статуетка) - треба пройти по класу і показати всім предмет в найбільш вигідних аспектах. Після "мовчазного" розгляду моделі потрібно звернути увагу учнів на істотні його деталі.

З різними техніками вишивки учні знайомляться на уроках трудового навчання протягом усіх років навчання, з в’язанням спицями і гачком учні знайомляться у 6-8-му класах. Під час роботи у майстернях учні можуть вивчати різні види народного мистецтва. Але, знайомлячи учнів з різними народними ремеслами, вчитель повинен орієнтуватись на матеріальну базу школи.

Розвитку творчості дітей, введенню народних ремесел у навчальний процес сприяють гуртки і факультативи з трудового навчання. Завдяки таким гурткам учні розвивають нові вміння роботи з матеріалами, творчу уяву, звичку самостійно виконувати роботу.

Враховуючи вікові особливості дітей, можна сказати, що чим молодшого віку діти, тим найбільш сприятливим є залучення їх до вивчення національної спадщини - творів українського народного мистецтва, які акумулюють культурні здобутки народу, синтезують універсальну можливість розвитку естетичного сприйняття, стимулюють оцінну та творчу діяльність.

Розглянемо деякі види народних ремесел, з якими можна ознайомити учнів.



  1. Обробка металів.

Фабер ферраріус — майстер по залізу — так шанобливо називали ковалів у Стародавньому Римі, високо цінуючи їхнє уміння приборкувати вогонь і метал. Ковальське мистецтво було шановане в усі часи, а ковані вироби користувалися незмінною популярністю.

Бронзоливарне виробництво в Україні, як довели археологи відоме ще з трипільських часів (IV-II тисячоліття до н.е.). Традиції видобування руди збереглися в Україні від Київської Русі. Давньоруські ковалі були обізнані з технологічними прийомами кування, зварювання і термічної обробки металів.

Нині відомі різноманітні технічні прийоми обробки металів, як стародавні, традиційні, так і нові , сучасні: карбування, лиття, інкрустація, гравіювання, штампування, протравлювання та гальванопластика. Художні вироби з металу широко використовуються в оформленні інтер’єрів, садиб, міських вулиць, експонуються на виставках тощо. Наприклад, технікою лиття та холодного кування виготовлялося чимало речей утилітарного та декоративного призначення: палиці, люльки, ключі, гольники, лускоріхи, застібки, пряжки, стремена. З міді, бронзи, латуні відливалися гармати, дзвони, посуд тощо. Посуд, свічники, каламарі виливали переважно у великих містах.


  1. Гончарство — один з найдавніших видів народного ремесла. Уже трипільські гончарні вироби свідчать про тонкий естетичний смак давніх гончарів, їхню високу майстерність. Гончарство несе в собі незбагненно цінну інформацію про етнографічні особливості побуту найдавніших племен і народів, що заселяла нашу землю в минулому. В Україні поширився один з різновидів кераміки — майоліка. Майоліка набула широкого застосування в багатьох містах України, хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою й розписані в народному стилі, й нині прикрашають житла сучасних українців. Серед керамічних виробів побутують миски, полумиски, глечики, горнята, макітри, куманці, кухлі, дзбанки, барила та ін. У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники тощо).

  2. Художня обробка дерева була вже добре розвинена за часів Київської Русі. Техніка обробки дерева досить різноманітна: видовбування, вирізування, виточування, розпис, випалювання, інкрустація, інтарсія тощо. Одна з найдавніших технік — видовбування застосовувалось для виготовлення побутових речей:: човнів-довбанок, корит, ступ, черпаків, сільничок тощо. Для вирізування, крім сокири, застосовували струг, ніж, тесак, різні різці, за допомогою яких вирізувалися ложки, декоративні миски, черпаки, дрібні дерев’яні вироби різного призначення. Техніка виточування як пізніший винахід, передбачає використання токарного верстата, на якому виготовляють заготовку, яку потім можуть обробляти іншими інструментами.

Різьблення — одна з найдавніших технік художнього декорування дерев’яних виробів. Для художнього декорування дерева здавна використовували для виготовлення розписи різною фарбою (темпера, гуаш, олійні чи анілінові), які потім покривають лаком.

  1. Гутництво.

Гутою колись у багатьох країнах Європи називали конусоподібну будівлю зі скловарною піччю. Тому скляне виробництво й нарекли гутництвом.

Гутне скло отримували шляхом сплавлювання при високій температурі у великих глиняних горщиках (тиглях) піску, вапняку і поташу. Вироби з гутного скла майстер-склодув створював безпосередньо біля скловарної печі шляхом вільного видування або за допомогою форм. Кожний виріб відзначався індивідуальністю і неповторністю. Гутне скло відрізнялося кольором, прозорістю, полиском і чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла.

Гутництво— виготовлення виробів із скла — було відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в сфіських похованнях уже знаходять намиста із скла із вкраплюванням різнокольорових барвників. Українські майстри гутництва збагатили світову спадщину художньої культури унікальною типологічною групою скляних виробів — фігурним посудом для зберігання рідини (XVIII—XIX ст.).

Скляні ємкості зовнішніми обрисами нагадували ведмедів, баранів, коней, качок тощо. Пластичні форми тварин мали узагальнюючий і гротесковий характер. Його витоки, мабуть, сягали ранньослов'янських культів тварин і птахів, котрі, за віруваннями, забезпечували людям добробут, захищали житло від нещастя. Ремісники володіли різними прийомами: видування, орнаментування, кольорового забарвлення скла. Нині гутницькі промисли — рідкісне явище в Україні. Відомі три осередки: один в Івано-Франківській області і два на Львівщині.



  1. Художнє плетіння. Плетінням з рогози, соломи та обгорток качанів кукурудзи займаються переважно поодинокі майстри, не пов'язані з діяльністю підприємства. Із соломи виплітають капелюхи, серветки, іноді унікальні скриньки, твори декоративної пластики — так звані різдвяні «діди». Жіночі й молодіжні торбинки з обгорток кукурудзяних качанів виготовляють переважно на Закарпатті. У наш час плетені вироби з природних матеріалів набули особливої популярності, оскільки є зручними й естетичними.

  2. Писанкарство. Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. Писанки виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки пекарі та ін. Тому й техніка декорування різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів — наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку. Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні

символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка у світі є символом нашого народу.

  1. Плетіння з бісеру. Прикраси з бісеру споконвіку й тепер мають призначення оберегів. Навіть зле око зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі.

На Україні прикраси з бісеру, як і корали, дукачі, згарди, завжди були дуже популярні у населення Карпат та прилеглих до них передгірських районів.

Виготовлені з бісеру вироби мали притаманні лише їм орнамент, колорит, місцеві назви. На відміну від селянських прикрас Росії, винизаних з великого бісеру, українські прикраси нанизували з дуже дрібного круглого бісеру, який завозили з Чехії. Яскраві бісеринки ("пацьорки" - на Прикарпатті, "цятки" - на Буковині, "дьондятка" - на Закарпатті) нанизували на сурову або шовкову нитку чи кінську волосінь, складаючи яскравий рисунок геометричного орнаменту з чергуванням ромбів, хрестиків, цяток, рівних або ламаних ліній, дуже близький до орнаментальних мотивів вишивок і тканих виробів.

На даний час, це мистецтво в Україні розвивається досить швидко. Відрадним є те, що молодь захоплюється ним. Кожна майстриня народних традицій робить свій вклад у скарбницю цих чудових витворів. Сучасні вироби з бісеру різноманітні за формою, мають спрощені візерунки та кольорові поєднання, але як і старовинні, вони чудово пасують до сучасного одягу: півкола намиста з різноманітних за формою чи кольором ланцюжків, ажурні, мов мереживо силянки, довгі смуги ґерданів, чільця.


  1. В'язання — популярний в Україні вид домашніх жіночих занять, який полягає у виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель. Домашнє в'язання гачком і спицями — улюблений і масово поширений у наш час на всій території України вид творчості. Талановиті майстрині створюють вишукані в художньому відношенні светри, сукні, костюми і навіть свитки та пальта. Творчо переосмислюючи традиційні принципи декоративного вирішення народного вбрання, вони розробляють сучасні зразки оригінальних виробів, оздоблюють їх різнокольоровими китицями, крученими або плетеними шнурами та ін.

У трикотажній промисловості застосовують напівавтоматичні і автоматичні машини.

  1. Вишивка — один з давніх і найбільш поширених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Основна функція вишивки – оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Серед інтер'єрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок та ін.

Матеріалом-основою для вишивання здавна служила домоткана вовняна, лляна, конопляна тканина. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки «перебору», «поза голкою» і «стебелевий шов», «соснівка», «штапівка», «двостороння гладь», варіанти технік «виколювання», «вирізування», «мережання», «рубцювання» тощо. До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворотного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «поверхниця», «набирування», «кафасор», «штапівка», «верхоплут», «бігунець», «плетінка», «кіска», «ретязь», «хрестик», «ланцюжок-тамбур», «кучерявий», «городоцький» та «бавничковий» стібки та ін. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижна винахідливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів. [3]

Студенти нашого навчального закладу також вчаться використовувати досвід народних майстрів при виготовленні різноманітних виробів у процесі вивчення методики і технології трудового навчання. В цьому можна впевнитись, поглянувши на виставку робіт.

Одним із найважливіших джерел естетичного виховання і розвитку школярів є народне мистецтво. Воно будить творчі сили учнів, робить доступним процес художньої творчості. Мистецтво, подібно до мови, є засобом спілкування людей, подібно до науки - засобом пізнання дійсності, подібно до педагогіки й моралі-засобом виховання, прищеплення знань і норм поведінки в суспільстві.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка