Волинська обласна рада Вищий комунальний навчальний заклад «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»




Сторінка4/11
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Список використаних джерел

  1. Актуальність Сухомлинського // Відкритий урок.– 2008. – №9. – С.5-11

  2. Бондар Л. Система шкільно-сімейного виховання в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Рідна школа. – 2008. – №6. – С.20-26

  3. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь,1974. – С.157-159

  4. Деркач В. «Батьківська школа» у Павлиші.// Рідна школа. – 2008. –№27. – С.21-22

  5. Мальовничий Ю. Ідеї В. О. Сухомлинського./ Рідна школа, 2008. –№27. С. 19-21

  6. Міщенко Н. Чи виживе «школа радості?» // Урядовий кур’єр, 26 вересня 1998. – №185-186. С.5-7

  7. Сухомлинська О. В. Біографія В.О. Сухомлинського у стилі наукового аналізу // Рідна школа. – 1993. – С.32-35

  8. Цюпа І.А. В.О. Сухомлинський (Добротворець)— К.: ЦК ЛКСМУ «Молодь»,1976. С.48-56

УДК


Гандзюк Марія,

студентка І курсу

Сарнинського педагогічного коледжу

Науковий керівник: Мартинчук С. В.,

викладач всесвітньої історії
ПРОГРАМА TEMPUS – ОСНОВА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА ЄС В ГАЛУЗІ ОСВІТИ
Резюме. У статті розглядаються основні пріоритети співпраці України та ЄС в рамках програми Tempus. Робиться екскурс у діяльність програми з початку її дії на теренах України по даний час.
Вступ України до ЄС необхідний і неминучий. Саме, культурно-освітня інтеграція є однією з пріоритетних складових процесу входження України до світового та євроатлантичного співтовариства. Активну участь у реалізації даної мети повинні взяти всі навчальні заклади України.

Співробітництво України з Європейським Союзом в галузі освіти здійснюється в рамках Транс’європейської програми у сфері вищої освіти (Tempus), яка була схвалена Радою Міністрів Європейського Союзу 7 травня 1990 р. для вдосконалення систем вищої освіти в країнах-партнерах ЄС. В основу програми покладено усвідомлення важливої ролі вищих навчальних закладів в процесі соціального, економічного та культурного розвитку; саме вони є джерелом спеціалізованих знань, людських ресурсів та центрами підготовки нової генерації політичних лідерів [4].

Головна мета програми - розвиток систем вищої освіти у країнах-партнерах та взаємодія цих систем із громадянським суспільством та економікою.

У рамках програми Tempus надаються три типи грантів:

Групам університетів – „консорціумам”, що співпрацюють разом впродовж двох-трьох років для отримання результатів, що визначені структурованими проектами, які мають назву – Спільні Європейські Проекти (Joint European Projects);

Окремим особам - тобто, викладачам навчальних закладів, представникам адміністративних органів навчальних закладів, співробітникам міністерств – для сприяння подорожам до – із ЄС та країн-партнерів в межах виконання конкретних заходів із реформування системи освіти. Цей тип допомоги в межах програми Tempus має назву „Індивідуальні гранти на стажування ”.

І останні, але не менш важливі – Додаткові і структурні заходи. Це – особливий тип грантів, спрямований на реалізацію проектів структурних реформ в галузі вищої світи. Залучення Міністерства освіти до реалізації таких проектів є обов’язковим. Вимоги щодо складу “консорціуму” є такими ж, як і для JEP.

Всі гранти надаються на засадах відкритих конкурсів, що оголошується щорічно.

Tempus є програмою малих грантів, що передбачає надання фінансування до 500 000 євро. Відбір проектів здійснюється на основі оцінювання їхньої академічної і технічної якості згідно національних пріоритетів, що щорічно визначаються Міністерствами освіти відповідних партнерських країн [2].

З 1993 р. програма Tempus діє в Україні, спільна реалізація проектів розпочалася з 1994 р.

Діяльність програми Tempus в Україні спрямована на підтримку процесу реформування системи вищої освіти за допомогою ряду механізмів:

• сприяння розробці нових та реформі існуючих навчальних програм та курсів, просуванню сучасних педагогічних методик, орієнтованих на студента;

• надання навчальним закладам допомоги в процесі їхньої реструктуризації, впровадження сучасних методів управління та планування навчального процесу;

• підтримка навчальних закладів чи окремих осіб, які займаються питаннями вищої освіти, у плануванні та реалізації реформ та розробці стратегій;

• стимулювання спільної діяльності організацій (навчальних та неакадемічних) з визначених дисциплін;З програмою ТЕМПУС – до єдиного ос

• надання допомоги вищим навчальним закладам у збільшенні їхнього внеску у перехідний процес в більш широкому соціальному, економічному та політичному контексті за межами академічної сфери, наприклад, шляхом розробки та впровадження курсів перепідготовки для державних службовців;

• надання матеріально-технічної допомоги вищим навчальним закладам (підтримка діяльності бібліотек, передплата наукових журналів, придбання інформаційно-комунікаційного обладнання) [6].

У межах програми Tempus І, ІІ, ІІІ з 1993 по 2006 роки за участі партнерів з України було профінансовано біля 300 проектів Tempus.

Починаючи з 2000 р. до проектів Tempus, окрім університетів, долучаються інші партнери – підприємства, неурядові організації, органи влади. Тож, учасниками проектів Tempus в Україні стають Секретаріат Кабінету Міністрів України, міністерства освіти і науки, охорони довкілля, аграрної політики, обласні державні адміністрації та міські ради, спілки промисловців, аграрні підприємства, порти, слухацькі ради університетів і науково-дослідні інституції.

Пріоритети та напрями реалізації програми Tempus четвертого етапу в Україні пов’язані, насамперед, з розвитком Болонського процесу. Пріоритети першого та другого конкурсів були спрямовані: на модернізацію начальних планів, враховуючи впровадження триступеневої структури, відповідно до Європейської системи накопичення та трансферу кредитів (ECTS) та визнання дипломів; розвиток дисциплін: машинобудування та технології, право, освіта, сільське господарство; управління ВНЗ та студентськими службами; запровадження механізмів забезпечення якості; інституційна та фінансова автономія; рівний та прозорий доступ до вищої освіти; розвиток міжнародних зв’язків, а також у напряму вища освіта та суспільство: трикутник знань: освіта – інновації – дослідження, рамка кваліфікацій.

Серед пріоритетів третього конкурсу щодо дисциплін – педагогіка, машинобудування , інформаційні технології, право, сільське господарство, навколишнє середовище, туризм та послуги, міське та регіональне планування; актуальні напрями – запровадження механізмів забезпечення якості, розвиток партнерства ВНЗ із бізнесом, рівний доступ до вищої освіти, тренінги для державних службовців, трикутник знань: освіта – інновації – дослідження, рамка кваліфікацій [5].

За результатами першого конкурсу програми Tempus IV(2007-2013) українські вищі навчальні заклади та інші інституції беруть участь у реалізації 12 проектів JP (Спільні проекти).

За результатами другого конкурсу програми Tempus ІV оголошених 30 жовтня 2009 р. - 11 проектів рекомендовано до фінансування за участі українських вищих навчальних закладів з них 8 спільних проектів в тому числі 3 національні, та 3 проекти структурних заходів.

За попередніми результатами 3-го конкурсу програми Tempus IV після 9 березня 2010 р. маємо: 450 проектних заявок отримано EACEA з них 384 – спільні проекти, 66 – структурні заходи, включаючи 220 заявок щодо модернізації навчальних програм, 72 – реформування врядування, 158 – вища освіта та суспільство.

Проекти, зокрема, стосуються:


  • забезпечення якості, включаючи удосконалення процедур ліцензування, акредитації та атестації; запровадження Європейської системи накопичення та трансферу кредитів, відповідної підготовки експертів і викладачів;

  • переходу до трициклової системи вищої освіти, включаючи розробку необхідного нормативно-правового забезпечення, підготовку та запровадження курсів і програм третього циклу;

  • удосконалення систем управління і врядування у вищих навчальних закладах, включаючи студентське самоврядування, оптимізацію процесів управління вищим навчальним закладом, розширення кола осіб, залучених до процесів прийняття управлінських рішень.

Перші результати співпраці України та ЄС на через програму Tempus::

1. Унаслідок реалізації проектів Tempus в Україні були розроблені нові навчальні курси та програми, що відповідають сучасним потребам ринку праці. Викладачі університетів підтверджують, що кооперація з європейськими колегами надала можливість набути нових знань, запровадити нові методи викладання та оцінювання, що зрештою збільшило конкурс в університетах – учасниках програми Tempus.

2. Починаючи з 2004 року, із 37 нових проектів за програмою Tempus 21 був залучений до питань Болонських реформ, здебільшого в сфері реформування навчальної програми (система: бакалавр-магістр-доктор філософії) і контролю якості, в той час, коли відчувається недостатній рівень подання проектів щодо акредитації і ECTS.

3. Програма допомагає в придбанні нового сучасного обладнання для університетів – комп’ютерів і спеціального лабораторного обладнання, у проведенні наукових досліджень тощо.

4. Tempus сприяла розробці моделей навчальних програм, що відповідають вимогам Болонського процесу, кредитних моделей, а також моделей кредитних іспитів для академічних предметів.

5. Програмою Tempus надавалась підтримка Робочим групам з реформування вищої освіти Міністерського/національного рівнів, в контексті їх заходів щодо ECTS та питань акредитації, та заходів щодо ліцензування, вступу, автономії та розробки законодавства у сфері вищої освіти.

6. Іншими проектами Tempus вирішувались такі питання як дистанційне навчання, співробітництво між ВНЗ та ринком праці та реформування системи управління ВНЗ.

7. Програма Tempus сприяє інтернаціоналізації університетів, створенню тривалого партнерства між українськими та європейськими вищими навчальними закладами, яке не припиняється й після завершення проектів, започаткуванню нових дослідницьких проектів або проектів з обміну. У багатьох випадках програма Tempus допомогла налагодити діалог між вищими навчальними закладами та Міністерством освіти і науки України, його регіональними підрозділами, між науково-педагогічним складом та адміністрацією закладу, між працедавцями, викладачами та студентами.

8. Участь у проектах допомогла керівництву ВНЗ, науково-педагогічному складу визначати і розвивати стратегічні напрямки модернізації, такі як покращення роботи бібліотек, використання мультимедійних засобів, залучення додаткових фінансових ресурсів та укріплення зв’язків з промисловістю, особливо в такій сфері як контроль якості харчових продуктів, було переглянуто курси та програми з метою задоволення потреб сільськогосподарського сектору тощо. Співпраця між академічними та неакадемічним персоналом університетів, які брали участь у стажуваннях, позитивно відобразилась на процедурах управління та методах навчання. Більш того у результаті стажувань було розроблено нові курси, програми, реалізовано нові методики викладання та посилено практико-орієнтоване навчання. Студенти відмічали, що доручення до методів та концепцій навчання і знайомство з культурою Європейських університетів сприяли покращенню комунікативних навичок, міжкультурного діалогу та виробленню більш самостійного підходу до навчання, а також їх викладачі стали відкритими та новаційними [5].

Таким чином, програма Tempus сприяє підготовці нової генерації. Українські університети, де успішно реалізується реформування навчальних програм і навчального процесу відповідно до положень Болонського процесу, пов’язують свій прогрес з участю в проектах програми Tempus.



Список використаних джерел

  1. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В. Г. Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В. Грубінко, І. І.Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.

  2. Довідка щодо реалізації програми Темпус в Україні/ http://www.kmu.gov.ua

  3. З програмою Темпус – до єдиного освітнього простору в Європі / http://ec.europa.eu

  4. Ігор Мінгазутдінов. Роль вищої школи у кадровому забезпеченні євроатлантичного курсу України / http://www.nbuv.gov.ua

  5. Темпус в Україні / http://www.tempus.org.ua

  6. TEMPUS / http://ec.europa.eu

УДК 327


Римарук Тетяна,

студентка 4-В курсу,

секція «Соціально-гуманітарні дисципліни»

ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю.Кримського»

Науковий керівник - Стрільчук М.С.,

викладач соціально-економічних дисциплін


УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Резюме. У статті викладені сучасний стан та особливості європейського курсу України, а також аргументи на користь інтеграції України в Європу.
Європейська інтеграція – це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. [3, 21]

Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 % імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати іншого, є хибною. [5, 10]

Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України, можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС :

Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.

Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, подібного до європейського.

Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике зн­чення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.

Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.

Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон'юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.

Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,

Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.

Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.

Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцентровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням. [8, 34]

Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим і непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку європейських країн, у тому числі тих, рівень економічного розвитку яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні. Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика Британія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986), третьої (Австрія, Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Словенія, Словаччина, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія) фаз розширення Європейського Союзу. [6, 25]

Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування суперечностей, сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. В цьому контексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним інтересам обох країн.

Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому - член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відповідних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на європейському континенті – перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зовнішнього тиску. Після початку розширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом означатиме самоусунення від загальноєвропейських процесів і небезпеку ізоляції. В такому разі ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

Список використаних джерел


  1. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 587/2000 від 12.04.2000) // Урядовий кур’єр, 2000р. 16 липня.

  2. Бутейко А. Наше майбутнє – наш вибір. // Віче.– 2001ю. – № 3.

  3. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // Економіка України. – 2000. – № 4.

  4. Все про зовнішньоекономічну діяльність // Діло. – 2000. – № 1-2.

  5. Маштабей В. Курс на інтеграцію. // Віче, 2000, № 8.

  6. Поздняков Э., Ганжа С. Новые страны на пороге Европейского союза // МНИМО.– 1999.– № 3.

  7. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу // Урядовий Кур’єр, 1998 р. 18 червня.

  8. Сiденко В.Р. Прорив в Європу // Політика і час. – 1999. – № 8.

  9. Секаров М. Торговельнi вiдносини України з країнами ЕС// Український промисловець. – 2000. – № 7.

  10. Спецвыпуск. Внешняя торговля // Бизнес. – 2000. – №15.

УДК 327

Любчик Оксана,

студентка 4-В курсу,

секція «Соціально-гуманітарні дисципліни»

ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А.Ю.Кримського»

Науковий керівник - Стрільчук М.С.,

викладач соціально-економічних дисциплін
РОЗВИТОК І СУЧАСНИЙ СТАН ВІДНОСИН

УКРАЇНИ З НАТО
Резюме. У статті викладені основні кроки України щодо інтеграції до євроатлантичних та європейських структур безпеки та співробітництва, забезпечення широкомасштабної участі України в загальноєвропейській системі безпеки, набуття у майбутньому членства в НАТО.
Україна та НАТО мають багату історію відносин. Напрацьовано значну договірно-правову базу двосторонніх стосунків. У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва. У 1997 р. Україна стає співзасновницею та учасником наступниці Ради Північноатлантичного співробітництва — Ради євроатлантичного партнерства, яка на сьогодні налічує 26 держав-членів НАТО та 23 держави-партнери.

Починаючи з 1994 р., Україна бере активну участь у програмі "Партнерство заради миру", в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.

Україна пройшла шлях від Хартії про особливе партнерство, підписаної 09.07.1997 р. в Мадриді, через План дій, схвалений 22.11.2002 р. у Празі, в рамках якого реалізується щорічний Цільовий план Україна — НАТО, до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ, який було започатковано 21.04.2005 р. у Вільнюсі. У рамках такого діалогу розглядається повний діапазон політичних, військових і фінансових питань, пов'язаних з членством в Альянсі. Наступним етапом має стати виконання Плану дій щодо членства в НАТО. Виконання Плану дій щодо членства в НАТО є останнім етапом на шляху до отримання країною-претендентом запрошення приєднатися до Альянсу.

Із квітня 1999 р., згідно з положеннями Хартії, формат відносин переведено у площину спільного форуму — Комісії Україна — НАТО. Поряд з цим консультативним механізмом співробітництва Україна використовує також і такі механізми, як спільні робочі групи Україна - НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна — НАТО на рівні політичного, політико-військового керівного, військового, економічного та спеціального комітетів [9, 6].

Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто у 2005 р. У лютому 2005 р. на саміті Комісії Україна — НАТО в Брюсселі Президент України В.Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. Цей сигнал України був позитивно сприйнятий у Брюсселі, і вже в квітні на засіданні Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів закордонних справ у Вільнюсі було ініційовано Інтенсифікований діалог з питань набуття членства та відповідних реформ.

Процес інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 р., пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн-аспірантів до членства в НАТО.

У червні 2005 р., на реалізацію рішень вільнюського засідання Комісії Україна - НАТО, Генсекретарю НАТО під час його візиту в Україну був переданий Початковий дискусійний документ, у якому викладена позиція держави з реформування усіх сфер суспільного життя країни для досягнення високих стандартів державного управління, які встановлені у розвинених демократичних країнах.

Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради НАТО в Україну 18-20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу, в рамках якого було проведене чергове засідання Комісії Україна - НАТО за участю міністрів закордонних справ та оборони України, а також здійснені поїздки членів делегації НАТО в регіони України в інформаційно-роз'яснювальних цілях. Вперше в історії відносин Україна — НАТО відбулося спільне засідання Ради національної безпеки і оборони України та Північноатлантичної ради НАТО під головуванням Президента України В.Ющенка за участі Генсекретаря НАТО Я.Схеффера.

В грудні 2005 р. за підсумками засідання Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів закордонних справ було прийнято спільну заяву, в якій вперше у документах Україна — НАТО йде мова не лише про відкритість ''дверей НАТО", а й про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства.

Під час засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ 28 квітня 2006 р. в Софії (Болгарія) держави-члени НАТО високо оцінили проведення вільних та справедливих парламентських виборів в Україні у відповідності із загальновизнаними демократичними стандартами. На підсумковій прес-конференції за результатами засідання Генсекретар НАТО Я.Схеффер відзначив позитивне ставлення всередині Альянсу до питання стосовно запрошення України до Плану дій щодо членства в НАТО.

14 вересня 2006 р., відбувся візит до штаб-квартири НАТО Прем'єр-міністра України В.Януковича, під час якого глава уряду України, зокрема, заявив про неготовність нашої держави приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО через низький рівень підтримки ідеї вступу до НАТО серед української громадськості. Виступаючи на засіданні Комісії Україна — НАТО, В.Янукович зазначив: "Серед найперших пріоритетів діяльності уряду — посилення інформаційної роботи у площині відносин із НАТО" [9, 7].

У цьому контексті слід наголосити, що, за публічними заявами Прем'єр-міністра України у листопаді-грудні 2006 р., між ним і Президентом України немає принципових розбіжностей щодо кінцевої мети співробітництва України з НАТО — є спільне розуміння того, що курс на набуття членства в НАТО є незворотним. Немає також розбіжностей щодо змісту такого співробітництва. Є розбіжності в тактичному плані, пов'язані з часовими рамками готовності України бути запрошеною до Плану дій щодо членства в НАТО.

Концепція Плану дій щодо членства полягає у тому, щоб відкрити двері до Альянсу потенційним членам, проте його виконання не гарантує майбутнього членства. ПДЧ не є вичерпним переліком заходів, які країна має виконати для набуття членства в НАТО, а його прийняття та реалізація не означає автоматичного набуття членства в Альянсі.

Як інструмент допомоги країнам, які бажають приєднатися до НАТО, План дій щодо членства в НАТО був схвалений на Вашингтонському саміті Північноатлантичної Ради у квітні 1999 року. Його метою є сприяння країнам-претендентам підготуватися до вступу і досягти критеріїв та стандартів НАТО, необхідних для повноцінної участі у діяльності Альянсу. Приєднання до ПДЧ свідчить про налаштованість керівництва держави на проведення широкомасштабних соціально-політичних та економічних реформ з метою досягнення загальновизнаних стандартів розвинутих демократій Європи та Північної Америки.

План дій щодо членства в НАТО складається з таких частин; політичні та економічні питання; оборонні та військові питання; ресурсне забезпечення; питання інформаційної безпеки (захист секретної інформації); юридичні питання.

Кожна країна-претендент самостійно визначає конкретні цілі, завдання та заходи, які вона буде здійснювати на шляху до членства, і представляє їх НАТО у вигляді щорічної програми дій в рамках Плану дій щодо членства в НАТО. За результатами виконання програми Альянс аналізує та оцінює прогрес претендентів, надає необхідні консультації та практичну допомогу. Оцінка виконання країною взятих на себе зобов'язань здійснюється у форматі "26+1", тобто на зустрічі всіх членів НАТО з кожним претендентом окремо на рівні Північноатлантичної Ради.

Виконання ПДЧ не є компетенцією виключно Міністерства закордонних справ чи Міноборони. В економічній та політичній сферах країна-претендент має продемонструвати відданість верховенству права та правам людини, запровадити демократичний контроль над своїми збройними силами, забезпечити стабільність та добробут у країні через гарантування економічної свободи і соціальної справедливості, а це потребує скоординованої і систематичної роботи усіх гілок влади на усіх рівнях. Взаємодія з Альянсом у рамках Плану дій щодо членства в НАТО надасть Україні можливість чітко спланувати часові рамки досягнення нею цілей реформування держави [9, 9].

З практичної точки зору, для України важливим є також процес організації підготовки держави до повноцінної участі в роботі євроатлантичних структур. Завдання забезпечення громадської підтримки вступу до НАТО також може бути успішно вирішене саме на етапі виконання Плану дій щодо членства в НАТО, про що свідчить досвід Словаччини, Болгарії, країн Балтії.

На сьогодні Україна виконує План дій Україна - НАТО, прийнятий на засіданні Комісії Україна-НАТО під час саміту НАТО в Празі в листопаді 2002 р., в рамках якого реалізуються щорічні Цільові плани Україна - НАТО.

В Цільових планах Україна бере на себе зобов'язання здійснити за підтримки країн-членів НАТО ті чи інші конкретні заходи з метою реалізації необхідних реформ у різноманітних сферах. При цьому близько 80% всіх заходів Цільових планів Україна - НАТО стосуються політичної, інформаційної, економічної, безпекової, правової, фінансової та інших сфер співробітництва. В Плані фіксуються пріоритетні завдання України на шляху євроатлантичної інтеграції, а також цілі, що мають бути досягнуті з метою наближення держави до стандартів НАТО,

Серед іншого, в рамках виконання щорічних Цільових планів Україна - НАТО в Україні триває робота з реформування системи судочинства та зміцнення повноважень і незалежності судової гілки влади, а також з приведення чинних законодавчих і нормативно-правових актів у відповідність до європейських стандартів. Так, у рамках виконання даних планів було прийнято Закон України "Про третейські суди", триває робота над удосконаленням механізму виконання в Україні рішень Європейського суду з прав людини, опрацьовуються зміни до Законів України "Про судоустрій України" та "Про статус суддів", набрали чинності Кодекс адміністративного судочинства України та новий Цивільний процесуальний кодекс України, триває робота над проектами Адміністративного процесуального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу України. Для забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції прийнято Закон України "Про доступ до судових рішень", яким запроваджується Єдиний державний реєстр судових рішень.

Також значну увагу приділяється заходам по боротьбі з корупцією, відмиванням грошей та незаконною економічною діяльністю. Так, Верховною Радою України було схвалено Закон України "Про внесення змін до статті 4 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", відповідно до якого Президент України видав Указ про заснування Державного комітету фінансового моніторингу України як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. У 2005 р. Верховною Радою України були ратифіковані Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією, Конвенція про кіберзлочинність, а Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 роки. Цей документ сприятиме забезпеченню прозорості фінансової сфери, підвищенню інвестиційної привабливості економіки України для іноземних інвесторів, покращенню міжнародного іміджу держави, декриміналізації і детінізації економічних відносин тощо.

Загалом результативність співробітництва України з НАТО залежить насамперед від зусиль самої України, від ефективності здійснення нею реформ абсолютно у всіх сферах суспільно-політичного життя, створення необхідних законодавчих норм та впровадження дійових механізмів захисту демократичних прав і свобод людини. Іншими словами, України зможе претендувати на членство в НАТО лише тоді, коли вона досягне тих високих стандартів рівня життя та забезпечення дотримання прав людини і відданості демократичним цінностям, які існують в країнах-членах Альянсу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка